“Міжособистісні стосунки” План



Скачати 83.92 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір83.92 Kb.

“Міжособистісні стосунки”




План



Вступ


Міжособистісні стосунки —- де сукупність об'єк­тивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних сто­сунків е їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо ви­значити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний ха­рактер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.
1. Привабливість і взаємовплив –

як фундамент між особистісних стосунків

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, непов­торності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої.

Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким стосунків. При­вабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притя­гання-відштовхування — практична складова цих пере­живань (М. Обозов).

Міжособистісна привабливість-непривабливість може на­бувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, това­риських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Осо­бистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення стосунків. Необхідне узгодження взаємних бажань і мож­ливостей («я можу»). Л «треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування стосунків. Так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, мо­ральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйну­ють міжособистісні стосунки. Суспільство прагне привести міжособистісні стосунки у відповідність до суспільних від­носин.

Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосун­ками. Незбіг близьких міжособистісних стосунків та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних від­носин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На вироб­ництві результат спільної діяльності — економічна ефек­тивність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних стосунків.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та еко­номічних норм, близькі, інтимні стосунки заважають. З ін­шого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функ­ціональні може призвести до їх руйнування або втрати задо­волення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напру­женості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в про­цесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, устано­вок, оцінок. У ньому разі йдеться про феномен взаємо­впливу.
2. Механізми взаємовпливу в міжособистісних стосунках

Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій — відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Ме­ханізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання.



Імітація — неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпрос­тішою формою відображення людиною поведінки інших лю­дей. На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу — навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Нор­ми, у свою чсріу, визначають характер міжособистісних сто­сунків. Наявність відпрацьованих норм демонструє однознач­ність у розумінні та оціїщі подій.

Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грун­тується на некритичному наслідуванні зразків поведінки ін­шої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдан­ня) і непряме, мимовільне.

Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієн­тацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку на­в'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприй­має груповий тиск, виявляючи певну конформність.

Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність вияв­ляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.



Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, ду­мок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.

У повсякденній практиці спілкування явища навіюван­ня, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виді­лити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний ста­тус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.

Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня ви­значеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогід­ність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирі­шення виша; за умов високої невизначеності завдань віро­гідність зміни оцінок більша, адекватність менша

Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії - - незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізо­люють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпли­вів. Тому оптимальними вважаються такі стосунки, які най­менше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.

Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характероло­гічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формуван­ня в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних стосунків, що демонструє зближення психологічних рис у людей, на­звано -законом “міжосабистісного уподібнення”, а частковий його прояв - ефект “поляризації” особистісних рис — фор­мується у процесі тривалих стосунків.
3. Типи міжособистісних стосунків

Оцінка міжособистісних стосунків передбачає про­ведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки зна­йомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприй­має ці стосунки тільки як знайомство, а інший — як друж­бу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певно­го типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних сто­сунків є рівень включення особистості в стосунки. У струк­турі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включен­ня індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, прия­телювання обмежуються включенням у взаємодію переваж­но видових та соціокультурних особливостей особистості.

Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для вста­новлення та відтворення стосунків. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу - знайомства. Середня кількість осіб, уведених у стосунки знайомства особистості, 150-500, приятелювання – 70-150, стосунки дружби охоплюють 2-3 особи.

Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими крите­ріями розрізнення міжособистіених стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

Міжособистісні стосунки е найбільш значущими для осо­бистості Неофіційність, особиста значущість, емоційна на­сиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість.



Висновок


Більшість проблем міжособистісних стосунків розглядаються при вивченні предмету "соціальна психологія". Це галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групи. Виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає такі явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості, її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів. Соціальна психологія має практичне значення для багатьох галузей психологічної науки, у тому числі й медичної.

Вважають, що соціальна психологія як наука виникла у 1908 p.; тоді одночасно у працях англійського психолога У.Макдугалла та американського соціолога Н.Росса з'явився термін "соціальна психологія".

Знання основ соціальної психології зробить легшим для керівника пошук оптимальних шляхів і способів впливу на поведінку як окремої особистості у складі групи, так і групи в цілому. Відсутність таких знань, як правило, призводить до суб'єктивізму в управлінській діяльності.

Соціальна спільність людей може бути представлена великими і малими групами. Вони є не лише показниками чисельності колективу, але й об'єктами соціальної психології з певним набором ознак і властивостей.

Велика група — це кількісно не обмежена умовна спільність людей, виділена на основі певних соціальних ознак.

До великих груп відносять класи, нації, народності. Цс об'єкти, що вивчаються соціологами, етнографами, політологами.

Мала група характеризується невеликою кількістю контактуючих індивідів, об'єднаних спільними цілями або завданнями.

Великі та малі групи можуть бути реальними та умовними. Реальні групи - об'єднання людей на основі реальних стосунків (ділових, особистісних). Умовні групи -об'єднанння людей на основі певної умовної ознаки (вік, стать, національність).

До класифікації груп включають також мікрогрупи (діади, тріади). З урахуванням суспільного становища групи поділяють на формальні та неформальні, за рівнем розвитку - на колективи (високий рівень),корпорації, асоціації та дифузні групи (низький рівень). За значущістю особистості групи поділяються на референтні {високий ступінь впливу) та групи належності.

Дещо відокремленим предметом вивчення як соціальної психології, так і інших дисциплін (кримінології тощо) є група - безструктурне скупчення (натовп) людей, які не мають чітко усвідомлених спільних цілей, але зв'язані одне з одним подібністю емоційного стану і спільним об'єктом впливу.



Натовп поділяють па чотири види: оказіональний - складений із людей, втягнутих у натовп з цікавості ; конвенціональний – ґрунтується на цікавості до якоїсь розваги; експресивний – тут підґрунтям є загальне вираження ставлення до певної події; діючий натовп, який поділяють на агресивний, панічний і повстанський.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка