Методичні вказівки для аудиторних занять Затверджено



Сторінка3/5
Дата конвертації25.04.2016
Розмір1.01 Mb.
1   2   3   4   5
тема щоразу виступає як певний «атом змісту», який не можна поділити без руйнування цього змісту. Перекладач щоразу ставить перед собою питання: чому транслятема охоплює саме такі слова, саме такі типи речень, і саме таку ритміку для побудови художнього образу. Давши відповідь на це питання, він прагне віднайти у своїй мові відповідні засоби, які допомогли б йому з найбільшою повнотою, правдивістю, природністю й переконливістю виразити художній задум автора оригіналу.

Три ступені наближення перекладу до першотвору.

Визначну роль у розвитку теорії перекладу відіграла доповідь Ф. Шлайєрмахера “Про різні методи перекладу” (1813). Автор підкреслював неможливість знайти точні відповідники ні в лексиці, ні в морфології, ні в синтаксисі різних мов. Звідси – приреченість перекладача на пошуки прийнятного рішення через три ступені наближення перекладу до першотвору. Перший з них – парафраз, тобто переказ своїми словами, створення підряднику тексту. Другий ступень – імітація, яка компонує ціле тіло твору таким чином, щоб справити на читача враження, схоже на те, яке одержав читач оригіналу. Третім ступенем є “справжній переклад”, який скомпонує дві попередні стадії з урахуванням часової та культурологічної відстані перекладу від оригіналу. Шлайєрмахер наголошував на необхідності різних перекладів одного й того ж твору, бо кожний переклад матиме щось вдале, чого не має інший.

Загалом, процес перекладу складається з двох етапів, ідучих один за одним у швидкому темпі, що передбачає автоматизм. Ці два етапи - аналіз – сприймання інформації та синтез – переклад. Під час аналізу кожна транслятема впізнається й визначається на основі попередніх смислових одиниць (контексту). Синтез полягає в тому, щоб провести відбір лексико-граматичних одиниць з мови, на яку ведеться переклад, у максимально короткий термін. Синтез – це не тільки знання еквівалентів одиниць перекладу, але й вміння швидко знайти близький за значенням відповідник.

Головні протиріччя процесу перекладу.

Свого часу англійський теоретик перекладу Теодор Сейворі у книжці «Мистецтво перекладу» (Лондон, 1957) виклав шість протиставлень - протилежних вимог до перекладу. Протягом кількох минулих десятиліть до них не раз зверталися і практики, і теоретики. Спробуймо проаналізувати ці протиставлення.

Перша пара протилежних вимог звучить так:


  • переклад має передавати слова першотвору;

  • переклад має передавати думки першотвору.

Одразу здається, ніби ці дві вимоги не мають між собою нічого спільного. Але це не так. Ясно, що друга думка має у практиці перекладу якнайширше застосування. Але це зовсім не означає, що першу можна відкинути. Наприклад, власні назви - це слова, які не є носіями думки, вони є мовними етикетками, які не дають нам переплутати одне місто чи одну людину з іншим містом чи людиною, тому ця лексика має бути перенесеною з тексту в переклад без будь яких змін.

Ще один приклад стосується перекладу священних текстів. Слова, сказані Богом у Біблії, не підлягають переказові «своїми словами». Перекладач повинен дбайливо перенести висловлювання Бога у свій текст.

Друга пара вимог має такий вигляд:


  • переклад має читатися як оригінал;

  • переклад має читатися як переклад.

Якщо йдеться про природність звучання мови перекладу, про використання тих самих типів речень чи засобів милозвучності, які вживають автори, що пишуть мовою перекладу, то орієнтація на першу вимогу не викликає сумнівів. Та коли у тексті твору є такі елементи як імена, прізвища, прізвиська, географічні й топографічні назви, реалії іноземного побуту, вони мають читатися як переклад, фіксуючи певну дистанцію між читачем перекладу й іншомовним першотвором.

Третя пара протиставлень виглядає так:



  • переклад має відтворювати стиль оригіналу;

  • переклад має відтворювати стиль перекладача.

З приводу цих протиставлень можна сказати: бажано, щоб переклад відтворював стиль оригіналу, але так чи інакше крізь нього пробиватиметься й стиль перекладача, бо ніхто не може зректися своєї особистості. Саме тому дуже важливо, щоб перекладач добирав до своєї роботи твори, написані близьким йому стилем: у такому випадку не виникатиме конфлікт між стилем автора першотвору і стилем перекладача.

Ось четверта пара протиставлень:



  • переклад має читатися як твір, сучасний оригіналові;

  • переклад має читатися як твір, сучасний перекладачеві.

Відповідь на сформульовані вимоги може бути така: все залежить від епохи, коли було створено оригінал. Якщо на робочий стіл перекладача ліг англійський чи французький реалістичний роман XIX ст., він має право тактовно використовувати у своєму перекладі мову української прози XIX ст. Коли ж ідеться про Гомерову «Одіссею», то перша пропозиція виявить свою цілковиту абсурдність: в епоху Гомера української мови ще не існувало, як і інших мов нинішньої Європи.

Що ж стосується другої пропозиції, то вона цілком реальна, але перекладач повинен уникати слів, що ведуть до «осучаснення» дійсності, змальованої у першотворі.

Наступна пара протиставлень:


  • переклад може мати додатки й пропуски;

  • переклад не повинен мати додатків і пропусків.

Так само, як і в попередньому випадку, категорично однозначна відповідь тут неможлива. Питання про додатки виникає тоді, коли йдеться про щось незрозуміле в тексті. Ось, наприклад, одна з епіграм Вольтера в перекладі Миколи Терещенка:

Серед трави, край ручая,

Фрерона вжалила змія.

Та не Фрерону смерть настала, -

Змія негадано сконала.

Ключем до розуміння цієї епіграми виявляється додана до неї примітка перекладача, де сказано, що Елі Фрерон -«реакційний критик, який виступав проти просвітителів-енциклопедистів». Іноді, здебільшого коли дозволяє характер прозового тексту, можна «вмонтувати» коротке пояснення навіть у текст перекладу.

Пропуски в перекладі можуть приховувати перекладачеве нерозуміння тих чи інших місць у тексті першотвору. Інша причина пропусків — прагнення адаптувати текст, полегшити його сприймання читачеві.

Нарешті, останні два протиставлення:



  • поезію слід перекладати прозою;

  • поезію слід перекладати у віршованій формі.

Прихильники максимальної точності в перекладі обґрунтовують потребу відтворення поезії прозою тим, що ритміка поетичного твору, його рими, алітерації, асонанси дуже ускладнюють процес перекладу, отож неминуче доводиться жертвувати певними елементами змісту. Але при цьому забувають, що коли б автор поетичного оригіналу вважав ритміку, риму й т. ін. чимось другорядним, то він сам би написав свій твір прозою. Тому переклад віршів прозою слід кваліфікувати як акт грубого втручання перекладача у текст першотвору, внаслідок якого руйнується у перекладі єдність його змісту й форми. Безперечно, поетичний твір треба перекладати віршами, і не просто віршами, а формально ідентичними віршам оригіналу. Тоді Данте зазвучить терцинами, Петрарка - сонетами, а Тассо - октавами.

Адекватність і еквівалентність перекладу.

Як відомо, мова має „рівневу” структуру: фонема, морфема, слово, словосполучення, речення і текст. Кожний наступний рівень складається з попередніх. Перекладач повинен бути знайомим з ієрархією всіх рівнів, тому що часом значення слова може бути зрозуміле лише через переклад морфем, що входять до його складу. Наприклад: ice-hearted. В українській чи російській мові відсутній еквівалент зазначеного слова, тому переклад здійснюється через аналіз значення окремих морфем, де ice- лід, а heart –серце. Афікс –ed свідчить про граматичну форму Participle II або Past Indefinite дієслова. Дефіс між двома морфемами наводить перекладача на думку, що він має справу з зіставним прикметником, отже парафраз цього слова може звучати як льодяносердечний. Але такого слова в українській/російській мові не існує. Звідси витікає проблема адекватності і еквівалентності перекладу. Деякі лінгвісти вважають ці поняття синонімами, але деякі вчені, як наприклад, Коміссаров і Швейцер, не вважають їх за такі.



Еквівалентність - це повна кореляція між текстами та їх сегментами; це слова, значення яких співпадають в обох мовах у всіх випадках, незалежно від контексту. Але таке співпадання трапляється дуже рідко навіть на рівні окремих слів, а не те, що текстів. Так, повністю співпадають терміни, власні імена та географічні назви. Всі інші лексичні відповідності будуть варіантними; тобто, одному слову іноземної мови будуть відповідати декілька значень рідної мови, чи навпаки. В таких випадках вибір значення визначається контекстом.

Наприклад: Penспівпадає в українському значенні ручка – прилад для писання, та не співпадає у значенні рука маленької дитини; частина меблів чи механізму.



Еквівалентний або буквальний переклад – це послідовний переклад морфем, слів або речень у тексті. Можливість еквівалентного (буквального) перекладу забезпечується наявністю у мовах однозначних слів, граматичних форм, синтаксичних комбінацій і однакових усталених способів вираження явищ:

Who was there? – Хто був там?;

Look at the time! I shan’t go with you! – Поглянь на час! Я не піду з тобою!

(Це однаковий спосіб вираження ситуації, що вже пізно.)

Зрозуміло, що далеко не у всіх реченнях можлива така однозначна інтерпретація компонентів, тому перекладач має вберегтися від тяжіння до буквалізму, щоб запобігти ненатуральності перекладу. Сучасний рівень машинного перекладу виконує грубий буквальний переклад, тому з’являються такі загальновідомі жарти перекладачів:



New Jersey State University – Державний університет Нової Фуфайки замість Університет штату Нью-Джерсі;

Fans of football - Вентилятори футболу замість Любителі футболу і т. ін.

Як ви вже знаєте, дослівний переклад художнього твору просто неможливий. Разом з тим, деякі речення не втрачають своєї зрозумілості при застосуванні цього типу перекладу.



Адекватність це максимально точна передача змісту тексту з дотриманням літературної норми і стилю мови перекладу.

Адекватний переклад - передача смислу мовної одиниці, тому не варто тратити зусилля на пошук еквіваленту слова у другій мові, тому що воно може бути передане за допомогою зовсім інших лексичних і граматичних форм. Наприклад ситуація, коли людина сидить „поклавши ногу на ногу”, у англійському перекладі звучатиме „with one’s knees crossed”, а „пінка на молоці”передається за допомогою поняття „milk in a coat”.

Адекватний переклад стає необхідним коли аналіз самого слова як такого не дає задовільної інформації про значення слова. Єдиний спосіб пошуку потрібного еквіваленту – це звертання до контексту, або ситуації, у якій відбувається спілкування. Існує загальновідомий жарт, коли при перекладі не врахована ситуація:

Так, речення A bare conductor ran on the wall мало переклад: Голий кондуктор бігав по стіні. З точки зору значення кожного слова все вірно, але якщо врахувати ситуацію спілкування у технічній сфері, то переклад мав би бути таким: Оголений провід тягнувся по стіні.



Контекст, тобто лінгвістичне оточення даної мовної одиниці, яке допомагає відібрати одне значення слова з багатьох можливих, може бути різної довжини – від словосполучення до речення, а інколи і до всього тексту.

Розглянемо приклади, коли недосвідчений перекладач, не врахувавши контекст, застосовує еквівалентний (буквальний) переклад замість адекватного: Наприклад, в реченні „Вона була обрана делегатом республіканського з’їзду” слово республіканський має бути перекладене як national, тому що мається на увазі загальнонаціональний з’їзд, в той час як слово republican для англійського читача може означати з’їзд членів Республіканської партії.

Ще один приклад: коли ми ведемо мову про відрахування якоїсь суми грошей, на думку приходить математична дія віднімання, а отже і іменник deduction from. А як бути з виразом відрахування в пенсійний фонд? Адже deduction – це відрахування з чогось, а не до чогось. Тут керуємось логікою дії, а не прямим калькуванням, тому замість слова deduction використовуємо слово contribution to (тобто не віднімання, а додавання).

Інтерпретація тексту перекладачем

Для вибору способу перекладу тексту перекладач повинен мати досвід і талант інтерпретування тексту. Інтерпретацією зветься мистецтво розуміння, тлумачення та пояснення текстів. На відміну від звичайного читання й поверхневого загального розуміння тексту, інтерпретація невіддільна від заглиблення в нього, яке допомагає виявити його приховані значення. Тут у нагоді стає загальна начитаність, знання культурних та історичних національних традицій і широка освіченість перекладача, що збагачує його словниковий запас обох мов, з якими він працює. Важливими факторами історичного розвитку інтерпретації були необхідність пояснення Святого письма християнам і потреба тлумачення творів античних філософів.

У широкому сенсі слова інтерпретація присутня в кожному випадку спілкування людей; у вузькому - тоді, коли виникає потреба виявити неочевидні значення тексту, які не лежать на його поверхні. Саме в цьому останньому сенсі інтерпретація використовується в перекладознавстві.

Аналізуючи труднощі перекладу – і, насамперед, труднощі розуміння тексту, відомий італійський письменник і філософ Умберто Еко формулює три рівні розуміння тексту:

а) треба шукати в тексті, що хотів сказати його автор;

б) треба шукати, що каже текст незалежно від намірів автора;

в) треба шукати в тексті, що в ньому знаходить читач.

Рода Робертс у статті «Перекладач та інтерпретація» (Міжнародна Лінгвістична Енциклопедія, за ред. В. Брайта, т. 4, Оксфорд, 1992) підкреслює: «Для того, щоб зрозуміти повідомлення, перекладач повинен проникнути за значення знаків і додати до нього належну екстралінгвістичну інформацію» (с. 178). Це ствердження цілком виправдовує семіотичний підхід до мови, як до системи знаків з усталеним набором денотативних і конотативних значень слів, граматичних правил та узусу, що зумовлюють добір відповідних мовних одиниць при перекладі.



Поняття про перекладацькі трансформації

Неможливість встановити однозначні відносини між словами вимагає трансформування початкової одиниці таким чином, щоб зберегти у перекладі специфіку вираженого нею поняття. Подібна перестройка якогось елементу називається перекладацькою трансформацією. Трансформуванню може бути піддане лексичне або граматичне значення слів і словоформ, а також стилістичні значення одного слова.

Таким чином, перекладацькі трансформації – це перефразування окремих слів і фрагментів тексту оригіналу згідно з законами лексичної і граматичної сполучуваності, а також згідно „узусу”, тобто неписаним законам використання тих чи інших мовних одиниць у мовленні носіїв конкретної мови. Загалом перекладацькі трансформації поділяються на граматичні і лексико-семантичні. Детальніше види перекладацьких трансформацій будуть розглянуті у наступних лекціях про граматичні та лексичні труднощі перекладу.

А як же бути зі словом льодяносердечний, якого немає в українському словнику? У випадку зі словом льодяносердечний повинна бути застосована лексична трансформація адаптація. Вона має на меті заміну незвичного звичним. В українській мові в таких ситуаціях говорять жорстокосердий. Таким чином, перекладач застосовує адекватний тип перекладу, який в цьому випадку найточніше передасть смисл англійського слова ice-hearted.

Отже процес перекладу – це, перш за все, глибокий лінгвістичний та контекстуальний аналіз тексту оригіналу, створення його грубого парафразу з подальшою обробкою у вигляді перекладацьких трансформацій, щоб досягти ступеню імітації, тобто рівня емоційного впливу оригіналу на його читача, і вихід на кінцеву стадію процесу – ступінь справжнього перекладу.
Дайте відповіді на запитання:


  1. Що дає грунт для заяв про принципову неперекладність?

  2. Чому абсолютний переклад без будь яких втрат неможливий?

  3. Якщо завдання будь якого художнього твору – створення образу, то чим тоді відрізняється один художній твір від іншого?

  4. Дайте опис транслятеми, як одиниці перекладу.

  5. Які шість головних протиставлень існують у теорії перекладу?

  6. Які три ступені наближення перекладу до оригіналу виклав Ф. Шлайєрмахер?

  7. Опишіть еквівалентний або буквальний переклад.

  8. Розкажіть про адекватний переклад.

  9. Чому потрібно враховувати контекст і ситуацію при перекладі?

  10. Що таке перекладацькі трансформації і які вони бувають?



Лекція 8. ЛЕКСИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРИ

ПЕРЕКЛАДІ


  1. Необхідність лексичних трансформацій у процесі перекладу.

  2. Типи лексичних трансформацій:

    • транскрипція і транслітерація;

    • калькування;

    • генералізація;

    • конкретизація;

    • модуляція;

    • експлікація;

    • адаптація;

    • компенсація;

    • ампліфікація.

  3. Антонімічний переклад.

Переклад є зіставленням двох мовних систем на всіх рівнях. Лінгвістичний рівень перекладу є найнижчим в ієрархії перекладацьких завдань, тим не менше, він вкрай необхідний для повноцінної передачі змісту тексту оригіналу. Зрозуміло, що перекладачу знадобиться передати не тільки суму смислів, закодованих у реченнях, але й інформацію, що відноситься до культури, традицій, смаків нації, що потребує виходу за суто лінгвістичну мовну систему (вищий рівень перекладу) і називається екстралінгвістичною інформацією, або фоновими знаннями. Але починається переклад з суто лінгвістичного рівня.

Як відомо, лексико-семантичні системи мов, що контактують при перекладі, суттєво відрізняються за обсягом, мотивацією вживання певних слів та картинами світу, що формують синтагматичні та парадигматичні відносини слів між собою. В процесі перекладу часто стає неможливим використати буквальний словарний відповідник, і перекладач вдається до перетворення внутрішньої форми слова чи словосполучення або ж його повної заміни, тобто до перекладацької трансформації. При лексичних перекладацьких трансформаціях робиться заміна окремих лексичних одиниць мови-джерела такими лексичними одиницями мови перекладу, які не є їх словарними еквівалентами, але саме вони забезпечують адекватне розуміння перекладу.

Лексичні перекладацькі трансформації необхідні, тому що обсяг значень лексичних одиниць мови-джерела і мови-перекладу рідко співпадає у всьому об’ємі значень. Так, російське слово „час” співпадає з українським у значеннях виміру великих часових відрізків: час Пушкіна, літній / вільний час, тощо, але не співпадає з позначенням відрізку часу у 60 хвилин. В цьому випадку треба вжити слово „година”. Англійське слово „flat” співпадає з українським значенням „квартира”, але зовсім не має відповідника для такого свого значення, як „нависаюча над чимось частина будь якого предмету”. Вміння замінити слово синонімічним елементом важливе як у мові, на яку перекладається, так і в рідній мові.

За визначенням А.В.Федорова існують три найбільш характерних причини лексичних трансформацій:



  1. В мові перекладу немає словарного відповідника тому чи іншому слову оригіналу – взагалі чи в данному його значенні. Наприклад: у деяких африканських мовах відсутні слова, які позначають назви пір року. Замість цього вживають вислів: „Час, коли тепло” і „Час, коли холодно”. Тому перекласти слово „весна” на ці мови є просто неможливим. В мові папуасів племені асмат є слово з таким значенням: „пливучи на каное, пристати до берега, щоб лягти на ньому спати”. У мові ескімосів є 15 назв моржів: „морж, сплячий з головою під водою”, „морж, сплячий у воді, у якого видно тільки ніс”, „морж, плаваючий з місця на місце”, „морж, який от-от має уплисти”, „морж, пливучий без визначеного напрямку”, „морж, пливучий на північ” (а також в напрямку всіх інших частин світу), і так далі. Англійське дієслово „fetch” потребує аж два українських дієслова для перекладу „піти і принести”.

Відсутність слова у мові називається лакуною. Вияв і фіксація лакун є важливою справою для Теорії перекладу, тому що важко уявити, що в мові перекладу відсутнє слово, яке існує в рідній мові, і що шукати його в словнику – марна справа.

  1. Співпадання є неповним, лише частково покриваючи значення слова мови-джерела. Так, при перекладі українського слова „палець” на англійську треба бути впевненим, про яку частину тіла йдеться, тому що „палець руки” буде перекладатися – „finger”, а „палець ноги” – „toe”. Знайоме сьогодні багатьом англійське слово „weekend” також не має повного відповідника в українській мові, бо воно в оригінальному значенні має на увазі „вечір п’ятниці, суботу і неділю разом”, а в нас є тільки поняття „вихідні”, до яких п’ятниця не входить. Вирази „перейти міст” і „переїхати міст” в англійській мові будуть перекладатися "cross the bridge”, а отже не дають уяви про засіб пересування через міст.

  2. Різним значенням багатозначного слова оригіналу відповідають різні слова у мові перекладу, в тій чи іншій мірі передаючи ці значення. Наприклад: маючи на меті перекласти слово „вал (фортеці)”, перекладач зіткнеться з варіантами перекладу: bank, rampart, shaft, breaker, і тільки вивчивши різницю у значеннях цих слів, він відбере слово „rampart”.

Типи лексичних трансформацій

У своїй роботі „Теорія перекладу” В.Н.Коміссаров виділяє такі типи лексичних трансформацій, що застосовуються у процесі перекладу:



  1. Транскрибування і транслітерація;

  2. Калькування;

  3. Лексико-семантичні заміни: генералізація, конкретизація, модуляція, експлікація, адаптація, компенсація, ампліфікація.

  4. Антонімічний переклад.

Транскрибування і транслітераціяспособи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її форми за допомогою букв мови перекладу. При транскрибуванні відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при транслітерації – його графічна форма (буквений склад). Ведучим способом у сучасній перекладацькій практиці є транскрипція зі збереженням деяких елементів транслітерації. Найчастіше такий спосіб перекладу застосовується для передачі власних назв і імен, що не змінюють своєї форми при переносі в іншомовний текст.

Оскільки фонетичні і графічні системи мов суттєво відрізняються, передача форми слова мови-джерела на мові перекладу, як правило, завжди трохи умовна і приблизна. Відсутність в українській мові таких англійських звуків, як: [w], [ʤ], [Ѳ] призводить до варіативності передачі англійських власних імен з такими звуками у складі. Наприклад William – Уільям і Вільям. Разом з тим, в англійській мові відсутні українські звуки [и], [ц], [г], [ї],що також ускладнює відтворення українських слів англійською мовою.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка