/. Соціально-психологічна профілактика девіацій
Існують різноманітні форми соціальної превенції девіантної поведінки.
Перша форма — організація соціального середовища, вплив на суспільство загалом, наприклад, через створення негативної суспільної думки щодо девіантної поведінки.
220
Психолого-педагогічна корекція відхилень у іижедінці дітей
У рамках даної моделі профілактика включає, передусім, соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий соціально орієнтований спосіб життя.
До такої роботи залучаються усі засоби масової інформації, зокрема, преса і телебачення. На фоні всеохоплюючої телеманії нагально необхідною стала служба соціально-психологічної цензури, яка б займалась вивченням впливу телепродукції, реклами на психіку підростаючого покоління і вилученням з ефіру тих передач, що виявились шкідливими для незрілої особистості дітей та підлітків, а також забезпеченням умов, за яких корисна інформація позитивно сприйматиметься і засвоюватиметься юними глядачами. За відсутності такої цензури альтернативою є не заборона споживання продукції ЗМІ сумнівної якості, а організація обговорення та аналізу її змісту зі школярами, виховання смаку, забезпечення умов для цікавого активного дозвілля, яке б сприяло задоволенню особистісних потреб учнів. У школах можуть функціонувати свої газета, радіо, телебачення, до роботи в яких залучаються самі діти
Друга форма профілактичної роботи — це інформування (лекції, бесіди, поширення спеціальної літератури, відеопродук-ції) про шкідливі наслідки різних форм девіантної поведінки. Сутність підходу полягає у спробі впливу на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Метод дійсно збільшує знання але погано впливає на зміну поведінки. Само по собі інформування не знижує рівня девіації. У деяких випадках, навпаки, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-емоційний дисонанс, який мотивує даний вид поведінки.
У ряді випадків інформація подається невчасно: занадто пізно або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками підказує, що бесіди з попередження наркозалежної поведінки повинні проводитись не пізніше 12-ти років. Вони не повинні містити детальний опис наркотиків та ефектів, які вони викликають.
Мало результативними виявляються й бесіди про покарання за різні злочини, які проводяться з підлітками працівниками правоохоронних органів з установкою, що знання кримінально го кодексу, страх перед покаранням повинні утримати від порушення закону.
Третя форма профілактичної роботи - активне соціальне навчання соціально важливим навичкам. Зараз поширені наступні форми:
22!
Модуль III
-
Т ренінг резистентності (стійкості) до негативного соціаль
ного впливу. У процесі тренінгу змінюються установки на деві-
антну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних
стратегій, розвивається здатність говорити "ні" у випадку тиску
однолітків, дається інформація про можливість негативного впли
ву батьків та інших дорослих, які вживають алкоголь і т.п.
-
Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання.
Ґрунтується на уявленні, що девіантна поведінка безпосередньо
пов'язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної
проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх
прийнятним чином і продуктивно справлятись зі стресом. В про
цесі групової психологічної роботи також формуються навички
прийняття рішення, підвищується самооцінка, стимулюються
процеси самовизначення і розвиток позитивних цінностей.
-
Тренінг формування життєвих навичок — найважливіших
соціальних умінь особистості, а саме: уміння спілкуватися, під
тримувати дружні зв'язки і конструктивно розв'язувати міжосо-
бистісні конфлікти; здатність приймати на себе відповідальність,
ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; навички са
моконтролю, впевненої поведінки, зміни себе та оточення.
Названі тренінги в освітніх закладах після відповідної підготовки можуть проводити психологи, соціальні педагоги, вчителі і навіть учні-активісти.
Четверта форма ~ організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Альтернативними формами активності визнані: пізнання (мандрівки), випробування себе (спорт), значуще спілкування, любов, творчість, суспільна діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, доброчинна).
У сімейному вихованні провідним профілактичним завданням виступає раннє виховання стійких інтересів, розвиток здатності любити і бути любимим, формування уміння працювати і розважати себе.
Сучасні психологічні дослідження формування особистості (О. К. Дусавицький, О. С. Безверхий та ін.) показують, що головною утворюючою цього процесу виступає розвиток інтересів індивіда. Якщо в учня актуалізованим є широке коло пізнавальних та соціальних потреб, прагнення самоактуалізації, якщо він будує стратегічні плани на майбутнє, то він зможе успішно протистояти негативним впливам, а у його житті не виявиться місця девіаціям. І, навпаки, бідність, утилітарність інтересів, несфор-мованість життєвих перспектив виступає сприятливим ґрунтом для девіантної поведінки.
222
Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
В ажливою формою профілактики виступає створення широкої мережі шкільних та позашкільних закладів (гуртків, студій, секцій, клубів і т.п.), в яких діти й підлітки могли б знайти собі заняття до душі. Функціонування таких закладів не повинно сприйматись як щось другорядне у порівнянні з навчанням. Серйозно слід поставитись до відбору спеціалістів: вимоги повинні пред'являтись не лише рівню професійності, а й психолого-недагогічним здібностям, умінню зацікавлювати, впливати, встановлювати з підлітками довірливі взаємини. Зауважимо, що серед дорослих, які організовують гуртки та секції, на жаль, є такі, що зловживають своїм авторитетом у школярів, використовуючи їх у власних цілях, залучаючи до асоціальної діяльності. Тому першочергове значення в оцінці професійності працівників позашкільних закладів мають моральні установки.
Добре відомі випадки, коли відвідування гуртка чи спортивної секції надавали сенс життю, задовольняли зафрустровану у сім'ї та школі потребу підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні та позитивних емоціях, цим самим запобігаючи появі схильності до девіантної поведінки. Підліток, який, наприклад, завітав на станцію юннатів, щоб поцупити хвилястих папуг, там і залишався, зацікавлений діяльністю гуртка юних зоологів. Учень, який відчуває, що тренер його цінує й поважає, готовий задля нього, а пізніше задля власних досягнень у спорті позбутися негативних звичок, відповідальні ще ставитись до навчання, дотримуватись соціальних норм. Школярі, які з різних причин в класі мають низький соціальний статус, є відторгнутими або ізольованими, в гуртках часто знаходять можливість компенсувати недостатність у спілкуванні з однолітками, що утримує їх від залучення до угруповань асоціальної спрямованості.
На території колишнього Радянського Союзу у 20-х роках минулого століття, після громадянської війни, одним з важких наслідків якої була масова дитяча безпритульність, в освітніх закладах особливо популярним був учнівський театр, в якому діти могли задовольнити свої потреби в активності, творчості, самореалізації, розвитку різноманітних здібностей. Сучасна психологія розглядає театральну діяльність загалом і драматизацію, зокрема, як потужний засіб психологічної корекції, спрямований на відреагування негативних емоцій, вироблення нових поведін-кових стратегій, зміну життєвих установок. Шкільний театр є однією з ефективних форм профілактики девіацій.
П'ята форма організація здорового способу життя, яка Грунтується на уявленнях про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з оточуючим світом та своїм організмом.
223
Модуль III
Т руднощі впровадження цього підходу в нашому суспільстві зумовлені, особливостями пострадянського менталітету, в якому відмічаються досить міцні установки нехтуванням власним і чужим здоров'ям та фізичним станом.
Шоста форма - активізація особистісних ресурсів, яка стає можливою після проведення потужної психоконсультатив-ної роботи. В результаті індивід виразно усвідомлює власний внутрішній світ з його суперечностями та конфліктами, прагне змінитися і вірить у свої сили.
Сьома форма — мінімізація негативних наслідків девіант-ної поведінки. Ця форма роботи використовується випадках вже сформованої девіації. Вона спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.
Як відомо, девіантнии підліток, пройшовши курс реабілітації, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігаються чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його розвитку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, що найближче соціальне оточення колишнього девіанта свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаємини тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому середовищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допомоги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.
Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освітніх програм, психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово-психічних розладів.
2. Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки
На відміну від соціально-психологічної превенції девіацій, орієнтованої на соціальні групи загалом, психолого-педагогічна є індивідуально спрямованою. Об'єктом психолого-педагогічної інтервенції виступає не група учнів в цілому, а лише ті з них, у кого виявлено психологічну схильність до девіантнии актів - цс діти, так званої, «групи ризику». Однією з умов результативності психолого-педагогічного впливу на групу ризику є системний командний підхід, при якому до роботи залучаються психолог, соціальний педагог, вчителі, батьки і, за потреби, медичні працівники та соціальні служби У психолого-педагогічній профілактиці девіантної поведінки виділяється три основних етл-
224
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
п и: діагностика ютовності до девіантної поведінки і складання програми корекції; встановлення довірливих взаємин з учнем, формування у нього мотивації щодо особистісного саморозвитку; реалізація програми психолого-педагогічної корекції.
Діагностика психологічної готовності до девіантної поведінки проводиться у початковій школі з метою виявлення групи ризику. До групи ризику можна віднести дітей, які:
-
не встигають у навчанні,
-
мають проблеми у взаєминах в сім'ї або школі,
-
уникають спілкування з однолітками,
-
мають низький соціальний статус в учнівському колективі,
-
виявляють обмеженість інтересів та соціальних потреб,
-
схильні до імпульсивності, гіперактивності, тривожності,
агресії,
-
характеризуються зниженими можливостями до саморегуля
ції поведінки,
-
виявляють конфліктну самооцінку та рівень домагань,
-
мають асоціально спрямованих або психічно хворих батьків.
Як уже зазначалось, до визначення групи ризику залучаються вчитель, психолог, соціальний педагог. Вчитель шляхом педагогічного спостереження виявляє дітей зі стійкими труднощами у навчанні, з наявністю проблем у поведінці та побудови взаємодії з іншими учнями. Соціальний педагог збирає інформацію про сім'ї учнів, звертаючи увагу на соціальні установки та стан здоров'я батьків, дізнається про наявність стійких конфліктів у родині та визначає їхню природу; оцінює, на скільки сімейна атмосфера може сприяти або перешкоджати формуванню девіацій дитини. Психолог вивчає особливості ставлення учня до родини, його соціальний статус у класі, коло інтересів, наявність та зміст конфліктних переживань, оцінює його здатність до саморегуляції поведінки, ступінь особистісної зрілості, ставлення до навчання і школи, діагностує психологічну схильність до девіантної поведінки на основі визначення виразності прояву негативних особистісних новоутворень.
Цілісний аналіз результатів обстеження дозволяє зважити ризик формування схильності до важковиховуваності та скласти індивідуальну програму психолого-педагогічної профілактичної роботи.
В індивідуальній програмі психолого-педагогічної профілактики девіантної поведінки розробляється система заходів, спрямованих на опгимізацію психічного розвитку і гармонізацію соціальної адаптації дитини. До корекційної роботи залучаються батьки учня.
225
Модуль 111
П рограма психолого-псдагогічної корекційноїроботи, спря мованої на профілактику схильності до девіантної поведінки, складається індивідуально на кожну дитину на основі даних психологічного обстеження. Універсальної програми корекції бути не може, оскільки різними є у кожного учня соціальна ситуація розвитку, механізми і причини виникнення важковихо-вуваності, її глибина, супутні психологічні проблеми, компенсаторні можливості.
Розглянемо завдання і напрямки корекції, які випливають з узагальненого розуміння психологічної сутності схильності до девіантної поведінки.
Вище вже йшлося про те, що головною проблемою, яка штовхає учня до девіацій, є насичення його життя негативними емоціями і зафрустрованість потреби у самореалізації Тому важливим є створення умов, які б сприяли відреагуван-ню негативних емоцій. Для цього в практичній психології традиційно використовуються засоби арттерапії (музикотерапія, психомалюнок). Переживання позитивних емоцій забезпечується шляхом моделювання ситуацій успіху, досягнень, долання труднощів.
Оскільки джерелом неприємностей часто виступає відставання у навчальній діяльності, учню надається допомога для його подолання. З допомогою розвивальних вправ розумового характеру вдосконалюються інтелектуальні процеси, досягається підвищення гнучкості мислення, формування пізнавальних інтересів. Корекція розумової діяльності здійснюється на навчальному матеріалі, який відповідає програмі, за якою вчиться клієнт. Це полегшує перенесення сформованих навичок в повсякденне життя. Рольові ігри в школу, репетиція уроків тощо — прийоми, які використовує психолог для підвищення успішності навчання.
Якщо через значні відставання у розвитку, педагогічну занедбаність або з інших причин успішності в навчальній діяльності досягти неможливо, слід знайти вид занять, у якому учень міг би ствердитись і компенсувати неприємні переживання, пов'язані зі школою.
Універсальним джерелом задоволення виступає творчість Тому кожне заняття повинно бути організоване таким чином щоб учні могли проявити фантазію, видумку. Творчість дітей та підлітків, обтяжених негативними особистісними новоутвореннями, гальмує невпевненість у собі, соціальні обмеження, страх негативної оцінки Вивільнення творчої енергії потребу! додаткових зусиль. Все залежить від того, наскільки педагогу 226
Психолого-педагогічна корекцгл відхилень у поведінці дітей
в дасться створити атмосферу невимушеності, довіри, безумовного прийняття.
Пе менш важливим завданням корекції є усунення феномену афекту неадекватності шляхом формування умінь правильно реагувати на невдачі. З цією метою учням пропонуються ігри-змагання, в яких психолог має можливість моделювати ситуацію успіху і невдачі. При цьому розглядаються різні варіанти поведінки у випадку поразки і обираються для наслідування найбільш прийнятні, аналізуються можливі почуття та установки людини, що програла.
Труднощі адаптації важковиховуваних часто пов'язані з властивим для них егоцентризмом, нездатністю сприймати ситуацію з позиції інших людей. Для формування здатності до емоційної децентрації учням пропонують аналізувати причини вчинків, думки й переживання героїв літературних творів.
Проблемним в особистості важковиховуваного є також все, що пов'язано з міжособистісною взаємодією - від не-сформованості навичок спілкування, невміння прийнятним способом висловлювати свої почуття до нездатності йти на компроміс, конструктивним способом вирішувати конфлікти. Розвиток комунікативних навичок здійснюється шляхом їх відпрацювання на моделях типових для даного учня життєвих ситуацій. Завдання полягає не в тому, щоб вказати єдино правильний шлях вирішення конфлікту чи спосіб поводження, а в тому, щоб зробити поведінку дитини гнучкішою, показати існування великої кількості варіантів реагування на той чи інший подразник.
Головним завданням корекції схильності до девіантної поведінки є подолання незрілості особистості, розвиток самосвідомості та саморегуляції. Довільна регуляція власної поведінки, прагнення до самовдосконалення виникають на основі адекватного, зрілого, диференційованого уявлення про себе як особистість. Учень повинен усвідомити свої потреби, позитивні та негативні якості, побудувати образ ідеального "я", визначити різницю між ідеальними прагненнями та реальною поведінкою і на основі цього намагатись керувати власними вчинками. Процес формування самосвідомості повинен відповідати загальним закономірностям його розвитку в онтогенезі.
Спочатку увагу дітей привертають до власної зовнішності та фізичних якостей, а згодом пропонують дослідити й особисті внутрішні якості На перших порах діти навчаються виділяти ці якості у літературних героїв, у своїх однокласників, а погім вже у себе
227
Модуль III
У розвитку особистості велике значення має формування почуття власної унікальності, сприймання свого "я" неповторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Цінним у цьому відношенні є обговорення з учнями подій їхнього дитинства, ближніх та перспективних планів, узгоджуючії їх з бажаннями та можливостями, а також із суспільними цінностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджаь здійсненню цих планів.
Одним із провідних напрямків корекції особистісної незрілості важковиховуваних виступає формування довільної регуляції поведінки, розвиток волі. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв'язувати конфлікти. З цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них.
Враховуючи загальні психологічні закономірності ґене-зи волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недоліків регулюючої функції внутрішнього мовлення. За висловом Л. С Виготського, ключем до останнього виступає писемне мовлення. Тому одним із прийомів формування довільності поведінки є розвиток у них писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.
Отже, корекційна робота щодо профілактики важковихову-ваності може включати наступні напрямки:
-
розвиток пізнавальної діяльності;
-
стимуляція до творчості та реалізації своїх здібностей;
-
створення умов для відреагування негативних емоцій,
зокрема, тривожності й агресивності;
-
забезпечення переживання почуття задоволення від до-
. сягиення успіху, долання труднощів;
-
формування умінь адекватної реакції не невдачу;
-
розвиток здатності до емоційної децентрації, навичок
асертивності, спілкування, конструктивного вирішення
конфліктів;
-
підвищення рівня самосвідомості та довільної саморегу
ляції поведінки
228
Психолого-педагогічна корекція вгдхи.гень у поведінці дітей
Д ля реалізації зазначених напрямків можна використовувати наступні методи психокорекції: пісочна терапія, арттерапія, ігрова психотерапія, казкотерапія, психогімнастика, психодра-ма, ведення особистого щоденника тощо.
5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки
/. Вивчення особистості важковиховуваного підлітка передує корекції важковиховуваності. Потреба у виявленні таких підлітків відпадає, оскільки їх одразу можуть назвати педагоги та батьки. Проте, нас цікавлять особливості їхньої самосвідомості, характеру, причини та обставини, що призвели до важковиховуваності, збережені позитивні сторони особистості, з опорою на які можна було б здійснювати корекцію. Психологічне обстеження повинно бути організованим таким чином, щоб за його результати дозволяли визначити тип важковиховуваності. Іншим завдання психологічного вивчення важковиховуваного підлітка є виявлення патологічних рис характеру та потягів і схильності до шкідливих звичок.
Соціальну ситуацію розвитку важковиховуваного підлітка вивчає соціальний педагог. Важковиховуваність з одного боку зумовлена проблемами взаємодії підлітка з найближчим соціальним оточенням, а з іншого — проявляється в них. Тому вивчення цього феномену буде неповним без дослідження конкретних соціальних умов формування особистості підлітка.
З цією метою проводиться педагогічна діагностика, яка покликана з'ясувати:
-
виховні можливості сім'ї та учнівського колективу;
-
причини виникнення важковиховуваності, несприятливі умо
ви, що підтримують її;
-
позитивні якості підлітка, на які необхідно покластися у пе
ревихованні;
-
типове і своєрідне у духовному світі підлітка;
-
рівень його педагогічної занедбаності.
Вивчення виховних впливів сім'ї передбачає:
1. Уточнення складу, культурних, матеріальних та побутових умов сім'ї Визначення соціальної спрямованості сім'ї. У цьому відношенні сім'я може бути'
229
Модуль III
-
соціальною за духом та змістом;
-
з правильним ставленням до суспільства, але з порушеними
внутрішніми взаєминами;
-
з егоїстичними установками;
-
з асоціальними установками;
-
з конфліктними взаєминами.
2. Оцінка педагогічної атмосфери сім'ї, а саме:
-
сімейні взаємини, їх характер, зміст, стиль і тон сімейного
життя;
-
поєднання поваги, любові, вимог до дитини;
-
з'ясування наявності проблем та труднощів у сімейному ви
хованні;
-
визначення ставлення дитини до сім'ї (кого любить і за що,
з ким рахується, які сімейні обов'язки виконує, як ставиться
до братів та сестер);
-
наявність помилок у вихованні, зокрема:
-
відсутність поглядів на виховання;
-
низька педагогічна культура батьків;
-
відсутність в сім'ї трудової атмосфери;
-
сліпа любов чи навпаки — байдужість до дітей.
-
Вивчення сімейних традицій, звичаїв, прав та обов'язків
кожного члена сім'ї. Збір інформації про історію її розвитку.
-
Діагностика типу сім'ї
Діагностика виховного впливу школи передбачає:
-
Визначення провідних педагогічних установок, які скла
лися в педагогічному колективі. Наявність/відсутність єдиної
педагогічної думки та творчого підходу до організації педагогіч
ного процесу.
-
Встановлення виховних можливостей учнівського са
моврядування та різних видів діяльності школярів (гуртки
і т.д.).
-
Оцінка результатів роботи школи у напрямку виховання
провідних особистісних якостей підлітка - колективізму, пра
цьовитості, чесності, нетерпимості до аморальних вчинків, само
стійності, людинолюбства, почуття гідності й совісті.
4. Констатація наявності педагогічних помилок вчителів,
батьківського активу, активу учнів, зокрема:
-
роз'єднаності у діяльності педагогів;
-
збільшення числа прогулів у школі;
-
невірного підходу до важковиховуваності;
230
Пси.голого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
' невміння досліджувати духовний світ підлітка;
• педагогічної безтактності.
Вивчення виховних можливостей первинного колективу
має на меті складання загальної психолого-педагогічної характеристики первинного колективу за наступною схемою:
-
Спрямованість колективу (інтереси, потреби учнів, цілі,
завдання колективу, духовні цінності)
-
Зрілість суспільної думки: наявність єдиних критеріїв
для оцінки діяльності один одного, ефективність впливу на дум
ку учня з боку більшості, спільність ідеалів, наявність хибних
ідеалів та помилкових поглядів.
-
Співвідношення офіційної та неофіційної структури ко
лективу.
-
Організованість колективу: наявність/відсутність згурто
ваності, взаємодопомоги; особливості міжособистісних взаємин.
-
Наявність традицій.
-
Охоплення учнів дорученнями, чергування керівництва
і підлеглості.
-
Статус особистості важковиховуваного в колективі за да
ними соціометрії.
Вивчення важковиховуваного підлітка передбачає:
Діагностику провідної лінії аморальної поведінки, яка має на меті визначити три моменти:
1) який недолік об'єднує всі негативні прояви особистості:
-
спотворена спрямованість особистості;
-
комплекс антисоціальних потреб, що визначає мотив та цілі
поведінки;
-
комплекс об'єднаних егоїзмом негативних якостей, наявність
яких служить швидкому задоволенню аномальних потреб;
2) на скільки підліток чинить опір педагогічному впливу,
як до нього ставиться:
-
активно-вороже;
-
пасивно-байдуже.
3) співвідношення позитивних та негативних аспектів осо
бистості підлітка.
Для з'ясування зазначених обставин використовуються методи психолого-педагогічної діагностики, зокрема, спостереження та бесіда.
231
Модуль III
Ц ілісний аналіз результатів психолого-педагої ічного об стеження повинен бути спрямований на вирішення наступних питань:
-
які психологічні механізми лежать в основі формування важ
ковиховуваності;
-
якою є структура особистості підлітка (спрямованість, інте
реси, потреби, цінності, ставлення до себе та до інших, здат
ність до саморегуляції);
-
на які збережені сторони особистості можна спиратись під
час корекції;
-
які соціальні умови сприяють, а які перешкоджають ефектив
ності корекційної роботи?
На основі психолого-педагогічного обстеження на підлітка складається характеристика з зазначенням історії психічного розвитку, причин та механізмів важковиховуваності, особливостей особистості, соціальних зв'язків, а також тих цінностей та властивостей індивіда, які можна використати у корекційній роботі. Від точності та глибини діагностичної інформації залежить ефективність психолого-педагогічного впливу.
2. Педагогічна корекція важковиховуваності
Розробкою змісту, принципів та методів педагогічної роботи, спрямованої на подолання важковиховуваності займались О. А. Грошкова, А. Д. Джумабаев, Л. М. Зюбін, А. І. Кочетов, Д. І. Фельдштейн та ін. Розглянемо синтез їхніх ідей щодо шляхів вирішення проблеми.
Оскільки важковиховуваність є наслідком неправильного виховання, то педагогічна робота зводиться в загальному до перевиховання. За визначенням А. І. Кочетова перевиховання — це перебудова ціннісних установок людини, зміна її способу життя з метою забезпечення соціальної адаптації.
У зв'язку з тим, що важковиховуваний підліток чинить активний опір педагогічному впливу, процес перевиховання є значно складнішим ніж виховання. Тому доручати цю роботу слід досвідченим майстерним педагогам, які мають спеціальну підготовку до взаємодії з "важкими" підлітками.
Ліквідація наслідків неправильно виховання передбачає вплив не лише на підлітка, а й на його виховуюче оточення. Слід усунути ті причини, які призвели до викривлення особис-тісного розвитку дитини. З цією метою проводиться исиходого педагогічна робота з батьками та вчшелями, спрямована на аналіз помилок, допущених у побудові взаіміін з учнем, визначення
232
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
ш ляхів та засобів їх виправлення, формування конструктивних установок щодо подальшої взаємодії. Така робота може проводитись у формі лекцій, консультування, рольових ігор, дискусій тощо. її кінцевою метою є перебудова, оптимізація соціальної ситуації розвитку учня.
На основі вивчення особистості "важкого" підлітка та умов її формування складається індивідуальний план перевиховання з врахуванням вікових особливостей, інтелектуальних можливостей, своєрідності емоційно-вольового розвитку. Цей план обговорюється з усіма учасниками виховного процесу. Системність та послідовність трансформуючого впливу на підлітка забезпечить ведення щоденника.
А. І. Кочетов визначив основні напрямки перевиховання:
-
Відновлення позитивних якостей, які отримали незначну
деформацією.
-
Компенсація прогалин і недоліків в духовному світі під
літка. Подолання негативізму.
-
Стимуляція та інтенсифікація позитивного розвитку осо
бистості, формування свідомості і самосвідомості.
-
Гуманізація особистості підлітка шляхом виховання ко
лективізму, формування емпатії.
-
Ізоляція від антисоціального середовища, залучення до
сфери колективних взаємин, заохочення до суспільної діяльнос
ті, стимуляція соціальної активності.
-
Нормалізація та збагачення взаємин важковиховуваних з
оточуючим світом.
-
Перебудова усіх ставлень особистості "важкого" підлітка
(до себе, до діяльності, до інших).
-
Засвоєння та накопичення соціально цінного життєвого
досвіду.
-
Стимуляція до прояву творчих інтересів. Компенсація
недостатності культурної інформації та пізнавальної спрямо
ваності.
10. Формування почуття відповідальності. Активізація са
мовиховання.
О. А. Грошкова виділяє два напрямки роботи щодо перевиховання: з колективом класу, зокрема з формальними та неформальними лідерами та з "важким" підлітком Найчастіше
233
Модуль 111
в ажковиховувані у класі мають статус ізольованих або відторг нутих. Для підвищення статусу учню пропонують доручення, які відповідають його інтересам, сприяють демонстрації йот позитивних якостей та здібностей. Вчителям рекомендується не протиставляти "важких" підлітків іншим учням, не допускати дискредитації особистості "важкого" підлітка в очах однокласників, уникати різкої негативної оцінки поведінки та успішності. Однокласникам пропонують допомогти, підтримати позитивні прояви поведінки важкого підлітка і протистояти негативним. Виключно важливим є виховання в колективі доброзичливого ставлення, зокрема до "важких" підлітків.
Л. М. Зюбін акцентує увагу на необхідність опори в процесі перевиховання на позитивні якості особистості важковихо-вуваного, пропонує педагогам долати негативні установки щодо таких учнів, помічати їхні здібності та щонайменші прояви прагнення бути кращим.
Отже, важливими умовами успішності процесу перевиховання виступають: єдність педагогічного впливу на підлітка, підкреслення поваги до його особистості, демонстрація довіри до нього та педагогічного оптимізму, наявність діяльності, в якій він зможе ствердити себе з позитивного боку, а також опора на згуртований учнівський колектив, який має прийняти важкови-ховуваного, і оцінки якого мають стати значущими для нього. Трансформація особистості "важкого" підлітка стає можливою на фоні нарощування інтенсивності і частоти позитивних емоційних переживань (за висловом А. І. Кочетова, позитивні емоції виконують функцію будівельного матеріалу для формування по зитивних якостей особистості). Неабияку роль у цьому процесі відіграє подолання невстигання в навчальній діяльності та активізація пізнавальних інтересів.
Щоб підлітка перевиховати необхідно змінити його ставлення до своїх недоліків. Нерідко деградація особистості відбувається через неможливість проявити свої позитивні якості. Перевиховання полягає в цілісних змінах духовного світу осо бистості: прискорює позитивний розвиток, а негативний сповільнює, потім руйнує при активній участі самого вихованця. Перш за все слід зупинити подальшу деформацію особистості шляхом створення сприятливих умов для прояву позитивного, яке таким чином приходить в конфлікт з негативним і сповільнює його розвиток, загострення суперечностей всередині негативного за рахунок зміни способу життя та вилучення із середовища, в яко му підліток застосовує свої недоліки
234
Психолого педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
Н а заваді високому темпу нарощування позитивних моментів може с гати та обставина, що процес перебудови особистості не є миттєвим чи поступально успішним. Успіхи і досягнення часто чергуються зі зривами й розчаруваннями, які супроводжуються негативними переживаннями. Щоб знизити руйнівний ефект таких переживань на підлітка у перевихованні використовується, так звана, методика "рубежів", сутність якої полягає у постановці та виконанні реально досяжних зобов'язань з наступним поступовим їх ускладненням.
У педагогічній роботі з важковиховуваними підлітками позитивно зарекомендувала себе організація індивідуального шефства. В учня з'являється авторитетний для нього керівник, якого він намагається наслідувати, від якого одержує моральну підтримку, який залучає його до суспільно-корисної діяльності, сприяє розвитку інтересів, максимально заповнює вільний час, допомагає долати труднощі, нейтралізує дію негативних чинників. Ефективність цього заходу залежить від того, наскільки шеф зможе стати психологічно близьким для підлітка. В ролі шефа може виступати студент педагогічного вузу. Відсутність досвіду виховної роботи компенсується тут, по-перше, незначною різницею у віці між підшефним і шефом, по-друге, відсутністю інертних стереотипів і шаблонів щодо способів педагогічного впливу в останнього.
До методів перевиховання А. І. Кочетов відносить: зміну переконань, переучування, "вибух", "реконструкцію характеру", переключення, заохочення та покарання. Розглянемо детальніше кожен з них.
Використання методу зміни переконань сприяє руйнуванню виправдувальних мотивів негативної поведінки і формуванню соціальних цінностей. Переконання використовується для зміни свідомості, життєвого досвіду та моральних почуттів підлітка. Створюються умови, за яких підліток може висловити усі аргументи на захист своїх поглядів, після чого заперечити кожен аргумент. Щоб розхитати неправильні переконання підлітка, необхідно спонукати його до порівняння себе зі значущими іншими, показати, до чого можуть призвести його негативні установки та цінності в майбутньому, довести парадоксальність його логіки ("Уяви собі, що станеться, якщо всі стануть на таку позицію?") Учню буде легше погодитись з думкою педагога, якщо останній визнає часткову правоту його власних аргументів, а також демонструватиме довіру та повагу до його особистості Заміна старих переконань новими здійснюється шляхом зіткнення суперечливих цінностей у духовному світі вихованця (напри-
215
Модуль HI
к лад, небажання вчитись з одного боку і прагнення визнання в учнівському колективі).
Для усунення негативних звичок, виправлення спотворених потреб, відучування від неправильних дій та вчинків використовується метод переучування При цьому обов'язково повинен мати місце процес не простого відмирання негативних рис, а заміна, компенсація їх позитивними. Відучування здійснюється з допомогою прийомів заборони, контролю, перевірки. Заборони повинні бути категоричними але глибоко вмотивованими. Відсутність можливості прояву негативної звички повинна поєдну-ватись зі сприятливими умовами для позитивної. Важливим стимулом відмовитись від поганих звичок для підлітка є негативне ставлення до них збоку колективу. Ефективність методу переучування істотно знижується, якщо супроводжується великою кількістю зауважень та обмежень, які лише дратують учня. До сприймання змін, що відбуваються у поведінці підлітка, повинні бути готові однокласники, вчителі, батьки. Оскільки неадекватна реакція на незвичні дії колишнього важковиховуваного може також звести все переучування нанівець.
Метод перевиховання, що носить назву "вибуху" розробив А. С. Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. Проте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рідко. "Вибух" передбачає загострення до крайньої межі конфлікту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто висловлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об'єктом презир ства та зневаги. Під час "вибуху" підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне "я". Відбувається руйнування негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що метод "вибуху" може бути ефективним лише у сильному колективі, думка і ставлення якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання негативних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного Вдаючись до методу "вибуху" пе дагог повинен ретельно зважити усі "за" і "проти", виключити можливість нервового зриву 236
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
Н аявність у важковиховуваного підлітка окремих позитивних властивостей особистості дозволяє у процесі перевиховання скористатись методом "реконструкції характеру". Для цього необхідно виділити позитивні, псевдо позитивні та негативні якості підлітка і створювати умови, що є сприятливими для прояву позитивних та неможливості використання негативних якостей. Позитивний досвід зазвичай супроводжується схваленням з боку однокласників та дорослих, викликає приємні переживання, яких так не вистачало важковиховуваному підлітку, і породжує прагнення до повторення. Педагогами розглядаються такі варіанти використання методу "реконструкції характеру" як відновлення втраченого позитивного досвіду поведінки та корисних звичок, включення особистості в систему відповідальної залежності в колективі і т.п. В останньому варіанті використовується феномен зміни ставлення індивіда до вимоги з підвищенням особистої відповідальності за її виконання.
Переключення як метод перевиховання був запропонований А. С. Макаренком. Його сутність полягає у тому, щоб зону активності "важкого" підлітка перемістити зі сфери асоціальних вчинків в сферу суспільно значущої діяльності. При цьому враховуються особливості мотиваційної сфери підліткового віку, використовуються позитивні якості індивіда, створюються умови для прояву його здібностей і навіть часткове використання колишнього досвіду, сформованого в асоціальній діяльності. Розглянемо приклади переключення, які можна використовувати при виправленні різних негативних якостей у важковиховуваних. Недисциплінованим можна давати доручення, пов'язані з відповідальністю; підлітків, схильних до хуліганства, можна переключити на шефську, наставницьку роботу з молодшими школярами; егоїзм трансформується через залучення до діяльності, пов'язаної з наданням допомоги іншим, проявом турботи і т.п.
Заохочення та покарання у перевихованні застосовується лише як допоміжний метод. Зловживання цим методом, надання йому виключної переваги перед іншими наносить лише шкоду. Слід пам'ятати, що покарання сприймається важкови-ховуваними як ще один негативний чинник, а заохочення - як виняток. Зловживання покаранням викликає у підлітка роздратування і активізує смислові бар'єри. Реакція підлітка на стимуляцію позитивної поведінки залежить від його ставлення до педагога, актуального психічного стану, усвідомлення справедливості застосованого впливу. Заохочення повинно погдну ватись з вимогливістю, а покарання з повагою Важ айво,
237
Модуль 111
щ об покарання не сприймалось підлітком, як негативна оцінка його особистості в цілому.
Заохочення відіграє важливу роль в стимуляції почуття відповідальності, активізації фонду позитивних якостей, підвищення самопочуття підлітка, а також в нормалізації взаємин між учнями та педагогом та зниженні психічної напруги. Разом з тим не можна зловживати позитивними оцінками, адже тоді вони швидко втрачають свою стимулюючу силу. На заохочення заслуговують лише ті вчинки, які свідчать про досягнення у роботі над собою. При цьому повинен враховуватись не тільки сам вчинок, а й мотиви, що спонукали до нього.
Покарання виховує відповідальність за себе та інших. Воно повинно відповідати мірі провини та рівню вихованості підлітка, виноситись лише після з'ясування усіх обставин, бути тактовним за формою, служити зниженню напруження та вирішенню конфлікту. Використання даної форми стимуляції повинно здійснюватись таким чином, щоб підліток добре усвідомлював і визнавав свою провину, а від так адекватно сприймав вжиті санкції і робив відповідні висновки на майбутнє. Якщо учень не розуміє, за що його покарали, це породжує почуття образи і злість. Можуть бути випадки, коли вихованець сам шкодує про скоєне і глибоко переживає наслідки. При покаранні забороняється: виносити невмотивовані рішення, карати за підозрою, використовувати у якості покарання трудову діяльність, пригадувати старі гріхи, вдаватись до фізичного впливу. До арсеналу засобів покарання можна віднести засудження, спонукання до самопокарання, запобігання негативним вчинкам.
Дослідниками виділені типові помилки при використанні педагогами методів стимуляції: 1) поверхова оцінка вчинку учня, без аналізу його мотивів, без з'ясування обставин - тоді покарання або заохочення можуть виявитись несправедливими;
-
використання покарання як помсти, як відображення негатив
ного ставлення до дитини або як засобу підтримки дисципліни,
-
використання заохочення як засобу задобрювання для заво
йовування або відновлення позитивного статусу; 4) відсутність
міри у використанні прийомів позитивної та негативної стимуля
ції; 5) якісна однотипність засобів стимуляції; 6) переважання
покарання над заохоченням, коли щонайменші помилки учня
одразу одержують свою оцінку, а успіхи сприймаються як на
лежне і не відмічаються взагалі; 7) порівняння дітей між со
бою, наведення когось у приклад іншим, що розпалює заздрість
та породжує комплекс неповноцінності, негативно впливає на
процес формування самооцінки 8) використання таких прийомів
238
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
п окарання, які принижують гідність підлітка; 9) заохочення підлітків від імені осіб, які знаходяться з ними в конфлікті; 10) застосовування прийомів заохочень, які не відповідають віковим та індивідуальним інтересам.
Хочемо звернути увагу на певну суперечність в положеннях сучасної педагогіки щодо засобів позитивної та негативної стимуляції. Логіка гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки веде до висновку про необхідність відмовитись від зовнішніх прийомів оцінювання.
Якщо дитина не усвідомлює своєї провини, то покарання не виконає своєї функції. Якщо дитина шкодує про свій вчинок, то необхідність у покаранні відпадає.
Якщо мотиви позитивного вчинку дитини є моральними, то вона не потребує заохочення, оскільки діє відповідно до своїх потреб. Якщо ж поведінка зумовлена очікуванням позитивних санкцій чи винагород, тоді вона не заслуговує заохочення.
Крім того вчені гуманістичного напрямку психології переконливо доводять шкоду зовнішньої оцінки щодо формування "я-концепції" дитини. Зловживання позитивною чи негативної стимуляцією самі по собі можуть стати причиною формування неврозів та схильності до девіантної поведінки.
Разом з тим, метод заохочення, а особливо — метод покарань на практиці є найпоширенішими в педагогічному арсеналі батьків та вчителів. В уявленнях сучасної молоді (результати аналізу проведеного нами анкетування студентів педагогічного вузу) сутність виховання зводиться саме до використання цих методів: "Виховувати дитину - означає робити їй зауваження, якщо вона допускає помилки, пояснювати їй, що таке добре, що таке погано, хвалити її за успіхи ".
Такий підхід позначається на психосоціальному розвитку дітей, які навчаються в школі задля оцінки, а не задля знань; дотримуються норм поведінки не через моральні переконання, а щоб уникнути неприємностей або одержати свої дивіденди.
На наш погляд, необхідність та особливості використання методів стимуляції в гуманістичній педагогіці потребують спеціального наукового дослідження.
На відміну від покарання та заохочення метод самовиправлення повністю узгоджується з положеннями особистісно орієнтованої педагогіки. Сутність його полягає у створенні умов для самовиховання. Щоб підліток з власної ініціативи руйнував негативні якості своєї особистості та формував позитивні, у нього, по-перше, повинна виникнути у цьому потреба, по-друге, - можливості, тобто здатність до критичного самоаналізу та до само-
239
Modj/ль ///
р егуляції Роль педагога у цьому процесі поля rat у стимуляції вихованців до самопізнання, заохочення їх до самооцінки та самовиховання, підтримці у них віри щодо власних можливостей
Ефективність самовиправлення, на наш погляд, головного інтегруючого методу перевиховання, істотно підвищується за умови залучення до корекційної роботи психолога. Функції психолога щодо подолання важковиховуваності розглянемо у наступному параграфі.
3. Психологічна інтервенція девіантної поведінки
Психологічна інтервенція — це психологічне втручання до особистісного простору з метою стимуляції позитивних змін. Мета інтервенції полягає в послабленні або усуненні тих форм поведінки, які перешкоджають соціальній адаптації.
Відмінною особливістю психологічної інтервенції виступає бажання змін з боку самої особистості, її готовність співпрацювати з психологом. У випадку девіантної поведінки неповнолітніх ініціатива та згода повинні йти від законних представників інтересів дитини.
Труднощі роботи з девіантною поведінкою особистості полягає у тому, що, зазвичай, на перших етапах соціально-психологічної допомоги підліток чинить опір змінам, не зважаючи на виразні негативні наслідки своєї поведінки. У таких випадках підставою для втручання може бути міра шкоди, яку наносить девіація. Наприклад, причиною звернення по допомогу наркозалежної людини часто є або серйозні проблеми зі здоров'ям, або досягнення нею ситуації "соціального дна".
Провідні завдання психологічного втручання:
-
формування мотивації на соціальну адаптацію або видужан
ня;
-
стимуляція особистісних змін;
-
корекція конкретних форм девіантної'поведінки;
-
збільшення гнучкості поведінки за рахунок розширення її ва
ріативності у різних ситуаціях;
-
створення сприятливих соціально-психологічних умов для
особистісних змін або видужання.
До основних методів психологічної інтервенції можна віднести: психотерапію, психологічне консультування, психологічний тренінг, організацію терапевтичного або саногенного середовища. Шляхи психологічної інтервенції девіантної поведінка найбільш розроблені у руслі новедшкової психотерапії (біхевю ристична психологія).
240
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
В .залежності від мети інтервенції виділяють три види психотерапії:
-
підтримуюча - забезпечує підтримку наявних захисних сил
та вироблення нових більш ефективних засобів поведінки;
-
переучуюча - створює зовнішні та внутрішні умови, які за
безпечують перебудову поведінкових патернів;
-
особистісно реконструктивна - спрямована на внутрішньоосо-
бистісні зміни через усвідомлення інтрапсихічних конфліктів.
Поділіться з Вашими друзьями: |