Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка6/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

НЕОБХІДНІСТЬ РОЗРОБКИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ У БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
Традиції сучасної української освіти складалися тисячоліттями. Вона відповідає менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру праців­ників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болон­ської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

Приєднання України до Болонського процесу треба розцінювати не як якусь революційну подію, що «розтрощить» усі підвалини вищої освіти, а як планомірну інтеграцію вітчизняної вищої школи до європейського і світового освітнього та наукового простору. Відповідно до принципів європейської освіти, на перше місце стає питання якості освіти, відповідальність за яку лягає на плечі кожного ВНЗ. Разом з тим, існує необхідність розробки об’єктивних критеріїв для забезпечення порівнюваності фахівців, закладів, послуг, програм навчання тощо, що і зумовлює актуальність аналізу даної проблематики.

Моніторингом вважається визначення певного числа показників, що відображають стан певної системи шляхом постійного спостереження з метою виявлення його відповідності бажаному результату. Моніторинг освіти загалом представляє собою постійне відстежування стану об’єкта, проблем, що виникають, що здійснюється на основі систематизації та обробки джерел інформації або проведених досліджень. Способом отримання такого відстежування інформації є організація та проведення моніторингових досліджень, що виступає частиною контролю та управління якістю освіти [1].

В сучасних умовах моніторинг якості освіти перебуває на етапі свого становлення, трансформуючись у трьох важливих напрямах [2]:



  • як інформаційна система щодо збору та розповсюдження інформації про стан освітньої системи;

  • як перевірка та оцінювання стану об’єкта із подальшим прийняттям оперативного рішення;

  • як відстежування певного об’єкта управління за спеціально створеним еталоном, що забезпечує реалізацію, перевірку та коригування цілей управління.

Реальний стан пропозиції послуг ВНЗ на освітньому ринку України за останні кілька років характеризується стійким перевищенням пропонованих місць в освітніх закладах над кількістю потенційно можливих абітурієнтів та учнів. Зважаючи на наслідки “демографічної ями” початку і середини 90-х років ХХ століття, сьогоднішня ситуація з диспропорціями попиту і пропозиції освіти, а також неузгодженість та часткове несприйняття суспільством 12-річної освіти, ставить перед освітніми закладами проблему у доцільності подальшого існування та загострює конкуренцію у боротьбі за потенційних учнів та абітурієнтів. Саме тому, на перший план перед майбутніми учнями та студентами стає проблема вибору навчального закладу з якісними, конкурентоспроможними послугами, доступним рівнем оплати за навчання, перспективами подальшого підвищення кваліфікації та працевлаштування. Прийняти остаточне рішення може допомогти власне результат моніторингу якості освіти навчальних закладів, що створить своєрідний рейтинг престижності та перспективності.

Список використаних джерел

  1. Цехмістрова Г.С., Фоменко Н.А. Управління в освіті та педагогічна діагностика. – К.: «Слово», 2005. – 280с.

  2. Моисеева Л. Педагогический мониторинг как средство продуктивного взаимодействия участников образовательного процесса. // Педагогіка. – 2002. – №7. – С.88-95.

УДК 338.48

Ігнатьєва Вікторія Борисівна

Акулова Тетяна Георгіївна

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

м. Луганськ


СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСКУРСІЙНИХ МАРШРУТІВ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ДІЛОВИХ ЗАХОДІВ
Постановка проблеми. Для ознайомлення із сучасними розробками й одержання максимуму інформації за мінімальні строки бізнес-співтовариства й інститути проводять відповідні ділові заходи: конференції, семінари, симпозіуми. Будь-який діловий захід - це, насамперед, напружена робота. Відволіктися від серйозних питань, поспілкуватися в неформальній обстановці, учасникам дозволяє фуршет і культурна програма, що може містити в собі екскурсії. І успіх даного ділового заходу буде залежати від спогад учасників.

З іншої сторони, регіони не в повну міру використовують свій природно-рекреаційний потенціал. Це негативно відбивається на економічній складовій розвитку території. Луганська область не є виключенням. Тому подальший розвиток туристсько-рекреаційної діяльності в Україні вимагає поглибленого вивчення природно-рекреаційних комплексів, здатних відтворювати фізичні, психічні та духовні сили людини, задовольняти її рекреаційні потреби.

У зв’язку з цим питання використання природно-рекреаційних комплексів регіонів під час проведення ділових заходів є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню рекреаційних ресурсів України та її окремих регіонів присвячено роботи Дорогунцова С.І., Коваль Я.В., Руденко В.П, Руснак П.П., С.М. Кобзової, В.І. Новикової та інших.

Невирішені частини загальної проблеми. Незважаючи на те, що проблемам дослідження рекреаційних ресурсів України та її окремих регіонів приділяється значна увага, на сьогоднішній день у більшості випадків наукові розробки присвячені загальним методологічним питанням забезпечення екологічної безпеки окремих видів діяльності тих чи інших секторів національної економіки, а також питанням правової охорони природних комплексів. У той же час питання використання природно-рекреаційних комплексів з метою задовольняння духовної потреби людини під час проведення ділових заходів не вивчалися.

Постановка задачі. З огляду на сказане вище, дослідження пріоритетності заповідних територій Луганської області для організації екскурсійних маршрутів при проведенні ділових заходів, у тому числі конференцій та семінарів у Луганську, є важливим завданням.

Виклад основного матеріалу. Сполучення ділового заходу із задовольнянням духовних потреб його учасників у вигляді культурної програми, що може містити в собі у тому числі відвідування заповідних територій є ідеальним для розвитку духовної культури людини, зокрема духовної культури науково-педагогічних працівників та студентів.

Луганська область – край щедрої природи. Природно-заповідний фонд Луганської області налічує 136 об’єктів, серед яких такі пам'ятки природи як Луганський природний заповідник та 18 заказників [4].

Авторами було проведено дослідження заповідних територій Луганської області для організації екскурсійних маршрутів при проведенні ділових заходів. Метою дослідження був вимір заповідників та заказників, по ступені їхньої привабливості серед науково-педагогічних працівників та студентів. Вибіркова сукупність склала по 50 чоловік з кожної групи. Було проведене опитування, в інструментарій якого включена процедура ранжирування. Перший ранг відповідає найбільшій популярності об'єкта серед респондентів.

У Луганську існує всього лише один заповідник – Луганський природний заповідник, який було створено в 1968 р. з метою збереження у природному стані типових та унікальних для степової ландшафтної зони природних комплексів у складі двох відділень – «Станично-Луганське» та «Стрільцівський степ». В 1975 р. було створено третє відділення заповідника – «Провальський степ». В 2008 р. створене нове відділення заповідника - Трьохізбенський степ [5]. Природно, що при дослідженні кожну з філій заповідника було розглянуто окремо. При цьому, відділення заповідника - Трьохізбенський степ, яке розташоване на території Славяносербского й Новоайдарского районів Луганської області, на землях колишнього Трьохізбенського військового полігона не розглядалося як об'єкт дослідження із причини того, що це нова заповідна ділянка. Крім того, проводилося досліджені 13 найбільш відомих у Луганську заказників. Дослідження показало, що як науково-педагогічні працівники так і студенти (100 %) на перше місто по привабливості поставили всі три філії заповідника. Серед цих трьох філій смаки науково-педагогічних працівників і студентів розподілилися по різному (рис. 1). Науково-педагогічні працівники найбільш привабливою вважають Станично-Луганську філію заповідника, яка розташована на лівому березі р. Сіверський Донець, за 30 км на північ від м. Луганська, біля хутора Піщаний. Друга назва відділення – Придінцівська заплава.

Студентів же привабив «Стрільцівський степ», який розташований біля села Криничне Великоцької сільради Міловського району Луганської області. Недалеко розташоване село Стрільцівка, від якого й відбувається назва степу.

Рис. 1. Ранжування по привабливості для науково-педагогічних працівників та студентів філій Луганського природного заповідника та заказника Юницького


Відділення «Провальський степ», що розташоване біля села Провалля Свердловського району, і яке складається з двох ділянок (урочищ): Калинівської біля селища Калинник - різнотравно-типчаково-ковильного степу й Грушевської біля селища Травневого - ділянки дійсного кам'янистого степу, науково-педагогічні працівники поставили на друге місце, а студенти - на третє.

Ботанічний заказник Юницкого, створений у 1892-1910 р.р. за ініціативою професора В.В. Докучаєва для збереження рослинного і тваринного світу серед розглянутих вище чотирьох об'єктів і науково-педагогічні працівники і студенти поставили на четверте місце, хоча серед інших заказників всі 100 % опитуваних поставили його на перше місце (табл. 1).

Що стосується цінової політики, то вартість екскурсії «Прогулянка по Провальскому степу» (з виїздом з Луганська) групі в 40 чоловік обійдеться приблизно 1,3 тис. грн.

Таблиця 1



Ранжування науково-педагогічними працівниками та студентами заказників Луганської області


Науково- педагогічні працівники

Студенти

заказники

ранг

заказники

ранг

Юницький ботанічний

1

Юницький ботанічний

1

Острів, зоологічний

2

Кримський, ентомологічний

2

Камишнянський, ботанічний

3

Медвежанський, ботанічний

3

Піщаний, ботанічний

4

Зоринський, орнітологічний

5

Курячий, ботанічний

5

Камишнянський, ботанічний

6

Медвежанський, ботанічний

6

Ставок, ландшафтний

6

Стінки лескові, ботанічний

7

Молодогвардейский, ландшафтний

7

Ставок, ландшафтний

8

Острів, зоологічний

8

Рідкодуб, ентомологічний

9

Курячий, ботанічний

9

Зоринський, орнітологічний

10

Піщаний, ботанічний

10

Молодогвардейский, ландшафтний

11

Стінки лескові, ботанічний

11

Кримський, ентомологічний

12

Рідкодуб, ентомологічний

12

Красноярський, ентомологічний

13

Красноярський, ентомологічний

13

У порівнянні з вартістю конференцій, що виміряється сотнями й тисячами гривень 40 грн. з людини, які витратяться на розвиток духовної культури – смішні.



Висновки. Таким чином, знаючи про те, які заповідні території є найбільш привабливими для науково-педагогічних працівників та студентів можна розробляти певні екскурсійні маршрути та готовити відповідний екскурсійний матеріал.
Литература

  1. Луганщина – край турботи та надiї (Річний звіт про стан навколишнього природного середовища в Луганській області у 2008 році) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ecolugansk.

in.ua/files/E478ri41R01dhgT.pdf

Агапова Тамара Петрівна

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

м. Харків


МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Проблема використання методологічних засобів у навчальному процесі з будь-якої дисципліни у ВНЗ є достатньо важливою не тільки у вирішенні окремих теоретичних та практичних питань, але й у здісненні досліджень в системі підготовки фахівців в умовах євроінтеграції (І.М. Бобко, В.І. Євдокимов, Н.В. Кузьміна, М.Б. Лаврентьєв, І.Ф. Прокопенко, О.М. Пєхота, Ю.В. Сенько та ін).

Методологія займає особливе місце в системі культури і фіксується як система соціально апробованих правил і нормативів дослідження культури і мистецтва, які співвідносяться з властивостями і законами дійсності.

Завдання накопичення і передачі досвіду та знань у культурі і мистецтві загостили процеси переосмислення, систематизації, розширення, взаємопроникнення і взаємозв’язку методологічних засобів (методологічні підходи, методи), які дозволяють одержати форму предмета дослідження. Це стимулює але не вирішує дослідницькі завдання, тому, що у побудові і розвитку теорії дослідження спочатку аналізується предметний зміст, включаючи необхідні емперичні дослідження й експерименти, а за методологією залишається тільки функція корегування дослідження. Але найчастіше в дослідженнях культури і мистецтва методологія абсолютно нездатна в двох ситуаціях: коли проблему намагаються вирішувати за рахунок однієї тільки методології, не виконавши роботи з побудови адекватного предметного змісту (наприклад, до деякої предметної реальності, додають системний чи будь-який інший підхід) і коли засоби нової методології суто зовнішнім чином накладають на предметний зміст, попередньо побудований на основі засобів іншої методології.

Методологічні засоби будуть ефективними в дослідженнях з культури, коли вони почнуть існувати як дослідницькі елементи, за допомогою яких можливо здійснювати визначення і формування нового предметного змісту. Цей процес, власне кажучи, постає як розгортання проблеми, організацією її у форму системи понять, методів, підходів, і тим самим – включення її в систему існуючих культурологічних знань. Саме, таким чином може відбуватись злиття методології зі змістовною стороною предмету дослідження.

Поняття підходу застосовується до будь-яких рівнів методологічного аналізу, що вміщує широкий методологічний зміст. У перших випадках підхід цілком вичерпується стратегічним принципом або сукупністю принципів, у других — поняття підходу тотожне впровадженню в дослідженні визначенням світоглядної позиції, а в третіх — застосування визначеного підходу припускає здійснення окремих процедур і прийомів, які служать формою та умовою реалізації відповідних принципів. Отже, методологічний підхід можна визначити як принципову методологічну орієнтацію дослідження, як точку зору, з яким розглядається об'єкт вивчення, як поняття чи принцип, що керує загальною стратегією дослідження. У методологічній літературі це поняття вживається в найрізноманітніших контекстах. Найчастіше говорять про конфронтуючі один до одного підходи: діалектичний і метафізичний, аналітичний і синтетичний, елементарний і цілісний, особистісно орієнтований і колективний, динамічний і статистичний, енергетичний й інформаційний, алгоритмічний і евристичний тощо.

У загальній низці методологічних підходів, до пізнання культури можна виділити системний, цілісний, інформаційним і ссмнологічпнй, які постають як окремі методологічні напрямки і виступають у ролі засобів пізнання. Окремо висунутий підхід не вичерпує методологічної характеристики дослідження: кожному конкретному дослідженні звичайно реалізується деяка сукупність підходів, де відносини будуються на підставі адекватності відповідних підходів визначеним типам дослідницьких завдань. Така адекватність взагалі є головним критерієм у методології наукового дослідження. Усі ці підходи поєднує один важливий момент: від усвідомлення недостатності методологічних принципів здійснюється крок до пошуків нових припципів на базі вже існуючих наук, хоча при цьому підкреслюється, що апарат тієї чи іншої базової дисципліни повинен бути удосконаленим.

Збагачення системного підходу в дослідженні культури веде до того, що воно стає більш цілісною системою знань не тільки в організаціях, які займаються відтворенням обєктів культури, але й виділенням специфічних засобів у процесі функціонування цих знань. Тому системний підхід знаходить реалізацію у двох основних галузях — в теорії та в галузі конкретних пропозиції. Це пояснює, що системний підхід, має достатню відкритість, що не дозволяє трактувати його як окремо визначену сукупність пізнавальних принципів і засобів. Така незавершеність, «течії» принципів і досліджувальпнх засобів не є недоліком. Навпаки, відкритість дозволяє вбирати у себе нові ідеї й методи.

Зміна типу задач у проблемах культури цілком природньо веде до зміїні типу предметного змісту, яким оперують наукові дисципліни. Тобто, мова йде про те, що спрямованість на синтез, характерна для багатьох галузей наукового пізнання, методологічно задовольняється конструюванням визначеної послідовності предметів.

Найбільш простий у методологічному відношенні синтез будується на основі функціонального уявлення об'єкта: різні характеристики об'єкта синтезуються в цілісну картину за допомогою системи функцій, насамперед функція розуміється в більш широкому і менш строгому змісті, як взаємозв'язок, що визначає порядок включення чистини в ціле. Функціональний підхід дає можливість перейти від поняття морфології до поняття структури, тобто від уяви складу об'скта до уяви про його організацію. І саме в цьому полягає можливість подальшого вдосконалення предметного змісту.

Структурний підхід породжує проблематику упорядкованості й організованості. Результатом методологічного усвідомлення цієї проблематики є розширення знань про зв'язки та їх типологію, що створює безпосередні методологічні передумови для переходу до поняття «система» як центрального в орієнтації наукового дослідження. Якщо предметом вивчення є системи з глибокою внутрішньою інтеграцією, то акцептується проблема цілісності. При цьому система подана досліднику з початку, і її цілісність не вимагає обгрунтування. Основна проблематика дослідження зосереджується навколо двох моментів: пошуку специфічних механізмів і зв'язків цілісності і визначення найбільш істотних і характерних форм взаємодії цілісного об'єкта із середовищем. У іншому типі звязку у понятті «система», досліднику із самого початку надається лише об'єкт у безлічі своїх проявів, і систему необхідно ще вилучити у відомому сенсі, сконструювати з наявного емпіричного матеріалу. Тому можна сказати, що в першому випадку наголошується цілісність, а в другому - зв'язок об'єкта. Але методологічне розходження між цими двома акцентами дуже значне. І справа не в тому, що деякі системи є більш цілісними ніж інші: при цьому, первісні наявності мистецтвознавчих зв'язків виявляються дуже сильними, у деяких аспектах навіть більш сильними і значущими аніж зв'язки організаційного типу дослідження. Правильно було б говорити про різні зміни цілісності зі специфічними для кожного з них зв'язками. Саме зв'язок і мав би стати предметом міри, тобто порівнянням різних цілісних систем. В таких системах помічається розбіжність методологічних акцептів, що відокремлює розбіжність дослідницьких стратегій: при акцепті па цілісність, рух здійснюється від заданої цілісності до підлягаючих з'ясуванню зв'язків, а при акцепті на зв'язок — навпаки, від заданого зв'язку до визначення цілісної системи.

З'ясування взаємодії протилежних сторін методу пізнання об'єкта як цілого призводить до розглядання методу як «формули руху», де неодмінно переважає шлях предметного освоєння об'єкта. В даному випадку спосіб «поступається» методу і виконує функцію підпорядкування.

Тому, на першому плані у цій формулі повинем знаходитись опис шляху предметного пізнання об'єкта, на другому — спосіб руху на цьому шляху. Така формула, якщо її уявити детальніше свідчить про те, що пізнання культурологічного об'єкта як цілого, щодо суб'єкта, так і предметно-поступовий рух об'єкта показує себе як ціле, а потім унаслідок аналізу роздробляється на протилежності.

В результаті, з одного боку, відкривається досліджувальний об’єкт у його всебічних відношеннях, а з іншого боку – виникає основа щодо подальшого цілісного дослідження, куди він може входити.

Таким чином, методологічні засоби починають існувати як дослідницькі елементи в культурі, і ефективність їх використання залежить від того, наскільки предметний зміст є адекватне досліджуваній реальності. Вони починають поставати якісно новим і своєрідним «каналом» зв’язку між діалектикою і фаховими дисциплінами в професійній підготовці студентів.


Алексєєва Людмила Андріївна

Економіко-гуманітарний інститут

м. Краматорськ
ЗДОРОВ’Я ВЧИТЕЛЯ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ
Сучасно, суспільно головними та проблемними, щодо їх розв’язання, є економічні та політичні негаразди в суспільстві. Ситуаційно, до сьогодення, це дійсно так. Вже як межа, яка ще в недалекому попередньому, розглядалась як реальна загроза його колоніального майбутнього.

Маюча сучасно місце розробка і реалізація заходів подолання кризових явищ, як програми дій в забезпеченні поступово стійкого розвитку суспільства, передбачає необхідність чіткого розуміння сутності причинно-наслідкового зв’язку подій в попередньому. Бо саме їх поступовий розвиток обумовив наявність стану, який в нашому сьогоденні має практичне визначення як хаос в суспільній свідомості. Діалектично, термін його існування та подолання, як складової еволюційного процесу, визначається здібністю суспільної свідомості (на індивідуальному рівні) трансформувати своє еволюційне надбання в активні соціально спрямовані дії. Це повертає до необхідності розгляду реально існуючого суспільного розуміння окремих складових державності. Зокрема, сучасного стану провідних формоутворюючих її складових – здоров’я, освіти та виховання, бо все останнє, по будь-яким розрахункам, не що інше як наслідок. Перш за все, розгляду, стану здоров’я і умов щодо професійного виконання державного завдання - формування та мобілізації суспільної свідомості головною реалізуючою освітньою та виховною ланкою – шкільним вчителем. Повторимося: наскільки суспільство здатне якісно навчатися, а головне в цьому – якості і суспільний статус того, хто навчає (!), так воно і живе та настільки і процвітає.

Багаторічне існування та поступове поглиблення проблем з цього відоме, сприймається навіть як звичне, зрозуміло стале; суспільного усвідомлення першочерговості в їх вирішенні, щодо існування та розвитку державності, весь час не вистачає. Спонукає цьому недостатня дослідницька розробка, а тому існуюча невизначеність в практичному розумінні психосоматичної сутності здоров’я та його розладів, як однієї з визначальних складових соціально-економічного стану. Більш за все, саме тому країна кінцево і опинилася «на межі».

Існуючі дослідницькі повідомлення з цього відображають ситуацію як суспільно загрозливу. Результати нашого дослідження, незважаючи на те, що вони попередні, тільки доповнюють цей висновок.

Комплексне вивчення стану психосоматичного здоров’я та його розладів, які сучасно класифікуються як «професійні деформації психіки», виконано нами за участю вчителів загальноосвітніх шкіл Донеччини. В даному повідомленні приведені тільки результати дослідження стану психіки 52 вчителів з стажем роботи в школі 10-15 років, як найбільш соціально та професійно продуктивного віку.

Після аналізу існуючих психодіагностичних методик, для дослідження був створений та використаний їх комплекс, який дає можливість визначати рівні тривожності, депресії, самоповаги, задоволеності собою, стан фрустрації, пригніченості, особового дискомфорту та інші види астенічних емоційних переживань у досліджуваних вчителів. Практична спрямованість такого методичного забезпечення дослідження припускає можливість, окрім безпосередньої діагностики різних типів та стану нервово-психічної стійкості, прогнозувати, а тому своєчасно попереджати небажані стани психіки. Результати цієї частини дослідження використовувались щодо порівняльної оцінки ефективності комплексу захисних дій.

З метою психозахисту була запроваджена програма вправ-тренінгів, спрямованих на корекцію психічного стану досліджуваних вчителів:психотехнічні вправи; вправи-формули; ігрові вправи для оптимізації спілкування вчителя з учнем; ігрові вправи для поліпшення взаємовідносин з колегами в педагогічному колективі. Також проводились заняття з першої допомоги після впливу стресового чинника: тренінг, ведення переговорів, рольова гра «Впевненість - турбота».

В стані постійної емоційно-стресової напруги, що сучасно супроводжує професійну діяльність шкільного вчителя, функціональна захисна здатність механізму нервово-психічної стійкості швидко виснажується. Тому, вивчаючи емоційні реакції, ми особливу увагу приділили дослідженню саме цього показника - оскільки стресові ситуації в школі є найбільш суттєво значними з реально існуючих причин розладу у вчителя психосоматичного здоров’я, погіршення якості життя та виконання ним професійних обов’язків.

Вже первинний аналіз результатів дослідження обумовив необхідність з’ясування структури причинності щодо сучасного змісту «…постійної емоційно-стресової напруги». Як умови щодо обґрунтування розробки, змісту та практичного використання психозахисних заходів. Зокрема, ведучими професійно негативними факторами виявилися: невідповідність високих вимог до якості навчання і наявності умов для цього, включаючи реально існуючий статус вчителя в суспільстві як фахівця; протиріччя між передбаченою гуманністю шкільної освіти і виховання та поширеним в суспільстві використанням негативної інформації в формуванні дитячої психіки і безсиллям вчителя, коли він щоденно, наодинці стикається з наслідками з цього; безпорадність молоді в усвідомленому професійному виборі, у значної кількості якої розчарування професією настає вже за час її надбання та інше.

За час роботи в школі вчителі, певним чином реагуючи на негативні професійні чинники, значно втрачають здатність кінцево формувати ефективний психологічний самозахист. Про це свідчить, виявлений дослідженням, низький рівень нервово-психічної стійкості, у вигляді переважно депресивного стану, високої тривожності, домінування особових позицій оцінки і сили, а також наявності таких форм акцентуації характеру як психастенічна, істероїдна та спрямованість. Тобто, значно втрачають психічне здоров’я, за роки виконання обов’язків, в сучасно існуючих умовах, майе 92,3% досліджуваних вчителів. Останні 7,7% наближаються до цього стану, їх удаване благополуччя не що інше, як різний рівень сформованості розладу здоров’я і тому - ще не маніфестовані його ознаки на психосоматичному рівні. Це пояснює, чому в нашому попередньому дослідженні (Алексєєва Л.А., Петренко Ю.С., Бабак В.В., 2003) 54,6% випускників загальноосвітніх шкіл визначили вчителя ведучим фактором школи, який негативно впливає на здоров’я учнів, а ще майже 30% опитаних визнали це опосередковано. У сукупності це дає підстави розглядати стан психосоматичного здоров’я сучасного педагога-фахівця, після 10-15 років професійної праці в школі, невідповідним функціональному змісту поняття «вчитель». А напрацьований ним професійний стаж роботи як надбаний в загрозливих, щодо здоров’я, тобто, в екстремальних умовах праці.

В той же час констатуємо, що цільове використання в дослідженні обраного нами корекційного комплексу психозахисних заходів виявило ознаки значного покращення стану нервово-психічної стійкості вчителя. Це розглядається нами як обгрунтування подальшого вивчення ефективності варіантів їх складу та розробки як загальних рекомендацій, так і щодо їх диференційованого практичного використання при конкретних психосоматичних розладах.

В заключення дозволимо собі повторити застереження міністра освіти В.Г. Кременя, зроблені в 2003 році та три роки по тому, – наприкінці березня 2006-го: «… Тому підкреслюю ще і ще раз: першочерговим нашим завданням повинно стати утвердження в суспільній свідомості та суспільній практиці дійсної приорітетності сфери освіти, як необхідної умови національного розвитку, і національної безпеки». В нашому розумінні, це застереження слід доповнити сучасно актуальною і зрозумілою його складовою – виведенням науки, як окремої державної галузі, з адміністративного підпорядкування освіті.


Будас Анна Пилипівна

Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова, м. Київ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка