Методичні рекомендації щодо індивідуального на­вчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку та особливос­тей індивідуального підходу до них в умовах загальноосвітніх шкіл



Сторінка8/19
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.19 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19

Шзнооглухлі — це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку її мовлення та умов, за яких формуєть­ся особистість дитини.

Якщо порушення слуху відбулось у період від 2-х до 5-й років, проте дитина не отримує кваліфікаційну допомогу вона втрачає звуковий склад мовлення, словниковий запас, здатність до конструювання фраз. При втраті слуху після 5-й років збе­рігаються словниковий запас і здатність правильно висловлю­ватись. Основний напрямок корекційно-розвивальної роботи у цьому випадку полягає в забезпеченні дитині зворотного зв'язку, уміння слухо-зоро-вібраційного сприймання та розуміння усного мовлення тих, хто її оточує; у збереженні фонематичної, лексич­ної та граматичної сторін власного мовлення. При втраті слу ху у період після оволодіння дитиною писемним мовленням, за умови організації індивідуальної допомоги, словниковий запас і усне мовлення можуть зберегтись на досить високому рівні. Шзнооглухлі дорослі потребують аналогічної допомоги у забез­печенні умінь та навичок слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та збереження чіткості власного мовлення. Значної уваги потребує формування у них впевненості, готов­ності вступати у спілкування, сміливості у задоволенні комуні­кативних потреб.

Втрата слуху в таких дітей буває різною — тотальною, або близькою до глухоти, або такою, яка спостерігається у осіб зі зниженим слухом. При цьому у психічному розвитку на перший план виходить важка психічна реакція на те, що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють звернено го мовлення Це інколи призводить до повної відмови від спілку­вання з однолітками і навіть близькими, іноді - до виникнення психічного захворювання.

Якщо у таких дітей спостерігається достатній залишковий слух, то корєкційну роботу з ними можна побудувати з вико ристаниям слухових апаратів і формування навичок читання з губів Оскільки вони вже знають характеристику формування

108

та (хвйшооегт роботи з ними в умовах кирекцлшия та ткяюзивнт ocetmu

ків, то цей процес у них відбувається швидше, зрозуміло, за

(И подолання психологічного бар'єру.

, При виникненні тотальної глухоти необхідно використову-дактилологію, писемне мовлення і, можливо, жестове. За створення сприятливого середовища для виховання і на-;ня пізнооглухлої дитини розвиток її мовлення, пізнаваль-і вольових якостей наближається до нормального.

:-• Діти зі зниженим слухом (слабочуючі) — це діти з част-недостатністю слуху, яка не перешкоджає їм самостійно ичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо дарений), оволодіти певною мірою граматичною будовою «ння, хоча в цілому призводить до яскраво виразних по-яь мовленнєвого розвитку.

Слабочуючою вважається дитина, якщо вона починає чути и в області 20-50 дБ і більше (туговухість першої ступені) йжщо вона чує звуки висотою 50-70 дБ і більше (туговухість того ступеня) Відповідно у різних дітей варіюється і діапа-звуків по висоті. В одних дітей він майже не обмежений, в :х наближається до висотного слуху глухих. У деяких дітей, розмовляють як слабочуючі, визначають туговухість третьо-ступеня, як у глухих, при цьому відмічається можливість мати звуки не лише низькі, але й середньої частоти (в діа-«і від 1000 до 4000 Гц).

Характеризуючи психічний розвиток цієї категорії осіб, не-ю відмітити певні відхилення від норми. І справа тут не (є в тому, що дитина погано чує, тобто має фізичний недо-',"а в тому, що цей недолік призводить до виникнення цілого порушень і відхилень у розвитку. На перший план тут, міло, виступає недорозвиток мовлення. Варіанти розви-^'мовлення при даному відхиленні є досить різноманітними і залежать від індивідуальних психофізичних особливостей і тих соціально-побутових умов, в яких вона виховується ється. Але при цьому неповноцінний розвиток обумовлю-неповноцінним слухом, що призводить до зміни процесу «ого розвитку: порушення слуху — загальний недорозви-навальної діяльності — недорозвиток мовлення, іовленнєвий недорозвиток набуває характеру вторинного іення, яке виникає як функціональне на фоні аномаль-розвитку психіки в цілому. Оскільки мовлення є склад-системою, за допомогою якого передається і приймається вана у словах інформації, то дитина з порушеннями слу-з самого раннього розвитку відчуває її недостатність.



109

Модуль II Психалсео-педагограш характеристика дітей з порушеннями психофізичного

Бідність словникового запасу, викривлення мовленнівого роз витку на фоні порушеного слухового аналізатора відображаєть­ся на всьому ході пізнавальної діяльності У такого школяра виникають значні труднощі при формуванні навичок читання і письма на перших етапах навчання, у засвоєнні нових текстів, їхньому розумінні та усвідомленні. Викривлення, недостатність, анормальність словникового запасу часто створює враження, що дитина має розумову відсталість або в кращому випадку значний пробіл у знаннях про навколишній світ. Це ускладнює соціальну взаємодію такої дитини. Оскільки такі діти мають повноцінну інтелектуальну сферу і усвідомлюють свою аномальність, про­блемність, це ще більш негативно впливає на формування нави­чок соціальної взаємодії. Труднощі мовленнєвого спілкування є головною причиною виникнення конфліктних ситуацій з одно­літками, формуванню в неї порушень емоційно-вольової сфери, проявів агресивності, егоїзму.



Т

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями слухової функції у спеціальних закладах

Навчання дітей з порушеннями слухової функції, як й ін­ших категорій, має бути систематичним і організованим. Ще Л. С Виготський вказував, що навчання глухих потребує спеці­альної педагогічної техніки, використання особливих прийомів і методів. Але при цьому він же зазначав, що потрібно виховувати і навчати не глуху або сліпу дитини, а дитину взагалі. Вчений наголошував: "З біологічної точки зору глухонімота являє собою значно менший недолік, а ніж сліпота, і глуха тварина менш без­помічна, а ніж сліпа. Але у людини глухонімота с значно більшим недоліком, оскільки вона ізолює людину від всякого спілкування з іншими. Глухонімота є недолік соціальний. Вона пряміше, а ніж сліпота, порушує соціальний статус особистості" [2, с.35].

Як зазначалось вище, при порушеннях слуху передусім страждає мовлення дитини; при глухоті та глибокому зниженні слуху дитина без спеціального навчання мовленням практично не оволодіває. Відсутність чи недорозвиток мовлення не лише ускладнюють контакти дитини з оточуючими, а й порушують процес формування її пізнавальної діяльності та особистості в цілому. Відповідно, чим раніше починається корекційний вплив, тим скоріше й ефективніше можна подолати наслідки порушень слухової функції.

ПО


ma особливості роботи з килах в улюеах ксрекихшюі та інклюзивної освіти

Допомога дітям раннього й дошкільного віку

s При підозрах батьків на зниження слуху у дитини ранньо-її необхідно обстежити у спеціальному сурдологічному іеті медичного закладу. Спеціалісти не лише визначать стан ;ової функції, а й по необхідності призначать медичні про-іи (лікування, слухопротезування), спрямують можливі пе-(Гічні заходи. Протягом першого-третього року життя дитини ійна педагогічна допомога надається їй у сім'ї під пиль-«ерівництвом сурдопедагога та лікарів. Діти з вадами слухової функції дошкільного віку можуть рвуватись та одержувати корекційну допомогу в спеціальних :х садках або спеціальних групах при масових дошкільних іадах. Групи для таких дітей створюються з урахуванням не віку, а й стану слухової функції (глухота чи зниження Іу), мовлення, рівня психофізичного розвитку. Програми "закладів адаптовані до рівня розвитку дітей; у навчально-Ювному процесі використовуються спеціальні методи й при-у тісному взаємозв'язку реалізуються освітні, виховні й жційні завдання.



Спеціальні школи

При організації шкільного навчання також враховується слухової функції та мовлення у дітей. Відповідно існує два спеціальних шкіл:



для глухих дітей — І—III ступенів (І ступінь — підго­товчий, 1-4 класи; II ступінь — 5-10 класи; III ступінь — 11-13 класи);

для дітей зі зниженим слухом — І—III ступенів (І сту­пінь — підготовчий, 1-4 класи; 11 ступінь - 5-10 кла­си; III ступінь - 11-13 класи).

До спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) ухих дітей приймаються діти, які:

реагують на гучний голос; греагують голос розмовної гучності біля вуха; Зрізняють окремі мовні звуки (а, о, у, р), що вимовляють-: біля вуха голосом підвищеної гучності.

^ діти характеризз'ються середньою втратою слуху у мов-jf> діапазоні понад 80 децибел частоти від 500 до 40000 герц.



спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) 'Дітей зі зниженим слухом приймаються діти 6 (7) ро-

111


Психаяоео-педагаачна характеристика детей з порушеннями і>сиж>фізичнсво

  • мають середню втрату слуху в діапазоні від ЗО до 80 деци­
    бел, розрізняють мовлення (слова і словосполучення зви­
    чайної розмовної гучності на відстані 3 метрів) і мають уна­
    слідок часткової втрати слуху різні рівні недорозвинення
    мовлення;

  • утратили слух у шкільному або дошкільному віці, але збе­
    регли мовлення (повністю або частково);

  • розрізняють мовлення розмовної гучності на відстані 3 метрів
    від вуха, але мають значний недорозвиток мовлення, що зу­
    мовлює труднощі в навчанні таких дітей у загальноосвітньо­
    му навчальному закладі.

Залежно від стану сформованості мовлення діти направля­ються до І або II відділення спеціальної школи:

s до І відділення приймаються діти зі зниженим слухом, пізнооглухлі діти, які володіють розмовним мовленням з деякими недоліками (недорікуватість, нерізко виразний аграматизм та недоліки на письмі);

/ до II відділення приймають дітей зі зниженим слухом і глибоким мовленнєвим недорозвитком; дітей, які корис­туються фразовим мовленням, але зі значними порушен­нями граматичного оформлення і обмеженим словнико­вим запасом.

Не зараховуються до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для глухих дітей та дітей зі зниженим слухом:


  • діти з вадами слуху у поєднанні з тяжкою, глибокою розумо­
    вою відсталістю;

  • діти з тяжкими порушення мовлення на фоні нормального
    слуху (алалія, афазія та ін.);

  • діти з психопатоподібними розладами;

  • діти із стійким денним і нічним енурезом, енкопрезом.

Урок у підготовчих, перших класах шкіл для глухих та дітей зі зниженим слухом дітей триває 35 хвилин, у других -четвертих — 40 хвилин, у п'ятих тринадцятих - 45 хвилин з обов'язковою фізкультхвилинкою. Наповнюваність класу шко­ли для глухих дітей — 8 учнів, школи для дітей зі зниженим слухом — 12 школярів. Освітня робота у школах поєднується із корекційною, яка передусім спрямована на розвиток слухового сприймання та формування вимови у дітей. Окрім того діти ово­лодівають певною професією

112


та особливості роботи з ними в умовах корсщащог та інклюзивної освіти

4. Організація допомоги учням з порушеннями слуху в умовах загальноосвітньої школи







У першому класі загальноосвітньої школи іноді зустріча-діти, які часто за зовнішніми ознаками не відрізняються інших: вони є досить кмітливими, розуміють звернене до мовлення, засвоюють елементарний рахунок, адекватно по-ь себе в класі, але при цьому відчувають незрозумілі педа-труднощі в оволодіння грамотою Під час пояснювального іння така дитина не завжди відповідає на запитання вчителя, пово вона замикається в собі, стає боязкою, апатичною, сивою, має схильність до невмотивованої впертості, а у дея-випадках здається навіть розумово відсталою. Окремі з цих іак можуть свідчити про порушення слуху. Суттєвим у таких х є те, що дитина, як правило, не жаліється на зниження у, а оточуючі помічають це тоді, коли час для проведення іктивних заходів буває вже втраченим. Вчителю слід бути уважним передусім до мовлення учнів. У з порушеним слухом є помітними такі вади мовлення:

і вимови;

обмежений запас слів;

недостатнє засвоєння звукового складу слова, яке виражаєть­ся не лише у неточностях вимови, а у помилковому написанні

слів;


неточне розуміння і неправильне вживання слів;

недоліки граматичної будови мовлення; Неправильна побудова речення;

неправильне узгодження в середині речення; межене розуміння усного мовлення;

обмежене розуміння прочитаного тексту.

Через ці відхилення у розвитку мовлення діти зі зниженим ом відчувають такі труднощі у шкільному навчання:


  1. труднощі засвоєння первинної грамоти (письма й читан-

  2. специфічні помилки в диктантах і самостійному письмі;

  3. труднощі розуміння пояснень вчителя;

  4. труднощі користування підручником внаслідок недостат-
    розуміння прочитаного тексту.

Отже, якщо вчитель виявив дитину із такими труднощами, він

^|)екомендувати батькам проконсультуватись у шкільного лого-

і та лікаря отоларинголога Фахівці перевірять слух дитини


113

Модуль Я Псижмсео-тпсдагиеґчна характериеіпика дітей з гиуруиіекиями псіиюфізичноа)

(логопед первинно, лікар — ґрунтовно, за допомогою спеціаль­ної апаратури), стан розвитку мовлення- звуковимову, запас слів, граматичну будову, зв'язне мовлення, читання та письмо

Постає питання про можливості навчання дітей зі зниженим слухом у масовій школі або переведення у спеціальний заклад Розв'язання цієї проблеми залежить від таких факторів:


  • стан слухової функції дитини (дитина, яка чує розмовне
    мовлення на відстані понад 3 м від вуха, може навчатись
    у масовій школі);

  • рівень мовленнєвого розвитку дитини;

  • умови, які можуть буди створені вдома для навчання і
    розвитку дитини, зокрема, ретельна допомога батьків у
    засвоєнні шкільної програми;

• готовність школи надати необхідний психолого-педаго-гічний супровід.

Повне обстеження дитини та вирішення питання про заклад має здійснюватись у ПМПК. Якщо для дитини виявиться мож­ливим навчання у масовій школі, то воно має ґрунтуватись на індивідуальному підході до такого учня і поєднуватись із корек-ційним впливом.



Особливості корекційної роботи у навчанні дітей з вадами слухової функції:

  • робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона
    завжди добре бачила обличчя вчителя;

  • слід вимагати від дитини, щоб вона завжди дивилась на
    вчителя у момент його мовлення;

  • слід контролювати, чи почула й зрозуміла дитина ма­
    теріал. Це можна здійснювати у різних формах, наприклад:
    «Повтори, що я сказала», «Продовж, будь ласка», «Розкажи,
    що ми сьогодні вивчали»;

- особливої корекційної спрямованості набувають уроки
рідної мови, оскільки вади слуху перешкоджають правильному
оволодінню мовою і мовленням. Тому важливого значення на­
буває граматична правильність мовлення дитини. Слід пропону­
вати учневі завдання, в яких він міг би вправлятись у складанні
словосполучень і речень, коротких текстів у межах теми, що
вивчається;

- необхідно приділяти увагу корекції звуко-буквеного скла­


ду слів Вагомого значення у цій роботі набуває використання
предметних малюнків, розрізної азбуки. До реалізації цього за­
вдання слід обов'язково залучати батьків, навчаючи їх окремим
прийомам такої роботи;

114
та осп&ншисгт роботи з ними в улювах корекцшиоі та тк/аазивноі ocemw



- дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слові,
правильного їх прочитання. Багаторазове промовляння

магає дитині запам'ятати звуковий склад слова;

- якщо дитина припускається помилок на письмі, то їх $е

треба виправити, а й проаналізувати з дитиною звуковіїй слова, записати його правильно декілька разів;

- роботу над звуковим складом слова необхідно проводії-
використанням звукопосилюючої апаратури або вимовляіи

біля самого вуха дитини;

для уникнення помилок перед диктантом повідомити учня що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити із складним ДЛЯ звуко-буквеним складом, значенням і граматичним офор><~ :м слів і словосполучень;

- слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад,


ку пропонують учневі почитати текст про себе, потім П(Г

до

, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важк^ зувати самостійно, то скласти з ним разом запитання ч)і тексту;

- дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати са'


ійно. Для цього можна користуватись букварем та книгами.

;еними для дітей зі зниженим слухом, або будь-якими кни' , адресованими дітям молодшого віку з виразними я 3Р°' ілими ілюстраціями до тексту. Це допоможе дитині краВД^

іти прочитане; 2і ~ всі нові слова необхідно давати дитині у писемній формі;


  • на уроках математики особливу увагу приділяти розуміє
    ювесної умови задачі, застосовувати наочні засоби;

  • на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку
    ння дитини.

Навчання і виховання дитини з вадами слухової функції и поєднаним із оздоровленням, корекщйними заняттями ледагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності ~ ванням, заняттями з психологом.

Контрольні запитання

іначте роль слуху в розвитку дитини.

впливає порушення слуху на розвиток мовлення в дитя-

віці? Звіть причини порушень слуху?

ге визначення понять "глухота", "зниження слух}'", знооглухлість"

115


Психа/юю-педигсегчна характеристика Otmeu з порушеннями психофлзшаюю

  1. Охарактеризуйте особливості мовлення дитини зі зниженим
    слухом"?

  2. Як зниження слуху відображається на засвоєнні учнем на­
    вчальних програм?

  3. Що повинен зробити вчитель загальноосвітньої школи з ме­
    тою надання допомоги дитині зі зниженим слухом?

  4. Які фактори враховуються при визначенні для дитини з по­
    рушеннями слуху типу навчального закладу?

9. У чому полягає корекційна спрямованість навчання дітей з порушеннями слухової функції?

Тема 2.5

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ

ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ

ЗОРОВОЇ ФУНКЦІЇ



План

  1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема.

  2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього
    виникнення.

  3. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції у
    спеціальних закладах.

  4. Організація допомоги учням з порушеннями зору в умовах
    загальноосвітньої школи.

Література

  1. Вавіна Л. С Розвиваємо у дитини вміння бачити: від на­
    родження до 6 років ■ поради батькам / Л С. Вавіна,
    В. М Ремажевська. - К. • Літера ЛТД, 2008 - 128 с

  2. Ермаков В П. Развитие, обучение и воспитание детей с на­
    рушением зрения : справочно-методическое пособие для учи­
    теля / В. П Ермаков, Г. А Якунин - М. • Просвещение,
    1990 - 223 с

  3. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-
    інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та
    (або) розумового розвитку К 2008 24 с

  4. Психология детей с отклонениями и нарушениями психиче­
    ского развития сост В М Астапов, Ю В Микадзе
    СПб Питер, 2001 - 384 с

116



розвитку та исой/аивпспп роботи з ними в умовах корекцааюі та інклюзивної освіти

  1. Синьова Є П. Гифлопсихолопя • підручник ' Є II Синьо-
    ва. К Знання, 2008 - 365 с

  2. Специальная психология : учебное пособие для студентов
    высших учебных заведений ' под ред В И. Лубовского

, М. : Академия, 2006 - 464 с.

.7- Федоренко С В Тифлодидактика : навчальний посібник

для студентів ВНЗ / С. В. Федоренко. — К. : НПУ

ім. М. П Драгоманова, 2009. — 144 с.



1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

Зір (від лат. visus — зір) — це здатність організму сприй-«■'мати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зо--фового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зо-]ровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових Структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення $ визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленос-fi, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною систе-Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових Ішіяхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів * іСпідкіркових і кіркових) Периферійна частина зорового аналіза-іра — це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним Дсльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ лю-отримує через зір. Саме він виступає тією аналізаторною мою, яка дозволяє отримати найбільше вражень про нав-:і предмети і явища. Такі ознаки предметів, як світло, ;ір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо за-и зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною ію залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття за-гечують людину найбільш диференційованими відомостями те, що її оточує. Зокрема, відомо, що людина протягом дня

ь 100000 зорових фіксацій.



Гострота зору - це здатність ока розрізняти дві точки, що ься, як окремі при мінімальній відстані між ними. Гострота перевіряється за допомогою спеціальних таблиць, що містять І'2 рядків букв, малюнків або спеціальних знаків Наприклад, Ітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зо-:ені різні предмети Співвідношення знаків кожного наступ-

117


Модуль И Психалого-тдахкічна лараюперисптка. дітей з порушеннями

ного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору 0,1- Величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5°, а окремі його елементи (штрих або розрив) — в Г. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі пред­мета під кутом зору в Г, розглядається як нормальна. Вона до­рівнює 1,0. Для перевірки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком пальців. Якщо досліджуваний не розрізняє паль­ців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його гострота зору визначається як світловідчуття з правильною проекцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від темряви, його гострота зору дорівнює 0. Ступінь порушення го­строти зору є однією з основних ознак, згідно з якою формується контингент шкіл для дітей зі зниженим зором.

Лікар-офтальмолог окрім гостоти зору перевіряє й інші його функції. Зокрема, за допомогою спеціальної вимірювальної ліній­ки визначається рефракція; тонометром вимірюють очний тиск. Для повного визначення стану зору досліджують поля зору (пе-риметрія), передній відділ ока; оглядають очне дно (офтальмо­скопія). За потребою проводять додаткове ультразвукове дослі­дження очей.

Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигма­тизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зо­рового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уро­джені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очуй у дітей є вродженою.



Тифлопедагогіка — (від гр. typhlosсліпий) — це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору. Тифлопедагогіка є частиною спеціальної педагогіки, в завдання якої входить розробка наступних основних проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору та аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях; шляхи і напрямки проведення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи з даною категорією осіб; вивчення умов формування та розви­тку особистості осіб з даним відхиленням у різні вікові періоди їхнього розвитку.

Необхідно зазначити, що до теперішнього часу у світовій лі тературі, присвяченій дослідженням порушень зору, не сформу валось єдиного погляду на те, чи близька психіка сліпої дитини і психіка дитини з нормальним психофізичним розвитком. Зараз існує два погляди на цю проблему.

118

розвитку та особливості роботи з ними в цлюепх корекцгшюі та тк/аозивног освіти

Перший з них приймає за вихідне положення у психічно­му розвитку дефект зору, його функціональне значення і вплив на весь хід розвитку, що призводить до недооцінки можливос­тей компенсації дефекту за рахунок інших сенсорних систем. Наявність особливостей психічного розвитку дітей з порушення­ми зору відмічали ще на початку XX століття. Перебільшення цієї специфіки призвело до того, що пропагувалось твердження про необхідність створення особливого мовлення сліпих, яке б відрізнялось від мовлення людей, які бачать, а в деяких ви­падках робились неправомірні висновки про те, що в результаті ізольованого життя сліпих створюється особливий тип людей. Ці автори стоять на позиції створення специфічного стандарту психічного розвитку, як правило значно нижчого порівняно зі стандартом для людей, які бачать (Хайес, 1953; Тиллмен, 1967; Уліз, 1970 та інші).

Інша група науковців (Т. Катсфорт, 1951; Максфілд, 1963; Й. Уільямс, 1968; М. Тобін, 1972; М. І. Земцова, В. М. Коган, А- Г. Литвак, Л. І. Солнцева), прослідковуючи динаміку пси­хічного розвитку дітей молодшого віку, дійшли переконання, що помітна різниця в загальному психічному статусі між дітьми з нормальним психофізичним розвитком і дітьми з порушеннями зору поступово згладжується внаслідок покращення динаміки йсихічного розвитку дітей з відхиленнями. М. Тобін (1972) вка­зує, що у кожній віковій групі краща дитини з групи незрячих ;Яоже випередити у своєму розвитку дітей з нормальним зором. ,-ІЙозиція зближення на сучасному етапі дітей з нормальним зором ЦІ-З його порушеннями поступово переважає, чому сприяє теорія і

гика компенсації зорового дефекту.

Часткова або повна втрата зору відображається на розвитку рЦсихічної діяльності, викликаючи кількісні і якісні її особли-гі. Кількісні особливості проявляються головним чином у ері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчут-['та сприймання, що впливає на формування кількості зорових влень, образів уяви тощо.

Якісні особливості проявляються практично у всіх сферах ьності. Зокрема, змінюється система взаємодії аналізаторів, Никають особливості у формуванні образів уявлень, понять, влення, порушується співвідношення образного і понятійного зумовій діяльності, спостерігаються особливості емоційного рвання за зовнішні чинники. Порушення зору відобража-на фізичному розвитку особистості через зниження її явності, невмінні виконувати частину рухів, наявності мо-

119


Псшхиюго-тдагогрсна. характеристики, дітей з порушеннями псшсафізичного

торної загальмованості, зниження через відсутність тренування м'язової сили тощо.



Причини виникнення якісних особливостей психічного роз­витку у дітей з порушеннями зорового аналізатора полягають в тому, що"

  • по-перше, послаблюються або повністю порушуються
    зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у
    сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взає­
    модії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвого піз­
    нання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих
    аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування
    уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичний контроль, який
    відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одно­
    часно і виконує рух, і контролює його. Таким чином, глибокі
    порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка
    надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного
    пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебу­
    довується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;

  • по-друге, при глибоких порушеннях зору сітківка ока
    менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів
    та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно
    не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати
    компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного
    залишкового зору загальмовує розвиток активного дотику;

- по-третє, найважливішою причиною недостатньої повно­
ти і точності відображення при порушеннях зору є зниження
пізнавальної активності.

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або за­хворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.

Набута сліпота в основному виникає внаслідок захво рювань органів зору - сітківки, рогівки або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менш гоенцефаліг), ускладнень після загальних захворювань оріаніз

120

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка