Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний економічний університет отенко І. П. Іващенко Г. А. Воронков Д. К. Економічна безпека підприємства навчальний посібник



Сторінка7/24
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24

Вагові коефіцієнти за сферами економіки

Сфера економіки

Значення

вагового коефіцієнта



Макроекономічна

0,1005

Виробнича

0,0769

Фінансова

0,1127

Інвестиційна

0,0939

Зовнішньоекономічна

0,0901

Науково-технологічна

0,1183

Соціальна

0,0808

Демографічна

0,0836

Енергетична

0,1324

Продовольча

0,1108

Вагові коефіцієнти для розрахунку індексу фінансової безпеки наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Вагові коефіцієнти для визначення індексу фінансової безпеки

Фінансова сфера

Значення

вагового коефіцієнта



Бюджетна

0,2023

Грошово-кредитна

0,1953

Валютна

0,1558

Боргова

0,1256

Страхова

0,0628

Фондова

0,0953

Банківська

0,1629

Таким чином, інтегральний індекс економічної безпеки держави визначається ієрархічно: на нижньому рівні – індекси окремих сфер економіки за формулою 3.10, на верхньому – узагальнений індекс за формулою 3.11. Так само ієрархічно можуть визначатись індекси окремих сфер, зокрема це стосується фінансової безпеки, складовими якої є бюджетна, валютна, боргова тощо.


3.2. Методичний підхід до оцінювання економічної безпеки регіону та галузі
В умовах ринкової системи господарювання, а також докорінних суспільних, соціально-економічних, політичних та інших змін в країні, рівень сприятливості економіко-правового середовища підприємництва значно вірізняється за регіонами країни, а також на галузевому рівні. Це унеможливлює формування ефективної системи забезпечення економічної безпеки країни. Ефективне вирівнювання економіко-правових передумов ведення підприємницької діяльності в межах всієї території країни, а також забезпечення поєднання рішень, які приймаються суб’єктами управління системою економічної безпеки підприємництва у регіонах країни, із загальнодержавною стратегією спроможне гарантувати створення і функціонування ефективних механізмів зміцнення економічної безпеки. Для цього стають необхідними: здійснення ранжування регіонів країни та визначення переліку з них тих, які характеризуються критично низьким рівнем економічної безпеки; розробка пріоритетних заходів зміцнення економічної безпеки, зокрема в умовах обмеженості ресурсів; забезпечення моніторингу та проведення оцінки ефективності заходів, спрямованих на підвищення рівня економічної безпеки підприємництва регіонів з критичним рівнем [34].

Надмірна адміністративна і фінансова централізація влади та жорстка адміністративна ієрархія об’єктивно знижують стимулювання ефективного розвитку регіональних економік та значне економічне зростання економіки столиці за рахунок виснаження регіонів. Як наслідок, більшість регіонів є дотаційними або депресивними, а нерівномірність регіонального розвитку та рівня економічної безпеки підприємництва – очевидною.

З метою вирівнювання засад економічної безпеки підприємництва територій країни та її соціально-економічних систем в економічно розвинених країнах (приклад США, Канади [2, с. 164 – 167]) реалізуються відповідні заходи, спрямовані на посилення участі держави у виробничо-господарській та підприємницькій діяльності; здійснення бюджетного субсидування і кредитування, державних замовлень; удосконалення податкової політики; поліпшення правового регулювання; посилення адміністративного контролю; цільове бюджетне фінансування розвитку окремих секторів місцевої економіки (особливо капіталомістких та низькодохідних).

Враховуючи, що існує специфіка соціально-економічної ролі, яку відіграє та чи інша галузь в економіці держави (або на регіональному рівні), а також різним є рівень забезпечення економічної безпеки бізнесу у галузево-секторальному аспекті, об’єктивно необхідною стає потреба у визначенні ефективності заходів суб’єктів системи економічної безпеки у галузево-секторальному аспекті. Для цього варто застосовувати коефіцієнт ефективності забезпечення економічної безпеки галузі (сектора економіки) (КЕ j), який виражає співвідношення між корисним ефектом функціонування підприємств галузі і витратами та/чи недоотриманими вигодами (як фактичними, так і неопосередкованими), пов’язаними з неналежним рівнем економічної безпеки підприємництва стосовно відповідної галузі.

Застосування цієї методики на регіональному рівні потребує врахування місцевих загроз та ризиків підприємницької діяльності, його соціальної ролі на місцевому рівні, а також питомої ваги податків, які сплачуються до місцевих бюджетів [34].
КЕj = [ВВП х Чj х (РППj + РПС) + ФОПj + СВ j] / [ВВП х Чj х

х (1 - RЕБП j)], (3.14)

де ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту, грн;

Чj – коефіцієнт питомої ваги j-ї галузі у ВВП;

РППj – коефіцієнт, який відображає рівень загального оподаткування підприємницької діяльності j-ї галузі;

РПС – коефіцієнт, який відображає рівень соціального оподаткування оплати праці;

ФОПj – загальна сума витрат підприємствами j-ї галузі на оплату та матеріальне стимулювання праці, грн;

СВj – виражена у вартісній формі соціальна роль підприємств j-ї галузі, грн;

RЕБПj – коефіцієнт, який відображає рівень системного ризику підприємницької діяльності у j-й галузі; RЕБПj = [0-1].
Загалом оцінка рівня сформованості (а також відхилення від нормального) системи економічної безпеки підприємництва галузі може зводитись до розрахунку економічного ефекту як порівняння витрат та/чи недоотриманих вигод суб’єктами системи економічної безпеки підприємництва з економічними та соціальними вигодами від їх функціонування [34]:
Еj = Вj – Зj, (3.15)

де Еj – ефективність політики зміцнення економічної безпеки галузі (сектору економіки), грн;

Вj – виражена у вартісному вираженні на основі розрахунків та результатів експертного оцінювання загальна соціальна та економічна роль підприємств галузі, грн;

Зj – сума витрат (втрачений корисний ефект), необхідних на реалізацію заходів, пов’язаних з нівелюванням вад економіко-правового середовища підприємництва з огляду неналежного рівня його економічної безпеки, грн.


Для забезпечення вищого рівня адекватності та повноти оцінки результативності зусиль суб’єктів, покликаних забезпечувати високий рівень економічної безпеки підприємництва галузі (зокрема, органів державного управління) доцільно проводити розрахунок інтегрального індексу її зміни як середнього геометричного з індексів окремих показників [34]:
, (3.16)
де – інтегральний індекс зміни стану рівня економічної безпеки галузі;

– індекси, які відображають відношення зміни окремих показників економічної безпеки підприємництва галузі (сектору економіки) у звітному році порівняно з базовим;

n – кількість показників, які аналізуються.


У межах цієї методики може бути розраховано низку інтегральних індексів з огляду на тактичні завдання в межах одного зі стратегічних завдань державної політики зміцнення економічної безпеки підприємництва, зокрема, інтегральні індекси макроекономічних показників розвитку підприємництва; ефективності використання ресурсного потенціалу галузі; ділового клімату; соціальної ефективності підприємництва; рівня розвитку об’єктів інфраструктури підтримки та забезпечення економічної безпеки підприємств галузі. Основний висновок про ефективність системи економічної безпеки галузі (сектору економіки) може ґрунтуватись на порівнянні темпів поліпшення інтегрального показника та приросту обсягів витрат (потенційних втрат) на фінансування заходів з її забезпечення.
3.3. Комплекс методичних підходів щодо оцінювання економічної безпеки підприємства
На сучасному етапі розвитку концепції економічної безпеки значна увага приділяється методикам її оцінювання на національному рівні, але на рівні підприємства не вироблено єдиного комплексного методичного підходу до оцінки та аналізу.

Для визначення кількісного рівня економічної безпеки підприємства використовується декілька підходів [69]: індикаторний (пороговий), ресурсно-функціональний, програмно-цільовий (комплексний), підхід на основі теорії економічних ризиків.

Індикаторний підхід полягає у встановленні рівня економічної безпеки в результаті порівняння фактичних показників діяльності підприємства з індикаторами, що виступають пороговими значеннями цих показників і відповідають певному рівню безпеки. Деякі автори такий підхід називають пороговим. Такий підхід дозволяє визначитись з категоріями: безпечно або небезпечно; кризовий, критичний, передкризовий нормальний стан економічної безпеки підприємства. Основним недоліком такого підходу є те, що при неточному визначенні значень індикаторів неправильно буде визначений рівень економічної безпеки.

Ресурсно-функціональний підхід передбачає визначення рівня економічної безпеки за допомогою оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства. Підприємство розробляє комплекс заходів щодо захисту від загроз і за кожним напрямом оцінюється економічний ефект. При застосуванні цього підходу оцінювання рівня економічної безпеки підприємства ототожнюється із аналізом стану його фінансово-господарської діяльності. Частіше за все розраховуються значення за функціональними складовими. Зважаючи на це рівень економічної безпеки за таким підходом можна визначити лише порівнюючи з такими ж рівнями за декілька періодів, тобто в динаміці.

Програмно-цільовий підхід базується на інтегруванні показників, які визначають рівень економічної безпеки підприємства. Інколи такий підхід називають комплексним. Значну увагу при використанні цього підходу необхідно приділити відбору показників та визначенню методів їх інтегрування. Також складності виникають при встановленні коефіцієнтів значущості на основі методів експертних оцінок.

Сутність підходу на основі теорії економічних ризиків полягає у визначенні різних загроз підприємству та розраховується збиток. Збиток порівнюється з величиною прибутку, доходу та майна. Такий підхід є дещо вужчим, ніж інші підходи.

У площині того або іншого підходу необхідно розглянути методики оцінки рівня економічної безпеки підприємства.

У рамках індикаторного або порогового підходу свої методики побудували Шлемко В. Т. та Козаченко Г. В [72; 142].

У наукових працях Шлемка В. Т. пропонується проводити узагальнюючу оцінку економічної безпеки підприємства на підставі зіставлення значень індикаторів – граничних (тобто критичних і нормальних) та фактичних. У якості індикаторів рівня ЕБП можуть виступати значення показників, які нормуються на основі фактичних і нормативних значень [142, с. 138]:
, (3.17)
де , – відповідно фактичні та нормативні значення досліджуваного показника;

– показник ступеня (для показників типу «мінімум» дорівнює 1, для показників ступеня «максимум» дорівнює 1).
При цьому показники, що відповідають максимальному значенню найкращих показників, називаються стимуляторами, а показники, що відповідають мінімальному значенню, – дестимуляторами. У якості нормативних показників можуть виступати показники підприємств, які розташовано в певному промисловому регіоні, показники кращих підприємств галузі, показники кращих підприємств країни та показники аналогічних успішних підприємств, потужності яких розташовано за кордоном.

Оцінка рівня економічної безпеки проводиться графічним методом, що дозволяє виділити зону нормального рівня безпеки, зону критичного рівня та передкризову зону. Критичні значення вихідних показників визначаються виходячи з умови мінімально припустимого рівня безпеки, подолання якого означало б перехід підприємства в економічно небезпечну зону. Відповідно до фактичних значень показників і величини їхнього відхилення від граничних значень стан підприємства відносно економічної безпеки Шлемко В. Т. [142] характеризує як:

нормальний, коли індикатори економічної безпеки підприємства знаходяться у межах граничних значень;

передкризовий, коли перевищуються граничні значення хоча б одного з індикаторів;

кризовий, коли граничні значення більшості основних індикаторів перевищуються;

критичний, коли перевищуються граничні значення всіх показників – як основних, так і другорядних.

Основною перевагою розглянутого методичного підходу є безумовно графічна інтерпретація результатів оцінки та розділення показників на групи стимуляторів та дестимуляторів. Слабкими місяцями підходу до оцінки економічної безпеки підприємства автори вважають необґрунтованість вибору вихідної системи показників та діапазонів нормативних значень. Тому при неправильному визначенні нормативних значень рівень економічної безпеки також буде визначено неправильно, а це призведе до нераціональних управлінських рішень в сфері його економічної безпеки, такі наслідки можуть виявитись небезпечними для підприємства.

До найбільш аргументованих та науково-обґрунтованих можна віднести розробку Козаченко Г. В. та Пономарьова В. П. [72, с. 165]. У працях цих вчених-економістів запропоновано використовувати співвідношення величини брутто-інвестицій підприємства та величини інвестиційних ресурсів, необхідних для підтримки умов, що забезпечують економічну безпеку:


, (3.18)

де – брутто-інвестиції підприємства в році t, грош. од.;



– інвестиції підприємства в році t, необхідні для забезпечення його економічної безпеки, грош. од.
Чим ближче величина співвідношення до одиниці, тим вище рівень економічної безпеки. Пропонується виділити такі рівні економічної безпеки підприємства: до 0,05 – підтримуючий; 0,06-0,1 – мінімальний; 0,11-0,19 – дуже низький; 0,2-0,29 – низький; 0,3-0,49 – середній; 0,5-07 – високий; вище за 0,7 – дуже високий. Така детальна градація рівнів підтверджує комплексність наукової праці вчених.

Основною проблемою при проведенні оцінки рівня економічної безпеки підприємства за допомогою цієї методики є визначення рівня інвестицій, необхідних для забезпечення економічної безпеки. Акцент зроблено на проведенні аналізу конкурентних переваг підприємства, але доцільно було б більш детально дослідити внутрішні фактори економічної безпеки.

У рамках ресурсно-функціонального підходу виділяються різні комбінації функціональних складових економічної безпеки підприємства (табл. 3.3).

Частіше за все вчені-економісти будують свої методики оцінки рівня економічної безпеки підприємства на основі синтезу ресурсно-функціонального та комплексного підходів.

Таблиця 3.3

Огляд складу основних підсистем та складових економічної безпеки підприємства, які виділено вченими

Автори

Підсистеми та складові

економічної безпеки підприємства



Гичева Н. Ю. [44]

Поточна економічна безпека.

Тактична безпека підприємства: виробничо-технічна складова; інтелектуально-кадрова складова; комерційна складова.

Стратегічна безпека: ринкова складова безпеки; соціальна складова; інноваційно-технологічна складова; сировинна та енергетична безпека; екологічна безпека


Судакова О. І., Гречко Д. В.,

Шкурупій А. В. [128]



Фінансова; інтелектуальна і кадрова; техніко-технологічна; політико-правова; інформаційна; екологічна; силова

Покропивний С. Ф. [55]

Фінансова, інтелектуальна, кадрова, техніко-технологічна, політико-правова, інформаційна, екологічна та силова

Клопов І. О. [69]

Фінансова, техніко-технологічна, кадрова, інформаційна

Ілляшенко С. Н. [64]

Фінансова, ринкова, інтерфейсна, інтелектуальна, кадрова, технологічна, правова, екологічна, інформаційна, силова

Так, у роботі Покропивного С. Ф. [55] пропонується методика оцінки рівня економічної безпеки підприємства за допомогою інтегрального показника, що визначається за формулою:


, (3.19)

де – коефіцієнт, що відображає значущість функціональної складової економічної безпеки;



– величина часткового критерію за i-тою функціональною складовою;

n – кількість функціональних складників економічної безпеки підприємства.
Значення окремих функціональних критеріїв визначаються на основі співвідношення можливої величини збитку підприємства і суми витрат на реалізацію заходів, пов'язаних з його попередженням:
(3.20)

де – сукупний збиток за і-тим функціональним складником економічної безпеки, грн;



– сумарні витрати на реалізацію заходів щодо попередження збитку за і-тим функціональним складником економічної безпеки, грн.
Запропонований методичний підхід до оцінки економічної безпеки підприємства є досить логічним та науково-обґрунтованим, але він не вільний від недоліків. До таких недоліків можна віднести: складність оцінювання, яка пов’язана з частою відсутністю кількісних оцінок збитку, пов'язаного із впливом загроз, а також величини витрат, необхідних для їхнього усунення; не враховано галузеві особливості; функціональні складові не розподілено за рівнями значущості.

Д. Ковальов та І. Плетнікова [71] для оцінки рівня економічної безпеки підприємства використовується така функціональна залежність:


(3.21)

де – коефіцієнти значущість кожного показника;



– локальні функції залежності рівня економічної безпеки від відповідних показників діяльності підприємств;

– вихідні показники, які характеризують економічну безпеку підприємства.
Основним недоліками цього методичного підходу, на думку авторів, є: невизначеність відносно формування системи показників; нерозумі -

лість, як саме визначати коефіцієнти значущості; необґрунтованість вибору форми локальних функцій.

С. Ілляшенко [64, с. 16 – 22] пропонує проводити оцінку економічної безпеки підприємства на основі синтезу таких функціональних складових, як: фінансова, ринкова, інтерфейсна, інтелектуальна.

Фінансову складову пропонується досліджувати на основі оцінки та аналізу аналізу його фінансової стійкості, тобто визначення ступеня достатності власних чи позичених оборотних засобів для виконання виробничо-збутової діяльності.

Для повного відображення різних видів джерел у формуванні запасів і витрат використовуються такі показники.

1. Наявність власних оборотних коштів визначається за формулою:


, (3.22)

де – власний капітал;



– необоротні активи.
2. Наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел для формування запасів і витрат розраховується за формулою:
(3.23)

де – довгострокові зобов’язання.


3. Загальна величина основних джерел коштів для формування запасів і витрат визначається таким чином:
(3.24)

де – короткострокові кредити банків (рядок 500 балансу).


На основі цих трьох показників, що характеризують наявність джерел, які формують запаси й витрати для виробничої діяльності, розраховуються величини, що дають оцінку розміру джерел для покриття запасів і витрат [7].

1. Надлишок чи недолік власних оборотних коштів:


(3.25)

де – величина запасів (сума рядків з 100 до 140 балансу).


2. Надлишок чи недолік власних оборотних і довгострокових пози-

кових джерел формування запасів і витрат:


. (3.26)
3. Надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат визначається за формулою:
. (3.27)

При визначенні типу фінансової стабільності варто використовува-

ти показник [7]:
(3.28)

де ;



;

.
Функція S(x) визначається таким чином:

На функцію накладаються деякі обмеження. Перше обмеження визначається за формулою:


. (3.29)
Друге обмеження визначається за такою формулою:
. (3.30)
Аналіз фінансової стійкості підприємства можна виконувати за формою табл. 3.4 і надати докладну характеристику отриманому типу фінансової стійкості [7].

Аналіз ринкової складової економічної безпеки в цій методиці пропонується визначати на основі оцінки ступеня відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім факторам, що складаються у ринковому середовищі. Аналогічно з методиками SWOT-аналізу фактори зовнішнього середовища поділяють на можливості та загрози, а внутрішнього – на сильні та слабкі сторони діяльності підприємства [134, с. 14].

Вплив кожного з факторів на ринкову безпеку підприємства має бути оцінений експертами за допомогою коефіцієнтів впевненості за шкалою від - 1 до +1. Значення коефіцієнтів висловлюють ступінь впевненості експертів у тому, що вплив окремого фактора збільшує або зменшує ринкову безпеку підприємства. У якості експертів можуть виступати керівники та провідні фахівці підприємства зокрема, ті, які займаються маркетинговими дослідженнями.

Таблиця 3.4


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка