Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання «основи психогігієни»



Сторінка3/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.55 Mb.
1   2   3

3.1. Основи психорегуляції

Основи психорегуляції у спорті - це комплекс заходів, направлений на формування у спортсмена психічного стану, що сприяє найбільш повній реалізації його потенційних можливостей.

Психофізіологічною основою такого стану служить оптимальне співвідношення робочої (ерготропної) і відновлювальної (трофотропної) систем організму. У будь - який момент з домінуючою функціональною системою, що забезпечує ту чи іншу діяльність людини або підтримує його стан (стан спокою з метою відновлення), конкурує інша з представлених систем.

Конкуруючу систему називають субдомінантною. Наприклад, якщо спортсмен виконує якесь певне завдання на тренуванні, то цей процес забезпечується домінуванням ерготропної системи.

Однак, у цей же час субдомінанта трофотропної системи робить все можливе, щоб організм не перевитратив свою енергію.

Відомо, що організм людини не може переходити від одного виду діяльності до іншого відразу. Іноді цей процес може значно затягуватися. Особливо часто такий вид переходу виражається при зниженні психічної працездатності. Але, як показує спортивна практика, часто саме в періоди зниження психічної працездатності спортсмену необхідна висока активність і значна швидкість психічної реакції. У потрібний момент досягати найбільш ефективного і раціонального стану, що сприяє реалізації потенційних можливостей спортсмена, допомагають спеціальні методи психорегуляції.

Методи психорегуляції різноманітні і досить численні. Можна говорити про різні принципи їх класифікації, але найбільш раціональним є принцип, запропонований В.М.Мельниковим. Він виділяє дві групи методів:

1. Гетерорегуляційні (можуть бути реалізовані в звичайному стані неспання або в зміненому стані свідомості-гіпноз);

2. Ауторегуляційні (це методи саморегуляції).



Класифікація методів психорегуляції (за В.М. Мельниковим).

Методи психорегуляції, методи гетеро регуляції, методи ауторегуляції: вербальні, невербальні.



Вербальні методи навіювання поділяються на бесіду, переконання, наказ і раціональне навіювання (у звичайному стані). Бесіда передбачає спілкування зі спортсменом з метою зняти нервову напругу або передстартову апатію (зазвичай застосовується той чи інший спосіб відволікання). Переконання переслідує більш чіткі цільові завдання: налаштувати спортсмена на конкретну діяльність; переконати в нераціональності тієї чи іншої поведінки, стану. Наказ - найбільш імперативна форма навіювання в стані спання. Він повинен бути конкретним, чітким і коротким. Раціональне навіювання - це більш складний метод вербальної гетерорегуляції. Він включає в себе наступні завдання: логічно переконати спортсмена в необхідності виконати якийсь комплекс заходів, налаштуватися на ту чи іншу діяльність; усунути непотрібне емоційне напруження або, навпаки, підняти нервово - психічну активність; вибудувати сприятливу перспективу, яка могла б бути у спортсмена, якщо б він слідував пропонованим психогігієнічним порадам.

Серед вербальних методів гетеро регуляції, що вимагають для їх реалізації особливих психічних станів, слід виділити різні варіанти гіпносуггестії (навіювання уві сні):

1) фракційний гіпноз (частковий) полягає в тому, що процес навіювання як би розбивається на частини. Після того як людина занурюється в стан сну і перебуває в ньому протягом декількох хвилин, його пробуджують і уточнюють, чи не було будь-яких перешкод, домовляються з ним про стилі подальшого проведення навіювання, знову занурюють у сноподібний стан;

2) гіпносуггестія (метод максимального включення в реальну спортивну ситуацію, «репортаж») полягає в тому, що після занурення в сон фахівець, проводить сеанс, починає як би вести репортаж про матч або поєдинок за участю спортсмена, який перебуває під гіпнозом.

Серед невербальних методів гетеро регуляції виділяють апаратурне і безапаратурне. У апаратурних методах для формування сноподібного стану використовують апарати типу «Електросон».

Методи ауторегуляції.

Аутогенне тренування вперше було запропоновано австрійським лікарем І.Шультцем. Визначається воно послідовним самонавіюванням почуття важкості та тепла в кінцівках, відчуття тепла в області сонячного сплетіння, в області серця, відчуття приємного прохолодного дотику до чола. Все це сприяє розслабленню, зняття нервової напруги. Крім того, перебуваючи в такому стані, спортсмен може вирішувати завдання, пов'язані з самонастроюванням, подоланням невпевненості, страхом, концентрацією уваги і т.д.

«Наявні» методи саморегуляції це прийоми, які з’явилися в ході тренувань і змагань, де їх використання дало той або інший ефект, пов'язаний з успіхом, вдалим виступом на змаганнях. Ці методи саморегуляції виникають випадково і часто стають ніби ритуальними. Наприклад, багато спортсменів вимовляють про себе, як правило, одну й ту ж фразу самонастрою або самонаказу, при цьому дана фраза досить часто набуває нав'язливого характеру. Найпростіші методи саморегуляції на відміну від «наївних» необхідно спеціально тренувати. Це вербальні та невербальні методи, вони природні для кожної людини, притаманні його звичайній поведінці. До вербальних належить метод самопереконання, самонаказів, прийоми психічного захисту.

Невербальні - дихальні ї мімічні вправи; вправи, засновані на спеціальних м'язових відчуттях. Ідеомоторне тренування (уявне виконання певних рухових актів чи своєї поведінки в тих чи інших обставинах, коли спортсмен подумки промовляє завдання, називаючи якісь рухи).

Регуляція психічних станів може здійснюватися двома шляхами:



1) попередженням їх виникнення;

2) ліквідацією вже сформованих станів. Для проведення цього процесу може використовуватися безліч засобів і методів впливу ззовні або саморегуляція. Найбільшу актуальність для психорегуляції мають такі психічні стани, як стомлення, надмірна нервово - психічна напруга (включаючи передстартову лихоманку), фрустрація (розчарування).

Кожне з цих станів може деталізуватися, так як має збірний характер, тому розробка сеансу псіхорегуляції повинна містити вирішення оперативних завдань, спрямованих на відновлення працездатності, емоційного стану, бойового настрою. При цьому неодмінно повинні враховуватися умови кожного конкретного випадку окремо.



Стомлення.

Процес розвитку стомлення протікає складно: спочатку спортсмен відчуває млявість, сонливість, апатію, зниження інтересу до виконуваної діяльності, потім у нього спостерігається підвищена збудливість, швидка зміна настрою; на останній стадії відзначається комплекс яскраво виражених невротичних явищ: нестійкість настрою, порушення сну, низька працездатність, апатія, різні функціональні розлади (головний біль, болі в серці, вегето-судинна дистонія тощо). Часто наростання стомлення супроводжується захворюваннями і травматизмом. Слід підкреслити, що в періоди перевтоми рекомендується знизити не тільки фізичні, але і психічні навантаження, надзвичайно корисно використовувати всі види психорегуляції, в яких присутні засоби мистецтва і культури. Але необхідно пам'ятати, що ці засоби повинні грати відволікаючу роль. Наприклад, можна подивитися легкий, веселий фільм. Однак якщо для цього потрібне переміщення спортсмена на значну відстань (їхати до місця демонстрації фільму на транспорті або достатньо тривалий час йти), то це вже не буде психорегуляція і ніякої для спортсмена в стані перевтоми користі не принесе.

Корисним можуть бути гіпносуггестівні засоби, при використуванні яких слід, в першу чергу, приділяти увагу навіюванню спокою, розслаблення, відпочинку.

Дуже важливі апаратурні методи психорегуляції. З їх допомогою процес розслаблення і розвитку сноподобним станом протікає набагато легше.

Не можна не відзначити роль самонавіювання спокою, розслаблення і сну у вечірні години. Це буває особливо важливо, коли з різних причин процес засинання важкий.

Надмірне нервово - психічне напруження, надмірне напруження, безумовно, заважає виконувати спортивні дії і раціонально використовувати функціональні можливості організму. Практичний досвід показує, що одним з найбільш дієвих методів для усунення надмірного напруження можна вважати психорегуляцію в стані неспання. Крім того, досить раціональний метод - це створення нового осередку збудження, який зіграє роль відволікаючого чинника. Дуже важливо з метою профілактики перезбудження дотримувати основні принципи психогігієни, особливо в ігрових видах спорту. Використовувати тільки заспокійливі заходи тут буде недостатньо. Необхідно:



1) визначення причини надлишкового хвилювання;

2) його пояснення та усунення;

3) виконання прийомів саморегуляції.

При надмірній нервово – психічній напрузі методи саморегуляції, організовані у вигляді пауз, можуть бути досить ефективними. Головне, глибоко усвідомлений самовплив спортсмена має бути спрямований на десенсибілізацію до очікуваної діяльності. Але при цьому не можна допускати, щоб спортсмен впав у протилежну крайність і довів себе до повної байдужості.

Мобілізуючий вплив на стан спортсмена може надавати ідеомоторні уявлення, пов’язані з очікуваною ситуацією і його конкретними діями.

Найскладнішим проявом надмірної напруги вважається його виникнення в ході змагальної боротьби. Тут особливо важливо, щоб спортсмен мав певний індивідуальний арсенал засобів саморегуляції, які заздалегідь відпрацьовуються в нейтральних умовах, потім систематично удосконалюються в реальній діяльності.


Фрустрація.

Стан фрустрації пов'язано з раптовою різницею між очікуваними подіями і реальним результатом. Супроводжуваний негативними емоціями цей стан може поєднуватися з втомою і з надмірною нервово - психічною напругою. Він може виступати і як самостійний феномен. Краще за все в якості засобів боротьби з фрустрацією використовувати комплекс процедур раціональної психорегуляції, що включає в себе:



1) логічний аналіз ситуації;

2) вибір тактики придушення емоцій або психологічного захисту;

3) складання плану заходів, необхідних для виходу з цього становища.

Закінчувати їх слід навіюваннями типу: «Вперед!», «Борися!». Це дуже важливо в процесі боротьби з фрустрацією, саме наказу даному випадку є:

1) засобом впливу на внутрішній конфліктний стан спортсмена, тому що усуває сумніви в подальших діях;

2) засобом мобілізації (за рахунок своєї несподіванки). Значення такого наказу буде тим більше, чим більш контрастно та своєчасно воно прозвучить, будучи підготовленим всім ходом попередньої психорегуляції.

У випадках з фрустрацією слід дуже обережно використовувати методи саморегуляції (тільки отримавши певні результати позитивної динаміки), а також апаратурні методи (так як нервові люди легко можуть пов'язати з ними причину своїх невдач).

У ряді випадків ефективні результати дає прийом «Репортаж», коли спортсмен багато разів переходить від стану спокою і розслаблення до ідеомоторної співучасті в спортивних ситуаціях. Таким чином, можна сказати, що різні методи та засоби психорегуляції слід застосовувати з урахуванням специфіки ситуації, індивідуальних особливостей спортсменів та їх психічного стану, щоб здійснити загальну тенденцію формування у них оптимального психічного стану, в якому вони можуть найбільш повно реалізувати свої фізичні та технічні можливості.



3.2. Спеціальні методи психогігієни

Науково - практичні дослідження показують, що психічні розлади у спорті пов'язані, в основному, зі зниженням рівня працездатності. З метою відновлення психічної працездатності психогігієна пропонує ряд спеціальних методів.

В якості таких методів можуть застосовуватися:

1. Навіювання у стані неспання.

Зі спортсменом проводиться бесіда. У простій, ненав'язливій формі йому пояснюються причини його невдач і рекомендують доступні варіанти їх оперативного подолання. Дуже важливо, щоб спільно зі спортсменом обговорювалося все, що необхідно усунути в процесі психорегуляції. Спортсмен повинен почувати себе активним партнером психолога (тренера), проводити з ним бесіду, а не виступати в ролі споживача.



2. Гіпносуггестія.

Під вербальними гіпносуггестійними впливами мається на увазі формування у спортсмена (за допомогою слів) особливого сноподібного стану, в якому процеси відновлення будуть протікати набагато ефективніше, ніж в сні або в стані неспання.



3. Апаратурні методи.

Застосування словесних методів у деяких випадках буває недостатньо. Слід зазначити основні причини:



1) недостатньо точна суггетивність спортсмена;

2) невміння користуватися методами психорегуляції;

3) відсутність умов для проведення сеансу;

4) значне зниження або, навпаки, підвищення нервово-психічної напруги;

5) невіра в ефективність словесних методів впливу.

При появі причин недостатності застосування словесних методів велику користь у здійсненні відновлення психічної працездатності надають апаратурні методи. 3 метою психопрофілактики та психогігієни у спорті використовуються різні психофармакологічні засоби. Доцільність їх використання пояснюється тим, що:



- основна дія цих препаратів допомагає нормалізувати психовегетативні реакції;

- вони значно підвищують фізичну і розумову працездатність.

Психофармакологічні засоби діляться на п'ять груп:

1) транквілізатори, мають заспокійливу дію, знижують психічну напругу, страх і тривогу, нормалізують психічний стан і зменшують вегетативні розлади;

2) антидепресанти (два різновиди): одні заспокоюють і підвищують настрій, інші стимулюють психічну активність;

3) психостимулятори надають тонізуючу, енергійну дію і стимулюють мотивацію досягнень;

4) ноотропи діють на розум, покращують діяльність вищих психічних функцій, використовується в якості засобів оптимізації розумової діяльності і підвищення адаптації до тривалих фізичних навантажень;

5) адаптогени дуже численні, широко використовуються в народній медицині. Виділяють дві групи адаптогенів:

а) переважають економічні властивості (препарати женьшеню, елеутерококу, золотого кореня та ін);

б) виражені стимулюючі властивості (препарати китайського лимонника, левзеї та ін.)

Психофармакологічні засоби повинні використовуватись за призначенням лікаря у випадках необхідності, тільки в після змагальному або тренувальному періоді.

4. ВИСНОВКИ

У цій роботі я намагалася відповісти на поставлені мною питання. З цієї причини як можна більш детально розглянула спортивну психологію про забезпечення спортивної діяльності і зробила відповідні висновки. У ході роботи я з'ясувала, що:

1) мотивація спортивної діяльності, що спонукає людину займатися спортом, займає особливе місце в психологічному забезпеченні спортивної діяльності і полягає в досягненні випробуваної потреби задоволення, викликаної самою спортивною діяльністю та успіхами, що досягаються в ній;

2) існує наступна динаміка розвитку мотивів, які спонукають до занять спортом:

а) початкова стадія заняття спортом полягає в перших спробах включитися в спортивну діяльність;

б) на стадії спеціалізації в обраному виді спорту спортивна діяльність стає потребою;

в) а вже на стадії спортивної майстерності спостерігається прагнення до підтримання своєї майстерності на високому рівні і досягненню ще більших успіхів, бажанням служити своїми досягненнями Батьківщині і потреби передати свій досвід молодим спортсменам.

3) спортивна психодіагностика - розділ психології спорту, основною метою якого є вимірювання і контроль психічних особливостей спортсменів, орієнтовані на вирішення поточних прикладних завдань. Практичне використання психодіагностики дозволяє скоротити час і витрати на спортивну підготовку, підвищити її ефективність, знизити безконтрольний відсів спортсменів, підняти рівень і стабільність спортивних результатів;

4) мета відбору полягає у виявленні таких спортсменів, процес тренування яких дав би максимальний ефект при мінімальній затраті часу;

5) психологічне забезпечення спортивної діяльності - це комплекс заходів, спрямованих на спеціальний розвиток, вдосконалення та оптимізацію систем, які регулюють психічну функцію організму і поведінку спортсмена, вирішуючи при цьому завдання тренування і змагань;

6) комплекс заходів психологічного забезпечення тренування і змагання умовно ділиться на чотири складові компоненти:

- психодіагностика,

- психолого-педагогічні та психогігієнічні рекомендації,

- психологічна підготовка, управління станом і поведінкою спортсмена.

7) психологічні особливості спортивного змагання полягають в тому,що їх (змагання) можна розглядати не тільки як іспити, а й, надаючи величезний вплив на розвиток особистості спортсмена, ставити певним видом навчально-виховної роботи;

8) успішний виступ у змаганнях залежить не тільки від високого рівня фізичної, технічної і тактичної підготовки спортсмена, а ще й від психічної готовності;

9) для того, щоб реалізувати повною мірою свої фізичні, технічні та тактичні здібності, навички та вміння, а крім того, розкрити резервні можливості як обов'язковий елемент змагання, спортсменові необхідно психологічно готуватися до певних умов спортивної діяльності;

10) організація психологічної підготовки до змагань повинна бути спрямована на формування властивостей і якостей особистості і психічних станів, якими завжди обумовлена успішність та стабільність змагальної діяльності;

11) рівень змагань значно впливає на психіку спортсмена, що у свою чергу, вимагає певної степені психологічної готовності;

12) система спеціальної психологічної підготовки спортсмена у конкретному змаганні включає:

а) збір інформації про передбачувані умови майбутнього змагання, його зміст і характер;

б) визначення та формулювання змагальної мети;

в) формування і актуалізацію мотивів участі в змаганні;

г) розподіл усіх програмувань змагальної діяльності;

д) саморегуляцію несприятливих внутрішніх станів;

е) збереження і відновлення нервово-психічної свіжості.

13) ситуативне управління включається в ритуал передзмагальної поведінки спортсмена поряд з саморегуляцією, допомагаючи розкрити резервні можливості. Крім того, воно може успішно використовуватися і в ході змагань (Перед початком наступного етапу змагань).

14) психорегуляція у спорті - це комплекс заходів, спрямованих на формування у спортсмена психічного стану, що сприяє найбільш певній реалізації його потенційних можливостей;

15) розробка сеансу психорегуляції повинна містити вирішення оперативних завдань, спрямованих на відновлення працездатності, емоційного стану, бойового настрою;

16) різні методи та засоби психорегуляції слід застосовувати з урахуванням специфіки ситуації, індивідуальних особливостей спортсменів та їх психічного стану, щоб здійснити загальну тенденцію формування у них оптимального психічного стану, в якому вони можуть найбільш повно реалізувати свої фізичні та технічні можливості;

17) головним завданням психогігієни спорту є забезпечення психічного здоров'я спортсмена, що тісно пов'язано з психологією особистості спортсмена, психологією спортивного колективу, психорегулюванням, психопрофілактики і психотерапією.

Список рекомендованої літератури:
1. Бурлачук Л.Ф., Морозов CM. Словник-довідник з психодіагностики. -М.; Харків; Мінськ, 1999-75с.

2. Гогун Є.М. Психологія спорту: Учеб. Посібник для студ. фак. фізкультури. -Тольятті, 1997-116с.

3. Гогун Є.М., Мартьянов Б.П.: Психологія фізичного виховання і спорту: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. - М.: Академія, 2002 – 288 с.

4. Підоян Р.Л. Мотивація спортивної діяльності. М. Психологія: Учеб. для ІФК / Під ред. В. М. Мельникова. - М., 1987-69с.

5. Пуні А.Ц. Психологічна підготовка до змагань у спорті. -М., 1969-49с.

Донецький інститут залізничного транспорту



Факультет „ економіка транспорту ”

Кафедра „Соціально-гуманітарні дисципліни ”
О.А. Хахаліна
ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА
Методичні рекомендації

для студентів денної форми навчання
«ОСНОВИ ПСИХОГІГІЄНИ»

Донецьк 2012

Хахаліна Олена Анатоліївна

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА
Методичні рекомендації

для студентів денної форми навчання
«ОСНОВИ ПСИХОГІГІЄНИ»

Технічні редактори Григор’єва Л.В.,



Чупахіна Н.А.

Підписано до друку 15.06.2012

Формат 60×84/16. Папір писальний. Гарн. Times New Roman.

Друк на ксероксі

Умов.друк.арк. 2,6. Наклад 30 прим. Зам. № .


Донецький інститут залізничного транспорту


Надруковано в редакційно-видавничому відділі ДонІЗТ

Свідоцтво про внесення до Держ. реєстру від 22.06.2004р.,



серія ДК №1851
83018, м. Донецьк – 18, вул.Горна,6.




1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка