Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Культурологія»



Сторінка6/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Гуманізм як ідеологія Відродження. Секуляризація культури. Поворот від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу.


Виклад засад нового гуманістичного вчення про людину у філософських трактатах Данте. «Божественна комедія».

Трактування поняття «гуманізм». Специфічні риси гуманізму. «Перший гуманіст» Франческо Петрарка.

Реалізм Сервантеса, Рабле, Шекспіра.

Уявлення про матерію як активну динамічну безкінечну субстанцію в працях Бернардіно Телезіо, Джордано Бруно, Томмазо Кампанелли.

Геліоцентрична система світу Міколая Коперника, його робота «Про обертання небесних сфер». Учення про безкінечні величини Джордано Бруно.

Розвиток національних монархій. Обґрунтування абсолютизму — нагальна потреба XVI ст.

Макіавеллі — виразник теорії «героя та натовпу» — абсолютно активного героя та пасивного, порочного натовпу. «Государ» Макіавеллі.

Особливості та зворотний бік титанізму. Поняття титанізму. Титанічна особистість. Естетичний аспект титанічної особи. Титанізм Відродження — творчий титанізм.

Титанізм як універсалізм. Універсалізм особистості у творах В. Шекспіра.

Вияв зворотного боку титанізму в аморальних учинках — убивствах, зраді, розпусті, космополітизмі, безпринципності військових найманців тощо. Мотиви, що зумовлюють прояв зворотного боку титанізму.

Трагічна загибель титанізму. Феномен незавершеності (насамперед творчості).

Вияв у творчому титанізмі прагнення особи Ренесансу до цілісності та нероздвоєності.

Розквіт інквізиції — дисонанс на фоні розквіту мистецтва та наук. Індекс заборонених книг.

Особливості мистецтва доби Відродження. Художній ідеал людини в живописі. Творчість як основна категорія для інтерпретації ролі мистецтва в епоху Ренесансу.

Вираження в мистецтві Відродження філософського постулату Піко делла Мірандоли про творчі можливості людини: «Людина може стати такою, якою вона захоче».

Поліфонізм як символ Ренесансу.

Розроблення теорії та практики перспективи, художнє освоєння анатомії людського тіла в його віковій, статевій і динамічній визначеності. Виникнення понять пропорції, композиції та світла.

Нова концепція ролі особистості художника у творчому процесі. Поняття ренесансного реалізму.

Феномен творця в культурі Відродження. «Творець ніщо — святе його творіння» (Р. Роллан).

Титани високого Ренесансу — Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіціан.

Створення та розвиток музеїв. Ставлення Ренесансу до традиції та новації.

Культура Ренесансу, її місце й значення для формування ментальності людини Нового часу та подальшого розвитку європейської культури.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, ДОПОВІДЕЙ, ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ


  1. Медицина доби Відродження.


ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що означає термін «Відродження»? Дайте характеристику основних етапів Відродження.

2. У чому виявляється зв’язок між античністю та культурою Відродження?

3. У чому полягають особливості та відмінності середньовічного та ренесансного світосприйняття?

4. У чому полягає значення епохи Відродження для розвитку сучасного західноєвропейського суспільства?

5. З іменами яких художників пов’язаний розквіт мистецтва в Італії? Що було характерним для їхньої творчості?

6. Що ви можете сказати про таке явище, як титанізм?

7. Які характерні риси ренесансного світосприйняття? Яке місце в ньому належить людині та суспільству?

8. Яке значення мали винаходи епохи Відродження для подальшого розвитку людства?
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Епоха в культурі Західної і Центральної Європи, яка почалася в XIІІ ст. в Італії і характеризувалася орієнтацією на античну мистецьку спадщину:

а) Середньовіччя;

б) Відродження;

в) Реформація.

2.Принцип світогляду, в основі якого лежить переконання про безмежні можливості людини, її здатність до досконалості, людяність:

а) гуманізм;

б) антропоцентризм;

в) теоцентризм.
3. Митці, які своєю творчістю заклали підвалини Ренесансу, запровадили гуманістичні ідеї в європейську культуру пізнього Середньовіччя:

а) Мазаччо, Донателло, Брунеллескі;

б) Рабле, Сервантес, Шекспір;

в) Данте, Петрарка, Боккаччо.


4. “Король поетів” ХІV ст., автор віршів про Лауру, “Листів до Цицерона”:

а) Данте Аліг’єрі;

б) Франческо Петрарка;

в) Джованні Боккаччо.
5. Відомі твори Леонардо да Вінчі:

а) “Сикстинська капела”, статуя Давида;

б) “Таємна вечеря”, “Мона Ліза”;

в) “Сикстинська мадонна”, “Мадонна Конестабілє”.

6. Автор робіт “Сікстинська мадонна”, “Мадонна Конестабіле”, “Заручини Марії”, фресок “Диспут”, “Афінська школа”, “Парнас”:

а) Мікеланджело Боунаротті;

б) Леонардо да Вінчі;

в) Рафаель Санті.


7. Платонівську академію у XV ст. у Флоренції заснував:

а) Платон;

б) Марсилій Падуанський;

в) Марсиліо Фічіно.

8. Найбільшого розвитку в епоху Відродження досягли науки:

а) прикладні;

б) гуманітарні;

в) точні.


9. Видатні представники європейської ренесансної культури періоду пізнього Відродження:

а) Мазаччо, Донателло, Брунеллескі;

б) Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонарроті, Тіціан;

в) Рабле, Сервантес, Шекспір.


ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ, РЕЗЮМЕ, ЦІНЮВАННЯ
ЛІТЕРАТУРА

  1. Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник автор. Колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., стереотип. Київ: Либідь, 1997. -448с.

2. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник – 3-тє видання., стереотип. – Х,: Основа; К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 336с.

3.Козира Є.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Здоров’я, 2001. – 248с.

4.Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

5.Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353с.

6.Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник/ Горбач Н. Я., Гелей С. Д., Росінська З. П. та інші. – Львів: Каменяр, 1992. – 166с.

7.Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник – К.: МАУП, 1998. – 232с.

8.Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №5
ТЕМА: КУЛЬТУРА НОВОГО ЧАСУ
КУРС: І ВІДДІЛЕННЯ: Сестринська справа

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН: 1година
МЕТА:

Навчальна:

Навчити характеризувати та аналізувати своєрідні ознаки культури Нового часу.



Студенти повинні знати про:

  • наукові відкриття, І. Кеплера, В. Гарвея, П. Фермц;

  • раціоналізм, емпіризм, французьких просвітителів, бароко, класицизм, Л. Берніні, М. да Караваджо, Е. Греко, Д. Веласкеса, П. Рубенса, Рембрандта;

  • музичне мистецтво.


Виховна: виховувати компетентність в оцінюванні творів мистецтва.
ПЛАН
1.Наукові відкриття. Реформація. Просвітництво. Французькі просвітителі. Література. Вплив просвітницьких ідей на літературу. Ж. Мольєр, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дефо, Д. Свіфт.

2. Стилі художньої культури: бароко і класицизм. Мистецтво. Л. Берніні, Е. Греко, Д. Веласкес, П. Рубенс, Рембрандт.

3.Неперевершені майстри музичного мистецтва: Г. Гендель, Й.-С. Бах, Й. Гайдн, К. Глюк, Людвіг ван Бетховен, В.-А. Моцарт.
Ключові терміни та поняття:
Просвітництво, Реформація, енциклопедисти, технічний прогрес, бароко, класицизм, раціоналізм, реалізм, імпресіонізм, декаданс
Теоретичний мінімум з теми

Тенденції культурного розвитку, започатковані епохою Відродження, знайшли своє продовження в XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні чинники, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Західної Європи:

· розвиток мануфактури і бурхливий процес первісного нагромадження капіталу;

· завершення процесу формування великих національних держав на основі абсолютистських монархій;

· наукова революція XVI-XVII ст.

На рубежі XVII-XVIII ст. в країнах Західної Європи починає складатися нова світоглядна ситуація, зумовлена кардинальними змінами в соціально-економічному та політичному житті. Системоутворюючим ядром цих світоглядних координат стають ідеї Просвітництва, які й дали назву новій культурно-історичній епосі.

Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання й поведінки людини, став чи не головним джерелом ідеології Просвітительства. Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворюючі можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед всіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства в напрямі загального добра і справедливості.

Зневірившись у проголошеній християнством любові до кожного, маса людей знаходить духовну компенсацію в ідеї прав людини. Концептуально її сформував основоположник вільнодумства ХVIII ст., англійський філософ Д.Локк (1632-1704). Сенсуалізм Локка підготував грунт для матеріалізму Дені Дідро (1713-1784). Інші французькі філософи-матеріалісти Е.Кондільяк (1715-1780), К.Гельвецій (1715-1771) та інші підхопили його думку про потребу підкріплення розуму відчуттями й емоціями, особливо коли людина поставлена перед вибором.

Передовий мислитель Франції Шарль Монтеск'є (1689-1755) у своїх творах «Перські листи», «Роздуми про причини величі і падіння римлян», «Про дух законів» виступає проти феодалізму і необмеженої монархії. Найвидатнішим вожаком поміркованого крила французького Просвітительства був Франсуа Вольтер (1694-1778). З його філософських творів найвидатнішими є «Філософські листи», «Основи філософії Ньютона», «Філософський словник», «Метафізичний трактат». Як історик він найбільше відомий своїми працями «Доба Людовіка XIV», «Досвід про нрави і дух народів». Новий етап у розвитку французького Просвітительства XVIII ст. знаменував своєю творчістю Жан Жак Руссо (1712-1778). Його ідеї, висловлені у творах «Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь», «Мрії любителя самотніх прогулянок», «Міркування про походження й причини нерівності між людьми», «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» здобули особливе місце серед ідеологів Просвітительства.

Одним з основних напрямів філософських і соціально-політичних шукань просвітителів стає проблема виховання. Їхній громадський пафос реалізується у заклику до створення в суспільстві умов, сприятливих для формування цілісної істоти. Яскраве свідчення того – «Словник, чи Енциклопедія наук, мистецтв і ремесел» у 28 томах, що видавався у Франції за редакцією Дідро з 1751 по 1772 р. і був подією загальноєвропейського масштабу. Відображаючи тогочасний рівень знань, «Енциклопедія» об'єднала навколо себе опозицію феодальному режимові, захисників суверенної людської особи, її свобод: д'Аламбера, Монтеск'є, Вольтера, Руссо, Гольбаха, Тюрго, Кене, Кондорсе, Бюффена та ін.

Культурне життя Європи періоду Просвітительства також розвивалось під сильним впливом ідей, що народилися в Англії і остаточно сформувались як ідейний рух у Франції. Зазначена ситуація знайшла свій прояв у всіх сферах культурного життя, зумовлюючи багатогранність його стильових проявів. Найзначніше місце в художньому освоєнні дійсності XVII ст. займало бароко.

Для розвитку бароко була характерна асинхронність, що зумовлювалося нерівномірністю соціального розвитку Західної Європи. Внаслідок цього в таких країнах, як Італія, Франція, Польща бароко започатковується в останній третині XVI ст., тоді як в Іспанії, Англії – в першій третині XVII ст.

Сутність мистецтва бароко: нове світобачення, коли людина усвідомлювала себе лише часткою безконечного Всесвіту, зумовило тлумачення простору як динамічного і мінливого. Художники бароко відмовляються від чітких ліній, що окреслювали простір, і ділять його на окремі відносно замкнені площини. Простір в їхніх творах тяжіє до безконечності, об'єднуючи в одне ціле людей, предмети, пейзаж тощо. Водночас майстерне використання контрастів світла і тіні перетворювало ціле в наповнений динамікою живописний потік. Повною мірою це знайшло вияв у творах Антоніса ван Дейка, Пітера Пауля Рубенса, Дієго Веласкеса.

Динамізм, такий характерний для живопису, іще значнішою мірою знайшов свій вияв у скульптурі бароко. Якщо скульпторів Відродження захоплювала краса тіла сама по собі, то тепер, здається, митців більше хвилює краса рухів, їх казкова грація. Цей динамізм по-різному проявлявся в двох провідних жанрах барочної скульптури – культовій і світській («Екстаз св. Терези», «Аполлон і Дафна» Лоренцо Берніні).

Одним із цікавих розділів барочної скульптури був портрет. Серед них було чимало яскравих і виразних образів (портрети герцога моденського Франческо д'Єсте та Людовіка XIV, виконані Берніні). Значне місце у світській скульптурі епохи бароко займали статуї для міських фонтанів та садово-паркова пластика.

Повною мірою культура бароко знайшла свій вияв у архітектурі. Спираючись на досягнення майстрів пізнього Відродження, архітектори бароко розвивали їх у відповідності з новими світоглядними орієнтирами та соціальними запитами. Характерними рисами нового архітектурного стилю були патетика та звеличення.

Найзначніші досягнення архітектурної думки цієї епохи полягали в розробці нових принципів містобудування, композицій міського та паркового ансамблів. У практиці містобудування сформувався тип площі, простір і забудова якої підпорядковувалися одній монументальній споруді, як композиційній домінанті (площа св. Петра в Римі Берніні).

Культура бароко, надихаючись ідеєю розуму, продовжувала традиції Відродження, проте її віра в прогрес була багато в чому суперечливою. Людина – піщинка в безконечному Всесвіті, а її життя сповнене трагічних випадковостей. Ця провідна ідея літератури бароко знайшла своє втілення в творчості іспанського поета Гонгори-і-Арготе (поема «Поліфем»); італійського поета Маріно Джамбатіста (поема «Адоніс»), в драмах іспанця Педро Кальдерона та багатьох інших літераторів XVII – початку XVIII ст. Усіх їх поєднувала спільність світовідчуття, яке іноді називають «трагічним гуманізмом».

У руслі бароко виник новий музичний жанр – опера. Найвидатнішою творчою особистістю першого століття існування опери був Клаудіо Монтеверді («Орфей»).

У XVII ст. паралельно з бароко розвивався класицизм. Класицизм був пов'язаний із принципами раціоналізму і продовжував традиції культури Відродження з його опорою на розум та пильним інтересом до античності. Виникає класицизм у Франції в перші десятиріччя XVII ст., звідки поширюється на інші країни Європи. У соціальному плані класицизм пов'язаний із становленням абсолютистської монархії.

Стильова система мистецтва класицизму мала раціоналістичний характер. Розум виступав у ній конструктивною основою і організуючим принципом творчості (нормативна естетика Н.Буало).

Класичним зразком архітектури класицизму є ансамбль Версальського палацу, збудований (1668-1689) за наказом Людовіка XIV (Ж.Ардуен-Мансар, А.Ленотр).

У сфері живопису класицизм набуває провідного значення в творчості видатного французького майстра XVII ст. Нікола Пуссена. Піднесені за образним складом, глибокі за філософським змістом та виразні своєю композицією і малюнком картини Пуссена на міфологічні, історичні й релігійні теми утверджують силу розуму і соціально-етичні норми того часу.

І все ж, якими б не були яскравими досягнення класицизму в архітектурі та живописі, провідна роль у цій художній системі належала театрові (П.Корнель, Ж.Расін). Театр, як не один інший вид мистецтва, дотримувався вимоги «трьох єдностей» – місця, часу і дії, основного теоретичного принципу естетики класицизму. Наслідуючи античні традиції, класицизм прийняв поділ жанрів драматургії на високі та низькі. У цьому своєрідному табелі рангів комедія відносилася до низького жанру. І все ж комедії вдалося вийти на шлях великої драматургії. Це стало можливим завдяки генію Жана Батіста Мольєра, котрий зумів поєднати живу народну традицію з громадянськістю, проблематичністю та інтелектуальністю класицизму і підняти цей жанр до рівня «високої комедії».

Драматургія і театр французького класицизму – найбільш значуще по рівню впливу на світову культуру явище.

Поруч із раціоналізованим класицизмом існувало чудернацьке породження аристократичного декаденсу – рококо, стильові риси якого – вишуканість, граціозність та примхливість повною мірою відповідали ідеалам вузького кола феодальної аристократії.

Мистецтво рококо (франц. rococo, від госаille – декор, мотив у вигляді черепашки) мало підкреслено світський характер, що став аргументом у боротьбі з мистецтвом релігійним. Більш камерне й інтимне щире, пов'язане з побутом людини, воно змінило бароко. Спалахує гострий інтерес до найтонших душевних переживань, який пізніше повно зреалізує себе в сентименталізмі.

Найпослідовніше природа цього своєрідного стилю виявилася в живописі Жана-Антуана Ватто, Франсуа Буше, Жана-Оноре Фрагонара.

Жоден із цих стилів не відповідав новим уявленням про світ і тим більше новим ідеалам людини. Наслідком самозаперечення розуму стала абсолютизація почуттів, що знайшло своє художнє відображення в сентименталізмі. Ідеалам просвітницького класицизму, сентименталізм протиставив ідеал «природної людини».

Визначається нова культурна цінність – художня правда, яка відкрила шлях реалістичному мистецтву. Сутність цього типу художньої творчості полягає в зображенні і соціальному аналізі громадського досвіду людини, її взаємовідносин із суспільством, а також у вивченні структури самого суспільства в його відношенні до людини.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм досяг в Англії, яка в середині XVII ст. стала на шлях капіталістичного розвитку.

Провідне місце в системі видів мистецтва зайняла література, головним жанром якої став роман (Д.Дефо, Г.Філдінг, Т.Дж.Смоллетт, О.Голдсміт). Англійський роман аналізує людську природу в самих різних життєвих умовах і соціальних середовищах. Своєрідною паралеллю творчості англійських романістів стала творчість англійських художників У.Хогарта, Дж.Рейнолдса, Т.Гейнсборо.

Незважаючи на значні досягнення, реалізм як провідний тип художнього осмислення дійсності заявить про себе на більш високій стадії суспільного і художнього розвитку. Важливою передумовою цього повинна була стати поява цілісної реалістичної системи розуміння світу і людини. Проте це вже лежало за межами XVIII ст.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:


  1. Медицина доби Нового часу.

  2. Життя і творчість Бетховена.

  3. Життя і творчість Моцарта.

  4. Життя і творчість Рубенса.

  5. Життя і творчість Рембрандта.




  1. ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Якими були соціально-політичні передумови Просвітництва?

2. Що означає термін “Просвітництво”?

3. Чому XVІІІ ст. у Західній Європі отримало назву “Віку Розуму”?

4. Хто такі просвітителі та якою була головна мета їх діяльності?

5. Хто такі енциклопедисти?

6. Які прогресивні ідеї щодо культурного розвитку особистості та суспільства висунули просвітителі? Яка ідея є головною?

7. В чому полягала специфіка західноєвропейської культури епохи бароко?

8. Які художні стилі існували в епоху Просвітництва? Що їм властиво?

9. Назвіть найвидатніші твори образотворчого мистецтва цього періоду.

10. Розкажіть про розвиток музичної культури епохи Просвітництва.


ПРАКТИЧНА РОБОТА


  1. Ознайомтеся з історичними текстами і заповніть таблицю.



Текст 1. «Вольтер був більше, ніж людина. Він був століттям».
У 1733 р. вийшла книга «Філософські листи», яка справила величезне враження на сучасників. Автор, який виблискував талантом, дотепністю, яскравістю мови, безжально засуджував мракобісся, реакційність і відсталість політичних установ Франції, католицької церкви, суспільних відносин. Ухвалою паризького парламенту «Філософські листи» були публічно спалені, їхній видавець був ув’язнений у Бастилії, а автор, щоб уникнути кари, мав сховатися. Автором цієї книги був відомий в усій Європі французький письменник Франсуа-Марі Аруе, що писав під псевдонімом Вольтер. Вольтер належав до найбільш яскравих представників французького Просвітництва. Це був письменник величезного обдарування, людина гострого розуму, різносторонніх здібностей та енциклопедичних знань. Однаково успішно Вольтер виступав як поет, драматург, історик, філософ, фізик, публіцист, політичний діяч; все, що виходило з-під його пера, було позначено талантом, блиском, дотепністю. Слава Вольтера була надзвичайною. Усі більш-менш освічені люди читали його твори, мріяли хоча б раз побачити його. Монархи Європи вважали за честь отримувати листи від Вольтера. Його називали «адвокатом справедливості», тому що багато часу і сил він віддавав захисту безневинно засуджених. Свобода — найважливіше природне право. З нею мислитель пов’язував скасування феодальних привілеїв, свободу віросповідання, друку, слова. Вольтер дотепно помічав, що він може повірити у нерівність у тому випадку, якщо йому покажуть аристократа, що народився зі шпорами, і бідняка — з сідлом на спині. Захоплюючись «мудрим урядом Англії», Вольтер прагнув, щоб й у Франції влада короля була обмежена: «Я ненавиджу будь-яку тиранію». Водночас мислитель відстоював «освічену монархію», вважаючи, що варто тільки освіченому монарху забажати, як суспільство буде перебудовано на засадах розуму. Тому Вольтер підтримував листування і дружні стосунки з рядом монархів — прусським королем Фрідріхом II, з російською імператрицею Катериною II, шведським, датським і польським королями.

«Добрий король є кращий подарунок, який небо може дати землі». «Найбільше щастя для людей, — заявляв він, — коли государ — філософ».

Соціальне зло корениться, на його думку, у відсутності освіти та неуцтві, яке прагне зберегти церкву, щоб було легше обдурити народ.

Церкву та католицизм Вольтер вважав головними ворогами і не припиняв боротьби проти них до останнього подиху. «Розчавіть тварюку!» — говорив він про церкву. Викриваючи церкву, мислитель, проте, визнавав існування Бога і необхідність релігії для народу. «Як багатим утримати майно у своїх руках, якщо чернь втратить віру у Бога? Якби Бога не було, його було слід було б вигадати». Він, як і багато інших просвітителів, бачив у релігії джерело етичного виховання.

Свої вільнодумні роботи Вольтер вважав за необхідне приховувати від народу. «Якщо чернь заходиться міркувати, все загине», — писав він.

Вольтер не поділяв думки про неминучість революції як шляху встановлення нового порядку. Він мріяв про мирний перехід до «царства Розуму». Вольтер вважав себе борцем не за царство буржуазії, що наближається, а за загальнолюдський прогрес.




Текст 2. Шарль - Луї Монтеск’є
Шарль Луї де Секонда, барон де Монтеск’є (1689–1755) походив із багатої сім’ї, що належала до «дворянства мантії». У середньовічному замку провів майбутній філософ перші роки свого життя. Здобувши чудову на ті часи освіту, він став президентом парламенту в Бордо: на той час йому ще не виповнилося 30 років. Через 10 років він склав з себе ці обов’язки і три роки провів у подорожах Європою. Повернувшись на батьківщину, цілком віддався наукам і літературним заняттям.

Монтеск’є виступав непримиренним супротивником деспотизму в усіх його формах і гарячим поборником свободи. Проте свобода не означає можливості робити все, що хочеться. Свобода є право робити все, що дозволене законами. Вона можлива лише там, де немає тих, хто порушує та зловживає владою. А для цього необхідний такий порядок, за якого різні гілки влади могли б стримувати одне одного. Виконавча, законодавча і судова влада повинні бути суворо розділені та бути повністю незалежними одна від одної. Монтеск’є був супротивником войовничої, загарбницької зовнішньої політики. «Дух монархії — війна і розширення територій, — відзначав він, — дух республіки — мир і поміркованість». Мир — перший природний закон людини. Мислитель розрізняв три основні форми правління: республіку, монархію та деспотію. Деспотію він беззастережно відкидав і викривав її вади та злочини. «Єдиним рушійним принципом у деспотії є страх. Не можна говорити без жаху про це правління. Найбільша небезпека для монархії або республіки — її перетворення на деспотію». Політичним ідеалом Монтеск’є була конституційна монархія на зразок англійської.


Текст 3. Жан-Жак Руссо
Жан-Жак Руссо (1712–1778) виріс у родині женевського (Швейцарія) годинникаря, підлітком пізнав безрадісну працю, потребу, приниження; поневірявся Європою, часто пішки; змінював професії, жодна з яких не приносила йому ані грошей, ані слави; писав книги, які піддавалися, за наказом влади, публічному спаленню; мав переховуватися від переслідувань. Але до кінця свого життя, яке залишилося до його останніх днів невлаштованим, важким, він був володарем дум усієї передової французької молоді. Руссо виступав проти приватної власності і породженої нею соціальної нерівності. «Золоте століття» людства припадає на той час, коли воно перебувало у «природному стані» і жило відповідно до законів природи. Нерівність виникла лише з моменту появи власності. Виникнення приватної власності — це перше порушення і нехтування «природними правами» людини, що мала для неї згубні наслідки. Подальший розвиток суспільства призведе до зростання нерівності, яка породжує гноблення бідних багатими, слабких сильними. Проте Руссо не припускав знищення приватної власності. Із власністю треба миритися, оскільки на досягнутому людством рівні суспільного розвитку це вже недосяжно. Але якщо зло не можна викоренити, його треба зменшити. Тому Руссо пропонував запровадити закони проти розкоші, вважаючи, що дрібну власність, засновану на власній праці, слід зберегти. «Якщо ви, — писав Руссо, — хочете додати державі міцності, то зближуйте крайні ступені, наскільки це можливо; не допускайте ні багачів, ні жебраків». Ідеал нового порядку для Руссо — повне здійснення людиною природних прав. Форму організації державної влади мислитель бачив у республіці, яка забезпечує повноту влади народу.
Текст 4. Дені Дідро та його «Енциклопедія»
«Якби я послухалася його, мені довелося б все перевернути у моїй імперії для того, щоб очистити місце для неможливих ідей», — говорила імператриця Катерина II. Вона мала на увазі Дені Дідро, який жив у Росії і давав поради, яких питала у нього Катерина. Дені Дідро (1713–1780) — син ремісника, батько обрав для нього кар’єру священика. Але характер Дідро, діяльний і незалежний, а також час, що змінився, коли ідеї Просвітництва потіснили середньовічні традиції, змусили його проміняти богослів’я на світські науки. Тривалий час Дідро заробляв кошти то уроками, то перекладами, поповнював власні знання, вивчаючи мови та природні науки. У 1750 р. він почав здійснювати свій задум — створювати багатотомну енциклопедію всіх досягнень століття: від ремесел до мистецтв. Саме Дідро став центром кола кращих умів епохи, залучених для співпраці у створенні «Енциклопедії». Серед енциклопедистів були математик Д’Аламбер, письменники Вольтер і Монтеск’є, біолог Бюффон, мандрівники, лікарі, історики, хіміки, музиканти, філологи. Разом з науковими статтями Дідро помістив до «Енциклопедії» великі статті про сучасну техніку, різні промислові процеси, тим самим дорівнюючи за значенням практичну роботу тисяч людей до розумових занять учених, богословів, філософів. «Зборищем єретиків, ворогів Бога, короля і церкви» називали енциклопедистів прихильники старого порядку. За наполяганням єзуїтів, два томи «Енциклопедії» були засуджені королівським указом, а через сім років послідувала заборона всього видання. З того часу до 1774 р., коли були готові останні томи, «Енциклопедія» виходила нелегально. Основна частина колосальної праці — редагування та складання багатьох статей кожного тома — лягла на плечі Дідро. Тільки з його вражаючою працездатністю, різнобічною освітою та організаторським талантом можна було довести справу до кінця. Сучасники називали «Енциклопедію» «величезним арсеналом, в якому гартувалася зброя для штурму старої Франції». «Енциклопедією» не обмежувалася літературна і суспільна діяльність Дідро. Він писав: «Головна мета держави — забезпечення невід’ємних прав громадян та їхнього щастя. Кращою формою держави є та, яка забезпечує більш спокійне і тривале правління». Але в цілому він виступав за обмежену монархію.
Орієнтовний зміст таблиці


Просвітителі

Основні ідеї навчання


Вольтер (Франсуа-Марі Аруе),

1694–1778





Абсолютна монархія є рабством і тиранією. Ідеал суспільного устрою — освічена монархія на чолі з королем-філософом. Реформи, які проводить королівська влада, — ось шлях до «царства розуму», до суспільства, де пануватимуть свобода, рівність і власність. Необхідність знищення релігійного фанатизму і марновірств. Негативне ставлення до церкви поєднувалося з упевненістю у необхідності релігії як засобу впливу на простих людей. Вважав за необхідне скасування всіх сеньйоріальних повинностей.

Шарль Луї Монтеск’є
(1689–1755)


Супротивник деспотизму, захисник свободи. Свобода — право робити те, що дозволене законом. Розробив вчення про розділення властей на три гілки влади: виконавчої, законодавчої та судової. Заперечення абсолютної монархії як форми правління і заміна її монархією конституційною (за зразком англійської). Засудження нещадної податкової системи, що розоряє народ. Захист недоторканності приватної власності та особистої свободи громадян.

Жан-Жак Руссо
(1712–1778)


Джерело нерівності й усіх бід у суспільстві — приватна власність. Народ — джерело влади. Ідеал суспільного устрою — демократична республіка дрібних власників. Необхідність зрівняти багатих і бідних.

Дені Дідро та його «Енциклопедія»


Енциклопедія містила статті, що пропагували нові політичні ідеї: невідчужуваність прав особи, необхідність народного представництва, несправедливість існування у суспільстві привілейованих станів, рівність всіх перед законом. Піддавали критиці абсолютну монархію та закликали до її повалення, викривали королівський двір. Виступали проти католицької церкви і релігії, захищали селянство, позбавлене землі і придушене податками. Виступали на захист приватної власності і свободи

Співвіднесіть імена просвітителів з їхніми ідеями.






  1. Співвіднесіть імена просвітителів з їхніми ідеями.




а) Вольтер


1) «Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні»


б) Монтеск’є


2) «Зруйнуйте стару будівлю обману!», «Розчавіть тварюку!», «На землі вистачить благ для всіх, якщо вона буде у загальному володінні», «Найщасливіше для людей, коли государ — філософ»


в) Руссо


3) «Якби Бога не було, його слід було би вигадати, але вся природа свідчить про те, що Бог є». «Необхідний такий порядок речей, за якого різні влади могли стримувати одна одну»


Відповідь:

а — 2; б — 3; в — 1.






ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Сутність освіти в епоху Просвітництва:

а) підготовка всебічно розвиненої людини;

б) підготовка до життя «маленької людини»;

в) освіта лише привілейованих верств суспільства.


2. Ідея про можливість створення гармонійного суспільства на основі розвитку наук, мистецтв, освіти належить:

а) Г.Гегелю;

б) Л.Фейєрбаху;

в) Ш.Фур’є.



3. Психоаналіз як метод та напрямок досліджень започаткував:

а) З.Фрейд;

б) Ч.Пірс;

в) О.Конт.


4. “Мистецтво втрачених ілюзій” – це:

а) романтизм;

б) натуралізм;

в) реалізм.


5. Представниками “історичного” романтизму в літературі ХІХ ст. були:

а) М.Лєрмонтов, В.Гюго;

б) В.Скотт, Ф.Купер;
в) Л.Толстой, Ф.Достоєвський.
6. Представниками російської школи “передвижників” були:

а) Л.Толстой;

б) І.Левітан;

в) Борисов-Мусатов.


ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ, РЕЗЮМЕ, ОЦІНЮВАННЯ
ЛІТЕРАТУРА


  1. Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник автор. Колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., стереотип. Київ: Либідь, 1997. -448с.

  2. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник – 3-тє видання., стереотип. – Х,: Основа; К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 336с.

  3. Козира Є.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Здоров’я, 2001. – 248с.

  4. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

  5. Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353с.

  6. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник/ Горбач Н. Я., Гелей С. Д., Росінська З. П. та інші. – Львів: Каменяр, 1992. – 166с.

  7. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник – К.: МАУП, 1998. – 232с.

  8. Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №6
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка