Методичні вказівки для підготовки до практичних занять для студентів спеціальностей «Економіка підприємства»



Сторінка5/11
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Поняття про дискурс


Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту.

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що вміщує соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком, – це складна комунікативна подія, істотна складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі.

Н. Д. Арутюнова визначає дискурс як зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це – текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що бере участь у взаємодії між людьми й механізми їх свідомості. Дискурс – це мовлення, занурене в життя.

Отже, хоча теорія дискурсу тривалий час опрацьовується й досліджується вченими-лінгвістами, універсального визначення поняття “дискурс” досі не існує.

Термін «дискурс» близький за змістом до поняття «текст», однак підкреслює динамічний характер мовного спілкування, що розгортається в часі. На противагу цьому текст мислиться переважно як статичний об'єкт, результат мовної діяльності.
Текст як реквізит документа
Текст – головний елемент документа. Це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа повинні виконуватися вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей. Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та висловів. Точність мовлення вимагає співвіднесеності змісту висловлювання з реальною дійсністю. Вона залежить від уміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної мови. Точним мовлення може бути за умови знання предмета-мовлення, знання мови, володіння її лексичним багатством. Найбільше можливостей для вираження точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми.

Для багатозначних слів та омонімів основним джерелом точної передачі значення слова є контекст. Омоніми (слова, які звучать однаково, але мають різне значення) принципово відрізняються від багатозначних слів, тому що їх значення не пов'язані між собою, а між значеннями багатозначного слова існують зв'язки.

Для ділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточніше відтворювати відтінки людської думки. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок. Уміле використання синонімів (слів, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням) робить мовлення багатшим, досконалішим. Добираючи слова із синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову належність: документи – ділові папери, папери, джерела, першоджерела; думка – твердження, ідея, задум; застосовувати – використовувати, запроваджувати;


реалізація – виконання, здійснення, втілення, проведення; період – етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу; рішення – вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, вирок, присуд.

При складанні тексту необхідно бути уважним щодо вживання паронімів. Так, замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, а заступник – офіційна назва постійної посади. Заступник працює водночас із керівником, а замісник – на місці відсутнього керівника.

Особливої точності й однозначності вимагають терміни (слова чи словосполучення, які називають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності). Значення термінів розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими послуговуються представники різних галузей: аргумент, дослідження, теорія, визначення, фактор, справа, стимул. Але найчастіше терміни використовують у певній сфері мовлення. Наприклад, в адміністративно-діловій: циркуляр, акт, ухвала, формуляр, бюджет, протокол тощо.

Під час складання ділової документації певні труднощі становлять пароніми (спільнокореневі слова, подібні за вимовою і будовою, але різні за значенням). Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильного вживання слова. Тому щоб уточнити значення та правопис потрібної лексеми, варто звертатися до відповідних словників. Так, скажімо, необізнаній людині важко розрізнити значення прикметників, що мають спільний корінь: споживний споживчий споживацький. Насправді ж кожна лексема має своє значення: споживний – той, що придатний для споживання, їстівний: поживні речовини, споживчий — який служить для задоволення потреб споживання споживчий ринок; споживацький – властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби: споживацькі інтереси.

Із точністю мовлення багато спільного має логічність, бо характеризує мовлення з огляду на його зміст, а також забезпечує смислову послідовність змісту. Логічність мовлення виявляється в точності і правильності вживання слів, словосполучень, речень. Однак це можливо за умови логічного мислення. Тому треба вчитися чітко й послідовно мислити.

Наслідком неохайного ставлення до добору слів є тавтологія (невиправдане повторення спільнокореневих слів) та плеоназм (вживання зайвих слів), використані без певної стилістичної мети. Захоплення "зайвими словами" підкреслює недостатній рівень володіння мовними нормами: вільна вакансія, прейскурант цін, моя автобіографія; свій автопортрет; передовий авангард науки; власноручний підпис руки тощо.

Щоб запобігти цим недоречностям, необхідно знати, що причинами помилок у логіці викладу найчастіше бувають:


    1. поєднання логічно несумісних слів: жахливо вдалий день;

    2. використання зайвих слів: моя власна думка;

    3. заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом: вибачте мені вибачаюся;

    4. неправильне чергування низки однорідних членів речення: акти і документи;

    5. неправильна координація присудка із складеним підметом: дехто з нас знали;

    6. порушення порядку слів (частин речення) у реченні: Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили;

    7. вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень: Повернувшись у село, випускнику вузу обіцяли роботу за фахом;

    8. порушення смислового зв'язку між окремими висловлюваннями у тексті: На факультеті п'ять гуртків, які працюють при кафедрах, вони функціонують уже понад десять років;

    9. невміння поділити текст на абзаци.

Логічність і точність викладу впливає на розуміння й сприйняття змісту висловлювання слухачем або читачем.

Доречним є текст, в якому мовні засоби відповідають меті, темі, логічному змістові, ситуації мовлення. Доречність мовлення нерозривно пов'язана з його чистотою. Для чистоти мовлення важливим є вживання слів, що відповідають літературній нормі. Руйнують чистоту мовлення діалектні, просторічні слова, канцеляризми, професіоналізми, іншомовні слова. Надмірне використання їх засмічує мову, робить її громіздкою, важкою для сприйняття. Ці слова варто вживати лише в разі потреби. Щодо іншомовних слів, то слід використовувати ті, які стали міжнародно визнаними – фінансові терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків, діловодства, зовнішньої торгівлі: віза, гриф, бланк, кредит, штраф тощо.

Бажано заміняти у тексті іншомовні слова українськими відповідниками; вживати слова іншомовного походження у тому значенні, яке зафіксоване у словниках; не слід в одному і тому самому документі використовувати іншомовне слово і власне українське, ліпше надати перевагу останньому. Щоб полегшити сприйняття й оформлення документів, пам'ятайте, що завжди можна знайти відповідники: адекватний – рівний, відповідний, однаковий; апелювати – звертатися; інцидент – випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія; компенсація – відшкодування, оплата; прерогатива – перевага, привілей; пріоритет – перевага, першість, переважне право; рентабельний – вигідний, доцільний, прибутковий тощо.

У діловому мовленні особливо актуальною є проблема штампів – готових зразків для висловлення думки: вищезазначені, що нижче підписалися, беручи до уваги, зупинитися на питанні, доводити до відома, взяти за основу. Недоречне їх використання призводить до беззмістовності фрази, неконкретного змісту. Не варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які в документі є логічними зв'язками між частинами. Канцеляризми – складні, громіздкі слова та фрази. За формою вони відповідають нормам літературної мови, що утруднює боротьбу з ними: у справі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо; має місце наявність порушення техніки безпеки виробництва; виконати планове завдання по лінії усіх показників; належить розробити заходи щодо усунення наявних недоліків; вирішили акцентувати увагу на впровадженні нових форм організації праці; приступили до конкретної реалізації намічених планів.

Беззмістовною мову робить і надмірне вживання вставних слів, які нічого не виражають у тексті: значить, отже, взагалі, ну, так би мовити, розумієте, буквально та ін. Часте вживання "пустих слів" створює враження некомпетентності, нерішучості, низької мовної культури.

Щоб мовлення ваше було переконливим, живим, необхідно використовувати фразеологізми, допустимі в офіційно-діловому стилі: круглий стіл, докласти зусиль, внести лепту, увійти в ритм (у роль).

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або до виконання прохань, викладених у документі.

Текст складається з таких логічних елементів:


1) вступу (зазначається привід, що привів до укладення документа, викладається історія питання та ін.);
2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);
3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).

Текст документа, що складається із самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, – складним. Залежно від змісту документів застосовується прямий (вступ, доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розміщення логічних елементів.



Оформлення сторінки. Управлінські документи оформляють на папері формату А4 (297 x 210 мм) та А5 (148 x 210 мм). Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні береги (поля): лівий – 35 мм, правий – не менше 8 мм, верхній – 20 мм; нижній – 19 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5).

Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні – на чистих аркушах паперу. Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці повинно бути не менше двох рядків тексту. Не бажано: відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу; починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці; переносити слово на межі сторінок, необхідно перенести це слово на нову сторінку.



Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.
Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово «сторінка» не пишеться, біля цифр не ставляться ніякі позначки. Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому куті, а парні – у лівому верхньому куті аркуша.
Тренувальні вправи
Вправа 1 Запишіть у дві колонки слова: 1) які пишуться через дефіс; 2) які пишуться разом.
Унтер/офіцер, вакуум/апарат, соціал/демократ, само/хід, ячмінно/житній, вербо/ліз, кисло/солодкий, овоче/сховище, єдино/початок, м'ясо/молочний, право/бережний, обл/виконком, учитель/фізик, південно/східний, дизель/мотор, віце/президент, воле/любний, індо/китайський, радіо/фізичний, яйце/подібний, історико/культурний, розтяг/стиск, їдальня/зимівниця.

Ключ. Підкресліть першу літеру – прочитаєте народну мудрість.


Вправа 2 Записати прислівники у три стовпчики: 1) які пишуться окремо; 2) які пишуться через дефіс; 3) які пишуться разом.

Над/мір, на/певне, в/подовж, на/біс, на/вскоси, в/голос, що/дня, казна/де, на/захват, на/вкулачки, у/чотирьох, у/стократ, насам/перед, над/мір, з/гарячу, у/низ, у/ночі, стрім/голов.


Ключ. Підкресліть у кожному слові останню букву – прочитаєте першу частину прислів'я «... які люблять твоїх ворогів».


Вправа 3 Запишіть іменники у дві колонки: 1) які пишуться разом; 2) які пишуться через дефіс.

Індо/китай, руко/пис, блок/система, життє/пис, екс/чемпіон, зюйд/вест, авто/страда, верто/літ, дизель/поїзд, ін/новація, інженер/механік, єдино/початок, їжачок/лісовичок.

Ключ. Підкресліть першу літеру – прочитаєте другу частину вислову Шерлока Холмса: «Найдосконаліший мозок…».
Література
Літ. основна: [1, с. 17–46], [4, с. 47–56].
Практичне заняття 5 Особливості лексики професійного мовлення

План



  1. Лексикологія. Особливості лексики професійного мовлення. Засоби стандартизації мови професійного спілкування.

  2. Синоніми як засоби точного й доречного вживання слів у професійному мовленні. Вживання евфемізмів із різною комунікативною метою.

  3. Уникнення помилок при вживанні омонімів та паронімів у фаховому мовленні.

  4. Терміни, їх ознаки, вимоги щодо їх вживання.

  5. Слова-професіоналізми як замінники термінів.

  6. Професійна термінологія у складі лексики майбутнього економіста, менеджера, фінансиста. Словникова робота.

  7. Тематична диференціація професійної термінології. Укладання словника професійних термінів.


Основні поняття теми: планування професійної діяльності, план роботи, лексика, лексикологія, прізвища, імена по батькові.
Завдання

  1. Підготуватися за планом до усних відповідей.

  2. Скласти конспект до питань 3–7.

  3. Дібрати зразок тексту професійного мовлення (100 слів). Визначити лексико-стиліс­тичні особливості тексту. Прокоментувати вживання термінів, професіоналізмів, синонімів.

  4. Виконати тренувальні вправи.


Лексичні особливості професійного мовлення
Лексика – це слова й словосполучення, скорочення, які вживаються в мові на позначення об´єктів, суб´єктів, процесів, явищ. Усі слова української мови можуть бути поділені на дві групи: ті, що вживаються переважно в писемному мовленні (їх називають книжними), й ті, що вживаються в усному мовленні (вони називаються розмовними). "Книжні", "нейтральні", "писемні" – умовні назви, закріплені за певною вузькою сферою (наукові праці, публіцистичні та ділові папери).

«Книжні» слова, як правило, виражають загальнонаукові поняття: прогрес, демократизм, асигнація, експеримент, абітурієнт. Значне місце займають слова з абстрактним значенням із суфіксами -анн/я, -енн/я, -інн/я, -ість, -ств/о, -цтв/о: засвоєння, посвідчення, спостереження, цілісність, сумісництво, товариство, здобуття, доручення, одержання.

Відтінок книжності може виявлятися також у дієсловах на -ува/ти, -юва/ти (виконувати, заповнювати), віддієслівних іменниках на -ння, -ття (посвідчення, здобуття). Для укладання ділового паперу необхідно добирати саме книжні, а не розмовні слова. Так, слово дбати вживається у висловах "Як дбаєш, так і маєш", "У недбалого руки не болять". Для тексту документа слід вжити вислів типу: виявити піклування, проявити турботу, багато зробити (для чогось).

Уживання в діловій сфері урочистих книжних слів спричиняє чимало недоречностей. Це, переважно, помилки такого характеру: "високе" слово вставляється в текст суто ділового, виробничого характеру; урочистими словами користуються в документах, де йдеться про справи буденні, дрібні. У високому, урочистому мовленні вживаються слова труд, трудитися, трудовий, трудівник, у звичайному, поточному діловому папері повинно вживатися: праця, працювати, працівник; робота, робітник. На місці трудитися – працювати, виконувати, здійснювати, робити. Можна споруджувати палаци, зводити мости, але типові корівники слід будувати. Замість проживати слід використовувати мешкати, жити, бути прописаним.

 

Іншомовна лексика у професійному мовленні

 

Діловий стиль української мови сформувався порівняно пізно, в основному він спирався на давні зразки й на здобутки носіїв інших мов. Тому не випадково в діловому стилі сьогодні так багато запозичень.

Іншомовні слова – це слова, запозичені з різних мов. Іншомовна лексика вимагає до себе критичного ставлення. Їх слід уживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать терміни фінансові, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфного зв'язку (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф, маркетинг, менеджер, фінанси, бюджет, авізо, дебет).

Щоб правильно застосовувати іншомовні слова, потрібно дотримуватися таких правил:

– не вживати у тексті іншомовні слова, якщо є відповідники в українській мові (апелювати – звертатися; аргумент – підстава; доказ, домінувати – переважати; екстраординарний – особливий; координувати – погоджувати; лімітувати – обмежувати; пріоритет – першість; репродукувати – відтворювати; симптом – ознака; шеф – керівник);

– запозичене слово слід уживати правильно, відповідно до його значення (Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати). У цьому реченні половина слів запозичені, а слово лімітуються вжите неточно: ліміт – це гранична норма, лімітуються не витрати, а кошти;

– не вживати в одному тексті власне українське слово та його іншомовний відповідник (координувати – погоджувати, екстраординарний – особливий, фіксувати – записувати, лімітувати – обмежувати, прерогатива – перевага, симптом – ознака). При виборі запозиченого чи власномовного слова потрібно звертати увагу на відтінки в його значенні (сервіс – обслуговування: сервіс – це будь-яке обслуговування, а обслуговування – тільки побутових потреб населення).

Отже, і добір, і вживання іншомовного слова у професійному тексті диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.

 

Терміни та професіоналізми у діловому мовленні

 

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну. Усі терміни мають низку характерних ознак:



  • системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

  • наявність визначення;

  • однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

  • стилістична нейтральність;

  • відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення терміна фіксують державні стандарти, словники, довідники. Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, економічні, математичні, фізичні. Група таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціалізовану термінологію. Наприклад, у юридичній термінології є терміни адвокат, відповідальність, презумпція, в економічній діяльності – бартер, вальвація, девальвація, ембарго, маржа, оферта, продуцент, сальдо, тендер, у банківській справі – аванс, аудиторна служба, баланс, банкнота, вклад, інвестор, конвертована валюта, облігація, пенсійний фонд, прибуток, рента, ринок, статут, спонсор.

Існує й загальнонаукова термінологія, що використовується в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя: аналіз, синтез, держава, проблема, право, категорія.

Більшість термінів – іменники (акциз, майно, суверенітет), є терміни-прикметники, що перейшли в іменники (колоскові), рідше – інші частини мови. Виділяють однослівні (аванс, патент, безробіття) та терміни-словосполучення (оборотні засоби, первинний ринок, продуктивність праці, прибуток від реалізації). Одні слова-терміни є власне українськими (позивач, правник, безробіття), інші – запозиченнями (авізо, конверсія). Зрідка запозичене і власноукраїнське слова утворюють терміни-дублети: експортвивіз, квантативний – кількісний.

До термінів у діловодстві ставляться такі вимоги:

1) термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (акта (документ), акту (дія); рахунка (документ), рахунку (дія));

2) термін повинен вживатися з одним (закріпленим у словнику) значенням (сальдо – різниця між грошовими надходженнями й витратами за певний час; дебітор – боржник, юридична або фізична особа, яка має грошову заборгованість підприємству, організації, установі);

3) при користуванні терміном необхідно суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (акт – актувати, а не активування, спонсор – спонсорський, а не спонсорний, позика – позиковий, а позичка – позичковий).

Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема у діловодстві. Наприклад: справа – один документ і сукупність документів; одиницю зберігання документів в архіві (юридична справа); різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).

Укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому колу людей.

Професійна лексика

 

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови.

Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

На відміну від термінів професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1 Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

2 Слова та словосполучення, властиві мові моряків: кок – кухар; камбуз – кухня; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; бак – носова частина корабля; чалитися – приставати до берега. ходити в море – плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

3 Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін.

4 Професіоналізми користувачів ПК: мама – материнська плата, клава – клавіатура, скинути інформацію – переписати, вінт – вінчестер.

5 Професіоналізми музикантів: фанера – фонограма, ремікс – стара мелодія з новою обробкою, розкрутити (пісню, ім'я) – розрекламувати.

Професіоналізми утворюються різними шляхами:


  • вживанням загальнонародного слова у специфічному значенні: човник (деталь швейної машинки), липовий баланс;

  • шляхом усічення основ слів: кібер (кібернетик), термояд (термоядерна реакція); скорочення слів: мехмат (механіко-математичний факультет);

  • зміною в наголошенні слів;

  • шляхом перенесення (метафори): дно – нижня частина виробу, машина – комп'ютер, удар – одиниця швидкості станка;

  • зміни граматичних категорій (вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині): масла, олії, жири, води, пшениці;

  • шляхом префіксації й суфіксації: заморозити рахунки, збити в купу баланс, бюлетенити, відгул, документувати, дообладнання, недовнесок, пливучість, бойовитість, маршрутизація, задебетувати.

Професіоналізми зберігають емоційність, іноді передають образ: проектувати з чистого місця; зводити, підбивати рахунки; дебет кредит обганяє; липовий баланс.

Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях).

У практиці ділового спілкування потрібно бути обережним щодо їх вживання у службовому папері. Документ у цьому випадку може перетворитися з офіційного на неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

 


Неологізми в діловому мовлені

 

Неологізми – це нові слова; поява їх викликається новими виробничими й суспільними відносинами, новими умовами побуту, відкриттями в науці й техніці. Поява нового слова спочатку, як правило, викликає деякий опір суспільства. Особливо швидко засвоюються ті слова, що вживаються в побуті, у діловому спілкуванні, у пресі. Це – назви установ (Запорізький інститут державного та муніципального управління, Промінвестбанк, ЗАЗбанк, СумДУ), нових органів управління (обласна державна адміністрація, Облуно), нових професій (менеджер, дилер, дизайнер, брокер), нових посад (практичний директор, ді-джей), нових виробничих дій, станів (євроремонт).

У ділових паперах вживаються усі різновиди неологізмів, особливо часто абревіатури (складноскорочені слова): НАН, ЗДУ, ЗІДМУ, НЧП – нормативна чиста продукція, ОЦ – обчислювальний центр, ПБ – патентне бюро, РАВ – радіоактивне випромінювання, САБД – сталеплавильний агрегат безперервної дії, СДУ – система дистанційного управління, ФВ – фінансовий відділ, ЯП – комірка (від рос. ячейка) пам'яті в ЕОМ.

Однією з основних причин появи скорочень у діловому мовленні є тенденція до уникнення надлишкової інформації. Вони вживаються також для економії місця та з метою уникнути повторення слів, що складаються з кількох компонентів. Повна назва організації, підприємства чи установи наводиться тільки один раз: в адресі, у штампі.

Неологізми – слова, що позначають нові поняття й предмети, поділяють на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми, або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові. Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій мові. Це слова типу автосалон, прес-секретар (речник), телефакс, супутникова інформація, бюджет, баланс, авізо та ін. Неологізми другої групи не варто вживати в офіційній діловій мові, якщо в українській мові є їх прямі відповідники усталеного традиційного значення.


Синоніми, парафрази й евфемізми в ділових паперах

 

Синоніми – слова, тотожні або близькі за значенням, але відрізняються один від одного звучанням, значеннєвими відтінками, емоційним забарвленням, сферою вживання та здатністю поєднуватися з іншими словами. Точність і виразність змісту документа часто залежить від того, наскільки правильно й доречно підібрані слова. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон.

Синоніми за своїм значенням об'єднуються в синонімічні ряди на чолі з головним словом (воно стилістично нейтральне): говорити, казати, мовити, розмовляти, шепотіти, бубоніти; допитати, вивідати, дістати відомості.

Розрізняють: лексичні синоніми – такі, що мають відмінності у значенні: відкривати – відчиняти, громадський – суспільний, розглядати – аналізувати.

Серед лексичних виділяють стилістичні синоніми: говорити – балакати, жінка – дружина, йти – крокувати, родина – сім'я; семантичні (мають відмінні значення): білет – квиток, робітник – працівник – співробітник, замісник – заступник, збірник – збірка – зібрання, положення – стан – становище, відносини – стосунки, відношення – ставлення, скоро – швидко, тепер – нині – сьогодні – зараз, авторитет – престиж. У кожному конкретному випадку слід обирати потрібне слово. Так, у дорученні вживаємо слово "одержати" (певну суму чи щось). Воно має синонім "отримати", і хоч ці слова спільні за своїм основним значенням, проте в діловому документі краще вжити слово "одержати", а не "отримати", яке має дещо розмовну сферу вживання.

Незнання синонімічних можливостей мови призводить до появи багатьох помилок у діловому стилі. Наприклад, у діловому стилі досить часто вживаються синоніми: робітник (людина, що працює на промисловому підприємстві); працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, науковий працівник, торговельний працівник, соціальний працівник); співробітник – компонент назви посади (старший науковий співробітник). Усі три слова позначають працюючу людину, але за кожним із них закріплена певна сфера вживання.

При перекладі з російської мови необхідно пам'ятати, що до одного слова в українській може існувати синонімічний ряд – два і більше відповідників. Порівняємо: рос. заместитель – укр. заступник, замісник (заступник – це офіційна назва постійної особи; замісник – це людина, що тимчасово виконує чиїсь обов'язки). Російському слову "положение" в українській мові відповідають три слова: положення, становище, стан. "Положення" – це зведення правил, законів ("Положення про вибори"), наукове твердження (основні положення фізики), спосіб розміщення тіла в просторі (вертикальне положення). "Стан" – це слово, що означає суму якостей чогось на певний момент (стан фінансів, стан хвороби). "Становище" – це обстановка, ситуація, обставини життя людини і суспільства (міжнародне становище, офіційне становище).

Українська мова має абсолютні синоніми: здобуток – досягнення – завоювання, процент – відсоток, буква – літера, алфавіт – азбука – абетка. У мові є слова-синоніми іншомовного походження: контракт – угода, аргумент – доказ – підстава, домінувати – переважати, координувати – погоджувати, фіксувати – записувати, шеф – керівник і под.

При складанні документів потрібно зважати на такі правила функціонування синонімів:

1) не допускається взаємодія абсолютних синонімів (примірник – екземпляр, процент – відсоток);

2) не допускається взаємозаміна синонімів, особливо коли одне слово є запозиченим, а інше власне українським (пріоритет – першість, дефект – недолік, вада);

3) слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень: відносини (економічні, виробничі) – стосунки (дружні, з організаціями); сьогодні, тепер, нині (виражають теперішній час), зараз (цієї миті).

Прагнення до точності зумовлює появу перифраз описових зворотів, за допомогою яких явище, предмет, особа називаються не прямо, а описово через характерні риси. Найчастіше перифраза вживається в публіцистичному й художньому стилях, у діловому ж наведемо такі приклади: автобіографія – відвідував, працював; характеристика – виконує сумлінно; має високий професійний рівень; підвищує свою кваліфікацію. У публіцистиці парафрази: ліс – легені планети, радіація – невидима смерть, нафта – чорне золото, сіль – біла смерть.

Досить активно в діловому мовленні вживають евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення. Так, наприклад, у некролозі не вживається слово помер. Його заміняють висловами: пішов від нас, наша наука втратила, перестало битися серце. Якщо слово має надто емоційний характер, то воно замінюється нейтральним. Так, у протоколах до слів п'яний, п'яниця, пиятика добирають описові звороти: у нетверезому стані, під дією алкоголю, у стані сп'яніння.

Не скрізь доречною буває й категорична наказовість (Палити заборонено!), їх можна пом'якшити такими висловленнями: Просимо не палити. У нас не палять. Евфемістичними є в ділових паперах і такі вислови: припустився протиправних дій, зловживав своїм службовим становищем, припустився фінансових надуживань. Однак не завжди такі евфемізми є доцільними, у тексті їх повинна бути мінімальна кількість.

 

Пароніми в ділових паперах


 

Пароніми – це слова, які мають однаковий корінь, а відрізняються лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент – абонемент, афект – ефект, адрес – адреса, професійний – професіональний, континент – контингент, особистий – особовий). Паронімічними відношеннями поєднуються пари слів, значно рідше – три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяють на кілька груп:

1) синонімічні (важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);

2) антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант);

3) що мають семантичну близькість (вирізнятися – відрізнятися, проблема – дилема, витрати – затрати, зумовлювати – обумовлювати).

Явище паронімії – досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина перевіряє себе за словником (оснований – той, що базується на чомусь, заснований – створений, розпочатий; дипломант – переможець конкурсу, дипломник – автор дипломної роботи, дипломат – уповноважений колективу чи держави).

Досить часто під впливом російської мови плутають значення слів адрес і адреса. Адрес – це письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса – напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи. Таким чином, у заявах, договорах та листах слід користуватися словом адреса (…що мешкає за адресою, …надсилайте на адресу), а в наказах можна вжити слово адрес (із нагоди свята установи чи ювілею працівника).

В оголошеннях, протоколах бажано уникнути помилки у вживанні слів виборний і виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборчу особу. Виборчий – пов'язаний із виборами, з місцем, де відбуваються вибори, із правовими нормами виборів (виборча компанія, виборче право, виборчий бюлетень).

Паронімами є такі слова: виключно – винятково, виключно – лише, тільки (...виключно для членів правління...), винятково – дуже, особливо, надзвичайно (це питання має винятково важливе значення), громадський – громадянський, громадський – від "громада"; не державний, не службовий, добровільний (громадські інтереси, громадські організації).
Тренувальні вправи
Вправа 1 Визначте серед поданих нижче слів власноукраїнську та іншомовну лексику. Обґрунтуйте думку.
Рефері, фабрика, дзвони, Батьківщина, алфавіт, ажіотаж, масштаб, квершлаг, вражий, імміграція, альтернатива, ректор, кафедра, кафе, таксі, взагалі, осторонь, достеменний.

Вправа 2 Назвіть українські відповідники до поданих нижче іншомовних слів, які зустрічаються в діловому мовленні.
Апелювати, анархія, дебати, дефект, домінувати, екстраординарний, конвенція, координувати, лімітувати, прерогатива, пріоритет, реєструвати, репродукувати, симптом.
Література

Літ. основна: [1, с. 25–46], [2, с. 32–53], [4, с. 55–60].


Заліковий кредит 2 (модульний цикл IІ)

Змістовний модуль II


Практичне заняття 6 Ділове листування, основні вимоги до нього
План


  1. Ділове листування, основні вимоги до нього.

  2. Зразки оформлення листа-запиту, листа-пропозиції.

  3. Зразок оформлення відкриття рахунку в банку.

  4. Ситуація: обговорення контракту.

  5. Передача російських власних назв українською мовою.

  6. Написання слів іншомовного походження.


Основні поняття теми: лист як різновид документів, ділове листування, лист-запит, лист-пропозиція, рахунок у банку, контракт, власні назви, слова іншомовного походження.
Завдання

  1. Підготуватися до усних відповідей на питання 1, 2, 5, 6.

  2. Скласти конспект до питань 1, 5, 6.

  3. Проаналізувати доступні в мережі Інтернет контракти з кадрових питань, продумати, які їх пункти, положення є принциповими для сучасного працівника. Якими порадами менеджерів із кадрових питань варто скористатися, обговорюючи контракт при влаштуванні на роботу?


Ділове листування, основні вимоги до нього
Значна частина ділових контактів реалізується в діловому листуванні. Від уміння вести ділову кореспонденцію часто залежить успіх справи. Службові (офіційні) листи – це надзвичайно важливий засіб обміну інформацією між організаціями та підприємствами. За структурою та оформленням вони відрізняються від особистої кореспонденції.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяють на 2 групи:



  • ті, що вимагають відповіді (листи-прохання, листи-звернення, листи-пропозиції, листи-запити, листи-замовлення, листи-вимоги та ін.);

  • ті, що не вимагають відповіді (гарантійні листи, листи-попередження, листи-відповіді, супровідні листи, листи-повідомлення, листи-розпорядження).

За кількістю адресатів листи поділяють на:

  • звичайні (надсилають від однієї організації на адресу іншої організації);

  • циркулярні (надсилають від однієї організації ряду підпорядкованих організацій);

  • колективні (надсилають організації від імені колективу працівників організації).

За структурою та оформленням службові листи відрізняються від особистої кореспонденції. Бездоганно оформлений діловий папір – це свідчення поваги до адресата. Діловий лист пишуть на бланку організації чи установи. Бажано, щоб конверт за дизайном відповідав бланку, а лист не згинався більше ніж удвічі. Особливу увагу слід звертати на правильність написання географічних назв, прізвищ і титулів. Орфографічні помилки чи неточності викличуть у адресата негативну реакцію.

Слова “пан”, “пані” можна скорочувати, вони ніколи не вживаються самостійно, без прізвища чи титула, а звання й титули (професор, генерал, президент та ін.) бажано писати повністю, особливо на конверті листа. У звертаннях слід використовувати супровідні слова (пан, товариш, добродій, шановний, вельмишановний) у кличному відмінку.

Лист, адресований окремій людині, а не організації, закінчують словами “з (глибокою) повагою”, “з пошаною” і под. Етикетні норми слід пам΄ятати й під час підписання документа. Діловий папір може підписувати особа, посада якої дозволяє ставити й вирішувати проблеми, викладені в документі. Порушенням правил етикету буде підписання листа-відповіді, особливо відмовного характеру, не тією посадовою особою, якій було адресовано листа, а особою нижчого рангу.

Текст службового листа складається, як правило, з трьох частин. У першій міститься обґрунтування, в другій – суть проблеми, рішення, аргументація, у третій – висновки, пропозиції. Головна мета службового листа – спонукати до дії, переконати, довести, пояснити. Це можливо досягти завдяки ясності, чіткості, стислості тексту.

В офіційних листах прийнято звертатися на Ви (всі форми цього займенника пишуть із великої літери), навіть якщо стосунки між адресатом і адресантом тісні. Пам΄ятаючи, що основний принцип етикету – ввічливість, слід обирати відповідний спосіб викладу матеріалу. Тон ділових паперів емоційно нейтральний, сухий, підкреслено офіційний. Проте діловий лист порівняно з іншими діловими документами (наприклад, наказом, протоколом) має специфіку, яка дозволяє певною мірою відходити від стандартів і шаблонів, коли це доречно.

Етикет вимагає дотримання доброзичливого тону, уникання категоричності. Особливо ретельно потрібно вишукувати форму для висловлення думки при складанні листів відмовного чи претензійного характеру. Наприклад, лист-відмову можна розпочати безпосередньо з констатації відмови. Але краще розпочати його коротким описом ситуації, що стала причиною відмови, виразити свій жаль із цього приводу (“На жаль, ми змушені повідомити Вам, що не зможемо виконати Ваше замовлення у зв΄язку з тим, що…”). Якщо до цього додати ще й ділову пораду партнерові щодо варіантів вирішення його проблеми, то відмова не матиме негативного впливу на подальші ділові стосунки.

Для пом΄якшення тону можна використовувати відокремлення (“На жаль…”). З їх допомогою можна підкреслити також свою увагу до проблеми, що стала об΄єктом розгляду в листі, показати, що Ви серйозно ставитеся до її вирішення (“Як Ви уже мали можливість упевнитися, ми…”, “Вам відомо, що наш університет…”).

Як би автор листа (особисто чи як представник організації, установи) не був незадоволений діями партнера, він не повинен давати волю своїм емоціям. Згідно з правилами етикету він мусить шукати мовні засоби, які б пом΄якшили різкість формулювань. Допоможуть у цьому такі конструкції, як пасивні звороти, хоч в українській мові перевагу надають активним зворотам. Порівняймо: (“Ви не виконуєте умов договору. – Умови договору … не виконуються”).

При обговоренні умов бажано не вживати слово “якщо”. У таких випадках категоричність можна зняти прийменниковими сполученнями “у разі”, “при недотриманні”. Порівняймо: Якщо Ви не будете дотримуватися умов договору, ми передамо справу до суду. – У разі недотримання (при недотриманні) умов договору справу буде передано до суду. Звертаючись у діловому листі з проханням, неетично нав΄язувати адресатові очікуваний результат. Бажано просити розгляду викладеного питання і прийняття відповідного рішення. Значне місце в лексиці ділової людини повинні займати висловлювання для вираження вибачення (Просимо вибачення за … . Нам дуже прикро за … і т. ін.), подяки (Хочемо висловити найщирішу вдячність за… Дуже дякуємо за… Вдячні Вам за…).



Невиконання вимог оформлення та написання офіційних листів може призвести до порушення стосунків ділових партнерів.
Написання російських прізвищ українською мовою
Прізвища не перекладаються, їх написання максимально відбиває звучання прізвищ у мові-оригіналі.

Ё – ЙО, ЬО, О
- Якщо російське ё у вимові відповідає сполученню йо, то напо-чатку слова і в середині слова після голосних та твердих приголосних воно передається сполученням йо: Йотов, Майоров, Воробйов;
- після м´якого приголосного ё передається сполученням ьо: Кисельов, Панфьоров, Плетньов;
- після шиплячих ч, щ ё передається через о: Грачов, Борщов.

Е – Е, Є
- Російське е між двома приголосними передається в українській мові літерою е: Меншиков, Некрасов;
- Якщо звук е в кореневій частині російських прізвищ відповідає українському і, то він передається літерою є: Бєльський (білий), Вєткін (вітка), Лєтов (літо);
- е в російських суфіксах -ев, -еев передається літерою є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц: Агєєв, Патрикєєв, Шокарєв але Демичев, Мальцев.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка