Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів



Сторінка10/22
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.56 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22

СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ
Для сучасної України характерні процеси модернізації і системної трансформації соціальних інститутів. Зміст трансформаційних процесів багато в чому визначається закономірностями становлення інформаційного суспільства, в якому знання та інформація є важливим чинником розвитку суспільства. Успіхи в економічному розвитку сучасних країн, підвищення рівня життя і добробуту залежить значною мірою від рівня опанованих інформаційних технологій, професійної освіченості працівників, рівня як загальної, так і інформаційної культури населення. В цьому контексті вища освіта набуває значення не тільки як спосіб підготовки фахівців, а ще і як обов’язковий етап розвитку особистості. Якісна ж освіта, як правило, підвищує престиж, готує індивіда до більш складних видів праці, сприяє зростанню його економічного і соціального статусу. Забезпечити належний рівень освіти в суспільстві, яке прямує до інформаційного, може її інформатизація.

Поняття «інформатизація» використовується в сполученні з тими об’єктами, на які спрямований цей процес – інформатизація суспільства, освіти, процесу навчання, вищої школи і т.п. Близьким і спорідненим до нього є поняття комп’ютеризація. При комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп’ютерів, що забезпечують оперативне одержання результатів пошуку, переробки інформації і її накопичення.

Згідно з національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій, які забезпечують доступ до мережі високоякісних баз даних, розширюють можливості учнів у сприйнятті складної інформації. Але важливою проблемою сучасної освіти є розходження між рівнем потреби суспільства в інформатизації і ступенем готовності системи освіти як соціального інституту повною мірою відповідати цій потребі і реалізовувати її в необхідних обсягах і темпах. Так, держава сприяє забезпеченню навчальних закладів комп’ютерами, підтримує застосування комп’ютерних технологій до системи оцінювання знань студентів, побудові міжвузівських глобальних інформаційно-освітніх мереж тощо, але вирішення питань стосовно забезпечення реалізації інформатизації освіти і щодо ресурсної складової і програмно-змістовної, залишається за закладами освіти. А оскільки проект інформатизації освітнього процесу залежить від економічної складової, то рівень долучення різних освітніх закладів до інформатизації освіти різний.

Інформатизація у ВНЗ має дві сторони – це інформатизація управління навчальним процесом й інформатизація самого освітнього процесу. Інформатизація управління навчальним процесом припускає автоматизацію збору, представлення, збереження і переробки інформації необхідної для управління навчальним процесом з використанням комп’ютерної техніки і відповідного програмного забезпечення (АСУ ВУЗ, АСУ кафедра, АСУ деканат тощо). Інформатизація освіти – це процес якісної зміни методики навчання і контролю знань, залучення нових джерел інформації на базі усебічного використання комп’ютерної і мультимедійної техніки.

Впровадження інформаційних і комунікаційних технологій в навчальний процес має багато переваг, дозволяє значно підвищити якість освіти завдяки організації інтернет-конференцій, використання електронних підручників і навчально-методичних розробок, застосування симуляторів, навчальних програм для студентів (так, для студентів економічних напрямків розроблені навчальні програми, наприклад, «Полювання на прибуток» різних рівнів складності, навчальні програми з бухгалтерського обліку, економічного аналізу, управління підприємством, персоналом), навчальних ігор, програм тестування і контролю знань як в рамках практичного заняття, так і через Інтернет для самоперевірки. Інформаційні і телекомунікаційні технології також дають можливість дистанційно залучати до навчального процесу провідних фахівців, практиків і науковців для проведення он-лайн лекцій і семінарів тощо. Отже, з цього видно, що інформатизація змінює характер функцій освіти, наповнює функції освіти новим змістом, збагачує їх.

Важливим позитивним моментом впровадження інформаційних технологій в освітній простір є те, що інформатизація інтенсифікувала процеси заочної освіти, підняла її на новий рівень за рахунок дистанційної форми навчання, завдяки чому людина має більше можливостей для суміщення трудової діяльності і підвищення свого освітнього, інтелектуального і духовного потенціалу.

Дистанційна форма навчання відрізняється від стаціонарної та традиційної заочної форми і має деякі особливості. Зокрема, така форма навчання потребує відповідної організації та ресурсних можливостей, як і відповідної викладацької майстерності і підготовленості. Іншою особливістю дистанційного навчання є те, що включеність в освітні процеси в основному відбувається на індивідуальному рівні, що певною мірою знижує соціальну значущість освітніх спільнот. Але в той же час, інформатизація дозволяє формувати віртуальні освітні спільноти, студентські інтернет-форуми, які, до того ж, не обмежені рамками конкретного ВНЗ. Завдяки дистанційним формам навчання, його інтерактивним компонентам і спілкуванню он-лайн із викладачами, соціалізуюча функція також реалізується.

Говорячи про освіту, потрібно відзначити, що вона, між іншим, виконує функцію соціальної селекції, тобто соціального добору претендентів на представників еліти сучасного інформаційного суспільства, які мають високий рівень інформаційної культури після закінчення престижних ВНЗ. Отже, можна говорити про те, що більше шансів мають студенти, батьки яких мають високі матеріальні і статусні можливості при виборі ВНЗ. Зменшити подібні негативні аспекти реалізації селективної функції освіти та отримати якісну вищу освіту тим, хто за різних обставин (стан здоров’я, трудова діяльність, фінансові труднощі) не має можливості навчатись за стаціонарною формою, дозволяє саме дистанційна освіта.

До зазначеного можна додати, що інформатизація дозволяє також реалізувати функцію інтернаціоналізації освіти через міжнародні стандарти програмного забезпечення, комп’ютерної техніки, методики навчання, долучившись тим самим до глобального освітнього простору. Вихід на такий рівень освіти означатиме і ступінь реалізації соціально-економічних, політичних і культурних трансформацій в Україні, становлення в ній справжнього інформаційного суспільства.

Таким чином, інформатизація освіти, виступаючи складовою загального процесу суспільної трансформації в Україні, з одного боку, сприяє всебічній реалізації функцій сучасної освіти як соціального інституту, а з іншого, забезпечує належний рівень подальшого розвитку і становлення України як інформаційного суспільства з високопродуктивною і конкурентоздатною економікою, що дозволить їй в майбутньому зайняти гідне місце у світовій економічній структурі і на світовій політичній арені.

Міронова Марина Юріївна

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя


ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ «ДОПОМАГАЮЧИХ» ПРОФЕСІЙ (НА ПРИКЛАДІ ПСИХОЛОГА)
Фахова підготовка у вищій школі спеціалістів так називаного допомагаючого профілю набуває особливої актуальності у період нестабільності, кризи, трансформації українського суспільства. Психологи і соціальні працівники є затребуваними на ринку праці, тому зміст їх професійної освіти в умовах вищої школи потребує кардинального оновлення. Фахівці з психології відносяться до категорії фахівців допомагаючих професій. Професійна діяльність, спрямована на допомогу людям в складних і критичних ситуаціях життя, визначається як «та, що допомагає» і включає, перш за все, психологічну, педагогічну, медичну та соціальну допомогу.

«Допомагаюча діяльність» ґрунтується на відносинах, що допомагають і виражається у цілеспрямованих діях з надання допомоги в тій чи іншій сфері життєдіяльності людини, наприклад, соціальна робота, робота медичної сестри, робота вихователя в дитячому саду або психолога. «Допомагаюча професія» представляє собою допомагає діяльність, здійснювану цілеспрямовано на основі спеціальних знань, умінь і навичок. Слід зазначити, що допомагаючі професії відрізняються від інших професій типу «людина-людина», тим, що їх основною метою є покращення функціонування людини, що знаходиться в скрутній ситуації, на відміну від професій тієї ж групи, таких як продавець, адміністратор і т.д.

Таким чином, допомагаючі професії займають особливе місце в різноманітному світі професій в силу своєї спрямованості на підтримку оптимальної життєдіяльності особистості в соціумі. У цьому значенні допомагають професії можуть претендувати на універсальність. Існують різні види і форми допомоги, наприклад, формальна (професійна допомога: допомога лікаря пацієнтам), неформальна (дружня); безпосередня (при прямому контакті людей один з одним) або опосередкована (мистецтво, природа). Крім того, допомога здійснюється як в індивідуальному, так і в груповому варіанті і носить періодичний або систематичний характер.

При розгляді професійної допомагаючої діяльності важливим є те, що незалежно від її специфіки, між тим, хто надає і тим, хто приймає допомогу, складаються певні, так звані «допомагаючі відносини». «Допомагаючі відносини» описані К. Роджерсом (1994) характеризуються тим, що одна людина має намір сприяти особистісному росту, розвитку і поліпшенню життєдіяльності іншої. Це відносини зацікавленості і особистої включеності, що встановлюються між людьми, без яких процес взаємодії перетворюється на маніпуляцію. Згідно з думкою К. Рождерса, самі ці відносини (між консультантом і клієнтом) є такими, що допомагають в силу своєї спрямованості на поліпшення життєдіяльності, розвитку зрілості і особистісного росту. При цьому «допомагаючі відносини» відрізняються несиметричністю, оскільки людина, якій надається допомога, менш інтегрована, більш вразлива і тривожна.

У теоретичних прикладних дослідженнях часто розглядаються всілякі аспекти допомагаючої діяльності. Сама допомога, що здійснюється через допомагаючу діяльність, може розглядатися в кількох планах: професійному та непрофесійному, а також на різних рівнях: духовному, душевному, емоційному, інтелектуальному, соціальному, юридичному, фізичному і матеріальному. Відповідно до цього виділяються допомагаючі професії.

Дослідженню допомагаючих професій присвячено чимало робіт у вітчизняній та зарубіжній науці. Таким же чином йде ситуація з аналізом професії психолога і виділенням відповідних професійно-значущих якостей, цьому були присвячені роботи М.А. Алімова, М.В. Молохового, Е.С. Чугунової, К.В. Малишевої, І.Б. Терешкін .

Завдяки цьому були сформульовані відмінні ознаки професійної діяльності психолога, встановлено її мета, завдання, структура, професійно необхідні вміння та навички. Найбільш вивченими в цьому плані є відносини між психологом і клієнтом, що звернулися по психологічну допомогу.

Психологія народилася в надрах філософії, й історія її становлення нерозривно пов'язана з розвитком філософських поглядів на людину і навколишній світ, з традиціями допомоги, прояву милосердя. Самостійне значення і власний статус як наука психологія придбала лише в середині XIX століття, в той час, коли з'явилися перші експериментальні дослідження в цій галузі знань. До теперішнього часу сформувалися три напрями професійної діяльності психологів: академічний, прикладний і практичний, їх об'єднує спільний предмет - психологія людини і його психічна організація, але кожен з цих напрямків має свої особливі цілі й завдання, а, відповідно, і методи. На думку В.Н. Панфьорова, практична психологія як масова професія своїм становленням зобов'язана потребою людей у безпосередній психологічної підтримці і допомоги в зв'язку з наростаючою напругою в суспільстві. Якщо раніше ця функція належала чаклунам, пізніше церкві, то в наш складний час вона може бути здійснена спеціально підготовленими фахівцями в області психологічної допомоги.

Психологічне консультування як вид психологічної допомоги в системі сучасної психології розглядається як самостійний вид професійної діяльності. Для виконання цього завдання потрібно, з одного боку, визначити те, що розуміється під системою сучасної психології (як для будь-якої системи - що характеризує її цілі, завдання, зміст і основну структуру), з іншого - виявити специфіку психологічної допомоги, як однієї із самостійних професійних процедур, що мають певну різницю (змістовне, цільове, методологічне) від інших складових системи сучасної психології. На думку О.Ф. Бондаренко психологічна допомога відображає деяку реальність, якусь психологічну практику, полем діяльності якої є сукупність питань, ускладнень і проблем, що відносяться до психічного життя людини. В цілому автор визначає психологічну допомогу як область і спосіб діяльності, призначені для сприяння людині і спільноті у вирішенні широкого кола проблем, що породжуються душевним життям людини в соціумі. Зміст психологічної допомоги забезпечує не тільки емоційну, але також смислову і екзистенціальну підтримку людини і в процесі особистісного зростання, і в важких ситуаціях соціального буття. Погоджуючись в основному з даними визначенням, ми вважаємо за необхідне більш детально розглянути психологічне консультування як один з видів професійної психологічної допомоги.

Ідеї розвитку практичної психології в Росії відображені в роботах Ю.М. Забродіна, М.К. Тутушкіної, В.Н. Панфьорова та інших авторів, які сходяться в думці, що її увага направлена на особистість людини, реально включеного в різноманітні сфери життя. На думку В.Н. Панфьорова практична психологія зобов'язана своїм виникненням особливостям розвитку сучасного суспільства, пов'язаних із зростанням напруги в міжособистісних відносинах і, відповідно, з труднощами особистісного розвитку і самовираження. Звідси випливає важлива функція практичного психолога, яка полягає в психологічній підтримці і допомозі людині в процесі її соціального дозрівання (соціалізації), побудована, тим не менше, на людиноцентристських засадах, орієнтована на індивідуальні проблеми особистості. Завданнями практичного психолога, таким чином, є психологічний супровід психічного розвитку, професійного становлення та самореалізації, а також соціально-психологічна реабілітація людей, що знаходяться в кризових ситуаціях.

З позицій практичної психології діяльність з надання психологічної допомоги здійснюється за допомогою методів, що спираються на певні теоретичні уявлення про психіку і особистість в цілому. Будь-яка з існуючих теоретичних концепцій, а відповідно і вживаний метод, накладає відбиток на процес допомоги та її результат. Оскільки питання про ефективність і наслідки такої роботи дуже складні, можна говорити лише про особливості тих або інших методів, а також про їх можливості в плані допомоги в різних ситуаціях. Наприклад, у випадках, коли потрібна екстренна допомога, або, навпаки, тривала і поступова, коли ми маємо справу з посттравматичним стресом у результаті насильства або втрати. Саме тому теоретико-методичний аспект виступає в якості одного з провідних чинників у процесі психологічної допомоги.

Суть практичної психології розуміється М.К. Тутушкіної як інтеграція знань та методів з різних областей психології з метою вирішення проблем, що виникають у людини в різних сферах його життєдіяльності. Розглядаючи практичного психолога як фахівця широкого плану, В.М. Панфьоров відзначає, що практичний психолог у своїй професійній діяльності має справу з цілісним проявом психіки людини, і тому він потребує в інтегрованому уявленні про різноманітних психічних властивостях, які психологічна наука вивчає окремо, поставляючи нам приватні знання про психічні процеси, функції і станах. Саме тому фахова підготовка майбутніх психологів як спеціалістів допомагаючої професії потребує наукового та практичного переосмислення.

Непокрита Олена Володимирівна

Кіровоградський держаний

педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

м.Кіровоград


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЗАСТОСУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ІГОР,

ЯК ОДНІЄЇ З ВАЖЛИВИХ СКЛАДОВИХ СИСТЕМ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ
Сьогодні основна увага в підготовці майбутніх фахівців акцентується на тому, що навчальний процес у вузі повинен будуватися таким чином, щоб студенти оволодівали професійними навиками, закріплювали знання й уміння, перетворювали їх на інструмент практичної дії та комунікації. Адже нові знання накопичуються й опрацьовуються довкола самої діяльності, що моделюється, а та в свою чергу породжує потребу студентів у поповненні нової потрібної інформації. Специфіка цього полягає в тому, що навчально-педагогічні ігри носять допоміжний характер у вирішенні професійно-значущих завдань.

Найважливішим завданням сучасної професійної вищої школи є підготовка конкурентоспроможного, компетентного, гнучкого спеціаліста, який здат­ний досягати визначені цілі в різних надзвичайних ситуаціях та знання якого мають оцінно-ціннісний характер, що визначають стратегію пізнавальної діяльності.

Ефективність розвитку та успішність професійної діяльності молодого викладача значно зросте, якщо він, усвідомлюючи значущість своєї діяльності, буде зацікавлений її процесом та результатами. Цього можна досягти лише за умов постійного вдосконалення власної професійного досвіду та організації педагогічної взаємодії зі студентами й створення кожному з них позитивно налаштованого та багатообіцяючої майбутнього.

Саме діяльність навчально-педагогічних ігор спрямована на задоволення такої актуальної потреби системи освіти. Спираючись на використання нових знань та базуючись на мотивації суб’єктів педагогічної діяльності, вони прагнуть подолати наслідки деструктивних процесів у системі освіти або виведення системи підготовки майбутніх спеціалістів на більш високий конкурентоспроможний рівень. Звідси й витікає положення, до якого сьогодні система освіти ще не готова, а саме - перетворення інноваційних педагогічних технологій у продукт інтелектуальної власності.

Теоретичну основу нашої роботи становлять положення про підготовку фахівців та організацією навчання в закладах освіти таких авторів, як А.Алексюк, С.Архангельський, В.Загвязинський, В.Бабурін, А.Вербицький, І.Зязун, Л.Даниленко, Ю.Мальований, В.Ткачук, В.Олійник, А.Підласий, В.Маслов тощо. Про ефективність умов функціонування навчальних закладів писали В.Алфімов, В.Веснін, Н.Житник, А.Зубко, В.Семиченко, Л.Бондарєв тощо.

А також організаційним та педагогічним умовам існування й ефективність навчально-педагогічних ігор приділяли увагу такі вчені, як В.Єлканов, Н.Нікітіна, А.Маркова, Н.Кузьміна, О.Дубасенюк, А.Ліненко, А.Бойко, В.Бондар, Л.Нечепаренко, В.Сагарда та інші. На доцільність і необхідність використання ігор у підготовці фахівців писали Т.Долбенко, І.Куліш, А.Смолкін, П.Щербань та інші.

Особливість та цінність навально-педагогічних ігор полягають у наступному: в центрі ігрової діяльності виступає власне особистість студента; можливість самоствердження та самовираження, професійне зростання учасника; організація діяльності студентів проходить за ігровою формою моделі імітації; ігри мають цікавість, актуальність та новизну інформації для студентів; кожний учасник гри чітко уявляє свої функції та способи їх реалізації, де і розкриваються їх приховані потенційні можливості; активний розвиток усіх психологічних складових особистості (мислення, пам'ять, увага, уява, мовлення, емоційні та вольові якості тощо); доброзичливий фон гри забезпечує певну психологічну захищеність та комфорт кожного її учасника.

Програвання педагогічних ситуацій також сприяє збагаченню словникового запасу, опануванню навичками спілкування, вміння вести діалог в ситуаціях максимального напруження та реалізацією взаємодії суб’єктів даної діяльності, де майбутні спеціалісти оволодівають мистецтвом швидко й ефективно вирішувати певні складні завдання, вдосконалюючи цим своє практичне мислення.

В грі відбуваються певні позитивні зміни у структурі особистості, а саме: розширення кола інтересів та зміни в системі потреб; актуалізації мотивів професійних досягнень; зростання потреб у самоаналізі, саморозвитку та самоствердженні; підвищення рівня професійної компетентності, тактовності; вдосконалення знань, умінь та навичок; вдосконалення професійно значущих якостей.

На основі опрацьованої нами літератури ми з’ясували, що одним з найбільш консервативних складових процесу загальної педагогічної підготовки, на відміну від педагогічних, є саме організаційні умови навчання. Хоч останнім часом і намітилася тенденція до посилення їх розвитку, однак вони характеризується надмірною теоретизацією, певною відірваністю від реальних потреб практики. Характеризуючи умови застосування ігор, в системі підготовки майбутніх фахівців, ми спробували виокремити найяскравіші з них.

До організаційно-педагогічних умов застосування навчально-педагогічних ігор належать: необхідне матеріально-технічне забезпечення навчального закладу; необхідно визначити при вивченні яких навчальних предметів можна застосовувати ігри, де вони будуть мати найбільшу ефективність; в який період навчання краще їх проводити та хто ними повинен керувати; вміння викладачів вищого навчального закладу «тісно» спілкуватися зі студентами та правильно оцінювати результати проведеної гри; надмірна увага та недовіра з боку ректорату, деканату та завідуючих кафедрами до нових форм викладання; треба визначити послідовність, взаємозв’язок ігор, їх практичну та методичну загальнодоступність тощо.

Таким чином, організація є центром навчального процесу, яка, по-перше, є внутрішньо-впорядкованою, узгодженою, взаємодією більш або менш автономних частин цілого, а, по-друге, є сукупністю процесів або дій, які ведуть до створення або вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого.

У науковій літературі поняття “організація” розглядається у трьох площинах, від вужчої – до ширшої як: функція управління системою; необхідна умова ефективності управління системою; чинник функціонування системи і досягнення нею своїх цілей. А ось стосовно навчального процесу організацію доцільно розглядати: як функцію управління взаємопов'язаною діяльністю тих, хто навчає і тих, хто навчається; як умову ефективного управління навчальним процесом та як умову досягнення цілей навчального процесу і як засіб його вдосконалення. Усвідомлення змісту організації навчального процесу дає можливість засобами свідомого управління стимулювати реалізацію введення навчально-педагогічних ігор і тим самим сприяти вдосконаленню цього процесу.

До наступних умов можна віднести: наявність певної навчально-методичної бази та програмно-методичної підґрунтя з реалізації навчально-педагогічних ігор у процес навчання; володіння знаннями з методики проведення ігор; вміння направляти та керувати пізнавальною діяльністю студентів; наявність розробок робочих творчих планів з використанням активних форм i методів навчання; позитивна мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів; характер стосунків у системі "викладач-студент", що будуються на принципі педагогічної взаємодії, співпраці й співтворчості; різноманітність ігрових ролей, що стимулюють позитивні емоції студентів; високий рівень інтелектуальної активності її учасників і сформованості комунікативних умінь; залучення студентів до активної комунікативної діяльності; уміння залучати студентів до практичної роботи, надавати їм допомогу з планування та організації гри; створювати доброзичливий позитивний психологічний мікроклімат в групах тощо.

Ми вважаємо, що стрімка та правильна реалізація всіх зазначених нами умов значно вплине та дасть позитивний результат на розвиток ідеї застосування ігор у навчання студентів, а також сприяє успішності професійної діяльності викладача вищого навчального закладу. В грі професійна діяльність значною мірою набуде особливої значущості: розпочне задовольнятися пізнавальна потреба в процесі навчання, здійснюватися орієнтація на сам навчальний процес і, особливо, на результат його діяльності, тобто внутрішня мотивація зросте. Можливо, більша кількість викладачі стануть більш активними, ініціативними. Кожен з них захоче усвідомлювати себе творчою особистістю в професійній та ігровій діяльності, а також, можливо, розпочне активно аналізувати власну діяльність і діяльність своїх колег. А результатом цього може стати формування власної лінії поведінки та індивідуального стилю викладання курсу про навчально-педагогічні ігри.

Отже, тільки тісна взаємодія та взаємообумовленість зазначених педагогічних та організаційних умов можуть забезпечить стрімкий ріст розвитку й застосування та надати високу ефективність навчально-педагогічної гри в процесі підготовки майбутніх спеціалістів, а особливо виразити професійне їх становлення, як самостійної творчої особистості.


Література:

1. Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. – М.: Педагогика, 1987. – 160с.

2. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб./З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, А.В.Семенова та інші; За ред. З.Н.Курлянд. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 495с.

3. Щербань П.М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2004. − 207с.

Отравенко Ольга Вікторівна

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

м. Луганськ

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка