Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка19/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
Банківська система України знаходиться у фазі рецесії. Однією з причин цього стану можна виділити – не досконалу систему корпоративного управління комерційними банками. Ключовими нормативно правовими актами в сфері корпоративного управління банківськими установами є: Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про акціонерні товариства» та Цивільний кодекс України, які фактично пропонують різні моделі управління банківською установою.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» пропонує затверджувати склад спостережної ради на зборах акціонерів, а спостережна рада формує правління банку.

Закон України «Про акціонерні товариства» пропонує формувати спостережну раду на зборах акціонерів, розширює повноваження спостережної ради. Спостережна рада затверджує правління або призначає генерального директора як одноосібного виконавчого органа.

Цивільний кодекс передбачає формування як спостережної ради, так і правління на зборах акціонерів.

Спільним для цих нормативних актів та для всіх банківських установ України є модель подвійних рад. Світова фінансово-економічна криза фактично вказала на цю недосконалість, тому для підтримання платоспроможності банків та недопущення їх банкрутства, Національним банком були введені тимчасові адміністрації.

З практичної точки зору, найдосконалішим нормативно-правовим актом в цій сфері можна назвати Закон «Про акціонерні товариства», однак його прийняття відбулось у той час, коли він вже не може значно вплинути на стан банківської системи. Крім того, він має і ряд недоліків, одним із яких є його загальний характер. Він пропонує, але не вказує на ту модель корпоративного управління, яка має бути створена. Крім того, він не в повній мірі регламентує ряд важливих питань, таких як – формування ефективної спостережної ради. Також він є не єдиним нормативно-правовим актом, що передбачає можливість використання іншої аналогічної нормативної бази .

Аналіз приведених аргументів дає змогу констатувати, що розгалуженість нормативно-правової бази, недосконалість та непрозорість принципів формування вищих керівних органів та дублювання їх повноважень, вимагають негайного державного втручання. Створення ефективної системи корпоративного управління – один із найважливіших заходів подолання наслідків фінансово-економічної кризи.

На нашу думку, вдосконалення системи корпоративного управління, шляхом покращення нормативно-правової бази, має включати:



  • Створення єдиного уніфікованого закону про акціонерні товариства;

  • Розробка ефективної моделі створення вищих керівних органів комерційних банків;

  • Перегляд функцій органів управління для ліквідації дублювання повноважень;

  • Впровадження системи формування спостережних рад із незалежних учасників;

  • Створення критеріїв незалежності учасників спостережних рад.

Таким чином, створення єдиного законодавчого акту про принципи функціонування акціонерних товариств повинно вдосконалити систему корпоративного управління банківських установ, а значить і покращити результати їх операційної діяльності. Це поступово відновить довіру потенційних клієнтів та інвесторів до банківської системи та виведе її із стану фінансово-економічного спаду.
Куклінова Тетяна Вікторівна,

викладач кафедри економіки підприємства

Одеський державний економічний університет, м. Одеса
ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КРИЗИ
Стимулювання розвитку інноваційних малих та середніх підприємств (далі МСП) потребує нових підходів в умовах загострення кризових явищ. У зв’язку з цим стають актуальними і потребують розв’язання проблеми, пов’язані з забезпеченням стимулювання розвитку інноваційних МСП. З огляду на екологічну ситуацію, що склалася зараз назріла необхідність вживання заходів щодо активізації процесів розробки й впровадження у виробництво ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, переробці та утилізації відходів.

У зв'язку з цим потрібні негайні та ефективні заходи, спрямовані на збереження й розвиток науково-технологічного потенціалу країни, забезпечення більш ефективного його використання. Розвиток малих інноваційних підприємств повинен стати основою для формування національної та регіональної економік країни [1].

Так, значимо, витрати на технологічні інновації на МП в Одеському регіоні зросли у 2008р. та склали 1326,9 тис. грн., що становить 0,6% від обласного показника. Тоді як витрати на технологічні інновації на МП у 2007р. склали лише 21,0 тис. грн. (проти 118,1 тис. грн. у 2006 р.) [2].

На наш погляд, важливими складовими стимулювання розвитку МСП на внутрішньому рівні мають бути зміни в організаційній структурі підприємства, впровадження підприємством інноваційних технологій та створення політики розвитку підприємства, вдосконалення інтелектуальних ресурсів. Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що для підвищення ефективності стимулювання МСП, необхідна активізація їхніх внутрішніх можливостей, істотна зміна стратегії, особливо в умовах загострення кризових явищ.

Так, зміна організаційної структури підприємства припускає послідовні зміни, що ведуть від старої форми господарювання до нових змін, що відповідають економічним умовам, що дозволить МСП скоротити витрати, перегрупувати персонал, поліпшити методи взаємодії й підвищити ефективності роботи із клієнтами, звеличить ріст валових надходжень, тощо.

На основі дослідження було визначено, що збільшення обороту й зростання виробництва на МСП залежать від інновацій. Тобто впровадження інноваційних технологій стає ключовим стратегічним параметром розвитку будь-якого підприємства й економіки у цілому. За рахунок інновацій підприємство може підвищити свою ефективність і конкурентоспроможність, впровадження інновацій сприяє одержанню більше високого прибутку.

У свою чергу, створення політики розвитку підприємства припускає формулювання цілей підприємства й вибір засобів для їхньої реалізації. Досягнення балансу між і короткостроковими результатами (обсягом випускаємої продукції, продуктивністю праці, прибутковістю бізнесу підприємства) повинно погоджуватися з розвитком підприємства (створення політики розвитку підприємства, зміна організаційної структури, впровадження інноваційних технологій).

Вдосконалення інтелектуальних ресурсів можна розділити на інформаційний та кадровий напрямок. До інформаційного напрямку відносяться створення, придбання та вдосконалення різних баз даних, модулів, комп’ютерних програми, алгоритмів, технологічні карти, інструкцій працівників, тощо. А при вдосконаленні кадрового потенціалу необхідно підвищувати не тільки рівень освіти і кваліфікацію персоналу, а і здатність працівників мислити креативно, генерувати нові ідеї, готовність сприймати нові ідеї.

Відповідно результатами зміни організаційної структури будуть: оптимізація організаційно-функціональної й організаційно-управлінської структур підприємства, підвищення його готовності до зміни й розвитку, модифікація поводження людей убік більше позитивного відношення друг до друга, забезпечення індивідуальної й групової самоповаги персоналу підприємства, зімкнення командних зусиль лідерів підприємства, досягнення загальної задоволеності від роботи, що буде виражатися в більше "конкретних" результатах: поліпшення якості продукції, підвищення продуктивності виробництва, зміцнення положення підприємства на ринку, зниження плинності кадрів, збільшення прибутковості справи й т.д. Планомірний організаційний розвиток підприємства, впровадження їм інноваційних технологій повинне здійснюватися на підставі політики розвитку підприємства, що припускає сукупність цілей, принципів, правил, завдань, реалізація яких дозволить досягти підприємству бажаного результату. На наш погляд, від того, яким чином буде побудовані кредитна політика й фінансування основних і оборотних коштів, залежить розвиток підприємства, його стабільність, прибутковість і рентабельність.

Несприйнятливі умови надання інвестицій і кредитів, приводять до зниження результативності їх праці, не повною мірою використається науково-технічний потенціал, виникають проблеми із впровадженням наукових розробок. Проте криза банківської системи загострила суперечності між потребами МСП у дешевих кредитах і можливістю банків у їх наданні. Для того, щоб ринок мікрокредитування міг нормально функціонувати і розвиватися, необхідно вирішити багато теоретичних, методичних та практичних проблем, які проявились саме в умовах кризи. Кредитні ресурси для МСП повинні бути доступними, короткостроковими, беззаставними. Порядок видачі мікрокредитів повинен бути максимально спрощеним. Необхідно підвищити відповідальність МСП за використання наданих коштів. МСП необхідна прозорість умов кредитування, довгострокові кредити зі зниженою процентною ставкою й мінімумом комісій, мінімальні витрати, пов'язані з одержанням кредиту, гнучкий графік з урахуванням сезонності бізнесу, можливість відстрочки погашення тіла кредиту, більш лояльні підходи до нотаріального оформлення угод і страховок, можливість надання вибору страхової компанії клієнтом самостійно[3].

В умовах фінансово-економічної кризи банками повинна бути розроблена і впроваджуватися схема активної реструктуризації (пропонованої банком) для МСП. Тому що основне питання, яким стурбовані всі підприємства під час кризи – як виконати зобов'язання по існуючих кредитах, у той час коли питання розвитку й додаткового фінансування відходять на другий план, оскільки позичальник вирішує питання: чи виживе його чи бізнес ні. Таким чином, ефективним рішенням у даній ситуації стане досягнення домовленостей з існуючими кредиторами про зміну умов погашення заборгованості. Така активна реструктуризація дає переваги, як позичальникам, так і самим банкам. Так, позичальники, які попали у скрутне становище отримують рішення для виходу із складної ситуації, банк зберігає добрі відносини з клієнтами, свій імідж, резерви на покриття прострочених кредитів утримуються на прийнятному рівні і зберігається потік прибутків від клієнтів.

Потребує вирішення проблема створення діючого мотиваційного механізму залучення вітчизняних і закордонних інвестицій у сферу МСП, що функціонують на інноваційній основі у сфері виробництва. На наш погляд, залучення коштів необхідно здійснювати на підставі окремих угод, договорів, контрактів, залучення кредитних коштів іноземних кредитних ліній і міжнародної технічної допомоги для розвитку МСП на умовах часткового фінансування із залученням бюджетних коштів. Необхідно розвивати пільгове кредитування МСП через недержавні органи сприяння розвитку підприємництва, активізувати діяльність щодо залучення грантів, кредитів та інвестиції із закордонних фондів, передбачити використання державних кредитних ліній, впровадити порядок кредитування МСП комерційними банками під гарантії бюджетних коштів.

Отже в умовах посилення ролі нових технологій як фактору економічного зросту і розвитку інноваційна діяльність повинна стати загальною стратегією українських МСП.
Література
1. Куклінова Т. В. Малі та середні підприємства: інноваційні аспекти розвитку / Регіональні проблеми та перспективи розвитку ринків збуту промислової продукції // Тези доповідей. –К.: УкрІНТЕІ, 2006 С. 62-67.

2. Розвиток малого підприємництва в Одеській області у 2008 році // Економічна доповідь, Одеса —2009.

3. Танасюк І. М., Куклінова Т. В. Мікрокредитування як механізм ефективного стимулювання розвитку малих та середніх підприємств// Наукові праці Науково-методичний журнал. – Т. 89. Вип.. 76. Економічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім..Петра Могили, 2008. – С. 70-74.

Петренко Сергій Степанович

Національний університет біоресурсів

та природокористування України м. Київ


РОЛЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО МІЖНАРОДНИХ ІНСТИТУЦІЙ НА ПРИКЛАДІ ВИНОГРАДАРСЬКО-ВИНОРОБНОЇ ГАЛУЗІ
Багато хто в Україні вважає, що приєднання України до Євросоюзу повноправним або асоційованим членом приблизить нашу країну до європейського рівня життя. Але мало хто аналізує яка буде ціна такого наближення для певних галузей економіки.

Сьогодні однією з частин договору про асоціативне членство України в ЄС є розділ щодо приєднання України до Зони вільної торгівлі з Європейським союзом.

Зона вільної торгівлі з ЄС це черговий етап інтеграції нашої держави у світову економіку та другий етап на шляху членства у Європейському союзі. Першим етапом було приєднання України до Зони вільної торгівлі в квітні 2008 року.

По суті, Договір о ЗВТ с ЄС це регіональна торгівельна угода яка розширює можливості збуту продукції європейського виробництва на українських ринках, умовно кажучи, розширена версія ВТО (для України прийняті зобов’язання по ВТО є основою для договору щодо ЗВТ з ЄС. На етапі обговорення договору по ЗВТ з ЄС умови можуть бути аналогічними або жорсткішими від умов по ВТО).

Сьогодні жодний експерт не може визначити дату, коли Україна та країни ЄС переведуть свої торгівельні відносини у вільний режим, але ще мало вірогідніше визначити умови, на яких нас допустять до ринків ЄС. Це залежить від багатьох факторів, по – перше від умов які нам необхідно буде прийняти, а по–друге від того, як швидко економіка України зможе адаптуватись до європейських норм (як економічних так і технологічних). По-третє від термінів ратифікації Угоди про щодо членства України у ЄС українським парламентом.

Враховуючу на зазначене сьогодні необхідно чітко змоделювати економічні процеси які можуть мати місце в Україні після такої інтеграції. Саме науково обґрунтовані моделі є єдиним механізмом прийняття рішень у переговорному процесі.

На думку автора недоцільно та економічно не вигідно поспішати з приєднанням України до ЗВТ з ЄС.

В питаннях приєднання України до ЗВТ з ЄС у нас різні погляди з Брюсселем не ттільки ступінь захисту національних ринків в окремих галузях, а й на те що взагалі має представляти з себе Угода. Європейці декларують умови «рівних прав та можливостей». Все було дуже добре за умови , що рівні права та можливості передбачають наступне: товари, що вироблені в країнах ЄС отримують вільний доступ на ринки України, а товари що вироблені в Україні за національними стандартами вільний доступ на ринки ЄС. Критерієм обмеження доступу до ринків є невідповідність товарів національним вимогам безпеки для здоров’я, або захист національного виробника при умові критичного рівня імпорту.

Але все набагато складніше. Позицію Європейської сторони в першу чергу формують потужні виробничі групи, а вже у другу політики. Ми не розглядаємо геополітичну складову зазначеного процесу, хоча вона має дуже суттєве значення,але це тема іншого дослідження.

Потужні європейські виробники при умові суттєво зменшення попиту на власну продукцію змушені шукати нові ринки збуту. Їх завдання щоб національні політики (яких вони утримують за рахунок податків) шукали можливості збереження обсягів збуту продукції. Найбільш простий механізм розширення ринків - розширення за рахунок нових країн. Питання полягає у створені привілейованих умов цим товарам на ринках інших каїн. європолітики також зацікавлені у збереженні обсягів реалізації в умовах економічної кризи та скорочення рівня державних дотацій для виробників у ЄС. Саме виходячи з цього вони будують чітко виважену політику економічного розвитку ЄС та підтримки національних виробників.


Для України, в цілому , членство у ЄС це політика, а не економіка, причому ця політика дуже ефективно стимулюється потужними транснаціональними економічними групами.

Як наслідок більшість вітчизняних виробників, а в першу чергу в АПК, легкій, харчовій промисловості та АПК потраплять у важку економічну ситуацію. Серед самих вразливих – виноробство та м'ясо-молочна галузь.

Це один бік медалі, інший це загальний стан української економіки та її фінансової системи після приєднання до ЄС.

Дійсно спектр товарів, що будуть представлені на українському ринку буде на багато ширшим. За умов сьогоднішньої політики ці товари будуть витісняти національні оскільки міжнародні транснаціональні компанії мають на багато ширші можливості у посуванні власних товарів, витісненні з ринків більш слабких виробників та створення прихованих монополій.

Але не варто забувати про основні економічні тенденції, а саме що при відсутності конкуренції, як правило, погіршується і якість продукції.

А якщо згадати, що ми відмовилися на етапі приєднання до СОТ від механізмів захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції ( демпінгу, неякісної продукції, тощо), то за нашою моделлю якість європейських товарів на українському ринку будуть на багато нижчими за якістю та собівартістю.

З іншого боку скорочення вітчизняного виробництва призведе до скорочення робочих місць, податків та виплат на соціальні програми. Різко погіршиться якість життя соціально-дотованих верств населення.

У результаті за нашою моделлю через сім вісім років більшість людей в Україні будуть споживати дешеві недосить якісні ( але безпечні за європейськими стандартами) продукти і тільки до 10 відсотків українців зможуть купувати дорогі і якісні продукти. Дослідження проводили на базі виноробної та м'ясо-молочної продукції.



Висновки

Сьогодні для галузі виноградарства та виноробства є в край актуальним питання використання напрацьованого досвіду та залучення профільних наукових установ для формування державної політики.

Склалася унікальна ситуація коли є можливість зробити галузь конкурентоспроможною на зовнішніх ринках та збільшити обсяги товарного виробництва.

Зима 2009-2010 року чітко показала до чого призводить ігнорування порад науковців.

Серед питань які потребують першочергового вирішення у 2010 році є:

1. Внутрішньодержавні:

1.1. Законодавче врегулювання відносин власників багаторічних насаджень та власників земельних ділянок під багаторічними насадженнями;

1.2. Законодавче врегулювання земельних відносин під багаторічними насадженнями;

1.3. Збереження існуючої державної політики, щодо підтримки галузі (1%, збір, збереження стимулюючої акцизної політики для столової групи вин, збереження ставок акцизного збору протягом 2010 року);

1.4. Вдосконалення системи оподаткування сільхоз підприємств податком на додану вартість;

1.5. Створення державного виноградного кадастру, як єдиного дієвого механізму боротьби за якість вітчизняної виноробної продукції;

1.6. Посилення контролю за ефективність використання бюджетних коштів, що втрачаються на підтримку підприємств галузі і АПК в цілому;

1.7. Участь наукових та професійних установ у формуванні державної політики щодо підтримки галузі. Створення законодавчих прередумов для ефективної роботи профільних об’єднань у АПК.

2. У зовнішніх стосунках:

2.1. Не допустити на переговорах по створенню зони вільної торгівлі з ЄС прийняття руйнівних для галузі вимог щодо заборони виробництва вітчизняних вин за національними стандартами. Залучати до формування позиції української переговорної групи представників наукових установ та найбільш потужних виробників.

2.2. Законодавчо сприяти розвитку експортного потенціалу галузі.

2.3. Прикласти максиму зусиль щодо усунення дискримінаційних умов для просування наших вин на ринки держав пост радянського простору. (Казахстан, Туркменістан);

2.4. Створити механізм підтримки просування наших вин за кордоном через торгово-економічні місії.

Площик Микола Володимирович

Національний університет біоресурсів і природокористування україни

м. Київ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ КАВИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
На сучасному етапі розвитку України, ринок кави ─ один з найбільш активно зростаючих ринків харчової сфери. Останні роки він демонстрував стабільний ріст на рівні 10-40% на рік. Проте, враховуючи, що ринок кави ще тільки формується і культура споживання ще зароджується, сучасна світова економічної криза може не лише призупинити темпи розвитку ринку кави, а й докорінно змінити тенденції, що мали місце останні роки чи навіть зламати структуру споживчого ринку України. Саме тому, встановлення наслідків економічної кризи на ринок кави в Україні та дослідження закономірностей його розвитку є надзвичайно актуальними.

Як відомо, ринок кави включає декілька сегментів: натуральна кава (зернова і мелена), розчинна кава (freeze-dried, гранульована і порошкова), кавові суміші та кавові напої.

За рівнем споживання кави Україна відстає, як від рівня середньостатистичного світового споживання, що становить 4,2 кг кави, так і від наших європейських сусідів, у яких на одну особу припадає в середньому 5-6 кг кави на рік. Наприклад, угорець, чех або поляк щороку споживає 3-3,5 кг кави, у традиційно кавовій Італії на одного мешканця припадає 5 кг, а фіни за рік випивають по 12,5 кг кави [1]. На сьогоднішній день, на кожного українця за різними оцінкам приходиться від 0,9 до 1,5 кг споживання кави.

Проте, не зважаючи на те, що ринок кави в Україні має значний потенціал розвитку та ще не досяг точки свого насичення і на відміну від Європи, в Україні культура споживання кави ще тільки зароджується, нинішня криза майже звела нанівець позитивні тенденції останніх років, що мали місце на ринку.

Останнім часом ринок кави в Україні демонстрував стійку тенденцію зростання споживчого попиту на каву, а відповідно й зростання кавового ринку як у грошовому, так і в натуральному еквіваленті.

Натуральна кава зміцнювала свої позиції на ринку кави. Навіть спостерігалась тенденція до перерозподілу частки ринку між розчинною і натуральною кавою на користь останньої.

Незважаючи на наслідування Україною європейських смаків та на світову тенденцію повернення до споживання натуральної кави, вона поступово відвойовує втрачені позиції у незмінного лідера останніх десятиліть – розчинної кави. В Україні позиції останньої надзвичайно міцні. Слід зазначити, що така ситуація характерна для всіх країн, де історично популярним напоєм був чай. В Україні їй особливо віддають перевагу в східних та південних регіонах.

Важливо підкреслити, що за своєю суттю загальний український ринок розчинної кави розмежовується на два самостійних ринка, а саме: ринок, на якому продається розчинна кава, вироблена на вітчизняних підприємствах з імпортної сировини; і ринок, на якому продається розчинна кава, що безпосередньо ввезена, тобто імпортована.

За даними досліджень консалтингової компанії «ACNielsen», на українському ринку кави нестримно розвивався сегмент міксів. Ринок кавових сумішей в світі досить молодий. Кавові суміші недорогі і вони є традиційно молодіжним сегментом, їх собі можуть дозволити навіть споживачі з невисокими доходами.

Хороші результати продажу були й у кави через торгівельні автомати, встановлені в офісах і в секторі HoReCa (готелі, ресторани і кав'ярні).

Проте, починаючи з другого півріччя 2008 року та й увесь 2009 рік, в кавовій галузі України почали проявлятися негативні тенденції. Світова економічна криза негативно вплинула на економічну ситуацію в країні. Взагалі, для даного періоду є характерним коливання валютних курсів, підвищення цін, як на основну сировину, так і на готовий продукт, перегляд портфелів брендів та умов співпраці з постачальниками, а також виходу з ринку невеликих компаній дистриб’юторів. Зазначені фактори змусили дистриб’юторів і виробників переглянути планові показники своєї діяльності і спрямувати зусилля на утримання ринкових позицій.

В умовах падіння попиту на кавову продукцію підприємства-виробники здійснювали оптимізацію структури витрат. Деякі підприємства переносили чи збільшували виробництво і розфасовку розчинної кави і кавових міксів в Україну, тим самим зменшуючи кількість імпортозалежних складових, таких як цукор, упаковка тощо. Зазначені міри дозволили оптимізувати логістичні і складські затрати, що пов’язані з транспортуванням сировини і пакувальних матеріалів [2].

Крім того, особливістю вітчизняного ринку кави, як і в період 90-х років та кризи 1998-99 рр., став відхід постачань в тіньові схеми. Дана особливість стала характерною для нашого суспільства в умовах нестабільності, особливо, імпортозалежних продовольчих ринків України.

Загострення економічної ситуації в країні та масове зубожіння населення не могло не відобразитися на ринку кави. На ринку спочатку намітилася, а потім укріпилася тенденція до його нового перерозподілу. Так, експорт усіх видів кави зменшився. При цьому, навіть кавові мікси, які протягом 3 років демонстрували найбільше на ринку зростання, показали часткове зменшення.

Україна є країною з домінуючою культурою споживання розчинної кави. В умовах кризи вона значно посилила свої ринкові позиції та частково відвоювала втрачену, в останні роки, частку ринку у натуральної кави. Даний продукт користується великою популярністю в офісах. Він швидкий і простий у приготуванні, що в наш час є значимим аргументом на його користь. До того ж, стабільній популярності розчинної кави сприяють і маркетингова політика світових транснаціональних компаній, які активно просувають на ринок України дану категорію кави та не шкодують грошей на нові розробки, що роблять цей вид кавових напоїв дедалі більш схожим на натуральну каву.

Найбільш вразлива ситуація на кавовому ринку України у натуральної кави, хоча її позицію підтримують зрушення останніх років, а саме підвищення культури споживання, обізнаності та появою серед населення шанувальників смакових властивостей натуральної кави. Проте, пройшло відносно мало часу і не можна сказати, що ця група споживачів є стійкою чи відбулася кардинальна зміна смаків й менталітету вітчизняного покупця. До того ж, якщо розчинну каву українці купують на роботу і додому, то основним місцем споживання натуральної кави здебільшого є готелі, ресторани та кав'ярні. Скорочення доходів населення призвело до відчутного відтоку активних споживачів даного ринкового сегменту і змінило їх преференції у бік більш дешевої кави.

Враховуючи, що норма споживання кави в Україні ще досить низька, ринок має можливість для подальшого, проте вже інерційного зростання, бо сама кавова продукція не відноситься до елементу розкоші, більш того, деякі споживачі вважають каву невід’ємною складовою свого життя.

Тому, можна констатувати, що вітчизняний ринок кави в контексті споживчого попиту − перспективний і привабливий. Останніми роками відмічалося підвищення рівня культури споживання кави. Споживач став більш вибагливий та обізнаний у смакових якостях кави. І, як наслідок, відбувалося активне зростання сегменту натуральної кави. В той же час, оцінюючи наслідки світової економічної кризи на український ринок, можна зазначити, що настали нелегкі часи для всієї галузі.

Одне можна сказати точно, що в найближчі роки ринок кави в Україні не досягне свого рівня насичення. Ця перспектива − справа майбутнього. Як швидко це трапиться залежить, в основному, від керівництва держави та його здатності протистояти негативним тенденціям, що мають місце в світовій економіці, а також здатності створювати чіткі, діючі “правила гри на ринку” в умовах нестабільності та найголовніше − вмінні піклуватися про добробут українських споживачів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Криницька О. Бізнес-еспресо. Український дiловий тижневик "Контракти" / № 43 вiд 22.10.2007.

2. http://www.credit-rating.ua/ru/analytics/analytical-articles/12626/

Постол Олена Євгенівна

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, м.Київ

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка