Міністерство освіти І науки україни основи християнської етики



Сторінка25/26
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Словник понять та термінів: смерть, воскресіння

Між предметні зв’язки: українська мова, історія, народознавство




Література до уроку:

1. Біблія або книги Святого Письма Старого та Нового заповіту. – К.: Укр.Бібл.Тов., 2002. – 1375 с.


2. Секретан Ес. Що очікує Романа ? // Стежинка, 1995. - №2, - С.7-9.

3. Кузьмінський А.І. Народна педагогіка: світовий досвід. – Київ, 2003. – 134 с.

4. Лосев И.Н., Капустин Н.С., Кирсанова О.Т., Тахтамышев В.Г. Библейские имена: люди, мифы, истории. – Ростов на/д : Феникс, 1997. – С.199-215

5. Лідія Кушерець. Святквування Великодня / «Кіївенерго сьогодні» - №4 (24.04.00)



Хід УРОКу

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

Вітання

Налагодження контакту з класом

Перевірка вивченого матеріалу

Питання – відповіді.

1. Чому Ісус Христос був розіпнутий на хресті?



Передбачувана відповідь. Його прирівняли до розбійників.

2. До кого з людей Ісус встиг промовити, будучи прибитим до хреста?



Передбачувана відповідь. До розбійника, Івана, Марії, римських солдатів.

3. Що означає слово: "Звершилось!"?



Передбачувана відповідь. Ісус виконав Свою місію на землі, здійснив спокутування

гріхів усіх людей.

4. На якій підставі можна стверджувати, що послідовники Ісуса Христа будуть життя вічно?

Передбачувана відповідь. На підставі віри в Ісуса Христа.

5. Чому римські солдати охороняли вхід у гробницю?



Передбачувана відповідь. З побоювання, що можуть викрасти Тіло Ісуса.

6. Хто з оточення Ісуса бачив місце, де поклали Тіло Ісуса?



Передбачувана відповідь. Йосип Ариматейський, Марія Магдалина і Марія, мати Якова.
II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Актуалізація необхідних знань. Мотивація теми. Враження від грози.

Учитель пропонує учням пригадати враження від яскравої блискавки під час грози. Часто, це неспокій і страх, тому що не знаєш, куди направлені стріли цієї блискавки, але знаєш, що блискавка може ударити в будівлю або дерево. Окрім того, засліплює її яскравість, і це підсилює тривогу.


Пояснення нового матеріалу. Біблійна історія. Диво Воскресіння.

Подібно до блискавки було з’явлення Ангела Божого біля могили Ісуса рано вранці у неділю. Варта, що охороняла вхід у гробницю, від несподіваного явища Ангола впала на землю як мертва. Коли ж минув перший страх воїни побачили, що камінь відвалений і гробниця порожня. Ангел, посланий від Бога, виконав свою місію; відкрив вхід у гробницю і терпляче чекав приходу жінок – мироносиць.

А жінки вже давно покинули місто і поспішали до місця поховання Тіла Ісуса, щоб за звичаєм намастити Його запашною оливою. Коли вони підійшли до гробниці, то побачили, що камінь відвалений і побігли повідомити про це учням Ісуса. Але коли пришли удруге, то побачили двох Ангелів, що сиділи – один біля голови, а другий біля ніг, де лежало Тіло Ісуса. І Анголи, звертаючись до жінок, сказали: "Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!". Це золотий вірш УРОКу.
Запам'ятовування ключового вірша. Уточнення змісту.

Учитель звертає увагу учнів на перші слова золотого вірша: «Живого між мертвими». Анголи відразу однозначно повідомили жінок, що Ісус живий. Виконалося те, про що Ісус попереджав Своїх учнів: що Його віддадуть на смерть, але Він третього дня воскресне. Дійсно, воскресіння – це був третій день після хресної смерті. Але смерть не змогла утримати Ісуса у своїх кайданах. Він ожив, Воскрес і переміг смерть.

У Біблії є вірш, який дає надію, що всі померлі віруючими в Христа – оживуть. "Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Кор.15:20,21).

Цей біблійний вірш говорить, що в тілі всі люди помруть, що тіло повернеться в порох, але людина складається не тільки з тіла, у неї є дух і душа. Що означає – в Адамі вмирають усі? Адам символізує собою стару природу людини. Його тіло, яке дане для проживання в нім духа, тлінне. А дух в людині, відроджений від Святого Духа, – вічний. Отже всі, хто відроджені через віру в Ісуса Христа, не помруть, але житимуть вічно.

У книзі Буття описано, як Бог створив Адама. Він створив його за образом Своїм і подобою. Ми знаємо, що Бог – є Дух, а отже, людина також духовна частково. Людина – є дух і тіло одночасно. І оскільки людина створена за подобою Божою, вона прагне до Своєї Подоби. Дух в людині прагне знайти свого Творця.

Ми знаємо також, що Бог вічний і Своєму творінню Бог також дає життя вічне. Але право вибрати життя вічне чи відкинути його, надано самій людині.

Який вибір зробите Ви?

Продовження біблійної історії.

Щоб переконати Своїх учнів, що Він дійсно воскрес, Ісус з'явився їм двічі, коли вони були в кімнаті всі разом. Маючи воскресле тіло, Ісус показав учням, що це тіло володіє новою якістю. Ісус міг несподівано з'являтися, не входячи у двері, подібно до Ангелів і так само Він ставав невидимий. Але щоб переконати учнів у тому, що це Він – їхній Учитель, Ісус показав рани від цвяхів на своєму Тілі, а одному з учнів навіть запропонував помацати Його рани.

Більш ніж 40 днів Ісус з’являвся Своїм учням після Свого Світлого Воскресіння. А на 40-й день, залишивши їм Велике доручення проповідувати світові, вознісся. Це вознесіння – повернення до Отця Небесного, де Ісус вічно царює і приймає Своїх.

Отже, Ісус воскрес і дає нам життя вічне, якщо ми підемо за Ним. Одного разу Він сказав: «Я воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити». (Ів.11:25). Ці слова дають велику надію на життя вічне з Богом.


Практичне застосування істини уроку.

Мета: приєднати учнів до роздумів персонажів оповідання стосовно понять життя та смерті.


Оповідання. Естер Секретан «Що чекає Романа?»

У класі всі завмерли, коли увійшов учитель і зробив приголомшливе повідомлення. Збентежено відкашлявшись, він сказав:

- Ви самі бачили, як під час шкільної екскурсії Роман упав зі скелі і був відправлений до лікарні. І... і, на жаль, я повинен повідомити, що він не вижив. Сьогодні о сьомій годині ранку Роман помер.

У хлопців і дівчат немов дихання перехопило. Усі були глибоко приголомшені! Помер! Їхній одноліток! Сумний голос учителя перервав їхні думки:

- Це удар для всіх нас, і особливо для тебе, Степане. Ти був його найкращим другом. Що поробиш, умирають не тільки старі, але й молоді. Якщо хочете, ми можемо коли-небудь поговорити про смерть. Подумайте над цим і скажіть мені потім...

На перерві, все ще перебуваючи під враженням почутого, діти переживали те, що трапилося:

- Не може цього бути! Роман помер! Чи розумів він, що вмирає?

- А вмирати – це боляче?

- А що потім, коли помреш?

- Я особисто не міг би померти!

- А я міг би! Якщо Роман міг, то всі можуть. Та тебе і не запитають!

- Але як це, коли навіть не знаєш, що потім з тобою буде?

- Якщо ти, Степане, думаєш, що вмирати так просто, то розкажи, як?

- Треба б кого-небудь запитати. Має ж хтось це знати.

- Може запитати Семена Івановича? Адже вчителі все знають.

- Я пропоную, – сказав Степан, – запитати Віктора Васильовича. Він же віруючий.

- Не можемо ж ми просто піти і сказати: "Поясніть нам, будь ласка, де рай."

- Знаєте що? Ми самі докопаємося. У кого є Біблія? Може в ній ми знайдемо що-небудь про смерть?

- Про смерть? Там тільки військові історії про Давида і Голіафа і таке інше.

- А в Новому Заповіті? – заперечив Степан. – Хіба ви ніколи не чули про Ісуса Христа? Він же колись оживив людину.

- Точно. Нам потрібна Біблія!

- Але вона така товста! Де ти там шукатимеш? Не можеш же ти прочитати всю Біблію, щоб знайти що-небудь про смерть!

- А чи немає такого словника, на зразок орфографічного, де можна знайти потрібне слово? Треба все ж таки запитати у Віктора Васильовича, у нього повинна бути така книга.

- Давай, Степане, ти запитаєш і завтра принесеш цю книгу в школу.

Із цим усі погодилися. Наступного дня підлітки, усівшись на огорожі шкільного двору, стали чекати Степана. Коли Степан підійшов, усі оточили його. Степан сказав, що Віктор Васильович просив дбайливо поводитися з книгою і, якщо вони самі не справляться, можуть звернутися за допомогою до нього.

- Сим-фо-ні-я, – прочитав один із хлопців назву книги.

Степан почав перегортати, поки не дійшов до слова "померти". Потім почав читати:


  • Буття 3:3: "Не доторкайтесь до нього, – щоб вам не померти...";

  • Буття 26:9: "Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї";

  • Буття 42:20: "І будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте".

Вони читали ще якийсь час, але нічого не могли зрозуміти. Усі погодилися, що краще буде звернутися за допомогою до Віктора Васильовича. Після вечері троє хлопців відправилися до нього. Віктор Васильович запросив їх увійти. Коли вони пройшли в кімнату, то мало не пошкодували, що прийшли сюди, оскільки в кімнаті була вся сім'я Віктора Васильовича. Віктор Васильович запитав, у чому в них притичина. Степан відповів за всіх, що вони не змогли знайти в Симфонії те, що шукали.

- Це ви про Романа, чи не так? – запитав Віктор Васильович.

- Коли я почув про його смерть, я теж був уражений. Але що ви шукаєте? Що ви хочете дізнатися?

- Ось саме про це, – знову заговорив Степан, – ми хочемо знати про смерть, тобто що з людиною буде потім, куди вона потрапляє і т. ін. Чи не написано про це в Біблії?

- А в Симфонії ви нічого не знайшли?

- Ні. А те, що знайшли, усе незрозуміло, наприклад: "Повіки не вмре". Але це ж не так? Учитель узяв Біблію і швидко знайшов потрібне місце: Ів.11:25-26.

- Щоб зрозуміти, потрібно прочитати не частину, а весь вірш, – сказав він і почав читати: - "Промовив до неї Ісус: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити».

- Це завжди говорять священики на похоронах, – вставив Степан і раптом зніяковів, що перервав учителя.

- А ти бував на похоронах? – запитав його Віктор Васильович.

- Уже двічі: на похоронах мого дідуся і дядька.

Сашко, синочок Віктора Васильовича, зацікавився:

- І ти їх бачив у труні?

- Звичайно, – відповів Степан.

- Ну і як вони виглядали? – допитувався Сашко.

- Це неможливо описати. Померлі такі мертві, що їм вже ніщо не допоможе.

- Значить, ти не можеш собі уявити, що твій дідусь чи дядько могли б ожити? – запитав його Віктор Васильович.

Степан сказав, що такого ще не траплялося.

- Траплялося! – заперечив Віктор Васильович. – Ісус Христос воскрес із мертвих. Уяви собі: три дні Він лежав мертвий у гробниці. Хто б міг повірити, що Він оживе?! Та все ж Він воскрес, і тому Він може сказати про Себе, що Він – воскресіння до життя. Читай далі, Степане.

"Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити". – Степан підняв очі і побачив від чогось зніяковілого Сашка. У замішанні він сказав:

- Хіба це не суперечність: "...хоч і вмре, буде жити"? Як померлий може жити? Людина або мертва, або жива.

Те й інше неможливе.

- Але, хлопці, не можна не бачити головного. Там написано ще "... Хто вірує в Мене". Ці слова мають вирішальне значення. Це означає, якщо Степан або...Як тебе звуть?

- Мишко.

- А тебе?

- Валера.

- Добре. Значить, так: якщо Степан, Мишко, Валера, Сашко і ми всі віруємо в Ісуса Христа, то після смерті житимемо з Ним далі.

Степан зовсім освоївшись, запитав:

- А хіба не всі люди вірять в Ісуса Христа?

- Є різниця, – відповів Віктор Васильович, – між людиною, що просто знає про Христа, і людиною, що належить Ісусові Христу. Хто хоче належати Йому, повинен запросити Його у своє життя і сказати Йому, щоб відтепер Ісус Христос керував ним.

- І ще, – втрутилася Марина, дочка вчителя, – попросити прощення за свої гріхи.

- Так, Марино, підтвердив батько. Це, напевно, головне у вірі, щоб ми отримали прощення. Тоді ми стаємо дітьми Божими. Він знає Своїх дітей і після смерті візьме їх до себе, у Своє Царство.

- Як це? – здивувався Мишко.

- Що тебе дивує? – запитав Віктор Васильович.

- Адже це треба знати! Чому нам ніхто про це не говорив? Якби я зараз замість Романа...

- Помер, – продовжив Віктор Васильович, – що б з тобою трапилося? Це дуже важливе питання.

- Так, Машо, нам потрібний Ісус Христос – у житті і в смерті. Він сказав про Себе, що Він – дорога в рай, єдина дорога. Якщо ми Йому належимо, нам і смерть не страшна. З Ним ми на правильній дорозі, а без Нього дороги просто немає. Тільки...

- Що – тільки? – хотів знати Мишко.

- Тільки, якщо хочеш Йому належати, треба Йому про це неодмінно сказати. Що ви троє думаєте про це?

Розповідь із журналу «Стежинка» («Тропинка») – № 2, – 1995, – С. 7-9.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка