Методичні вказівки для підготовки до практичних занять для студентів спеціальностей «Економіка підприємства»



Сторінка2/11
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2 РОБОЧИЙ РЕГЛАМЕНТ МОДУЛЬНО-РЕЙТИНГОВОГО КОНТРОЛЮ Й ОЦІНЮВАННЯ


З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

І семестр

1 Структура навчальної дисципліни: загальний обсяг 108 год. / 3,0 кред.; лекцій – 0 год.; практичних – 30 год. / 10; дифзалік.

2 Організація навчального процесу: семестрів викладання – 1; модульних циклів – 3.

3 Шкала оцінювання з навчальної дисципліни – 100 балів.

4 Розподіл рейтингових балів за видами навчальної роботи:

а) робота на аудиторних заняттях (0,24 [R] = 24 бали):

- практичні (семінарські) заняття: 15 практ.  3 бали/практ. = = 45 балів.



б) робота на практичних заняттях (0,30 [R] = 30 балів):

- практичні роботи: 15 практ.  3 бали/пр. = 45 балів;



в) виконання контрольної роботи – 25 балів – при позитивному оцінюванні від 15 до 25 балів (виконується у 3-му модульному циклі, за рішенням викладача може бути призначений захист);

г) складання комплексних письмових модульних контролів – разом 30 балів (у 1-му модульному циклі – письмова контрольна робота – 10 балів; у 2-му модульному циклі – письмова контрольна робота – 10 балів; у 3-му модульному циклі – письмова контрольна робота – 10 балів).

  1. Підсумок рейтингових балів за модульними циклами (при позитивному оцінюванні):

1-й модульний цикл (5 практ. занять; мод. контр.) – 15–25 балів;

2-й модульний цикл (5 практ. занять; мод. контр.) – 15–25 балів;

3-й модульний цикл: (5 практ. занять; мод. контр.) – 15–25 балів; контрольна робота – 15–25 балів.


  1. Підсумкове семестрове оцінювання навчальної роботи студента: оцінювання відповідно до отриманих за семестр рейтингових балів та балів за захід ДСК здійснюється за такою шкалою:




Сума

балів R

Оцінка ECTS


Оцінка за національ-ною шкалою

Визначення

90–100

А

5 (відмінно)

Відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

82–89

В

4,0 (добре)

Вище середнього рівня з кількома помилками

74–81

С

У цілому правильна робота з певною кількістю помилок

64–73

D

3,0 (задовільно)



Непогано, але з незначною кількістю недоліків

60–63

Е

Виконання задовольняє мінімальним критеріям

35–59

FX

2 (незадовіль-но)


Можливе повторне складання

0–34

F

Необхідний повторний курс із навчальної дисципліни

При отриманні за наслідками модульних атестацій та виконання контрольної роботи загального рейтингового бала, що відповідає незадовільній оцінці FX (не менше 35 % від загальної шкали оцінювання з дисципліни), студенту надається право на дворазове складання (викладачу та комісії) заходу підсумкового семестрового контролю, при якому оцінювання здійснюється без урахування рейтингових балів підсумкових атестацій. При успішному складанні заходу підсумкового семестрового контролю використовується оцінка «достатньо» («Е», RD = 0,5R), яка засвідчує виконання студентом мінімальних вимог без урахування накопичених балів.

При отриманні за наслідками модульних атестацій та складання іспиту загального рейтингового бала, що відповідає незадовільній оцінці F «неприйнятно» (менше 35 % від загальної шкали оцінювання з дисципліни), студенту призначається повторне вивчення навчальної дисципліни.
3 ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ІЗ МЕТОДИЧНИМИ ВКАЗІВКАМИ

(обсяг практичних занять – 30 год.)


Практичне заняття 1 Вступ. Поняття української мови, її державний статус
План


  1. Вступ. Предмет і структура курсу. Базові поняття, зміст і будова навчальної дисципліни. Умови та графік модульно-рейтингового контролю знань із дисципліни, методичні рекомендації щодо її вивчення.

  2. Поняття української мови. Походження й функціонування української національної мови. Державний статус мови. Мова як «паспорт» нації.

  3. Роль і функції мови.

  4. Стилістична диференціація мови.


Основні поняття теми: мова, українська мова (у професійному спілкуванні), державний статус мови, функції мови, стиль, стильове розмаїття сучасної української літературної мови.
Завдання

  1. Підготуватися за планом до усних відповідей.

  2. Скласти конспект до питань 2–4.

  3. Дібрати зразки текстів різних стилів. Визначити їх мовностиліс­тичні особливості. Особливу увагу потрібно звернути на офіційно-діловий та науко­вий стилі.


Поняття української мови. Походження й функціонування української національної мови. Державний статус мови
Кілька мільярдів людей, які живуть на Землі, користуються 2500 мовами (за іншими підрахунками мов 5000). Мови відрізняються одна від одної всі, але різною мірою. Подібність мов у граматиці, у звуковій системі, у коренях слів пояснюється спільністю їх походження. Споріднені мови об'єднуються в мовні сім'ї. Українська мова належить до індоєвропейської сім'ї, до слов'янської групи.

Слов′янська група мов виникла на основі спільнослов′янської (праслов′янської) мови – одного з відгалужень індоєвропейської прамови. Праслов′янська мова належала племенам, які заселяли територію від Вісли й Одри до Дону й Волги, від Карпат до Балтики. У ході історичного розвитку слов′янські племена відособлювались одне від одного, тому з′являлося дедалі більше слов′янських мов. Тепер є 13 живих мов слов′янських народів: українська, білоруська, російська, польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, сербська, хорватська, словенська, македонська, болгарська. До мертвих (тобто таких, що не мають носіїв) мов слов′янської групи належать праслов′янська, давньоруська, старослов′янська, полабська.

Українська мова є однією із старописемних мов: її писемності понад тисяча років. Українська мова успадкувала давньоруську писемність і в ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської Русі, що є історичною назвою України. Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачувалася народнорозмовними елементами. Внаслідок цього утворилася староукраїнська книжна мова, яка вживалася в різних ділових документах, частково у полемічних творах, наукових працях. Паралельно розвивалася жива мова українського народу, на основі якої й виникла нова українська літературна мова на народній основі. Прийнято вважати, що нову українську літературну мову започаткував І. П. Котляревський своїм твором «Енеїда».

Загальнонародна мова – це сукупність усіх стилів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкуванні народу.

Літературна мова – це відшліфована форма загальнонародної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголосі: виникає на основі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своїх писемному й усному різновидах обслуговує культурне життя нації.

Найвищою формою організації суспільства, яку виробило людство у процесі свого розвитку, є нація. Одна з основних ознак нації – її мова (поряд із культурою, спільною історичною долею, територією, економічним життям). Національна мова українського народу – українська.

Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Термін «державна мова» виник у добу утворення національних держав. За загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова усіх гілок державної влади – законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д. ).

Щодо української мови застосовували різні форми лінгвоциду, зокрема лінгвоцид через заборону мови чужою державою. За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Цей жорстокий мартиролог започаткував Петро I, видавши в 1720 році указ про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, правопис яких слід було узгоджувати з російським. У 1753 році указом Катерини II було заборонено викладати українською в Києво-Могилянській академії, у 1808 закрито Руський (слово “руський” використовувалося як синонім до слова “український” до середини 19-го століття) інститут Львівського університету, на двох факультетах якого було викладання українською мовою.

1863 р. з’являється сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону друкування літератури українською мовою, якої «не было, нет и быть не может». Навіть у таких умовах українська інтелігенція знайшла вихід: літературу друкували за кордоном і ввозили в Україну. Але Емський указ 1876 р. поклав цьому край.

Політику законодавчих обмежень української мови продовжив радянський уряд. Так, у 1938 році виходить постанова про обов’язкове вивчення російської мови у національних республіках СРСР, а всього через 20 років з’являється малопомітне положення про вивчення другої мови за бажанням батьків і учнів. Положення не відміняло постанови 1938 року, а отже, фактично робило російську мову обов’язковою для вивчення, українську ж – необов’язковою навіть для корінних українців.

Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу країни, що включає літературну мову, територіальні й професійні діалекти. Українська мова є першим із вирішальних чинників національної самобутності українського народу.

На ґрунті української національної мови формується й розвивається українська літературна мова, яка відрізняється від загальнонародної національної мови єдністю, унормованістю, уніфікованістю. Українська літературна мова – це відшліфована, унормована форма української національної мови, складова частина її. Завдяки унормованості українська літературна мова однакова на всій території її поширення для всіх, хто нею користується в спілкуванні. Належить до високорозвинених мов народів світу. Основу української літературної мови складає південно-східний діалект, а саме – його середньонаддніпрянські говірки. Основоположником нової літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка узаконена Конституцією.


Роль і функції мови
У науці існують три погляди на природу мови: 1) мова – явище біологічне; 2) мова – явище психічне; 3) мова – явище соціальне.

Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити. Це доводять сучасні “Мауглі” діти, які з різних причин опинялися поза суспільством, іноді серед тварин, і не могли навчитися мови, навіть повернувшись у людський колектив. Причиною цього є те, що вони пропустили так званий сендитивний період (вік від двох до п’яти років), коли людина найактивніше опановує мову. Тому мову не можна трактувати як явище біологічне.

Мова не є й суто психічним явищем, оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути стільки мов, скільки є людей. Хоча не можемо заперечувати, що в мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові – менталітет, особливий психічний склад певної нації.

Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.

У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій.



Комунікативна функція мови. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови – головного засобу спілкування. Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші – найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації, спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою. В історії людських мов дуже мало прикладів повернення мов до життя. Народ, який втрачає свою мову, поступово зникає.

Експресивна функція мови. Спілкування – це й соціальний процес, і міжособистісний. За Іммануїлом Кантом, “людина спілкується із собі подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова робить його доступним. Завдяки експресивній функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ.

Гносеологічна функція мови. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи не пізнає світ із чистого аркуша – вона користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.

Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, «ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля». Найкращим засобом вираження думки є рідна мова.

Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою.

Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання), магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.



Стилістична диференціація мови
Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів, зумовлених змістом, метою й функцією висловлювання. В українській мові функціонують такі мовні стилі: розмовний, науковий, художній, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний.

Науковий стиль обслуговує потреби науки. Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки: ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об’єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень; докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:


  • великою кількістю наукової термінології;

  • наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

  • оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами;

  • використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

  • залученням цитат і посилань на першоджерела;

  • як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

  • наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

  • окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти;

  • значною роллю дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

  • монологічним характером текстів;

  • переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів: власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези, який, у свою чергу, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти; науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів; науково-навчальнийнаявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не містить використання елементів емоційності. Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка