Методичні рекомендації Юридична відповідальність державних службовців та її види м. Комсомольськ



Скачати 466.16 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір466.16 Kb.
1   2   3

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади.
Окрім специфіки суб'єкта, певними особливостями за цим видом відповідальності наділені також і загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови, як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті говориться не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб'єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволено все, що не заборонено законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб, які прямо заборонені в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживанням.
Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (усні або письмові розпоря-дження, накази, постанови, рішення тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов'язані були виконати на підставі покладених на них обов'язків).
Іншою особливістю цієї відповідальності є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України).
При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.
При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-правового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити Конституції України, міжнародно-правовим актам, законам України тощо. Переважна більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнати їх неконституційними може лише Конституційний Суд України.
Певну особливість має причинно-наслідковий зв'язок, який у цьо-му випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона відшкодовується у повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода (ст. 1167 ЦК України).
Після відшкодування завданої шкоди держава Україна, АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому завданні шкоди посадової чи службової особи.


Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами.
Цей вид деліктної відповідальності передбачений ст. 1176 ЦК України.

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед суб'єктом - заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦК України належать:
1) органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою формою досудового розслідування у кримінальних справах.

Згідно з чинним законодавством органами дізнання є: 1) міліція, податкова міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки); 2) органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання); 3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або у розташуванні частини, з'єднання, установи); 4) митні органи (у справах про контрабанду); 5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ); 6) органи державного пожежного нагляду (у справах про пожежі і порушення протипожежних правил); 7) органи охорони державного кордону (у справах про порушення державного кордону); 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні;
2) органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи, наділені правом проводити досудове слідство у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством до них належать: слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції
і слідчі органів безпеки;
3) органи прокуратури
, тобто органи, на які покладено функції підтримання державного обвинувачення у суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
4) органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя. Згідно з Конституцією України система судових органів складається з Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції (місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд
України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України). Однак суб'єктами за цим видом делікту є переважно суди загальної юрисдикції, що здійснюють правосуддя у кримінальних та адміністративних справах.
Зрозуміло, що від імені цих органів безпосередньо діють їх посадові і службові особи. Проте, особа заподіювача шкоди відмежовується від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. Посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдається шкода, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, але й від імені держави.

І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.
Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у цьому делікті. Дане протиправне діяння, передбачене як умова настання відповідальності, містить у собі виключний перелік протиправних діянь:

- незаконне засудження;
- незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
- незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;
- незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;
- незаконне затримання;
- незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Якщо шкода завдається фізичним або юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Не має права на відшкодування завданої шкоди фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч. 4 ст. 1176 ЦК України).
Однак у разі, коли фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведені в належному порядку, у такому разі шкода, завдана особі, має відшкодовуватися на підставах ст. 1176 ЦК України.
Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 1176 ЦК України). При цьому завдана ними шкода відшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності (ст. 326 ЦК України).
Коли держава відшкодувала шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. 3 ст. 1191 ЦК України).

ВИСНОВОК

Юридична відповідальність, як реакція держави і суспільства на скоєне правопорушення, виявляється перш за все в застосуванні до правопорушника певних особистих або майнових обмежень.

Таким чином, юридична відповідальність - це вид і міра примусового позбавлення благ особистого або майнового характеру, що зазнає правопорушник.
Юридична відповідальність настає тільки за наявності правопорушення, передбачається нормами права як один з видів державного примусу,
завжди припускає строге нормування міри державного примусу (розмір штрафу, неустойки, термін позбавлення волі і ін.), здійснюється спеціально уповноваженим на те колом осіб і суворо до відповідності з процесуальними нормами - карно-процесуальними, цивільно-процесуальними, адміністративно-процесуальними і ін., завжди пов'язана зі встановленням певних правових підстав як наслідок юридичної відповідальності (наприклад, судимість).

Список використаної літератури:

1.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984 р.; станом 11.07.2008 року.
3.Кримінальний кодекс України від 05.04. 2001 р.;
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.; станом на 20.04.2007 року.
5.Кодекс Законів про Працю України станом на 20.08.2006 року.

6.Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-XII

7.Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 р. №3206-VI.

8.Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року N 3781-XII.

9. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII.

10.Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII.

11.Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року № 3781- XII.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»

13. «Цивільне право України», Я.М.Шевченко, т.2, „Ін Юре”, -К:, 2003.


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка