«Міжнаціональні шлюби»



Скачати 211.25 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір211.25 Kb.
#3529
Міністерство Охорони Здоров’я України

Луганський державний медичний університет

Кафедра соціально-

гуманітарних

,економічних наук,

та українознавства

Реферат

з дисципліни: “Соціологія та медична соціологія”

Тема : «Міжнаціональні шлюби»

Виконав:

студент 1 курсу

9 группи

медичного факультету

спец. : «Лікувальна справа»

Крючковенко

Борис Олександрович

Перевірив:

Ст.. викладач кафедри

Калько І. В.

Луганськ 2008

Вступ


1. Шлюб і сім’я як об’єкт соціологічного дослідження

2. Міжнаціональні шлюби

2.1. Різновиди міжнаціональних шлюбів

3. Гендерна взаємодія в сучасному поліетнічному суспільстві

Висновок

Список використаної літератури



1. Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни . Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю — своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення сім'ї, шлюбу має глибоке практичне значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві.

Соціологія шлюбу і сім'ї — галузь соціології, яка досліджує формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин.Можна виділити два основних напрями у цій галузі: а) дослідження історії сім'ї; б) аналіз сучасної сім'ї.

Перший напрям зосереджує увагу на походженні сім'ї, її Розвитку в різних економічних, соціокультурних умовах. Другий вивчає взаємини у сім'ї, взаємодію сім'ї і суспільства, міжнаціональні шлюби.

Соціологія шлюбу і сім'ї як соціологічна теорія одержала значний розвиток за кордоном. Найвідомішими її спеціалістами є І. Най, Дж. Хілл, У. Гул (СІЛА), Ф. Мітель, А. Жірар, М. Бекомбо (Франція) та ін. У колишньому Радянському Союзі соціологія шлюбу і сім'ї почала активно розвиватися лише у 70—80-ті роки XX ст. Провідними вченими у цій галузі є А. Хар-чев, М. Мацковський, А. Антонов, В. Сисенко, С. Голод, Л. Чуй-ко, А. Пономарьов, Н. Лавриненко, Ю. Якубова та ін.

Шлюб — історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що визначає їх права і обов'язки стосовно одне одного і дітей.

Британський соціолог Е. Гідденс визначає шлюб як со-ціально визнаний і схвалений союз двох дорослих індивідів чоловічої і жіночої статі. Таким чином, шлюб є соціальним інститутом, через який суспільство впорядковує й санкціонує статеве життя чоловіків і жінок, встановлює їхні подружні та батьківські права й обов'язки.

Сім'я є складнішим поняттям, ніж шлюб, адже поєднує в собі риси соціального інституту і малої соціальної групи. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми тощо. Кожну конкретну сім'ю можна розглядати як засновану на шлюбі або кровній родинності малу соціальну групу, члени якої поєднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою тощо.

Сім'я — об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, усиновленні, пов'язаних спільністю побуту, взаємними відповідальністю, піклуванням і допомогою.

Отже, сім'ю можна розглядати, по-перше, як історично конкретну систему взаємин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми і, по-друге, як малу соціальну групу, члени якої поєднані шлюбними, родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, обумовленою потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Сім'я як соціальний інститут виконує певні соціальні функції. Соціологія вбачає функції сім'ї у виявленні активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. Іншими словами, йдеться про роль сім'ї у суспільстві. На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї: репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля, сексуальну.

Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволенні потреби в дітях. Виховна — в соціалізації молодого покоління, втриманні культурної безперервності суспільства, задово-л'енні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізащї в дітях. Економічна і побутова дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати господарчо-побутові послуги.

Важливою функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Адже сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов'язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколіннями, формує і підтримує моральні і правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї.

Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особисті-сних якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, пов'язана з організацією дозвілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій сфері.

Важливою є сексуальна функція сім'ї, її суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи, індивідуальна — у задоволенні сексуальних потреб людини.

Розглянуті функції сучасної сім'ї є узагальненими і не вичерпують переліку функцій сім'ї. Існування їх зовсім не означає виконання кожною конкретною сім'єю кожної функції. До того ж інститут сім'ї постійно змінюється, що зумовлено розвитком суспільства і, отже, зміною суспільних потреб. На систему конкретних цінностей, норм, санкцій та їх взаємозв'язок із сімейною поведінкою на різних стадіях розвитку сім'ї істотно впливають соціально-економічні, ідеологічні, історичні чинники.

Сукупність норм та санкцій інституту шлюбу регулює стосунки між чоловіком і дружиною. Одні норми (обов'язки, права) мають юридичний характер і регламентуються законодавством. У нашій країні на даний момент така регламентація здійснюється на основі Кодексу про шлюб і сім'ю. У більшості зарубіжних держав правові проблеми шлюбу регулюються цивільним законодавством, де юридичне закріплені питання про володіння майном, матеріальні обов'язки подружжя один щодо одного і щодо дітей, про мінімальний (нерідко і максимальний) вік вступу в шлюб, комплекс норм, пов'язаних із розлученням тощо. Інші норми регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, розподілу компетенції між чоловіком і дружиною, виховання дітей, сімейний відпочинок тощо. Певна регуляція здійснюється й у взаєминах з родичами, друзями.

Вивчення сім'ї як соціального інституту дає змогу суспільству краще зрозуміти взаємозв'язок трансформації потреб суспільства із розвитком шлюбно-сімейних відносин, виявити, що дезорганізує суспільство, визначити типи сімейної поведінки, соціальний механізм формування і зміни сімейних норм, цінностей у різних культурних, політичних, економічних, ідеологічних умовах, а також співвідношення цих норм, зразків поведінки з реальним виконанням ролей у шлюбно-сімейних відносинах, відповісти на багато інших соціально важливих питань, які потребують певного суспільного регулювання. Загалом парадигма соціального інституту зорієнтована в основному на зовнішні зв'язки сім'ї, а її внутрішні зв'язки досліджуються через призму понять, які характеризують малу соціальну групу.

Як малу соціальну групу сім'ю розглядають тоді, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, які становлять сім'ю. Такий підхід дає змогу встановити мотиви і причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками і дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи.

Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (насамперед низький рівень народжуваності, перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення й реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження. В цьому сенсі цікавою є еволюція соціологічних концепцій планування сім'ї з кінця XIX ст., тобто з часу, коли активно формувався сучасний нуклеарний (від лат. пикіепз — ядро) тип сім'ї.

Наприкінці XIX ст. у Європі був поширений мальтузіанський підхід до проблеми регулювання народжуваності. Теорія Томаса Мальтуса (1766—1834) ґрунтувалася на прищо населення має внутрішню тенденцію до необмеженого розмноження і що саме зростання населення породжуэ голод, безробіття, соціальну нерівність тощо. Уповільнення темпів зростання і зменшення чисельності населення Мальтус розглядав як найважливіший засіб встановлення загального благоденства. Він вважав, що існує два види перешкод зростанню населення: руйнівний (голод, війни, епідемії) і запобіжний (утримання від народження дітей). Сам автор цієї концепції, хоча й був через неї відлучений від церкви, надзвичайно негативно ставився до абортів і контрацепції, вважаючи, що шлях до зниження народжуваності у пізнішому вступі у шлюб і сексуальному утримуванні у шлюбі. Зазначимо, що в середині XX ст. мальтузіанська теорія була в основі програм контролю над народжуваністю у країнах так званого «третього світу».

Наприкінці XIX — на початку XX ст. виникли суспільні течії, засновані на мальтузіанській теорії, означені поняттям «неомальтузіанство». Вони брали до уваги негативне ставлення християнської церкви до штучних абортів, але замість утримування в сексуальних стосунках (точка зору церкви) запропонували широку рекламу і поширення знань про контрацептивні методи.

Теоретичну позицію неомальтузіанства охоче сприймали найрізноманітніші соціальні групи. Суть її полягала у припущенні, що кожна людина і кожна сім'я намагаються поліпшити свій достаток шляхом обмеження кількості дітей, і якщо доступ до засобів регулювання народжуваності буде забезпечений, вона знижуватиметься. Така точка зору визначала демографічну політику в країнах Західної Європи аж до 60 — 70-х років XX ст. Деякі фахівці вважають, що в основі заборони абортів у СРСР у 1936 р„ була саме неомальтузіанська теза про зростання народжуваності у разі обмеження запобіжних заходів. Як свідчить вітчизняний і міжнародний досвід, заборона на протизаплідні засоби та аборти не так уже й помітно позначається на тенденції народжуваності, адже такий захід не позбавляє сім'ю можливостей обмежувати народжуваність, бо залишає в її розпорядженні найшкідливіші методи контрацепціїд нелегальний аборт. Необмежене використання протизаплідних засобів і абортів не сприяють зниженню народжуваності, адже вони не впливають на індивідуальну потребу в дітях, яка, як правило, залишається стабільною протягом життя одного покоління. Таким чином, регулювання доступності засобів запобігання вагітності і дітонародженню позначається більше не на народжуваності, а на здоров'ї населення.

Соціологи звертають увагу і на низьку контрацептивну культуру нашого населення. Це було однією з причин того, що на початку 90-х років із 10 запліднень в Україні 8 були випадковими. У 1991 р. на 12 мільйонів жінок віком 15—49 років припадав понад 1 мільйон абортів.

Тривалий час теоретичною основою державної політики щодо сім'ї слугувала концепція перешкод, її суть ґрунтувалася на думці, що кожній людині і, відповідно, кожній сім'ї властива потреба у великій кількості дітей. Обмеження народжуваності існує завдяки зовнішнім чинникам, які перешкоджають задовольнити ці потреби. Якщо їх усунути, народжуваність зросте. З теоретичної точки зору ця концепція є досить примітивною, але на рівні побутової свідомості виявилася прийнятною. В ній існує приховане припущення, що перешкоди до високої народжуваності є тимчасовими і відімруть самі одночасно із підвищенням рівня добробуту.

Соціологічні дослідження свідчать, що поліпшення умов життя — особлива цінність. А поліпшення матеріальних умов життя підвищує можливості для реалізації потреби в дітях. Однак діяльність щодо поліпшення добробуту здійснюється, як правило, поза сім'єю і передбачає досягнення низки цілей, які не мають прямого відношення до сім'ї і поступово стають самостійною цінністю, наприклад, підвищення рівня освіти, кваліфікації тощо. До того ж підвищення рівня добробуту сім'ї істотно змінює її стиль життя і створює нові можливості для розвитку позасімейних орієнтацій. Отже, поліпшення умов життя відкриває перед сім'єю нові перспективи і стимулює активність, спрямовану на реалізацію потреб даної сім'ї. Якщо серед них є потреба в дітях, то вона реалізується. За відсутності такої потреби поліпшення матеріальних умов -буде використано для задоволення інших запитіс Ось чому економічна допомога сім'ї, не підкріплена значним підвищенням цінності дітей у свідомості особистостей, які утворили сім'ю, часто не дає очікуваного результату.

Таким чином, сучасний суспільний розвиток вимагає уважного вивчення проблем шлюбу і сім'ї, сприяння їх зміцненню, вдосконаленню сімейної політики. Важливу роль у цьому може відіграти соціол Соціологія - Теремко:Соціальні фактори кризи сучасної сім’ї та проблеми оптимізації шлюбно-сімейних відносин



2. Міжнаціональні шлюби існують дуже давно. З того часу, як почали народжуватися міста, а, можливо, це було ще в період міжплеменних війн, рабства, коли дружинами ставали дівчата із іншого роду, племені, нерідко по любові. Є ж знамениті приклади - тієї ж Роксолани. І дуже багато ми знаємо історичних прикладів, коли зустрічалися люди різних культур і цивілізацій. Клеопатра і Цезарь. Завжди рух народів породжував зустрічі людей, чоловіків та жінок. Нерідко возникало кохання між людьми різних національностей, різних рас, різних культур, релігій. Так, до речі, було і в древній Іудеї. І ми знаемо, що в результаті таких шлюбів народжувалися абсолютно чудесні діти, багато геніїв. Генетики давно стверджують, що в якомусь значенні подібні шлюби навіть корисні для розвитку людства. Важко уявити собі російську культуру без Пушкіна, який мав як відомо, предка африканського походження. І таким чином, з точки зору розвитку таланту, з позиції виживання людства, безумовно, можна заглядаючи в глибину віків, стверджувати, що ця тенденція є позитивною і вона існує з незапам"ятних часів. Міжнаціональні шлюби - благо чи зло? . Кохання не може розглядатися як зло. Коханню, міжрасовому, міжнаціональному, відповідає лінія примирения різних культур та різних релігій.Наприклад, в такій країні, як Сполучені Штати, в якій живуть люди не просто різних національностей, це в повному розумінні слова - конгломерат рас, культур, релігій, - за останні 40 років зроблений грандіозний крок до расової та національної терпимості. Можна говорити про державну політику терпимості. І там величезна кількість змішаних шлюбів. Чи не є це прообразом нашого майбутнього? Чи не є ось цей грандіозний многонаціональний котел, яким є Сполучені Штаты, Канада, в якійсь мірі всі європейські країни, таким прообразом? Це потребує і великого і філософського, і культурного, і психоісторичного аналізу того, що відбувається сьогодні з людством.В дослідженні, яке проводилося на протязі 4-х років Київським міжнародним інститутом соціології і представлено недавно директором цього інституту доктором філософських наук Володимиром Паніотто йдеться про те, як відноситься населення Україні до людей різних рас і національностей. За даними цього дослідження від 30 до 40 процентів населення України мають якісь етнічні упередження. І цей показник за останні 4 роки, на жаль, зростає. 60% не хочуть бачити циганів та представників чорної раси громадянами України, 9 з 10 не хотіли б бачити їх членами своїх сімей. 80% не хотіли б бачити членами своєї сім'ї євреїв і 30% - громадянами України. І це при тому, що у нас багато міжнаціональних шлюбів. Ці цифри, як справедливо відмічає професор Паніотто, не можуть не розглядатися як потенціал для міжетнічних конфліктів. Зважди є загроза появи хорезматичного лідера, який може зробити спробу створити образ ворога із людей будь-якої національності. Це означає, що покладаючись на апатію населения, ми можемо прогледіти развиток конфлікту, як всередині сім'ї, так і в суспільстві. Це велика тема для України. Вона, ця проблема, вимагає від української інтелігенції, інтелектуальної еліти України певних дій і зусиль. Нам потрібен свій Джон Кеннеді, який би своїми грудьми, своїм розумом, серцем. своїм авторитетом захистив інтереси національних меншин, допоміг нам стати цивіилізованою країною, як він це зробив у Сполучених Штатах Америки. . В жовтні 1997 року в Києві проводився Міжнародний семінар "Мирне розв'язання конфліктів".Міжнаціональні шлюби, що відмічалося багатьма учасниками семінару, завжди є заложниками політичних та міжетнічних конфліктів Згадаймо трагічні епізоди подій в Угорщині 1956року, стан радянських жінок. А тисячі драм, трагедій породили міжнаціональні шлюби в Боснії, в Арменії, Азербайджані, Грузії, Абхазії... Це вже і межетнічні, і міжрелігійні проблеми. В критичні моменти історії доля таких сімей підлягає суровим випробовуванням.Коли міжнаціональний шлюб - своєроідний індикатор суспільства, стає явищем буденним, звичним, не викликає у людей негативних емоцій, це безумовно свідчить про здоровий соціальний клімат в суспільстві.

2.1 Можна виділити різні типи міжнаціональних шлюбів, характерних для сучасного великого міста. Перший тип - це шлюб між людьми, які зростали в так званих асимільованих сім'ях, в яких відійшли від релігії, часто і від національних звичаїв. Такі шлюби в значній мірі були характерні для радянських великих міст з нав"язаним згори загальним атеїзмом населення, психологічною моделлю нової радянської людини. Другий тип змішаного шлюбу - це шлюб, взятий в умовах, коли поряд проживають представники різних рас. Це в якійсь мірі типово для США. До третього типу змішаного шлюбу, можна віднести такі, в яких різні члени сім'ї сповідають різні релігії. Можливо виділити ще один тип змішаного шлюбу - міжкультурний, тобто такий, в якому головним відмінником є приналежність до різних культур. В даному випадку мова може йти про шлюби, взяті між жителями різних країн.

3. Зараз суспільство виступає свого роду “системою, котру зовсім не можна звести докупи, динамічна природа якої походить із взаємодії підсистем, що її утворюють, одна з одною так само, як й із зовнішнім довкіллям”1 . Суспільний прогрес, розвиток цивілізації утворюють нові типи соціальних зв’язків та взаємодій, що проявляється на різноманітних рівнях суспільної системи. Ці процеси стосуються й етнокультурного виміру соціальної реальності. Сьогоднішній український соціум чимдалі стає поліетнічним, про що свідчить, зокрема, невпинне зростання міжнаціональних шлюбів (за даними Державного комітету статистики України вони становлять третину загальної кількості шлюбів). Так, за даними перепису 1989 р. в Україні налічувалося близько 972 565 сімей, члени яких належать до різних національностей, або 27,4 % від загальної кількості сімей в Україні. Найбільша кількість змішаних за національністю сімей припадає на Донецьку (627 тис.), Дніпропетровську (338 тис.), Луганську (313 тис.), Харківську (295 тис.), Одеську (248 тис.), Запорізьку (211 тис.) області і місто Київ (213 тис.). Якщо порівняти темпи укладання міжнаціональних шлюбів за період 1979–1989 рр., то найбільше їх кількість зросла у Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях - на 29%, м. Києві, Одеській, Полтавській областях - на 25%. Окремо слід зазначити, що якщо у Волинській та Івано-Франківській областях у 1979 р. не було жодної етнічно змішаної родини, то 1989 р. їх кількість становила відповідно приблизно по 24 тис. За прогнозом Держкомстату України на 2016 рік міжнаціональні шлюби в Україні досягнуть 275 на кожну тисячу сімей.

За даними лонгітюдного проекту “Молода сім’я в Україні 90-х” (1994-2015 рр.)2 , яке проводить Український інститут соціальних досліджень, у когорті молодих сімей превалюють подружжя, які ідентифікують себе росіянами та українцями. Серед опитаних 1190 сімей таких 93%; 5% молодих подружніх пар можна назвати різнонаціональними. Це здебільшого такі: білорус/ка – українка/нець та українець/ка – інша національність. Причому, за результатами аналізу по регіонах, переважно міжнаціональні шлюби укладаються в Донецькій, Одеській областях та місті Києві, що збігається з статистичними даними. Так, за підсумками одноразового соціально-демографічного обстеження Держкомстатом України “Сім’я молодих людей у сучасних умовах” (грудень 1996 р., опитано 3514 сімей: 2498 міських та 1016 сільських) переважають однонаціональні шлюби. Їх частка становить 3/4, або 72% опитаних (69% – у містах та 78% – у селах); частка сімей, члени яких належать до різних національностей, – понад 1/4, або 28% опитаних (32% – у містах та 22% – у селах)3 .

Стосунки між чоловіком і жінкою – представниками різних племен існували ще за давніх часів, що, безумовно, сприяло у подальшому формуванню міжплемінних шлюбів, а отже, і нової спільноти – народності.

Останнім часом гендерний аспект етносоціальної взаємодії привертає особливу увагу.

З консолідацією народностей, розвитком економічних, політичних, культурних зв’язків утворювалися нації. Таким чином, поряд із глобальними процесами, що формували нові соціальні спільноти, мали місце і більш локальні процеси гендерної взаємодії, які були переплетені з першими. З часом цей процес набирав усе більших темпів, іноді сповільнюючись, а іноді прискорюючись. На сьогодні етнокультурні зв’язки найбільш урізноманітнилися. Об’єктивні соціально-економічні процеси здебільшого переплітаються з етнічними, вступають з ними в синтез і, як свідчить сучасна історія, це відбувається не завжди й не всюди безпроблемно. В цих умовах сім’я, шлюбні відносини як її інституціоналізоване виявлення, виступають досить важливим і цікавим об’єктом взаємодії етнокультурних та соціоекономічних і політичних процесів. Міжнаціональні шлюби відбивають тенденції інтернаціоналізації в етнокультурному середовищі. Безперечно, міжетнічні шлюби існують стільки ж, скільки і сам інститут шлюбу, бо без цього значна частина етносів просто генетично б виродилась, а культурна та економічна взаємодія була б набагато біднішою. Інша справа - масштаби, напрями та тенденції розвитку національно змішаних сімей на сучасному етапі в нашій країні. Найбільша кількість шлюбів, як правило, укладається у межах досить вузької суспільної групи: серед соціального прошарку, релігійного кола чи певного етносу. В силу об’єктивних та суб’єктивних умов, навіть коли етнічним та соціальним статусам кожної окремо особистості не надають особливого значення, частіше за все укладаються однонаціональні шлюби. Проте в умовах поліфонічності сучасного буття, коли зростають міжетнічні, міжпоколінні, міжрасові зв’язки, які відбивають бурхливий суспільний розвиток, взаємопроникнення культур, зростає кількість етнічно змішаних шлюбів.

Сучасні суспільствознавці характеризують суспільство через дві головні тенденції, що пронизують соціум: етнічну асиміляцію (тобто повна чи часткова втрата індивідами певного етносу національних особливостей під впливом домінуючого етносу, руйнація середовища його проживання) та міжетнічну інтеграцію, що створює нормальні умови для спілкування та співіснування людей різних національностей. Так, результатом етнічної асиміляції може виступати зміна етнічності або ж деетнізація (повна втрата власних національних і культурних особливостей), що, безсумнівно, має негативні наслідки як для індивіда, так і для суспільства в цілому. Міжнаціональна ж інтегрованість індивіда означає усвідомлення ним належності до свого етносу і тісний психологічний, культурний зв’язок з ним.

Саме етнічно змішані шлюби є однією з найбагатозначніших форм гендерної взаємодії у поліетнічному суспільстві, виступаючи взаємопереплетенням чоловічої та жіночої компоненти – інь та ян. Для міжнаціональних шлюбів значну проблему становить етнічна самоідентифікація дітей, які від моменту народження потрапляють у поліетнокультурний простір. Етнічно змішана родина є найважливішим чинником формування етнічної самоідентифікації індивіда та найважливіших механізмів трансляції етнокультурного досвіду. Батьківська сім’я завжди була тією первинною групою, яка несла відповідальність за соціалізацію молоді. Саме у родинному колі дитина починає вперше усвідомлювати, до якого суспільства, етносу він належить, якою мовою говорять його батьки, які норми поведінки, традиції, правила є найбільш прийнятні.

Проте за умов поліетнічності суспільства сучасна сім’я, зокрема, особливо етнічно змішана, виступає об’єктом впливу декількох етнокультурних традицій. І тому вивчення питань: які з цих традицій виявляться домінуючими, які етнічні цінності інтеріорізує індивід, яку роль відіграє батьківська сім’я у процесі формування етнічності особистості - набуває зараз особливої актуальності. Так, Е. Гідденс у книзі “Соціологія” наводить приклад південноазіатської сім’ї: “Південноазіатські діти, народжені у Сполученому Королівстві, перебувають під впливом двох різних культур. Удома їхні батьки сподіваються або вимагають від них дотримання принципів співпраці, взаємоповаги та відданості сім’ї. У школі їм доводиться домагатися успіху в суспільному середовищі, де панують конкуренція та принцип індивідуалізму. Більшість із них воліють організувати своє домашнє життя в межах етнічної субкультури, оскільки вони цінують близькі взаємини, що асоціюються з традиційним сімейним життям. Проте вплив британської культури не може не відчуватися. Молоді люди обох статей вимагають, щоб із ними більше радилися, уряджаючи їхні шлюби”4 .

Етнічна інтеграція відбувається більш повно і гармонійно саме у змішаних типах сімей, оскільки індивід, постійно перебуваючи у поліетнічному середовищі, стикається з проблемою етнічного самовизначення й тому частіше замислюється над своєю етнічною приналежністю. Таким чином, для міжнаціональних шлюбів домінуючим питанням є формування етнічних якостей індивіда, етнічна самоідентифікація індивіда.

Загальноприйнятим є той факт, що сім’я завжди розглядалася переважно як носій досить інерційного заряду традиціоналізму, стандартів та норм. І як цей носій діятиме у складній ситуації поліетнічності суспільства, багато в чому залежить від співвідношення позитивного та негативного потенціалу, що закладається в сім’ї, від тих культурно-етнічних цінностей, які будуть домінуючими у родинному середовищі (чи будуть ці цінності притаманні більше культурі, яку представляє мати, чи, навпаки, батько). Від того, чи будуть члени національно змішаних сімей відчувати себе маргіналами або повноправними членами обох етнокультурних спільнот, залежить людський розвиток у цілому. Такі шлюби можуть визначати становище етносу в суспільстві, рівень його суб’єктивних та об’єктивних зв’язків з іншими народами, рівень етнічної самосвідомості та ту роль, що відводиться цій самосвідомості, а також гендерну структуру суспільства.

Дослідження етнічно змішаних сімей як одного із проявів гендерної взаємодії між різними культурно-історичними групами має особливе значення. Міжнаціональні шлюби є свого роду структурними утвореннями суспільства, де відбувається трансформація етнічної самосвідомості, а з точки зору гендерного аналізу – взаємопереплетення різних етнокультурних традицій, напрямів розвитку, що репрезентують чоловік та жінка. Тому вивчення гендерного аспекту міжнаціональних шлюбів дає змогу не лише дослідити питання етнічної самосвідомості, етнічної самоідентифікації, а й спектр проблем історично-культурного розвитку різних народів, етносів, процеси їх взаємодії.

Етнокультурні особливості, традиції та звичаї конкретного етносу певним чином визначають стереотипність мислення та поведінки індивідів. У наш час, коли вибір шлюбного партнера став особистою справою, він усе ж багато в чому залежить від впливів сім’ї, оточуючого середовища, громадської думки. Хоча апріорі свобода вибору шлюбного партнера для чоловіків та жінок реально далеко не завжди є такою, тим більше у традиційному суспільстві, вона часто може існувати у певному колі людей, обмеженого етнічним, релігійним та іншими чинниками. Гендерний аналіз вибору шлюбного партнера виявив певні розбіжності серед чоловіків та жінок різних етнічних груп. Так, чоловіки як російської, так і української національностей частіше за жінок тих же національностей обирають етнічно змішані шлюби. Хоча, як стверджує А.Г.Волков5 , жінки російської, української, білоруської та литовської національностей частіше вступають у міжнаціональні шлюби на території своєї країни, ніж чоловіки. Причини цього явища переважно полягають не у відповідності чисельності чоловіків та жінок певної національності, а мають соціальні та етнокультурні підстави (різне соціальне становище обох статей, структура їх професій, різний рівень освіти). Даний факт підтверджують і результати дослідження громадської думки, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень6 . Як виявилося, опитані чоловікі-українці як шлюбному партнерові віддають перевагу жінкам російської національності. Теж саме можна сказати і про опитаних росіян: чоловіки даної національності здебільшого вступають у шлюб з жінками-українками (36%), ніж жінки-росіянки з чоловіками-українцями (24%). Міжнаціональні шлюби мають свою гендерну специфіку: кількісний показник укладення міжнаціонального шлюбу чоловіками і жінками однієї національності є різним. Слід зазначити, що кількісний показник міжнаціональних шлюбів залежить не тільки від чисельності етносу, а й ступеня концентрації на певній території та етнічної структури поселення. Чим вища концентрація певного етносу та монолітніша етнічна структура населення, тим рідше будуть міжнаціональні шлюби, оскільки не існуватиме об’єктивної можливості для контактів представників різних етносів. Об’єктивна можливість для вибору шлюбного партнера детермінується соціальним середовищем проживання індивіда, і тут завжди матимуть переваги представники великих за чисельністю етнічних груп. Цей факт, зокрема, підтверджують статистичні дані. Наприклад, найменша кількість міжнаціональних шлюбів спостерігається саме у західних регіонах України, де переважає гомогенний етнічний склад населення, тоді як на Півдні та Сході України проживає найбільша кількість етнічно змішаних сімей, що пояснюється історичними чинниками досить тривалого процесу переселень та формування відповідно етногетерогенного складу поселень.

Проте при тому безперечному впливу на укладення змішаних шлюбів, який визначається етнічною структурою поселення, процеси урбанізації і пов’язана з ним міграція населення мають також надзвичайно велике значення для збільшення кількості міжнаціональних шлюбів.

Разом з тим, не можна зводити причини зростання етнічно змішаних сімей лише до територіальної близькості. Це тільки одна з об’єктивних умов щодо даного феномена, проте далеко не єдина. У виборі шлюбного партнера мають значення і економічна, і професійна, і релігійна, і етнічна приналежності тощо.

Частота гендерної взаємодії різних етнічних груп детермінується і власне етнокультурними особливостями окремих етносів. Перш за все це мова, релігія, традиції, звичаї та їх вплив на особистість. Так, на культурних традиціях відбивається схильність до певного способу життя, крім того етнічні особливості впливають на стосунки у родині, через що іноді виникають суспільні стереотипи в уявленнях про те, яким буває чоловік чи дружина певної національності. Так, через близькість слов’янських культур між представниками слов’янської групи (українцями, росіянами, білорусами) укладається найбільша кількість шлюбів.

Висновки


Таким чином, зараз у соціокультурній системі все більше посилюється міжетнічна гендерна взаємодія. І вивчення її специфіки, змін у національному складі населення є дуже важливим для розуміння стану, особливостей і перспектив розвитку сучасного українського суспільства.

Література:



  1. Гідденс Е. Соціологія. –К.: Основи, 1999.

  2. Валентина Бондаровська – интерв’ю, газета «День»

  3. Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів., за ред. В.Г. Городяненко. – К:Видавничий центр «Академія», 2000.

  4. Соціологія. Загальнодоступний підручник соціології./ за ред.. А.П. Сорокіна. М.: Наука, 1994.

  5. Бордовська Н.В. Соціологія. Підручник для студентів ВНЗ. - Санкт-Петербург: «Питер, 2000»

Каталог: media -> abstract
abstract -> План: Вступ Взаємодія "лікар-пацієнт"
abstract -> 1. Демосфен – вершина ораторського мистецтва Стародавньої Греції
abstract -> Этиология, эпидемиология, патогенез,классификация, клинические проявления, дифференциальная диагностика и лечение малярии
abstract -> Перитонит новорожденных и детей раннего возраста
abstract -> I. Передумови до розвитку багатопартійності в Україну
abstract -> Организация медико-генетического консультирования в Украине
abstract -> "Українська мова державна мова України. Сучасний статус української літературної мови" Виконав студент І курсу 9-ї групи, медичного факультету, спеціальність: Лікувальна справа
abstract -> План: Вступ Філософія Відродження і її основні риси
abstract -> Висновок Список використаної літератури

Скачати 211.25 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка