Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Культурологія»



Сторінка5/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТА

НА ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОМУ ЗАЛІКУ


Оцінка

Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів


2

Студент не розуміє змісту культурологічних понять і категорій, нездатний охарактеризувати специфіку культури на різних історичних відтинках часу розвитку людства, не знає суті теоретичних концепцій культурології, недостатньо обізнаний з літературою, не вміє аналізувати першоджерела, не переконливо аргументує власну позицію з актуальних дискусійних проблем культурології.

3

Відповідь студента свідчить, що він у цілому розуміє зміст культурологічних понять і категорій, може охарактеризувати специфіку культури на різних історичних відтинках часу розвитку людства, але не знає суті концепцій культурології, недостатньо обізнаний з літературою з відповідної проблематики, не вміє аналізувати теоретичні першоджерела, недостатньо переконливо аргументує власну позицію з актуальних дискусійних проблем культурології.

4

Студент дає повну відповідь на поставлені питання, розуміння змісту культурологічних понять і категорій, характеристику специфіки культури на різних історичних відтинках часу розвитку людства, знає суть концепцій культурології, обізнаний з основною літературою з відповідної проблематики, вміє аналізувати першоджерела, проте недостатньо переконливо аргументує власну позицію з актуальних дискусійних проблем культурології.

5

Студент дає повні відповіді на поставлені питання, демонструє розуміння змісту культурологічних понять і категорій, функцій та типологічних класифікацій культур, впевнено аналізує специфіку культури на різних історичних відтинках часу розвитку людства, демонструє ґрунтовні знання суті провідних концепцій культурології, обізнаний з основною та додатковою літературою з відповідної проблематики, вміє аналізувати першоджерела, аргументувати власну позицію з актуальних дискусійних проблем культурології.

8. Методичне забезпечення

Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни: методичні розробки лекцій, методичні розробки семінарських занять, методичні розробки самостійної роботи.



9. Рекомендована література
Основна
Історія світової та української культури: підручник для вищ. закл. освіти / В.А. Гречко, І.В. Чорний, В.А. Кушнерук, В.А. Режко. — К.: Літера ЛТД, 2002. — 464 с.

Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: курс лекцій. — К.: ЦУЛ, 2003. — 508 с.

Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія світової культури XX ст.): навч. посіб. — X.: Одіссей, 2002. — 304 с.

Культурологія: теорія та історія культури: навч. посіб. — 2-ге вид.; за ред. І.І. Тюрменко. — К.: Центр навч. л-ри, 2005. — 368 с.

Українська та зарубіжна культура: навч. посіб. –3-тє вид. — К.: Знання, КОО, 2002. — 557 с.

Хоменко В.Я. Українська і світова культура: підручник. — К.: Україна, 2002. — 333 с.
Додаткова
Гречко В.А., Чорний І.В. Історія світової та української культури: довідник для школярів та студентів. — К., 2009. — 416 с.

Зарудний Є. Усі міфи. Харків, 2007. — 214 с.

Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. — К.,2003.

Уманцев В.С. Мистецтво давньої України: історичний нарис. — К.: Либідь, 2002. — 204 с.

Яйленко Е.В. Барокко. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009. — 128 с.

1000 шедевров живописи / Текст Ж. Гийу; пер. с франц. Е. Зотовой. — М.: ООО “Издательство АСТ”, 2002. — 127 с.

ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ

ВІДПОВІДНО ДО РОБОЧОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ



з/п

Назва теми

Кількість

годин

1

ТЕМА: Культура Стародавнього світу

ПЛАН

1.Стародавні цивілізації Сходу. Культура Стародавнього Єгипту.

2. Культура Месопотамії.

3. Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

4. Особливості культури Японії.

5. Культура Греції. Періоди грецької культури. Найвизначніші досягнення греків. Медицина. Гіппократ.

6. Особливості римської культури.

7. Культура країн доколумбової Америки.



2

2

ТЕМА: Культура Київської Русі

ПЛАН

1.Розвиток писемності. Літописи. Нестор. Стан освіти. 2.Християнство і його вплив на культуру Київської Русі. 3.Література Русі.

4.Архітектура Київської Русі. Іконопис, фрески, мозаїка. 5.Медичні знання.

6.Місце і роль культури Київської Русі у світовій та вітчизняній культурі.



2

3

ТЕМА: Культура Середньовіччя

ПЛАН

1.Культура Візантії. Суспільний лад. Церковна організація. Представники богословської та наукової думки. Візантійська архітектура. Іконописна школа.

2.Середньовічна культура та її досягнення. Вплив католицької церкви на розвиток культури, медицини. Схоластика. Ф. Аквінський, Р. Бекон, Ібн-Сіна. Виникнення університетів.

3. Архітектура Середньовіччя, романський та готичний стиль.



1

4

ТЕМА: Культура епохи Відродження

ПЛАН

1.Особливості культури епохи Відродження та її гуманістичний зміст.

2. Наукові відкриття епохи Відродження, Х. Колумб, М. Коперник. Гуманізм і медицина, А. Везалій. Література. Данте Аліг’єрі, Ф. Рабе, В. Шекспір, М. де Сервантес.

3.Раннє Відродження в Італії. Мистецтво Високого Відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан.

4.Особливості Відродження в інших країнах. П. Брейгель, А. Дюрер.



1

5

ТЕМА: Культура Нового часу

ПЛАН

1.Наукові відкриття. Реформація. Просвітництво. Французькі просвітителі. Література. Вплив просвітницьких ідей на літературу. Ж. Мольєр, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дефо, Д. Свіфт.

2. Стилі художньої культури: барокко і класицизм. Мистецтво. Л. Берніні, Е. Греко, Д. Веласкес, П. Рубенс, Рембрандт.

3.Неперевершені майстри музичного мистецтва: Г. Гендель, Й.-С. Бах, Й. Гайдн, К. Глюк, Людвіг ван Бетховен, В.-А. Моцарт.



1

6

ТЕМА: Українська культура другої половини XVII—XVIII ст.

ПЛАН

1.Загальні умови розвитку української культури в другій половині XVII—XVIII ст.

2.Освіта, книгодрукування, література. Наукова та громадська діяльність І. Гізеля, Д. Туптала, Ст. Яворського, Ф. Прокоповича, І. Галятовського.

3. Козацьке бароко. Живопис. Д. Левицький, В. Боровиковський. Церковний живопис. Театр. Музика М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. Література. Г. Сковорода.



1

7

ТЕМА: Українська культура XIX — поч. XX ст.

ПЛАН

1.Історичні обставини розвитку української культури. Нова національна інтелігенція та її культуротворча робота (І. Котляревський, М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, П. Житецький, П. Юркевич, С. Подолинський, М. Драгоманов).

2.Т.Г. Шевченко і культурне самоствердження нації. Освіта. Наукові знання.

3.Медицина в Україні в XIX — на початку XX ст. (В. Данилевський, І. Савченко, П. Перемешко, М. Гамалія, М. Пирогов).

4.Література: М. Вовчок, П. Мирний, М. Коцюбинський, Л. Українка, І. Франко. Драматургія і театр: І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Заньковецька.Музика: М. Лисенко, П. Ніщинський, С. Крушельницька, М. Леонтович, С. Гулак-Артемовський.

5.Образотворче мистецтво й архітектура: К. Трутовський, М. Пимоненко, М. і О. Мурашки, С. Васильківський. І. Труш, Ф. Кричевський, О. Кульчицька, О. Щусев, В. Городецький.



1

8

ТЕМА: Зарубіжна культура XIX — поч. ХХ ст.

ПЛАН

1.Розвиток науки. Відкриття. Філософська думка. Головні напрямки літератури: романтизм, реалізм, натуралізм, символізм.

2.Живопис: класицизм, романтизм, імпресіонізм. Ж.-Л. Давид, Ф. Гойя, Е. Делакруа, К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега.

3.Музика: Ф. Шуберт, Д. Верді, Ф. Ліст, П. Чайковський, К. Дебюсі, С. Рахманінов, К. Сен-Сано, Ф. Шаляпін.

4.Зародження кінематографа. Брати Люм’єри.


1

9

ТЕМА: Культурний розвиток України в 20—30-х роках ХХ ст.

ПЛАН

1.Події 1917 р. в Російській імперії та їх вплив на культурний розвиток України. Відродження української культури в період “українізації”.

2.Література. Новаторське сценічне мистецтво. Лесь Курбас. Становлення української кінематографії. О. Довженко. Оновлення образотворчого мистецтва. М. Бойчук і його школа.

3. Розвиток культури на західноукраїнських землях: О. Теліга, О. Ольжич.

4.Розвиток української науки (М. Грушевський, І. Огієнко, В. Вернадський, М. Яворський, С. Єфремов, М. Василенко).

5.Утвердження тотального партійного диктату над культурою. Боротьба з націонал-ухильництвом. ”Розстріляне відродження”. Розгром УАН.

6.Культурно-просвітницька діяльність української еміграції в 20—30 роках.


1

10

ТЕМА: Зарубіжна культура 20—30-х років XX ст.

ПЛАН

1.Особливості культури XX ст. Філософські концепції та їх вплив на громадське та культурне життя (марксизм, фрейдизм, екзистенціоналізм).

2.Розвиток освіти, науки та техніки. Ядерна фізика. Психологія. Література.

3.Модернізм. Характеристика модерністських напрямків. Фовізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм. Творчість А. Матісса, П. Пікассо, К. Малевича, В. Кандінського, С. Далі.



1

11

ТЕМА: Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ ст.

ПЛАН

1.Сучасна зарубіжна література: Ф. Моріак, О. Солженіцин, Л. Арагон, В. Фолкнер.

2.Музика: П. Домінго, Л. Паваротті, Р. Растропович. Молодіжна музика: “Бітлз”, Рок-революція. Театр: М. Захаров, театр “Ла-Скала”, Б.Брехт.

3.Живопис і скульптура: І. Глазунов, Ернест Нєізвєстний. Кінематографія: І. Бергман, А. Вайда, Ф. Фелліні, М. Михалков.

4.Українська культура повоєнного періоду. Посилення партійного контролю над духовним життям суспільства в другій половині 40-х років.

5.Література 60-х рр. Творчість Л. Костенко, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського, В. Стуса та ін.

6.Розвиток українського кінематографа (С. Параджанов, І. Миколайчук). Театр: Н. Ужвій, А. Бучма, Г. Юра. Музика: Л. Ревуцький, В. Лятошинський, Б. Руденко, Є. Мірошниченко, В. Івасюк, Д. Гнатюк.

7.Основні напрями розвитку медицини в Україні. Діяльність О. Богомольця, В. Філатова, О. Амосова.




2




Всього

14



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ
Навчальна дисципліна “Культурологія” розрахована на підготовку студентів до свідомого сприйняття явищ та подій культурного життя.

Вивчення теоретичних аспектів культурології передбачає їх практичне застосування на семінарських заняттях через усні опитування студентів.

Мета семінарів — реалізувати набуті знання, вміння і навички у практичній діяльності.

Завдання семінарських занять — навчитися:

· застосовувати знання з культурології на практиці;

· поглибити теоретичні знання, отримані на лекціях;

· писати статті і доповіді.

Основою для підготовки студентів до семінарських занять є методичні розробки семінарських занять. При підготовці до семінарського заняття студент повинен всебічно розглянути і засвоїти питання, що були предметом лекції та винесені на практичний розгляд, а саме:



  • ознайомитись з планом семінарського заняття та переліком навчальної літератури, наведеним наприкінці плану;

  • перевірити наявність попереднього конспекту лекції;

  • підготувати запитання до викладача з теми семінарського заняття;

  • підготувати статті з проблемних питань за темою семінару.

У процесі підготовки студент має чітко усвідомити зміст питань, що виносяться на обговорення, довести свою думку щодо них або пропозиції з удосконалення змісту запитань.

Позитивним моментом підготовки до семінарських занять є написання студентами рефератів, спроба написання наукових статей, змістовних доповідей.

Під час семінарського заняття викладач оцінює усні та/або письмові відповіді студентів, підготовлені доповіді, реферати, участь у дискусіях і ділових іграх, уміння доводити власні думки, захищати свою позицію.

Особлива увага з боку викладача приділяється вирішенню конкретних практичних ситуацій. Студент не обмежується лише відповіддю “так” або “ні”, її обов’язково треба обґрунтувати. Практичні завдання складені таким чином, що будь-яка відповідь, навіть якщо вона суперечить відповіді на теж запитання іншого студента, є дискусійною і має право на доказ, і коли її буде доведено, заслуговує на те, щоб бути правильною.

Оцінки, отримані на семінарських заняттях, враховуються в підсумковій оцінці з дисципліни “Культурологія”.

Підготовка студентів до семінарських занять потребує:


  • опрацювання лекційного матеріалу з обов’язковим вивченням запропонованих викладачем визначень;

  • відповідей на питання, які розглядатимуться на семінарі;

  • написання реферативних робіт та складання переліку питань, що, на думку студентів, недостатньо висвітлені в наукових працях чи на попередній лекції для їх чіткого засвоєння;

  • з метою кращого засвоєння матеріалу конспектування важливих для студента питань.

Тематика реферативних робот дається по кожній темі навчальної дисципліни, відповідно до робочої програми.

Студентам пропонується написати реферат, який буде заслухано на семінарському занятті. Мета доповіді — засвоєння іншими студентами основних аспектів розглянутої теми та формулювання запитань, які можуть постати під час дискусії.


Вимоги до рефератів з культурології:
· обсяг — до 10 сторінок формату А4;

· обґрунтування у вступній частині актуальності вибраної теми;

· наявність власних висновків і пропозицій;

· наявність списку використаних джерел.

З метою раціонального використання семінарського часу на занятті може бути обговорено не більше двох рефератів. Решта часу залишається для усних опитувань студентів.

Кращі реферати можуть бути рекомендовані до друку як наукові статті, подаватися на конкурси студентських навчально-дослідницьких робіт.




МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №1
ТЕМА: КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

КУРС: І ВІДДІЛЕННЯ: Сестринська справа

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН: 2 години

МЕТА:

Навчальна:

  1. Навчити характеризувати та аналізувати своєрідні ознаки культури різних народів.

Студенти повинні знати про:

  • шумеро-аккадську цивілізацію, вавилонську культуру, писемність, наукові знання Месопотамії;

  • медичні знання, архітектуру, єгипетську цивілізацію, систему землеробства, математичні, астрономічні знання, медицину, архітектуру Єгипту, піраміди;

  • харабську цивілізацію, веди, самобутність індійської культури;

  • найдавніші цивілізації Китаю, винаходи, астрономічні, математичні та медичні знання;

  • крито-мікенську культуру;

  • періоди грецької культури, скульптуру, архітектуру, форми правління, науку, античну філософію;

  • римських діячів, скульптуру Риму, пам’ятки архітектури.

  1. Розвивати вміння розуміти тісні зв’язки творів мистецтва з внутрішнім світом людини, релігією, історичними обставинами.

Виховна: виховувати компетентність в оцінюванні творів мистецтва.


ПЛАН

1.Стародавні цивілізації Сходу. Культура Стародавнього Єгипту.

2. Культура Месопотамії.

3. Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

4. Особливості культури Японії.

5. Культура Греції. Періоди грецької культури. Найвизначніші досягнення греків. Медицина. Гіппократ.

6. Особливості римської культури.

7. Культура країн доколумбової Америки.


Ключові терміни та поняття:
Гармонія, богорівність, міра, політеїзм, пантеїзм, еллінізм, міф, трагедія, комедія, Піфійські ігри, катарсис, Антігона, Велика клоака, патриції, плебеї, вершники, куратор, принципат, акведук, базиліка, Колізей, капітолій, форум, пенати, вічне місто.


Теоретичний мінімум з теми
Загальна характеристика раннього цивілізаційного розвитку Стародавнього Сходу: шумерсько-вавилонської цивілізації, єгипетської, китайської, індійської. Географічне положення. Природні умови. Клімат. Хронологія розвитку цих цивілізацій, їх соціально-політична характеристика як східних деспотій, сакралізація життя суспільства, суспільний поділ праці. Виникнення і розвиток державних утворень, організація управління державами. Рабство.

Стародавній Єгипет як східна деспотія. Періодизація розвитку культури Стародавнього Єгипту:

1) Раннє царство — 3000—2250 рр. до н. е.

2) Середнє царство — 2050—1700 рр. до н. е.

3) Нове царство — 1580—1070 рр. до н. е.

Матеріальна культура Єгипту. Виникнення землеробства, скотарства в IV тисячолітті до н. е. Будівництво гребель, каналів, дамб. Піраміда як символ стародавньої культури. Будівництво пірамід: ступінчастої піраміди Джосера та пірамід Хеопса, Хефрена, Менкаура. Характеристика піраміди Хеопса як одного з див світу: висота 146 м, довжина сторони основи 233 м. Використано 2 млн 300 тис. блоків, маса кожного 15 т. Характеристика технічних та наукових досягнень єгиптян, які знали десятичну систему числення, арифметичні прогресії, обчислювали об’єми циліндра, піраміди, півкулі, передбачали затемнення, час розливу Нілу, плавили мідь, бронзу, перші вироби з заліза з’явилися в 1600—1070 рр. до н. е., використовувалось непрозоре скло, винайдено новий ткацький верстат. Будівництво Карнакського храму — гордості Єгипту. Духовна культура Стародавнього Єгипту.

Розвиток техніки, технології, освіти, астрології, математики, медицини, географії. Оцінка думки і слова як атрибуту влади. Творення завжди там, де є думка і повеління.

Релігійно-міфологічний світогляд, тотемічні уявлення, їх характеристика. Еннеада (дев’ятка головних богів єгипетської міфології — Атум — бог Сонця, владика Верхнього і Нижнього Єгипту, Шу — бог Повітря, Тефнут — богиня Вологи, Геб — бог Землі, Нут — богиня Неба, Озіріс — бог Землі, продуктивних сил природи, Ізіда — богиня плодючості, Сет — бог пустелі, «чужих країн», Нефтіда — володарка дому).

Пам’ятки писемності єгиптян («Книга мертвих», тексти пірамід, Мемфіський богословський трактат і т. д.).

Характеристика шумерської та вавилонської цивілізацій, їхні досягнення в матеріальній та духовній культурі (місячний календар, карта зоряного неба, поділ кола на 360, обчислення днів року — 365 днів 6 год 15 хв 41 сек). Досягнення в будівництві — уперше застосовано цеглу, колесо, в архітектурі — арку, сформовано політичну модель цивілізації — примітивної демократії (первісної) — міста-держави, звід законів — закони Хаммурапі (1760 р. до н. е.); виникнення клинописного письма, виготовлення кольорового скла.

Сім чудес світу. «Епос про Гільгамеша». Характеристика старокитайської та староіндійської культур. Матеріальна та духовна культура, технічні досягнення (Китай — компас, сейсмограф, папір, порох, шовк, друкарський шрифт). Надбання духовної культури Китаю: учення Конфуція, даосизм і т. д. Старокитайське мистецтво, скульптура, археологічні пам’ятки.

Ведійська культура. Релігійно-міфологічна основа індійської культури, староіндійський епос (Махабхарата, Рамаяна). Учення Будди, брахманізм, індуїзм.

Виникнення в Палестині юдаїзму та створення Біблії.
Особливості культури Японії
Культура Японії в колі азіатських культур. Синтоїзм, буддизм та конфуціанство. Епоха законів. Стан самураїв та політика сьогунів. Виникнення сучасної держави. Специфіка японського мистецтва. Поезія, каліграфія, живопис. Сценічне мистецтво: драма Но, театр Кабукі. Архітектура та японські сади. Побутова культура: мистецтво лаку, кераміки, ікебана, чайна церемонія. Капіталізм за Конфуціем. Культура Японії й XXI століття.
Антична Греція

Загальна характеристика давньогрецької цивілізації. Крито-мікенська, або егейська (ІІІ тис. — ХІ ст. до н. е.) культура як попередниця Еллади. Власне антична культура, що поділяється на гомерівський, або ранньоархаїчний період (XI—VIII ст. до н. е.); архаїчний (VIII—VI ст. до н. е.); класичний (V — ост. чверть IV ст. до н. е.); елліністичний (ост. чверть IV—I ст. до н. е.).

Античність як перехідний тип культури, її відмінність від давньосхідної культурної традиції.

Грецький спосіб мислення як єдність теоретичності й умоглядності з логіко-математичною точністю доказів та як умова виникнення науки (у власному розумінні цього слова). В активному запозиченні наукових та технічних досягнень інших народів, творчому їх переосмисленні полягав один із секретів власної величі греків (у єгиптян та вавилонян — шістдесятичної позиційної нумерації, розв’язання рівнянь перших двох ступенів, ряд таблиць, за допомогою яких розв’язували навіть кубічні рівняння, у фінікійців — алфавіту, у єгиптян — сонячного календаря).

Ряд чинників, що сприяли бурхливому розвиткові Еллади: вигідне географічне положення, торгово-ремісницька морська цивілізація, активні контакти із сусідами та запозичення їхніх досягнень.

Поліс як торгова мікродержава, де нуртує політичне життя, де дух епохи постійно кує нове (Гегель).

Динамізм античної науки в сполученні з динамізмом античного суспільства.

Вираження в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера ідеалів та цінностей новонароджуваного етносу.

Міфологічна свідомість стародавніх греків. Політеїзм (багатобожжя) та пантеїзм (обожнення природи) у релігійній свідомості. Ідея «богорівності». Відсутність могутньої жрецької організації як важливе культурне надбання стародавніх греків.

Гармонія як ідеал культури античної Греції, її розуміння як краси людського тіла в поєднанні з величчю духу.

Розквіт афінської демократії під час правління Перікла. Спорудження Парфенону, Пропілей, статуї Афіни, Одеону, приміщень для музичних змагань. Література та театр античної Греції. Античний театр як другі народні збори. Творчість Есхіла, Софокла, Евріпіда. Особливості архітектури.

Перетворення історії на науку (Геродот, Фукідід).

Філософські та політичні погляди класичної Греції (Геракліт, Демокріт, Сократ, софісти, Гіппократ, Платон, Арістотель). Розвиток ораторського мистецтва. Досконалості набуває одне з головних мистецтв античності — скульптура (Скопас, Пракситель, Лісіпп, Фідій). Свята в культурному житті класичної Греції (Діонісії, Олімпійські ігри).

Перехід від класики до еллінізму. Правління Олександра Македонського, поворот античного суспільства від рабовласницької демократії до рабовласницької монархії. Синтез грецької та східних культур як особливість епохи еллінізму. Виникнення спільної культурної мови, що стає витоком формування мовної традиції всієї подальшої європейської цивілізації, розмивання етнічної однорідності, руйнація полісної та релігійної замкненості, виникнення нової форми держави — елліністичної монархії, розширення торгівлі.

Науково-культурницький розвиток відокремлення спеціальних наук від філософії, диференціація наукових дисциплін. Створення бібліотек (Олександрійська бібліотека в І ст. до н. е. налічувала 700 тис. сувоїв). Мусейон як храм науки. Діяльність Евкліда (його «Начала»), Архімеда, Гіппарха.
Античний Рим

Рим як спадкоємець Еллади. Вплив латинської мови як носія римської культури на романську групу мов. Періодизація Римської культури: ранній Рим, або Рим епохи царів, Римська республіка (рання — кінець VI ст. — 265 р. до н. е.), епоха великих завоювань (265—130 рр. до н. е.), епоха громадянських воєн та криза республіки (133—31 рр. до н. е.), Римська імперія (рання, або принципат (31 р. до н. е. — ІІ ст. н. е.), і пізня імперія (ІІІ ст. н. е. — 476 р.)).

Феномен етруської цивілізації. Специфіка культури. Релігія. Місце жрецтва. Уявлення про потойбічне царство. Етрурія як «матір забобонів». Етруська культура як перехід від синкретичного міфу до системи релігії та ранніх форм державності.

Легенди про походження Риму. Родоплемінне об’єднання римського народу на початку своєї історії. Роди, курії та триби. Патриції та плебеї.

Відображення войовничості та агресивності Риму у світогляді його громадян, формування на основі цього їхніх моральних якостей. Місто як вища цінність, вища міра похвали та осуду. Зобов’язаність служити батьківщині — понад усе.

Вплив функціонального мислення на своєрідність римського мистецтва. Характерні для римлян галузі, у яких було досягнуто високого ступеня розвитку: споруди цільового призначення, портрет, історичний рельєф, інтер’єр, настінні розписи. Уявлення про тверезу римську практичність. Споруди практичного призначення не заради краси, а заради вигоди: міські стіни, водопроводи, мости, складські приміщення, базиліки, споруди для проведення видовищ (великий цирк). Відображення в римській літературі духовного стану людини римського суспільства.

Кодифікація римського права. «Закони ХІІ таблиць».

Мілітаризованість римського суспільства та держави.

Збільшення потягу до грецької культури в ІІ—І ст. до н. е. Спроба в період імперії створити культуру, відповідну до величі Риму. Гуртування навколо імператора Августа та римського багатія Мецената талановитих римлян: Вергілія, Тіта Лівія. Поява «Енеїди». Початок творчості Овідія, Катулла, Тібула, Проперція. Корнелій Таціт: «Історія» та «Аннали». Розвиток філософської думки. Сенека, Марк Аврелій, Ціцерон. «Життєписи» Плутарха, «Сатири» Ювенала.

Вплив вимог імперської величі на духовність суспільства. Заснування нових міст як наймасовіша та найрадикальніша форма романізації.

Виникнення християнства та його вплив на тогочасну культуру Риму.
Культура доколумбової Америки

Міста-держави майя. Релігійні уявлення. Наукові знання. Архітектура та образотворче мистецтво. Література, танці та музика майя. Людина в Мексиці — початок осілості та культури. Тольтекський міфологічний цикл. Прибуття ацтеків. Релігія та міфологія ацтеків. Політичний устрій імперії ацтеків. Сакральне мистецтво. Календар ацтеків. Держава інків. Тупак Юпанкі, або Олександр Македонський Нового Світу. Десять класів життя і два рівні життя. «Індійський соціалізм». Глас закону. Зустріч з богами. Мистецтво Інків — золоте і з золота. Смерть «золотої імперії». Елементи культури доколумбової Америки в культурі латиноамериканських країн.



ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:


  1. Медицина Стародавньої Месопотамії

  2. Медицина Стародавнього Єгипту.

  3. Медицина Стародавньої Індії.

  4. Медицина Стародавнього Китаю.

  5. Медицина Стародавньої Японії.

  6. Медицина Стародавньої Греції.

  7. Медицина Стародавнього Риму.



ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:


  1. Назвіть найбільш відомі пам’ятки архітектури Стародавнього Єгипту.

  2. Розкажіть про розвиток скульптури у стародавньому Єгипті.

  3. Розкажіть про зв'язок релігії Стародавнього Єгипту з мистецтвом.

  4. Назвіть найвизначніші архітектурні пам’ятки Месопотамії.

  5. Що є характерною рисою для скульптури Передньої Азії?

  6. Охарактеризуйте особливості матеріальної, духовної, художньої культури Стародавньої Індії.

  7. Назвіть основні досягнення стародавньої культури Китаю.

  8. Назвіть найбільш видатних діячів літератури, скульптури, архітектури Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

  9. Розкажіть про розвиток наукових знань у Стародавній Греції і Стародавньому Римі.


ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ


  1. Месопотамська цивілізація знаходилася в долинах річок:

а) Хуанхе і Янцзи;

б) Ніл і Інд;

в) Тигр і Євфрат.


  1. Наукова концепція “Ме”, місячно-сонячний календар, клинопис, бібліотека, бібліотечний каталог, “Кодекс Хаммурапі” – культурні здобутки:

а) Месопотамії;

б) Стародавнього Єгипту;

в) Стародавньої Індії;


  1. Друге з сімох чудес світу, яке належить вавілонській культурі:

а) “висячі сади” Семіраміди;

б) мавзолей у Галікарнасі;

в) Колос Родоський.
4.Фараон-реформатор, який зробив першу в історії спробу запровадити монотеїстичну релігію:

а) Аменхотеп IV;

б) Тутанхамон;

в) Хефрен.


5.Система письма стародавнього Єгипту:

а) ієрогліфи;

б) клинопис;

в) піктограма.


6.Письмові пам’ятники індійської релігійної літератури, дослівно з санскриту – “священне знання”:

а) Махабхарата, Рамаяна;

б) Упанішади;

в) Веди (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа).


7.Древня цивілізація, в якій винайшли шахи, фарби для тканин, аюрведу, число “Пі”, десяткові числа з нулем, ввели поняття “синус”, “цифра”, “корінь”, вирішували лінійні рівняння, але не було геометрії:

а) стародавній Єгипет;

б) стародавня Індія;

в) стародавній Китай.


8.Релігії Стародавньої Індії:

а) індуїзм, буддизм, іслам;

б) індуїзм, джайнізм, буддизм;

в) брахманізм, джайнізм, іслам.


9.Уміння виконувати всі математичні дії щодо трикутника, зоряна карта неба, компас, сейсмограф, стремена, гармати, порох, чай, наркоз, насос, папір, фарфор, дзеркало – культурні здобутки:

а) Стародавнього Єгипту;

б) Стародавньої Індії;

в) Стародавнього Китаю.


10. Поняття “антична культура” означає:

а) “давня культура”;

б) “грецька та римська культури”;

в) “культура відродження”.


11.Античне місто-держава це:

а) адміністративно-територіальна одиниця єдиної держави;

б) самостійне утворення, що має ознаки держави;

в) місце проживання міфічних героїв.


12.Археолог, який у 1871 році відкрив місцезнаходження Трої:

а) Артур Еванс; б) Генріх Шліман; в) Майкл Вентріс.


13. Суттю античної ідеології були:

а) теоцентризм; б) антропоцентризм; в) гелеоцентризм.


14. Акрополь – це:

а) комплекс архітектурних споруд верхньої укріпленої частини грецького міста;

б) храм на честь бога-покровителя;

в) стіна, мур, укріплення міста.


15.“Батьком трагедії” як мистецького жанру вважається:

а) Есхіл; б) Софокл; в) Еврипід.


16.Даньогрецький філософ Сократ був представником школи:

а) піфагорійців; б) натурософів; в) софістів.


17.Вислів “Я знаю, що нічого не знаю” належить:

а) Сократу; б) Платону; в) Арістотелю.


18. Періоди давньоримської культури:

а) класичний, “царський”, імператорський, республіканський;

б) докласичний, класичний, післякласичний, елліністичний;

в) античний, імператорський, республіканський, македонський.


19. Пантеон – “храм усіх богів”:

а) символічне об’єднання божеств у політеїстичній релігії Стародавнього Риму;

б) фортеця на підвищенні, на території якої стародавні римляни будували храми і палаци;

в) найбільший за розмірами давньоримський купольний храм, збудований на початку II ст. н.е.


20.Перу Вергілія належить:

а) “Одісея”; б) “Енеїда”; в) “Метаморфози”.


21. Давньоримські поети “золотої доби Августа”, представники класичної римської літератури:

а) Вергілій, Овідій, Горацій;

б) Есхіл, Софокл, Еврипід;

в) Мірон, Фідій, Поліктет.


22.Тріумфальні арки споруджувалися на честь:

а) військових перемог; б) політичних перемог; в) спортивних перемог.


23. 313 рік увійшов до світової історії як:

а) розкол Римської імперії на Західну та Східну;

б) едикт імператора Костянтина про заборону переслідування християн і визнання свободи віросповідання;

в) військова поразка римських легіонерів.


ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ, РЕЗЮМЕ, ОЦІНЮВАННЯ
ЛІТЕРАТУРА


  1. Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник автор. Колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., стереотип. Київ: Либідь, 1997. -448с.

  2. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник – 3-тє видання., стереотип. – Х,: Основа; К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 336с.

  3. Козира Є.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Здоров’я, 2001. – 248с.

  4. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

  5. Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353с.

  6. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник/ Горбач Н. Я., Гелей С. Д., Росінська З. П. та інші. – Львів: Каменяр, 1992. – 166с.

  7. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник – К.: МАУП, 1998. – 232с.

  8. Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №2
ТЕМА: КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

КУРС: І ВІДДІЛЕННЯ: Сестринська справа

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН : 2 години

МЕТА:

Навчальна:

  1. Навчити характеризувати та аналізувати своєрідні ознаки культури Київської Русі.

Студенти повинні знати про:

  • трипільську культуру, грецькі міста-держави, писемність, літературу, наукові знання Київської Русі, пам’ятки архітектури, мозаїку, фрески.

  1. Розвивати вміння розуміти тісні зв’язки творів мистецтва з внутрішнім світом людини, релігією, історичними обставинами.

Виховна: виховувати компетентність в оцінюванні творів мистецтва.
ПЛАН
1.Розвиток писемності. Літописи. Нестор. Стан освіти.

2.Християнство і його вплив на культуру Київської Русі.

3. Література Київської Русі.

4.Архітектура Київської Русі. Іконопис, фрески, мозаїка.

5.Медичні знання.

6.Місце і роль культури Київської Русі у світовій та вітчизняній культурі.



Ключові терміни та поняття:
Східні слов’яни, Київська Русь, кирилиця, берестяні грамоти, літопис, Ізборник, агіографічна література, «Руська правда», фреска, мозаїка, «дитинець», фортифікаційні споруди, башта-донжон, малярство, іконопис, книжкова мініатюра, скоморохи.
Теоретичний мінімум з теми
Формування Київської державності. Князі Аскольд і Дір, їхня державотворча діяльність. Об’єднання наддніпрянських племен навколо Києва, північно-західних — навколо Новгорода. Орієнтація наддніпрянських слов’ян на Візантію, новгородських — на скандинавські країни. Князівський побут. Організація князівської влади. Діяльність. Міське облаштування життя. Постаті князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира.

Історичні передумови для запровадження християнства в Україні-Русі. Значення прийняття християнства для розвитку культури. Розквіт держави і культури за князювання Ярослава Мудрого. Розвиток писемності. Місіонерська діяльність Кирила і Мефодія. Пам’ятки писемності. Договори князів з греками. «Повість минулих літ» та інші джерела про прийняття християнства. Перший звід законів «Руська правда». Методи гарантування фізичної та економічної безпеки громадян. Відсутність фізичного покарання. Широке практикування економічного відшкодування.

«Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать» Митрополита Іларіона як пам’ятка літературної, філософської, політичної думки, зразок ораторського мистецтва. Оцінка Іларіоном хрещення як здійснення мрії про ідеал. З’єднання в єдине річище кількох могутніх русел культурно-історичної творчості: античної культури, християнства, язичницької культури.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха як пам’ятка християнської слов’янської моралі і дидактики. Світська література ХІ—ХІІ ст. «Слово о полку Ігоревім» — визначний твір української і світової культури.

Значення хрещення України-Русі та його вплив на освіту, архітектуру, живопис. Релігійне християнське мистецтво. Будівництво храмів і монастирів. Розвиток монументальної архітектури, скульптури, ювелірного мистецтва, мініатюри, ремесел. Візантійські впливи в мистецтві. Будівництво церкви Іллі, Десятинної, Софійського собору в Києві, Спаського в Чернігові. Софійський собор — національна гордість України. Його монументальні фрески і мозаїки. Богородиця Оранта, церква Архангела Михаїла у Видубичах, Михайлівський Золотоверхий собор. Освіта. Будівництво шкіл. Створення шкіл при церквах. Світська вища школа. Школа для дівчат онуки Ярослава Мудрого Янки.

Іконопис. Ікони візантійського письма. «Богородиця ніжності» (Елеуса), «Велика Панагія», «Ангел Злати власи», святі Сергій і Вакх. Іконописці Києво-Печерської лаври. Майстерня Алімпія. Пам’ятки живопису київської школи. Ремесла, ювелірне мистецтво: золоті намиста, ланцюжки, діадеми.

Музика. Пісні. Танок. Усна народна творчість. Епос. Билини. Церковна музика. Початок української філософії. Мислителі митрополит Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський. Зверненість києворуської філософії до людини. Людина і Всесвіт:
мікрокосм і макрокосм. Добро і зло. Звичаєве право. Візантійське право. Князівські устави. «Руська правда» як звід законів. Її складові: «Правда Ярослава», «Найдавніша правда», «Правда Ярославичів». Відображення в них ранньофеодальних суспільних відносин.

Розквіт культури Київської Русі. Виникнення культурних центрів. Розвиток ремесел (їх було понад 60), дерев’яного, кам’яного зодчества. Значення культури Київської Русі.



ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:


  1. Медицина Київської Русі.

  2. «Слово о полку Ігоревім» — гордість української та світової культури.

  3. Характеристика «Повісті минулих літ» Нестора Літописця.


ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:


  1. Які чинники вплинули на формування культури Київської Русі.

  2. З якого століття в Київській Русі розвивається писемність? Наведіть факти, які підтверджують розвиток писемності в Київській Русі.

  3. Яка азбука була поширена в Київській державі? Хто був творцем кирилиці?

  4. Які типи шкіл існували в Київській Русі? Хто і коли заснував першу жіночу школу?

  5. Що означає слово «літопис»? Коли з’явилися перші літописи?

  6. Який літопис зберігся до наших днів, як він називається, хто його автор?

  7. Які твори перекладної літератури були популярними в той час?

  8. Які жанри оригінальної літератури розвивалися в Київській Русі? Назвіть твори цих жанрів.

  9. Ким і коли була заснована перша бібліотека в Київській Русі?

  10. Яка перша кам’яна церква побудована в Київській Русі?

  11. Назвіть найвизначніші архітектурні споруди доби Київської Русі.

  12. Що таке фрески і мозаїка? Які споруди були ними прикрашені.

  13. Розкажіть про розвиток іконо писання в Київській Русі.

  14. Хто в Київській Русі займався лікуванням хворих? Назвіть найбільш відомих лікарів.

  15. Хто з руських княгинь написав перший медичний трактат?. Як цей трактат називався?


ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.Яка вітчизняна писемна пам’ятка подає широкі відомості про язичницький період українського етносу?

1. „Слово о полку Ігоревім”

2. „Велесова книга”

3. „Повість минулих літ”

4. „Слово про закон і благодать”

5. Київський літопис.
2. Як називалась складена у ІХ ст. давньоруська абетка, якою написана більшість літературних пам’яток княжої доби?

1. Глаголиця

2. Софіївська абетка

3. Латиниця

4. Санскрит

5. Кирилиця


3. Як називалась перша кам’яна споруда у Києві, побудована візантійськими майстрами і зруйнована монголо-татарами в 1240 р.?

1. Успенський собор

2. Десятинна церква

3. Софіївський собор

4. Михайлівський золотоверхий собор

5. Собор св. Юра


4. Яка пам’ятка давньоруської літератури містить такі настанови?

"...Паче всього – убогих не забувайте, годуйте й подавайте сироті... не давайте сильним погубити людину... гордості не майте в серці і в умі. Старих шануй, як отця, а молодих - як братів. Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе..."

1. "Слово о полку Ігоревім"

2. "Руська правда" Ярослава Мудрого

3. "Повчання дітям" Володимира Мономаха

4. "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона

5. "Повість врем?яних літ"
5. Вставте у текст три пропущені слова:

"Культурний розвиток Русі XI – XIII ст. знаменний такими здобутками: розвивалась книжкова справа, особливого значення набули збірки різних творів грецьких авторів богословського та повчального змісту, своєрідні енциклопедичні довідники – […..]; розквіт монументального живопису, зразком якого доцільно вважати внутрішнє оздоблення храму Михайлівського Золотоверхого монастиря. У створенні його мозаїк брав участь один з найперших руських іконописців кінця XI – початку XII ст. – [….]; зародження наукових, зокрема медичних, знань. Так, у Києво-Печерському патерику розповідається про ченця […..], який у XII ст. був лікарем-професіоналом і користувався великою популярністю серед населення Києва".


1. Літописи; Олекса; Галена

2. Ізборники; Алімпій; Агапіта

3. Ізборники; Онуфрій; Нестора.

4. Суми; Даниїл; Сильвестра

5. Енцикліки; Никон; Агапіт.
ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ, РЕЗЮМЕ, ОЦІНЮВАННЯ
ЛІТЕРАТУРА
1.Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник автор. Колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., стереотип. Київ: Либідь, 1997. -448с.

2. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник – 3-тє видання., стереотип. – Х,: Основа; К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 336с.

3.Козира Є.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Здоров’я, 2001. – 248с.

4.Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

5.Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353с.

6.Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник/ Горбач Н. Я., Гелей С. Д., Росінська З. П. та інші. – Львів: Каменяр, 1992. – 166с.

7.Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник – К.: МАУП, 1998. – 232с.

8.Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.




МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №3
ТЕМА: КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
КУРС: І ВІДДІЛЕННЯ: Сестринська справа

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН: 1 година
МЕТА:

Навчальна:

  1. Навчити характеризувати та аналізувати своєрідні ознаки культури Середньовіччя.

Студенти повинні знати про:

  • суспільне життя у Візантії, правову систему, освіту, пам’ятки архітектури Візантії;

  • схоластику, середньовічні університети, рицарську культуру, світогляд, героїчний епос;

  • романську та готичну архітектуру.

  1. Розвивати вміння розуміти тісні зв’язки творів мистецтва з внутрішнім світом людини, релігією, історичними обставинами.

Виховна: виховувати компетентність в оцінюванні творів мистецтва.


ПЛАН

1.Культура Візантії. Суспільний лад. Церковна організація. Представники богословської та наукової думки. Візантійська архітектура. Іконописна школа.

2.Середньовічна культура та її досягнення. Вплив католицької церкви на розвиток культури, медицини. Схоластика. Ф. Аквінський, Р. Бекон, Ібн-Сіна. Виникнення університетів.

3. Архітектура Середньовіччя, романський та готичний стиль.



Ключові терміни та поняття:
Ісихазм, іконоборство, ксенофобія, василевс, кар’єризм, неоплатонізм, аскеза, патристика, Афон, Синай, автаркія, символ, язичництво, теологія, агіографія, схоластика, універсалії, номіналізм, готика, символізм, томізм, куртуазний, сага, лицарство, бюргерство, серенада, сонет, скрипторій, віварій, вітраж, хрестові походи.
Теоретичний мінімум з теми

В історії середземноморських культур культура Візантії посідає особливе місце. Дуже часто Візантію називають таємничим культурно-історичним феноменом, анонімним «тисячолітнім» царством, що отримало назву лише після своєї фізичної загибелі, «напівмістичною» (А. Бичко), але не міфічною культурою. Візантійська культура є витоком досить багатьох ліній духовного розвитку країн Західної Європи та православного Сходу.

Візантійська імперія виникла в IV ст. після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст.

Візантійці, вважаючи себе наступниками древніх римлян (ромеїв), двічі офіційно поривали з Римом: наприкінці IV ст., коли східна частина Римської імперії виокремилась у самостійну державу з новою столицею Константинополем (древній Візантій), та 1054 р., коли остаточно було розірвано духовно-релігійні зв’язки з Римом і відбувся поділ християнського віросповідання на православне (східне) та католицьке (західне).

Візантія була прямим спадкоємцем греко-католицької античності, протягом її існування відбувався певний синтез духовних засад Сходу та Заходу. Візантійська культура справила величезний вплив на культури Південної та Східної Європи. Незважаючи на наявність у візантійській культурі різнорідних культурних елементів, вона являє собою своєрідний та самоцінний тип культури.

Для Візантії характерна мовна, конфесійна та державна єдність. За всієї багатоетнічності імперія мала одну етнічну основу — греків. У культурному житті, починаючи з VI ст., переважала грецька мова. Пануючою релігією було християнство в його православному віросповіданні. Поклонялися богу древніх іудеїв, визнавали єврейський Старий Заповіт разом з Новим, що теж прийшов з Ізраїлю, і святим місцем уважали Єрусалим.

Характерною рисою візантійської культури була її традиційність, прагнення в усіх галузях життя наслідувати канони, що склалися ще в епоху античності і еллінізму та були збагачені християнством. Але домінантою як суспільних, так і культурних відносин слід називати постійну ідейну боротьбу старого з новим.

Розрізняють кілька періодів у розвитку цієї культури. Власне оригінальна культура Візантії починає складатися в другій половині VI ст., а її становлення завершується у VIII—IX ст. за часів правління ісаврійських імператорів; період вірменської (або Македонської) династії IX—X ст. характеризується розквітом як імперії, так і її культури. ХІ—ХІІ ст. вважаються періодом найвищого піднесення культури Візантії, що був зумовлений розвитком візантійських міст. Четвертий похід хрестоносців на початку ХІІІ ст., захоплення та варварське пограбування Константинополя 1204 р. завдало непоправного удару Візантійській імперії.


У XIV—XV ст. візантійська культура переживає новий етап розвитку, але в XIV ст. турки-османи захоплюють майже всі володіння Малої Азії й агонія Візантії продовжується до 1453 р., коли Константинополь було захоплено та розгромлено турками. Турецьке завоювання підірвало культуру Візантії, хоча традиції, започатковані нею, і далі продовжували розвиватись та поширюватися серед культур як Заходу, так і Сходу.

Філософська думка формувалась під впливом неоплатонізму, головними представниками якого були Плотін, Ямвлих та Прокл, творчість яких справила велике враження на одного з видатних мислителів Візантії Псевдо-Діонісія Ареопагіта, котрий спробував інтерпретувати християнську догматику в термінах та поняттях неоплатонізму.

У візантійській філософії виділяють важливий період, що дістав назву іконоборства.

У VIII—IX ст. у зв’язку з ослабленням центральної влади значного впливу набуває церква. Імператори Ісаврійської династії прагнули знову піднести престиж центральної влади та послабити вплив церковних ієрархів, які вийшли з-під контролю, що призвело до ідеологічної боротьби проти шанувальників ікон. Боротьба мала гносеологічний характер. Іконоборці, поклавши в основу свого вчення головний догмат християнства про єдність у Трійці трьох божественних іпостасей, висували тезу про невимовність та незбагненність Бога, неможливість уявити триєдиного Бога в людській подобі.

Релігійно-філософські суперечки VIII—IX ст. привели до необхідності систематизації християнської теології. Це було зроблено у творах Іоанна Дамаскіна (675—753), який у своїй праці «Джерело знань» дає наукове визначення філософії й окреслює шість її основних рис, та Федора Студита (759—826), який узагальнив аргументацію іконошанувальників проти їх ідейних противників.

Для богословсько-філософської думки Х—ХІ ст. характерними є раціоналістично-догматична та релігійно-містична тенденції розвитку. До представників першої належить Михайло Псел (ХІ ст.) з його вимогою досліджувати природу речей, робити свої висновки, беручи від математики її числовий метод та систему геометричного доведення. Серед містичних спрямувань найвідомішим є ісихазм (від грец. ісихія — спокій, тиша, усамітнення). Ісихасти зосереджувалися на внутрішньому світі людини, метою духовної діяльності в них поставало придушення пристрастей людини шляхом аскези, самовиховання, а розуміння істини було можливим через містичне злиття з Богом шляхом надчуттєвого просвітлення й досягти цього спроможні були лише благочесні ченці-аскети.

Особливу увагу слід звернути на дискусію між главою ісихастського руху Григорієм Паламою (1295—1359) та калабрійським філософом-гуманістом Варлаамом (1290—1348), який критикував ісихазм з позицій розуму.

Становлення та розвиток східної патристики пов’язані з такими іменами, як Григорій Ніський, Василій Кесарійський та Григорій Назіанзін.

Головні види мистецтва — архітектура, живопис, музика, декоративне мистецтво, поезія — формувалися з урахуванням функціонування їх у структурі цілісного художньо-релігійного дійства — своєрідного культового синтезу мистецтва. Відмітні риси мови мистецтва Візантії — це умовність, лаконізм, символізм, канонічність.

У художній формі втілювалось уявлення християн про високе духовне призначення людини (образ Бога) й нестійкості, примарності всього матеріального.

Більша частина деформованих елементів у живописі передаються від одного зображення до іншого, перетворюються в певний зображувальний знак, інваріант. Для візантійського мистецтва характерним є принцип інваріантності художнього мислення, тобто прагнення набирати твір (живописний, словесний, музичний) із стереотипних елементів.

Високий ступінь філософсько-релігійного символізму, сувора канонічність і бажання зробити свої зображення гранично зрозумілими й доступними для сприйняття всіма членами християнської общини приводить до того, що майже всі зображення набираються з невеликої низки ясних кольорових та пластичних символів й метафор чи стереотипних зображувально-виразних одиниць, які мають стале художнє значення для всього православного регіону. Кожному з цих пластичних символів властивий спектр значень, які зрозумілі й середньовічному глядачеві, і мають загальнолюдське значення.

Поряд із церковним живописом починає розвиватися (ХІ—ХІІ ст.) світський монументальний живопис. Високого рівня у своєму розвитку досягло прикладне мистецтво та книжкова мініатюра. Візантійські вироби зі слонової кістки та каменю, кераміки, художнього скла та тканини високо цінувалися в Європі та Азії і набули там значного поширення.

Візантійські зодчі в V—VI ст. започатковують нове планування міст, що стає характерним для всієї подальшої середньовічної архітектури. У центрі міста нового типу розташовується головна площа із собором, звідки, перехрещуючись, розходяться вулиці. З’являються багатоповерхові будинки з аркадами. Найвищого розквіту досягає церковна архітектура. У VI—X ст. у Візантії склався тип хрестово-купольного храму, який став визначальним для всієї наступної архітектури. Особлива увага в архітектурі надається організації внутрішнього простору, який наділявся складною символічною значущістю. Відповідно до неї складалась і система розписів храму.



Музика. Розвиток музики також пов’язаний із християнською ідеологією. Зразки світської музики майже не дійшли до нас. Музика, розвиток якої простежується в мелодичному виконанні псалмів, допомагає відволікатися від повсякденних почуттів, пристрастей, переживань, орієнтує на досягнення християнського ідеалу — вічного блаженства. Християни починають усвідомлювати можливість використання емоційно-естетичного аспекту музики для спрямованого впливу на душі людей, тобто починають використовувати теорію та практику «музичного етосу» античної естетики у своїх цілях. Музика не лише відповідає настроєві людської душі, впливає на неї, керує її пориваннями, а й виступає образом, знаком її душевного стану. Синтез знаково-символічного та «етичного» розуміння музики стає важливою ознакою візантійської естетики. У ранньому середньовіччі набуває розквіту візантійський церковний спів. Посилення зовнішньої розкоші релігійного культу сприяє розквіту візантійського музичного мистецтва в XIII—XIV ст.

ХІІ ст. в історії візантійської музики починається новий етап — поширюється нотне письмо, що вже у ХХ ст. дістало назву «середньовізантійської нотації», яке спростило запис музичного матеріалу. Візантійський музичний спадок простежується в релігійних співах латинської церкви, літургійні мелодії та гімни лягли в основу східнослов’янської церковної музики, а тому найдавніші східнослов’янські церковні співи мають візантійське походження. Відмінності візантійської культури від культури західноєвропейського середньовіччя. У Візантії не відмічено такого розриву з античністю, яким він виявився на Заході. Так, Гомер залишався взірцем для візантійських письменників, а елліністичні прийоми залишалися у візантійському живописі.

Візантійський живопис, візантійське життя порівняно з Західною Європою більш забарвлені традиціоналізмом. Середньовічному мистецтву Заходу більше властиві емоційне напруження та загострена чуттєвість у побудові надприродного світу. З усіх епізодів Новозаповітної драми увагу західного художника привертали страждання розіп’ятого Христа, емоційне напруження, яке іноді приводило до такого сильного емоційного хвилювання, що серед митців з’являлися стигмати.

Візантійська літургія робила акцент на Воскресінні Христа. Предмет хвилювання візантійських містиків не муки Христа, а Боже Світло (Сяйво), не містичні переживання мук, а переживання Божого Світла (Божого Сяйва).

Відповідно візантійська література не знає тих натуралістичних видінь, пекельних мук, що були притаманні західноєвропейському середньовіччю. Так, в одному з анонімних творів ХІІ ст. («Тімаріон») підземне царство зображено не жахливо, а з м’яким гумором.

У живописі Західної Європи цього періоду фігури зображуються витягнутими, виснаженими, тоді як візантійський художник, завдяки симетрії і фронтальності зображення, досягає максимального умиротворення та цілісності, а рукописи прикрашають лагідні лані та пави, що провіщують мир та благовоління, які панують у царстві тварин.

На Заході панує мученицьке прагнення до царства небесного, у Візантії — ілюзія його наявності.

Улюбленою технікою ювелірів є перегородчаста емаль. Візантійські храми прикрашаються не скульптурами, а орнаментом. На Заході головною є фігура розп’яття. Мозаїчні роботи зі смальти створюють естетичний ефект, ефект нереальності. Видатною пам’яткою мистецтва є мозаїка церкви Успіння в м. Нікія (VII ст.).

Емоційне напруження західноєвропейського мистецтва передається через його кутастість, гострість, спрямованість угору.

У західноєвропейській архітектурі (особливо готичній) домінують жорсткі лінії, вежі, шпилі. Простір, розсічений вертикалями, нібито витягується догори, створює ілюзію безмежності.

У візантійській архітектурі купол заокруглений, лінії негострі. Візантійці менш емоційні, відсутні різкі емоційні переходи.

Історичні передумови формування середньовічної культури. Сутнісна характеристика поняття «середні віки». Суперечливість в оцінках культури середньовіччя. Радикальні зміни у сфері соціального, економічного та духовного життя — підстава для умовного поділу середньовіччя на раннє (V—XI), високе, або зріле (XI—XIII), «присмерк» (XIV—XVI).

М. Бахтін про протиборство двох культур: церковної, ученої, офіційної та народної, сміхової, карнавальної.

Характерні риси культури раннього середньовіччя: аграризація населення; професійне та соціальне розмежування; юридичний партикуляризм.

Роль християнства в середньовічній культурі. Виокремлення християнською культурою своєї неповторності, самоусвідомлення епохи через протиставлення та порівняння її основних позицій з культурною спадщиною античності.

Орієнтованість середньовічної свідомості на відтворення кліше, які щоразу повторюються, а богословської літератури на традицію та авторитет Писання.

Основа самосвідомості середньовічної людини — у почутті нерозривного зв’язку з її общиною, станом і соціальною функцією.

Визначення середньовічного світогляду як переважно теологічного.

Місце церкви в культурі середньовіччя. Значущість католицької церкви, що зумовлена винятковою роллю релігії в середні віки.

Священна інквізиція як ефективне знаряддя римо-католицької церкви.

Творчість Блаженного Аврелія Августина як приклад поєднання культурного багатства античного світу з принципово новим християнським світовідчуттям. Теорія особистості у вченні Августина. «Сповідь». «Про Град Божий».

Северин Боецій — посередник між Стародавнім світом та середньовіччям. Закладання основ нового типу філософського мислення. Систематизація Боецієм античних знань у підручниках і енциклопедіях з арифметики, музики, геометрії та астрономії. Внесок Боеція у створення латинського варіанта філософської мови.

Середньовічні просвітителі Флавій Кассіодор («Варії») та Ісидор Севільський. «Етимології» — перша всеохопна енциклопедія середньовіччя. Структурні елементи монастиря як культурного центру: школа — скрипторій — бібліотека.

Започаткування негативного ставлення до всього язичницького папою Григорієм I (кін. VI — поч. VII ст.). Агіографія.

Розвиток схоластики. Дискусія про природу універсалій — загальних понять — центральна проблема схоластики. Реалізм. Номіналізм. Концептуалізм. Творчість П’єра Абеляра.

Синтез арістотелізму та католицької теології у творчості Фоми Аквінського. Томізм.

Система освіти. Шкільна освіта. Середньовічний університет: структура, характеристика.

Виникнення міст та початок хрестових походів — два важливі чинники, що сформували специфічні риси культури зрілого феодалізму. Середньовічне місто як культурно-політичний центр. Середньовічна міська республіка. Хрестові походи.

Література. Поезія вагантів. Нові віршовані форми: балада, серенада, сонет. Становлення куртуазного роману. Культ лицарства. Роман «Трістан та Ізольда». Давньоскандинавська словесність як визначне явище духовного життя XIII ст. «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда».

Архітектура як втілення стильових особливостей середньовічного мистецтва. Характеристика основних стилів: романського та готичного. Образотворче мистецтво та скульптура. Музична культура та театр. Символізм середньовічного мистецтва.



ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

  1. Медицина Візантії.

  2. Медицина Середньовіччя.



ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:


  1. Що зумовило своєрідність візантійської культури?

  2. Яке місце посідає Візантія в історії світової культури?

  3. Який зв’язок є характерним для світської та релігійної влади? Які періоди в розвитку цих відносин ви можете виділити?

  4. Що свідчить про надідеологізованість та надхристиянізованість візантійського суспільства?

  5. Що постає за поняттям іконоборства?

  6. У чому полягають відмінності культури Візантії від культури західноєвропейського середньовіччя?

  7. У чому ви вбачаєте вплив візантійської культури на культуру Київської Русі?

  8. Які особливі риси характерні для образотворчого мистецтва та архітектури Візантії?

  9. Які напрями характерні для філософсько-богословської думки Візантії?

  10. Чим зумовлена концепція імператорської влади?

  11. У чому ви вбачаєте особливості культури середньовіччя?

  12. Чи була культура середньовіччя спадкоємицею античності?

  13. Як ви охарактеризуєте середньовічний світогляд?

  14. Які два головні стилі були притаманні культурі середньовічної Європи?

  15. Чим пояснюється відсутність одностайності в періодизації середньовічної культури?

  16. Яку роль відіграло християнство в становленні середньовічної культури?

  17. Чим пояснюється значний інтерес до середньовічної культури у ХХ ст.?


ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Особливості візантійської культури:

а) зазнала впливу культури варварських племен, втратила зв’язок із культурою греко-римської античності, формувалася під впливом католицької церкви, культура народів Західної Європи;

б) не зазнала впливу варварських племен; продовжила розвивати античну культуру та культуру народів, які її населяли; формувалася під впливом ортодоксального християнства; синтезувала західну і східну культури;

в) самобутня культура, яка розвивалася ізольовано від інших культур; найвпливовішим фактором стала православна церква.


2. Візантійські філософи-богослови:

а) Михайло Псел, Іоанн Італ, Лев Математик, Костянтин Багрянородний, Костянтин Великий;

б) Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Іоанн Дамаскін, Феодор Студит, Григорій Палама;

в) Аврелій Августин, Боецій, Фома Аквінський, Франциск Асизький, Альберт Великий, Ансельм Кентерберійський.

3. Характер взаємовідносин православної церкви Візантії з імператорською владою:

а) підпорядковувалася імператору як складова частина держави;

б) підпорядковувала світську владу;

в) існувала автономно, незалежно від держави.

4. Перший православний храм, збудований у Константинополі в 532-537 рр.

а) Айя-Софія;

б) Софія Київська;

в) храм Святої Софії.

5. Нові специфічні жанри візантійської літератури:

а) житіє святих, хронопис;

б) автобіографічний нарис, часопис;

в) оповідь, літопис.


6. Для релігійно-філософського світосприйняття в Західній Європі в епоху Середньовіччя головною рисою був:

а) теоцентризм;

б) гуманізм;

в) антропоцентризм.


7. Точка зору, поширена в добу Середньовіччя, яка спростовувала релігійний догмат і заборонялася церквою:

а) інквізиція;

б) єресь;

в) схоластика.


8. “Варії” – це:

а) система релігійних поглядів в епоху середньовіччя;

б) перша середньовічна енциклопедія;

в) архітектурний елемент.


9. Підвищений курс освіти в середньовічній Європі, за яким передбачалося вивчення чотирьох предметів (музики, арифметики, геометрії, астрономії):

а) тривіум;

б) квадріум;

в) колегіум.


10. Болонський університет було відкрито у:

а) 1037 р.;

б) 1088 р.;

в) 1160 р.


11. Західноєвропейський стиль XIII-XIV ст., який у архітектурі характеризувався стрімкими, високими будівлями, шпилястими завершеннями, стрільчастими склепіннями та арками, витонченістю кам’яного різьблення, вітражами:

а) класичний;

б) романський;

в) готичний.


12. Література західноєвропейського середньовіччя, присвячена оспівуванню рицарської честі, кохання:

а) куртуазна;

б) агіографічна;

в) похвальна.

13. Містерія – це жанр середньовічного театру, в основі якого є:

а) драматичні постановки біблійних легенд про святих та Діву Марію;

б) велике дійство на свята, присвячене сюжетам із Біблії та Євангелія, до якого залучалися усі присутні;

в) п’єси повчального характеру.


ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ, РЕЗЮМЕ, ОЦІНЮВАННЯ
ЛІТЕРАТУРА


  1. Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник автор. Колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., стереотип. Київ: Либідь, 1997. - 448с.

  2. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник – 3-тє видання., стереотип. – Х,: Основа; К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. – 336с.

  1. Козира Є.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Здоров’я, 2001. – 248с.

  2. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

  3. Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353с.

  4. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник/ Горбач Н. Я., Гелей С. Д., Росінська З. П. та інші. – Львів: Каменяр, 1992. – 166с.

  5. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України: Навчальний посібник – К.: МАУП, 1998. – 232с.

  6. Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №4
ТЕМА: КУЛЬТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
КУРС: І ВІДДІЛЕННЯ: Сестринська справа

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН: 1 година
МЕТА:

Навчальна:

  1. Навчити характеризувати та аналізувати своєрідні ознаки культури епохи Відродження.

Студенти повинні знати про:

  • гуманізм, письменників-гуманістів, наукові відкриття, книгодрукуваня;

  • періоди Відродження, Джотто, Мазаччо, Донателло, Сандро Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Тиціана, Яна ван Ейка, П. Брейгеля, А. Дюрера.

  1. Розвивати вміння розуміти тісні зв’язки творів мистецтва з внутрішнім світом людини, релігією, історичними обставинами.

Виховна: виховувати компетентність в оцінюванні творів мистецтва.


ПЛАН

1.Особливості культури епохи Відродження та її гуманістичний зміст.

2. Наукові відкриття епохи Відродження, Х. Колумб, М. Коперник. Гуманізм і медицина, А. Везалій. Література. Данте Аліг’єрі, Ф. Рабе, В. Шекспір, М. де Сервантес.

3.Раннє Відродження в Італії. Мистецтво Високого Відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан.

4.Особливості Відродження в інших країнах. П. Брейгель, А. Дюрер.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

секуляризація, гуманізм, титанізм, інквізиція, автодафе, абсолютизм, мануфактура, ренесанс, індекс, «Молот відьом», антропоцентризм, універсальність, пантеїзм.


ТЕОРЕТИЧНИЙ МІНІМУМ З ТЕМИ

(розгорнутий або скорочений у вигляді тез)
Соціально-економічні передумови становлення культури Відродження. Характеристика терміна «відродження». Європейське Відродження як заключний акорд низки відроджень, що відбувалися в країнах східних регіонів (мусульманське, китайське). Проторенесанс (ост. третина XIII — поч. XIV ст.), коли з’являються перші ознаки якісних змін культурного процесу, і власне Відродження, де розрізняють раннє, або кватроченто (поч. XIV — 90-ті роки XV ст.); високе, або чінквеченто (90-ті роки XV ст. — поч. XVI ст.). та пізнє Відродження (40-ві роки XVI ст. — поч. XVII ст.).

Процес відродження античних наук та мистецтв — головний чинник, який зумовив ефект феномену Відродження. Середньовічне походження Відродження (Л. Баткін).

Відродження як синонім духовного піднесення. Схожість генетичного коріння ренесансу та античності.

Два джерела ренесансної культури — античний класичний спадок та спадок «темних віків» середньовіччя.

Епохальні географічні відкриття (Америки Х. Колумбом у 1492 р., шляху з Європи до Індії Васко да Гамою в 1497—1499 рр., океану між Америкою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту форму Землі під час першої кругосвітньої подорожі Магелланом) та їх наслідки.

Розвиток буржуазних відносин. Перші мануфактури.

Основні винаходи епохи Відродження, їх політичне та світове значення.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка