Методичні рекомендації щодо впровадження програми «Стань творцем свого життя»



Сторінка26/26
Дата конвертації11.04.2016
Розмір5.17 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Як жити без наркотиків?


  1. Можливо, ти вживаєш наркотики для того, щоб вирізнитися та під­крес­лити свою індивідуальність? Але це врешті-решт дає зворотній ефект: що дов­ше ти приймаєш наркотик, то більше, втрачаючи здібності і таланти, упо­дібнюєшся до сотень тисяч тих, котрі є залежні. В результаті ти втра­чаєш почуття власної гідності та перестаєш поважати себе.

  2. Можливо, ти вживаєш наркотик для того, щоб інші тебе сприйняли? Але з плином часу ти стаєш все менше цікавим для своїх друзів (тих, котрі не вживають наркотик), а з тими, хто вживає, тебе поєднують лише «роз­кла­ди», в яких бракує щирості та безкорисливості. Тобто насправді ти стаєш ще самотнішим і втішаєшся лише моментами уявної приємності, яку приносить тобі наркотик.

  3. Можливо, ти вживаєш наркотик, щоб втекти від проблем з рідними, в шко­лі чи в вузі, з дівчиною чи хлопцем? Але наркотик їх не вирішує. На­впа­ки, проблеми наростають і обтяжують тебе все більше, бо з'являються нові - пов'язані з вживанням наркотиків.

З наркотичним експерементуванням та залежністю пов'язаний ризик на­бути гепатит (жовтуху) типу B і C , заразитися ВІЛ-інфекцією, або пере­до­зувати, і тоді… Тому – БУДЬ СОБОЮ!!! Ти єдиний і неповторний... Вреш­ті-решт не всі мусять тебе любити, та й ти не мусиш любити всіх (хоч мож­на цього прагнути)...

Ти маєш природну здатність вирішувати свої проблеми. Зроби лиш пер­ший крок... Не все мусить тобі вдаватися – ніхто не є досконалий...

Додаток 17

Явище телегонії
Але ще більш згубні наслідки дошлюбних стосунків для майбутніх на­щад­ків. На жаль, не всі знають, що саме від дівочої чистоти залежить те, яки­ми будуть ваші діти… У наш час зв'язок цнотливості з якістю нащадків змог­ли пояснити генетики, які відкрили в минулому столітті явище телегонії (від «теле» – далеко і «гони» – народження). Суть його в тому, що вирішальний вплив на нащадків жінки має перший в її житті чоловік. Саме він, а не май­бутній батько дитини, закладає генофонд потомства кожної жінки. Той хто по­рушив цнотливість, стає ніби генним батьком для всіх майбутніх дітей жін­ки. Чи повинні знати це сучасні дівчата, які приймають рішення почати інтим­не життя до одруження? Безперечно.

Приблизно 150 років тому назад конярі, що виводили нові породи ко­ней, для підвищення витривалості вирішили схрестити коня з зеброю. До­слі­ди не вдалися, і їх припинили думаючи, що справу закінчено. Однак, через де­кілька років у кобил, які були задіяні в дослідах, від породистих жеребців ста­ли народжуватися смугасті лошата!.. Приголомшений науковий світ на­звав це явище телегонією.

Досліди сучасників Ч. Дарвіна – професора Флінта, Фелікса Ладантека і інших вчених – з іншими тваринами – підтвердили даний феномен. Ф. Ла­дантек написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвініст», де в розділі «Телегонія, або вплив першого самця» описав проведені досліди. Тільки практики – собаківники не здивувалися, оскільки давним-давно знали: як­що хоча б раз породиста сука пов’яжеться з кабелем - «двірнягою», то від неї породистих нащадків нічого й чекати. Відомо це й тим, хто розводить го­лубів. Якщо непородистий голуб «потоптав» породисту голубку, її зразу вби­в­ають, тому що навіть при «найелітнішому» партнері, у неї чистих на­щадків не буде: то пір’ячко у хвості не те, то колір дзьоба…

Однак сучасною наукою було ще раз підтверджено явище телегонії. У 1985 році науковий співробітник Інституту фізико-технічних проблем АН СРСР Пет­ро Гаряєв виявив дивний ефект. Він працював з препаратом молекул спад­ковості ДНК, використовуючи метод кореляційної лазерної спектроскопії. Суть йо­го в тому, що лазерні фотони, проходять через розчин ДНК, «записують» інфор­мацію їх властивостей розмір, масу, можливість змішуватися з водою та ін. Ці характеристики відображаються на дисплеї в вигляді спектру.

І ось вчений, якось знявши декілька спектрів, витяг пробірки з ДНК із при­ладу і через неуважність вставив туди іншу, але порожню. Він хотів за­мінити її, але подивився на дисплей і … був уражений: спектри порожньої про­бірки були дуже схожими на ті, що перед цим знімалися з розчину ДНК! По­думавши, що на пробірці залишилися сліди ДНК, він замінив її на іде­аль­но чисту. Такий само результат. Колега вченого злякався, що Петро Гаряєв зла­мав спектрометр і вимкнув його. Дослідження поновилися тільки в 1993 ро­ці в Інституті високих температур РАН. Вчені старанно протирали кюветне відділення і навіть продували його чистим азотом. Результат такий само.

Подальші експерименти не залишали ніяких сумнівів: після видалення ДНК в приладі залишається якийсь фантом (невидимий, нематеріальний слід) молекул ДНК, який взаємодіє з променем лазера. Значить, кожен чоловік що має фізичну близькість із жінкою, залишає в ній свій хвильовий «автограф» на все життя. Він «розписується» на її генетичному коді, а цей «розпис» вже нічим не зітреш. Ця хвильова програма потім буде формувати тіло і душу майбутніх дітей. Ну, а як же бути після всього цього зі схожістю дітей і батьків?



Відомо, що навіть через декілька років після позашлюбних зв’язків із за­їжджими гастролерами на міжнародних фестивалях і спортивних олім­піадах наші дівчата народжували від білих генетично здорових своїх чоло­ві­ків – дітей, не схожих ні на батька, ні на матір, а на заїжджого молодця. Ві­до­мі навіть такі випадки, коли за гріхи матері розплачувалася донька, яка на­ро­джу­вала дитину негроїдного типу, не бачивши негра в своєму житті жодного разу. Причиною появи таких малюків була генетична мутація хромосомного лан­цюга, пізніше названа «блукаючим геном». Позашлюбний зв'язок бага­торічної давнини ставав причиною сімейних трагедій.

Додаток 18

Функції сім’ї


Репродуктивна (прокреаційна):

  • продовження роду




Усуспільнення:

  • надання соціальної допомоги;

  • відтворення соціальної традиції.

Духовного спілкування:

  • сприяння духовному розвиткові;

  • духовне взаємозбагачення всіх осіб сім’ї.

Культуро-творча:

  • сприяння культурному розвиткові;

  • організація раціонального дозвілл­я.




Виховна (виховує основні риси су­спіль­ного життя):

  • підпорядкування;

  • побратимство;

  • опіку.

Господарсько-побутова та еконо­міч­на:

  • забезпечення матеріальними засобами;

  • отримання господарсько-побуто­вих послуг.

Морально-етична:

  • формування моральної поведінки;

  • сприяння морально-етичному розвиткові.

Рекреаційна:

  • відпочинок;

  • спільне проведення часу.


Додаток 19
Наші батьки – не телепати
Одна дівчина вирішила поділитися своїм особистим досвідом спілку­вання… з власними батьками:

«У мене – чудові батьки, але я з дитинства не була з ними достатньо відкритою. Звикла не надто, як мені здавалося, обтяжувати їх враженнями від пережитого мною дня. Коли я поверталася зі школи, а згодом – із ліцею, мене запитували: «Ну, як там справи? Що в тебе нового?» На кожну ситуацію я мала ту саму відповідь: «Нормально!» Ну, хіба що траплялася вже якась дуже помітна подія. Мені хотілося спрощувати дійсність, здавалося, що, крім мене, мої переживання не можуть стосуватися більше нікого. Коли виникали якісь труднощі чи невдачі, я не поспішала ділитися ними з найріднішими. Чому? З одного боку, тому що боялася здаватися неуспішною. А як ще можна думати про людину, з якою конфліктує задавака-однокласник? Або «реформаторські» ідеї якої знову не знайшли підтримки в колі друзів? З іншого боку, я не хотіла, щоби батьки переживали за мене або просто таким чином уникала зайвих, на мою думку, пояснень.

Так само і радісні переживання часто залишалися здобутком лише мене самої. Мені здавалося, що нікому не було діла до того, що хлопець, який мені подобався, вперше взяв мене за руку або що я написала нову поезію …

Коли раптом виявлялося (наші молодші сестри мають здатність часом виконувати роль таких собі Бі-Бі-Сі), що я знову чогось не договорила, мама навіть ображалася на мене за брак довіри. «Хіба мама не має бути першою подругою?» – риторично запитувала вона. Водночас матері моїх подруг знали все, що коїлося з їхніми доньками. Мені ж ці дівчата здавалися несамос­тій­ними. Так само і для розмов із татом я обирала радше нейтральні теми: про гриби, рибу чи погоду… І це притому, що дуже сильно люблю його.

Та лише тепер я розумію, що через мою замкненість батькам ставала складніше сприймати і розуміти свою доньку. А сама я залишалася один на один зі своїм внутрішнім світом, думками, почуттями, проблемами… Тож, не дивно, що я почувалася самотньою.

Студентське життя внесло певні зміни. Довші розлуки з домом пока­зали цінність моментів, проведених у родинному колі. Нові емоції, як пози­тивні, так і негативні, болісний процес адаптації… Це призводило до того, що хотілося у телефонну слухавку не просто говорити, а кричати про все, що діється зі мною, радитися, ділитися враженнями. Але виявилося, що я не вмію цього робити! Мовляв, навіщо говорити про проблеми? Хай краще думають, що в мене – все гаразд. Навіщо розповідати про прекрасні пере­живання? Все одно забракне слів. Мені й на думку не спадало, що батьки хо­чуть це чути, і мені теж це потрібно: почути хоч слово від людей, які мені не байдужі і яким не байдужа я сама.

Врешті-решт, моя звичка недоговорювати всього до кінця призвела до серйозної проблеми. Одного разу певні обставини змусили мене сказати бать­кам неправду. Мені було дуже важко після цього на душі. Згодом дове­лося придумати ще щось, а тоді – ще раз. Така плутанина вийшла! Цей прик­рий випадок спонукав мене до роздумів. Я зрозуміла, що в мене немає жодних підстав не довіряти батькам, а я тільки те й роблю.

І от одного дня я прокинулася… Мені спало на думку написати про це, щоб інші не робили подібної помилки.

Не варто думати, що все, що з вами відбувається, чим ви живете, що переживаєте, є зрозумілим. Ваші батьки – не телепати і не супермени. Вони не вміють читати ваших думок. Тож, не бійтеся відкривати їм своє серце, діли­тися своїми думками та розповідати про неповторні моменти свого життя. А ще треба вчитися час до часу говорити: «Ти дорога для мене людина», «Ти багато значиш для мене», «Я хочу знати твою думку», «Зі мною сьогодні трапилася неприємність», «Я хочу поділитися своєю радістю»…

Додаток 20
Острів цінностей
Колись давним-давно на Землі був острів, на якому жили всі духовні цінності. Але одного разу вони помітили, як острів почав йти під воду.

Усі цінності сіли на свої кораблі і попливли. На острові залишилася лише Любов.

Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова.

Тоді вона покликала Багатство і попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло: «На моєму кораблі багато коштовностей і золота, для тебе тут немає місця».

Коли повз пропливав корабель Смутку вона попросилася до нього, але той їй відповів: «Вибач, Любов, я настільки сумний, що мені треба завжди залишатися на самоті».

Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі.

Поряд пропливала Радість, але та так була зайнята веселощами, що навіть не почула про заклики Любові. Тоді Любов зовсім зневірилася.

Та раптом вона почула голос, десь позаду: «Підемо Любов, я візьму тебе з собою». Любов обернулася і побачила старця.

Він довіз її до суші і, коли старець поплив, Любов схопилася, адже вона забула запитати його ім'я.

Тоді вона звернулася до Пізнання:



    • Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець? Піз­нан­ня подивилося на Любов:

– Це був Час.

    • Час? перепитала Любов. Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз глянуло на Любов, потім вдалину, куди відплив старець:

– Тому що тільки Час знає, як важлива в житті Любов.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка