Методичні рекомендації щодо індивідуального на­вчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку та особливос­тей індивідуального підходу до них в умовах загальноосвітніх шкіл



Сторінка14/19
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.19 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Ситуативна важковиховуваність виникає внаслідок невмі­лих виховних дій з боку батьків або педагогів і проявляється в негативізмі, відкритому протесті, небажанні дотримуватись пра­вил. При цьому усі негативні прояви поведінки дитини мають тимчасовий характер, не призводять до глибинних порушень особистісного розвитку і за умови зміни педагогічних прийомів впливу зникають

211


Модуль III

Ситуативна важковиховуваність може виникнути також при різкій зміні умов життєдіяльності. Наприклад, перехід дитини з одного колективу в інший, зміна місця проживання, розлу­чення батьків, зміна родини тощо. Особливо високим ризик по­яви важковиховуваності є у період вікових криз, під час яких здійснюється зміна соціальної ситуації розвитку дитини. Слід зазначити, що у дорослих учасників виховного процесу також бувають свої кризи, які не можуть не позначитись на їхніх сто­сунках з дітьми.



Соціально-педагогічна занедбаність - це тривалий не­сприятливий для розвитку особистості стан дитини, пов'язаний з недостатнім, суперечливим або негативним впливом на неї соці­ального мікросередовища. Явище соціальної і педагогічної зане­дбаності виникає через відсутність або обмеженість соціальних умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Попри всю різноманітність несприятливих сімейних умов (гіпопротекція, потураюча гіперпротекція, асоціальні сім'ї тощо), які призво­дять до соціально-педагогічної занедбаності, спільним і визна­чальним є відсутність спілкування, яке 6 сприяло моральному та інтелектуальному розвитку дитини, а також системи сімейних цінностей, які б визначали права, обов'язки, обмеження пове­дінки дитини і забезпечували формування у неї здатності до до­вільної саморегуляції.

Соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де дитина не одержує достатньої свободи для прояву своєї активності у вза­ємодії з предметним та соціальним середовищем. Психологічним механізмом її виникнення є гіперусамітненість, яка виражається у посиленні позиції "не такий як усі".

Перші проблеми у соціально-педагогічно занедбаних дітей з'являються при вступі до школи, до кавчання у якій вони ні психологічно, ні педагогічно, ні соціально не готові. Педагогічно занедбаний першокласник не прагне бути школярем, мотиви на­вчальної діяльності йому не доступні, не володіє необхідним обсягом знань, умінь навичок, не вміє докладати зусилля, усі його психічні функції виявляються незрілими, його розумова працездатність знижена. Крім того такій дитині часто бракує досвіду позитивного спілкування з однолітками. Оскільки, за­своївши негативні стереотипи стосунків у сім'ї (відсутність ем-патії, довіри, взаємоповаги), учень підсвідомо переносить їх на спілкування з ровесниками.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіш­ності в навчанні. Перші невдачі, викликаючи негативні емоції, каналізуються в агресію, фіксуються як образа, несправедлн-

212

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

вість. Погані оцінки призводять до погіршення стосунків з вчи-гелькою, батьками, однокласниками. Під впливом негативних зовнішніх оцінок, постійних зауважень, нарікань у дитини фор­мується уникаюча мотивація, невпевненість у собі, низький рі-зекь самоповаги.

Особистість соціально-педагогічно занедбаної дитини харак­теризується нерозвиненістю властивостей суб'єкта спілкування, діяльності, самосвідомості, а також неадекватною активністю у взаємодії з оточенням. Суб'єктивно ці особливості переживають­ся дитиною як особливий образ "я". Головна суперечність такої особистості полягає у тому, що, з одного боку вона прагне до ви-{нання та успіху, а, з іншого боку є соціально дезадаптованою. Неможливість розв'язати цю суперечність породжує внутрішню За зовнішню конфліктність дитини, актуалізацію компенсаторно-ахисних реакцій, комплекс неповноцінності. л Соціально-педагогічно занедбані діти є недовірливими, образ­ливими, впертими, егоцентричними, негативістичними, невпевне­ними у собі. У них слабка інтуїція щодо міжособистісних взаємин, рримітивний підхід до розв'язання власних проблем, загострена реакція на неуспіх, нестійкий настрій, відсутній страх у ситуаціях відвищеного ризику. Вони важко адаптуються до нових умов, легко сиводяться зі стану рівноваги, сповнені передчуття неприємностей, ухильні ігнорувати соціальні вимоги і культурні норми поведінки. м' стосунках з дорослими соціально-педагогічно занедбані діти над-пірно чутливі до оцінок та погроз, сором'язливі. Невдоволеність потреби бути особистістю здійснює на них руйнівний вплив і ком­пенсується агресією, схильністю до ризикованих вчинків, прагнен-

ям за будь-які ціну привернути до себе увагу, зч Соціально-педагогічно занедбана дитина вважає себе неро-в^мною, поганою, неприємною, нелюбимою. Це підвищує її три-рржність, знижує рівень домагань. Вона безуспішно намагається н^зними неадекватними способами домогтися соціального визна-



т, а в результаті виявляється відторгнутою. ЛІ У залежності від характеру та глибину ознак можна виді-неїти латентну, початкову та виразну соціально-педагогічну за-

:дбаність.



кі Латентний ступінь занедбаності характеризується талькісною динамікою, незначним відхиленням у соціальному ю- моральному розвитку дитини, в особистості якої переважа-епгь позитивні якості, а негативні є однорідними і проявляються прізодично через один негативний домінуючи чинник. Ступінь реюяву ознак занедбаності - слабкий або середній. Дитина доб-почуває себе в сім'ї і намагається адаптуватись у групі од-

213


Модуль III

нолітків. її ставлення до навчання можна назвати невиразним Проте вже мають місце перші ознаки відставання у психічному розвитку, недостатність соціального досвіду, які, в свою чергу, зумовлюють перші прояви неуспішності в навчанні.



Середній ступінь занедбаності визначається поглибленням відхилень у соціальному та моральному розвитку. Збільшується частота негативних проявів поведінки, урізноманітнюються ситуа­ції, в яких вони мають місце. Поглиблюється, стає хронічною неуспішність в навчанні, що зумовлює дезадаптацію дитини у шкільному середовищі. Формується невпевненість, незадоволен­ня собою, які супроводжуються негативними переживаннями. Дитина відчуває негативне ставлення до себе з боку педагогів, однокласників, батьків. Проте, дитина ще сподівається на зміну ситуації на краще, зберігає позитивні якості особистості.

Виразний ступінь занедбаності супроводжується пере­ходом кількісної динаміки у якісну. Позитивні якості особистос­ті втрачають свою глибину, оскільки не одержують підкріплення у процесі спільної діяльності і спілкування з дорослими і одно­літками. Ознаки занедбаності стають виразними, проявляються різнопланово. Ставлення до навчальної діяльності стає байду­жим. Спостерігається погіршення стосунків у сім'ї.

Проте значних викривлень у формування особистості, які 6 стали функціональними органами в таких учнів не відмічається. їхня негативна поведінка є суто реактивною. Вони здатні до усві­домлення своєї проблеми, прагнуть її позбутися, але самостійно, без допомоги і постійної підтримки цього зробити не можуть.

Якщо несприятливі умови виховання є хронічними, а дити­на постійно знаходиться в ситуації неприйняття, негативних пе­реживань через депривацію потреби у самореалізації, тоді занед­баність набуває інтегративного характеру, формується власне важковиховуваність, яка характеризується наявністю негатив­них особистісних новоутворень, описаних вище, і психологіч­ною готовністю до девіантної поведінки.

А. І. Кочетов визначає сутність власне важковиховуваності як об'єднання особистісних недоліків навколо певного провідного негативного утворення. Наявність негативного утворення в струк­турі особистості (найчастіше це — егоїстична спрямованість) не обов'язково породжує важковиховуваність. Існує певна критична точка, коли через різку зміну взаємин з оточуючими, пережи­вання цілої низки невдач, загострення незадоволення собою та іншими, негативне утворення інтегрується з іншими недоліками особистості й починає проявлятись в порушеннях поведінки.

214

Психолога-педагогічна корекція вгдхилень ц поведтш дітей

До ознак важковиховуваності А. І Кочетов відносить:



  1. наявність егоїстичної спрямованості особистості, яка прояв­
    ляється в негативному ставленні до родини та школи, схиль­
    ності до конфліктів, низькому рівні самосвідомості, неадек­
    ватній самооцінці, низькій вимогливості до себе, переживанні
    образи на інших;

  1. конфлікт позитивних та негативних проявів особистості;

  1. нездатність і небажання протистояти імпульсивним потягам,
    слабкість довільності саморегуляції поведінки;

  2. спотворення суперечностей між потребами та можливостями
    підлітка, які вирішуються у будь-який спосіб, тільки не шля­
    хом зміни самого себе;

  3. наявність аномальних потреб або спотворених способів задо­
    волення природних потреб;

  4. побудова виправдувальних мотивів поведінки як механізму
    психологічного захисту;

  1. нездатність до самовиправлення без зовнішньої допомоги;

  1. потреба у збереженні негативного, активність підлітка у праг­
    ненні зберегти свої поведінкові установки і як наслідок
    протидія виховним впливам;

  2. недостатність розумового розвитку, зокрема, низький рівень
    сформованості вищих довільних психічних функцій, бідність
    соціального досвіду.

В міру оформлення цих ознак, коли вимальовується нега­тивна спрямованість особистісного розвитку, коли індивід сам починає культивувати в собі аморальні якості і викорінювати все, що може стати на заваді цьому процесу, важковиховува-ність перетворюється в асоціальність. Асоціальна (девіантна) особистість містить три групи якостей: 1) інтегровані негативні риси; 2) ті, що забезпечують маскування; 3) позитивні якості, які можуть знадобитися у протиправній діяльності. Така особис­тість протиставляє себе суспільству, прагне пристосувати ото­чення до своєї дефективної психіки.

Високий ризик появи важковиховуваності відмічається у дітей із своєрідним розвитком особистості через особливості вищої нервової діяльності, зокрема через акцентуації характеру та психопатії.

Для позначення межового стану між гармонійним і психопа­тичним розвитком особистості польський психолог К. Леонгард ввів у психологію термін "акцентуація характеру". Акцентуація це надмірне загострення певних рис характеру, яке робить індивіда чутливим щодо психотравмуючих впливів певного типу при достатній стійкості щодо інших.

21.5


Модуль III

На відміну від психопатії акцентуація не є захворюван­ням і відрізняється від останньої за певними ознаками (див. табл. 4).



Таблиця 4

Порівняння акцентуаци та психопатії




Акцентуація характеру

Психопатія

1

Найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці, а далі має тенденцію до компенсації і згла­джування

Своєрідно проявляється у кожному віковому періоді; за відсутності лікування мас тенденцію до загострення

2.

Ускладнює адаптацію лише у певних ситуаціях

Зумовлює дезадаптацію неза­лежно від особливостей ситуації

3.

Збережена критичність дає мож­ливість усвідомити власні проб­леми, інтернально локалізувати їх (у собі: "винен я сам") і ком­пенсувати шляхом уникнення або трансформації психотравму-ючих ситуацій

Знижена критичність призво­дить до екстернальної ("винні інші") локалізації проблем, неспроможності усвідомлення своєї ролі в їхньому виник­ненні, нездатності до довіль­ної саморегуляції

4.

Порушення поведінки зумовлені дією сильної або тривалої психо­логічної травми, стресової ситуації

Порушення поведінки часто виникає без видимих причин

Найбільш поширені класифікації акцентуацій розроблені К. Леонгардом та А. Лічко. В основі типології акцентуацій ха­рактеру лежить своєрідність поведінки індивіда у різних ситуа­ціях. Тип акцентуації залежить від властивостей нервової систе­ми у поєднанні з особливостями виховання. Розглянемо коротку характеристику типів за А. Лічко (див. табл. 5).

Серед названих типів схильність до соціальної дезадаптації і психопатії, за результатами досліджень А.Є.Лічко (табл. 5), може виникнути у гіпертимного, лабільного, сенситивного, ши-зоїдного, епілептоїдного, істероїдного, нестійкого. При цьому можливість делінквентної поведінки відмічається з високою ві­рогідністю у нестійкого, епілептоїдного, істероїдного, з меншою вірогідністю — у шизоїдного та гіпертимного типів. Підлітки із сенситивною та психастенічною акцентуацією до делінквентної поведінки взагалі не схильні. Циклоїди здатні на епізодичні асо­ціальні вчинки під час гіпертимної фази. Асоціальність шизоїдів проявляється вже тоді, коли відхилення характеру досягає сту­пеня психопатії. У нестійкого, істероїдного, гіпертимного типів делінквентність може розвиватись на фоні акцентуації характеру. Кожному типу психопатії та акцентуації, як відмічає А. Є. Лічко, притаманні свої особливості та мотиви делінквентної поведінки.



216

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Таблиця 5 Характеристика типів акцентуацій за А. Лічко




Тип акцен­туації

Головна риса

Умови, що загрожують дезадаптації

1.

Ппертимний

Нестримна активність, прагнення до лідерства

Самотність, регламенто­ваний режим, обмеже­ність активності, моно­тонність діяльності

2.

Циклоїдний

Коливання настрою від підвищеного до депресив­ного

У фазі пригніченого настрою: невдачі і кон­флікти, зміни життєвих стереотипів. У фазі активності несприятли­вими є ті ж самі умови, що й для гіпертимів

3.

Лабільний

Мінливість настрою, чутливість до міжособис-тісних взаємин

Емоційне відторгнення, втрата рідних

4.

Сенситивний

Висока вразливість, зани­жена самооцінка

Несправедливе звину­вачення, недоброзич­ливе ставлення

5.

Психасте­нічний

Нерішучість, тривожність

Необхідність швидко приймати рішення, від­повідати за когось

6.

Астеноневро-тичний

Підвищена втомлюва­ність, дратівливість, зане­покоєння станом власного здоров'я

Великі розумові наван­таження, особливо в умовах змагань

7.

Шизоїдний

Замкнутість, самоізоля­ція, недостатність інтуїції та емпатії, схильність до фантазування

Необхідність встанов­лення неформальних емоційних контактів

8.

Епілептоїд-ний

Схильність до наростання роздратованості, емоцій­них спалахів та злобно-тужливого настрою, інерт­ність психічних процесів

Зміна обстановки

9.

Істероїдний

Егоцентризм, прагнення знаходитись у центрі уваги

Ігнорування з боку ін­ших

10.

Нестійкий

Слабкість волі, імпуль­сивність, прагнення до розваг

Відсутність зовнішнього контролю

11

Конформний

Залежність поведінки та суджень від оточення

Зміна життєвих стерео­типів, перебування в асо­ціальному середовищі

217

Модуль 111

Так, нестійкий підліток у пошуках задоволення схильний до бродяжництва, крадіжок, що дають можливість дістати засоби для розваг. Піки порушень поведінки припадають на періоди, пов'язані зі зміною умов навчання (перехід від початкової ланки до пред­метного навчання, закінчення навчання у школі). Делінквентність цього типу супроводжується ранньою алкоголізацією.

У істероїдів відмічається особлива схильність до дрібних крадіжок, шахрайства, викликаючої манери поводження у сус­пільних місцях. їхні правопорушення часто зумовлені потребою привернути до себе увагу.

Епілептоїди бувають схильними не лише до крадіжок, а й до бійок, які можуть бути досить жорстокими. Вони одержують задоволення від самих протиправних вчинків та їхніх наслідків для жертв.

Серед шизоїдів зустрічаються "символічні" крадіжки: за­для встановлення справедливості, поповнення колекції, при­власнення речей, що належать об'єкту таємного обожнювання. Делінквентна поведінка у них виникає пізніше — у 15-16-ти-річному віці.

Антисоціальна поведінка гіпертимів найчастіше починаєть­ся у 10-12-тирічному віці і мотивується прагненням престижнос­ті, демонстрації своєї сміливості та унікальності.

Адиктивна поведінка найчастіше зустрічається у осіб з епі-лептоїдним та нестійким типами акцентуації характеру. Саме їм фізична залежність загрожує вже в підлітковому віці. За даними А. Є. Лічко найбільша психологічна схильність до алкоголіза­ції, яка супроводжується відсутністю "психологічних бар'єрів" щодо вживання спиртного спостерігається у осіб гіпертимного та нестійкого типів, а виразна негативна установка відмічається у сенситивного та шизоїдного типів.

Мотивацією вживання психоактивних речовин у нестійкого типу виступає прагнення до ейфоричних станів. Епілоптоїдні підлітки швидко стають залежними від алкоголю чи нарко­тиків. Потяг набуває у них інстинктивного компульсивного (нав'язливого) характеру. Психоактивні речовини викликають у них дисфорію, агресію, розгальмування потягів. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію, зображати з себе "алкогольного естета і знавця". Проте, бажаючи довести компа­нії, що можуть всіх "перепити", вони ризикують дійсно перетво­ритись на адиктів. Прагнення пізнання та задоволення штовхає на вживання токсичних речовин гіпертимів, проте залежними вони не стають, зупиняє їх напевно широке коло інтересів та плани на майбутнє. Шизоїди можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг, який полегшує контакти з іншими людь-

218

ІІсиха/юго-педагигічна корекція тдхшіень і/ поведінці дітей

ми, знімає напруження при спілкуванні, проте у фізично за­лежних вони не перетворюються. Конформні підлітки вживають алкоголь або наркотики під впливом референтної групи.

Демонстративна суїцидна поведінка, заданими А. Є. Лічко, найчастіше зустрічається у осіб з істероїдним, ітероїдно-нестійким та істероїдно-гіпертимним тинами акцентуації, до афективної суїцидної поведінки схильні індивіди з лабільною та лабільно-істероїдною акцентуацією, а дійсна готовність до самогубства відмічається у сенситивного, та циклоїдного типів.

Отже, у кінцевому результаті особливості адаптації та роз­витку індивіда визначаються співвідношенням двох чинників — соціального та біологічного.

Якщо вища нервова діяльність та психічний стан є повно­цінними у дитини, а сама вона виховується у сприятливих со­ціальних умовах, то це забезпечує її нормальну адаптацію і роз­виток. Порушення вищої нервової діяльності та психіки можуть бути компенсовані за умови врахування у виховному процесі індивідуальних особливостей дитини та ЇЇ проблем. Незадовільні соціальні умови загострюють нервово-психічні розлади і призво­дять до патології і до важковиховуваності.

Несприятливий соціальний вплив, відсутність необхід­них умов для розвитку та соціалізації зумовлюють соціально-педагогічну занедбаність, яка може проявлятись як на кількіс­ному, так і на якісному рівнях. Занедбаність, що має кількісний характер, проявляється лише на поведінковому рівні. Девіації такої дитини виступають як пристосування до асоціального ото­чення. Зміна середовища порівняно легко знімає прояви важко­виховуваності. Якісний характер занедбаності означає форму­вання негативних особистісних новоутворень (власне важковихо­вуваності) і психологічної готовності до девіантної поведінки.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі

Профілактика та корекція девіантної поведінки повинна здійснюватись у форматі соціальної, педагогічної, психологіч­ної, медичної, юридичної роботи. Ефективність попередження га усунення девіацій значною мірою залежить від систематичної узгодженої діяльності відповідних служб, від чіткого усвідом­лення кожним спеціалістом, залученим до цієї роботи, своєї ролі й функцій. Згубними у справі запобігання проблем, пов'язаних

219

Модуль III

з девіантною поведінкою, можуть бути спорадичність роботи, безвідповідальність, непрофесійність, спроби деяких спеціаліс­тів брати на себе функції інших служб.

Профілактичною та корекційною роботою повинні бути охо плені усі сфери соціальної взаємодії школяра. Відповідна робо­та повинна проводитись з батьками, педагогами, учнівськими групами.

О. В. Змановська відмічає, що психолого-педагогічна допо­мога особам з девіантною поведінкою має два основних напрям­ки. Це превенція (попередження, профілактика) та інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

5.1. Превенція девіантної поведінки

Профілактика девіантної поведінки передбачає систему загаль­них та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організа ції: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплек­сність, послідовність, диференційованість, вчасність.

Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує виділяти первинну, вторинну, третинну профілактику девіацій. Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих чинників, які зумовлюють певне явище, а також на підвищення стійкості особистості щодо впливу щодо цих чинників. Завданням вторинної профілактики виступає раннє виявлення та реабілітація нервово-психічних розладів та робота з "групою ризику", наприклад, з учнями, які мають виразну схильність до формування девіантної поведінки без проявів такої у даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження ре­цидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка