Методичні рекомендації Погляди на роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку Система родинно сімейного виховання надзвичайно важлива



Сторінка1/6
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.04 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Про оптимізацію взаємодії дошкільного навчального закладу з батьками (Методичні рекомендації)

Погляди на роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку

Система родинно – сімейного виховання надзвичайно важлива

 у житті кожної людини. Саме тому Генеральна Асамблея ООН



встановила Міжнародний день сім’ї, родини, який відзначається

 щороку 15 травня в усіх країнах світу.

     Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).

     Так видатний  педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.

     Інший погляд на сім’ю мав Роберт Оуен. Він розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини.

     Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».

    Педагогічна спадщина гуманістів – просвітників наповнена цінними порадами щодо виховання малюків та дітей у родинах: «Материнська школа» Я. Коменського; «Думки про виховання”» Д. Локка; «Еміль, або про виховання» Ж.-Ж. Руссо;  «Як Гертруда вчила своїх дітей”» Й. Песталоцці.

     На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Сковорода, С. Русова, Т. Шевченко, П. Куліш, Б. Грінченко, І. Франко, О. Духнович, Л. Українка, Т. Лубенець, Г. Ващенко.

     Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.

     Саме сім’я з її інтимно-особистими зв’язками, як ніяка суспільна установа, може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній. Сім’я – це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я.

 

     Подібно до того, як дорослі проявляють себе, реалізують свої потреби, інтереси і прагнення в процесі соціальної практики, так і діти розвивають свої сили та можливості в умовах сімейного життя, і перш за все, через спілкування з рідними, включаючись в певну систему сімейних відносин.



     Важливим фактором становлення особистості є самоусвідомлення в особі батьків певної статі й оволодіння відповідною рольовою поведінкою. Вчені називають це формуванням психологічної статі і відмічають особливу роль сім’ї в даному процесі. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.

     Сім’я – диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові (старші і молодші члени сім’ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні «підсистеми» (мама – лікар, тато – інженер, дідусь – шофер, бабуся – продавець). Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати свої потреби (А.Т.Харчев, І.В.Гребенніков, Ю.П.Азаров).

     Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

     Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.

     Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти.

     Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

     Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх «уроки філософії», дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми.

     На практиці впродовж тривалого часу склалося так, що дитячий садок стосовно сім’ї був незалежним, підпорядковувався адміністративним органам зі щонайменшою звітністю перед сім’єю. За твердженнями спеціалістів у дошкільних закладах достатньо розвинені і виховані діти це, здебільшого ті, в сім’ях яких з особливою увагою ставляться до виховання. Діти, які викликають труднощі з питань загального розвитку, вихованості загалом виростають у сім’ях , зі збідненим вихованням. Отже програма, чітко організований освітньо-виховний процес у дошкільному закладі виявляються прямо залежні від сім’ї: якщо в сім’ї дбають про дитину, то й дитячий садок допомагає в збагаченні розвитку, якщо ж сім’я належно не займається виховання, чи створює для дитини важки умови, то дитячий садок не в змозі допомогти.

     Тим часом, як зазначається в інструктивно-методичному листі МОНУ від   04.10.07 № 1/9-583 «Про систему роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні навчальні заклади»:  не всі батьки спроможні оволодіти спеціальними знаннями, навичками, вміннями щоб правильно здійснювати навчально-виховний процес в умовах сім'ї та послідовно розвивати своє педагогічне мислення.

Тож актуальними завданнями сьогодення є:

- охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади;

- сприяння особистісному зростанню кожної дитини, розвитку її компетентності;

- залучення до активної співпраці у вихованні та навчанні дітей практично всіх сімей на різних етапах їхнього становлення, розвитку та функціонування, з різними типами родинного середовища, різними виховними можливостями;

- сприяння духовному зростанню батьків, формуванню в них позитивного ставлення до себе та інших, накопиченню досвіду гуманних взаємин.

 

     Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: „педагоги – діти - батьки”. Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії.



     Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

     Взаємодія батьків та виховних закладів на сучасному етапі залишається об’єктом досліджень та дискусій. Актуальні питання загальної проблеми взаємозв’язку сім’ї і дитячого садка у формуванні особистості дитини висвітлені у працях Л. Загик, В. Іванової, В. Котирло, Н. Кот, С. Ладивір, Т. Маркової, Л. Островської, Т. Пагути.

     У цьому аспекті найбільш досліджені умови, які забезпечують єдність дій в підготовці дитини до школи (Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, В. Котирло, Г. Лєушина, Г. Люблінська, М. Подд’яков, О. Проскура та інші); менш вивчені вимоги і шляхи забезпечення єдності в ознайомленні дітей з природою (Н. Кот); розкрито суть співробітництва вихователів дошкільних закладів з сім’єю по вихованню дошкільників у дусі миру (Т. Пагута).

     У методичному посібнику “Дитячий садок і сім’я” В. Котирло та С. Ладивір розкривають психологічні основи сімейного та суспільного виховання дітей-дошкільників, шляхи удосконалення форм та змісту роботи дошкільних закладів з батьками.

     Т. Маркова та Л. Загик, окреслюючи завдання спільного виховання дітей дитсадком та родиною, узагальнюючи зміст та форми цієї роботи показують, як вони диференціюються в залежності від віку дітей. Особливе місце тут відводиться педагогічній просвіті батьків.

 Таким чином, сучасна наука підкреслює пріоритет сім’ї у вихованні дитини, що проявляється в багатомірності форм впливу, в їх безперервності й тривалості, в діапазоні цінностей, які засвоює зростаюча людина.

                                         Пріоритети сімейного виховання

в контексті модернізації дошкільної освіти України

     Узагальнено, особистість – це людина, що поєднує риси загальнолюдського, національного, суспільно значущого та індивідуально-неповторного. Серед усіх надбань людини найбільша цінність належить правильному вихованню, одержаному в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без цього найкращі здібності, найбільші статки, найвище родове походження нічого не варті. Актуальними є думки О.В. Духновича, який писав з цього приводу, що «…початкове виховання належить батькам – це найприродніший обов’язок і повинність... Батьки є першими вихователями своїх дітей».

     Родинне виховання – це феноменальне явище сімейного і суспільного життя,  яке постало в процесі трудової діяльності людей у зв’язку з необхідністю для молодого покоління оволодівати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь. Відтак мати і батько виступали першими педагогами для дитини. Процес родинного виховання  - це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення правильного виховання своїх дітей. Вони наділені всім, що властиве для педагогічного процесу і становить цілеспрямовану, свідомо організовану, розвивальну взаємодію вихователів і вихованців, упродовж якої розв’язуються суспільно-необхідні завдання освіти дітей і молоді.

     Ідеалом родинного виховання виступала здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, працьовитістю.

     Традиційна батьківська педагогіка – це не що інше, як педагогіка життя. Процес виховання в трудовій сім’ї мало чим різниться від реальної життєвої діяльності самої родини та громадян.У цьому полягає основна дійова сила й достоїнство родинної педагогіки.

     Принципи родинного виховання випливають із закономірностей функціонування батьківської педагогіки і розглядають як положення, що визначають вимоги до змісту, організації і методів забезпечення виховного процесу в сім’ї. Основне завдання  родинного виховання полягає в тому, щоб сформувати людину здатною до осягнення її призначення. 

     У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна  річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини  -громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. З сім’ї починається соціальне виховання. Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативи, творчого ставлення до дійсності чи навпаки – пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності.

     У сім’ї зміст, форми і методи виховання залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання носить довільний характер, змінюється без чіткої системності, здійснюється фрагментарно і досить стихійно. Через це діти сильно різняться за загальним розвитком і ступенем вихованості. В одних сім’ях ростуть добрими, активними, привітними, довірливими, мають інтерес до гри, книги, мистецтва. В інших – батьки не належним чином дбають про загальний розвиток дитини, але приділяють значну увагу її дисциплінованості, слухняності. Ще в інших сім’ях зовсім не приділяють уваги розвитку і вихованню дитини.

     Отже важливість сімейного виховання ще не забезпечує його педагогічної ефективності. Воно досить часто характеризується стихійністю, а в зв’язку з цим буває, інколи одностороннім, не завжди послідовним та систематичним.

Більшість молодих батьків усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання.

     Пріоритет родинного виховання, порівняно з іншими виховними ланками, незаперечний. Його сутність полягає в тому, що сім’я першою бере під свою опіку дитину з часу її народження у віці найінтенсивнішого формування її характеру і не применшує своєї уваги тоді, коли вона дорослішає. Родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості. З цього приводу В.О. Сухомлинський писав: «Виховує, звичайно, сім’я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків… Без батьківської мудрості нема виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей».

     Центральною функцією сім’ї заужди було виховання дітей. Адже вона є першим найвпливовішим інститутом формування особистісного фундаменту в період дошкільного дитинства. Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі, через наслідування, яке за визначенням видатного психолога Д.Ельконіна, є способом орієнтування дитини в різних аспектах навколишньої дійсності, що важливо для розвитку особистості.

     У дошкільному віці сила наслідування підкріплюється загостреним бажанням дитини чинити так, як мама, тато (сестричка, братик, бабуся, дідусь тощо). Спочатку малюк наслідує зовнішні дії та словесні реакції дорослих, вчиться правильно діяти у світі предметів, згодом він переймає способи і смисли поведінки дорослих їхні особистісні якості. Як результат – уява дитини створює «внутрішню модель зовнішнього світу» (А.Бандура), що й слугує підґрунтям моделі реальної поведінки.

     А.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка – найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».

     Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Людина живе суєтно, поспіхом, вона переобтяжена буденними справами, здебільше емоційно напружена. Отже сучасній дитині випало бути свідками різного роду криз, боротьби батьків за виживання родини, занепаду моральних цінностей, насадження культу речей, фізичної сили, тілесних утіх, розваг, грошей, зброї тощо. Вони зростають з установкою на красиве життя, яке дається легко, без особливих зусиль, дитина часто не рахується з іншими, буває нещирою, ображає слабших, виявляє нечесність, егоїзм, безвідповідальність, характеризуються низькою віддачею, задовольняються низькою або посередньою якістю зробленого. Тобто сучасна сім’я у період трансформації суспільства, природно, зазнала змін, що позначилося й на розумінні, й на ставленні до її виховної функції. Дійовими компонентами, як відомо, тут є і система цінностей сім’ї та соціальних настанов, стиль взаємин між членами родинного колективу та іншими людьми, сімейні традиції, рівень психолого-педагогічної культури батьків.

     Занурені у щоденні клопоти батьки не завжди усвідомлюють, що на сьогодні мають справу з «новою» дитиною, яку погано розуміють, по відношенню до якої використовують старі схеми, що нині вже не діють, орієнтуються на традиційний зміст, форми і методи виховання і навчання дошкільника. Тому основне завдання сучасної сім’ї  як першого соціального інституту для дитини – створити сприятливі умови для її особистісного становлення, навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, вправляти в умінні розгортати конструктивну, створювальну, гуманістично спрямовану життєдіяльність. Батькам належить перетворитися на «соціальних архітекторів» конструктивного, гуманістично спрямованого життя дитини, допомогти їй знайти своє відповідне місце у  сучасному складному світі.  Варто для початку усвідомити особливості впливу сім’ї на дитину, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.



Вплив сім’ї на дитину

№п/п

сприятливі

несприятливі

1

Інтимне, особистісне спілкування становить для дітей і батьків надзвичайну цінність, виступає важливим життєвим контекстом

Переважання особистісного спілку- вання над діловим може уповільнити розвиток вміння налагоджувати взаємодію, спільну з іншими діяльність, гальмувати появу конструктивних навичок

2

Взаємини дитини з батьками та іншими членами родини емоційні, базуються на почуттях любові, прихільності, довіри, захищеності

Сильна прив’язаність дитини до рідних гальмує розвиток соціальної компетентності, ускладнює процес її входження в дитяче співавторство

3

Основні функції батьків – турбота про фізичне, психічне та моральне здоров’я дитини, її захист від негативних впливів довкілля

Надмірна опіка дитини призводить до формування залежної поведінки, звички до виконання вказівок та розпоряджень інших, уповільнюють розвиток самостійності дитини

4

На дитину впливають люди різного віку та статевої належності, носї різних соціальних функцій, що урізноманітнює та розширює її життєві враження та уявлення, сприяє гнучкості її поведінки

Нечіткість, непослідовність, супереч ливість вимог, стандартів та оцінок дорослих дезорієнтує дитину, уповільнює процес унормованості її особистості, утруднює становлення самостійності

5

Члени родини впливають на дитину в різних життєвих ситуаціях та умовах, що розширює діапазон виховних можливостей

Хронічно зайняті і втомлені батьки віддають перевагу дистанційним, поверхневим, короткотривалим контактам із дитиною, які формалізують і схематизують її життєві враження

6

Гнучка унормованість життя сім’ї надає дитині право на вільний час, вибір змісту та тривалості ігор і занять, сприяє задоволенню її основних інтересів

Відсутність змістовних і часових рамок діяльності не виробляє у дитини вміння її контролювати, ускладнює процес входження дошкільника в унормоване життя дошкільного навчального закладу та школи

7

Дитина пов’язана з сім’єю міцними узами, батьки зберігають своє значення для неї впродовж всього її життя. Сила впливу матері та батька на дитину не має собі рівних

Сімейні традиції, цінності, звички можуть утруднювати процес прийняття дитиною відмінних від них установок, гальмувати розвиток толерантності як важливої якості особистості, спричиняти опір новому

     Усвідомлення батьками позитивних та ймовірних негативних наслідків перебування дитини впродовж дошкільного віку  у сімейному вузькому колі допоможе їм впевнитися у доцільності поєднання сімейного виховання із суспільним, принаймні, на етапі старшого дошкільного віку. Це сприятиме кращій соціалізації малюка, формуванню в нього комунікативних здібностей, вміння рахуватися з іншими людьми.

     Сімейна педагогіка стоїть зараз перед дилемою – або вона й надалі розвиватиметься у традиційному руслі (вважатиме дитину об’єктом своїх впливів сповідуватиме знаннєцентризм, абсолютизуватиме розумовий розвиток, орієнтуватиме дитину на змагальність тощо), або має оновити своє світобачення, переоцінити усталені стереотипи виховання і навчання дитини, збагатити практику новим духовним змістом. Це вкрай важливо з огляду на нові реалії.



Взаємодія дошкільного навчального закладу і сім’ї

     Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

     Дошкільний навчальний заклад – помічник сім’ї у вихованні дітей. Проте, сьогодні авторитет пересічного дошкільного закладу серед громадян не надто адекватний. Водночас однаково багато чути претензій як від батьків до дошкільного закладу, так і від дошкільного закладу до батьків.

     Причин об’єктивних і суб’єктивних – чимало. А головне в тому, що два з трьох основних суб’єктів виховного процессу (дитина – батьки – педагоги) надто далекі сьогодні від взаєморозуміння, вони не знають одне про одного того, що мало б робити їх однодумцями. А від цього страждає дитина: вже хоча б тому, що має пристосовуватися до обох систем виховного впливу – родини і дошкільного навчального  закладу.

     Сучасні дослідження Т.Маркової і інших показують, що в практиці суспільного і сімейного виховання переважає не принцип наступності, а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад – свої. За таких умов, освітня підготовка дітей не приносить відчутних результатів.

     Слід відмітити, що педагоги дошкільних навчальних закладів не завжди усвідомлюють важливість і необхідність співробітництва з сім’єю. Багато молодих спеціалістів вважають, що їх учили як розуміти дитину, як її навчати, виховувати і недооцінюють ролі батьків, оскільки вважають, що виховують дитину правильно, на науковій основі. Отож не важливо, якщо батьки виховують не зовсім правильно і бачать вони дитину меншу кількість часу, ніж вихователь у садочку. Дуже часто так думають і батьки, що вони знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а, отже, і виховують самі. А дитина в дитячому садочку ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого. Ще до цього часу мають місце факти, коли родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існують як дві самостійні ланки, хоча постійно наголошується на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. На справді – це  дві системи, які зрідка взаємодіють.

     Ще зовсім недавно організація життєдіяльності дітей, зміст освітньо-виховної роботи з ними, методики, взаємини між вихователями і вихованцями були за дверима закладу. Лише певна інформація надходила до батьків через заформалізовані стенди, повідомлення педагогів, сухі виступи на зборах та з розповідей самих доньок і синочків у їхній дитячий інтерпретації. На жаль ще й сьогодні співпрацю дошкільного закладу з батьками зводять до надання останніми матеріальної допомоги (здійснення ремонту, придбання необхідних канцтоварів, іграшок, обладнання, гардин тощо). Таким чином, дві сили, які дуже близькі дитині дошкільного віку – батьки і педагоги, намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не може  принести плідних прикінцевих результатів.

     Завдяки загальним позитивним тенденціям суспільного розвитку сьогодні дошкільні навчальні заклади зорієнтовані на інші пріоритети: особистісна спрямованість (не лише на дитину, а й на педагога, батьків), відкритість змісту, форм, методів роботи тощо. Сьогодні акцент робиться на інтеграцію родинного та суспільного виховання, активне залучення родин до освітньо-виховного процесу.   

    В основу взаємодії сучасного дошкільного закладу і сім’ї  покладається співробітництво. Ініціаторами його встановлення має виступати дошкільний навчальний заклад, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків.

      Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування.

Завдання взаємодії:

-          забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні;

-          розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків.

     Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх.

 

     Сучасний стан дошкільної освіти потребує цілісного підходу до особистості дитини. Цим пояснюється необхідність ділового педагогічного взаємозв’язку сім’ї та дитячого садка на основі об’єднання їх виховних зусиль. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому.



     Завдяки тісному співробітництву дошкільного навчального закладу з батьками та іншими старшими членами родини навколо дітей створюється атмосфера довіри, взаєморозуміння, підтримки, єдиних вимог. Це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними, виступати в ролі експертів чи спостерігачів, і почати діяти з вихователями і дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Вони рівноправні партнери і союзники. Ідеї батьків слід цінувати, до їх порад – прислухатися. Бажано разом з батьками обговорювати і розв’язувати глобальні проблеми та конкретні питання, приймати важливі рішення. Тільки завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків, доброзичливості, неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії дошкільного закладу і сім’ї.

     Такий підхід сприяє зближенню в дитячий свідомості образів педагога і членів сім’ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. Зокрема, образ вихователя пом’якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але й як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох умінь, здібностей. Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу і сім’ї, цих двох таких важливих соціальних інститутів, забезпечує поєднання сімейного і суспільного виховання в одну суцільну ланку, спрямовану на реалізацію єдиної мети – всебічний, гармонійний розвиток особистості.

     Залучення батьків та інших членів сім’ї до освітньо-виховного процесу є необхідним, передусім для дітей. І не тільки тому, що діти більше дізнаються про своїх батьків. Важливою є та любов і вдячність дітей до своїх рідних і близьких, які виявляється так багато знають, вміють, можуть.

     Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім’ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному. Батьки повинні бути впевненими, що їх участь у житті дитячого садка важлива не тому, що цього хоче вихователь, а тому, що це важливо для розвитку їхньої дитини. Вони повинні усвідомити конкретні позитивні наслідки для дитини, через їх включення у життя дошкільного закладу. Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому ставленні педагогів до дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особистісні якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість). Така довіра сама є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя. До цього треба віднести ще культуру спілкування, тактовність і взаємоповагу. Для узгодження дій родини та дитячого садка як суб’єктів виховання доцільно дотримуватися таких вимог:



  1. Співпраця родини і дошкільного закладу має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві.

  2. Основою співпраці є взаємна довіра. Особливу роль в її зміцненні відіграє порозуміння. Кожен суб’єкт має знати функції всіх суб’єктів та зміст їх діяльності, чітко уявляти власну роль у взаємодії.  Саме про це треба домовитися заздалегідь.

  3. Співпраця сім’ї, дитячого садка можлива лише за умовиїх певної духовної єдності. Підвалиною цієї єдності є любов до дитини, сприймання її як вільної особистості, розуміння проблем становлення людської гідності, дорослішання і творчого розвитку.

     Педагогічний колектив та колектив батьків – це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

     Присутність батьків у дошкільному закладі дозволить істотно змінити життя дітей, створити домашню атмосферу, допомогти вихователю тієї чи іншої дитячої діяльності, допоможе батькам об’єктивно оцінити сильні і слабкі сторони у вихованні дитини. Вихователі отримують багато додаткових відомостей про індивідуальні особливості кожної дитини, про емоційний характер спілкування в сім’ї, про формування різних трудових навичок і звичок, для яких сім’я має більші можливості. Відкриті, зацікавлені контакти з сім’єю допоможуть виявити кращій досвід сімейного виховання, зацікавити інших.

     І батьки, і вихователі зможуть краще зрозуміти дитину, врахувати її бажання, інтереси, потреби. Такий підхід передбачає сприйняття дитини як унікальної особистості, визнання її прав, ставлення до неї як до суб’єкта з власними потребами розвитку. Це вимагає від батьків володіння певними знаннями про закономірності її розвитку та відмови маніпулювання нею у здійсненні вибору профілю та інтенсивності подальшого навчання.

     Щоб принцип взаємодії, спільності виявився реально діючим, дошкільна установа має відмовитися від монологу, звички лише керувати батьками, натомність надати перевагу діалогу. Педагогічна допомога батькам повинна спиратися на ретельне і всебічне вивчення кожної сім’ї, кожної дитини. Це повинен бути союз особливого призначення, що ґрунтується на тонких духовно-моральних і емоційно-інтелектуальних переконаннях.

Отже, насамперед, педагогічний колектив повинен взяти собі  за пріоритетні напрямки роботи з батьками:

-          сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят;

-          залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей;

-          всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу;

-          залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників;

-          формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

Важливий напрям своєї діяльності педагогічний колектив дошкільного закладу повинен вбачати в збагаченні знань вихователів про сімейне виховання, поглибленні педагогічних знань батьків, досягненні єдності виховного впливу на дитину в сім’ї і в дошкільному закладі.

     Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках:

- гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю;

- гармонізація взаємин педагогів та батьків;

- підвищення ефективності застосовуваних вихователем у роботі з батьками;

- прийомів та засобів впливу.

 

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка