Методичні рекомендації з підготовки до державних екзаменів



Сторінка2/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема 1. Загальна психологія, як навчальна дисципліна

Зміст теми

Психологія серед наук, що вивчає людину (природничих, суспільних, технічних). Предмет психології. Структура психічних явищ. Психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, гуманістична психологія, трансперсональна психологія, когнітивна психологія як основні напрями зарубіжної психології.

Психологія, як багатогалузева наука. Прикладні та фундаментальні галузі психології. Загальна психологія як фундаментальна галузь психології.
Методичні поради

Найважливішою при розгляді теми є питання предмета психології, тобто того, що вивчає наука. Суть предмета психології – психіки – розкривається послідовно, зосереджуючи увагу на тому, що є психіка (відображення навколишньої дійсності); що забезпечує її виникнення (діяльність головного мозку); в чому полягає її призначення (регуляція власної діяльності, спілкування, поведінки). Для розуміння психіки важливим є визначення її структури: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Характеристика компонентів психіки базується на визначенні міри складності, переважанні в них динаміки чи статики. При розкритті суті психічних процесів наводиться їх класифікація (пізнавальні, емоційні, вольові) та їх приклади. Відмічається, що в основі психічних станів лежать психічні процеси (наприклад, з емоційними процесами пов’язані піднесення, ейфорія, хвилювання, тривога та ін.; з вольовими – рішучість, зібраність; з увагою – зосередженість, розсіяність; з мисленням – сумнів; з уявленням – марення). Психічні властивості – це особистісні властивості, які складають структуру особистості (самосвідомість, спрямованість, характер, здібності, темперамент). Відмічається, що психічні явища знаходять прояв у формах активності – поведінці, діяльності, спілкуванні.

Більш глибокому розумінню предмета психології сприятиме розгляд основних напрямів зарубіжної психології і того, як в кожному з них він розглядається (у психоаналізі – несвідоме; у біхевіоризмі – поведінка; у гештальтпсихології – цілісні структури психічних явищ; у трансперсональній психології – свідомість як частка космічної свідомості, вихід за межі свідомого; у когнітивній психології – знання та ті психічні процеси, що їх забезпечують; у гуманістичній психології – цілісна, неповторна особистість, її глибинна сутність). При цьому необхідно сказати, коли виник напрям у психології, хто є його представниками, що позитивне було внесено напрямом у психологію.
Тема 2. Фізіологічна основа психічної діяльності
Зміст теми

Рефлекторна природа психічного (І.Сєченов, І.Павлов). Умовні рефлекси (умовно-рефлекторна, вища нервова діяльність) як основа психічної діяльності. Поняття про динамічний стереотип, першу та другу сигнальні системи.


Методичні поради

При розкритті теми відмічається рефлекторна природа психіки: психічні явища за способом свого походження є рефлеси. При цьому психічне пов’язується з умовними рефлексами, які складають основу умовнорефлекторної діяльності мозку (за І.П.Павловим - вищої нервової діяльності). Розглядаються суть та умови формування умовних рефлексів; нервові процеси збудження і гальмування (і види останнього), що лежать в основі виникнення умовних рефлексів. У межах теми розкриваються поняття динамічного стереотипу та першої і другої сигнальних систем.


Тема 3. Методи психологічного дослідження

Зміст теми

Класифікація методів психологічного дослідження (за С.Л.Рубінштейном та Б.Г.Ананьєвим). Сутність основних методів психологічного дослідження: спостереження, експеримент, опитування (бесіда, анкетування, тестування), метод аналізу процесу та продуктів діяльності, метод аналізу документів, метод експертних оцінок, біографічний метод. Етапи наукового дослідження. Вимоги до презентації та використання методики психологічного дослідження. Етичні принципи роботи психолога. Вимоги до змісту та оформлення курсової роботи.


Методичні поради

Наводиться класифікація методів психологічного дослідження за С.Л.Рубінштейном та Б.Г.Ананьєвим та розкривається їх суть. С.Л.Рубінштейн поділяє методи на основні (спостереження та експеримент) та додаткові (вивчення документації, вивчення продуктів діяльності, опитування, тестування та ін.). Б.Г.Ананьєв вирізняє чотири групи методів: 1) організаційні, що стосуються всього дослідження: лонгітюдний, зрізів, комплексний; 2) емпіричні: спостереження, експеримент, психодіагностичні (бесіда, анкетування, тестування), метод експертних оцінок, метод аналізу процесу та продуктів діяльності, біографічних метод; 3) група методів обробки емпіричних даних; 4) група інтерпретаційних даних.

При розкритті суті основних емпіричних методів дається їх визначення та відмічається в них спільне і відмінне. Зокрема, характеристика методу експерименту здійснюється на основі порівняння з методом спостереження. Так, якщо у спостереженні дослідник не втручається у прояв психічного явища, а фіксує його зовнішні прояви, то в експерименті він втручається тим, що спеціально створює умови для активного прояву психічного явища чи впливу на нього. При характеристиці методів виділяються його види: спостереження -включене і невключене, систематичне і несистематичне; експеримент – залежно від умов – природній і лабораторний, за метою – констатуючий і формуючий. Визначаються вимоги до фіксування даних спостереження.

Опитування складає група методів, які передбачають збір даних на основі отримання усних чи письмових відповідей на запитання. До опитування умовно відносять бесіду, анкетування, тестування. Якщо бесіда передбачає отримання даних за зарані визначеним орієнтовним планом у процесі усного спілкування при дотриманні певних вимог, то анкетування - отримання даних на основі писемного звіту за допомогою опитувальника (анкети), у якому кожне питання спрямоване на вивчення предмета дослідження. Відмічається, що питання в анкеті бувають відкриті, закриті, напівзакриті. Тестування ж передбачає використання стандартизованого інструменту – тесту, який дозволяє виміряти ступінь прояву психічного явища. Вирізняють тести-опитувальники, тести-завдання, проективні тести.

При розкритті суті методу аналізу процесу та продуктів діяльності відмічається принцип та підхід у психології, покладені в його основу – психічне вивчається завдяки вивченню логіки діяння суб’єкта, його процесу та результату (принцип єдності психіки та діяльності, діяльнісний підхід).
Тема 4. Розвиток психіки у філогенезі

Зміст теми

Стадії розвитку психіки у філогенезі: елементарної сенсорної психіки, перцептивної психіки, інтелекту, людської свідомості (О.М.Леонтьєв). Відмінності психіки тварини та людини. Загальна характеристика свідомості.



Методичні поради

Розкриття теми передбачає передусім дати відповіді на питання: чи є психіка у тварин, і якщо є, то коли вона «починається»? В основу підготовки до теми покладається вивчення праці О.М.Лєонтьєва «Проблемы развития психики». Відмічається, що психіка у тварин існує, а починається психічне тоді, коли з’являється реакція на подразник, який виконує сигнальну функцію (тобто умовний подразник), коли виникає умовний рефлекс.

За О.М.Лєонтьєвим визначаються чотири стадії розвитку психіки у філогенезі (елементарної сенсорної психіки, перцептивної психіки, інтелекту, людської свідомості). На основі визначення критеріїв поділу на стадії, а саме: характер діяльності, форма психічного відображення, рівень розвитку нервової системи, здійснюється аналіз кожної стадії.

Відмічається, що перші три стадії притаманні тваринам, четверта ж - лише людині. Найскладнішою за своєю суттю у тварин є стадія інтелекту, яка присутня у високоорганізованих ссавців. Найхарактернішу рису діяльності тварин на цій стадії складає здатність розв’язання двофазних задач, передусім підготовчої фази, що не має біологічного значення.

Стадія розвитку психіки – свідомості – притаманна лише людині. На основі її аналізу розкриваються суттєві відмінності психіки тварини і людини. При цьому відмічається, що головна відмінність полягає в тому, що розвиток та існування психіки тварин підкоряється законам біологічної еволюції, а розвиток психіки людей – законам суспільно-історичного розвитку. Пояснюється суть свідомості як вищої форми доцільного ідеального відображення дійсності, її об’єктивних сталих властивостей, що виконує регулятивну функцію щодо поведінки, діяльності, спілкування. Відмічається, що свідомість представлена у психіці вищими рівнями (формами) організації психічних явищ – довільними, регульованими. У психічному плані свідомість для людини постає як процес усвідомлення – осмислення і розуміння, вербалізація, застосування на практиці та регуляція активності. Підводиться підсумок про те, що свідомість - поняття вужче, ніж психіка.
Тема 5. Розвиток психіки в онтогенезі

Зміст теми

Загальна характеристика онтогенетичного розвитку психіки людини та його закономірності. Диференціація, інтеграція, гетерохронність, пластичність та можливість компенсації в розвитку. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку людини. Діяльність та спілкування, як умова психічного розвитку. Розвиток як інтериорізація інтерпсихічного в інтрапсихічне. Протиріччя як рушійні сили психічного розвитку. Розвиток, як зміна вікових етапів, в основі яких: зміна провідних видів діяльності (О.М.Леонтьєв), виникнення психічних новоутворень (Л.С.Виготський), зміна стабільних та кризових періодів (Л.С.Виготський), зміна періодів, що відповідають за становлення інтелектуальної та емоційно-потребової сфери психіки (Д.Б.Ельконін), сензитивні періоди (Л.С.Виготський). Навчання та розвиток; знання, способи дій (навички та вміння) та розвиток (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн). Зона актуального та найближчого розвитку, соціальна ситуація розвитку (Л.С.Виготський).


Методичні поради

Розкриття теми передбачає визначення понять онтогенезу та психічного розвитку, поетапного розкриття суті основних понять та теоретичних позицій, що складають її зміст, конкретизації у прикладах.

При характеристиці онтогенетичного розвитку особливе місце відводиться проблемі біологічного та соціального. Розкривається суть та змістове наповнення біологічних та соціальних умов психічного розвитку, визначається їх значення у цьому процесі. Серед біологічних чинників психічного розвитку визначається місце передусім головного мозку, його сформованості та функціонування, особливостям нервової системи, аналізаторам, стану здоров’я, зовнішнім патогенним чинникам, що на них вливають. Серед соціальних чинників найбільше значення для психічного розвитку мають передусім навчання та виховання як цілеспрямовані процеси на опанування особою соціального досвіду та формування особистості, що здійснюються найефективніше в освітніх закладах. При цьому відмічається, що біологічний чинник у психології розглядвається як природня передумова психічного розвитку, а соціальний є провідним чинником у цьому процесі.

У плані проблеми соціальних чинників розвитку психіки розглядається й одна з найважливіших у психології проблема співвідношення навчання та розвитку людини. В основу її розкриття покладаються ідеї Л.С.Виготського, що широко використовуються у сучасній психології, як загальній, так і прикладних галузях. До них відноситься положення, що навчання (як і виховання) «веде» за собою розвиток. Для поглиблення розуміння цієї думки ним вводяться поняття зони актуального та найближчого розвитку. Першим позначається наявний рівень можливостей дитини, другим – потенційний, який визначається тим, що дитина може робити сьогодні за допомогою дорослого, а завтра – вже самостійно. І саме зона найближчого розвитку є найбільш діагностично значущою для визначення можливостей і рівня розвитку. Використовуєься тут також поняття сензитивного періоду як найбільш сприятливого для становлення певної психічної функції. З урахуванням введених понять, навчання буде найефективнішим у плані розвитку в тому разі, якщо буде опиратись на зону актуального розвитку, орієнтуватись на зону найближчого розвитку, відбуватися у сензитивний період.


Тема 6. Відчуття та сприймання

Зміст теми

Класифікація психічних процесів. Визначення відчуття. Види відчуттів: 1) залежно від способу дії подразника (контактні та дистантні); 2) залежно від місцезнаходження рецептора (екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні); 3) залежно від модальності (за рецепторами) (слухові, зорові, вібраційні, нюхові, смакові, тактильні, больові, температурні, кінестетичні, статичні, органічні). Загальні властивості відчуттів: якість, інтенсивність, тривалість, емоційний тон. Закономірності відчуттів: абсолютний поріг чутливості (нижній та верхній), поріг чутливості до розрізнення (диференційований поріг); адаптація, взаємодія відчуттів, синестезія, рівень сенсорної організації.

Визначення сприймання. Загальні властивості сприймання: цілісність та структурність, вибірковість, константність, осмисленість та узагальненість. Ілюзії, галюцінації сприймання. Індивідуальні особливості сприймання (типи сприймання).
Методичні поради

При відтворенні знань щодо суті відчуттів звертається увага на те, що цей психічний процес є первинною сходинкою у пізнанні навколишнього середовища. Його суть полягає у 1) відображенні окремих властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності 2) при безпосередній дії на органи чуття. Тобто це рівень чуттєвого пізнання дійсності. Далі розкривається питання класифікації відчуттів з урахуванням різних ознак (чи підстав): залежно від способу дії подразника; залежно від місцезнаходження рецептора); 3) залежно від модальності (за рецепторами); наводяться відповідні види відчуття та приклади. При цьому зазначається, що найбільш вживаною у психології є класифікація відчуттів за модальністю – за рецепторами, щодо яких називається місцезнаходження.

Як основа для визначення індивідуальних властивостей відчуття визначаються загальні властивості та закономірності, розкривається їх суть. Характеризуючи нижній поріг чутливості, слід сказати про існуючу закономірність: чутливість у людини обернено пропорційна порогу чутливості; чим нижче поріг чутливості, тим більша чутливість. При характеристиці порога чутливості до розрізнення (диференційований поріг) згадується закон Бугера-Вебера про те, що здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною: помічена різниця в подразниках різної модальності є сталою величиною стосовно вихідної (наприклад, різниця в яскравості світла – 1/100; у вазі – 1/30; звуку – 1/10). Чутливість до різниці сили подразників перебуває в оберненій залежності: чутливість більша, коли поріг менший.

При визначенні сприймання підкреслюється відмінне від відчуття: тут відбувається відображення не окремих, а всіх властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності, але також при безпосередній їх дії на органи чуття. Виходячи з визначення сприймання, виводяться й основні його властивості – цілісність та структурність, вибірковість, константність, осмисленість, пояснюється їх суть. Розглядається також явище ілюзії сприймання та галюцінації. Якщо ілюзії – це помилки сприймання, то галюцінації виникають при відсутності реального подразника на органи чуття.


Тема 7. Пам’ять

Зміст теми

Визначення пам’яті. Види пам’яті: 1) за змістом: образна, словесно-логічна, рухова, емоційна; 2) за часом між запам’ятовуванням та відтворенням матеріалу: короткочасна, довготривала, оперативна; 3) за метою: мимовільна, довільна; 4) за способом запам’ятовування: механічна, смислова.

Запам’ятовування, збереження, забування, відтворення як основні процеси пам’яті. Запам’ятовування, його види (мимовільне, довільне; механічне, смислове). Умови мимовільного та довільного запам’ятовування. Визначення збереження. Крайовий ефект пам’яті. Визначення забування, його властивості. Визначення відтворення, його види (впізнавання, згадування, пригадування, спогади). Основні властивості пам’яті: співідношення запам’ятовування та забування, обсяг, точність, мобілізаційна готовність.
Методичні поради

Наступною сходинкою у пізнанні навколишнього середовища є процес пам’яті. Він забезпечує накопичення людиною досвіду, отриманого передусім на основі чуттєвого пізнання, а також у вигляді понять, умінь, навичок. Пам’ять визначається через ті процеси, які її послідовно забезпечують: запам’ятовування, збереження, забування, відтворення. Далі розкривається питання видів пам’яті з урахуванням різних ознак (чи підстав): за змістом, за часом між запам’ятовуванням та відтворенням матеріалу, за метою, за способом запам’ятовування, які називаються та суть яких пояснюється.

Серед основних властивостей пам’яті відмічаються: співвідношення запам’ятовування та забування, обсяг, точність, мобілізаційна готовність. У кожної людини спостерігається різне співвідношення запам’ятовування та забування, що визначає суть рекомендацій щодо її поліпшення: 1) швидке запам’ятовування та швидке забування (необхідна своєчасна організація повторень матеріалу); 2) повільне запам’ятовування та повільне забування (потрібне систематичне заучування матеріалу невеликими порціями); 3) швидке запам’ятовування та повільне забування (-); 4) повільне запам’ятовування та швидке забування (пам’ять потребує постійного розвитку). Обсяг пам’яті для нового матеріалу чи позбавленого смислу – 7 ± 2 одиниці інформації. Точність пам’яті – здатність без похибок відтворити інформацію. Мобілізаційна готовність пам’яті – здатність відтворити потрібний матеріал у порібний час.

Сутність пам’яті розкривається через представлення матеріалу, який пояснює зміст її складових процесів. Запам’ятовування забезпечує закріплення нової інформації. Виокремлюються та характеризуються види запам’ятовування (мимовільне та довільне; механічне та смислове), щодо кожного з яких визначаються умови. Умовами мимовільного запам’ятовування є: забезпечення дієвого ставлення до матеріалу; забезпечення активної розумової робот з матеріалом; зацікавлене ставлення до діяльності. Умовами довільного запам’ятовування є: чітке визначення мети запам’ятати; формування мотивів діяльності – пізнавальних інтересів, почуття відповідальності, усвідомлення важливості; застосування логічних прийомів запам’ятовування: розуміння, складання плану, порівняння, класифікація, систематизація, схематизація, опора на образи, використання комбінованого способу запам’ятовування, повторення. При характеристиці процессу збереження згадується крайовий ефект пам’яті – перший і останній елементи в ряду інформації відтворюються краще, ніж середній. При характеристиці забування відмічається його охоронне значення, переведення інформації у несвідоме. Особливе місце у пам’яті відводиться процессу відтворення, яке представляють його види: впізнавання, згадування, пригадування, спогади. Впізнаввання характеризується відтворенням інформації в умовах повторного її сприймання; згадування – без повторного її сприймання. Пригадування – це таке згадування, що потребує активних розумових зусиль. Спогади – локалізоване в часі і просторі відтворення образів минулого (де, коли і що відбулося).


Тема 8. Уявлення

Зміст теми

Визначення уявлення. Особливості уявлення: наочність, фрагментарність, нестійкість та непостійність, узагальненість. Види уявлення: 1) за походженням: що виникли на основі відчуття та сприймання, уяви, мислення; 2) за ступенем узагальненості: одиничні та конкретні, загальні, схематичні; 3) за аналізаторами, з якими пов’язане виникнення уявлень: зорові, слухові тощо; 4) за ступенем вольових зусиль: мимовільні, довільні.


Методичні поради

При розкритті суті уявлення звертається увага на те, що уявлення визначається через його розуміння як процессу і як результату відображення навколишньої дійсності. Уявлення як процесс - це відображення предметів та явищ, що в даний момент не діють на органи чуття. Уявлення виникають на основі відчуття, сприймання (а тому опосередковано уявлення є етапом чуттєвого пізнання) і пам’яті. Уявлення ж як результат відображення – це вторинний образ предмета чи явища, що виник на основі відчуття, сприймання та збережений у пам’яті.

Саме від суті уявлення залежать і його особливості - наочність, фрагментарність, нестійкість та узагальненість. Наочність – це конкретність образу уявлення. Водночас в ньому відображаються найважливіші, найзагальніші ознаки, тобто він характеризуються узагальненістю. Фрагментарність свідчить про те, що в образі уявлення відображається предмет не повною мірою, а лише частково, залежно від вибірковості сприймання суб’єкта. Нестійкість характеризує образ з огляду на можливість сталості його збереження – певні його ознаки та образ уцілому можуть зникати, ставати «розмитими».

При розгляді видів уявлень визначається основа для їх поділу. Так, за походженням вони поділяються на ті, що виникли на основі відчуттів та сприймань, на основі уяви, на основі мислення; за ступенем узагальненості: одиничні (або конкретні); загальні, у яких представлено загальні риси групи схожих предметів; схематичні – у вигляді умовного графічного позначення предмета; за аналізаторами, з якими пов’язане виникнення уявлень: зорові, слухові, смакові, тактильні, нюхові та ін. Однак останній поділ є умовним, оскільки уявлення виникають за участю декількох аналізаторів, але один з них може бути домінуючим. За ступенем вольових зусиль для створення образів уявлення поділяються на мимовільні (ті що виникають самі по собі) та довільні (за умови постановки спеціальної мети уявити).


Тема 9. Мислення

Зміст теми

Суть мислення, його ознаки (опосередкованість, узагальненість). Мислення як процес розв’язання задачі. Мислительні операції: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, систематизація, конкретизація. Форми мислення: поняття, судження, умовивід. Компоненти (сторони) мислення: змістовий, операційно-організаційний, емоційно-мотиваційний. Види мислення: 1) за змістом: наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне; 2) за характером задач, що розв’язуються: теоретичне, практичне; 3) за ступенем розгорнутості: аналітичне, інтуїтивне; 4) за ступенем новизни: репродуктивне, продуктивне.

Властивості мислення: узагальненість, усвідомленість, самостійність, стійкість, гнучкість, широта, глибина, швидкість, продуктивність, критичність; переважання виду мислення, стиль мислення (аналітичний, синтетичний, ідеалістичний (інтуітивний), прагматичний, реалістичний).

Мислення і розум (інтелект). Розуміння як процес та результат мислення.


Методичні поради

При визначенні та розкритті суті мислення звертається увага на те, що цей пізнавальний психічний процесс, який виникає на основі чуттєвого пізнання, не є чуттєвим і безпосереднім пізнанням. Мислення – це опосередковане та узагальнене відображення наочно не даних властивостей, відношень та залежностей предметів і явищ дійсності. Таким чином, ознаками мислення є його опосередкованість та узагальненість. Опосередкованість – це відображення об’єктивної дійсності не безпосередньо через органи чуття, а опосередковано а) мислительними операціями, б)мовою та мовленням. Узагальненість мислення полягає у відображенні нових (порівняно з тим, що отримуються на основі відчуття, сприймання, уявлення), суттєвих, загальних властивостей, зв’язків та відношень предметів і явищ.

Мислення розглядається як вершинна характеристика пізнавальної (розумової, інтелектуальної) діяльності людини. Саме з цим психічним процесом, мислительними якостями (узагальненість, усвідомленість, стійкість, самостійність, гнучкість та ін.) найбільшою мірою пов’язуються її інтелектуальні (або розумові) можливості.

Процес мислення розглядається як мислительна діяльність, яка забезпечується розв’язанням мислительних задач (задача визначається як одиниця діяльності). Процес розв’язання мислительних задач здійснюється за етапами: аналіз умов задачі, планування та організація її розв’язання, власне розв’язання завдачі шляхом використання мислительних операцій для отримання певного результату, самоконтроль та коригування як процесу, так і результату діяльності. Мислення як діяльність характеризується мотиваційною, змістовою та організаційно-операційною сторонами. Мотиваційна – це наявність у суб’єкта позитивного ставлення до розв’язання мислительної задачі; змістова – мислення передбачає наявність знань, оскільки «пуста голова не мислить» (К.Д.Ушинський). Організаційно-операційна – це володіння вміннями, відповідних до етапів розв’язання мислительних задач (аналіз, планування та ін.) та мислительними операціями. Без наявності цих складових сторін процес мислення не є можливим.

Як основні операції мислення розглядаються аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація, класифікація, систематизація та розкривається їх суть. Розкривається і суть основних форм мислення, які є його результатом: поняття, судження, умовисновки.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка