Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка



Сторінка8/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Додатки




Додаток 1.

Основні контексти вживання словесного образу гадюки (змії, змія) в поетичній творчості Івана Франка





  • “Прийшли вісті в Галич до двора Про нову гризню-змію” (“Бунт Митуси”, 1875) (тут і далі курсив мій – Б.Т.);

  • “Князь Олег до лоба ногою діткнув, В тій хвилі в нозі біль страшенний почув, Бо в лобі тім краса сиділа змія І зубом отруйним шпигнула князя” (“Князь Олег”, 1876);

  • “…мій друг Згиб від тих лютих змій” (“Пімста за вбитого”, 1876);

  • “І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили” (“Каменярі”, 1878);

  • “Мов Лаокоон серед змій, Так люд увесь в тих путах в’ється…” (“Не люди наші вороги…”, 1880);

  • “Розвій ті надії, Злудні, хоч яркії, Що серце, мов змії, Гризуть і палять!” (“Вій, вітре, горою…”, 1880);

  • “Мов змії, в’ються Тривожні, темні думи…” (“Втомився я…”, 1880);

  • “…так швидко вспіла в їх Дитячі голови лиха гадюка впиться, Що сушить мозок, кров!” (“Чом так тривожно б’єсь у мене серце в грудях…”, 1880);

  • “Не бійтеся тих пут, що на короткий час Обкручують, немов холодні чорні змії, Безсильне тіло!” (“Не бійтеся тюрми!”, 1880);

  • “…розпука, наче лютий змий, Все нас гнала в темний світ” (“[Оповідання цюпасника]”, 1880);

  • “…зло, …наче гадь несита, Ссе кров із людськості грудий…” (“Гриць Турчин”, 1880);

  • “Мов люта гадина, Вихри свистять” (“На небі чорна тьма…”, 1880);

  • “Страчу літа молоді Через злу гадюку…” (“Мачуха”, 1882);

  • “Купецьку фальш, що світ, мов змий, Здавила в золота окрут, Захланність і обман гидкий Забудь, забудь, забудь!” (“У непам’ять”, 1882);

  • “…Свистіли кулі, мов незримі змії…” (“Поєдинок”, 1883);

  • “Чи там під цвітами любви тієї Не криєсь зла гадюка самолюбства?” (“Святий Валентій”, 1885);

  • “Санки, мов гадюка, шипіли”; “Шипіли санки, мов гадюки, в снігу” (“Підгір’я взимі”, 1885);

  • “Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою, Де брехня сичить вкруг гадюкою” (“Моїй дружині”, 1887);

  • “…Мої розчаровання власні І лютая мука змія” (“Неясна для вас ця легенда…”, 1889);

  • “А хоч гряне зло, мов тучі, пасті розніме гадючі…”; “Мов змія, що в хвіст кусаєсь, з неї виплив, в ню вливаєсь вічний сил плідних потік – дух, природа, чоловік” (“Ні, вдуріти доведеться…”, 1889);

  • “…Немов на вид гадюки, На вид його урозтіч все пускалось…” (“Легенда про Пілата”, 1889);

  • “Розпука, мов гадюка, ссала серце І мозок бідного” (“Цар і аскет”, 1892);

  • “Страшна гадюка в’ється і широко Пащеку рознімає, жде лише, Щоб він упав до неї на поталу”; “А та гадюка під ногами, браття, – То наше власне тіло, непостійне, Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі Назавсіди відмовить може служби” (“Притча про життя”, 1892);

  • “І на моє бурливе серце руку Кладе той привид, зимну, як змія, І в серці втишує всі думи й муку…” (“Не раз у сні являється мені…”, 1893);

  • “Серце гадь пожерла, Сточила думи всі!” (“Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..”, 1896);

  • “Як сіра, зимная змія По моїм раю походжає. Мене аж душить почуття Гірке, болюче і скажене…” (“Розпука! Те, що я вважав…”, 1896);

  • “Лиш чорних мар гуляє зграя І резигнація безкрая Засіла в серці, як змія” (“Не можу жить, не можу згинуть…”, 1896);

  • “Ось на розпутті я стою пустому І весь тремчу, гадюка серце ссе…” (“Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..”, 1896);

  • “…всю злість і гіркість трачу І викидаю, мов гадюк тих звій…” (“Моїй не моїй”, 1897);

  • “Страшніша гадюки Людина лиха” (“Годуй гадюку молоком…”, 1897);

  • “І ссали грудь мою їдкі гадюки…”; “Він, сатана, аж плакав, щоб налляти Мені крізь вухо в саму душу трути, Щоб свій язик гадючий підіпхати Мені під серце! Змію, змію лютий! Ти побідив! В душі моїй дупло Знайшов і вліз. Я зрадив люд закутий!”; “…Хай пекельная змія Роззявлює пащеку…” (“Похорон”, 1897);

  • “І клином розлука, гадюка погана, лежить поміж нами…” (“Не можу забути!..”, 1898);

  • “Хоч повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки…” (“Іван Вишенський”, 1900);

  • “Як примусить до кохання серце, що в нім в’ється гад?” (“На Святоюрській горі”, 1900; в цій же поемі – притча про вужа, причому вуж постає як отруйна тварина);

  • “І ось сумнів у душу мені Тисне жало студене…”; “І почулися тихі слова [Азазеля], Мов сичання гадюки…”; “…Та чи гріх Не підповз там змією?”; “Мов гадюку на скарбу, дам вам… турботи і смутки” (“Мойсей”, 1905);

  • “Мов жало гадюки, отруйні…” (“Moderne”, 1906);

  • “Бо в домі тім, у недосліднім сховку, Жила страшна гадюка ядовита, Яка помалу, час від часу, скільки Разів було знесла її охота, Когось одного з тих, хто жив у домі, Своїм отруйним зубом умертвляла” (“Притча про захланність”, 1910 – ориґінальна віршована переробка відомої в середньовічній літературі, у тім числі і в староруській, прозової “Притчі про гадюку в домі” Христофора, патріарха александрійського);

  • “Лукавий, наче та змія, І серце повне всіх проказ…” (“Як маю вірити тобі…”, бл. 1911).

  • “Дух гордості, зневіри й самолюбства Клубиться в серці твоїм, мов дракон!…”; “Сину, бачу, ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазури на ум твій простяга Той темний дух!” (“Легенда про святого Маріна”, 1897-1914).

Цитати з поетичних творів Івана Франка подаються за виданням:

Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 тт. – К.: Наукова думка, 1976-1986. – Т. 1–5.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка