Міжнародний день театру



Скачати 194.64 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір194.64 Kb.
Міжнародний день театру

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня починаючи з 1962 року. Він був заснований у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО.



1. Історія виникнення свята

27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день став справжнім святом не тільки для акторів сцени, але й для мільйонів глядачів.

Міжнародний день театру відзначається щорічно з 1962 року. Започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО в 1961 році.

Перші театри з'явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру. Слово "театр" походить від грецького theatron, і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою.

Походження грецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники процесій зображали свиту Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької — «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят — Діонісій і Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів.

Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав в драматичних змаганнях. Його історична п'єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. Більшість древньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антігоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата.



Про життя Есхіла відомо небагато. Народився в 525 році до н.е. в аристократичній сім’ї. Воював простим воїном у переможній війні греків з Персією. Саме участь у війні з персами він найбільше цінував у своєму житті. Після війни Есхіл, очевидно, брав участь у зміцненні рідної йому Афінської держави. Останні роки життя провів на острові Сицилія при дворі сіракузького тирана Гієрона, де і помер 456 р. до н.е на 69 році життя.

Софокл народився у Колоні, передмісті Афін, яке він пізніше прославив у трагедії «Едіп у Колоні». Батько Софокла був заможним власником зброярні і дав синові добру освіту. Хлопець змалечку виявився здібним до музики. Відомо, що в 480 р. до н. є. 16-річним юнаком він очолював хор ефебів, які виступали на святі, присвяченому перемозі поблизу о. Саламін. Таким чином, Саламін своєрідно пов'язує долі трьох видатних грецьких трагіків: Есхіл брав участь у цій знаменитій битві, Софокл її прославляв, а Еврипід у ці дні саме народився.

Згідно з Пароською хронікою Евріпід народився на острові Саламін у 484 році до н. е. За іншою версією поет народився в день Саламінської перемоги (28 вересня 480 року до н. е.), коли на острів висадилися афіняни, під час війни проти персів. Його батько Мнесарх мав невелику земельну власність, але спромігся дати синам освіту. За Арістофаном, його мати — зеленщиця Клейто, але пізніший біограф Філохор заперечує це. Відомо, що він навчався у видатних філософів Протагора й Анаксагора, дружив з Архілаєм, Продиком та Сократом, мав значну бібліотеку. Хлопчиком майбутній поет брав участь у щорічному вшануванні Аполлона в його делоському храмі, що вважалося привілеєм давніх аттічних родів. Як свідчать біографи, замолоду Евріпід здобував перемоги як атлет, захоплювався малюванням.

Майстром комедії заслужено вважався Арістофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори древніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри - містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV століття. Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія « дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр — мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI — на початку XVII століття настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу « Глобуса» в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура Вільяма Шекспіра (1564— 1616). Існувало декілька джерел оновлення театру: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов'язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у творах англійського драматурга події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. У подіях беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Відомий поет і драматург відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів.

Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II» , «Генріх IV», «Король Джон», ін.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії — «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких — доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма — не в фізичній смерті. Автор розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів. При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру «Глобус», коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. Часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії англійського автора.

У XVII столітті розгорталася творчість великих драматургів — П. Корнеля, Жан Расіна, Ж. Мольєра. Театр часів класицизму відзначає ряд характерних рис. Жанри в ньому поділялися на «високі» і «низькі» . Твори «високого» жанру — трагедії — мали бути написані обов'язково віршами. Наказувалося використовувати піднесені вирази, застосовувати алегорії, образи міфології. Класична п'єса будувалася на основі трьох єдностей: єдність часу, місця і сюжету (одна сюжетна лінія розвивалася без зміни декорацій, події повинні відбуватися протягом доби). Як писали члени Французької академії в одному з своїх висновків: «Ніщо безладне і плутане взагалі не може нікому подобатися» . У центрі уваги трагедії знаходився конфлікт між обов'язком і почуттям, причому обов'язок повинен перемогти. При таких зовнішніх формах п'єси головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи, які вимагали особливого мистецтва декламації. Актори стали спеціально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. Зростають їх загальна культура, знання.

Правила, такі суворі для «високих» жанрів, не поширювалися на «низький» жанр — комедію. Вона була вільна від умовності, неминуче властивої трагедіям класицизму, її героями могли бути прості люди, які говорили повсякденною простою мовою. Великий комедіограф Жан Батист Мольєр з'єднав народну традицію та інтелектуальність, громадянськість. Майже через три століття його «Тартюф» , «Міщанин-шляхтич» не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру часів класицизму пішов П'єр Оґюстен Бомарше в «Севільському цирюльнику» і особливо «Одруженні Фіґаро». У вуста своїх комедійних героїв він вклав монологи, які засуджували аристократію і провіщали революційну епоху.

Сучасний європейський театр інтегрується не лише за національними ознаками. Домінантою західних постановок є змішання найрізноманітніших стилів і подолання кордонів стилістики, простору та гри. Європейська сцена активно використовує елементи кіно, відео, art performance, сучасної музики та літератури.

Сьогодні вона тяжіє до невербальних засобів виразності, що значно спрощує інтегрування продукту в інші культури.

Під „сучасною” драматургією ми розуміємо не просто і не стільки п’ єси, які зображують сучасність, а, передусім, твори пошукові, адекватні подиху часу, тим змінам, які неминуче відбуваються у психології, у відчутті світу. Ми розуміємо сучасний театр, як той, що відчуває з болем чи радістю свій час і свій народ. Тому невипадково й назва „інтерактивний”, тобто такий, який існує із своєю публікою у взаємозалежному відкритому процесі спілкування.

Багато століть театральне мистецтво не втрачає своєї популярності, а навпаки розвивається і приносить нам радість. Театр має виключно важливе етичне і художнє значення, несе в суспільство ідеї гуманізму і добра, сприяє формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору.


2. Театральне мистецтво України

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.



Джерело: http://drpsklibr.at.ua/news/mizhnarodnij_den_teatru_27_bereznja/2012-03-26-355

________________________________________________
3. Марія Костянтинівна ЗАНЬКОВЕЦЬКА. Перлина українського театру

3.1.Методично-бібліографічні матеріали

Де йшла вона – там сходили троянди,

Куди дивилася – зірки.

Із сліз її – займались діаманти,

З зітхань – знімалися чайки.

Хто чув її, той чув наш степ зелений,

Стояв у нашому гаю.

Той розумів наш біль і гнів шалений

І плакав в нашому краю.1

Олесь О.
Велика українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище — Адасовська) народилася 4 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

Батько Марії служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У своєму маєтку організував хор кріпаків. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці. Удвох вони часто влаштовували для гостей сімейні концерти.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні С.Ф. Осовської в Чернігові. Дівчинка з великим задоволенням поринула у світ знань, але більш за все любила імпровізувати перед своїми подругами різні танці та пантоміми, складала коротенькі п’єси і виконувала їх з великим натхненням, захоплюючи своєю грою учнів і вчителів.

По закінченні пансіонату розгортається аматорська діяльність М.К. Заньковецької. Тимчасовий вихід своєму прагненню до артистичної діяльності дівчина знайшла у виставах так званого „благородного театру” у м. Ніжині. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях російського репертуару. Прагнула вступити до консерваторії, щоб професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню кар’єру дочки як співачки. Від батьківського нерозуміння стало тісно і задушно у рідній домівці. Не врятував Марію і шлюб (1875 р.) з капітаном артилерійської бригади, тамбовським дворянином Олексієм Антоновичем Хлистовим. Тяжко переживала вона зраду людини, яка, прикриваючись „співчуттям”, насправді ніколи не поділяла її прагнень. Тільки на прохання офіцерів та їхніх дружин чоловік дозволив Марії Костянтинівни взяти участь у виставах (м. Бендери) на користь поранених у війні з Туреччиною. З великим успіхом вона виступила в п’єсі „Наталка Полтавка” та в „Живих картинах” (1876 р.).

Через деякий час Марія Заньковецька знайшла в собі сили і розірвала шлюбні стосунки з Хлистовим. „Я кохалася у мистецтві, – писала вона, – любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротися зі своїм коханням і, порвавши зі всіма своїми, поступила на сцену”. Розірвання шлюбу було затяжним. Лише 29 лютого 1888 р. святий Синод дав згоду на розлучення: „с дозволением мужу вступить в новый брак, а жена оставлена навсегда в безбрачии и передана на семь лет церковной эпитимии”.3

27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки („Наталка Полтавка”) І.П. Котляревського.

Пізніше М. Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в Заньках) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.

З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це – переважно драматично-героїчні персонажі. Вона „пережила” жіноче безталання Харитини („Наймичка” І.К. Карпенка-Карого, 1887), Олени („Глитай, або ж Павук” М.П. Кропивницького, 1883), Ази („Циганка Аза” М.П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки („Не судилось”, 1889, „Чорноморці”, 1882 його ж), Шевченкової Галі („Назар Стодоля”, 1882) та Квітчиної Уляни („Сватання на Гончарівці”). А ще: Аксюші з „Лісу” О. Островського (1891) та Йо із „Загибелі Надії” Гейєрманса. Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.

Актриса знімалася в кіно: відтворила образ Наталки Полтавки (1910) та матері („Остап Бандура”, 1923).

Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераметру й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності. Талант М.К. Заньковецької був відомий не тільки на Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва... Від вистави до вистави зростала слава актриси. Свідчення критики: „потрясаюче враження ” приводило публіку в „шалений захват”, що викликало „численні зомлівання”, „істеричні крики і ридання дам”, сльози навіть „декотрих мужчин”.

Мистецтвознавці ставили Заньковецьку на рівень світових театральних зірок: італійки Елеонори Дузе, француженки Сари Бернар і росіянки Віри Комісаржевської. І не дивно, що Леся Українка вважала М. Заньковецьку єдиною актрисою, здатною втілити її задум на сцені, зокрема, образ Люби Гощинської у п’єсі „Блакитна троянда”.

Про велич і неповторність хисту Заньковецької відгукувалися: Толстой і Чехов, Тичина і Рильський... Та хто міг залишитись байдужим до знедолених героїнь талановитої актриси. Вона жила і вірила в краще майбутнє рідного краю та в нове, вільне, національне мистецтво. Високо оцінив гру Марії Костянтинівни К. Станіславський: „Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав – істинно народний”.

У 1923 р. багаторічне громадянське і мистецьке подвижництво Марії Костянтинівни по формуванню національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створенню школи сценічної майстерності було відзначено почесним званням Народної артистки України.

Проте, ставши зіркою першої величини і заслуживши світове визнання, М. Заньковецька ніколи не цуралася і не забувала рідної землі, багато зробивши для становлення і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини. У 1883 році вона тріумфально виступила у складі трупи М. Кропивницького на гастролях у Чернігові. Ставили по дві вистави на день – одну російську („Вспышка у домашнего очага”) і одну українську („Наталка Полтавка”). У 1888 році Марія Заньковецька вперше у ранзі професіональної актриси виступила на ніжинській сцені. На запрошення членів місцевого „Музично-драматичного товариства” (виникло у 1887 р.) Марія Костянтинівна разом із М. Садовським та Л. Манько зіграла у спектаклях „Наталка Полтавка” та „Кум-мірошник”, які пройшли з небаченим успіхом. Починаючи з цього часу життя і творчість актриси знову на довгі роки виявились пов’язані з Ніжином. У 1900 році разом з трупою М. Кропивницького вона побувала тут на гастролях. А у 1902 році оселилася в Ніжині, де купила невеликий будинок у Сучковому провулку (тепер вулиця М. Заньковецької). Тут, у Ніжині, зустріла початок революції 1905 року. У серпні 1906 року отримала пропозицію М.К. Садовського заснувати власний театр у Києві, не тільки прийняла її, але і забрала з собою майже всіх ніжинських аматорів, давши таким чином багатьом з них путівку на велику сцену. В роки радянської влади Марія Костянтинівна ще раз повернулася до Ніжина. У 1918 році вона заснувала тут театр під назвою „Українська група під керівництвом М. Заньковецької”, з яким мала, як завжди, великий успіх. Тоді ж запросила сюди на гастролі групу П.К. Саксаганського. 2 липня 1919 року М. Заньковецька залишила Ніжин і Чернігівщину.

Переїхавши до Києва вона протягом 1919–1921 рр. працювала у Державному Народному Українському театрі, на базі якого у 1922 році було створено театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької). У грудні 1922 року, відзначивши 40-річчя своєї професійної акторської діяльності, Марія Костянтинівна назавжди залишила сцену.

У 1924 році М. Заньковецька востаннє повернулася до Ніжина. Старенька і немічна, вона не бажала спокою, намагалася продовжити творчу діяльність. Та роки брали своє. Восени 1926 року актриса залишила Ніжин і переїхала до Києва. 4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі, де згодом було встановлено пам’ятник роботи скульптора Ю. Білостоцького.

На відзнаку пам’яті Марії Костянтинівни в Києві, у будинку, де вона мешкала протягом 1918–1934 рр., створено музей-квартиру (1960, реконструйовано 1990 р.), встановлено статую актриси у Маріїнському парку (скульптор Г. Кальченко).

І на Чернігівщині пам’ятають М. Заньковецьку. Її ім’ям названо вулицю у Ніжині. Встановлено пам’ятники – в с. Заньки (1964, скульптор Ю. Станецький) та Ніжині (1993, скульптор О. Скобликов). Створено меморіальний музей в с. Заньки (з 1964 р.). У Ніжинському краєзнавчому музеї демонструється експозиція, присвячена геніальній актрисі.


3.2. Оформлення експозицій книжково-ілюстративних виставок

До ювілею Марії Заньковецької радимо оформити в бібліотеках (виходячи з можливостей кожної) книжково-ілюстративні виставки або викладки матеріалів, присвячених знаменитій актрисі. З життєвим шляхом і творчістю видатної землячки познайомлять читачів бібліографічні огляди , театральні та мистецькі години на теми: „Гордість української землі”, „Зірка театру Корифеїв”, „Тріумф українського слова в ролях Марії Заньковецької”, „Духовна дочка Т. Шевченка”, „Її зорею називали...”, „Заньковецька і російська творча інтелігенція”, „Ось де справжній талант, ось де справжня акторська творчість” та ін.


3.3. Організація перегляду відео про театральне мистецтво:

  • Театральне мистецтво [Електронний ресурс] // You Tube. – Режим доступу : https://www.youtube.com. – Назва з екрана. – (Дата звернення 10.12.2014).


Пропонуємо оформити книжкову виставку „Цариця української сцени” за такими розділами:

1. Марія Заньковецька у житті та на сцені.

2. Чернігівські стежки актриси.

3. „Я не зрадила своєї рідної, національної справи”.


Цитати до виставки:

Кожний, хто тільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не забуде вашого імені, не забуде його й історія України. Тепер ми дочекалися часу, дочекалися свята Вашої праці і поспішаємо на те свято! Незабутній Кобзар українського горя поставив слово на сторожі, а Ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб будити ним чуйність до світла і рідної мови. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці весни!”

(М. Коцюбинський).

Талант винятковий, свій, національний, я б сказав – істинно народний”

(К. Станіславський).

Театр – це кафедра, з якої можна багато добра сказати людям.

(М. В. Гоголь)
Радимо також підготувати літературно-музичний вечір „Заручена зі сценою”. До його проведення варто залучити членів клубів любителів мистецтва, самодіяльних та професійних акторів, нижче пропонуємо план проведення заходу.
3.4. Заручена зі сценою (літературно-музичний вечір)

1. Талант яскравий і багатогранний. Виступ театро- або літературознавця.

2. Марія Заньковецька – носій української ідеї на сцені. Бібліографічний огляд.

3. „Любов до сцени захватила мене зовсім”. Сцени з вистав, підготовлені акторами самодіяльних театрів та гуртків. (Радимо взяти уривки з вистав, у яких колись зачаровувала глядачів Заньковецька – „Назар Стодоля” Т. Шевченка, „Наталка-Полтавка” І. Котляревського, „Наймичка”, „Безталанна” І. Карпенка-Карого, „Глитай, або ж Павук”, „Дай серцю волю, заведе в неволю”, „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького тощо).

4. „Умій нести свій хрест і віруй”. Літературно-музична композиція.
Бажано також підготувати презентацію книги: Бобир О. Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької: (до 150-річчя від дня народження актриси). – Чернігів, 2004. – 32 с.

Можна також скористатися сценарієм вечора „Зорій довіку поміж нами” (Диво слово. – 1995. – № 12. – С. 55–59).


3.5. Список рекомендованої літератури

1. ПРО відзначення 150-річчя з дня народження видатної української акторки Марії Заньковецької: Постанова Верховної Ради України № 1836-IV від 22 черв. 2004 р. //Голос України. – 2004. – 6 лип. – С.18.

2. ЗАНЬКОВЕЦЬКА Марія //Енциклопедія українознавства: Перевид. в Україні. – К., 1994. – Т.2. – С. 743.

3. ЗАНЬКОВЕЦЬКА Марія Костянтинівна (4.08.1854 – 4.10.1934) – укр. актриса, нар. арт. Республіки //Мистецтво України: Біогр. довідн. /За ред. А.В.Кудрицького. – К., 1997. – С.254-255.

4. ЗАНЬКОВЕЦЬКА Марія Костянтинівна (1854-1934) – актриса, громадська діячка //Шаров І. 100 видатних імен України. – К., 1999. – С. 147-151.

5. БОБИР О.В. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. – К.: Т-во “Знання УРСР”, 1984. – 32с.

6. БОБИР О. Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької: (до 150-річчя від дня народження актриси). – Чернігів, 2004. – 32с.

7. БОГОМОЛЕЦЬ – ЛАЗУРСЬКА Н. Життя Марії Заньковецької. – К.: Держ. вид-во образотв. мистецтва і муз.літ. УРСР, 1961. – 66 с.: іл.

8. ГИТОВИЧ Н.И. Летопись жизни и творчества А.П.Чехова. – М.: Гос.изд-во худ. лит., 1955. – 879 с.: ил.

С.306, 307, 308, 332, 351: Зустрічі А.П.Чехова із М.К.Заньковецькою. 1892 – 1893 рр.

9. ДУРЫЛИН С.Н. Мария Заньковецкая. 1854 – 1934: Жизнь и творчество. – К.: Мистецтво, 1982. – 446 с.: ил.

10. ЗІЛЬБЕРМАН Е. Ніжинська Чайка: [До 140-річчя від дня народження М.К.Заньковецької] //Гарт. – 1994. – 5 серп. – С.5.

11. МАНДРИКА В. Ясний промінь таланту //Десн. правда. – 1994. – 4 серп.

12. НАРОДНИЙ музей М.К.Заньковецької /Черніг. обл. упр. культури. – Чернігів, 1980. – 1 розг.л.

13. ОНИЩЕНКО Н. Будинок Заньковецької: між двома ювілеями //Уряд. кур’єр. – 2003. – 1 серп. – С.7; Десн. правда. – 2003. – 17 лип.

Проблеми створення музею у мемор. будинку у Ніжині.

14. ОНИЩЕНКО Н. Нове про Марію Заньковецьку //Просвіта. – 1996. – 10 серп.

15. ПЕРЛИНА українського театру: До 150-річчя від дня народження М.К. Заньковецької (1854–1934) // Календар знаменних і пам’ятних дат 2004. ІІІ кв. – К.. 2004. – С. 41–46.

16. САМОЙЛЕНКО Г.В. Марія Заньковецька і театральне життя Ніжина. – Ніжин.: НДПІ, 1994. – 56 с.

17. СТУДЬОНОВА Л. Хохлацька королева //Студьонова Л. Чернігівки в житті славетних. – Чернігів, 1996. – С.40-43.

18. ЧЕХОВ А.П. Полное собрание сочинений и писем: В 20-ти т. /Под общ. ред. А.М.Еголина, Н.С.Тихонова. – М.: Гос. изд-во худож. лит., 1949. –

Т.ХIV. Письма. 1888-1889. – 684с.

С.115-120: М.К.Заньковецька

Т.ХV. Письма.1890-1892. – 687с.

С.303-304, 307-308, 311-312, 364-365: М.К.Заньковецька.

Т.ХVI. Письма. 1893-1896. – 638с.

С. 106-107, 452: М.К.Заньковецька.

19. ШЕВЧЕНКО В., Панін І. Деякі уточнення до біографії Марії Заньковецької //Сіверян. літопис. – 2001. – № 6. – С.50-55.

20. ШЕВЧЕНКО В. Чернігівські стежки Марії Заньковецької //Літ. Чернігів. – 2000. – № 15. – С. 108 – 117.

21. ЯНІЙ О. “Зорій довіку поміж нами”: (Сценарій вечора, присвяченого М.Заньковецькій) //Дивослово. – 1995. – № 12. – С. 55-59.



Чернігівська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка

Джерело: libkor.com.ua›php/metod_mat_files/Zankovecka.doc


3.6. Цікаві Інтернет-ресурси

  • І. М. Леськів. Дитячий театр у школі (навчально-методичний посібник) [Електронний ресурс] // Учительский журнал. Відділ освіти Бучанської міської ради. Міський методичний кабінет. – Режим доступу : http://www.teacherjournal.com.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Київський академічний Молодий театр [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.facebook.com/Molody.teatr. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://opera.lviv.ua/ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Киевский академический театр драмы и комедии на левом берегу Днепра [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.drama-comedy.kiev.ua/about-teatr.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kurbas.lviv.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Львівський академічний театр «Воскресіння» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.voskresinnia.eu/24601.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Перший український театр для дітей та юнацтва – Львів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nashteatr.lviv.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Київський академічний театр ляльок [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.akadempuppet.kiev.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Національна опера України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.opera.com.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Цыганский музыкально-драматический театр «Романс» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.teatr-romans.com.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Київський театр опери і балету для дітей та юнацтва [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.musictheatre.kiev.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Театр ім. Марії Заньковецької у Львові [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zankovetska.com.ua/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Привітання з Днем театру [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pozdravlenye.com/profukr.php?cat=16. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Скоморохи. Зародження театру [Електронний ресурс] // Про Україну . – Режим доступу : http://about-ukraine.com/index.php?text=150. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Микола Гудзій. Українські інтермедії 17–18 ст. [Електронний ресурс] // Ізборник. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/ukrinter/int02.htm. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Українські інтермедії 17–18 ст. [Електронний ресурс] // Ізборник. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/ukrinter/int.htm. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • В честь кузнеца Вакулы. Украинские вертепы из коллекции Киевского музея театра и кино в Лавре [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://valya-15.livejournal.com/378767.html. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Методика та організація роботи шкільного театрального гуртка [Електронний ресурс] // Кунцівська школа. Віртуальний методичний кабінет. – Режим доступу : http://kuncevo.ucoz.ru. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).

  • Оперні театри світу – шедеври архітектури в фотографіях [Електронний ресурс] // Music-review . – Режим доступу : http://www.m-r.co.ua. – Назва з екрана. – (Дата звернення 11.12.2014).




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка