Методичні рекомендації щодо індивідуального на­вчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку та особливос­тей індивідуального підходу до них в умовах загальноосвітніх шкіл



Сторінка5/19
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Тема 2.1

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ

ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

План

  1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями
    мовлення.

  2. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення.

  3. Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопе­
    дичної допомоги, в умовах загальноосвітніх шкіл.

Література

  1. Бородулина С. Ю. Коррекционная педагогика: психолого-
    педагогическая коррекция отклонений в развитии и пове­
    дении школьников / С. Ю. Бородулина. — Ростов н/Д :
    Феникс, 2004. - 352 с.

  2. Коррекционная педагогика в начальном образовании / под
    ред. Г. Ф. Кумариной. - М. : Академия, 2001. — 320 с.

  3. Лапшин В А. Основы дефектологии : учеб. пособие для
    студ. пед. ин-тов / В А. Лапшин, Б. П Пузанов. М ■
    Просвещение, 1991. 143 с.

60

л^Сйдаопедия : учебник для студ деф. фак-тов пед. вузов под ІМШ л С" Волковой, С Н Шаховской - М : ВЛАДОС,

«9». - 68° с «иЦоложення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-

^даернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та -л4*6о) розумового розвитку. — К. 2008. — 24 с * Оюьов В. М. Основи дефектології : навчальний посібник / М. Синьов, Г. М. Коберник. — К. : Вища школа, 1994.

.|И**;143

ірВіВеЦиальная дошкольная педагогика : учебное пособие / под jflpflfl Е. А. Стребелевой. - М. : Академия, 2001. — 312 с. $f Специальная педагогика : учебное пособие / под ред. М. Назаровой. — М. : Академия, 2000. — 400 с.

«ж)


<«*' 1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення

зі Основні закономірності розвитку мовлення

'^Мовлення формується у процесі загального психофізич­ного розвитку дитини. Умовами формування нормального мов-лєния є:

• збережена центральна нервова система дитини; наявність нормального слуху і зору; достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.


першому році життя дитина передусім оволодіває во-їю, гулінням, лепетом. Після 6-ти місяців лепетне мов-активізується, наближається до звуків рідного мовлен-ачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове з£в$Яіення дорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на Іи етапах життя може свідчити про порушення у дитини артикуляційної моторики, інтелекту. На кінець першого життя дитина розуміє значення багатьох слів і сама вимов-ерші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і овж подальшого розвитку) набуває спілкування дитини з Очими (передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого ання, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини мо-•їіризвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки *ного розвитку в цілому

61


Модуса, II Псшхуюго-педагогічна характеристики детей з порушеннями, психюфізичнпп

До кінця другого року словник дитини суттєво збільшу ється, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення по сідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина су­проводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлен ня стає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.

До п'яти років розвивається координація між диханням, фо­нацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; фор мується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу — оволодіння писемним мовленням.

Ще у дошкільному віці у дитини розвивається потреба у спілкуванні, яка з віком посилюється. Ця потреба не є вродже ною, а формується у процесі взаємодії дитини з оточуючими Тому так важливо, щоб комунікативна практика відповідала віку й можливостям дитини. Відсутність прагнення до спілкування, як і невідповідність мовленнєвого рівня відповідному віку, може свідчити про певні проблеми у розвитку дитини.

Проте будь-яке відхилення від вікової норми як ізольова­ний фактор не є свідченням порушення мовлення. Оцінювати це необхідно в комплексі, враховуючи цілісні показники психофі­зичного розвитку дитини.

Порушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:



  • не відповідають віку того, хто говорить;

  • самостійно не зникають, а закріплюються;

  • позначаються на подальшому розвитку дитини, затриму­
    ючи й ускладнюючи його;

  • потребують логопедичної допомоги.

Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливос­тями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомо­фізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).

Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте на­явні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психіч­ному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнє­ве порушення. Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами. Медичний аспект передбачає визначен­ня часу і причин порушення; їх локалізації. Логопедичний ас-пект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнє­вої системи, визначення ступеня порушення та його структури Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей фор-



62

особливості роботи з килаї в умовах корекцпіног та інклюзивної освіти

особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію ення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів. .©сновними причинами порушень мовлення є-

фактори;

^рутробна патологія, зокрема: інфекційні чи сома- тичні захворювання, травми, несумісність крові за резус-фак-

«<>^ором, інтоксикації та ін.;

^пологові травми або асфіксія;

т*. різні захворювання чи травми у перші роки життя дитини;

* соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і


TtІмовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї,

Інадмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, пе­дагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.

Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як од-рпричини, так і їх поєднання.

«| t 'Порушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду ва клінгко-педагогічний та психолого педагогічний підхід. Такий Поділ є необхідним для правильної діагностики і корекції мов­леннєвої патології, адекватного вибору закладу для дитини.



1' *'**■ У клініко-педагогічній класифікації виділяють пору-ЙЬіШя усного та писемного мовлення.

До порушень усного мовлення відносяться: и, . s порушення фонаційного (зовнішнього) оформ--}\у-. лення вимовної сторони мовлення: чиафонія,дисфонія - відсутність або порушення голосу; *а;тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення;

* брадилалія — патологічно уповільнений темп мовлення;

' і^&їкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, ■ * обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;

* дислалія — порушення вимовної сторони мовлення при нор­
мальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апа-

дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, обу­мовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату; * ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обу­мовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

w. ^с' ц' ваДн є різними за причинами, характером, поруше-ЧНо ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребу­ють Допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, Психолога, фошатра)

63

Психалого-подагогічна характеристика дітей з порушеннями психофізичний^

s структурно-семантичні (внутрішні) або сис­темні порушення мовлення:


  • алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок ор­
    ганічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.

  • афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена
    локальними пошкодженнями головного мозку.

Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а й особистісний розвиток людини.

До порушень писемного мовлення відносяться:



  • дислексія (алексія) — часткове (повне) порушення процесів
    читання;

  • дисграфія (аграфія) — часткове (повне) порушення проце­
    сів письма.

Психолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитя­чим колективом (дошкільна група, клас). Мовленнєві порушен­ня при цьому поділяють на дві групи:

S порушення засобів спілкування:

  • фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН)
    — порушення процесів формування вимовної системи рідної
    мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання
    і вимови фонем;

  • загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) — порушення
    формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що від­
    носяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови-
    мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при
    нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.

s порушення у застосуванні засобів спілкування:

  • заїкання;

  • прояви мовленнєвого негативізму.

У цій класифікації порушення письма і читання розгляда­ються не як самостійні, а у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення, як їхні наслідки.

Деякі особливості розвитку дітей з мовленнєвими порушеннями

Психологічні особливості дітей з порушеннями мовлення (дітей-логопатів) знаходяться у прямій залежності від клінічного діагнозу, якості та ступеня порушення, його причин Зокрема, діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями



64

j особливості роботи з ними в умовах кирекцгіаип та гнклкчивиоі ocetmu

———

зї нервової системи, є виснажливими, швидко втомлю-передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути вими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, не-їхній настрій швидко змінюється внаслідок емоцій-Ікості. У окремих дітей спостерігається загальмованість, розумової працездатності, зниження уваги. Досить часто еві порушення цієї категорії дітей викликають нестійкість й пам'яті, недостатність регулюючої функції мовлення, по-



: пізнавальної діяльності та розумової працездатності. |іти з порушеннями мовлення функціонального характеру еризуються як підвищеною збудливістю, негативізмами, ни поведінки, так і навпаки — надмірною сором'язливі-ріювпевненістю, ранимістю.

Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення


роботі з дітьми, що потребують корекції порушень мов-і, слід брати до уваги, що будь-яке мовленнєве відхилення й^"норми може призвести до шкільної неуспішності, порушень |ЯЙ>ведшці, проблем у спілкуванні як з однолітками, так і до-гіорЗіИМИ. Такі діти після ретельного обстеження спеціалістами Яиугь одержувати відповідну психолого-педагогічну і (або) ме-допомогу, потребують індивідуального підходу у процесі і виховання.

огопедична допомога дітям з порушеннями мовлення на-як у загдльній, так і корекційній системі дошкільної [шкільної освіти. Тип закладу, форми і методи корекційного ву залежать від таких показників:

• вік дитини;

* етіологія мовленнєвого порушення;

V ФУ113 мовленнєвого порушення відповідно до психолого-ІІІІїедагогічної класифікації;

діагноз;

та виразність мовленнєвого порушення; ень розвитку комунікативної функції мовлення; упінь інтелектуального розвитку; •^особливості психофізичного розвитку; потреби і можливості дитини.



65

Модуль II Психсикко-педадоераш anptncmcpucmursH дітей з порушеннями пси.пхрвичнсео

Дошкільні заклади

У системі дошкільної освіти дитина з порушеннями мов лення може одержувати допомогу у спеціальних логопедичних групах (окремих ДНЗ), які диференціюються таким чином:



  1. для дітей з ФФН;

  2. для дітей із ЗНМ;

  3. для дітей із заїканням.

У ці групи приймаються діти із первинно порушеним мов­ленням і збереженим слухом та інтелектом. Тривалість пере­бування у цих групах визначається відповідно до якості мов­леннєвого порушення дитини. Основною метою спеціальних логопедичних дошкільних закладів (груп) є корекція мовленнє­вих порушень у дітей та повноцінна підготовка їх до навчання у масовій школі.

Навчання і виховання здійснюються на основі програм ма­сового дошкільного закладу, адаптованих до особливостей пси­хофізичного розвитку цієї категорії вихованців. Ефективність логопедичної допомоги у дошкільних закладах залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співп­раці з батьками. Безпосередню корекцію мовленнєвих порушень здійснюють логопеди. З вихованцями логопедичних груп пра­цюють не лише логопеди, а й вихователі, завданням яких є закріплення мовленнєвих навичок, вироблених на логопедичних заняттях, розвиток дітей та формування у них знань відповідно до програми ДНЗ. На заняттях з музики і фізичного виховання здійснюється зміцнення здоров'я дітей, розвиток координації ру­хів і позитивних емоцій, логоритмічний вплив. Психолог працює над подоланням недорозвитку окремих пізнавальних процесів, проблем емоційно-вольової сфери і поведінки. По необхідності діти одержують медикаментозне лікування, фізпроцедури, бе­руть участь у заняттях з ЛФК. Закріплення одержаних знань, створення позитивної атмосфери для розвитку забезпечують батьки дитини.



Логопедичні пункти системи освіти

Школярі, порушення мовлення яких є невиразними, част­ковими, одержують логопедичну допомогу на заняттях у логопе­дичних кабінетах при загальноосвітніх школах (іноді - управ­ліннях освіти). Логопедичні заняття набувають корекційно-розвиваючої спрямованості, проводяться одночасно із шкільним навчанням і базуються на навчальних програмах (передусім рідної мови, математики)



66

і ma особливості роботи з ними в умовах морекциіної та інклюзивної освіти

—— ~



Т, Завдання логопедичної допомоги при загальноосвітній

* своєчасне виявлення порушень і попередження виникнення й«йфинних відхилень у структурі дефекту дитини; Направлення порушень усною й писемного мовлення учнів;

угвання повноцінних знань, вмінь і навичок в галузі рід-' мови;

/лювання розвитку пізнавальної активності дітей, фор­мування прийомів розумової діяльності, необхідних для ово-іня мовою;

виток мовленнєвої активності учнів;

І^ропаганда корекційно-логопедичних знань серед батьків і згів;


,У першу чергу на заняття зараховуються учні молодших Класів, мовленнєві порушення яких перешкоджають шкільному думанню, спричиняють неуспішність, пониження комунікабель­ності. Корекційна робота проводиться протягом року переважно у групових формах. Групи для занять комплектуються з ураху-jm мовленнєвого діагнозу та віку дитини. Логопед працює у тісному взаємозв'язку із вчителями по-кових класів, психологом, батьками дітей. Логопед узго-ує із педагогом навчальне навантаження дитини, повідомляє влю та батькам про досягнення на логопедичних заняттях, опонує варіанти закріплення набутих мовленнєвих навичок. за наявності бажання можуть бути присутніми на лого-■ших заняттях. Якщо вади мовлення учня відображаються розвитку його пізнавальної діяльності, поведінці, то лого-Е^півпрацює із психологом, який може включати дитину до мсорекційних чи психотерапевтичних занять. Таким комп-Сним підходом забезпечується результативність корекційно-(іедичного впливу.



В-

Школа для дітей із тяжкими порушеннями мовлення

У тих випадках, коли порушення мовлення набуває вираз-характеру і не може коригуватись в умовах шкільного ло-, а дитина через наявне порушення не може вчитися на-і із ровесниками у масовій школі, навчання здійснюється у '.іальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для із тяжкими порушеннями мовлення. Відповідно норматив-Документів до цих шкіл приймаються діти із нормальним та первинно збереженим інтелекіом.

67

ЛсіАЕОлсео-яейгаадчш. характеристика дітей з порушеннями псшххрізичнст

Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) дія дітей із тяжкими порушеннями мовлення, як правило мають два відділення:

0 до 1 відділення приймаються діти, які мають загальний недорозвиток мовлення, зумовлений алалією, афазією, дизартрією, ринолалією. При зарахуванні до першого відділення враховується рівень мовленнєвого розвитк\ ,

0 до II відділення приймаються діти із тяжким ступенем заїкання і нормальним мовленнєвим розвитком.

В обох відділеннях наповнюваність класів 10-12 дітей У кожному класі окрім вчителя загальноосвітніх предметів перед­бачається посада вчите ля-логопеда. Навчання здійснюється за спеціальними корекційно спрямованими програмами, базується на принципах логодидактики із використанням специфічних ме­тодів і прийомів корекційно-виховного впливу.

Завданнями корекційної роботи є:


  • подолання порушень усного та писемного мовлення на основі
    індивідуального та диференційованого підходу;

  • нормалізація психічного розвитку та комунікативної поведін­
    ки учнів;

  • забезпечення шкільної успішності в межах стандарту спеці
    альної освіти з урахуванням можливостей кожної дитини;

  • підготовка учнів до самостійного життя, соціально-побутової
    і трудової інтеграції в суспільство.

Подолання порушень мовлення забезпечується з одного боку раціональним поєднанням фронтальних, підгрупових та індивідуальних логопедичних занять, а з другого — логопедиза-цією усього навчально-виховного процесу. Корекція та розвиток мовлення учнів здійснюються, як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності усіма вчителями й вихователями у по­єднанні з лікувально-оздоровчою і психологічною роботою.

Отже, успішність навчальної та корекційно-виховної робо­ти у спеціальній загальноосвітній школі (школі-інтернаті) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення забезпечується узго­дженими діями логопедів, вчителів, вихователів, психологічного та медичного персоналу, співпрацею з родинами учнів.



Логопедична допомога в системі охорони здоров'я

Діти з порушеннями мовлення можуть одержувати логопедич­ну допомогу і по лінії Міністерства охорони здоров'я, зокрема

- у логопедичних кабінетах при дитячих поліклініках, 68


ma особливоспи роботи з ними в умовах кпрекцшнт та інклюзивної освіти

у стаціонарах при дитячих лікарнях і психоневрологіч­них диспансерах (дитячих санаторіях).

іед дитячої поліклініки надає допомогу дітям з усіма мовленнєвої патології незалежно від рівня інтелекту та «ості фізичного слуху. Найбільш тісними мають бути логопеда із дошкільними закладами, особливо з тими, де спеціальні логопедичні групи.

У спеціальних відділеннях стаціонарів надається лікувально-мйШМДОа та психолого-педагопчна допомога дітям, які окрім JSggglnieBHX порушень мають й інші відхилення у психофізич- розвитку.


Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, шчг в умовах загальноосвітніх закладів

.^Успішність навчання дитини з порушеннями мовлення за-лрШггь не лише від виправлення в неї вад, а й від правильного сЙЙЙЇення вчителя, урахування у навчальному процесі наявних проблем дитини. Зупинимось на деяких особливостях роботи іиркиїя з такою дитиною.

: дитина-логопат потребує сприятливого режиму , що виражається у доброзичливому ставленні вчителя, [і та урахуванні ним у навчальному процесі особливос-іистості дитини (особливо при таких складних діагнозах, іртрія, ринолалія, заїкання), психологічній підтримці з іителя - підбадьорювання, заохочення успіхів.

іивим завданням є стимулювання пізнавальної й мов-ії активності дітей, адже у багатьох з них через порушен-■І|р|©влення комунікативна діяльність є зниженою, вони невпев-Щщ Щ собі, є пізнавально пасивними Слід спочатку залучати Щ^ДО таких видів діяльності (як на уроках, так і у позаклас-ИЩроботі), де можна сформувати ситуацію успіху, віру в себе, <Щ§р|Зувати позитивне спілкування з однокласниками.

пам'ятати, що в учнів-логопатів можуть бути нроб-'І У розумінні мовлення, тому слід давати детальний ін-перед виконанням завдань і переконатись, що дитина *і#розуміла Мовлення педагога має бути зразковим, чітким, виразним, складатись із коротких зрозумілих речень


69

ЛІоОуль U Психіьюгі>-псдил\ічна хііракпктпттилі rtmicu J порушення.іаі

Велику увагу слід приділяні формуванню прийомів роз\ мової роботи, необхідних дія оволодіння граматкою, з меюн розвитку зв'язного мовлення - вчипі дитину міркувати, робін;1, розгорнуті висновки

Вчитель, як і логопед. Mat допомагати дитині планувати своє висловлювання, контролювати його, слідкувати за викорис ганням у самостійному мовленні навичок, набутих на лоїопеднч них заняттях.

У багатьох дітей-логопатів виявляються недорозвиненими такі важливі для шкільного навчання функції, як: просторове сприймання і аналіз, просторові уявлення; зорове сприймання, аналіз і синтез; координація системи «око-рука»; складна ко­ординація рухів пальців і кисті рук; фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез. Ці функції мають стати об'єктом корекційної роботи педагога, яка може здійснюватись як на на­вчальному, так і позанавчальному матеріалі. При суттєвому по­рушенні цих функцій дитина може потребувати й спеціального впливу психолога, з яким вчителю також необхідно узгодити зміст і прийоми роботи.

Наголосимо, що індивідуальний підхід до дітей, конкретний зміст і прийоми корекційної роботи залежать від клінічного діл гнозу дитини, її психологічних особливостей і мають ретельно узгоджуватись із логопедом, пепхоіогом Наприклад:


  • форма опитування дитини із заїканням (усна чи письмова
    відповідь, з місця чи біля дошки, на уроці чи після урок>)
    залежить від етапу корекційного впливу;

  • при грубих і стійких помилках дитини у письмі й читанні
    не варто давати додаткові завдання, а узгодити із логопедом
    спеціальні, що враховують специфіку цих помилок;

  • у дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, не­
    обхідно розвивати фонематичне сприймання, фонематичний
    аналіз і синтез.

Навчання і виховання дитини з вадами мовлення має бути поєднаним із оздоровленням, логопедичними заняттями, по не­обхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорек-ційним впливом, заняттями з ЛФК.

Вагомого значення для включення дітей з порушеннями мов­лення у навчальний процес має підготовка учнівського колекти­ву до позитивного сприймання такого однокласника Вчитель має пояснити, що в класі є дитина, яка невиразно говорить (чи з помилками пише, читає, робить запинки у розмові і г ін.), що такий учень потребує під гримкії й допомоги однокласників,


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка