Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка16/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Висновки У даній статті, за допомогою визначення мети, сутності, основних завдань та функцій контролінгу, було обґрунтовано доцільність впровадження контролінгу в систему управління підприємством, а також визначено місце контролінгу в організаційній структурі управління підприємством. Створення служби контролінгу на великих і середніх підприємствах – необхідна і обов’язкова умова підвищення їх конкурентоспроможності, тому потребує впровадження її в систему управління на всіх етапах організації і функціонування підприємницької діяльності.

Література

1.http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=111, „Ефективна економіка”, О. В.Добровольська, Контролінг, як засіб створення довгострокових конкурентних переваг на підприємстві [Електронний ресурс]. м. Запоріжжя. УДК: 657.6 :[658.012.4:658].

2.http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Aprer/2008_4_1/42.pdf, Станьковська І.М., Кірдякіна Н.В. Контролінг, як функція конкурентоспроможності підприємства [Електронний ресурс] УДК 658.

3.http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_28/Statti/22PDF.pdf, Станіславчук О.В. Гнучкий контролінг як елемент антикризового управління підприємством. [Електронний ресурс]– 2009 р. УДК 658.

4. Тарасюк, М. Механізм контролінгу в управління торговельними мережами [Текст] / М. Тарасюк. - // Світ фінансів. - 2009. - № 2. - С. 33-39. УДК 339.19.

5. Гребець, О. Б. Контролінг як сучасна система управління [Текст] / О. Б. Гребець. - // Економіка та держава. - 2009. - № 12. - С. 71-72. УДК 330.6.

6. Цигилик І.І., Мозіль О.І., Кірдякіна Н.В. Контролінг в системі управління [Текст] // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 3(45). – С. 117–123. УДК 657.
Олійник Людмила Григоріївна

Хмельницький національний університет

м. Хмельницький
ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА У СТИМУЛЮВАННІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
На сучасному етапі розвитку світової економіки економічне зростання характеризується провідною роллю науково-технічного прогресу й інтелектуалізацією основних факторів виробництва. У глобальній економічній конкуренції виграють ті країни, які забезпечують сприятливі умови для наукових досліджень та науково-технічного прогресу. Разом з тим, спеціалістами всіх рівнів управління визнається, що в Україні на сьогодні не існує законодавчо та методично оформленого ефективного механізму науково-технічного управління інноваціями на промислових підприємствах, хоча перші спроби вже робляться.

Оскільки легка промисловість визнана провідною галуззю національної економіки, то для неї існують об'єктивні передумови використовувати науково-технічні інновації для підвищення темпів економічного зростання та якості життя. Підприємства даної галузі мають потужний виробничий потенціал, який повинен задовольняти потреби суспільства товарами. Водночас, повільні темпи розвитку легкої промисловості, а в останній час і її стагнація, спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України, що обумовлено рядом проблем: висока частка імпортованих товарів легкої промисловості, що ввозяться за заниженою митною вартістю та контрабандою, створюючи недобросовісну конкуренцію на ринку; недостатня купівельна спроможність населення; висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості; недоступність довгострокових кредитів; відсутність виробництва в Україні спеціалізованого обладнання та запасних частин до нього; різке скорочення сировинної бази та повна залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини; відсутність цілісної державної політики до консолідації коштів державного бюджету, власних коштів підприємств, а також кредитів та залучених інвестицій; відсутність привабливих умов щодо залучення інвесторів для динамічного розвитку легкої промисловості; відсутність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, на розробку нових технологій; низька заробітна плата робітників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства.

Згідно із Концепцією Державної цільової програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року, головною її метою є забезпечення сталого розвитку підприємств усіх форм власності, державна підтримка заходів по підвищенню конкурентоздатності українських товарів легкої промисловості на світовому ринку [2].

Разом з тим, слід звернути увагу на розробку заходів щодо реалізації Державної програми розвитку промисловості на 2003 — 2011 роки, згідно з якою передбачається забезпечити подальшу реалізацію інноваційної моделі розвитку легкої промисловості та її адаптацію до вимог Світової організації торгівлі [1].

Проте розраховувати на державну підтримку підприємствам сьогодні не варто. Адже існує низка передумов, які перешкоджають підприємствам, що провадять науково-технічні розробки в отриманні державної допомоги: вибір джерел фінансування науково-технічного розвитку залежить від розміру і типу підприємства, що реалізує НДДКР; фінансового стану суб’єкта господарювання; ступеня залежності підприємства; рівня диверсифікованості діяльності (ступеня спеціалізації його науково-технічної діяльності); радикальності інновації; розміру і характеру потенційного ефекту від реалізації інновації; рівня ризику, пов'язаного з впровадженням результатів науково-технічної діяльності; резерву часу на освоєння інноваційних розробок. Джерела інвестування науково-технічної діяльності підприємств досить обмежені. Головними з них є кошти самих підприємств і пов’язаних з ними організацій та кошти сторонніх спеціалізованих (венчурних) інвесторів і кредиторів, які мають інтерес, перш за все, до даного проекту, а не до підприємства в цілому.

Потенціал української легкої промисловості не відповідає суспільним потребам ні в кількісному виразі, ні з точки зору якості продукції, що виробляється. Відбувається подальше зниження обсягів випуску продукції легкої промисловості, що користується попитом – одягу. Якщо промисловими товарами власного виробництва Україна забезпечується лише на 60–65%, а інноваційною продукцією – на 25–30%, то забезпеченість продукцією легкої промисловості, в тому числі інноваційною, на порядок менша. Показники ефективності української легкої промисловості значно нижчі рівня аналогічних показників розвинутих країн Європи. За рахунок імпорту покриваються потреби не тільки в самій продукції легкої промисловості, а й ресурси забезпечення високотехнологічного виробництва: механічного обладнання, машин та механізмів, текстилю і виробів з нього (71,3%) тощо.

За інноваційністю, технологічним рівнем і конкурентоспроможністю вітчизняна продукція легкої промисловості ще суттєво поступається розвинутим країнам. Легка промисловість має найнижчий серед інших галузей промисловості рівень кадрової та вартісної наукоємності. Понад 90% продукції легкої промисловості, що виробляється в Україні, не має сучасного наукового забезпечення. В останні роки скорочується підготовка для цієї галузі висококваліфікованих кадрів, в тому числі наукових. Скорочується також і кількість підприємств цієї галузі.

На сучасному етапі державна інноваційна політика та механізм її реалізації залишаються досить проблематичними. Для активізації інноваційної діяльності не вистачає: фінансування, законодавчої підтримки, світового досвіду в даній галузі і комп’ютерного забезпечення.

Інструментами підвищення інноваційної активності підприємств на регіональному рівні є: реалізація цільових регіональних програм підтримки інноваційної діяльності; цільові асигнування регіональних органів влади; податкові пільги, спрямовані на стимулювання регіонального інноваційного розвитку; сприяння розвитку ділового партнерства між регіональними центрами науки та освіти і господарськими структурами; створення спеціалізо­ваних центрів передачі технологій малому та середньому бізнесу; розширення елементів регіональної інфраструктури; підтримка діючих кластерів та створення нової мережі інноваційних компаній; організація управлінського консультування підприємців; залучення науково-технічних організацій регіону до проведення експертизи технічної модернізації виробництва; інформаційне та консалтингове супроводження інноваційних проектів силами регіональних інноваційних центрів; сприяння залученню малих підприємств регіону до участі в інноваційних проектах потужних компаній; підтримка інноваційних пропозицій підприємств у межах зовнішньоекономічної діяльності державної адміністрації регіону

Ознайомлення із змістом наведених аналітичних даних дозволяє зробити висновок, що Україна суто стихійно та іноді інтуїтивно застосовує елементи всіх типів інноваційних політик, але й досі не спромоглася зупинитися на конкретному варіанті. Необхідно запроваджувати зарубіжний досвід розвинених країн, при цьому, потрібно пристосовувати інноваційну модель враховуючи особливості нашої нації.


Література

1. Заходи щодо реалізації Державної програми розвитку промисловості на 2003 — 2011 роки. Режим доступу / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1174-2003-%EF

2. Концепція Державної цільової програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року. Режим доступу / http://industry.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=375E5E8D427DA2BA1519210AADCCBFF4?art_id=43226&cat_id=42654


Сабадирьова Антоніна Леонідівна

Одеський державний економічний університет, м. Одеса


ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Глобалізація основних ринків, фактично, не залишає для нас ефективної можливості збереження поточної ситуації: або ми приймаємо нові виклики і беремо на себе ризики участі в міжнародному розподілі праці, прагнемо знайти своє місце у світі, або в кінцевому підсумку консервуємо структуру, що склалася на даний час і тенденцію економічного та соціального занепаду [1, с. 309].

Концепція організації потенціалу (КОП) промислового підприємства в умовах сучасного економічного простору, коли знання стають економічним ресурсом, націлена на реалізацію системи методичного забезпечення корпоративного портфелю потенціалу промислового підприємства.

Постановлено завдання визначити основні структурні компоненти (КОП) промислового підприємства в трансформаційних умовах активізації його науково-технічного потенціалу щодо досягнення цілей підприємства, конкурентних переваг з урахуванням впливу зовнішнього середовища. (КОП) промислового підприємства характеризується зовнішнім оточенням та внутрішньою структурою. До зовнішнього оточення віднесені «вхід», «вихід», зовнішнє середовище та обернений зв’язок системи. Внутрішня структура КОП промислового підприємства визначається сукупністю компонентів, що становлять методологічно-теоретичні основи потенціалу підприємства, наукове обґрунтування системи, методологію оцінки активів промислового підприємства, методи оптимізації; систему методичного забезпечення корпоративного портфеля потенціалу промислового підприємства.

Нове рішення в (КОП) промислового підприємства побудовано на основі наукових підходів та принципів теорії організації, потенціалу підприємства, методології оцінки активів підприємства, методів оптимізації та реалізується в системі методичного забезпечення корпоративного портфелю потенціалу промислового підприємства, що створює «вихід» організаційної системи.

Завдання теорії потенціалу підприємства – визначити напрямок розвитку процесів на підприємстві для забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності та отримання доходу.

Об'єкт теорії потенціалу підприємства – це процеси формування та оцінювання, що відбуваються для досягнення цілей підприємства та забезпечення конкурентних переваг з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

Предмет – це методологічний інструментарій формування та оцінювання потенціалу підприємства та його складових елементів для управління й діагностики його розвитку в конкурентному зовнішньому середовищі.

Потенціал підприємства – це сукупність якостей системи взаємопов'язаних ресурсів, можливостей та їх мобілізації щодо досягнення цілей підприємства, конкурентних переваг з урахуванням впливу зовнішнього середовища. Наукове обґрунтування системи пояснює наукові підходи, принципи, основні закони, структуру, методи які є важливішими компонентами концепції організації потенціалу промислового підприємства.

Найбільш складним за методологією дослідження потенціалу промислового підприємства є системний підхід. Системний підхід є методологією, що реалізує важливіші організаційні принципи цілісності, структурованості, взаємозв’язку структури та середи, ієрархічності, системних характеристик, принципу «чорного ящику».

До структури потенціалу промислового підприємства при системному підході, що побудована на основі принципу «чорного ящика» входять корпоративний, функціональний, виробничий, управлінський та стратегічний види потенціалу.

Організація потенціалу промислового підприємства, що визначена, як правопорядок динамічних і структурованих систем, дозволяє сформулювати його структурну характеристику за дією статичних законів композиції, пропорційності, найменших, онтогенезу та побудувати його процесуальну характеристику за дією динамічних законів синергії, інформованості – упорядкування, самозбереження, єдності аналізу та синтезу; встановити закономірності організації потенціалу промислового підприємства при оптимальному поєднанні видових структурних складових в інтегрованій моделі за стратегічним набором цілей стратегії розвитку.

Єдиної методики оцінювання активів промислового підприємства управлінська наука, ще не виробила. Методи оцінки активів промислового підприємства можуть мати подальший розвиток, але взагалі щодо традиційного визначення в економічної теорії їх сукупність визначається трьома підходами: витратний, порівняльний і результативний, які не суперечать один одному, а доповнюють і розширюють теоретичний і методичний інструментарій, їх гармонічне використання дозволяє найбільш реально оцінити потенціал промислового підприємства, його конкурентні переваги у ринковому середовищі. Організаційні засади вартісної оцінки потенціалу промислового підприємства, на нашу думку, поєднують методологію оцінки активів підприємства та механізм управління і планування прибутку на базі нормативної собівартості.

Оптимізація потенціалу промислового підприємства необхідна в управлінському процесі відповідно технологіям обґрунтування господарських рішень і визначає яке оптимальне рішення, що вибирається за будь яким критерієм оптимізації є найбільш ефективним з – поміж усіх альтернативних варіантів. Процес оптимізації на промисловому підприємстві пов’язан з витратним механізмом, тому її доцільно використовувати при розв’язанні стратегічних і тактичних завдань.

КОП промислового підприємства створює організаційні умови для реалізації процесу нагромадження знань в моделях нової економіки і забезпечує систему методичного забезпечення корпоративного портфелю потенціалу промислового підприємства, який здійснюється в режимі новітніх технологій інформаційного механізму трансферу знань від науки і освіти до промислового підприємства та системи розподілу в національній економіці.


Література

  1. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України: В 3т./3а ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка [чл. – кор. НАН України Б.Є. Кваснюка]. – К.: Фенікс, 2007. – (Інноваційно-технологічний розвиток економіки). Т.2. – 2007. – 564 с.

МК-54-10

Ситникова Юлия Владимировна

Самарский институт бизнеса и управления

г.Самара, Россия


СЕРТИФИКАЦИЯ СИСТЕМ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Основными целями проведения сертификации систем менеджмента качества организацией являются подтверждение её соответствия требованиям, установленным в соответствующих нормативных документах; создание благоприятных условий для улучшения деятельности организации; создание уверенности у потребителей и других заинтересованных сторон в возможности обеспечить стабильный результат.

Объектами проверки и оценки системы менеджмента качества является основная деятельность организации. В случае необходимости сертификация может быть организована и проведена на соответствие иному заявленному документу, при этом должна быть проведена подготовка к такой сертификации.

Проверку системы менеджмента качества осуществляет комиссия, состоящая из нескольких или одного эксперта в зависимости от масштаба проверяемой организации или других условий. Руководитель органа по сертификации назначает главного эксперта, ответственного за все этапы и результаты проверки. В зависимости от обстоятельств с целью обеспечения квалифицированной оценки, связанной со спецификой деятельности организации, в комиссию могут быть включены эксперты, методисты, консультанты, специалисты по соответствующим отраслям знаний. В состав комиссии могут быть включены эксперты-стажеры, наблюдатели, другие специалисты. Комиссия должна быть одобрена органом по сертификации, главным экспертом и проверяемой организацией.

Орган по сертификации обеспечивает проведение сертификации систем менеджмента качества только в рамках своей области аккредитации; утверждает состав комиссии согласно представлению главного эксперта; получает и утверждает акты и отчеты по проверкам; оформляет проект сертификата соответствия системы менеджмента качества установленного образца; ведет Реестр сертифицированных систем менеджмента качества органа по сертификации; представляет информацию о своей деятельности в Регистр; обеспечивает инспекционный контроль сертифицированных систем менеджмента качества; обеспечивает рассмотрение апелляций заявителей.

Организация - заявитель обязан: определить необходимость и цель сертификации; определить область сертификации, стандарты и другие нормативные документы на систему менеджмента качества; оформить и подать заявку на проведение сертификации системы менеджмента качества; информировать соответствующих должностных лиц и сотрудников своей организации о целях и области сертификации; согласовать программу проведения проверки; назначить своего представителя, полномочного решать все вопросы, связанные с организацией и проведением проверки; назначить ответственных лиц из числа служебного персонала для сопровождения экспертов; обеспечить экспертов всем необходимым для проведения проверки результативно и своевременно; по запросу экспертов предоставить им доступ к необходимым объектам проверки (оборудованию, персоналу, документации и др.); вовремя оплатить все расходы, связанные с проведением проверки и сертификации в целом.

Сертификация систем качества включает в себя организацию работ (предсертификационный этап) и три этапа сертификации: предварительная оценка системы менеджмента качества; проверка и оценка системы менеджмента качества в организации; инспекционный контроль за сертифицированной системой менеджмента качества.

Заявка от организации, претендующей на сертификацию системы менеджмента качества поступает в Регистр. При положительном решении по результатам рассмотрения полученных от заявителя материалов о возможности принятия заказа на сертификацию системы менеджмента качества между органом по сертификации и заявителем заключается договор на проведение предварительной оценки системы менеджмента качества. В договоре предусматривается предварительное поступление на счет органа по сертификации всей суммы оплаты до начала работ. Договор направляют заявителю одновременно с уведомлением о принятии заказа.

Предварительная оценка системы менеджмента качества осуществляется с целью определения степени готовности проверяемой организации к сертификации системы менеджмента качества и целесообразности дальнейшего проведения работ по сертификации. Предварительная оценка состоит, как правило, в предварительном анализе и оценке описания системы менеджмента качества в документах проверяемой организации.

Заключение по результатам предварительной оценки системы менеджмента качества подписывает главный эксперт, эксперты, проводившие экспертизу, и утверждает руководство органа по сертификации. При положительном заключении по I этапу сертификации орган по сертификации направляет заявителю «Заключение по результатам предварительной оценки системы менеджмента качества» и проект договора на проведение проверки и оценки системы менеджмента качества в организации. В договоре определяют цель, объем и сроки проводимых работ, ответственность сторон, а также порядок оплаты работ по проверке и оценке системы менеджмента качества.

При подготовке к проверке и оценке системы менеджмента качества выполняют следующие работы составление программы проверки; распределение обязанностей между членами комиссии в соответствии с программой проверки; подготовка рабочих документов; согласование программы проверки с проверяемой организацией.

Систему менеджмента качества признают соответствующей стандарту на систему при отсутствии значительных несоответствий или при наличии 10 или менее малозначительных несоответствий. Систему менеджмента качества признают несоответствующей стандарту на систему при наличии одного значительного несоответствия или более 10 малозначительных несоответствий. Несоответствия, снятые главным экспертом в ходе проверки, считаются отсутствующими. Несоответствия, устраненные в ходе проверки, не включают в общее количество несоответствий, но в акте проверки и оценки системы менеджмента качества указывают.

Результаты проверки, выводы и рекомендации комиссии оформляют в виде акта о результатах проверки и оценки системы качества. В акте комиссия указывает, соответствует или не соответствует проверенная система менеджмента качества заявленному стандарту, дает рекомендацию органа по сертификации о выдаче или отказе в выдаче сертификата соответствия и об устранении выявленных малозначительных несоответствий (если они имеются) в согласованные сроки. Акт подписывают члены комиссии, главный эксперт и руководитель проверяемой организации или его представитель, подтверждая тем самым факт ознакомления с актом. Акт издается в трех экземплярах.

Один экземпляр акта остается у проверяемой организации, один – в органе по сертификации, один направляется в Регистр.

Решение о рекомендации системы качества к сертификации (отказе в сертификации) принимает главный эксперт органа по сертификации по согласованию с руководством органа на основании акта о результатах проверки и оценки системы менеджмента качества. При положительных результатах орган по сертификации оформляет проект сертификата соответствия системы менеджмента качества установленного образца и проект разрешения (лицензии) на применение знака соответствия. Указанные документы с сопроводительным письмом представляют Регистру вместе с актом о результатах проверки системы менеджмента качества. Одновременно орган по сертификации и организация заключают договор на проведение инспекционного контроля.

На основе представленных материалов Регистр принимает окончательное решение о регистрации сертификата соответствия системы менеджмента качества в Реестре Регистра, выдаче разрешения (лицензии) на применение знака соответствия и направляет подписанные документы с уведомлением о принятом решении заявителю или органу по сертификации для отправки их заявителю. Копия сертификата соответствия должна быть направлена в орган по сертификации.

Отчет о проверке системы качества орган по сертификации представляет высшему руководству заявителя (проверяемой организации). Любые дополнительные рассылки должны согласовываться с заявителем (проверяемой организацией). Орган по сертификации обеспечивает сохранность отчетов и актов, а также содержащуюся в них конфиденциальную информацию в течение 5 лет после окончания срока действия сертификата соответствия системы менеджмента качества и знака соответствия, а в случае отрицательного решения по результатам проверки системы менеджмента качества – в течение 5 лет после проведения проверки. Документы по проверке хранят в органе по сертификации в соответствии с правилами, изложенными в соответствующих документах органа по сертификации.

Инспекционный контроль за сертифицированными системами менеджмента качества устанавливают на весь период действия сертификата и проводят не менее одного раза в год. Инспекционный контроль должен быть выполнен в сроки, согласованные с заявителем (проверяемой организацией). В инспекционном контроле могут принимать участие специалисты Регистра.

При проведении инспекционного контроля эксперты обязательно проверяют корректирующие мероприятия и их результат по данным предыдущих проверок на основе замечаний о несоответствиях. Проверяемая организация несет ответственность за проведение корректирующих мероприятий, необходимых для исправления несоответствий и/или исправления причины несоответствий. Эксперт ответственен только за выявление и определение категории несоответствия по правилам, установленным документом. Корректирующие мероприятия и последующие контрольные проверки выполняют в пределах периода времени, согласованного органом по сертификации с проверяемой организацией.

При положительных результатах инспекционного контроля орган по сертификации осуществляет подтверждение действия выданного сертификата соответствия системы менеджмента качества и разрешения (лицензии) на использование знака соответствия. Условиями для принятия решения о подтверждении действия сертификата являются:

отсутствие значительных несоответствий системы менеджмента качества требованиям стандарта, на соответствие которому она сертифицирована;

отсутствие нарушений правил использования сертификата;

проведение корректирующих мероприятий по всем несоответствиям, выявленным при предыдущей проверке.

Таким образом, сертификация качества обеспечивает высокий уровень основной деятельности организации, информационную поддержку этой деятельности и высокое качество принимаемых управленческих решений.

Мукан Наталія Василівна,

Гаврилюк Маріанна Василівна

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка