Методичні рекомендації до практичних занять Укладачі: В. В. Хміль А. М. Малівський О. П. Варшавський Для студентів усіх факультетів денної форми навчання



Сторінка3/6
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6

Французькі просвітники Ламетрі, Дідро, Вольтер, Гольбах, Гельвецій та інші вносять ряд важливих моментів у розгляд питань про розвиток природи, чуттєве та раціональне в процесі пізнання, про роль та значення потреб у розвитку суспільства, гармонізації суспільних та особистих інтересів з вимогою блага народу як вищого закону тощо.

На відміну від філософії Нового часу, у центрі якої була ідея раціонального опанування законів природи, а тому – гносеологічні і методологічні проблеми науки, філософія Просвітництва звертається до суспільних і гуманітарних проблем. Просвітники поставили собі за мету створення таких суспільних відносин, які б відповідали вимогам розуму, принципам справедливості, свободи, рівності, братерства. Тому стають предметом особливої уваги проблема людини, її історичної діяльності, її прав та політичних свобод, проблема історичного прогресу, ідея вдосконалення суспільства, природа та призначення релігії, моральні та правові аспекти людського буття.

Філософія Просвітництва ґрунтується на переконанні, що в історії все трапляється так само закономірно, як у природі. Ідея створення справедливого суспільства потребувала відкриття його законів. Майбутнє суспільство, щоб бути дійсно розумно побудованим, повинно було відповідати «природним» законам історії. Так з’являється в філософії XVІІІ ст. ідея історичного прогресу, розвитку людського суспільства по висхідній. Сприяти суспільному прогресу було одним з основних завдань Просвітни­цтва. Засіб вдосконалення суспільства просвітники вбачали в освіті і вихованні, у розвитку культури і науки, у моральному вихованні народу. Причому для просвітницької ідеології був характерним поділ суспільства на «темну» масу, народ, який потрібно було просвітити і виховати, й «еліту», купку інтелектуалів, які знають, у чому полягають розумні засади майбутнього суспільства і що саме потрібно для свободи, щастя і благополуччя народу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА



  1. Особливості І наукової революції епохи Нового часу.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 88-94.

2. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 93-94.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 110-111.


  1. Філософія емпіризму: проблема шляхів і форм пізнання істини.
    (Ф. Бекон, Дж. Локк).


1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 95-99.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 166-172.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 111-113.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 94-95.


  1. Раціоналізм Р. Декарта. Проблема начал філософії.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 103-107.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 172-175.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 113-122.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 96-99.


  1. Суб’єктивізм. Д. Берклі, Д. Юм.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 99-103.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 182-185.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 122-127.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 103-108.


  1. Головні ідеї філософії епохи Просвітництва.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 111-117.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 185-193.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 127-131.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 108-111.

КОНТРОЛЬНІ питання до першого модулю1



  1. Поняття світогляду, його структура.

  2. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія.

  3. Специфіка філософського розв’язання світоглядних проблем.

  4. Предмет та функції філософії.

  5. Структура філософського знання. Основні філософські підрозділи.

  6. Призначення філософії.

  7. Передумови виникнення філософії.

  8. Філософія та історія філософії. Періодизація та загальна характеристика основних етапів.

  9. Натурфілософський етап давньогрецької філософії: Фалес, Геракліт, Піфагор.

  10. Вчення Демокрита про атоми та пустоту. Детермінізм Демокрита.

  11. Вчення Парменіда про тотожність мислення та буття, апорії Зенона.

  12. Поворот до людини: софісти та Сократа. Діалектика як метод філософування.

  13. Філософія Платона як об’єктивний ідеалізм. Теорія ейдосів.

  14. Теорія «ідеальної» держави» Платона.

  15. Вчення Аристотеля про буття (метафізика).

  16. Вчення Аристотеля про пізнання (гносеологія).

  17. Ідеал мудреця в елліністично-римській філософії.

  18. Основні принципи релігійно-філософського світогляду.

  19. Проблема людини та Бога в патристиці: вчення Августина Блаженного. Проблема теодицеї.

  20. Проблема природи універсалій в середньовічній філософії: номіналізм та реалізм.

  21. Проблема людини та Бога в схоластиці: вчення Фоми Аквінського. Докази буття Бога.

  22. Становлення релігійної філософії в Київській Русі.

  23. Гуманістичні ідеї в філософії епохи Відродження (М. Кузанський,
    Піко делла Мірандолла, Н. Макіавелі).

  24. Натурфілософія епохи Відродження (М. Кузанський, М. Копернік, Дж. Бруно, Г. Галілей).

  25. Перша наукова революція ХVІ – ХVІІ ст. Гносеоцентризм філософії.

  26. Проблема об’єктивної істини в емпіризмі (Ф. Бекон, Дж. Локк).

  27. Суб’єктивна гносеологія Дж. Берклі та Д. Юма.

  28. Філософська революція Нового часу: раціоналізм Р. Декарта.

  29. Вчення про субстанцію: монізм Б. Спінози та плюралізм Г. Лейбніца.

  30. Філософія Просвітництва. Основні ідеї: розуму, соціальних свобод, прогресу та природи людини.

Тема № 5. Німецька класична філософія

  1. Критичне осмислення Кантом природи наукового пізнання. Етичне вчення Канта.

  2. Ключові ідеї «філософії серця» Г. Сковороди.

  3. Філософська система та діалектичний метод Гегеля.

  4. Матеріалізм Л. Фейєрбаха: вчення про людину та релігію.

  5. Проблема відчуження в марксистській філософії та шляхи його подолання. Матеріалістичне розуміння історії: К. Маркс.

Теми рефератів

  1. Категоричний імператив І. Канта.

  2. Філософська позиція Г. Гегеля. Система і метод.

  3. Філософія історії Г. Гегеля.

  4. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

  5. Л. Фейєрбах про сутність релігії.

  6. Теоретичні джерела філософії марксизму.

  7. Тріумф та трагедія марксизму.


Базові поняття та категорії: матерія, субстанція, рух, «річ у собі», ідеальне, реальне, трансцендентне, Абсолютна ідея, Абсолютний Розум, інобуття, самосвідомість, опредмечування, розпредмечування, антиномії, відчуження, базис, надбудова, виробничі відносини, продуктивні сили, революція, суспільно-економічна формація тощо.

У другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. з’являється ціла плеяда мислителів, які, спираючись на раціоналістичні ідеї Декарта, Спінози, гуманістичні ідеали Просвітництва, роблять значний внесок у розвиток філософії. Це були Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, які створили оригінальні системи філософського ідеалізму.



Класична німецька філософія за своїми теоретичними результатами стала одним з найвидатніших досягнень світової філософської думки. Її основні представники: Кант – основоположник німецької класичної філософії; Фіхте, Шеллінг, Гегель та Фейєрбах.

І. Кант (1724–1804) підкреслив творчий характер людської свідомості
в процесі пізнання на противагу матеріалізму XVІІІ ст., який стверджував, що людина лише пасивно відображає оточуючий світ.

Єдність поглядів Канта зумовлюється постановкою та вирішенням таких питань: 1. Що я можу знати? 2. Що я маю робити? 3. На що я можу сподіватись? 4. Що таке людина?

При цьому четверте питання, на думку Канта, є найважливішим, а перші три можуть бути зведені до нього. Схематично відповідь на кожне з цих питань виглядає так: людина безпідставно претендує на вичерпне пізнання світу і самої себе за допомогою наукового методу. Він не є і не може бути універсальним. За допомогою наукового підходу ми неспроможні, за глибоким пе­реконанням Канта, пояснити як будову найпростішої гусениці, так і мотиви людської поведінки. Крім того, визнання універсальності наукового підходу містить в собі небезпеку спрощення природи людини, а саме – розуміння її лише як однієї з речей зовнішнього світу, тобто нехтування свободою людини. Кант же переконаний у тому, що людина є і має бути вільною істотою, для якої свобода – це найвища цінність. Призначення людини, за глибоким переконанням Канта, полягає в тому, щоб зробити своєю головною метою досягнення блага на землі, в тому числі – вічний мир.

Розвиток гуманістичних традицій української культури знайшов відображення у творчості видатного українського мислителя Г. С. Сковороди


(1722–1794). Він був одним з вихованців Києво-Могилянської академії та засновником української класичної філософії. Григорій Сковорода в своїх творах перш за все досліджує людське життя, моральні проблеми та проблему людського щастя. Головними в людині Г. Сковорода вважає не теоретико-пізнавальні здібності, а емоційно-вольову сутність людського духу – «серце» людини. Саме його осягнення є першочерговою задачею людини. Подібно до Сократа Григорій Сковорода твердив: «поглянь у себе», «пізнай себе». Саме осмислення людини є ключем до всіх таємниць природи та суспільства. Філософія покликана стати знаряддям у розв’язанні суспільно-практичних завдань, окреслити шляхи досягнення людиною щастя.

Викладаючи своє бачення світу і людини, Сковорода висунув концепцію двох натур та трьох світів. Реальність є взаємодією трьох світів. Три світи – це: 1) реально існуючий «макрокосм» (природа, безмовний світ, що складається з множини малих світів), 2) світ символів (духовне життя людини, основу якого становить Біблія) та 3) «мікрокосм» (людина). Третій світ – сукупність символів, які забезпечують пізнання невидимої натури – Бога. Це Всесвіт, «світ світів». Виходячи з принципу двох натур, він наголошує на необхідності при осмисленні кожного із світів приділяти увагу його видимій та невидимій натурі. Так, у людині істинною є невидима натура, тілесна людина є лише тінь. Людина стає справжньою, лише осягнувши духовне як свою сутність.

Г. Сковорода обрав шлях народного мандрівного просвітителя. Проблема людини – одна з центральних в його філософії. Він розмірковує над природою людського щастя, яке пов’язано з працею і моральним вдосконаленням. Праця для нього – це «сродний труд», тобто праця, що відповідає внутрішнім задаткам людини. Моральне самовдосконалення, на думку Сковороди, повинне здійснюватись на основі Біблії, яку філософ вважав виразником простої життєвої правди, людських сподівань, суспільних ідеалів.

У вченні Г. Гегеля (1770–1831) ґрунтовну розробку отримали проблеми філософії, логіки, історії, філософії права, релігії, історії тощо. Але велич Гегеля визначається передусім розробкою проблем діалектики. Найважливіші її принципи є принцип розвитку і принцип універсальних зв’язків.

Гегель створив грандіозну філософську ідеалістичну систему, яка складалася з трьох розділів: 1) логіка; 2) філософія природи; 3) філософія духу.

Гегель – автор найбільш глибокої і багатої розробки в німецькій класичній філософії – діалектичного методу мислення. Він вказує на внутрішню суперечливість понять та принципову неможливість фіксації їх змісту за умови, якщо ми враховуємо лише одну з суперечливих сторін. Свій метод Гегель створював у рамках ідеалістичної системи об’єктивного ідеалізму. За Гегелем, в основі світу лежить ідеальне начало – Абсолютна ідея, яка є творцем природи та людського суспільства. Абсолютна ідея розкриває свій ідеалістичний зміст поетапно: 1) у сфері логічного розвитку понять, 2) через матеріалізацію свого ідеального змісту в природі (породження природи), 3) шляхом переходу від природи у сферу духу, тобто повернення духу до самого себе.

Одним з центральних понять у філософській системі Гегеля є поняття свободи. Мислитель глибоко переконаний у тому, що весь історичний поступ є поступом у розвитку ідеї свободи. Виходячи з такого розуміння ролі свободи в процесі історичного розвитку, Гегель критикує ті тлумачення свободи, які мали місце в попередніх філософських системах.

Л. Фейєрбах (1804–1872) завершує епоху німецької класичної філософії. Він шукає шляхів подолання ідеалізму, який, за його переконанням, був основним джерелом абстрактності і антилюдяності гегелівської філософії. У фокусі філософських досліджень Фейєрбаха була проблема людини. Відповідно до цього він називав свою філософію антропологією. При цьому формою осмислення реальної людини він вважає матеріалізм. Нова філософія має бути вже не механічним, а антропологічним матеріалізмом. Ця нова філософія, згідно з Фейєрбахом, перетворює людину в єдиний, універсальний і вищий предмет філософії, тобто перетворює антропологію в універсальну науку.

К. Маркс (1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1895) – засновники марксизму. До числа їх незаперечних філософських здобутків належить відкриття матеріалістичного розуміння історії. Аналізуючи різні види відчуження людини, Маркс вважав, що лише економічне відчуження визначає характер і специфіку всіх інших його видів. На його думку, в основі розвитку суспільства лежить матеріальне виробництво, яке визначає характер і спрямованість суспільного прогресу.

Марксистська філософія виникла як складова більш широкого вчення – марксизму. До його складу також входять політична економія та «науковий комунізм». Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов’язані, доповнюють одна одну, і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв’язку і взаємодії. Так, зокрема, коли мова йде про спосіб тлумачення Марксом рушійних сил історичного процесу, то його позицію неможливо зрозуміти, якщо залишити без уваги його економічні погляди.

Умовою осягнення своєрідності марксизму є увага до передумов його ґенези, зокрема до соціально-економічних та політичних передумов, наукових відкриттів у галузі природознавства та ідей класичної німецької філософії, особливо ідеалістичної діалектики Гегеля та антропологічного матеріалізму Фейєрбаха.

Історичний вплив останньої передумови проявляється, зокрема, у самій назві марксистської філософії – діалектичний та історичний матеріалізм. Ключове місце в марксизмі належить уявленням про майбутнє людства, яке Маркс, як і багато хто з його попередників, називає словом «комунізм».

Якісно відрізняючись від німецької класики за духом і змістом, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення та перетворення дійсності. Адекватним методом її осмислення Маркс, як і Гегель, називає діалектику. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що певною мірою визначило її оптимістичний характер і забезпечило широку підтримку цього вчення з боку багатьох послідовників.

Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов’язаних з життям суспільства. На відміну від попередньої філософії, тут наголошується на визначальній ролі економічної сфери життя суспільства, насамперед сфери матеріального виробництва. Цей спосіб бачення чинників суспільного розвитку Маркс називає матеріалістичним розумінням історії.

У цілому марксизму властива переоцінка ролі матеріального фактору, зокрема економічного, у поясненні життєдіяльності суспільства. Значення свідомості, суб’єктивного фактору постійно підкреслювалось, але недостатньо враховувалось.

Особливе місце у філософії марксизму посіла проблема людини. Своєрідність цього підходу проявляється в пов’язаності проблеми людини з теоретичним осмисленням відчуження як суспільного феномена, його витоків
та способів подолання та з ідеєю знищення приватної власності.

Специфічною рисою марксизму, вартою сьогодні особливої уваги, є атеїзм. Передумовою реалістичного розуміння ідей комунізму в контексті вітчизняної історії є увага до спадщини послідовників марксизму в західній та східній Європі та своєрідність сприйняття їхніх ідей в Росії.

Ідеї марксистської філософії знайшли подальший розвиток у кінці
ХІХ– на початку ХХ ст. у працях Г. В. Плеханова, В. І. Леніна, а також у соціал-демократичній думці, яка була репрезентована творами Каутського,
Бернштейна та ін.

У середині ХХ ст. у країнах, що вважалися соціалістичними, марксистсько-ленінська філософія набула статусу офіційної доктрини – ідеології, що охоронялась державою та пануючою партією. Це призвело до перетворення теорії у догму, що відривало її від життя і формувало негативне ставлення до марксизму взагалі.

Що стосується специфіки способу сприйняття ідей Маркса як філософа на Заході, то там головна заслуга його вбачається в тому, що він, творчо спираючись на світову гуманістичну традицію, спромігся закласти ідейно-методологічні підвалини сучасної філософської антропології – вчення про людину, онтологічні й гносеологічні умови її соціального буття, самосвідомості та самореалізації. Ідеї про відчуження та інші спотворені форми буття та хибної свідомості за умов індустріального знеособленого існування людини, розроблені переважно у ранній період творчості, поставили Маркса поряд з найвидатнішими мислителями – гуманістами світу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА



  1. Філософія І.Канта. Критика наукового пізнання та морально-етичне вчення.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 120-126.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 202-207.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 144-156.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 128-132.


  1. Панлогізм та діалектика Г.Гегеля.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 130-136.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 214-220.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 158-162.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 134-138.


  1. Антропологізм Л.Фейєрбаха.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 136-137.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 220-223.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 166-169.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 142-144.


  1. Філософія марксизму: матеріалістичне розуміння історії.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 137-144.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /


В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 223-229.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 169-187.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 144-147.

5. Філософські погляди Г. Сковороди.

1. Причепій, Є. М. Філософія [Текст]: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, В. Д. Гвоздецький. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – С. 230-235.

2. Кремень, В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції [Текст]: підручник /
В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 430-435.

3. Філософія як історія філософії [Текст]: підручник / за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 554-581.

4. Бичко, А. К. Історія філософії [Текст]: підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – С. 339-346.

Тема № 6. Філософія науки ТА ТЕХНІКИ



  1. Наука як феномен цивілізації. Типологія наук.

  2. Особливості сцієнтистської філософії. Еволюція позитивізму: логічний позитивізм та постпозитивізм.

  3. Техніка як феномен цивілізації. Предмет філософії техніки.

  4. Ідеї прагматизму та технократизму в сучасній літературі

Теми рефератів

  1. Критичний перегляд принципів і традицій класичної філософії на рубежі ХІХ–ХХ ст. та формування некласичної парадигми.

  2. Головна проблематика аналітичної філософії (Б. Рассел, К. Поппер,
    І. Локатос).

  3. Структура наукових революцій (Т. Кун).

  4. Основні принципи сучасної наукової гносеології.

  5. Основні проблеми сучасної методології науки.

  6. Проблема гуманізації сучасної науки.

  7. Людина і техніка.

  8. Культура і техніка.


Базові поняття та категорії: наука, методи, позитивізм, формалізація знання, сцієнтизм, класична філософія, некласична філософія, розум, знання, раціоналізм, наукова парадигма, структури, об’єкт техніки, філософія техніки, техногенна цивілізація, технократизм, технологічний детермінізм.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка