Методичні рекомендації Юридична відповідальність державних службовців та її види м. Комсомольськ



Скачати 466.16 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір466.16 Kb.
1   2   3

2) корупційних діянь, якими є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;
3) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).
Суб'єктами корупційних діянь є особи, які уповноважені виконувати державно-владні функції:
- державні службовці і посадові особи органів місцевого самоврядування;
- депутати всіх рівнів;
- сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;
- військовослужбовці, крім тих, які проходять строкову службу;
- судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби та інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також працівники суду, прокуратури тощо.

За окремими нормами Закону України «Про засади запобігання та боротьби із корупцією» виокремлюються спеціальні суб'єкти корупційних діянь:
- державні службовці, що є посадовими особами;
- керівники міністерств, державних комітетів, державних підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів;
- особи, на яких покладено обов'язки складання протоколів про вчинення корупційних діянь;
- судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу ОВС, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, уповноважені на виконання функцій державного працівника апарату суду, прокуратури й інших перелічених органів.
Відповідно ЗУ «Про засади запобігання та боротьби із корупцією», державний службовець не має права:
а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недо-стовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:
а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;
г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

4.Конституційно-правова відповідальність державних службовців
Більшість конституційно-правових норм не містить санкції і за умови їх порушення настає юридична відповідальність, передбачена іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, трудовим тощо).

Конституційні норми можна поділити на дві групи:
а) бланкетні санкції, в яких не встановлюються конкретні форми відповідальності і які для вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності відсилають до кримінального, адміністративного чи іншого галузевого законодавства;
б) санкції, що передбачають конкретні форми відповідальності.
В останньому випадку мова йде про особливий вид юридичної відповідальності - конституційно-правову відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційно-правового делікту та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення.
Однак конституційно-правова відповідальність державних службовців настає не лише за порушення норм Конституції України, але й інших законів.

Розкриємо особливості понять «державні органи» та «органи державної влади».
Державні органи - структурно організовані елементи державного механізму, наділені владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов'язаних з реалізацією тієї або іншої функції держави. Система цих органів утворює апарат держави. Поняття «державні органи» є ширшим від поняття «органи державної влади».

За місцем або напрямом державної діяльності розрізняють такі види державних органів:

1) органи законодавчої влади;

2) глава держави;

3) органи виконавчої влади;

4) органи судової влади;

5) контрольно-наглядові органи.

До державних органів належать і органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні виконують низку владних державних функцій.
Апарат державного органу - це сукупність внутрішньо-організованих структурних служб та підрозділів, діяльність яких спрямована на забезпечення діяльності державного органу щодо виконання завдань, які перед ним стоять.

Інше усунення від виконання функцій держави та заборона за-ймати посади в державних органах та їх апараті - це специфічні заходи державного примусу, які запропоновано об'єднувати поняттям «конституційно-правова відповідальність», оскільки вони базуються на конституційних положеннях щодо засад функціонування конституційних органів та реалізації державної служби і не підпадають під жодний інший вид відповідальності (адміністративну, дисциплінарну, кримінальну, цивільно-правову).

За своїм змістом деякі з них лише схожі з відповідними адміністративним стягненнями та кримінальними покараннями.
Згідно із Законом України «Про засади запобігання та боротьби із корупцією» під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи.
Заборона займати посади в державних органах та їх апараті є спеціальним примусовим заходом, який обмежує реалізацію особою, визнаною винуватою у вчиненні корупційного діяння і притягнутою за це до встановленої законом відповідальності, права на державну службу та на зайняття інших посад в системі державних органів України. Вона обумовлена тим, що вчинення корупційного діяння завжди безпосередньо пов'язано з посадовим статусом винуватої особи і має за мету унеможливити в майбутньому неправомірне використання нею такого статусу у сфері діяльності державних органів.
Разом із звільненням з посади (іншим усуненням від виконання функцій держави) ця заборона становить комплекс ефективних заходів антикорупційного спрямування, один з яких є відповідним стягненням за вчинене діяння (особа позбавляється роботи, яка полягає у виконанні функцій держави), другий - має профілактичний характер (виключаючи можливість набуття такою особою впродовж певного періоду відповідних повноважень, закон унеможливлює вчинення нею корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією).
Зазначена заборона має тимчасовий характер, про ще є вказівка закону на конкретний термін її дії (впродовж трьох років з дня звільнення).

Крім того, законодавством України передбачені додаткові негативні наслідки для осіб, які вчинили корупційні діяння. Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону «Про державну службу»,

ч. 10 ст. 50-1 Закону «Про прокуратуру», ч. 2 ст. 5 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», державні службовці, прокурори, судді, прокурори і слідчі прокуратури, військово-службовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, особи начальницького складу податкової міліції та особи начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України, усунуті від виконання функцій держави за вчинення умисного злочину, вчиненого з використанням свого службового становища, або у зв'язку з вчиненням корупційного діяння (саме корупційного діяння, а не іншого корупційного правопорушення), та члени їх сімей позбавляються права на одержання пільгових пенсій, передбачених переліченими законами, і пенсії призначаються їм на загальних підставах.
5.Кримінальна відповідальність державних службовців
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення поширюються на всіх без винятку службових осіб.

У розділі XVII Особливої частини КК встановлено кримінальну відповідальність за діяння (статті 364-370 КК), родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Ці діяння належать до так званих загальних видів злочинів, вчинених у сфері службової діяльності (далі - службові злочини), безпосереднім об'єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів (наприклад, статті 162, 210, 238, 284, 351, 371-373, 375 КК), вчинення яких також зумовлено службовим становищем суб'єкта, але їх основним безпосереднім об'єктом є інші суспільні відносини (особисті права і свободи людини та громадянина, господарська діяльність, власність, інтереси правосуддя тощо).

Об'єктивна сторона службових злочинів характеризується певними ознаками. Одні з цих злочинів (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 365, 366, 368-370 КК) - лише шляхом активної поведінки - дії. Обов'язковою ознакою цих злочинів є наявність безпосереднього зв'язку між діянням особи та її службовою діяльністю, оскільки вони завжди обумовлені службовим становищем суб'єкта і вчинюється всупереч інтересам служби.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених у частинах 1 статей 364, 365 і 367 КК, є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам. Така істотна шкода може полягати у заподіянні:

1) матеріальних (майнових) збитків;

2) нематеріальної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди;

3) матеріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.
1. Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, якщо вона в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Причому матеріальна шкода:

а) може бути реальною і тоді полягає у заподіянні прямих майнових збитків;

б) може полягати в так званій упущеній вигоді - неодержаних доходах;

в) може складатися з суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.
Питання про те, чи є шкода істотною, якщо полягає у заподіянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає: у порушенні охоронюваних Конституцією, іншими законами прав та свобод людини й громадянина (права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо; у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; порушенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що ускладнює чи перешкоджає підприємствам, установам та організаціям виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається й така шкода, яка є наслідком використання службового становища для:

а) сприяння чи потурання вчиненню злочину;

б) вчинення поряд зі службовим іншого зло-чину;

в) приховування раніше вчиненого злочину.
Із суб'єктивної сторони службові злочини можуть вчинюватися як умисно, так і через необережність.

Злочини з формальним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368-370 КК) вчинюються лише з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалості (ст. 366 КК) діяння може бути як умисним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.
Суб'єкт усіх службових злочинів (за винятком давання хабара) - спеціальний - тільки службова особа. До службових згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК належать особи, які постійно або тимчасово:

1) здійснюють функції представників влади;

2) обіймають на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків;

3) обіймають посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обо-в'язків;

4) виконують зазначені обов'язки за спеціальним повноваженням.
Представниками влади є, передусім, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої належності. Отже, представник влади - це працівник, який, як правило, перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право пред'являти вимоги і приймати рішення, обов'язкові до виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості та підлеглості. До них, зокрема, належать, народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.
Під організаційно-розпорядчими обов'язками розуміють функції із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи органі-заціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, громадських об'єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів, особи, які керують ділянками робіт тощо.

Адміністративно-господарські обов'язки охоплюють функції з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягають у встановленні порядку його збереження, переробки, реалізації, забезпеченні контролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.
Особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням, проте лише за умови, якщо ці функції покладено на неї уповноваженим органом (службовою особою) та у встановленому законом порядку.

6.Матеріальна відповідальність державних службовців
Матеріальна відповідальність виконує правовідновлювальну функцію та настає за дисциплінарний проступок, яким завдано матеріальних збитків державному органу.
Матеріальна відповідальність державного службовця та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування та характером правових норм, що їх регулюють.
Державні службовці несуть відповідальність за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Відповідно до ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну державному органу під час виконання трудових обов'язків, державні службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Стаття 134 КЗпП України встановлює вичерпний перелік підстав повної матеріальної відповідальності працівника.
Державні службовці притягуються також до матеріальної відповідальності за вчинення корупційних діянь, що не містять складу злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності (наприклад: збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

Керівники державного органу, відповідно до чинного законодавства, несуть повну матеріальну відповідальність у випадках:
- незаконного звільнення або переведенні працівника на іншу
роботу (п. 8 ст. 134, ст. 237 КЗпП);
- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством (п. 9 ст. 134 КЗпП);
- відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться тоді, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП);
- затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).
Покриття шкоди державними службовцями в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням керівника державного органу, керівниками державних органів та їх заступниками за розпорядженням вищестоящого, в порядку підлеглості, органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження уповноваженого органу, або вищестоящого, в порядку підлеглості, органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання керівником державного органу позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

7.Цивільна відповідальність державних службовців

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Це право є важливою гарантією реалізації принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України). Однак ця норма є лише загальною правовою засадою, що дістає свій подальший розвиток у статтях 1173-1175 ЦК України.
Аналізуючи зазначені статті, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само-врядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК України), посадовими або службовими особами цих органів (ст. 1174 ЦК України), а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України), відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.
Найбільш суттєвою відмінністю цього виду відповідальності є суб'єктний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:
- органи державної влади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та виконавчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);
- органи влади Автономної Республіки Крим, тобто виборні та інші органи територіальних громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);
- органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх

виконавчі комітети та голови тощо);
- посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпо-рядчих та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність на загальних підставах.
Ці суб'єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави Україна, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.
Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).
Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України).

Держава Україна, АРК та територіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну їх органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності (статті 326-327 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка