Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка13/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ
Протягом останніх років спостерігається кількісне зростання контингенту тих, хто навчається у системі післядипломної освіти, на курсах підвищення кваліфікації, перекваліфікації кадрів. Саме тому виникає необхідність дослідження проблематики освіти дорослих, яка безпосередньо пов’язана із цією сферою.

Початок ХХІ століття характеризується перетворенням освіти дорослих у потужний чинник суспільного прогресу і розвитку особистості. Концептуальний аналіз цієї галузі потребує розвитку методологічних основ дослідження, осмислення цієї проблематики в контексті історичних і сучасних тенденцій розвитку неперервної освіти.

 «Аdult education» (концепція освіти дорослих) сформувалась як самостійний науковий напрям у 70-х роках ХХ ст. Сучасні глобальні тенденції розвитку освіти дорослих посилюють інтерес науковців до вивчення цієї галузі (Р.Каффарелла, А.Грейс, П.Джарвіс, М.Ноулз, А.Роджерс та інші) [1, с. 76].

Найпоширенішим трактуванням поняття «освіта дорослих» є розгляд її як будь-якої освітньої діяльності дорослої людини незалежно від змісту, професійної спрямованості, термінів і форм навчання, ступеня інституціалізації. Єдиним критерієм є вік людини [2, с. 57].

Щодо трактовок поняття «освіта дорослих», останнім часом простежується тенденція до звуження значення цього поняття: воно трактується як: «інституціоналізовані послуги з освіти дорослих» після отримання основної освіти, «продовжена освіта», «додаткова освіта» [4, с.73].

Освіта дорослих – соціальний інститут, що історично склався. Це складна поліфункціональна, соціально-педагогічна і соціально-культурна система, спрямована на задоволення професійно-освітніх та особистісних потреб людини. Вона включає всі види післявузівської професійної і додаткової, формальної та неформальної освіти, спрямована на збереження і розвиток загального освітнього простору. Комплекс проблем, пов'язаних з її функціонуванням і розвитком, має свою змістову своєрідну специфіку, зумовлену особливостями контингенту дорослих людей.

Освіта дорослих відрізняється від освіти юного покоління своїми цінностями і мотивами, метою і завданнями, змістом і формами організації, способами контролю і оцінки, а отже – і своїми результатами. Для забезпечення високого рівня ефективності освіти дорослої людини важливо проаналізувати кожен із зазначених компонентів та усвідомити їх особливості.

Відмітимо, що українські дослідники наводять різні особливості дорослих, які необхідно враховувати у навчанні, головними з яких є такі:

1) наявність у дорослих власної мотивації до навчання;

2) детермінованість процесу навчання професійними, соціальними, побутовими і тимчасовими чинниками;

3) наявність певних навчальних стереотипів унаслідок попереднього навчального досвіду, які можуть сприяти чи заважати новому навчанню [3, с. 145].
Освіта дорослих базується на теорії навчання дорослих – андрагогіці,  науково-методичною основою якої є технологія навчання дорослих. В її основі – концепція вільного, «відкритого» навчання (open learning – англ.), психологія навчання дорослих, що розвивається в контексті неперервної освіти людини впродовж усього життя.

Однією з найбільш актуальних проблем освіти дорослих в Україні є проблема формування професійної культури майбутніх фахівців, їхньої конкурентоспроможності, адаптації до сучасних умов та вимог ринку праці. Серед причин відставання освіти дорослих України від практики технологічно розвинених країн можна виділити такі:

– оцінювання потенційних можливостей освіти дорослих;


  • недостатність наукового обґрунтування освітньої політики в

цілому;

– зосередження уваги на проблемах освіти юного покоління;

– відсутність необхідної нормативно-правової бази;

– недостатність дослідження зарубіжного досвіду в цій сфері;



  • замала кількість рекомендованих документів міжнародних

організацій.

Саме тому вважаємо  важливим дослідження історичних та порівняльно-педагогічних аспекти розвитку освіти дорослих, а також виявляти зв’язок із сучасністю.

Міжнародні проблеми освіти дорослих в умовах глобалізації полягають в тому, що:

1) установи у сфері освіти дорослих, закони, політичний і культурний розвиток різних європейських країн суттєво різняться між собою. Саме тому для порівняльного аналізу важливо знайти точний переклад кожного наукового терміна.

2) нерегулярна присутність представників національних товариств у сфері освіти дорослих на центральних міжнародних зустрічах через недостатність інвестицій, що обмежує обмін позитивним педагогічним досвідом у сфері освіти дорослих між країнами.

Освіта визначається як процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці, як система цілеспрямованої дії на особистість з метою її адаптації до потреб суспільства. Потреби суспільства часто співвідносять з потребами держави, що призводить до ототожнення соціального замовлення з державним замовленням. Зміст неперервної професійної освіти дорослих зумовлений, по-перше, потребами суспільства, по-друге, – потребами самого фахівця [5, с.62].

Питання змісту освіти дорослих можна розглядати в таких аспектах:

1) освіта як спосіб вирішення життєвих проблем дорослої людини;

2) проблемністъ, як характеристика подавання матеріалу, за якої знання передаються не у вигляді готового підсумку, рецепта (дорослі самі навчаються, залучаючись до евристичного пошуку рішень; при цьому актуалізуються їхні знання, досвід, аналітичні вміння, усвідомлюється недостатність знань і тим самим стимулюється пізнавальний процес);

3) проблема, як вихід за межі конкретної певної галузі у більш широкі сфери науки, суспільного життя, мистецтва;

4) зв'язок навчання з глобальними проблемами людини і людства.

Освіта дорослих є найбільш мобільною сферою освіти. Фактори забезпечення оперативності змісту освіти дорослих включають в себе:



  1. відкритість;

  2. неперервне коригування навчальних програм, планів;

  3. врахування важливих запитів дорослих людей;

їхніх потреб, актуальність наукових знань, так і змін, які відбуваються у соціально-економічній і політичній ситуації країни.

  1. сучасне застосування інновацій у цій сфері освіти дорослих,

яке можливе на основі:

  • застосування дистанційної форми навчання;

  • використання комунікаційно-інформаційних технологій, (оскільки ця сфера не може ефективно функціонувати і розвиватися без сучасного інформаційного забезпечення);

  • створення баз даних;

  • забезпечення сучасною технікою інформаційних потоків;

  • використання комп'ютерних технологій та можливостей системи Інтернет [6, с.118].

Як приклад, інститут освіти ЮНЕСКО в Гамбурзі істотно впливає на формування європейської політики в освіті дорослих і надає низку послуг національним мережам, організаціям і фахівцям – тренінгові та стипендіальні програми. Він є найбільшим центром інформації і документації, а його співробітники надають консультативну допомогу фахівцям різних регіонів країн світу.

Для ефективності навчання дорослих людей, на думку О.В.Топоркової, андрагогам рекомендується дотримуватися певних правил:

1) допомагати тим, хто навчає, виявляти освітні потреби, реалізовувати вже набутий досвід і здобуті знання для їх подальшого використання як засобу навчання;

2) виявляти толерантність до можливих фізичних недоліків дорослих;

3) навчати слухачів сучасним ефективним технологіям навчання і самонавчання, які допоможуть сформувати їм необхідні когнітивні вміння і навички як практичного, так і теоретичного характеру;

4) використовувати методи навчання, які посилюють відчуття власної гідності і розвивають інші людські якості;

5) створювати на заняттях комфортну психологічну атмосферу, що полягає у взаємодії андрагога і дорослої людини [7, с.204].

Як підсумок, необхідно зазначити, що для забезпечення мобільності змісту освіти дорослих, її організаційні форми повинні передбачати механізм неперервного коригування навчальних програм, урахування запитів тих, хто навчається, сучасних наукових знань, що постійно змінюються, та змін соціально-економічної і політичної ситуації в суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

1. International Adult Education: Past, Present, and into the Future//Journal article by Marcie Boucouvalas; Adult Learning, Vol. 13, 2002. – c. 215.

2, Ковальчук Л.О. Система освіти зарубіжних країн : навчальний посібник / Л.О.Ковальчук, О.Б.Ковальчук. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 136 с.

3. Топоркова О.В. Дополнительное образование: тенденции развития во второй половине ХХ века в Великобритании - межвуз. сб. науч. тр. – Волгоград: Политехник, 2000. – Вып. 6. –  Ч. 2. – 98 с.

4. Матюшкина М.Д. Основные характеристики образования взрослых / М.Д.Матюшкина // Андрагогика: Материалы к глоссарию. – Вып.1 / Науч. ред. С.Г.Вершловского и др. – СПб. : СПбАППО, 2004. – 314 с.

5. Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. - Чернівці, 2006.

6. Степанова Е.И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. - Л., 2007. – 209 с.

 7. Ананьєв Б.Г. Интеллектуальное развитие взрослых как характеристика обучаемости // Сов. педагогика. – 2008. № 10. – с. 305.

Шопіна Анастасія Володимирівна

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, м. Харків
ТВОРЧА СПРЯМОВАНІСТЬ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
В умовах компетентнісно спрямованого навчання у вищої школи зростає потреба в інтенсивному оновленні дидактичного арсеналу, здатного забезпечити високий рівень проектної та творчої діяльності майбутнього фахівця трудового навчання. Трудове навчання вже немислиме без підготовки студентів до розв’язування нових творчих завдань з конструювання та комбінування, які моделюють реальні обєкти.

Творчість і проектна діяльність завжди були тісно зв'язані між собою. Дійсно, все, що нас оточує, є результатом творчої діяльності людей, будь то знаряддя праці, житла, предмети побуту, машини, витвору мистецтва. При цьому найчастіше творчість виявляється саме в процесі проектування при створенні раніше не існуючих матеріальних або ідеальних об'єктів. Творчим результатом може бути і новий спосіб діяльності, тобто нова сукупність, нова комбінація прийомів і методів діяльності, що забезпечують її результат, при цьому прийоми можуть бути теж новими, але можуть бути і відомими [5; 6].

Поняття «проект» уже досить давно фіксується у словниках. Тлумачення цього поняття свого часу навів В. Даль: проект – план, передбачення, переднакреслення; задумана, передбачена справа і саме викладення її письмово або в кресленнях. Проектувати, за В. Далем, - «задумати, загадати, зміркувати, і «препокласти» до виконання; скласти для цього записку, креслення».

Проектування (від латинського «кинути уперед»), за визначенням авторів «Большой советской энциклопедии», - процес створення проекту - прототипу, прообразу передбачуваного чи можливого об’єкта, стану.

Термін «проект» і трактування діяльності, пов’язаної з проектами, активно використовуються в різних сферах науки і практики. Дослідники підкреслюють, що проектування не обмежується традиційними сферами (архітектурою, машинобудівною, технологічною), утворюються «самостійні напрями проектування людино-машинних систем, процесів, праці, організацій, екологічне, соціальне, естетичне, генетичне проектування та інше».

Г.М. Тарасюк визначає проект як комплекс науково-дослідницьких, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, пов’язаних ресурсами, виконавцями та термінами, певним чином оформлених і спрямованих на зміну об’єкта управління, досягнення відповідних цілей за визначений період.

Узагальнюючи сказане, визначимо такі ознаки проекту:


  1. проект-це важлива для сучасного людства предметність духовного рівня буття культури;

  2. проект-це ідеальний образ того, чого немає, але що є потрібним і може бути створеним;

  3. проект має містити гарантії щодо його реалізації [4].

Проектна діяльність учнів є одним з методів розвиваючого навчання, направлена на вироблення самостійних дослідницьких умінь (постановка проблеми, збір і обробка інформації, проведення експериментів, аналіз отриманих результатів), сприяє розвитку творчих здібностей і логічного мислення, об'єднує знання, отримані в ході навчального процесу.

Метою проектної діяльності є розуміння і застосування учнями знань, умінь і навиків, придбаних при вивченні різних предметів (на інтеграційній основі).

До важливих чинників проектної діяльності відносяться:

- підвищення мотивації завдань, учнями при рішенні;

- розвиток творчих здібностей;

- формування відчуття відповідальності;

- створення умов для відносин співпраці між вчителем і студентами.

Проектна діяльність має свої особливості. Початком проектної діяльності маємо вважати створення певного ідеального образу бажаного майбутнього. У цьому сенсі зростає роль творчих здібностей суб’єкта проектування. Важливо, що певний бажаний ідеальний образ необхідно не лише створити, але й уточнити щодо можливостей його реалізації з урахуванням наявного людського потенціалу та ресурсів.

Питання творчого розвитку особи із застосуванням проектних технологій розглядаються в роботах Р.Архейма, Д.Б.Богоявленськой, Е.Боно, Л.С.Виготського, А.М.Матюшкина, Я.А.Пономарева. До проектної творчо перетворюючої діяльності розглядається в дослідженнях Г.С.Альтшуллера, Дж.Диксона, В.І.Пузанова, С.Х.Раппопорта та ін [2; 3].

Проектна діяльність тісно пов'язана з проблемою творчості, є творчою спрямованою. На підставі цього, Н.В. Матяш стверджує, що творча проектна діяльність - це діяльність по створенню обєктів, що володіють об'єктивною або суб'єктивною новизною, мають художню та суспільну значущість.

Характер творчості і самого творчого процесу визначається багатьма чинниками: потребами і запитами суспільства; ідеологічними умовами даного суспільства; знан­нями і сукупними досягненнями в тій або іншій галузі; біологічними і психологічними особливостями людської особистості; можливостями людської свідомості; життєвим досвідом; інтелектуальними здібностями; рівнем культури.

Під поняттям «творчість», «творча діяльність» більшість учених розуміють діяльність, яка передбачає постановку і ви­рішення нових проблем, розв'язування нестандартних задач, створення істотно нового, самостійне знаходження способів вирішення проблемних ситуацій. У цьому полягає принципо­ва відмінність між творчою діяльністю і простою виробничою працею. Творчість - це досить складний процес відображення матеріальної дійсності в свідомості суб'єкта, що веде до ціле­спрямованого перетворення цієї дійсності [7].

Одна з поширених точок зору на поняття «творчість» подається в роботах А.Т. Шумиліна, який пише: «Сучасна наука визначає творчість як процес створення нових духовних і матеріальних цінностей» [1].

Спробуємо зробити короткий порівняльний аналіз процесу творчості і процесу проектної діяльності. Так В.А Моляко виділяє наступні етапи творчості: виникнення проблеми (постановка завдань);

підготовка до рішення; формування задуму; перевірка і опрацьовування.

Для порівняння етапів творчості з етапами проектної діяльності візьмемо етапи роботи над навчальним проектом, запропоновані Н.Ю. Пахомової: занурення в проект; організація діяльності; здійснення діяльності; презентація результатів [6].

Отже, занурення в навчальний проект іншими словами можна позначити як етап формулювання теми і проблеми проекту, що відповідає початковому етапу творчості. Етап організації навчальної діяльності, як вважає Н.Ю. Пахомова, є постановкою мети і завдань за рішенням проблеми проекту і здійсненням дослідження, а це не що інше, як підготовка до рішення. На етапі здійснення діяльності учні «здобувають» необхідні знання, готують презентацію результатів. А перевірка результатів необхідна і студентам і вчителеві для оцінки і відповідно самооцінки.

Таким чином, порівняльний аналіз процесу творчості і процесу проектної діяльності показав значний збіг та зхожість їх етапів дозволяє нам затверджувати, що проектна діяльність має творчу спрямованість. Це відкриває можливість втілювати нові підходи, іноваційні методи в підготовці вчителя трудового навчання.


Література

1. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів. –Х.: Вид. група «Основа», 2005. -112с.

2. Джонсонс Дж. К. Методы проектирования. М., 1986. - 326с.

3. Каганов Е. Г. Метод проектов в трудовой школе. - Л. 1926

4. Купенко О.В. Людина для людей на шляху зростання (теоретико-методологічні та технологічні засади управління проектною діяльністю студентів вищого навчального закладу). –Суми: Вид-во СумДУ, 2008. -296с.

5. Матяш Н. В. Психология проектной деятельности школьников в условиях технологического образования/ Под ред. В. В. Рубцова. - Мозырь: РИФ "Белый ветер", 2000. - 285с.

6. Пахомова Н. Ю. Метод учебного проекта в образовательном учреждении: Пособие для учителей и студентов педагогических вузов. - М.: АРКТИ,2003. - 110с.

7. Тарара А.М. Розвиток творчих здібностей учнів 5-9 класів у процесі проектно-технологічної діяльності. Метод. посібник для вчителів трудового навчання: посібник /А.М. Тарара. –К.: Педагогічна думка, 2008. -56с.


Шуляченко Ганна Андріївна

здобувач кафедри педагогіки

Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет»(м. Ялта, Україна)



ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК БАЗОВА ЯКІСТЬ ОСОБІСТОСТІ ШКОЛЯРА»

На теперішній час зміна концепції виховання викликає зміни в його змісті. Головною цінністю освіти виявляється особистісний розвиток людини. В умовах переоцінки цінностей і зміни соціальних ідеалів проблема виховання відповідальності учнів стає однією з пріоритетних. Нові соціальні умови потребують персональної відповідальності людини. Суспільству потрібні люди, які зможуть самостійно приймати рішення і відповідати за свій вибір.

Відповідальність – це якість, яка характеризує, перш за все, соціальну типовість особистості. Проблема виховання відповідальності у підростаючого покоління складна і багатоаспектна. Вона досліджувалась під різними кутами зору багатьма спеціалістами з етики, соціології, правознавства. Загальне поняття «відповідальність» розглядається через моральний та правовий аспекти: відповідальність перед державою, суспільством, рівно як і перед своєю совістю, відповідальність по відношенню до батьків, дорученої справи та інше. У філософії поняття відповідальності пов`язується з такими категоріями, як «свобода», «необхідність», «совість» ( Ж-П. Сартр, Е. Фромм та ін..). Психологічні аспекти обговорюваної проблеми розкриті у роботах як вітчизняних (К.А. Абульханової-Славської, Л.І. Божович, К. Муздибаєвої, Л.С. Славіної, Л.А.Сухинської), так і зарубіжних (Л. Беркович, Ж. Піаже та ін.) дослідників.

Відповідальність, як показали результати численних емпіричних спостережень і теоретичного вивчення, сприяють успішному навчанню, професіональній праці і проявляється у діяльності. Навчальна діяльність володіє значним виховним потенціалом, який, як показує аналіз науково-педагогічної літератури, використовується у навчальній практиці не в повній мірі.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю усунення суперечностей між існуючими в загальноосвітній школі предпосилками для формування соціально – вагомих якостей молодших учнів, таких як відповідальність, і недостатньою реалізацією можливостей навчальної системи, які сприяють соціальному становленню особистості.

Об`єктом дослідження постає відповідальність як системна якість особистості.

Предмет дослідження – процес виховання відповідальності у молодших учнів на основі врахування складових її компонентів.

Ціль дослідження – виявити основи і особливості виховання відповідальності як соціально – значущі якості у молодших учнів.

Особистісно – орієнтована педагогіка висуває на передній план нетрадиційні підходи до організації процесу навчання в сучасній школі. Зміст навчання складає систему знань, вмінь,навичок, рис творчої діяльності, світогляду і якостей особистості в поведінці, які обумовлені вимогами суспільства і до досягнення яких повинні бути направлені зусилля тих хто вчить і вчиться.

Відомо, що виховання не тільки організований процес у рамках навчально-виховного закладу. Вихованню притаманна і соціальна функція, тобто підготовка підростаючого покоління до життя у суспільстві.

В останні півстоліття проблемою соціальної відповідальності займаються соціологи, філософи та педагоги. За рубежем розроблено ряд концепцій соціалізації і виховання соціальної відповідальності особистості [ 18, 101-111].

Соціальна відповідальність - це сукупність соціальних і педагогічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена соціуму [2; 13].

На основі вивчення і аналізу теорії соціальної і особистої відповідальності виховання відповідальності учня визначається як процес його взаємодії з однокласниками, учителем, суспільством в умовах спеціально організованої навчальної діяльності та її засобами, результатом, якого виявляється залучення учня до соціальних і моральних цінностей і його становлення як особистості на певному етапі розвитку [12, 9-12 (3-6 )].

Відповідальність – це складна цілісна структура взаємопов`язаних компонентів, кожен з яких виконує певну функцію: мотиваційно – цільову, змістовно-операційну, емоційно-вольову; оціночно- коректируючу.

Формування відповідальності розглядається як процес змін її компонентів (цінністно - мотиваційного, інформаційно - операційного, емоційно –вольового, оціночно – корекційного). При цьому відокремлюється чотири етапи формування відповідальності як якості особистості – аксіологічний, пізнавальний, інструментально- практичний, результативно- корекційний [10, 895-941].

Відповідальність – це поняття, яке характеризує особистісну форму морального відношення і обумовлені ним моральні якості, а також спосіб самовизначення, само затвердження, самореалізації, обумовлюючий реальність особистості як суспільного суб`єкта і який виражається в її усвідомленій і необхідній потребі і готовності свої права і обов`язки перед суспільством (згідно з можливостями і урахуванням передбачення моральних наслідків вибору, рішення і дій) направити на здійснення прогресивних суспільних цілей, запитів часу в інтересах людини.

Всі методи і прийоми формування вольових якостей, у тому числі відповідальності, можна звести до чотирьох головних груп: методи переконання, методи вправ, методи спонукання, методи самовиховання.

Необхідною умовою виховання відповідальності виявляється включення учнів у активну, самостійну діяльність, без якої говорити про виховання відповідальності неможна [17,8]. Відповідальність як якість особистості – це одна з форм внутрішнього контролю за виконанням суспільних норм і задач, відображених у відносинах між особистістю, колективом і суспільством, які здійснюються в процесі діяльності .



ЛІТЕРАТУРА

  1. Bingham, B. Yvonne. Social Development of the Young Child: Why Can’t Johnny Share? – Missouri: University of Missouri-St. Louise, 2001. – 15 p.

  2. Handbook of child psychology: Theoretical Models of Human Development / Ed. William Damon, Richard M. Lerner. — 6th ed. – Vol. 1. – Hoboken, New Jersey, 2006. – p. 1062.


Наука та механізми комерціалізації наукових ідей та розробок

Бауліна Тетяна Володимирівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
Для України процес входження в сучасну глобалізаційну систему та наявність ознак зростання міжнародної конкуренції, вимагає нагального вирішення завдань щодо реалізації державної політики не лише стратегічним потенціалом національного господарства, а й ключовою його підсистемою - інтелектуальним потенціалом. Вирішення сучасних проблем убезпечить реалізацію дії механізму ініціювання процесів забезпечення достатнього рівня конкурентоспроможності національної економіки. Системно організоване суспільно-політичне перетворення змісту взаємозв’язків між елементами і підсистемами української економіки шляхом її інтелектуалізації дозволить визначити і підтримувати магістральні напрями у здійсненні державної політики. При цьому роль каталізатора та генератора цілеспрямованої трансформації національного господарства отримає саме суб’єкт збагачення інноваційного потенціалу – інтелектуальна еліта країни. Однак, в Україні до цього часу не визнано значення інтелектуальної еліти в загальносуспільному масштабі втілення в життя національної ідеї; не реалізованими лишились і цільові функції інтелектуального потенціалу – рушія науково-технічного прогресу; в реальному секторі економіки розірвано зв’язки комплексного обліку із прийняттям стратегічних рішень щодо забезпечення циклу «освіта-наука-виробництво»; не використанні у повній мірі технології інноваційного та інформаційного менеджменту.

Проте, акцентуючи увагу на необхідності зміни пріоритетів політики інтелектуалізації в державі, необхідно не лише відзначити причини недоліків і перешкоди, а також вивчити можливість розроблення і впровадження принципів сучасної державної політики, врахувавши позитивний досвід провідних країн світу. В останні роки ними широко застосовуються різні варіанти розвитку інноваційної та інформаційної сфер для вирішення економічних проблем науки та НТП, стимулювання "нової економіки" або "економіки знань".



Визнаними є пріоритети і цілі державних політик щодо розвитку інноваційної економіки, розв'язання комплексу проблем освіти, науки та технологій, створення сприятливих інституціональних умов для новаторів і підприємців. Це інструментарій реалізації стратегії показав більшості країн місце і роль у світовій спільноті, залучив їх до числа лідерів у принципово важливих напрямах економічної діяльності. Однак, в Україні зазначений потенціал реалізовано не було, національна економіка не змогла закріпити свої конкурентні позиції у новітніх технологічних сферах і виробити стратегію розвитку. Порівняння сучасної спроможності України до реалізації концепції економіки знань з іншими країнами засвідчило низький її рейтинг (табл. 1).

Таблиця 1
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка