Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка5/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗГОРТАННЯ В ВІТЧИЗНЯНИХ УМОВАХ
Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності [1,4,5].

Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі [3].

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій [1,2,4,5]. Потрібен аналіз і оцінка: освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також можливостями застосування ECTS; питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо; питань створення уніфікованої термінології, в семантичном полі якої працює вища школа та здійснюється управління нею; систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти; питання "наповнення" кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повінна знати та вміти людина з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора [1,5].

В цілому, законодавче поле української вищої школи сприяє приєднанню до Болонського процеса. На правовому рівні сформовані положення про: вибірність ректора і керівників структурних підрозділів, самоуправління вищіх навчальніх закладів, вплив на процеси управління вузами студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансування вищіх навчальніх закладів. Ці кроки сприяють зростанню демократизма та автономності украйнських вузів. Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Національна доктрина розвитку освіти" пройшли експертизу Ради Європи, комісії експертів безпосередньо в українських університетах і коледжах ознайомились із практикою впровадження задекларованих законодавчих норм.

Але проведений аналіз показав, що система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме: відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру; нізкий рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягеннях; можливість необєктивного оцінювання знань студентів; значні затрати часу на проведення сесій; відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців; недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці; низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та виших навчальних закладів; мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців була запровадженна кредитно-модульна система ECTS (European Communiti Course Credit Transfer System - Європейська система трансферу оцінок). Це методична система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень студентів і переведення їх з одного інституту до іншого. Як ефективний інструмент створення взаємозаліку та управління академічним впровадженням, система ECTS підтримує європейську мобільність [1] .

Вищі навчальні заклади експериментують із застосуванням системи ECTS на основі національних систем, а не замість їх. Система ECTS зв’язана з впровадженням кредитної системи розробки академічних планів навчання та робочих програм з навчальних дисциплін. Кредитна система - це систематичний (формалізований та стандартизований) спосіб описання освітньої програми з доданням кредитів до її компонентів. В основу цієї системи покладено визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі у програмі. Вона орієнтована на спеціалізовані умови вивчення результатів навчання та вимірювання необхідної компетенції. Її впровадженняя передбачається одним з головних положень Болонської декларації.

У 2004р. відповідно з наказом Міністерства освіти і науки України було затверджено «Програму» та «Тимчасове положення про експериментальну організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців». В звязку з єксперіментом предложено використання системи нових термінів в процесі організації та управління навчальним процесом [1,5]:


  • кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі - КМСОНП) – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);

  • заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;

  • модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;

  • змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.

Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Тому, вважається, що введення загально-європейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Список літератури: 1. Байденко В.І. Болонський процес: структурна реформа вищої освіти Європи. - М.: Дослід. центр проблем якості підготовки спеціалістів, Рос. новий ун-т, 2002. - 128 с. 2. Ван дер Венде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе // Высшee образование в Европе. -2000. -№ 3. -Том XXV. 3. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003. - 416 с. 4. Лукичев Г.А. Интеграция и эффективность - цели реформ в высшем образовании стран Европы // Научный вестник Московского государственного технического университета гражданской авиации. -2000.-№26.-С. 13-18. 5.Янковий В.В. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції // Дзеркало тижня. - 2003. - № 40. - 18-24 жовт. - (Інтерв'ю М. З. Згуровського).

УДК 378.147 Чирчик Сергій Васильович

кандидат фізико-математичних наук

Мистецький інститут художнього моделювання та дизайну ім. С. Далі

(вул. Бережанська 5, 04074, м. Київ, Україна)
ПЕРСПЕКТИВИ МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ В ДИЗАЙН-ОСВІТІ.
Як відомо, процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність студентів, якою керує викладач. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що викладач є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності студента, створює умови, за яких він може найраціональніше і найпродуктивніше навчатись. Важливе значення при цьому відводиться технологічному забезпеченню процесу навчання студентів у вузі. Як правило, таке технологічне забезпечення при підготовці майбутніх дизайнерів вимагає використання вербального методу, активізації мислення й репродуктивного типу навчання. При цьому ілюстративний метод, активізація художньо-образної уяви й частково-пошуковий тип навчання - невід’ємна частина дизайн-освіти. У той же час сьогодення вимагає від майбутнього дизайнера розв’язання складних високотехнологічних задач. На допомогу, для вирішення згадуваної проблеми, приходить математичне моделювання. Сучасні досягнення науки і техніки обумовлюють необхідність нового підходу в підготовці спеціаліста в області дизайну.

Інтерес до дизайн-освіти з кожним роком в Україні зростає, не дивлячись на те що більшість вузів в останні роки перейшли до підготовки спеціалістів в області економіки, менеджменту, психології і т.п. Підвищений інтерес до дизайн-освіти акумульований вимогами сучасного суспільства з креативним мисленням. Це положення вимагає якісно нового підходу в підготовці кваліфікованих спеціалістів з цього напрямку.

Сучасні інформаційні технології відкривають для студента шлях до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові форми і методи навчання з застосуванням концептуального і математичного моделювання. Інформаційні технології – потужний потенціал для самореалізації особистості.

Задача підготовки майбутніх дизайнерів до отримання навичок з математичного моделювання є відповідальною і трудомісткою частиною у дизайнерській освіті. Для розв’язання цієї задачі необхідне виконання, принаймні, декількох умов: підготовка викладачів факультету дизайну, які здатні розуміти і розв’язувати проблеми математичного моделювання по даному напрямку підготовки дизайнерських кадрів. Викладачі кафедр дизайну повинні спеціалізуватися за конкретним напрямком підготовки дизайнерських кадрів і мати тісний зворотній зв’язок з іншими кафедрами факультету. Практичним аспектом співробітництва кафедр дизайну з іншими спеціальними кафедрами може бути обговорення і прийняття програм по спеціальним дисциплінам, введення факультативних занять на старших курсах учбового закладу, розроблених на факультеті дизайну. Потрібно відзначити, що «найбільш ефективним з точки зору якості підготовки спеціаліста є підхід, що передбачає включення у програму дисципліни тільки тих його розділів, які прямо чи безпосередньо використовуються у практичній професійній діяльності випускників» [1, ст.32]. Звідси випливає необхідність підготовки і перепідготовки науково-викладацького складу вузу, який здатний перебудовувати навчальний процес в зв’язку з переходом на двоступеневу систему підготовку дизайнерських кадрів. На проблематику підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи в сфері післявузівської освіти звертають увагу, як педагоги і психологи, так і працівники вузів [напр. 2].

Відомо, що слово «дизайн» - художнє конструювання, один з видів проектної роботи – художньо конструкторська діяльність, пов’язана зі створенням виробів нових видів і типів, що відповідають функціональним та естетичним вимогам [3, ст.69]. Підготовка такого сучасного спеціаліста – конкурентоздатного, що легко адаптується до нових соціально-економічних умов, повинна здійснюватись у рамках формування творчої особистості майбутнього спеціаліста. Ця система включає демократизацію та гуманізацію учбового процесу, розвитку творчого дизайнерського мислення, евристичних здібностей, тобто і опанування майбутніми спеціалістами методологією науково-технічної творчості. Тому необхідно розробити і новий тип учбових посібників, які розраховані на самостійну творчу роботу студентів при вивченні різних дисциплін, які б включали професійні задачі, розв’язання яких вимагає застосування елементів математичного моделювання. Дифундування в учбовий процес задач подібного типу привчає студентів бачити універсальність математичних рівнянь, приводить до оволодіння математичним моделюванням в різних сферах дизайну.

При створенні дизайн-проекту, не тільки з високою собівартістю, але й об’єкта промислового, графічного, ландшафтного дизайну, чи навіть іміджу людини на перший план в умовах ринкової економіки виходить прогнозування особливостей візуального сприйняття і собівартості проекту, що неможливе без математичного підходу. При цьому, відділи маркетингу при сегментуванні і позиціюванні проектної продукції можуть давати попередні рекомендації, а потім перевіряти розроблені дизайнерами проекти з погляду поточного чи прогнозованого періоду часу відповідно до потреб суспільства. Таким чином, критерієм повноцінних навчальних досягнень з дизайн-освіти може виступати оволодіння математичним моделювання.



  1. Белоконь А.В. Безотлагательные проблемы высшего образования: что не обходимо сделать для их решения? // Высшее образование сегодня. - №7. – 2005. – с.28-33.

  2. Гавришина Г.В. Подготовка преподавателей послевузовского профессионального образования. // Высшее образование сегодня. - №7. – 2005. – с.28-33.

  3. Безродний П.П. Архітектурні терміни: короткий російсько-український тлумачний словник. / За ред. Савченка В.В. – 2-ге вид., випр.. і допов. – К.: Вища шк., 2008. – 263с.

Мартиненко Дар’я Володимирівна

Сумський державний педагогічний університетім. А.С. Макаренка

м. Суми
ІНТЕНСИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ


На сучасному етапі розвитку національної системи шкільництва однією з провідних тенденцій в організації навчального процесу визначено його інтенсифікацію.

З метою інтенсифікації навчального процесу у сфері вищої освіти фахівці зазначають необхідність стимулювання систематичної та якісної роботи студентів, виключення безплідних за своє кінцевою суттю «штурмів» під час екзаменаційних сесій, зниження при цьому психологічних та емоційних перевантажень студентів і викладачів, підвищення мотивації студентів до набуття знань та вмінь, відповідальності за результати власної навчальної діяльності, забезпечення мобільного зворотного зв’язку викладачів зі студентами, прищеплення студентам почуття навчальної дисциплінованості, підвищення об’єктивності оцінювання рівня набутих знань та вмінь.

Для інтенсифікації навчального процесу у вищій школі використовуються багато методів та підходів, серед яких варто назвати:


  1. Перетворення лекцій на інтерактивні, а саме: впровадження коротких запитально-відповідних співбесід зі студентами протягом лекції; проведення коротких підготовлених самостійно або під керівництвом викладача презентацій студентів у ході лекції, які б розкривали одне з питань, порушених у ній; проведення коротких тестів на 5-10 хвилин, що демонструвало б розуміння студентами викладеного матеріалу, тощо.

  2. Перетворення практичних занять/семінарів у так звані «майстерні», тобто такі види занять, де студенти в процесі обговорень, дискусій вирішують значущі проблеми спеціальності на основі власних самостійних напрацювань, а не просто «опитуються» за матеріалом, начитаним у лекціях.

  3. Широке впровадження у практичні/семінарські заняття презентацій, самостійно підготовлених студентами за завданнями викладача.

  4. Включення до навчального процесу як обов’язкової складової виконання студентами індивідуальних та групових короткострокових довгострокових (протяжністю до одного семестру) навчальних проектів, які відображають практику роботи за фахом.

Вивчення досвіду національного шкільництва безперечно допоможе на шляху подальшої інтенсифікації навчального процесу. Адже більшість новітніх (або, як в нашому випадку, дещо призабутих) технологій, форм та методів навчання широко застосовувалися українськими навчальними закладами в минулі століття.

Візьмемо для прикладу проектну технологію навчання. Відомим історичним фактом є те, що в Києво-Могилянській академії ще у XVII-XVIII ст. кожен студент готував свій творчий проект для так званих поетичних змагань.

У тій же Києво-Могилянській академії звичайною практикою були публічні диспути, що можна вважати зародками проблемної технології.

Широко використовували викладання матеріалу шляхом постановки запитань. Ця методика досить чітко перегукується з ідеями, які поширювалися в педагогічній практиці Європи під впливом гуманізму та Просвітництва. Вчителю рекомендувалося збуджувати самосвідомість учнів, розвивати їм розум з тим, щоб у школі панував дух мислення: запитань і відповідей, пошуків і знахідок. Таким чином, навчання повинно ґрунтуватися на спілкуванні, коли вчитель подає навчальний матеріал у формі діалогу. Зразком такого навчання були братські школи в Україні.

Історично сформувався і такий метод навчання як катехізисна бесіда, що спрямована, як відомо, на відтворення відповідей, які потребують тренування пам’яті. Цей метод використовували ще з часів середньовічних шкіл. За цим принципом був побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання та відповіді. Метод вимагав від учнів монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей; у сучасних школах за допомогою нього учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам’ять.

У вітчизняній педагогічній практиці широко використовували різного роду вправи прикладного характеру: копіювання карт, роботи з їх збільшення, самостійне складання карт.

Слід звернути увагу на такий навчальний прийом, як зразок. Він мав і освітнє, і виховне значення. Учням давалися зразки промов на різні випадки життя та відомості про види літературних творів. Це дозволяло проявити себе спочатку за даним зразком, а потім творчо. Широко використовувалося також взаємонавчання, коли учень ставив запитання товаришу грецькою мовою, а той відповідав слов’янською.

Велика увага приділялася систематичності засвоєння знань, умінь і навичок. Негативно сприймалися пропуски занять, оскільки вони шкодили вихованню. Вивчення теми на уроці поєднувалося з обов’язковою домашньою роботою учнів, яка складалася з виконання письмового завдання та переказу вдома засвоєного. Наприклад, у старших класах як один з різновидів самостійної роботи практикувалося ведення учнями зошитів, у які вони записували прислів’я, цитати, афоризми з метою їх вивчення. Ф. Прокопович у своїй «Риториці» радить учням після запису трактату кожне риторичне правило закріплювати численними практичними вправами, самостійними пошуками прикладів, які його підтверджують.

У практиці шкіл широко використовувалися шкільні драми, інтермедії. Подібні твори не тільки давали змогу знайомитися з певним колом знань (про побут, традиції, історичні події тощо), а й виховувати почуття гідності, національної свідомості.

Тож, як бачимо, історія національного шкільництва містить безліч методів і підходів до інтенсифікації навчального процесу, що досліджуються і впроваджуються на сучасному етапі. Ретельне вивчення і використання вітчизняного досвіду підтримає життєдіяльність тенденції на інтенсифікацію навчання і в подальшому.


Ісмаїлова Ельзара Аблязісівна

Деркач Ірина Олександрівна

Таврійський державний агротехнологічний університет м. Мелітополь


ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ У КОНТЕКСТІ ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.

У зв'язку з європейською орієнтацією України загалом та входженням України до Європейського освітнього і наукового поля зокрема наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.

Основні принципи цих реформ полягають у наступному:

по-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень —> студент —> фахівець (бакалавр, магістр);

по-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:

базовий принцип: самостійність і творча активність того, хто навчається и хто навчає, який навчається та удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя;

зміст: гуманістичність, фахова глибина і досконалість;

методи: інноваційні технології;

по-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір.

Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.

Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі держаних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інваріантів що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Тому він здійснюється з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системи управління та організації праці в умовах ринкової економіки.

Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, в яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності. Вони використовуються при розробці та коригуванні відповідних навчальних планів і програм, навчальних дисциплін, розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівців, визначенні змісту навчання як бази для опанування відповідними спеціальностями та кваліфікаціями.

Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного і методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні його визначено в таких межах: бакалавр – не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст – 24 год. на тиждень; магістр – 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.

Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземних мов тощо. В навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботустудента (50-60% навчального часу).

Виховна робота є важливим компонентом навчально-виховного процесу у ВНЗ. Кожен вищий навчальний заклад повинен мати «Концепцію виховної роботи», в якій визначено теоретичні засади формування особистості студента - національне свідомого громадянина і майбутнього фахівця, ідеалом якого має бути гармонійно розвинена високоосвічена, творча, юридичне обізнана, соціально активна людина, яка наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, вихована на кращих українських традиціях, є носієм кращих надбань національної та світової культури і здатна до саморозвитку та самовдосконалення.

Дусак Наталія Валеріївна

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

м.Дрогобич

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка