Методичні вказівки щодо оформлення та написання контрольних робіт з курсу «Управління персоналом»



Сторінка1/4
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.78 Mb.
  1   2   3   4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ

ІМЕНІ АДМІРАЛА МАКАРОВА

Методичні вказівки

щодо оформлення та написання контрольних робіт

з курсу «Управління персоналом»

МИКОЛАЇВ 2011



Поняття та види управління персоналом

Практична безмежність об’єктів, що мають власні механізми управління, зумовили необхідність їх певної управлінської градації, яка сьогодні представлена в двох основних площинах. Перша - це самі управлінські потенціали об'єктів, їхня здатність до самоорганізації і друга - це управління як вид діяльності. До другої площини входять знання про управління і його вище досягнення - наука управління, хоча й воно як інформативне явище входить і до першої площини. І все ж творча активність, науковий пошук, теоретичне осмислення самоуправлінських потенціалів певних об'єктів входить до другої площини, як виключна здатність людини. В цьому відношенні вона не обслуговує першу, а є її органічним елементним утворенням.

На цьому основному поділі визначається й предмет науки управління як теоретичне відтворення першої і другої площин, які в науці управління виражені у формулі "об’єкт-суб’єкт управління" і які можна в предметному вигляді представити як знання, яке уможливлює приводити другу площину відповідно до потреб об’єкту, законів його функціонування і розвитку. Управлінські потенціали об’єктів, які досить широко представлені в кібернетиці, входять до предмету науки управління як узагальнення типових системних властивостей об'єктів, які мають таке елементне відтворення власних організаційних потреб, як механізм самоуправління. Ці властивості переконливо представлені в системних науках, предмет яких входить до складу предмету науки управління.

Тому предмет науки управління визначається як знання, яке уможливлює приводити будь-який об’єкт у відповідність з потребами, законами функціонування і розвитку власного потенціалу, а також теоретична характеристика об’єктивних і суб’єктивних механізмів організації управління цими об'єктами в їх взаємозв’язках із зовнішнім середовищем.

Сучасна наука управління є результатом відкриття наукових методів пізнання матеріального і духовного світу, науково-філософського розуміння матеріальної і духовної організації світу, її об'єктивних засад, системного змісту, самоуправлінських можливостей.

До структури науки управління входять її методологічні засади, зокрема загальна теорія організації, особливо тектологія Богданова, кібернетика, концепція ідеальної організації Вебера, системологія, діалектика Гегеля і у відповідності з оригінальністю об'єкту управління інше наукове знання, яке може мати методологічний сенс щодо даного об’єкту, в даному часі і просторі.

Елементами структури науки управління, крім методологічного знання - інструментарію, входять загальні теоретичні уявлення про управління як системне явище і вид діяльності. Тому вона займається поняттям управління, основними його принципами, видами, функціями, методами, формами управління, а також основним продуктом управління - управлінським рішенням, управлінським режимом.

До науки управління входять також управлінські аспекти політичної організації суспільства, управління матеріальним і духовним виробництвом, управлінська праця як вид інтелектуальної діяльності, зокрема, те, що прийнято називати соціальним управлінням. Конкретніше, до науки управління входять такі його види, як управління людьми, технологічними процесами і взагалі процесами, що відбуваються під час впливу людини на природу, зокрема управління живими організмами.

До структури науки управління входять також галузеві науки управління, які теоретично осмислюють і виробляють необхідні рекомендації щодо управління певними матеріальними, духовними або політичними об'єктами (управління промисловим виробництвом, зокрема металургійним, машинобудівним, хімічним, сільськогосподарським тощо, управління в цілому культурою і окремими її видами: театром, кінематографом, наукою, освітою тощо, політичне управління, зокрема, державне, партійне, громадських організацій тощо). Оскільки в основу визначення структури науки управління покладено об'єктний принцип, то, зрозуміло, навіть перелічити в певному впорядкованому вигляді всі об’єкти управління неможливо, а тому треба їх визначально-структурно охопити, зокрема і в теоретичному узагальненні.

Найбільш широке поняття управління вироблене кібернетикою. Воно складається з таких основних характеристик (за В.М. Глушковим та В.Г.Афанасьєвим).

Управління притаманне самокерованим системам. Такими є системи, яким властиві процеси управління. Природні процеси неживої природи не мають здатності до управління.

Процеси управління в них впроваджує людина. Властивості управління мають лише біологічні та соціальні системи. Система - це складний динамічний організм, який існує як реальний зв’язок, дійсна функціональна структура, незалежна від нашої свідомості. Водночас - це метод зображення дійсності, науково ідеалізоване представлення реальних взаємозв’язків, результат функціонального підходу до дійсності.

Процес управління є впорядкуванням системи. Воно здійснюється в системах, в яких існує мережа причинно-наслідкових залежностей, здатних у межах даної основної якості переходити з одного стану в інший. Цей процес є антиподом процесам дезорганізації, що уможливлює стабілізувати систему, зберегти її якісну визначеність, підтримати динамічну взаємодію з середовищем, забезпечити розвиток системи та досягнення певного ефекту. Оскільки функціонування таких систем здійснюється й умовах безперервних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, завдання управління полягає в тому, щоб якомога доцільніше реагувати на ці зміни, що своєчасно забезпечується перебудовою структури системи у відповідності з притаманними їй закономірностями і тенденціями. Це й є у найбільш загальному вигляді управління. Воно ще й здійснюється за допомогою механізмів, які розташовані в самій системі, тому й управління виступає тут як самоуправління, що створює в ній дві підсистеми: керуючу і керовану.

Управління здійснюється на основі системного принципу зворотного_зв'язку. Успішним управління є лише тоді, коли керуюча система буде одержувати інформацію про ефект, досягнутий дією суб'єкту управління, про досягнення (або недосягнення) мети, яку він поставив. Невідповідність фактичного стану системи заданому і є тим корегуючим сигналом, який викликає перебудову системи для того, щоб вона функціонувала у заданому режимі.

Зворотні зв'язки є складною системою причинної залежності, яка характеризується тим, що результат попередньої дії впливає на наступну течію процесу. У зворотному зв’язку є така взаємодія, коли причина й наслідок постійно обмінюються місцями. Причина, породжуючи наслідок, сама зазнає зворотного впливу на себе, стає наслідком власного наслідку. Наявність зворотних зв’язків є законом будь-якої самокерованої системи.

Управлінню притаманна певна цілеспрямованість, яка пов’язана з принципом зворотного зв’язку. Через канали саме зворотного зв’язку до керуючої системи надходять сигнали про досягнення або недосягнення певної мети, одержання або неодержання запрограмованого ефекту. Тому зворотні зв’язки є засобом доцільного функціонування системи, забезпечення досягнення мети, що перед нею поставлена. Причому ставити мету і домагатися її реалізації здатна лише людина. Зовні доцільна поведінка живих організмів, яка знаходить свій вияв у їх рефлекторній та інстинктивній "діяльності", є наслідком природної еволюції, що виявила себе у спадкоємній інформації, яка здатна зберігатися, передаватися від покоління до покоління, а також збагачуватися за рахунок накопичення досвіду в процесі індивідуального розвитку організму.

"Доцільна" поведінка кібернетичних машин здійснюється завдяки закладеним у них людиною програмам, реалізація яких відбувається також за допомогою системи зворотних зв’язків, створеної людиною. Це стосується також машин, які здатні самонавчатися й самовдосконалюватися. Програма, яку вкладає в них людина, має лише більш широкий діапазон, ніж у звичайних автоматів. Вона включає основні, загальні принципи, за якими встановлюються технічні режими, що корегують зв’язки між збудженнями і зворотними діями, надаючи автоматові певну свободу дій, навіть технологічно непередбачених.

Зворотний зв’язок це інформаційне забезпечення управлінського процесу, що в соціальному варіанті є необхідною умовою ефективності управлінських рішень, оскільки не маючи інформації про ефект, досягнутий попереднім рішенням, управлінець може підсилити його неспроможність або неправильність, що може руйнівно відобразитися в об’єкті або бути просто неекономним у разі простого його повторення.

Управління здійснюється у вигляді функціонування самокерованої системи за замкненим циклом у зв’язку з присутністю в ній прямих (від керуючої підсистеми до керованої) і зворотних (від керованої до керуючої) зв’язків. Ці зв’язки виявляють себе у тому, що будь-яка команда керуючої підсистеми призводить до певного ефекту, який, своєю чергою, справляє на неї зворотний вплив. У результаті остання завжди перебуває в курсі дій не тільки компонентів системи, а й ефективності цих дій. що є об'єктивною потребою їхнього відповідного корегування і збереження в такий спосіб динамічної рівноваги системи, її оптимального функціонування.

Останнє, тобто оптимальність функціонування, є, зрештою, кінцевою метою управління, вираженою в найбільш загальній формі, тобто одержання якомога більшого корисного ефекту за найменших зусиль і витрат. Здійснюється ця мета за допомогою вибору з певної кількості можливих рішень, того, яке ми називаємо оптимальним. Зрозуміло, що треба розрізняти поняття "оптимальне рішення" в математиці, економіці або соціології. Якщо в математиці оптимальним може бути й екстремальне рішення, то щодо соціальних об’єктів не можна сподіватися лише на досягнення максимального або мінімального значення рішень, а треба виходити з розрахунку можливих соціальних наслідків цих рішень. Це тим більш правильно, що в соціальному не існує мінімальний і максимальний результат: він у кожному даному разі - певний рівень розвитку, на який треба орієнтуватися в процесі підготовки й прийняття управлінських рішень, як доцільний варіант розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Цілісність і якісна визначеність самокерованої системи залежить від жару внутрішнього і зовнішнього тиску на неї. Цей жар не повинен її руйнувати, але має бути достатнім для проходження процесу самоуправління. Цю достатність створює інформація, яка несе в собі те, що пізнано людиною, і те, що людина ще не знає. Інформація в такому контексті є складовою процесу управління, яка покликана системою впорядкувати її на основі безперервної циркуляції інформації як між системою і зовнішнім середовищем, так і між елементами системи. Саме інформація детермінує взаємодію елементів системи, на основі якої зберігається її сталість, цілісність.

Але для того, щоб управління користувалося системною інформацією, вона повинна мати форму фізичних сигналів, які несуть у собі інформацію, що має управлінський зміст, управлінську енергію, спроможну викликати системне реагування командного порядку. Тому дуже важливо, щоб ця інформація не викривлювалася, тобто не набирала негативного для системи змісту Це тим більш необхідно, що система реагує не на будь-який сигнал, а тільки на той, який відповідає її природі, потрібний їй у певному масі і певних умовах. У неживій природі таких сигналів не існує.

Багато уваги інформації приділяє кібернетика. Для неї інформація - одне з центральних понять. Відомо, що засновник кібернетичної науки в Україні академік В.М. Глушков свого часу доводив можливість створення такого кібернетичного знання, яке було б досить ефективним для наукового управління суспільством. Він виходив з того, що керуюча система - це будова, яка постійно організує, переробляє і перетворює інформацію для управління об’єктом, використовуючи її кількісні параметри. Тому кібернетика пізнає зміст інформації через її формально-логічну, структурну будову і дає в такий спосіб її статистично-змістовну характеристику, що з необхідністю призводить до виходу її на свідому діяльність людей.

Кібернетичне бачення управління дає можливість використати його для створення соціального варіанту: управління - це будь-яка зміна стану об’єкта, системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети, що з необхідністю викликає процес приведення суб’єктивної діяльності людей у відповідність з об’єктивною їх природою і потенціалом, розкриваючи певні внутрішні і зовнішні можливості для постійного досить ефективного його використання в інтересах людей.

Суспільство є самокерованою системою, оскільки є цілісним, сукупним, органічно взаємозв’язаним "набором" елементів (явищ, процесів), що є джерелом її динамізму. Останнє визначає її управлінську незалежність від будь-яких зовнішніх сил, які у зв’язку з обмеженістю нашого пізнання іноді уявляються як вирішальне впливові. Більше того, суспільство як система має свої об’єктивні механізми самоуправління, що дає йому можливість визначати свою якісну специфіку, нормально функціонувати, розвиватися, забезпечувати цей розвиток на основі певної об'єктивної мети, яка може знаходити у суспільній свідомості той чи інший вияв.

Самокерованими системами (підсистемами) є кожний народ, який має свою певну соціальну організацію (економічну, політичну, соціальну, духовну), яка ґрунтується на кооперації праці, необхідності спілкуватися в процесі життєдіяльності, обмінюватися продуктами матеріального і духовного виробництва. Тому й управління притаманне будь-якому суспільству, всім його сторонам, оскільки в усіх роботах, в яких співпрацюють люди, загальний зв’язок і єдність процесу цього співробітництва з необхідністю представлений єдиною керуючою волею, яка формується у певний набір функцій, що мають відношення не до часткових робіт, індивідуальної діяльності кожного працівника, а до всієї діяльності "майстерні". Це продуктивна праця, яка організує безпосередньо суспільну або сумісну працю, встановлює гармонію між індивідуальними роботами і виконує загальні функції, що виникають з руху самостійних органів (елементів) кооперативної праці.

Особливістю управління суспільством є те, що в ньому існують два об’єктивні механізми керуючого впливу на власний розвиток: стихійний і свідомий. Це означає, що суспільство спроможне ставити перед собою певну мету і реалізувати її за допомогою управління. На цій основі виникають такі два, властивих лише суспільству, явища як суб’єкт і об’єкт управління, які вплітаються в обидва типи управління - стихійний і свідомий.

Але в разі стихійного управління впорядковуючий вплив управління на систему є серединним результатом взаємодії різних сил, зокрема випадкових явищ, фактів. Ця взаємодія зовні виглядає як некероване явище, люди тільки пристосовуються до нього і складається враження, що це стихія, якою неможливо оволодіти, і тому такий стан суспільного організму не має відомих людству управлінських інститутів. Класичним прикладом тут є ринкові відносини, що свідчать про обмеженість стихійних факторів, які є такими лише на певному етапі розвитку цивілізації. Але вони все ж існують, і знання можливостей їхнього впливу на суспільну систему входить у структуру знань керуючого.

Поряд з стихійним управлінням існує основний його тип (стосовно суспільства) - свідоме управління. Воно пов’язане з цілеспрямованою діяльністю людей. Свідоме управління має свою історичну революцію: від управління за допомогою емпіричних безпосереднім досвідом отриманих знань, що передаються від покоління до покоління, до наукового осмислення суспільних процесів і створення науки управління суспільством, усіма сферами його життя. При свідомому управлінні існують відповідні управлінські інституції, система органів і організацій, яка здійснює управлінський вплив на суспільство, окремі його об’єкти з метою реалізації їхніх потреб і робить цей вплив з різним ступенем ефективності і відповідності цим потребам.

В управлінні суспільством існують об’єктивні і суб’єктивні умови.

Об’єктивні умови в розвитку суспільства взагалі - це, як відомо, сукупність реально існуючих явищ і процесів, що не залежать від волі і свідомості людей. Ці умови визначають зрештою цілі, наміри людей і є певною керуючою силою як закони власного функціонування і розвитку.

Однак в управлінні об’єктивні умови конкретизуються у врахуванні як матеріальної, виробничої діяльності людей, так і їхнього соціально-політичного життя і певних факторів духовного порядку. До них слід ще й додати "розрахунок" середовища, в якому функціонує певний об’єкт управління, причому не тільки соціального, а й природного, з метою пристосування його до інтересів об’єкту.

При цьому треба застерегти, що не слід абсолютизувати об’єктивні умови, оскільки це призводить до фаталізму, стихійності, заперечення самої можливості свідомого впливу на суспільні процеси, явища.

Суб’єктивний чинник у загальнофілософському баченні - це свідома діяльність людей, спрямована на самовираження і перетворення буття. В науці управління відбувається його певна конкретизація, оскільки суб’єктивний чинник управління не збігається з свідомою діяльністю всіх людей, а є лише діяльністю людей, які виконують управлінські функції.

Головне "завдання" суб’єктивного чинника полягає в тому, щоб досягти відповідності діяльності людей "вимогам" об’єктивних законів, об’єктивних умов функціонування і розвитку суспільства в цілому, а також окремих його об’єктів.

Зрозуміло, що повністю пізнати і використати в управлінській діяльності всю сукупність об’єктивних умов неможливо, оскільки вони постійно змінюються, а пізнання історично обмежене. Але прагнення до встановлення гармонії між ними - ідеальне завдання будь-якого управління.

У практиці і в науці управління використовують два терміни: управління і керівництво. В науці управління розглядають як універсальний термін, який включає в себе й керівництво як вид управління, а саме - управління людьми, колективами, групами людей, суспільством у цілому, тобто як соціальне управління, хоча взаємопроникнень тут настільки багато, що точне розмежування цих термінів іноді саме на практиці не відбувається (директор заводу - керівник, але чомусь - керуючий банком, трестом, перукарнею тощо).

В управлінні існують три основні види, відповідно до яких існують особливості управлінської діяльності. Це управління діяльністю різних колективів, управління системами машин, технологічними процесами і взагалі процесами, що відбуваються під час впливу людини на природу, та управління процесами, що відбуваються в живих організмах.

Управління діяльністю людських колективів здійснюється в системі "суб’єкт-об’єкт", в якій перший елемент є представником другого, його об’єктивно чи суб’єктивно делегованою частиною.

Другий вид управління здійснюється в системах "людина-машина", "людина-природа". Тут суб’єкт управління може бути живим або неживим, хоча мозковий центр обов’язково представлений людиною.

Третій вид управління також має природні засади й полягає у використанні людиною властивостей живого і в напрямі узгодження біологічних можливостей людини з його соціальними можливостями, його "другої природи" - цивілізації.

Управління діяльністю людських колективів практично безмежне, оскільки стосується людства як самокерованої системи, всіх форм його організації, у всіх сферах суспільного життя, життєдіяльності у першу чергу. Структурно це самоуправління здійснюється в рамках певного суспільного утворення, соціальних структур суспільства, націй, діяльних колективів, сім’ї, людини. І в кожному з них присутні суб’єктно-об’єктні відносини, навіть на рівні людини, самоуправління якої теж системне: суб’єктом управління тут є мозок, об’єкт - біологічна організація людини, яка є відтворенням її природного існування, з постійним соціально-інформативним насиченням.

Поділ управління відбувається і за сферами суспільного життя: управління матеріальним виробництвом, управління духовним виробництвом, управління споживанням, які, своєю чергою, мають складну управлінську структуру. В галузі матеріального виробництва - це насамперед управління галуззю виробництва, його основним елементом - підприємством, у галузі духовного виробництва - те ж саме: наприклад, галузь - музикальна творчість: основне підприємство - музичний колектив, музикант; літературна творчість: основне підприємство - літературний колектив (спілка письменників), письменник; наукова творчість: основне підприємство - науковий творчий колектив, учений тощо. Форми управління: державна та самоуправлінська. Не кажучи вже про системи середньої і вищої освіти, дошкільні виховні заклади тощо.

Управління споживанням - це складна система маркетингового забезпечення реалізації продукції, система матеріального і морального заохочення працівників, соціальне забезпечення тих, що не працюють.

Окремо відбувається управління так званими невиробничими видами діяльності: військовою справою, політичною діяльністю, медициною та видами робіт, які мають функціональне призначення (міліція, суд, прокуратура), тощо.

Зрозуміло, що навіть перелічити всі об'єкти управління неможливо, але й сказаного здається досить, аби зрозуміти, що поділ управління за сферами суспільного життя має на меті врахувати специфіку кожного об’єкту управління, встановити його самоуправлінський потенціал, внутрішні можливості і зовнішні чинники функціонування в системі певних об’єктів, без яких його життя неможливе.

Делегованість управління щодо будь-якого суб’єкту означає, що управлінський елемент об’єкту с його органічною, наділеною певними функціями частиною. В цьому контексті немає несамокерованих об’єктів. Різниця полягає тільки у рівні їхнього самоуправлінського розвитку, і чим вищий цей рівень, тим ефективніше проходить процес управління, в тому числі й делегованого. Об’єктивна делегованість лише означає присутність органічного для об’єкту управлінського елементу, який здійснює управлінські не розчленовані, не автономні функції поряд з іншими видами діяльності, суб’єктивна ж делегованість є показником розчленованості управлінського процесу, його автономне існування, яке з’являється як наслідок певних можливостей об’єкта утримувати управлінську частину з наділенням (делегуванням) їй певних управлінських функцій у правовій чи неправовій формі.

Управління в системі "людина-машина", "людина-природа" має своє структурне ділення залежно знову ж таки від особливостей об’єкту. Принциповим є те, що будь-яка машинна система - це людино-система, це друга природа природних речей, їхніх властивостей, які у потрібному для людини режимі самореалізуються у наданих їм людиною просторі і часі або у вільному, але відкритому людиною потенціалі і середовищі реалізують свої можливості. Саме тому ця система і є системою, що людина входить у світ природних речей зі своїми можливостями щодо певного впорядкування їх і створення нових якостей речей через створений її мозком новий порядок, не порушуючи законів саморозвитку цих речей. Це і є у найбільш загальному вигляді технологія як управлінська організація. Винятків тут немає навіть за найсучаснішого технологічного освоєння природи речей, зокрема й штучного їх впорядкування. Тому так звані самонавчаючі і саморозвиваючі машини - не суть їхні властивості, а лише технологічна організація, що відтворює світ природи речей та їхній розвиток через включення природою в цей світ такого власного елементу як людський мозок. "Війна світів" Уелса - це не наукова фантастика, оскільки світ машин може стати агресивним у разі некомпетентного його використання, некомпетентного управління. Чорнобильська трагедія - найтрагічніше свідчення цього у XX столітті. Але існують в інженерних конструкціях, проектах неточно розраховані можливості, не повністю враховано можливості речей, які в технологічному процесі можуть себе непередбачене виявити, що й створить ілюзію "агресивності" машини. Тому існує в інженерному розрахунку час виходу конструкції на заданий режим, який може мати різні показники як свідчення зіткнення машини "з життям", власним зокрема, вихід її з лабораторних умов. Для цього й надається певний час і розраховуються нові режими роботи.

Власні "мозкові центри" сучасних технологій: АСУ. ЕОМ, комп’ютерна техніка - це керуючі системи, створені людиною, технічне відтворення природних властивостей речей, які існують як певні управлінські технології, технологічні організаційні структури, здатні виконувати інтелектуальні операції. Навіть створення штучного мозку не є надприродним явищем: і в ньому відтворюються існуючі в природі властивості матерії, але в межах заданої природної органіки.

Отже, відносини в системі "людина-природа", "людина-машина" є самокеруючим явищем, яке існує в межах певних природних систем, управлінські властивості яких технічно, технологічно відтворюються людиною. Несподіване поводження таких машин є показником недостатнього пізнання технічних або технологічних конструкцій, полігонного випробування їх або недосконалого проектного розв'язання проблеми.

Третій вид здійснюється у безпосередньому спілкуванні людини із живою природою (біологія, медицина), полягає у можливостях людини організовувати "експлуатацію" організму людини у відповідності з її природним потенціалом створенні умов для гармонійного співжиття людини з урахуванням її здатності до розумного будівництва своїх взаємин з нею. Створення так званої "другої природи" людини та її зовнішнього показника - цивілізації - це найбільш переконливий наслідок керованості цих відносин, не кажучи вже про втручання у процес функціонування і вік існування найвищого досягнення природи - людини як біологічного виду. Вже сам факт існування наукового знання про живу природу - свідчення управлінських можливостей людини. Система ж соціальних рішень щодо людини, побудована на врахуванні її біологічних потреб, є соціальним показником керованості процесу фізичного існування людства.

Види управління породили можливість управлінського аналізу. До його структури входять анатомія управління, морфологія управління, управлінський діагноз, управлінський синтез, управлінська оцінка, управлінська ефективність, управлінські витрати, управлінська економія тощо.

Всі ці види аналізу стосуються не лише управління як виду діяльності, а й управлінських (самоуправлінських) можливостей об’єкту, їх розрахунку. В умовах ринкової організації особливої ваги набирає потенціал управління як виду виробничої, продуктивної діяльності, управління як продукт, який має свою ринкову ціну, собівартість і вартість. Тому дуже важливо знати всі характеристики управління, вміння виділяти його в чистому вигляді, не віддавати управлінський продукт іншим працівникам, що досить розповсюджено у зв’язку з невизначеністю саме управлінської праці, управлінського продукту.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка