Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка20/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
В сучасному світі відбуваються радикальні зміни у політичній, економічній, соціальній, духовній, екологічній сферах. Ці зміни обумовлені цілою низкою глобальних проблем, з якими довелось зіткнутись всьому людству в останні десятиліття. Відповідно, вирішення таких проблем потребує спільних зусиль, об’єднання різних соціальних спільнот в єдине глобальне суспільство. Це означає, що нові глобальні процеси формують загальнопланетарну реальність, яка характеризується взаємозв’язаністю і взаємозалежністю національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, взаємодією людини і оточуючого середовища.

Глобалізація, постаючи як процес створення і реалізації сучасних світосистемних відносин, хоча і охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства, більшістю дослідників розглядається як відображення економічних відносин між суб’єктами різного рівня. Тому, в рамках економічного підходу, глобалізація визначається як стрімкий розвиток світових ринків, інтернаціоналізація господарювання, при якому відбувається усунення національних кордонів, формування світової економіки, приведення національних норм і стандартів до норм і стандартів провідних країн. Тобто економічні процеси виступають рушійною силою світового прогресу. При цьому, значні зміни у економічній сфері відбуваються під впливом глобалізації високих технологій. Це виявляється у швидкому оновлені виробничих технологій, спрощенні та здешевленні процесів фінансування і кредитування, що сприяє збільшенню обсягів виробництва, посиленню конкуренції та продуктивності праці. Разом з цим, глобальні комунікації інтелектуалізують виробництво та споживання, надаючи нові властивості глобальній економіці та спричинюючи прискорення її розвитку.

Втім, поряд з безумовно позитивними проявами об’єктивної глобалізації як процесу формування єдиного міжцивілізаційного, міжнаціонального простору на основі міжнародного розподілу праці і діалогу культур, глобалізація має і суб’єктивну складову, яка відбиває ідеологію ринку, ініційовану світовою економічною елітою, що проявляється як абсолютне відкриття національних економік, фінансових і інформаційних систем слабких країн, доступ до їх природних ресурсів, через що країна втрачає самостійність. З огляду на посилення в світі дії останньої складової, глобалізацію розглядають як формування і функціонування глобальної капіталістичної системи.

За висловом американського вченого Т.Лоуї, «глобалізація означає всесвітній капіталізм, а капіталізм – це ринок плюс корпорації» [1, 113]. Реалії сьогодення доводять справедливість цієї «формули», адже транснаціональний капітал стає некерованим. ТНК, поряд із світовими фінансами, є найпоширенішим образом економічної глобалізації, оскільки саме їх операції є центральними в світових економічних процесах. ТНК являють собою величезні корпоративні імперії, які мають свої розгалуження по всьому світу, з щорічним оборотом рівним ВВП багатьох держав. Тому не дивно, що саме вони є ключовими гравцями на світовому ринку, здатним навіть самостійно, одноосібно приймати рішення, які можуть впливати і впливають на розвиток світового як економічного, так і політичного процесу.

Їм належить провідна роль в інтернаціоналізації виробничої діяльності та послуг, яка може здійснюватись не тільки через прямі іноземні інвестиції, а й, наприклад, через створення системи малих і середніх виробничих або обслуговуючих підприємств за межами країни, в якій розташована основна база. За такою схемою малі і середні підприємства однієї країни, організувавшись в мережу, можуть стати глобалізованими, розширивши свою діяльність через франчайзинг або кооперативні угоди з іншими малими і середніми підприємствами. Подібні мережі малих і середніх підприємств хоч і приймають участь у міжнародній виробничій і розподільчій системі, але панівне становище займають все ж таки ТНК. Слід відмітити, що ТНК і глобальна виробнича мережа породжують декілька тенденцій, які суттєво впливають на зміни як у соціально-економічній, так і в політичній і культурній сферах, зокрема: з одного боку, відбувається руйнування виробничих мереж і фрагментація виробничого процесу національних економік, а з іншого – наростає процес інтеграції локального й глобального капіталу, що дозволяє управлінській еліті транснаціонального капіталу контролювати процес прийняття вигідних рішень, як на національному рівні, так і на глобальному; відіграють вирішальну роль в організації, розміщенні та розподілі виробничих потужностей у сучасній світовій економіці, роблячи цим економічно привабливими одні регіони та відсталими інші, а це, в свою чергу, впливає на інтенсифікацію глобальної міграції; спричинюють структурну та інституційну перебудову системи соціального захисту і суспільного добробуту. Отже, з цього видно, що закономірними наслідками розгортання глобального капіталізму є збільшення розриву у рівні економічного розвитку між багатими і бідними країнами, що супроводжується поглибленням соціального розколу в суспільствах різних країн, збільшенням кількості бідних людей, зростанням безробіття. Виходить з-під контролю проблема зайнятості навіть в розвинених країнах, що пов’язується, з одного боку, зміною структури їх економіки, набуття нею рис постіндустріального суспільства, а також перенесенням екологічно шкідливих виробництв до країн, що розвиваються, а з іншого, з прибуттям до розвинених країн робочої сили з третього світу.

Економічна глобалізація як об’єктивна соціальна реальність, звичайно не обмежуються вказаними проявами і має глибинні передумови і складні механізми розвитку, втім, навіть висвітлення цих аспектів дає можливість говорити, що на сьогодні, незважаючи на світову економічну кризу, ринок і економічні сили виступають домінуючою силою управління суспільством, а економіка підкорює собі політику, ідеологію, духовну сферу.




  1. Лоуи Т. Глобализация, государство, демократия: образ новой политической науки // Полис. – 1999. - №5. – С.113.

Проскуріна Марія Олегівна

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана», м. Київ
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦИКЛІЧНОЇ ДИНАМІКИ НЕЛІНІЙНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ.
Суспільство є надзвичайно складною та динамічною системою. Воно розвивається, переходячи на новий рівень соціально-економічних відносин, в центрі яких стоїть людина з її особистими цілями, мотивами та інтересами, системою економічних та соціальних цінностей та орієнтирів.

Протягом достатньо довгого періоду в економічній науці домінував формаційний підхід. Він дав можливість отримати вперше цілісне уявлення про історичний розвиток суспільства, розкрити закономірності функціонування його складових, основні закономірності його розвитку. Проте, формаційний аналіз передбачає зосередження уваги на матеріальних умовах життя людей, на способі виробництва і системі виробничих відносин, які притаманні різним суспільно-економічним формаціям (рабовласницькому, феодальному, капіталістичному і соціалістичному суспільствам). Такий підхід залишає поза увагою дослідників людину – як джерело появи, руху та розвитку соціально-економічної системи. Однак сьогодні у зв’язку з тим, що соціальна система стає більш складною, більш динамічною та розгалуженою, методологічного апарату формаційної парадигми стає недостатньо.

Перехід до нової парадигми не означає повного заперечення надбань її попередниці, проте значно доповнює та розширює межі об’єкту дослідження. Вона передбачає врахування впливу на економіку не лише продуктивних сил, соціально-економічних та техніко-економічних відносин, але також політичної, культурної, соціальної, релігійної та інших сфер суспільного життя [1]. Використання системно-синергетичного та міждисциплінарного підходів дозволяє сформувати цілісне бачення соціально-економічної системи.

Соціально-економічна система є нелінійним, відкритим, динамічним, когерентним системним утворенням, що здатне до саморозвитку [2, с. 41]. Їй, як цілісному системному утворенню, та окремим її підсистемам притаманна циклічність розвитку. Циклічність – це загальна форма руху національного і світового господарств як єдиного цілого. Вона виражає нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну еволюційних і революційних стадій його розвитку, нерівномірність економічного прогресу. Під циклічними розуміються такі процеси, коли об’єкт знаходячись в певний момент часу у деякому стані, постійно змінюючи напрям свого розвитку, рано чи пізно повернеться до висхідної точки. Циклічним процесам притаманна завершеність. Зрозумілим є те, що абсолютної зворотності в економічному багатогранному житті не має, оскільки існують і незворотні процеси. «Економічна історія повторюється, але завжди містить нові елементи».

В коливанні ділової активності спостерігається регулярність, проте причини та фактори, що лежать в основі кожного циклу різняться. Кожна хвиля, як зазначав американський економіст У. К. Мітчел, являє собою унікальний ряд подій, який характеризується конкретними соціальними та економічними передумовами, особливим історичним моментом «та потребує дійсного лише для даного циклу пояснення, оскільки він зростає з попереднього ряду подій, також унікальних». Аналіз теоретичних поглядів на проблему циклічності в контексті історичних подій дозволяє виявити їх корисність та актуальність для сьогодення, оскільки розглядається циклічність не лише економічної системи, але всього історичного процесу.

Поняття не лінійності економічної системи, підкреслює її віддаленість від стану рівноваги та наявність множини шляхів подальшого розвитку. Досліджуючи циклічну динаміку економічних систем, можна провести аналогію з квантовою механікою, яка «має справу з тим фактом, що ми не знаємо якою в кожному окремому випадку буде поведінка атома» [3, с. 69], проте нам відомі можливі моделі подальшого розвитку подій та вірогідність з якою ці моделі реалізуються в дійсності. При наближенні до точок біфуркації (точок «розгалуження шляхів») флуктуації посилюються. З’являється враження хаотичності та розбалансування системи, проте насправді відбувається пошук нового порядку. Використання генетичного методу дослідження економіки дає можливість виявлення множини шляхів подальшого розвитку суспільства.

При дослідженні проблем циклічної динаміки, що притаманна капіталістичній системі, піднімається проблема психології мас. В суспільстві панують прагнення до збільшення багатства. Потужними мотиваційними факторами є можливі високі доходи на капітал. Розвиток нових технологій та нових галузей, відкриття нових ринків дають надію на збільшення прибутку. Все це підкріплюється доступністю кредиту. Сукупність перелічених факторів сприяє розвитку різноманітних моделей пояснення економічної циклічності. Звертаючи увагу на людський фактор можна сказати, що циклічні зміни економіки призводять до різних індивідуальних реакцій господарюючих суб’єктів. Чергування фаз циклу створює певний тип поведінки людини, що чекає на можливість збагачення та вичікує слушного моменту в економічній динаміці. Психологічні аспекти циклічної динаміки не останнє місце займають в теорії циклічності А. Шпітгофа та багатьох інших економістів, таких як У. К. Мітчел, Й. А. Шумпетер, Л. Мізес, В. Беверідж, Р. Лукас, Ф. Кідланд та Е. Прескот.

Суперництво людей набуває грошової форми та виражається в накопиченні предметів, що зумовлені скоріше статусом ніж необхідністю. Вся сучасна культура підвладна впливу грошей, тому досить часто економічний цикл визначають як грошове явище.

Спосіб мислення людей визначається їх стилем життя. Цей стиль визначається як економічними, так і не економічними інститутами, проте основним підґрунтям є матеріальне забезпечення їх життєдіяльності за рахунок виробництва. І в цьому ракурсі при нагоді стають формаційні підходи. Основу існування суспільства становить матеріальний сфера. Саме вона створює для людини можливості для існування та самореалізації. Проте сьогоднішня економіка дедалі більше стає відірваною від реального матеріального базису. Вона набуває рис віртуальності. Характерною рисою віртуальної економіки є спроби ігнорування деяких об’єктивних економічних законів[4, с. 109], що в свою чергу стає одним з факторів дестабілізації господарської системи.

Спираючись на цивілізаційну парадигму ми не можемо відійти від методу абстракції. Видатний представник історичної школи економічної думки М. Вебер зазначав, що знання завжди має абстрактний характер, оскільки дослідник знає лише ті факти, оперує лише тим теоретичним матеріалом, який представляє для нього безпосередній інтерес у зв’язку з об’єктом його дослідження .

Індуктивний аналіз є важливою складовою дослідження, оскільки розглядається модель класичного економічного циклу, яка в загальному вигляді є характерною для країн європейської цивілізації з економічною системою господарювання заснованою на приватній власності, свободі економічних суб’єктів та грошовому обміні.

При дослідженні процесів циклічності, на наш погляд, доцільно наслідувати приклад представників інституціоналізму та надавати перевагу функціональному аналізу, який в свою чергу включає принцип історизму та еволюціонізму. Такий підхід дозволяє більш реалістично відобразити динаміку економічних процесів, «дає розуміння механізму кумулятивного розвитку інститутів та процесів накопичення соціального досвіду»[5, с. 61].

Проблема повної трансформації суспільства вимагає ґрунтовного аналізу, який має спиратися на недогматичне та неригористичне виявлення каузальних та функціональних зв’язків в межах суспільно-економічних систем та врахуванні впливу різноманітних зовнішніх та «випадкових» сил.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. В. М. Фещенко. Методологічні аспекти сучасних досліджень історії економічної думки України /Актуальні проблеми економіки № 1(43), 2005;

  2. Асланов Л.А. Культура и власть. Философские заметки. Кн. 1. — М.: Изд-во ИТРК, 2001. — 496 с.

  3. Людвиг фон Мизес. Теория и история: интерпретация социально-экономической эволюции /Пер. с англ. под ред. проф. А. Г. Грязновой. – М.:ЮНИТИ – ДАНА, 2001. – 295 с.

  4. І. Ф. Радіонова. Віртуальність економік, як передумова економічних коливань // Формування ринкової економіки: зб. Наук. Праць. – спец вип. Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні. – К.: КНЕУ, 2010. – 502, [2] с.

  5. Veblen, Place of Science in Modern Civilization, New York, 1919.

Пухальська Наталія Сергіївна, аспірант

Кіровоградський національний технічний університет, м. Кіровоград

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ АСПЕКТ ОЦІНОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В УКРАЇНІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Інтеграція України в світову економічну та політичну спільноту ставить нові вимоги до якості та неупередженості оцінки майна і майнових прав. Становлення цивілізованих ринкових відносин на національному рівні обумовлює необхідність більш якісного і різностороннього розвитку оцінки майна та майнових прав тощо.

Вважаємо, таку тенденцію закономірним об’єктивним процесом, який і буде ключовим індикатором розвитку оціночної діяльності в Україні.

Трансформаційні зміни світової економіки та спонтанність ринкових перетворень призвело до виникнення протиріч у різних сферах економіки, а також не оминули систему розподілу й перерозподілу майна, адже за останні роки ринок оціночної діяльності зростав значними темпами від 78% до 65% на протязі 2005 і 2009 рр. Зазначені обставини актуалізують тему оціночної діяльності держави та вимагають вирішення нагальних питань цієї сфери [8].

У світовій економічній теорії багатоаспектні дослідження розвитку оцінки та переоцінки майна ведуться як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. Такі дослідження представлені роботами вітчизняних фахівців С.О.Сівець, Л.А. Баширової, Г.І. Мікеріна, О.І. Маркуса, Л.І. Воротіної, П. Баранова, Н.П. Лебідь та ін.

Наразі, світова методична база оціночної діяльності законодавчо сформована, однак, через специфічні особливості перехідного етапу розвитку національної економіки, деякі точки зору провідних вітчизняних економістів вимагають інтерпретації і доопрацювання.

Ринкові перетворення української економіки на початку 90-х років вимагали суттєвих змін умов функціонування та розвитку основних принципів оцінки майна, яка дозволила виявляти реальну вартість об’єктів при здійсненні багатьох складних трансакцій. Тому, з початком розвитку національного ринку дуже гостро постала потреба в оцінці, яка відтворила взаємовигідний інтерес суб’єктів обміну. На нашу думку, еволюційний процес становлення та розвитку оціночної діяльності на національному рівні можна умовно поділити на чотири етапи:

- початковий етап відродження оцінки (1992-2000 рр.);

- етап становлення в умовах законодавчого визнання (2001-2006 рр.);

- етап розвитку на основі реформування та вдосконалення оцінки (2007-2008 рр.);

- етап розвитку в умовах світової економічної кризи ( з 2008 р).

Необхідно зауважити, що істотним поштовхом до офіційної появи професії оцінювачів і розвитку оцінної діяльності держави багато в чому сприяв початок «малої приватизації», законодавчі основи якої потребували оцінки будівель споруд, приміщень, цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, незавершених будівництвом об'єктів тощо. У зв'язку з приватизацією крупних державних підприємств (особливо з переходом до її грошової форми), з'явилася реальна потреба в експертній оцінці бізнесу – функціонуючих підприємств та пакетів акцій. В ряді перших були Закон України «Про приватизацію державного майна», Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», які були прийняті у 1992 році [2; 3] .

Загалом, значна кількість законодавчих та нормативних актів цього періоду, а саме близько 180, позиціонували оцінку нерухомості як процес визначення її вартості, але оцінки, як професійної діяльності підкріпленої законодавчо, не існувало.

Стрімкий розвиток процесів приватизації, корпоратизації, акціонування підприємств сприяв формуванню напрямку методичного забезпечення оцінки майна. Як наслідок, 2 вересня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів України № 522 було затверджено “Методику оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди”. Далі, 8 вересня 1993 року, була “Методика оцінки вартості об’єктів приватизації” [4]. Аналіз результатів дослідження виявили той факт, що зазначені методики не змогли забезпечити об’єктивності оціночної вартості майна через брак досвіду у даній сфері.

Другий етап становлення оцінки відзначився формуванням системи вітчизняних стандартів оцінки різних видів майна. На наш погляд, розроблені Національні стандарти оцінки стали надзвичайно важливими документами з позиції подальшого цивілізованого розвитку відносин власності в Україні.

Положення вищезазначених Національних стандартів оцінки стали реальним свідченням спрямованості економічних зусиль в бік загальноприйнятих стандартів міжнародної практики [6; 7]. Поряд з цим слід вказати на існування суперечностей викладених у положеннях понять. Так, у змісті Національних стандартів № 1 та № 2 потребують уточнення такі поняття, як “база оцінки”, “рухоме майно”, “прибудовані приміщення”, “об’єкти” незавершеного будівництва” та ін. Відсутніми в цих документах є визначення таких важливих понять, як “майно” та “майнові права”, “подібний об’єкт” та “ідентичний об’єкт” тощо.

Вирішення вищеперелічених нагальних проблемних питань дали поштовх до зародження третього етапу розвитку оціночної діяльності. На даному етапі виникла потреба у вдосконаленні, пристосуванні оцінки до вимог ринку, національних особливостей, міжнародних та європейських стандартів.

Вважаємо, що четвертий етап розвитку оцінки вартості майна співпав з початком світової фінансово-економічної кризи, адже вона торкнулася практично всіх галузей економіки. У зв’язку з цим, слід виділити ряд особливостей оцінки майна в умовах економічної нестабільності, а саме:

1. У зв’язку з загальною кризою ліквідності та відтоком іноземних інвестицій з України обсяги кредитування банками суттєво знизились, відповідно знизились і обсяги оціночних послуг з метою застави майна.

2.  Зросли вимоги до покращення якості оцінки об’єктів страхування на фоні загального зменшення обсягів оціночних послуг для цілей страхування.

3. Оцінки вартості об’єктів нерухомості спровокувала до виникнення суперечностей, відносно зниження обсягів продаж об’єктів нерухомості, та невизначеністю та динамікою зміни вартості таких об’єктів, а отже потреба в їх переоцінці.

4. Посилення ролі долара США стало причиною практично повної зупинки продаж на вторинному ринку.

5. Протидія «завищених» та «незручних» для покупців цін в національній валюті, створив «ринок покупця», який визначив вартість нерухомості.

Таким чином, в кризових умовах, на фоні загального зниження ділової активності, обсяги оціночних послуг в натуральних показниках суттєво не знизилися, однак зменшились в грошовому еквіваленті за рахунок зниження вартості оціночних послуг. Вважаємо, що рівень якості оцінки в умовах економічної нестабільності значно зростає, що в свою чергу потребує від компаній вдосконалення системи якості оціночних послуг та підвищення рівня їх технологічності.

В підсумку, зазначимо, що сучасна оцінка вартості майна та майнових прав повинна сприяти підвищенню довіри з боку іноземних інвесторів, а також вільному входженню України до ніші світової спільноти.


Список використаних джерел:

1. Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» вiд 06.03.1992 № 2171-XII.

2. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III.

3. Закон України «Про приватизацію державного майна».

4. Постановление Кабинета Министров Украины №1891 от 10.12.2003г. «Методика оценки стоимости имущества».

5. Методика оцінки вартості об’єктів приватизації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 р. № 36.

6. Постанова, Кабінет Міністрів України, №1440, 10.09.2003
Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".

7. Постанова, Кабінет Міністрів України, №1442, 28.10.2004


Про затвердження Національного стандарту N 2 "Оцінка нерухомого майна".

8. Єременко А.В. Особливості оцінки майна в умовах економічної нестабільності // Наук.-практ. журнал "Наука та інновації", НАН України, №3, Т.4, 2009.

УДК 332.142.4/.6 к.е.н., доцент , Рогач Світлана Михайлівна

Національний університет біоресурсів

і природокористування України, м.Київ
ЕКОЛОГІЧНА СКЛАДОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ПРИРОДОКОРИСТУВАННІ

Глобалізація світогосподарських зв’язків з кожним роком набуває все більшого розмаху. Особливою гостротою відзначається екологічний аспект глобалізації, що зумовлено технократичним підходом до розвитку національних економік цілих груп країн та послабленням асиміляційного потенціалу природно-ресурсної складової. Значна диференціація країн як за запасами природних ресурсів, так і за ступенем техногенного та антропогенного тиску на довкілля вимагає зваженого підходу до формування глобальної конструкції екологічного регулювання сфери природокористування та обумовлює актуальність досліджень даної проблеми.

Розкриттю сутнісних характеристик та окремих складових глобалізаційних процесів значна увага приділяється в працях Л.Абалкіна, Т.Авдєєвої, Ф.Бромберга, С.Воронцова, А.Гранберга, В.Данилова-Данильяна, Н.Загладіна, А.Качинського, Кларка Р.Чемпена, Б.Прикіна, В.Медвєдєва, Б.Мільнера, В.Сенчагова, Т.Туниці, С.Харічкова, М.Хвесика, Є.Хлобистова, в яких з огляду на національні інтереси країн розглядаються перспективи інтеграції у світовий економічний простір, в тому числі і у сфері регулювання природокористування.

Протягом XIX-XX століть міжнародна спільнота пройшла довгий шлях від усвідомлення взаємозалежності антропогенної діяльності людини та стану оточуючого середовища до розуміння неминучості екологічної кризи та необхідності вживати невідкладних, скоординованих на глобальному рівні заходів з метою попередження незворотної деградації довкілля.

На думку Н.Загладіна, до початку XXІ століття система міжнародних взаємозв’язків якісно змінилася. Склались єдині економічні простори, що включають десятки держав. Співробітництво в забезпеченні міжнародної стабільності та безпеки, вирішення проблем екології та природокористування стало умовою подальшого існування людства. Розвиток системи радіо- і телекомунікацій, Інтернету призвело до виникнення єдиного, глобального інформаційного простору [1, с.3].

С.Харічков та Н.Андрєєва вважають, що в наш час екологічний фактор здійснює все більш серйозну, хоча й суперечливу дію на трансформацію сучасної системи міжнародних відносин. Глобалізація і сприяюча їй регіоналізація сучасних економічних відносин, з однієї сторони, сприяють розвитку інтеграційних зв’язків і скороченню торгівельних бар’єрів в світовій економіці, - з іншої, надають суттєве значення міжнародному виміру їх соціальних і екологічних наслідків [2, с.142].

М.Хвесик зазначає, що актуальною проблемою сьогодення постає необхідність запровадження нового підходу, за якого всі країни прагнули б такого типу розвитку, який би об’єднував інтереси виробництва з інтересами збереження й підвищення значення еколого-ресурсної бази і забезпечував високий життєвий рівень для всього людства [3, с.225].

Аналіз наукових праць дає підстави стверджувати, що глобалізація є наслідком генезису соціально-економічних формацій, які у зв’язку із посиленням впливу обмежуючих факторів на життєдіяльність населення, повинні будуватися на принципах максимально ефективного використання ресурсних можливостей навколишнього природного середовища. По своїй суті глобалізаційні процеси мають як значні позитиви (посилення міжнародної спеціалізації, об’єднання зусиль щодо реалізації глобальних комерційних та екологічних проектів, синхронізація природоохоронної діяльності ), так і численні негативи (мілітаризація економік окремих країн світу, поглиблення регіональної асиметрії темпів соціально-економічного розвитку).

Під впливом глобальної екологічної кризи у світовій економічній науці і практиці формується модель сталого екологічного розвитку, в основі якого лежить відмова від абсолютизації ідеї економічного росту для задоволення потреб людства [4, с.739].

Однак, в реальній дійсності, коли зберігається значний розрив між «багатими» і «бідними» країнами в темпах соціально-економічного розвитку, говорити про таку відмову не доречно. Тому передувати цьому має реалізація глобальної програми ліквідації бідності на основі поступового підтягування «третіх країн» до такого стану, коли вони зможуть відмовлятися від локальних пріоритетів, що несуть деструктив в сферу природокористування, заради досягнення спільних з іншими країнами цілей, що закладуть міцні підвалини для еколого-економічного поступу як в середньостроковій, так і в далекостроковій перспективі. Вищевикладене дає підстави згрупувати основні природно-ресурсні обмеження соціально-економічного розвитку світової цивілізації наступним чином (рис.1).

Розробка механізму міжнародного природоохоронного співробітництва можлива лише за умов співробітництва та координації зусиль усіх країн, незалежно від їх соціально-економічних та політичних відмінностей, від рівня розвитку продуктивних сил та актуальності екологічних проблем. Особливу роль у цьому процесі повинні відігравати міжнародні організації, а саме організації системи ООН (ЮНЕП).

Аналіз світогосподарських аспектів екологічної проблематики має практичний інтерес для України та країн з перехідною економікою, які включені в систему міжнародного природоохоронного співробітництва. Існуюча довгий час командно-адміністративна система з її диктатом і централізованим розподілом ресурсів, виявилася неспроможною сформувати власний механізм ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, здійснити перехід до екологізованого виробництва, побудованого на принципах ресурсо- і енергозбереження, і створити умови для проведення скоординованої природозахисної політики.






Пріоритет комерційного інтересу крупного капіталу над національними інтересами держав в темпах та масштабах природокористування, поступова монополізація світового економічного простору розвиненими країнами






Виснаження потенціалу природних благ внаслідок багаторічного екстенсивного залучення природних ресурсів у господарський оборот як високорозвиненими країнами, так і країнами третього світу






Відсутність інфраструктури та методичної бази в багатьох країнах щодо формування повноцінного ринку по торгівлі дозволами на забруднення навколишнього природного середовища





Збереження сировинної орієнтації експорту в країнах третього світу

Рис.1. Природно-ресурсні обмеження соціально-економічного розвитку світової цивілізації


Особливо в країнах з перехідною економікою при формуванні нової ідеології природокористування, мають враховуватись загальновизнані орієнтири глобальних економічних стратегій. Це, насамперед, пріоритетний розвиток соціальної сфери, що забезпечуватиме повноцінний розвиток особистості, створюватиме сприятливі умови для її життєдіяльності. При цьому важливо забезпечувати узгодження глобального та цивілізаційного підходів для того, щоб не порушувати діалектику гуманістичного та технологічного поступу, не загрожуючи світовій спільноті втратою самобутності окремих народів, а також їх автентичності національним та регіональним особливостям розвитку. Магістральним напрямом реалізації глобальної екологічної стратегії має стати технологічний прорив, що зменшить природомісткість готової продукції і сприятиме процесам ресурсозбереження та екологізації. Більше того, трансформація інституціональних структур управління в таких країнах потребує надання окремим змінам екологічної спрямованості, особливо при формуванні інститутів громадянського суспільства.

Врахування екологічної складової при здійсненні глобалізаційних процесів в сфері природокористування повинно передбачати:



  • проведення аналізу світового досвіду регулювання сфери природокористування в умовах глобалізації та поглиблення інтеграційних процесів на регіональному рівні з урахуванням специфіки ринкових трансформацій;

  • визначення ключових параметрів структурної трансформації сфери природокористування з урахуванням особливостей національної економіки України та цілей формування ефективної експортної спеціалізації;

  • обґрунтування науково-технічних напрямів розвитку господарського комплексу України на базі екологічних пріоритетів з метою динамізації національної економіки та оптимізації умов участі держави в системі міжнародного поділу праці;

  • розробка довгострокової моделі міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин, стосунків України з міжнародними фінансовими інституціями в напрямку пошуку можливостей реалізації природоохоронних програм і проектів.

З метою виконання визначених завдань на загальнодержавному рівні мають бути розроблені дієві механізми їх розв’язання. Цього можна досягнути шляхом ефективного інвестиційного забезпечення реалізації перспективних природоохоронних проектів, а саме розширення заповідних зон, розбудови індустрії рекреаційного природокористування, поглиблення комплексності використання природних ресурсів у господарському обороті, а також фіскального стимулювання оновлення природоохоронної інфраструктури як в окремих регіонах, так і на підприємствах, системного інституціонального супроводу через розширення прав і повноважень місцевих органів влади в питаннях екологізації відтворювальних пропорцій, формування конкурентного середовища на ринку природних ресурсів та дозволів на викиди шкідливих речовин, становлення підприємницького сектора.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка