Методичні вказівки для підготовки до практичних занять для студентів спеціальностей «Економіка підприємства»



Сторінка3/11
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який служить для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.


Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього, повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції.

Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування: офіційний характер; адресність; повторність; тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), властивих лише йому, а саме:


  • нейтральному тоні викладу змісту лише у прямому значенні;

  • точності та ясність, що поєднуются з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

  • документальності(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявност реквізитів, які мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

  • наявності усталених одноманітних мовних зворотів, високій стандартизації вислову;

  • суворій регламентації тексту;

  • для чіткої організації текст поділяють на параграфи, підпункти.

Офіційно-діловий стиль представлено у законодавчих актах, ділових паперах, у діловому листуванні, усному діловому мовленні. Характеризується вживанням стандартних та однотипних висловів, канцеляризмів, офіційно-ділової лексики, причому вживані слова позбавлені будь-якої емоційності, двозначності. Синтаксис стилю характеризується вживанням специфічних конструкцій, речення в ньому різної будови; наявний поділ тексту на параграфи, пункти. Загальні ознаки професійного мовлення: офіційність, конкретність змісту, чіткість, стислість, логічна послідовність. Основним видом офіційно-ділового стилю є документ. Для мови документів характерні використання канцелярської термінології, стандартні схеми висловлення, мовні кліше та сталі синтаксичні конструкції. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких повинна бути виразною, чіткою, лаконічною.

Сфера використання розмовного стилю – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою, тем, отже, їх спілкування має частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована вирішенню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.); суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості); прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові); часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-); фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки і т. д.); заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка). Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист.

Художній стиль – найбільший і найпотужніший стиль української мови, його можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) цей стиль покликаний, крім інформаційної функції, виконувати найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки: типова ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ); естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.); зображуваність (тропи, епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні приписи; визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття й світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача.

Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів); запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця); уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів; поширене вживання дієслівних форм; широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).



Публіцистичний стиль використовується в громадсько-політичній, суспільно-виробничій, культурно-освітній діяльності, навчанні. Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:



  • доступність мовлення (орієнтація на широкий загал);

  • поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

  • сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;

  • висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;

  • наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

  • широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

  • синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

  • лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);

  • використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

  • уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);

  • із морфологічних засобів часто використовуються іншомовні суфікси –іст(ист), –атор, –акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

  • синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та ін.);

  • ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяють на такі підстилі: стиль засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо); художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо); есе (короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у «Біблії» та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:



  • суто церковна термінологія і слова – символи;

  • непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;

  • значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

  • наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка