Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка18/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Функція розвитку – це конкретні дії, пов’язані з реалізацією інтересів і спрямовані на незворотні та закономірні зміни конкретних матеріальних об’єктів, що ведуть до виникнення їх якісно нових станів або принципово нових об’єктів – як цілісних систем [ 7, с. 43 ].

Саме наявність всіх одночасно трьох властивостей (спрямованість, незворотність, закономірність) відрізняє процес розвитку від інших змін, що відбуваються в соціально-економічній системі [7, с.43 ].

Розвиток органічно потребує постійного розширення, обновлення, інновацій в тих чи інших сферах підприємницької діяльності.

Висновки. Отже безпека це і стан системи, її властивість та специфічна діяльність її структурних елементів та спосіб управлінського мислення. З точки зору системного підходу всі ці поняття між собою взаємопов’язані і складають єдине ціле. Безпечний стан системи і безпека як її властивість (якість) є результатом управління (через призму безпеки) та специфічної діяльності: охорони, встановлення і виконання режимних заходів, проведення конкурентної розвідки та контррозвідки тощо. У свою чергу їх ефективність залежить від якості самої системи безпеки (рівня підготовленості фахівців, технічного, нормативно-правового та іншого забезпечення) та стану соціально-економічної системи і в першу чергу економічного.

В комплексі це породжує нову якість економічної системи – її здатність, з одного боку попереджувати і припиняти дію (протидіяти) загроз, з іншого – за рахунок цього створювати певні умови для реалізації комерційних економічних інтересів і в цілому реалізації функції розвитку. Це і становить основний зміст безпеки і предмет діяльності суб’єкта безпеки – підприємства.

Отже, економічна безпека соціально-економічної системи – це її стан в межах граничних значень і здатність протидіяти загрозам чи небезпеці та сприяти реалізації комерційних економічних інтересів як основних шляхів її розвитку.
Література

1. Бандурка О.М., Духов В.Є., Петрова К.Я., Червяков І.М. Основи економічної безпеки Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.-236с. с.17

2. Экономическая безопасность хозяйственних систем: Учебник / Под ред. д.е.н., проф. А.В. Колосова. – М.: РАГС, 2001. – 446 с

3. Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення”. Монографія. – К.: Лібра, 2003.-280с. с.10

4. Короткий Ю.Ф. К вопросу о понятии безопасность.// Социально-политические аспекты обеспечения государственной безопасности в современных условиях: Сб. статей.- М.: Граница, 1994. С. 51.

5. Логинов Е.А., Лукин В.К., Чечулина Ю.С. Актуальные проблемы экономико-правового обеспечения экономической безопасности. - Краснодар: 6. Краснодарский юридический институт МВД России, 2000. - 129 с.

6. Минаев Г.А. Безопасность-менеджемент организации // «Best of security. – №4 (26) 2008. – с.25

7. Минаев Г.А. Безопасность организации: Учебник. – К.: КНТ, 2009. – 440 с.


Господінова Олександра Іванівна

Буковинська державна фінансова академія. м. Чернівці


РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЯК НАСЛІДОК ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ.
Економічна глобалізація характеризує сучасний етап розвитку світового господарства. Під впливом глобалізації виробництва, послуг та ринків інтегрування соціальних та економічних територіальних систем формує особливу суспільну систему , яка охоплює великі території, що об’єднуються загальним інтересом. Ця система може вийти за межи окремих географічних районів, перестрибнути кордони окремих держав. Прикладом такої системи є ЄС. Європейські країни перетворюються у все більш інтегровану та взаємозалежну ринкову систему на базі територіальної відокремленості та організації суспільної та політичної одиниці. У все більшої ступені при затверджені економічної інтеграції економічний добробут громадян однієї країни залежить від економічного середовища інших держав – членів Європейського Союзу. Існування депресивних районів, які страждають від високого безробіття та низьких доходів населення завдяки відсутності індустрії та незабудовану інфраструктуру, викликає загальний дисбаланс великої територіальної системи ЄС.

Економічні успіхи ЄС в перші роки створення цього об’єднання призвели до формування хибної думки про те, що поглиблення інтеграції одночасно сприяє зменшенню міжрегіональних диспропорцій і підвищенню конкурентоспроможності кожного регіону. Взаємозалежність функціонування європейських національних економік є важливим фактором для зменшення регіональних проблем, обмежених міграційних проблем в розумних межах та введення в загальноєвропейських господарський оборот природних ресурсів. Загальноєвропейська регіональна політика рівноправно та взаємозацікавлено дозволяє країнам , які приймають участь в економічному та політичному Союзі , включатися в загальну економічну активність при врахуванні потенціалу регіонів та країн як єдиного цілого. Однак, необхідно правильно формулювати та вибирати цілі, стратегії, концепції та розвиток. Тому, що вирішення регіональних проблем, які проявляються у межах ЄС,породжують ланцюгову реакцію, яка генерує як позитивні так і негативні ефекти, що розповсюджується поза межами окремих держав. Спочатку вирішування регіональних проблем в ЄС призвело до висування на перший план стабілізуючих факторів і генерування вигоди від розповсюдження ефективності всієї системи. Стимулювалося споживання та надходження від інших країн – членів ЄС, а також збільшувалися надходження , які суттєво допомагали бюджетам ЄС , зменшували витрати по програмам, які пов’язані з соціальними проблемами. До середині 80 років була відсутня проблема як регіональної різниці так і державної підтримки фіскальної політики. Однак пізніше Європейський Союз звертає увагу на соціальні та гуманітарні аспекти , як додаток до чисто економічних проблем , які як виявилося збільшуються разом з нарощуванням різних допомог у вигляді міжнародних та міжрегіональних трансфертів які спрямовані на підвищення життєвих стандартів та представлення рівних шансів для розвитку проблемних регіонів. Деякі наслідки європейської регіональної політики носять не економічний характер.

Зменшення регіональної різниці допомагає досягнути в більш високої ступені економічного та соціального зближення між регіонами, подолання різних конфліктів, підвищення суспільної безпеки та довіри. Формування загальноєвропейських інвестиційних фондів та використання їх як основу для компенсації і перерозподілу, допомагають в рішенні проблем регіонів та держав. Таким чином досягається однакове ставлення до всіх регіонів, національних та етнічних спільнот. Деякі науковці стверджують, що сильна регіональна політика є життєво важливою. Вона допомагає зберегти ЄС і спрямувати її до більш високої ступені інтеграції.

ЄС використовує внутрішній потенціал для поліпшення ефективності регіональної політики , працюючи як наднаціональний координаційний центр. Виконуючи свою наднаціональну координаційну функцію органи ЄС забезпечують координацію загальної регіональної політики з іншими спільними європейськими проектами – економічними, соціальними, індустріальними, сільськогосподарськими, конкурентними, торговельними, інфраструктурними та ін. Координація загальної регіональної політики не відокремлена від країн – членів. Узгоджується регіональна політики однієї країни з іншою особливо якщо вони мають спільні кордони і економічні райони та охоплюють географічні території, які виходять за межи ЄС.

Однак, частина загальноєвропейської політики вливає негативно на відсталі райони. Мова йде про будівництво інфраструктури, розвиток добувної промисловості, розвиток виробництв, які вимагають агресивного використання природних ресурсів, розвиток виробництв, які забруднюють навколишнє середовище. Особливе занепокоєння викликає політика гарантування цін аграрного сектору. Біля 70 % відшкодувань гарантується програмами. До речи, це основна продукція сільськогосподарських районів північної Європи. Доцільно підкреслити, що така політика працює всупереч регіональним програмам. Одним з важливіший, але і суперечливих аргументів на користь загальноєвропейської політики є компенсація різних збитків. З одного боку ця політика призначена для нівелювання несприятливих ефектів інтеграційного процесу. Однак, як правило, формування єдиного регіонального простору збільшує регіональну різницю. ЄС може краще ніж окремі уряди справитися з регіональними проблемами , які виникають у зв’язку з інтеграцією. В останні роки погіршилася економічна ситуація. Частково це пов’язано з розширенням кордонів ЄС. В межах Союзу додалося проблемних регіонів. Ці регіони потребують фінансування, яке вимагає появи альтернативних джерел. Такі джерела з’являються завдяки прийняттям Програм. Сьома рамкова програма ( 2007 – 2013рр.) являє собою кроком уперед по зрівнянню з попередніми. Однак затвердження її бюджету викликало багато ускладнень.

Поглиблення інтеграції – можна розглядати як аргумент підкреслення незавершеного характеру інтеграційного процесу. Рахується, що регіональна політика необхідна для забезпечення справедливого розподілу переваг від інтеграції. Тільки тоді країні – члени будуть згодні продовжувати приймати участь в цьому процесі. Однак ця теза є суперечлива. Оскільки нема доказів того, що регіональні диспропорції викликають бажання країн – членів поглиблювати інтеграцію. Намагання поповнювати спільний бюджет за рахунок збільшення внесків країн – членів ЄС неминуче викликає конфліктну ситуацію. Політична реальність процесу прийняття рішень залишає слабку можливість для маневру. Тому , в першу чергу, необхідно змінити вектор спрямування фінансової допомоги для проблемних регіонів. Кошти необхідно направляти в реальний сектор, більш контролювати витрати в соціальному секторі. В сучасних умовах є можливість самому регіону робити внески для формування сприятливих економічних умов, використовуючи зручне географічне положення для транзиту або прикордонного співробітництва з країнами, що не входять в ЄС.

Дзядук Тетяна Вікторівна

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ


ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖЕВИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
До особливих умов сучасного стану суспільства, що сприяли новій хвилі розвитку мережевих структур, слід віднести зміну системи цінностей людини, інтернаціоналізацію та глобалізацію економіки, науково-технологічну революцію та формування інформаційних технологій. Глобалізація – це формування міжнаціональних (світових) мережевих структур, які на сьогодні еволюційно руйнують міцні внутрішньодержавні відносини всередени країни. Глобалізація охопила всі сфери економічної діяльності, в тому числі й такі специфічні методи перерозподілу світового національного доходу, як створення різного роду вільних економічних зон, досить розширеної мережі фінансових посередників тощо. Глобалізація товарообміну та руху капіталів як у натуральній, так і у фінансовій формах сформувала ситуацію, в якій держави не встигають за створенням наддержавних контролюючих органів, здатних регулювати означені процеси. Тобто держава, як визначальна форма ієрархії, не спроможна охопити і впорядкувати глобальний обмін між економічними агентами, що, звісно й продукує появу мережевих ланок. Створення інформаційних технологій дозволяє приватним особам легко та мобільно управляти переміщенням фінансових ресурсів без адміністративного супроводу. А зміна цінностей в усвідомленні людиною економічної свободи, незалежності від держави, яка поступово втрачає свою автентичність, сприяє використанню глибинної її ініціативи задля реалізації своїх інтересів через мережеві відносини. Сукупність цих обставин і створила сприятливе середовище для утвердження хаотичності (тобто мережевості) та подальшого розвитку еволюції ієрархічних структур.

Сьогодні компаніям доводиться здійснювати господарську діяльність в умовах глобалізації, що спричиняє зміни в характері конкуренції, яка набуває рис глобальної і за якої компаніям доводиться конкурувати між собою на глобальному ринку, а не на окремих національних ринках. Адаптація до нових умов конкуренції вимагає від компанії розробки нових стратегій побудови господарського процесу, пошуку нових конкурентних переваг. В умовах глобальної економіки такою конкурентною перевагою може слугувати інформація.

Інформація, яка надходить з різних ринків, дозволяє оперативно пристосовуватися до умов глобальної конкуренції, таким чином впровадження стратегії «згори-вниз» є недоречним в умовах постійно змінного середовища та різної ринкової динаміки. Саме тому вирішальним фактором виступає інформація, яка надходить в конкретний час з конкретного місця. Інформаційні технології дозволяють одночасно децентралізувати надходження такої інформації та інтегрувати її за допомогою гнучкої системи.

Дана структура, ігноруючи кордони, дає можливість дрібним і середнім фірмам контактувати з великими корпораціями, формуючи мережі, що дозволяють невпинно впроваджувати інновації та здійснювати адаптацію. Саме нові інформаційні технології відіграють в даному питанні важливу роль, дозволяючи такій гнучкій, адаптивній моделі фактично працювати. На думку японського науковця К. Імаі, мережева модель ближче до досвіду японських корпорацій, а не американських компаній, які як правило дотримуються старої моделі єдиної глобальної стратегії, і саме мережева модель організації бізнес-процесу є фундаментом конкурентоспроможності японських фірм.

На основі досліджень японських і американських мультинаціональних корпорацій, японський науковець К. Імаі стверджує, що процес інтернаціоналізації ділової активності реалізується фірмами по трьом різним стратегічним шляхам. Перший і найбільш традиційний представлений стратегією ведення операцій на безлічі внутрішніх національних ринках компаніями, в які інвестовані капітали з закордону. [1; 312]

Друга стратегія націлена на глобальний ринок і передбачає організацію різних функцій компанії в різних країнах, за умови, що дані функції інтегруються в ретельно розробленій глобальній стратегії.

Третя стратегія, характерна для найбільш передової економічної та технологічної стадії, заснована на мережах, що перетинають кордони. При використанні даної стратегії, компанії, з одного боку, пов’язані з великою кількістю внутрішніх національних ринків; з іншого боку, ці різноманітні ринки обмінюються інформацією між собою. Компанії не контролюють ринки ззовні, але скоріше намагаються інтегрувати свої частки ринку та ринкову інформацію, ігноруючи державні кордони.

Таким чином, у старій стратегії прямі іноземні інвестиції націлені на досягнення контролю. У новій стратегії інвестиції націлені на розбудову мережі відносин між компаніями, які здійснюють свою діяльність у різному інституціональному середовищі.



Список використаної літератури

  1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.

Козка Вікторія Миколаївна

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ


СУТНІСТЬ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СВІТОВУ ТОРГІВЛЮ

Інтернаціоналізація господарського життя розвивається протягом багатьох сторіч. Майже протягом всього цього довгого процесу його головними учасниками є національні економіки, політично організовані у формі держав. Глобалізація як якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, стала можлива на основі індустріалізації більшої частини країн світу, радикального поліпшення й здешевлення транспортної інфраструктури й засобів зв'язку, інформаційної революції, безпрецедентного розширення й поглиблення на цьому ґрунті міжнародного поділу праці, перетворення ТНК у вирішальний фактор розподілу інвестицій, технологій і зайнятості у світовому масштабі й, нарешті, кардинальної лібералізації міжнародного переміщення товарів, послуг і фінансових ресурсів як у розвинених, так і в регіонах, що розвиваються. Ступінь економічної, екологічної, науково-технічної, правової й інформаційної взаємозалежності національних господарств досягла такого рівня, при якому склалися небачені в минулому сприятливі умови для полегшення трансграничних переміщень товарів і послуг, для закордонного прямого й портфельного інвестування капіталів, для міжнародної міграція трудових ресурсів. Все це підвищує загальний рівень економічної відкритості національних господарств як розвинених, так і країн, що розвиваються. На такому загальному тлі набагато легше створювати регіональні торгово-економічні союзи, чим двома - трьома десятиліттями раніше, не говорячи вже про міжвоєнний період.

Глобалізація об'єктивно веде до розмивання й знецінення звичних регулюючих функцій національної держави, що уже не може настільки ж ефективно, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішніх впливів. Вона тим більше не в змозі регулювати ті економічні, соціальні й культурні процеси, які виходять за межі національних перетворюючись із міжкраїнних, що більш-менш ефективно регулювалися державами в однобічному або багатобічному порядку - у глобальні, знаходять самостійність і стають майже нерегульованими. Національна держава поступово втрачає можливість самостійно справлятися з нахлинувшими на неї економічними, екологічними, соціальними, науково-технічними й іншими проблемами. І тому прагне об'єднати свої зусилля із зусиллями інших, як правило сусідніх, країн. Звідси тяга до регіональних співтовариств у надії, що разом вдасться легше протистояти зростаючим небезпекам. "Регіоналізм - один зі способів упоратися із глобальною трансформацією, оскільки більшості країн бракує сил і коштів для того, щоб здолати такі проблеми на національному рівні" - відзначає шведський політолог Бъерн Хеттне. Таким чином, і як позитив, і як негатив глобалізація явно стимулює масову регіоналізацію світового ринкового простору. Це одна з основних причин того, що в останні півтора-два десятиліття піднялася безпрецедентна хвиля формування торгово-економічних блоків. У наші дні майже кожна країна входить у той або інший торговельний блок, а те й зразу до кількох блоків.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнарод­них економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що нині вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дає змогу ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти по­треби населення.

Розвиток міжнародної торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок, є опосередкованою формою реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково-технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва (електроніка, генна інженерія тощо), а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжу­ються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важ­ливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості, пов'язані зі стрімким зростанням обміну товарами, послугами, інформацією й значним розширенням простору взаємодії між країнами. Однак варто враховувати, що глобалізація в той же час породжує нові соціальні, економічні, політичні й інші феномени, які можуть бути або однозначно негативними, або вимагати серйозної й важкої адаптації суспільства до них шляхом зміни державних інститутів, суспільної свідомості, а також стереотипів економічного поводження.



Варто підкреслити, що для більшості людей саме бурхливий розвиток міжнародної торгівлі є найбільш переконливим проявом економічної глобалізації.

Виділимо найважливіші аспекти впливу глобалізації на світову

торгівлю:

  • Значне посилення впливу ТНК на всі сфери світового господарства.

У сучасному світі налічується 50-60 тис. ТНК, але найбільшою економічною й політичною вагою володіють 100- 150 корпорацій, які і є найбільш активними й самостійними, причому найбільші з них (перші 25) перебувають усього в 5-ти країнах - США, Японії, Німеччини, Франції й Великобританії. Слід зазначити, що ці ж країни лідирують у світовій торгівлі, і в них же діють найбільші торгові доми. З погляду впливу ТНК на світогосподарські процеси, важливе значення має їхнє положення не тільки як самостійних «гравців», але і як джерел глобальної монополізації окремих ринків. Монополізація досягається не просто за рахунок високої питомої ваги ТНК у виробництві та торгівлі тією або іншою продукцією, але нерідко за допомогою скупки (злиттів, поглинань) реальних або потенційних конкурентів за кордоном. У резулътаті діяльності ТНК у світовій економіці виникають дві суперечливі тенденції: з одного боку - ріст міжнародної конкуренції внаслідок зростаючої мобільності факторів виробництва, з іншого боку - підвищення ступеня монополізації окремих ринків.

  • Зміна співвідношення між багатими і бідними країнами у світовій торгівлі.

Треба підкреслити, що сьогодні розвинені країни вступають в економічну систему нового типу — «економіку, яка базується на знаннях» (knowledge based economy) і, тому, піднімаються на більш високу сходинку у розвитку світової цивілізації й, відповідно, займають більше значимі ніші у світовій торгівлі. Це буде мати двоякі наслідки.

По-перше, завдяки концентрації передових технологій, фундаментальних і прикладних досліджень, утворення, коштів зберігання й переробки інформації, розвинені країни, цілком ймовірно, одержать дуже великий поштовх у кількісному і якісному розвитку своїх економік.

По-друге, що особливо важливо, формування постіндустріальної економіки в розвинених країнах різко зменшує попит на традиційні експортні товари держав, що розвиваються, - паливо й сировину. Про це свідчать і зростаюче зосередження міжнародної торгівлі в рамках трьох світових центрів - США, Європи й Далекого Сходу, і депресивність світових ринків палива й сировини протягом більшої частини 90-х років. Падіння попиту зачіпає й сільськогосподарську продукцію країн, що розвиваються, завдяки інтенсифікації аграрного виробництва в розвинених державах і збільшенню обсягів і асортиментів виробленої в них сільськогосподарської продукції. Така тенденція має середньостроковий, але, можливо, і довгостроковий характер, оскільки в умовах прискореного впровадження сучасних технологій і появи нових видів продукції робить просто непотрібними багато товарів традиційного експорту із країн, що розвиваються.

  • Різке прискорення процесу формування глобального ринку, консолідація якого в самому кінці XX початку XXI ст. іде через розвиток регіональних економічних інтеграційних об'єднань — Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), Європейського союзу (ЄС), Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЭС) і ін. На частку НАФТА, ЄС і АТЭС доводиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу й 85% експорту.

Розвиток торговельних зв'язків усередині інтеграційних угруповань і між ними є реальним свідоцтвом формування глобальної світової системи. При цьому кожна країна (якщо вона входить в одну із цих угруповань) може скористатися перевагами внутрішньої торгівлі інтеграційного об'єднання й одночасно розвивати вигідні торговельні зв'язки самостійно. Найбільшою мірою перевагами такого положення користуються великі компанії.

Безумовно, глобалізація є досить складним для аналізу явищем, тим більше що його вивчають ще досить короткий (по історичних мірках) час. Різні автори висловлюють часто протилежні судження, підкреслюючи або тільки позитивні, або тільки негативні наслідки глобалізації. Однак практично всі дослідники глобалізації одним її безсумнівних «плюсів» називають розширення свободи торгівлі, збільшення її обсягів і географічних масштабів.

Котенко Олександр Олександрович

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України» м. Суми

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка