Методичні рекомендації Погляди на роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку Система родинно сімейного виховання надзвичайно важлива



Сторінка4/6
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6

Сценарій зборів для батьків старших дошкільників

на тему: «Підготовка до школи»

 

Мета:

Проінформувати батьків по проблемі щодо підготовки дітей до школи, розповісти про суть цієї підготовки, дати рекомендації.

     Вихователь: Діти дуже швидко ростуть. І, ось ваші вчорашні малюки стали великими, скоро підуть до школи. Для багатьох батьків перехід дитини до навчальної діяльності викликає страх, тривогу. Адже у дитини переломний період, у неї міняється статус в суспільстві, міняється стиль життя. Тепер головним в її житті буде – навчання, вона відповідає за нього перед вчителем, школою, родиною. Засвоєння знань стає головною метою.

     Питання:

-          Що є головним у підготовці до школи?

Підготовка до школи – процес багатоплановий. Слід відзначити, що починати займатися з дітьми потрібно з молодшого дошкільного віку, і не тільки на спеціальних заняттях, але й в самостійній діяльності – в іграх, праці, спілкуванні з дорослими і однолітками.

     Насамперед важлива психологічна підготовка. Це означає, що на момент поступлення до школи у дитини повинні сформуватися психологічні якості, потрібні школярам. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є наявність якостей, достатніх для того, щоб пристосуватися до умов школи, приступити до систематичного навчання. Насамперед це бажання стати школярем, виконувати серйозну діяльність – вчитися. Таке бажання у більшості дітей з’являється наприкінці дошкільного віку. Воно пов’язане з черговим кризисом психічного розвитку, з тим, що дитина починає усвідомлювати свій статус дошкільника не відповідним його зрослим можливостям, перестає задовольнятися тим засобом залучення до життя, яке дає йому гра. Дитина психологічно переростає гру, і статус школяра для неї є сходинкою до дорослості, а навчання – як відповідна справа, до якої ставляться всі з повагою.

     Проте, заволікає дітей не тільки можливість навчатися. Дошкільнят притягують зовнішні атрибути шкільного життя: дзвінки, перерви, оцінки, те, що можна сидіти за партою, носити ранець та інше. Такий інтерес тоже дуже важливий, адже в цьому є бажання дитини змінити свій статус в суспільстві, своє місце серед інших людей.

     Важливим у підготовці до школи є вольова готовність. Учням необхідно дотримуватися режиму, напружено працювати, виконувати те, чого від них вимагає навчання. Адже в навчанні є обов’язкові, «скучні» моменти, де треба проявити свою увагу, пам’ять, мислення, уяву, і дитині тривалий час це не легко дається.

     Питання:

- Якими якостями, на вашу думку, має оволодіти майбутній першокласник?

    Слід зазначити, що це морально-вольові якості: самовладання, працелюбність, настирливість, відповідальність, організованість, дисциплінованість, сумлінність,  посидючість, від яких залежить, чи буде дитина вчитися із задоволенням, чи не стане воно для неї тягарем. Діти, які не володіють цими якостями, на уроках не зібрані, схоплюють лише те, що дається їм без особливих зусиль. Інколи батьки скаржаться, що дитина на початку навчального року не хоче йти до школи, їй надоїло вчитися.

     Готовність до школи передбачає і відповідний рівень розумового розвитку. Дитині потрібен відповідний запас знань. Батькам слід пам’ятати, що знання і навички не є показником готовності дитини до школи. Школа чекає не стільки освітньої, скільки психологічної підготовленості до навчальної діяльності. Важливими є не самі знання, а те як дитина вміє ними скористатися при вирішенні певних завдань. Інколи батьки радіють тому, що діти гарно запам’ятовують тексти віршів, казок.  Дійсно, у дітей дуже хороша пам’ять, але важливіше для розумового розвитку зрозуміти текст, переказати його не порушуючи послідовності і самої суті тексту.  Інколи дорослі радіють, що дитина рахує до ста і більше. Але важливо, щоб дитина розуміла число як кількісну сторону будь яких явлень, допомогти їй оволодіти умінням розв’язувати прості арифметичні приклади і задачки, самостійно складати їх, навіть в межі п’яти. Це стосується дітей старшого дошкільного віку. Бувають випадки, коли дитина справляється з складними прикладами і задачками, а відповісти вихователю на питання педагога: «Що більше – один чи два», не може відповісти. Часто дома діти використовують калькулятор, а лічильна діяльність у них не розвинута.

     З дітьми слід проводити спостереження, бесіди, дозволити їм відчути себе відкривачем. Спостерігайте за хмарками, порівнюйте їх з фігурками людей і тваринок, шукайте подібне і відмінне; вимірюйте глибину калюжі, спостерігайте за явищами природи.

Поради батькам:

-          Розвивайте настирливість, працелюбність дитини, уміння завершувати розпочату справу;

-          Формуйте у дитини розумові здібності, спостережливість, допитливість, інтерес до пізнання оточення. Загадуйте дитині загадки, складайте їх разом з дитиною, проводьте елементарні досліди. Вчить розмірковувати вголос.

-          По можливості не давайте дитині готових відповідей, спонукайте її до роздумів, до пошукової діяльності. Наприклад, якщо дитина не впевнена в тому, що дерева зимою живі, можна зрізати гілочку, поставити в тепло і коли з’являться листочки, переконати дитину в цьому.

-          Створюйте дитині проблемні ситуації, наприклад, запропонуйте з’ясувати, чому вчора можна було ліпити сніговичка, а сьогодні – ні.

-           Розмовляйте про прочитані книжки, з’ясовуйте як дитина зрозуміла їх зміст, чи правильно оцінює вчинки діючих осіб, чи здатна довести чому одних з них засуджує, других – ні.

     Можна запропонувати батькам перегляд відеозаписів фрагментів різних видів діяльності дітей, де вони вправляються лічити, порівнювати числа, визначати звуки та їх місце в слові, користуватися олівцями і пензликами, ножицями і голкою, спілкуватися з однолітками та інше.

     Особливе місце у підготовці дитини до школи займає оволодіння деякими спеціальними знаннями і навичками – грамотою, лічбою, виконанням арифметичних задач. Важливо, щоб дитина могла чути звуки слова, усвідомлювати його звуковий склад. Читання повинно бути або по складам, або цілими словами. Читання по буквам ускладнює роботу вчителя, адже дитину треба буде переучувати. Це стосується і вміння рахувати. Воно буде корисним, якщо дитина усвідомлює математичні відносини, значення числа, і навпаки – якщо цей навик засвоєний механічно.

     Важливим моментом у підготовці до школи є підготовка руки до письма, яка здійснюється під час малювання, аплікації, ліплення, ручної праці тощо.

 

Виступ психолога:

Щоб  забезпечити  правильний  фізичний  та  психічний  розвиток   майбутнього  школяра,  доцільними  будуть  такі  заходи:

- забезпечення  рухової  активності та перебування  дитини   на  свіжому  повітрі протягом  дня;

- удосконалення  вільних  природних  рухів (ходіння,  біг,  стрибки, лазіння  тощо);

- навчання  дитини  складним  рухам  (стрибки  у  висоту  та довжину,  відштовхування  та  приземлення, кидання у ціль, їзда   на  велосипеді,  пересування  на  лижах,  рівновага  ...);

- систематичне  тренування  дрібної  моторики  рук (малювання,          ліплення,  конструювання,  робота ножицями, плетення ...),  що стимулює  формування  тих  ділянок  півкуль  головного  мозку,  які  керують  розвитком  мовлення  дитини;

- профілактика  порушень  постави (різні  вправи  для  спини,   живота,  статичні  вправи),  попередження  плоскостопості.

  Щоб  допомогти  дитині,  дорослий  має:

  - ставити  перед  дитиною  таку  ціль, яку б вона  зрозуміла,  прийняла,  зробила

  своєю. Тоді  в  дитини  з’явиться  бажання  її  досягти;

  - спрямовувати  і  допомагати  дитині  у  досягнені  мети;

  - привчати  дитину  не розгублюватися  перед  труднощами, а долати їх;

 - виховувати  прагнення  досягти  результату  своєї  діяльності.      

 Допомогою для  дитини  слугує     створення  ситуації успіху:

  - подолання стану страху:„Нічого  страшного...”, „Помилки  бувають у    всіх...”;

  - авансування  успіху: „У  тебе  добре  виходить...”;

  - персональна виключність: „Тільки  ти  це  можеш...”;

  - прихована  інструкція:  „Ти  ж  пам’ятаєш,  що...”;

  - підсилення  мотивації: „Нам  це  так  потрібно  для...”;

  - висока  оцінка  якоїсь  частини  роботи:”Це  в  тебе  вийшло  просто  чудово”

       Це  формує  у  дитини  старанність,  самостійність,  впевненість,  почуття  відповідальності  за  доручену  справу,  здатність  передбачати  наслідки  своїх  дій.

      Готових  рецептів   соціальної   підготовки  дитини  до  переходу з  дошкільного  дитинства  в  шкільне  життя  немає. Але  деякі  поради   дорослі   повинні  взяти  на  замітку:

 - демонструйте  позитивний  приклад – будьте великодушними,  справедливими,  чуйними і щирими  у  почуттях  та  вчинках,   частіше говоріть  та  доводьте  дитині,  як  ви  її   любите,  не  упускайте  моменту  зайвий  раз  підкреслити  її  достоїнства;

 - частіше  запитуйте у дитини: „Як  пройшов  сьогоднішній  день,  чи  були  приємні  (неприємні)  моменти,  як  вони  вирішувалися?”,  уважно  вислуховуйте дитину,  намагайтеся  розібратися  в  ситуації,  зрозуміти  мотиви  дитячої  поведінки,  разом  шукайте  вихід,  вчіть робити  правильний  вибір;

 - неприємну ситуацію  обговорюйте  з  дитиною  наодинці, виправляйте  її  віч-на-віч, при  цьому не перестарайтеся, інакше в  майбутньому  вона  буде  приховувати  свої  вчинки, не  кричіть  і  не  принижуйте  дитину;

 - обмежуйте  дитину  заборонами,  обов’язково  пояснюйте  причини  всьому,  „що  не  можна”  і  пояснюйте „як  треба”; оцінюючи дитячу поведінку, будьте делікатні в критиці,  підтримуйте  її  в  справах, особливо  коли  в  неї  щось  не  виходить,  радійте з  нею  її  успіхам, хваліть, обов’язково знаходьте позитивне;



-  залучайте  дитину  до  спілкування  з  дорослими,  розповідайте  про  культуру  спілкування,  манери  поведінки  при  спілкуванні,  збагачуйте  активний  і  пасивний  словник  дитини, вчіть  вживати  ввічливі  слова. 

                                                                                          Додаток 4

                                                                                          до методичних рекомендацій

                                                                                         від 13 червня 2010 року № 41



Сімейний проект «Виховуємо казкою»

Мета проекту:

-          Створити в сім’ї та дошкільному закладі соціальні умови для зростання активної, життєрадісної, творчої особистості, чемної привітної дитини, яка любить і шанує батьків, свій край, рідну мову, традиції та звичаї українського народу.

-          Дати батькам уявлення про розвиток у дошкільнят логічного мислення.

-          Викликати у батьків бажання ділитися своїми знаннями і вміннями в ході реалізації проекту.

-          Виховувати колективізм, прагнення працювати разом з дитиною на благо її розвитку.

Тривалість реалізації проекту – 5 днів.

 

1. Інформаційний етап.



Мета: викликати в батьків інтерес до виховного значення казки в житті дитини.

Заходи: 1. Бесіда з батьками на тему: «Казка в житті дитини» 2. Ознайомлення з метою проекту.

2. Репродуктивний етап.

Мета: дати батькам можливість застосувати знання, уміння, навички, набуті на інформаційному етапі. Спонукати батьків до створення умов, ситуацій для виховання в дітей фантазії, творчих здібностей.

Захід – консультація для батьків «Як виховувати соціально компетентну особистість».

3. Етап узагальнення.

Мета: узагальнити і систематизувати знання, навички та вміння, набуті протягом попередніх етапів; налаштувати батьків на реалізацію творчого задуму.

Захід – бесіда (опитування) за запитаннями:

-     Чи  любить ваша дитина казки?

-          Як часто ви розповідаєте їх дитині?

-          Назвіть улюблену казку вашого малюка.

-          Чи придумуєте ви казки разом з дитиною?

4. Творчий етап.

Мета: реалізувати творчий спільний задум. Розвивати творчу активність батьків та дітей.

Захід – виготовлення настільних ігор, книжечок тощо.

5. Підсумковий етап.

Мета: оцінити результати роботи за весь період. Запропонувати батькам створити вдома умови для спільних творчих пошуків, збереження сімейних традицій. Викликати бажання експериментувати, вчити отримувати задоволення від результату роботи.

Заходи: 1. Презентація творчих робіт  2. Авторське крісло «Моє враження».

Рекомендована література:

 

    -     Дуброва В. Допоможемо батькам – допоможемо дітям // Палітра педагога.



            1998. – №1. – С.28-31.

-          Звєрєва О., Кротова О. Родительские собрания в ДОУ. Методическоє

пособие. АЙРИС  ПРЕСС. Москва. 2008.

-          Козак Н. Робота з батьками: нові підходи. .//Дошкільне виховання 2000 № 7, С. 14 – 15.

-          Кондратенко Р. Метод проектів в роботі з батьками.//Дошкільне виховання 2008 № 5, С. 11 – 13.

-          Ладивір С. Секрети батьківської педагогіки. .//Дошкільне виховання 2008 № 6, С. 3 – 6.

-          Матвєєва О. Допомагаємо сприйняти сучасні орієнтири.//Дошкільне виховання 2001 № 6, С. 16 – 17.

-          Назаренко А. Сім’я і дошкільний заклад //Дошкільне виховання – 1995. –

      №8. – с.11.

-          Романовська Д., Собкова С. Психологічний супровід організації роботи з батьками в освітніх навчальних закладах. Методичний посібник. Чернівці. 2003.

-          Спичак М.Курс на співпрацю з батьками. .//Дошкільне виховання 2007 № 3, С. 14.

-          Терещенко О. Родинні збори в дитячому садку.//Дошкільне виховання 2007 № 2, С. 18 – 20.



Погляди на роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку

 

Система родинно – сімейного виховання надзвичайно важлива

 у житті кожної людини. Саме тому Генеральна Асамблея ООН

встановила Міжнародний день сім’ї, родини, який відзначається

 щороку 15 травня в усіх країнах світу.

     Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).

     Так видатний  педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.

     Інший погляд на сім’ю мав Роберт Оуен. Він розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини.

     Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».

    Педагогічна спадщина гуманістів – просвітників наповнена цінними порадами щодо виховання малюків та дітей у родинах: «Материнська школа» Я. Коменського; «Думки про виховання”» Д. Локка; «Еміль, або про виховання» Ж.-Ж. Руссо;  «Як Гертруда вчила своїх дітей”» Й. Песталоцці.

     На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Сковорода, С. Русова, Т. Шевченко, П. Куліш, Б. Грінченко, І. Франко, О. Духнович, Л. Українка, Т. Лубенець, Г. Ващенко.

     Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.

     Саме сім’я з її інтимно-особистими зв’язками, як ніяка суспільна установа, може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній. Сім’я – це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я.

 

     Подібно до того, як дорослі проявляють себе, реалізують свої потреби, інтереси і прагнення в процесі соціальної практики, так і діти розвивають свої сили та можливості в умовах сімейного життя, і перш за все, через спілкування з рідними, включаючись в певну систему сімейних відносин.



     Важливим фактором становлення особистості є самоусвідомлення в особі батьків певної статі й оволодіння відповідною рольовою поведінкою. Вчені називають це формуванням психологічної статі і відмічають особливу роль сім’ї в даному процесі. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.

     Сім’я – диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові (старші і молодші члени сім’ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні «підсистеми» (мама – лікар, тато – інженер, дідусь – шофер, бабуся – продавець). Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати свої потреби (А.Т.Харчев, І.В.Гребенніков, Ю.П.Азаров).

     Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

     Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.

     Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти.

     Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

     Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх «уроки філософії», дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми.

     На практиці впродовж тривалого часу склалося так, що дитячий садок стосовно сім’ї був незалежним, підпорядковувався адміністративним органам зі щонайменшою звітністю перед сім’єю. За твердженнями спеціалістів у дошкільних закладах достатньо розвинені і виховані діти це, здебільшого ті, в сім’ях яких з особливою увагою ставляться до виховання. Діти, які викликають труднощі з питань загального розвитку, вихованості загалом виростають у сім’ях , зі збідненим вихованням. Отже програма, чітко організований освітньо-виховний процес у дошкільному закладі виявляються прямо залежні від сім’ї: якщо в сім’ї дбають про дитину, то й дитячий садок допомагає в збагаченні розвитку, якщо ж сім’я належно не займається виховання, чи створює для дитини важки умови, то дитячий садок не в змозі допомогти.

     Тим часом, як зазначається в інструктивно-методичному листі МОНУ від   04.10.07 № 1/9-583 «Про систему роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні навчальні заклади»:  не всі батьки спроможні оволодіти спеціальними знаннями, навичками, вміннями щоб правильно здійснювати навчально-виховний процес в умовах сім'ї та послідовно розвивати своє педагогічне мислення.

Тож актуальними завданнями сьогодення є:

- охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади;

- сприяння особистісному зростанню кожної дитини, розвитку її компетентності;

- залучення до активної співпраці у вихованні та навчанні дітей практично всіх сімей на різних етапах їхнього становлення, розвитку та функціонування, з різними типами родинного середовища, різними виховними можливостями;

- сприяння духовному зростанню батьків, формуванню в них позитивного ставлення до себе та інших, накопиченню досвіду гуманних взаємин.

 

     Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: „педагоги – діти - батьки”. Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії.



     Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

     Взаємодія батьків та виховних закладів на сучасному етапі залишається об’єктом досліджень та дискусій. Актуальні питання загальної проблеми взаємозв’язку сім’ї і дитячого садка у формуванні особистості дитини висвітлені у працях Л. Загик, В. Іванової, В. Котирло, Н. Кот, С. Ладивір, Т. Маркової, Л. Островської, Т. Пагути.

     У цьому аспекті найбільш досліджені умови, які забезпечують єдність дій в підготовці дитини до школи (Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, В. Котирло, Г. Лєушина, Г. Люблінська, М. Подд’яков, О. Проскура та інші); менш вивчені вимоги і шляхи забезпечення єдності в ознайомленні дітей з природою (Н. Кот); розкрито суть співробітництва вихователів дошкільних закладів з сім’єю по вихованню дошкільників у дусі миру (Т. Пагута).

     У методичному посібнику “Дитячий садок і сім’я” В. Котирло та С. Ладивір розкривають психологічні основи сімейного та суспільного виховання дітей-дошкільників, шляхи удосконалення форм та змісту роботи дошкільних закладів з батьками.

     Т. Маркова та Л. Загик, окреслюючи завдання спільного виховання дітей дитсадком та родиною, узагальнюючи зміст та форми цієї роботи показують, як вони диференціюються в залежності від віку дітей. Особливе місце тут відводиться педагогічній просвіті батьків.

 Таким чином, сучасна наука підкреслює пріоритет сім’ї у вихованні дитини, що проявляється в багатомірності форм впливу, в їх безперервності й тривалості, в діапазоні цінностей, які засвоює зростаюча людина.

                                         Пріоритети сімейного виховання

в контексті модернізації дошкільної освіти України

     Узагальнено, особистість – це людина, що поєднує риси загальнолюдського, національного, суспільно значущого та індивідуально-неповторного. Серед усіх надбань людини найбільша цінність належить правильному вихованню, одержаному в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без цього найкращі здібності, найбільші статки, найвище родове походження нічого не варті. Актуальними є думки О.В. Духновича, який писав з цього приводу, що «…початкове виховання належить батькам – це найприродніший обов’язок і повинність... Батьки є першими вихователями своїх дітей».

     Родинне виховання – це феноменальне явище сімейного і суспільного життя,  яке постало в процесі трудової діяльності людей у зв’язку з необхідністю для молодого покоління оволодівати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь. Відтак мати і батько виступали першими педагогами для дитини. Процес родинного виховання  - це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення правильного виховання своїх дітей. Вони наділені всім, що властиве для педагогічного процесу і становить цілеспрямовану, свідомо організовану, розвивальну взаємодію вихователів і вихованців, упродовж якої розв’язуються суспільно-необхідні завдання освіти дітей і молоді.

     Ідеалом родинного виховання виступала здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, працьовитістю.

     Традиційна батьківська педагогіка – це не що інше, як педагогіка життя. Процес виховання в трудовій сім’ї мало чим різниться від реальної життєвої діяльності самої родини та громадян.У цьому полягає основна дійова сила й достоїнство родинної педагогіки.

     Принципи родинного виховання випливають із закономірностей функціонування батьківської педагогіки і розглядають як положення, що визначають вимоги до змісту, організації і методів забезпечення виховного процесу в сім’ї. Основне завдання  родинного виховання полягає в тому, щоб сформувати людину здатною до осягнення її призначення. 

     У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна  річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини  -громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. З сім’ї починається соціальне виховання. Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативи, творчого ставлення до дійсності чи навпаки – пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності.

     У сім’ї зміст, форми і методи виховання залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання носить довільний характер, змінюється без чіткої системності, здійснюється фрагментарно і досить стихійно. Через це діти сильно різняться за загальним розвитком і ступенем вихованості. В одних сім’ях ростуть добрими, активними, привітними, довірливими, мають інтерес до гри, книги, мистецтва. В інших – батьки не належним чином дбають про загальний розвиток дитини, але приділяють значну увагу її дисциплінованості, слухняності. Ще в інших сім’ях зовсім не приділяють уваги розвитку і вихованню дитини.

     Отже важливість сімейного виховання ще не забезпечує його педагогічної ефективності. Воно досить часто характеризується стихійністю, а в зв’язку з цим буває, інколи одностороннім, не завжди послідовним та систематичним.

Більшість молодих батьків усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання.

     Пріоритет родинного виховання, порівняно з іншими виховними ланками, незаперечний. Його сутність полягає в тому, що сім’я першою бере під свою опіку дитину з часу її народження у віці найінтенсивнішого формування її характеру і не применшує своєї уваги тоді, коли вона дорослішає. Родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості. З цього приводу В.О. Сухомлинський писав: «Виховує, звичайно, сім’я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків… Без батьківської мудрості нема виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей».

     Центральною функцією сім’ї заужди було виховання дітей. Адже вона є першим найвпливовішим інститутом формування особистісного фундаменту в період дошкільного дитинства. Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі, через наслідування, яке за визначенням видатного психолога Д.Ельконіна, є способом орієнтування дитини в різних аспектах навколишньої дійсності, що важливо для розвитку особистості.

     У дошкільному віці сила наслідування підкріплюється загостреним бажанням дитини чинити так, як мама, тато (сестричка, братик, бабуся, дідусь тощо). Спочатку малюк наслідує зовнішні дії та словесні реакції дорослих, вчиться правильно діяти у світі предметів, згодом він переймає способи і смисли поведінки дорослих їхні особистісні якості. Як результат – уява дитини створює «внутрішню модель зовнішнього світу» (А.Бандура), що й слугує підґрунтям моделі реальної поведінки.

     А.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка – найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».

     Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Людина живе суєтно, поспіхом, вона переобтяжена буденними справами, здебільше емоційно напружена. Отже сучасній дитині випало бути свідками різного роду криз, боротьби батьків за виживання родини, занепаду моральних цінностей, насадження культу речей, фізичної сили, тілесних утіх, розваг, грошей, зброї тощо. Вони зростають з установкою на красиве життя, яке дається легко, без особливих зусиль, дитина часто не рахується з іншими, буває нещирою, ображає слабших, виявляє нечесність, егоїзм, безвідповідальність, характеризуються низькою віддачею, задовольняються низькою або посередньою якістю зробленого. Тобто сучасна сім’я у період трансформації суспільства, природно, зазнала змін, що позначилося й на розумінні, й на ставленні до її виховної функції. Дійовими компонентами, як відомо, тут є і система цінностей сім’ї та соціальних настанов, стиль взаємин між членами родинного колективу та іншими людьми, сімейні традиції, рівень психолого-педагогічної культури батьків.

     Занурені у щоденні клопоти батьки не завжди усвідомлюють, що на сьогодні мають справу з «новою» дитиною, яку погано розуміють, по відношенню до якої використовують старі схеми, що нині вже не діють, орієнтуються на традиційний зміст, форми і методи виховання і навчання дошкільника. Тому основне завдання сучасної сім’ї  як першого соціального інституту для дитини – створити сприятливі умови для її особистісного становлення, навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, вправляти в умінні розгортати конструктивну, створювальну, гуманістично спрямовану життєдіяльність. Батькам належить перетворитися на «соціальних архітекторів» конструктивного, гуманістично спрямованого життя дитини, допомогти їй знайти своє відповідне місце у  сучасному складному світі.  Варто для початку усвідомити особливості впливу сім’ї на дитину, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.



Вплив сім’ї на дитину

№п/п

сприятливі

несприятливі

1

Інтимне, особистісне спілкування становить для дітей і батьків надзвичайну цінність, виступає важливим життєвим контекстом

Переважання особистісного спілку- вання над діловим може уповільнити розвиток вміння налагоджувати взаємодію, спільну з іншими діяльність, гальмувати появу конструктивних навичок

2

Взаємини дитини з батьками та іншими членами родини емоційні, базуються на почуттях любові, прихільності, довіри, захищеності

Сильна прив’язаність дитини до рідних гальмує розвиток соціальної компетентності, ускладнює процес її входження в дитяче співавторство

3

Основні функції батьків – турбота про фізичне, психічне та моральне здоров’я дитини, її захист від негативних впливів довкілля

Надмірна опіка дитини призводить до формування залежної поведінки, звички до виконання вказівок та розпоряджень інших, уповільнюють розвиток самостійності дитини

4

На дитину впливають люди різного віку та статевої належності, носї різних соціальних функцій, що урізноманітнює та розширює її життєві враження та уявлення, сприяє гнучкості її поведінки

Нечіткість, непослідовність, супереч ливість вимог, стандартів та оцінок дорослих дезорієнтує дитину, уповільнює процес унормованості її особистості, утруднює становлення самостійності

5

Члени родини впливають на дитину в різних життєвих ситуаціях та умовах, що розширює діапазон виховних можливостей

Хронічно зайняті і втомлені батьки віддають перевагу дистанційним, поверхневим, короткотривалим контактам із дитиною, які формалізують і схематизують її життєві враження

6

Гнучка унормованість життя сім’ї надає дитині право на вільний час, вибір змісту та тривалості ігор і занять, сприяє задоволенню її основних інтересів

Відсутність змістовних і часових рамок діяльності не виробляє у дитини вміння її контролювати, ускладнює процес входження дошкільника в унормоване життя дошкільного навчального закладу та школи

7

Дитина пов’язана з сім’єю міцними узами, батьки зберігають своє значення для неї впродовж всього її життя. Сила впливу матері та батька на дитину не має собі рівних

Сімейні традиції, цінності, звички можуть утруднювати процес прийняття дитиною відмінних від них установок, гальмувати розвиток толерантності як важливої якості особистості, спричиняти опір новому

     Усвідомлення батьками позитивних та ймовірних негативних наслідків перебування дитини впродовж дошкільного віку  у сімейному вузькому колі допоможе їм впевнитися у доцільності поєднання сімейного виховання із суспільним, принаймні, на етапі старшого дошкільного віку. Це сприятиме кращій соціалізації малюка, формуванню в нього комунікативних здібностей, вміння рахуватися з іншими людьми.

     Сімейна педагогіка стоїть зараз перед дилемою – або вона й надалі розвиватиметься у традиційному руслі (вважатиме дитину об’єктом своїх впливів сповідуватиме знаннєцентризм, абсолютизуватиме розумовий розвиток, орієнтуватиме дитину на змагальність тощо), або має оновити своє світобачення, переоцінити усталені стереотипи виховання і навчання дитини, збагатити практику новим духовним змістом. Це вкрай важливо з огляду на нові реалії.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка