Методичні рекомендації щодо вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні Великий голод в Україні 1932-1933 років



Скачати 184.34 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір184.34 Kb.
#26187
ТипМетодичні рекомендації
Методичні рекомендації

щодо вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні
Великий голод в Україні 1932-1933 років
Голодомор 1932-1933 років – одна з найтрагічніших сторінок минулого України. Нинішнє покоління має глибоко усвідомити масштаби пережитого лихоліття, зробити все для збереження пам’яті про загиблих. Ще зовсім недавно навіть згадувати про ці події не можна було. В Україні вперше голод 1932-1933 рр. почали визнавати лише з 1988 року. Тоді ж письменник Олекса Мусієнко вжив і саме слово «Голодомор», яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до науково-історичної літератури. Загиблих голодною смертю скидали в могили покотом, хрестів не ставили – не встигали, у цвинтарну книгу імен не заносили – не мали сил, поминальні свічки там ще недавно запалювали крадькома. Дивом уцілілі від голодомору діди і баби скорботно доживали свої дні наодинці з страшною пам’яттю тих восьми місяців голоду 1932-1933 років.

Голодомор в Україні – це явище, про яке ми не можемо і не сміємо мовчати. Мертві вже не можуть нічого розповісти про муки голодної смерті. Тому обов’язок учителя історії, вихователя, класного керівника – сказати правду про ті події за них, передати цю страшну правду наступним поколінням.

Голодомор був наслідком терору голодом. У свою чергу, терор голодом був третьою, після розкуркулення і податково-пільгового перепаду, формою силового тиску на селянство з метою створення колгоспного ладу. Якщо перші дві форми тиску використовувалися владою, щоб загнати селян в колгоспи, то терор голодом був застосований вже проти колгоспного селянства.

В сучасній літературі голод 1932-1933 рр. пов’язують з надмірними хлібозаготівлями. Це судження можна вважати вірним стосовно України тільки для хлібозаготівель з урожаю 1931 року. Надмірні хлібозаготівлі теж можна розглядати як терор голодом, тому що гинули люди – десятками тисяч у кожному регіоні. Та коли в Кремлі пересвідчувалися у цілковитій відсутності в регіонах насіннєвого і продовольчого зерна, то надавали допомогу, ідучи навіть на термінові закупки хліба за кордоном. Це робилося, у тому числі в УСРР у першій половині 1932 р., з однією метою: забезпечити сівбу і припинити смертність. Через це термін «терор голодом» варто залишити для іншого напряму сталінської практики: ліквідувати ситуації тяжкого голодування з масовою смертністю бунтарський потенціал українського села і виступити рятівником тих селян, які виявили бажання добросовісно працювати в громадському господарстві.

Терор голодом являв собою систему акцій, в яких були задіяні сотні тисяч людей – представники компартійно-радянського апарату, чекісти, міліція, працівники органів суду і прокуратури, робітники і службовці, яких мобілізували на хлібозаготівлі, сільські активісти з комітетів незаможних селян. Акції проводилися на підставі законів, інструкцій і положень, частина яких була опублікована одразу після прийняття, а також за усними вказівками, наявність яких чітко простежується за подібністю дій виконавців у різних районах.

У науковому обороті є велика кількість документів про те, що у боржників по хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. в УСРР і на Кубані відбирали все продовольство, яке під час обшуку знаходили на селянському подвір’ї. У тих селян, хто спромігся виїхати за межі України, конфісковували куплене або виміняне продовольство. Від 22 січня 1933 року кордони УСРР і Кубані взагалі було перекрито загород-загонами, щоб нікого не випустити за межі голодуючих регіонів.

Ці заходи в їх сукупності підлягають під визначення «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього», стаття ІІ, пункт «с»: «Навмисне створення для якої-небудь групи життєвих умов, розрахованих на цілковите або часткове фізичне знищення її».

Чому і за яких обставин ці заходи були застосовані проти сільського населення України? Можна доводити, що у колгоспів треба було забирати зерно, аби перетворити його на валюту і розплатитися за імпортні верстати; що у селян забирали хліб, щоб нагодувати голодуючі робітничі сім’ї у містах. Та чим пояснити те, що у зимові місяці 1932-1933 рр. у селян відбирали останній мішок картоплі, пляшку молока, склянку пшона, в’язку цибулі, словом все, що надавалося для їжі? Коли відбирали хліб, люди гинули десятками тисяч, коли відбирали все, вони гинули мільйонами.

Голодомор 1932-1933 рр. – штучний голод, організований тоталітарною владою СРСР, акт геноциду стосовно українського народу. [1. С. 192-193]

На початку 30-х років у СРСР загострилася криза колгоспного ладу: катастрофічно знизився рівень ефективності сільськогосподарського виробництва, зросло соціальне невдоволення селян. Ця криза була спричинена відсутністю досвіду управління масштабним колективним господарством, що зумовило значні втрати під час вирощування і збирання сільськогосподарської продукції, утратою селянами-колгоспниками матеріального стимулу до праці. Реакцією значної частини селянства на сталінські нововведення були прихований спротив, активна протидія дискримінаційним аграрним відносинам. Наслідком цього стало різке зниження обсягу хлібозаготівель. Одним із основних центрів саботажу та опору колгоспного ладу була Україна.

Спираючись на командні методи, влада СРСР взимку 1931-1932 рр. у багатьох регіонах республіки вилучила залишки товарного хліба і майже все продовольче і насіннєве зерно не лише з метою поповнення стратегічних союзних запасів хліба, а й з метою придушення опору українського селянства державній політиці у сільськогосподарській сфері. Такі дії влади різко спричинили голод на значній території України та унеможливили виконання хлібозаготівельних планів наступного господарського року.

Направлена Й.Сталіним восени 1932 року у республіку хлібозаготівельна комісія на чолі з головою РНК СРСР В.Молотовим, що мала надзвичайні повноваження ще більше погіршила ситуацію у сільському господарстві, довівши її до межі національної катастрофи. Вилучивши методом продрозкладки все зерно, конфіскувавши рештки наявного у населення продовольства, ця комісія прирекла значну частину народу України на голодну смерть. У результаті голодувала більша частина республіки, поширеними були випадки людоїдства і трупоїдства. [2. С. 394]

Причиною голодомору стала політика сталінського режиму щодо українців як нації, і зокрема щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців політиці комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави над всіма верствами населення.

Оскільки голод 1932-1933 рр. мав штучний і організований характер, він переріс у голодомор. Штучний характер голоду засвідчують такі об’єктивні обставини:



  • відсутність помітного негативного впливу з боку природних чинників (посухи, землетрусу та ін.);

  • відсутність голоду в сусідніх з Україною районів Росії;

  • різкий контраст у 1932-1933 рр. рівня смертності у селах України з показниками смертності у містах республіки.

Про організацію голодомору свідчать і реалізація комплексу заходів, ключовими серед яких були:

  • нереальні плани хлібозаготівлі (1930 рік – 440 млн. пудів хліба; 1931 рік – 477 млн. пудів; 1933 рік – 510 млн. пудів);

  • надмірний експорт хліба у зв’язку з потребами форсованої індустріалізації (1931 р. радянська закупівля техніки за кордоном становила 30% світового експорту машин і обладнання, 1932 р. – 50%), а ключовим джерелом їх фінансування був експорт зерна, значну частину якого давала Україна;

  • створення законодавчої бази для розгортання терору голодом (Постанова «Про охорону майна державних підприємств і колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної власності», так званий закон про «п’ять колосків», «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі»);

  • недостатній рівень необхідної допомоги продовольством з центру;

  • створення владою законодавчої бази для розгортання терору голодом;

  • радикальні кадрові зміни в Україні, що мали на меті забезпечити максимальну лояльність стосовно офіційної лінії, орієнтованої на форсовану модернізацію економіки;

  • включення в економічні процеси органів безпеки. Які повинні були шляхом масових репресій ліквідувати навіть потенційну опозицію панівному режиму, посилити «фактор страху», втримати під жорстким контролем розвиток суспільних процесів;

  • заборона виїзду за межі України, запровадження внутрішнього паспорта;

блокування інформації про голод. [3. С. 396-397]

В партійних і державних документах термін «голод» не вживався. Вся документація, пов’язана з проблемою голоду зберігалась під грифом «Таємно», відправлялась на місця зашифрованою. За кордоном вперше інформація про голод в СРСР була опублікована у березні 1933 р. в газеті «Манчестер гардіан». Відповіддю радянської сторони на цю публікацію стала заборона іноземним журналістам відвідувати місцевості, які постраждали від голодомору. Така офіційна лінія не лише не приховувала масштаби голоду, а й унеможливлювала будь-яку допомогу міжнародної спільноти.

Загальна кількість жертв катастрофи 1932-1933 рр. в Україні досі не відома. Дослідники лише наближаються до її реальної статистики. [4.]




Рік оцінки

Прямі втрати

Сукупні втрати (прямі втрати і втрати від зниження народжуваності)

Іван Багряний

1946

понад 5 млн.




Василь Кук

1952

5-7 млн.




Дмитро Соловей

1954

4-5 млн.




Володимир Кубійович

1959

2-3 млн.




Роберт Конквест

1986

5 млн.




Станіслав Кульчицький

1990-1991

3-3,5 млн.

5 млн.

Сергій Максудов

1991

4,6 млн.

5,5-6 млн.

Стівен Віткрофт

2001

3-3,5 млн.




Василь Марочко

2007

6 млн.




Голодомор лишив по собі Україні не тільки мільйони безіменних поховань, не тільки заплановану і по-звірячому здійснену Сталіним «стовідсоткову колективізацію», а й страшну духовну руїну.

Коли в селянина вирвали з-під ніг землю, в країні не лишилося жодної незалежної од волі правителів людини. Рвалася у безсилій розпуці вибита з нормального існування селянська душа, зачаювалася в страхові, у нещирій покорі, у вічній тривозі втратити й ту мізерію, що її милостиво вділила система. Привид Соловків – велетенський концтабір для «розкуркулених» і «націоналістів» стояв невідступно над селянськими хатами. Мораль, традиції, талант народу, його віра і надії – все це було відкинуто новою реальністю як непотріб, анахронізм.

Взимку 1932-1933 рр. духу не вистачало ні страждати, ні плакати ні за батьками, ні за дітьми. Смерть стала звичною, втратила свою трагічність, і не була вже ні лихом, ні горем. Люди сприймали її як порятунок від мук. Голод 1932-1933 рр. став трагедією, масштаби якої неможливо осягнути, голод травмував націю, залишивши на тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Ті, що пізнали трагедію голоду, розуміли, що в цьому хтось винуватий. Розуміло це і партійне керівництво держави.

Документи закритих раніше архівних спецфондів свідчать, що Й.Сталін, влада мали належну інформацію про масову смертність людей від штучно організованого голоду. Сталін назвав «харчові труднощі» колгоспників дитячою іграшкою. Села України обезлюднили, чорні прапори майоріли над сільрадами у вимерлих селах, а Й.Сталін виконував міжнародні торгівельні зобов’язання СРСР.

Бернард Ф. Ланкастер у «Нью Йорк Геральд Тріб’юн» висловив думку, що комуністи хотіли показати світові, що їхня батьківщина враз стала багатою, бо прийшли до влади вони – комуністи. Крім того, вони всіма силами намагалися роздобути валюту, закордонні машини та зброю для своєї комуністичної імперії. [5.]

Якось у розмові зі Сталіним Черчілль, прем’єр-міністр Великобританії, зазначив, що був вражений втратами в людях за часів колективізації та голоду в Україні, на що Сталін відповів, що це було абсолютно необхідно для того, щоб на наших фабриках з’являлися нові машини, а на полях – нові трактори. [6.]

Командно-адміністративна система з її заходами в сільському господарстві вела справжню війну проти власного народу, проти селянства. Хлібороби стали безправними колгоспниками-кріпаками держави, позбавленими можливості користуватися результатами власної праці. Від голоду страждали й помирали не нероби, а люди, які чесно трудилися. Гинули працьовиті, самостійні хазяї, яким пришивали «куркульський саботаж», непокірні нащадки козацькі, які не могли змиритися зі сваволею влади, гинула сільська інтелігенція, носій культури і національної ідеї.

Все здібне, талановите, здорове духом і тілом. Все, що мислило, опиралося насильству, протестувало, шукало правди, - все це нещадно винищувалося з корінням, і осиротілі діти, приречені до голодної смерті, не могли понести далі науку своїх батьків. Невідомими залишилися прізвища і імена багатьох жертв голодомору. [7.]

Голодомор став формою терору голодом, методом геноциду українського народу, засобом морального тиску на суспільство, жорстокою платою за сталінські модернізацію та «великий перелом».

Про цей злочин сталінщини, більшовизму перед українством ми не можемо і не сміємо мовчати.

Виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-ІV, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року № 789-ІV, в якому Голодомор визнається актом геноциду українського народу внаслідок зумисних дій тоталітарного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР; визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей…», 28 листопада 2006 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Стаття 1 цього Закону стверджує: «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу» У статті 2 зазначається: «Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».

Сьогодні не визнавати сам факт Голодомору неможливо. І що це за доля народу: пережити нещастя і доводити, що ти його таки пережив? Тут доречно згадати людину, яка віддала багато зусиль для того, щоб у світі знали про трагедію Голодомору в Україні і знали, що це був геноцид. Власне, останні 20 років свого життя він присвятив доведенню саме цієї істини. Це історик, політичний діяч Джеймс Мейс (1952-2004). [8. С. 305]

Він видав п’ять книжок, понад 250 наукових публікацій в енциклопедіях, американських, англійських, ізраїльських та українських часописах. Президент України В.Ющенко 26 листопада 2005 року нагородив Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня (посмертно), а 2 грудня того ж року підписав розпорядження про вшанування пам’яті дослідника. Джеймс Мейс запропонував доступний кожному з нас акт ушанування пам’яті винищених у ті страшні роки українців: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих.

Українці повинні знайти в собі мужність визнати, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися, і переконати в цьому інших. Ми маємо усвідомити, що нинішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше.

У вивченні Голодомору існує низка дискусійних питань, зокрема головні з них:


  • спрямованість Голодомору. Ряд дослідників, переважно українських, наголошують на національному характері Голодомору, підкреслюючи саме національний його компонент. Інші підкреслюють соціально-класовий його характер. Останнім часом до цього додалась полеміка щодо кваліфікації Голодомору як геноциду;

  • кількість загиблих. Оскільки більшість статистичних матеріалів було знищено, то різні методики підрахунків дають і різні результати – від трьох до десяти мільйонів;

  • Роль українського керівництва – як центрального, так і місцевого. Якщо у відомій пошуковій Інтернет-системі Google задасте пошук словосполучення «Голодомор 1932-1933», то вона видасть переважно україномовні ресурси. В російськомовній літературі заведено писати про голод 1932-1933 рр. Термін Голодомор майже не вживається. Відома електронна вільна енциклопедія – Вікіпедія подає дещо відмінні матеріали про Голодомор в російськомовному і українськомовному варіантах. Український Голодомор в російському варіанті розглядається як частина Великого голоду 1932-1933 рр.

До недостатньо досліджених питань можна віднести:

  • механізм Голодомору на місцевому рівні: хто був виконавцем злочинних наказів, хто відповідав на рівні району, села;

  • національний аспект Голодомору, адже гинули і єврейські, німецькі та інші села;

  • місто і село під час Голодомору. Чому голод панував саме у селах?

  • як люди рятувались, хто і як рятував або допомагав?

  • як доходила інформація про масовий голод до інших регіонів, країн, яка і чому була реакція простих людей, громадськості, урядів. [9. С.4]

З 1998 р. в Україні щороку, в останню суботу листопада відзначається День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій, про що видано відповідний Указ Президента України.

Шириться кількість держав світу, парламенти яких визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом українського народу. (Естонія, Канада, Аргентина, США, Австралія, Угорщина, Італія, Литва, Грузія, Польща, Перу, Іспанія).

Обов’язок живих – вшанувати пам'ять жертв сталінської, більшовицької політики геноциду українського народу. Тому в Україні були засновані Асоціація дослідників Голодомору, Український інститут національної пам’яті.

Роки державної незалежності України сприяли дослідженню й висвітленню страшної катастрофи українців у ХХ столітті. Українська спецслужба розкриває для вітчизняної та світової спільноти наявні в неї архівні документи, які залишилися від часів тоталітаризму. Особливого значення для наукового осмислення причин, перебігу і наслідків трагедії, її кваліфікації як геноциду українського народу має виявлення і публікація історичних джерел. До 75-річчя голодомору в Україні вийшов тематичний збірник документів і матеріалів «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: документи і матеріали». Це видання дасть суттєвий поштовх до наукового осмислення справжніх причин і наслідків найжахливішої трагедії українського народу.

У публікаціях поданого нижче списку розкриваються причини голодомору 1932-1933 рр., аналізується механізм творення терору голодом, простежуються руйнівні наслідки голодного лихоліття. Подається також огляд художньої літератури про ці жахливі події історії українського народу.

Книги та статті про голодомор 1932-1933–х років:

1. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. – К.: Наукова думка, 2003. – 887 с.

Дослідження історії голодомору 1932-1933 років.

2. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К.: Політвидав України, 1990. – 605 с.

Збірник містить дослідження вчених та нові розсекречені архівні матеріали, які висвітлюють справжні причини, хронологічний перебіг та наслідки голодомору.

3. Граціозні А. Голод 1933 року був геноцидом проти українського народу: Сталін не прагнув винищити всіх українців, він хотів убити декілька мільйонів, аби змусити інших скоритися його владі //День. – 2007. 9 вересні.- С.1,4.

4. Кульчицький С. 1933: трагедія голоду. – К.: Т-во «Знання» УРСР. 1989.- 48 с. – (Сер. 1: Теорія і практика КПРС. Історія, № 6).

У брошурі зроблено спробу оцінити масштаби голоду 1932-1933 рр. і викликаних ним демографічних втрат.

5. Кульчицький С. Ціна «великого перелому» /С.Кульчицький; худож. Ю.Щепкін. – К.: Україна, 1991. – 431 с.

У науковому дослідженні на конкретних фактах доведено, що голод 1933 р. був результатом злочинної діяльності надзвичайної хлібозаготівельної комісії, що діяла в Україні під керівництвом Молотова і Кагановича.

6. Макаренко Н. Погляд із ХХІ століття: розсекречена пам'ять /Н.Макаренко //Молодь України. - 2007. – 6-10 вересня. – с. 8

Уривки з архівних матеріалів, документів-свідчень очевидців трагедії, які були представлені на виставці «Розсекречена пам'ять» у листопаді 2006 р. в м.Києві.

7. Марочко В. Голодомор в українському селі //Історія українського селянства. – К., 2006. – Т.2. – с. 178-199.

Розглядаються причини голоду, аналізується ситуація в українському селі, яка склалася внаслідок соціально-економічної політики радянської держави в 20-30-х роках ХХ ст.

8. Міщенко О. Безкровна війна: книга свідчень /О.Міщенко; худож. оформ. С.Бівая. – К.: Молодь, 1991. – 174 с.

Документальні розповіді, свідчення тих, кому довелося пережити страшний голод 1933 р.

9. Смертю смерть подолали: голодомор в Україні 1932-1933. – К.: Україна, 2003. – 352 с.

У книзі трагедія голодомору 1932-1933 рр. висвітлюється як у загальноукраїнському, так і в регіональному аспектах. Аналіз тогочасних подій органічно доповнюється численними архівними документами, спогадами очевидців, оригінальними ілюстративними матеріалами.

10. Тевнен Е. Голод 1932-1933 років в Україні очима французів, американців та інших людей Заходу: сучасний погляд //Всесвіт. – 2003.- № 1-2. – С. 151-160.

Голодомор 1932-1933 рр. у художній літературі:

1. Барка В. Жовтий князь: Роман /Передм. М.Жулинського.- К.: Київська правда, 2003. – 319 с.

Автор роману, який сам пережив голод і на власні очі бачив жахи канібалізму, розкриває страшну правду про трагічні події 1932-1933 рр. в Україні.

2. Бедзик Ю. Гіпсова лялька: Роман. – К.: Юг, 2004. – 288 с.

Роман про нечувані страждання нашого народу в роки голодомору 1932-1933 рр.

3. Збанацький Ю.Кандьор //Збанацький Ю. Ошукана віра. – К., 1989. – С.40-59.

Оповідання про життя українського села в період сталінізму та жахливий голод 1933 р.

4. Гуцало Є. Сльози божої матері: Повісті. – К.: Молодь, 1990. – 264 с.

Повість присвячено страшним подіям голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

5. Мак О. Каміння під косою: Повість. Худож. О.Коваль: 2-ге вид. – К.: Глобус, 1994. – 126.

У повісті відомої української письменниці з Канади розповідається про голодомор 1932-1933 рр. як трагедію українського народу.

У ході позаурочної роботи, позашкільної діяльності з учнями з вивчення Голодомору 1932-1933 років рекомендуємо провести такі заходи.

І. Уроки пам’яті жертв Голодомору в Україні:

«Пам’ятаймо про Голодомор 1932-1933 рр.»;

«Голодомор в Україні як антиукраїнський курс сталінізму»;

«Упокорення народів голодом».

ІІ. Мітинг-реквієм «У пам'ять замучених голодом».

ІІІ. Науково-теоретичні конференції старшокласників.

«Колективізація і Голодомор в Україні: події, факти, уроки»;

«Голодомор і «українське питання»;

«Голодомор в Україні 1932-1933 рр.»;

«Голодомор на Кіровоградщині»;

«Сучасні історичні дослідження Голодомору»;

«Дві України і дві аграрні політики (сталінська колективізація радянської України й ринкові перетворення в аграрному секторі сучасної України».

ІV. Лекції для учнів 5-8 класів.

«Які причини голоду 1921-1922, 1932-12933 і 1946-1947 років в Україні?»;

«Голодомор 1932-1933 рр. – злочин сталінського режиму»;

«Перерване буття українського села»;

V. Лекції для учнів 9-11 класів.

«Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: причини, наслідки, уроки»;

«Голодомор і доля народів в період сталінізму в Україні»;

«Голодомор у моєму краї» (окремо взятій області, районі, населеному пункті);

«Доля дітей у період суцільної колективізації в Україні»;

«Вшанування жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні світовою спільнотою».

VІ. Дискусії для учнів 10-11 класів.

«Навіщо вивчати такі явища як Голодомор, Голокост. Чи були вони в Україні»?

«Україна – етнонаціональна держава українців чи поліетнічне суспільство»?

«Сталінізм в Україні, нацизм у Німеччині: чи можна було їм запобігти?»;

«Як співвідносяться тоталітаризм і громадянське суспільство? Чи винесло людство уроки з голодоморів в Україні, з Голокосту в Європі?».

VІІ. Читацькі конференції.

«Селянська праця і тема землі в сучасних історичних дослідженнях»;

«Українські дослідники Голодомору 1932-1933 рр. в Україні»;

«Фальсифікація історичної правди про Голодомор в Україні та протидія їм»;

«Висока ціна селянського хліба 20-30-х років ХХ ст.»;

«Уроки голодоморів і сучасна Україна».

VІІІ. Написання творів та рефератів на тему «»Голодомор 1932-1933 рр. в Україні».

ІХ. Залучення учнівської молоді до збирання документальних матеріалів.

Література:


  1. С.Кульчицький Голодомор – 33: сталінський задум та його виконання //Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць, випуск 15. - К., 2006. с. 192-193

  2. О.Д.Бойко Історія України. - К., 2007. с. 394

  3. Там само. – с. 396-397

4. Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу. – К.: Український інститут національної пам’яті, 2007

5. Великий голод в Україні 1932-1933. – Торонто: Українське православне братство, 1988



  1. Черчілль В. Друга світова війна. Т. VІ. Розд. 25., М., 1991

7. Нариси історії України ХХ століття. /За заг. ред. акад. В.А.Смолія. – К.: Ґенеза, 2004

8. Ю.І.Шаповал Доля як історія. – К., 2006. с.305



9. Голодомор в Україні 1932-1933 років. //Науково-методичний часопис Доба. – 2007.- № 4. – с. 4
У публікаціях поданого нижче списку розкриваються причини голодомору 1932-1933 рр., аналізується механізм творення терору голодом, простежуються руйнівні наслідки голодного лихоліття. Подається також огляд художньої літератури про ці жахливі події історії українського народу:

  • Указ Президента України № 430/2013 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні».

  • Людяність у нелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомору /Упорядники В.С. Тиліщак, В.М.Яременко. – Видавництво: Часопис, Львів, 2013.

  • Ярослав Грицак Життя, смерть та інші неприємності, - К.-«Грані – Т», 2011.

  • Ярослав Грицак Голокост і Голодомор : виклики колективної пам’яті /Страсті за націоналізмом. – К.: «Критика», 2011.

  • Зернятко надії: Художні твори для дітей /Упорядник Л.Юрченко. – Львів: Свічадо, 2011.

  • Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини і наслідки: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 року /Ред. кол.: М.Антонович, Г.Боряк, О.Гладун, С.Кульчицький. НАН України. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, Інститут історії України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія. – К. 2013.

  • [Свідчення про трагедію Голодомору 1932-1933 років в Україні, зібрані від очевидців] //Наукові записки Міжнародної асоціації україністів /Гол.ред. Г.Скрипник; Відп. ред. В.Борисенко. Міжнародна асоціація україністів; НАН України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського. Український комітет Міжнародної асоціації вивчення слов’янських культур. – Вип. 2. – К., 2013.


Черткова Н.С., методист науково-методичної лабораторії суспільствознавчих дисциплін

Скачати 184.34 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка