Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання «основи психогігієни»



Сторінка1/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.55 Mb.
  1   2   3
державний вищий навчальний заклад



Української державної академії

залізничного транспорту

Факультет „ економіка транспорту ”

Кафедра „Соціально-гуманітарні дисципліни ”

О.А. Хахаліна
ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА
Методичні рекомендації

для студентів денної форми навчання
«ОСНОВИ ПСИХОГІГІЄНИ»


Донецьк 2012

Методичні рекомендації з дисципліни «Фізична культура» для студентів денної форми навчання на тему «Основи психогігієни» розглянуті і затверджені на засіданні кафедри «Солціально-гуманітарні дисципліни». Протокол № 9 від 26.04.2012р.

Рекомендовано до друку на засіданні методичної комісії факультету «Економфіка транспорту». Протокол № 7 від 28.04.2012р.

Укладач:


ст. викладач О.А.Хахаліна

Рецензенти:


к.б.н., доц.кафедри БМтаСМ

Донецького державного інституту

здоров’я, фізичного виховання та спорту М.Є.Резник

ст.викладач кафедри «СГД»

Донецького інституту залізничного

транспорту В.Г.Лазарєва

ЗМІСТ


Вступ……………………………………………………………………..

4

Основи психогігієни у спорті ………………………………………….




1. Психологічні основи фізичного виховання та спорту……………..

5

1.1 Мотивація спортивної діяльності………………………………….

5

1.2 Психологічні основи діагностики у спорті………………………..

7

1.3 Психологічні основи відбору у спорті……………………………..

11

1.4 Психологічне забезпечення тренувань та змагань………………..

15

2. Психологічна підготовка спортсменів до змагань…………………

17

2.1 Психологічні особливості спортивного змагання…………………

17

2.2 Загальна психологічна підготовка спортсмена до змагань……….

17

2.3 Спеціальна психологічна підготовка спортсмена до змагань……

24

2.4 Основи планування психологічної підготовки спортсменів до змагань ………………………………………………………………….

27


3. Основи психорегуляції та психогігієни у спорті……………………

30

3.1 Основи психорегуляції у спорті……………………………………

30

3.2 Спеціальні методи психогігієни……………………………………

36

4. Висновки………………………………………………………………

38

Список рекомендованої літератури…………………………………….


41


ВСТУП

Психогігієна вивчає умови підтримки та зміцнення психічного здоров'я, розробляє правила поведінки, які сприяють збереженню психічного здоров'я.



Психічне здоров'я - це стан повної душевної рівноваги, уміння володіти собою, яке виявляється у рівному стійкому настрої, здатності швидко пристосуватися до складних ситуацій та долати їх, у короткий час відновлювати душевну рівновагу. Порушення психічного здоров'я не рівноцінно душевній хворобі. Такі порушення звичайно мають тимчасовий характер та спостерігаються у практично здорових осіб.

Психогігієна спорту – це область гігієни, яка розробляє і здійснює заходи, спрямовані на збереження і зміцнення психічного здоров'я спортсменів. Головне завдання психогігієни спорту - забезпечення психічного здоров'я спортсмена, що тісно пов'язано з психологією особистості спортсмена, психологією спортивного колективу, психорегуляції, психопрофілактики і психотерапії.

У сучасному спорті психологічні навантаження дуже великі. У ряді випадків, змагаючись на межі людських можливостей, перемагають ті, у кого міцніше нерви, краще емоційно - вольова підготовленість, хто здатний більш якісно відновлювати свою психічну працездатність, усуваючи надмірну нервово психічну напругу.

Необхідність постійно долати великі фізичні і психічні навантаження пов'язана з підвищенням нервово - психічної активності й емоційними стресами. Крім того, спортивна діяльність нерідко змушує спортсменів приховувати зовнішні прояви психічної напруженості через небажання показати свою слабкість, боячись не потрапити в команду, і т.п. Все це, природно, впливає на здоров'я спортсменів, тому в основі психогігієни лежить чіткий об'єктивний контроль за психічним станом спортсмена з обов’язковим критичним осмисленням отриманих даних. З цією метою можуть активно застосовуватися різні методи психодіагностики спорту.

1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ


1.1 Мотивація спортивної діяльності

Особливе місце в психологічному забезпеченні спортивної діяльності займає мотивація, що спонукає людину займатися спортом. Відомо, що спорт має багато спільного з поняттям гра. Мотиви до гри укладені в ній самій. Людину тягнуть не якісь зовнішні для гри обставини, як, наприклад, до трудової діяльності, коли часто виконувана людиною робота лише опосередковано служить задоволенню її життєвих потреб, доставляючи їй засоби, які вона може використовувати на ті чи інші свої потреби, а безпосередньо почуття задоволення, пов'язане з участю в грі. Так і до спорту людина відчуває потреби, які визначаються задоволенням, що викликається самою спортивною діяльністю та успіхами, що досягаються в ній. Мотиви, які спонукають людину займатися спортом, мають свою структуру. Безпосередні мотиви спортивної діяльності:

1) потреба в почутті задоволення від прояву м'язової активності;

2) потреба в естетичній насолоді власною красою, силою, витривалістю, швидкістю, гнучкістю, спритністю;

3) прагнення проявити себе у важких, навіть екстремальних ситуаціях;

4) прагнення досягти рекордних результатів, довести свою спортивну майстерність і домогтися перемоги;

5) потреба в самовираженні, самоствердженні, прагнення до суспільного визнання, слави.

Опосередковані мотиви спортивної діяльності:

1) прагнення стати сильним, здоровим;

2) прагнення через спортивну діяльність підготувати себе до практичного життя;

3) почуття обов'язку;

4) потреба в заняттях спортом через усвідомлення соціальної важливості спортивної діяльності.

Мотиви спортивної діяльності відрізняються динамічністю проявів. Дійсно, в процесі тривалих занять спортом у одного і того ж спортсмена спостерігається закономірна зміна мотивів. А. II. Пуні на підставі науково - практичних досліджень мотивів спортивної діяльності встановив динаміку розвитку мотивів, які спонукають до занять спортом.

Початкова стадія заняття спортом. У цей період робляться перші спроби включитися в спортивну діяльність. Спонукають мотиви:

а) характеризуються дифузністю інтересів до фізичних вправ (підлітки починають зазвичай займатися не одним, а кількома видами спорту);

б) мають безпосередній характер (заняття спортом подобаються, головна рушійна сила - любов до фізичної культури);

в) пов'язані умовами середовища, сприятливими заняттями даним видом спорту (популярність виду за місцем проживання, інтерес оточуючих людей);

г) часто включають в себе елементи боргу (зразок - відвідувати уроки фізичної культури, секції).

Стадія спеціалізації в обраному виді спорту. На цій стадії мотивами є:

а) розвиток інтересу до певного виду спорту;

б) прагнення розвинути виявлені здатності до певного виду спорту;

в) прагнення до закріплення успіху;

г) розширення спеціальних знань, придбання більш високого рівня тренованості (виражається в прагненні до встановлення особистих рекордів - виконання третього розряду, другого, першого і т.д.).

Крім того, спортивна діяльність стає потребою (на тлі звикання до фізичних навантажень необхідність відчувати їх входить у звичку).



Стадія спортивної майстерності. Тут основні мотиви виражаються у прагненні:

а) підтримати свою спортивну майстерність на високому рівні і досягти ще більших успіхів;

б) служити своїми спортивними досягненнями Батьківщині;

в) сприяти розвитку даного виду спорту, потреби передати свій досвід молодим спортсменам.

Мотиви спортивної діяльності характе­ризуються яскраво вираженою соціальною спрямованістю і педагогічними прагненнями.
1.2. Психологічні основи діагностики у спорті

Спортивна психодіагностика - розділ психології спорту, основною метою якого є вимірювання і контроль психічних особливостей спортсменів, орієнтовані на вирішення поточних прикладних завдань.

Практичне використання психодіагностики дозволяє скоротити час і витрати на спортивну підготовку, підвищити її ефективність, знизити безконтрольний відсів спортсменів, підняти рівень й стабільність спортивних результатів.


Теорія психодіагностичних вимірювань.

Тестування - специфічний метод вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей.

Метод тестів виник у кінці XIX ст. Із самого початку він думався як різновид експериментального підходу до характеристики психічних процесів й особливостей особистості за допомогою об’єктивних вимірювань. Експеримент в цьому разі несе дослідницький та вимірювальний характер: направлений на вияв не тільки наявності, але й рівня тієї чи іншої психічної властивості. Тести перед використанням на практиці необхідно затвердити за ступенню відповідності, згідно наступним вимогам психометрії:



- надійність;

- валідність;

- стандартизація;

- практичність;

- прогностична цінність.

Тільки у цьому разі можуть бути отримані адекватні кількісні оцінки, які відображають психічні особливості спортсменів.

Результати психодіагностичних вимірювань завжди містять помилки, які можуть бути істотними чи не істотними. У процесі психодіагностики, як при будь - якому вимірюванні, виникають три основних класа помилок:

1) похибки - наслідок грубих порушень процедури вимірювання; вони можуть бути легко виявлені й усунені шляхом відкинення значень, які різко відхиляються від норми;

2) систематичні помилки можуть залишатися постійними чи закономірно змінюватись від вимірювання до вимірювання; в силу цих особливостей вони можуть бути передбачені раніше; до цієї групи відносяться помилки, які виникають у зв’язку з використанням різних методів збору даних;

3) випадкові помилки зустрічаються, коли при послідовних вимірюваннях постійної характеристики отримуються різні числові оцінки (коли вимірювана характеристика не змінюється у часі, а усі відхилення обумовлені неточністю вимірювань).

На практиці при оцінці надійності вимірювань використовуються три основні методи:

1. Повторне вимірювання. Один з основних засобів вимірювання надійності - повторне тестування виборки досліджуваних одним й тим самим методом через визначений інтервал часу й при однакових умовах. При використанні методу повторного тестування отримують оцінку міри стійкості тестових результатів у часі.

2.Паралельне вимірювання. У цьому випадку повторне вимірювання виконується за допомогою паралельних чи еквівалентних тестів, тобто тих, які вимірюють одну й ту саму властивість психіки з однаковою помилкою (оцінки залежать тільки від міри вираження досліджуємої властивості психіки у спортсмена, а не від форми паралельного тесту). Високі значення кореляції між паралельними тестами вказують на надійність цих тестів і на еквівалентність їх утримання.

3.Розщеплення. Цей метод є, як би, розвитком методу паралельного тестування. Він заснований на допуску паралельності не тільки окремих форм тесту, але й окремих завдань всередині одного тесту. При використанні цього методу тест розбивається на окремі завдання чи групи завдань.

В результаті, можна отримати коефіцієнт внутрішньої узгодженості тесту. Узгодженість тесту – обов’язкова умова для цілковитої трактовки результатів вимірювання: у разі негомогеного (неузгодженого) тесту одні й ті самі оцінки у різних досліджуваних допускають різне пояснення.



Валідність.

Валідність тесту показує, у якій мірі він вимірює ту психічну якість (властивість, здібність, характеристику і т.д.), для оцінки якого призначений. Тести, які не володіють валідністю, не пригодні для практичного використання. В сучасній психодіагностиці виділяють чотири види валідності:



1. Змістовна валідність.

Тест є валідним по відношенню до думки спеціалістів. Для визначення змістовної валідності використовуються експертні методи. Об’єктом експертизи є зміст тесту.



2. Очевидна валідність.

Валідність, з точки зору досліджуваних, яка є ознакою враження предмета вимірювання, має велике значення, так як саме вона, в першу чергу визначає відношення досліджуваного до обстеження.



3. Емпірична валідність.

Тест може служити індикатором (чи пророкуванням) строго визначеної психічної особливості чи форми поведінки людини. Для вимірювання емпіричної валідності тесту визначається коефіцієнт кореляції тестового результату із зовнішнім критерієм. Основним є питання про вибір критерію. Умовно виділяють три групи критеріїв:

1) експертна виробляє незалежне вимірювання властивостей психіки спортсмена й дає йому оцінку. Роль експертів виконують тренери. Однак, як показали спеціальні дослідження, експертні оцінки тренерів мають низьку валідність і надійність. У зв’язку з цим експертні критерії валідності використовуються рідко, переважно в тих випадках, коли неможливо, чи надзвичайно важко використовувати в якості зовнішнього критерія звичайні кількісні методи вимірювання;

2) експериментальна використовує в якості критерія валідності результати одночасного й незалежного тестування досліджуваних іншим тестом, яке вимірює ту ж властивість особистості, що й перший тест;

3) життєва - це характеристика реальної поведінки, яка на основі існуючих психологичних теорій вважається пов’язаною з вимірюючою властивістю. Наприклад, для тестів психомоторних здібностей використовуються показники успіху спортивної діяльності.

4. Концептуальна валідність.

Вона встановлюється шляхом доводу вірності теоретичних концепцій, які покладені в основу валідізиємого тесту. Перевірка концептуальної валідності тесту проходить три основних етапи:



1) визначається деяка теоретична концепція, яка пояснює виконання валідізиємого тесту;

2) з теоретичної концепції виводять одну чи декілька гіпотез, пов’заних з валідізуємим тестом;

3) проводиться емпірична перевірка висунутих гіпотез.

Стандартизація.

Вона представляє собою лінійне чи нелінійне перетворення тестових оцінок, сенс якого міститься у заміні вихідних оцінок новими, які полегшують розуміння й інтерпретацію тестових результатів. Частіше за все використовуються два види перетворення оцінок:



1) приведення їх до центронормірованого виду;

2) дискретизація.

Таким чином, ще перед використанням результати психодіагностичних вимірювань приводять до стандартної форми (трансформація у єдиний масштаб) і дискретизують (по визначеній шкалі, звичайно у 10 балів), співвідношуючи отриманий результат з високим, середнім й низьким рівнем вираженості аналізуємих якостей. Ці два види перетворень представляють собою послідовність кроків, які дозволяють надати результатам виміряний вигдяд, зручний для осмислення, інтерпретації й практичного використання.



Практичність.

До тестів додаються достатньо жорсткі вимоги. Вони повинні бути простими, економічними, ефективними. Для проведення багатьох тестів не потрібно попередньої спеціальної підготовки й навчання досліджуваних; тести економічніші згідно з вартістю апаратури й використовуємих матеріалів, а для проведення обстеження й обробки результатів потрібно відносно мало часу й персоналу обмежену кількість.



Прогностична цінність.

Тести є інструментом для прикладного дослідження, тому важливою вимогою до них є висока практична валідність.

Кожний тест повинен бути гідним для прогнозу хоча б одного зовнішнього критерію.
1.3. Психологічні основи відбору у спорті

Основу спорту складають три елементи:



- відбір;

- тренування;

- змагання.

Необхідність відбору обумовлена тим, що:

1) період активного спортивного життя людини невеликий (в середньому 5 -10 років);

2) індивідуальні особливості психіки (психічні функції, психомоторика, особливості особистості) не усім дозволяють досягти високих спортивних результатів у потрібні строки. Наприклад, з 10 000 дітей, які почали займатися плаванням, тільки 3 досягають результатів майстра спорту міжнародного класу (МСМК).



Мета відбору - виявлення таких спортсменів, у яких процес тренування дав би максимальний ефект при мінімальній затраті часу.

Як стверджує В.М. Мельніков, основними методологічними принципами психологічного відбору в спорті є наступні:



1. Принцип системності. Він вимагає спільної розробки процедури відбору, вивчення психічних особливостей спортсменів високого класу, прогнозування результатів тренувань та спортивних досягнень.

2. Принцип наукової обґрунтованості. Правила відбору, сформульовані для конкретного виду спорту або для визначених змагальних ситуацій, не можуть бути використані без спеціальної наукової перевірки і глибокого теоретичного обґрунтування. Тільки наукова обґрунтованість методів і критеріїв відбору дозволяє уникнути серйозних помилок.

3. Принцип комплексності. Відбір в спорті - проблема багатопланова: соціальна, педагогічна, медична, економічна, психологічна. Рішення про долю спортсмена може бути винесене тільки на основі всього комплексу інформації.

4. Принцип пролонгованого динамічного відбору. Відбір в спорті повинен являти собою безперервний процес вивчення і діагностики важливих для спортивної діяльності психічних властивостей і якостей особистості. Таке вивчення проводиться регулярно протягом усього спортивного життя на різних етапах спортивного вдосконалення.

5. Принцип педагогічної цінності. Результати психодіагностичного обстеження спортсменів повинні використовуватись не тільки для відбору найбільш обдарованих спортсменів, але і для того, щоб керувати тренувальним процесом, покращувати умови для проведення змагань: цілеспрямована побудова процесів виховання і тренування, раціоналізація програм підготовки, регламентація навантажень, вдосконалення навчально-тренувальних засобів.

6. Принцип адаптивності критеріїв відбору. Критерії для прийняття рішення про придатність спортсмена повинні бути гнучкими, змінюваними. Потреба підвищити їх або знизити періодично виникає у зв'язку зі зміною вимог до спортсменів через зростання або зниження спортивної конкуренції у країні і на міжнародній арені.

7. Принцип гуманізму. Відбір повинен захищати спортсмена від непосильних для його психіки навантажень і розчарувань, пов'язаних з неправильним вибором виду спорту або спортивної спеціалізації.

8. Принцип актуальності. Розробка системи психологічного відбору необхідна і доцільна, тому що змагальні досягнення спортсменів істотно залежать не тільки від їх здібностей, але й від індивідуальних якостей психіки.

9. Принцип практичної корисності. Заходи по психологічному відбору повинні бути рентабельними за малими витратами на устаткування і підготовку кадрів.

Система психологічного відбору спортсменів

У систему психологічного відбору входить чотири етапи:



1. Формування цільових ознак.

Успішність спортивної діяльності може вирішити долю спортсмена при відборі в якості цільової ознаки. Цільові ознаки визначають зміст і розумність завдань відбору. Часто в якості цільових ознак виступають оцінки майстерності спортсменів з якої-небудь з кваліфікаційних систем: Єдина російська спортивна класифікація, Міжнародна спортивна кваліфікаційна система, конкурсна кваліфікація. Досвід роботи в даному напрямку вказує, що в значній мірі перспективніше в якості цільових характеристик використовувати об'єктивно й однозначно зареєстровані результати (секунди, очки, метри, кілометри або зайняте місце). У якості цільових ознак можуть бути використані також експертні тренерські або суддівські оцінки кваліфікації спортсменів. При зборі такої інформації слід дотримуватися вимог, що забезпечують їх надійність.



2. Вибір прогностичних ознак.

До прогностичних відносяться ознаки, які використовуються для прогнозу майбутніх значень цільових ознак. У спортивній психодіагностиці в цій якості виступають результати психодіагностичного обстеження спортсменів. За ними варто передбачати спортивну кваліфікацію, рівень досягнень, змагальну стійкість і інші цільові характеристики спортсмена.



3. Побудова моделі відбору.

Успішність спортивної діяльності не можна надійно передбачити тільки по одній якій-небудь прогностичній ознаці. Досягнення високих результатів у будь-якому виді спорту залежить одночасно від багатьох психологічних характеристик спортсмена. Вони відрізняються певною самостійністю і часто спеціально підбираються так, щоб показати різнобічний характер вимог спортивної діяльності стосовно до психічних якостей спортсмена. Щоб запропонувати спосіб відбору спортсменів, необхідно безліч характеристик об'єднати в одну (або, принаймні, в невелике число), яке б узагальнено характеризувало психологічну придатність спортсмена. Таким чином, створюється модель відбору.


4. Практика спортивного відбору.

Проведення спортивного відбору здійснюється за допомогою тестів, показники яких увійшли в інтегральну оцінку психологічної придатності спортсмена. Залежно від умов і використовуваних тестів форма обстеження може бути індивідуальною або груповою. При проведенні обстеження дотримуються дві обов'язкові умови: вмотивованість і стандартність.

Вмотивованість виражається в тому, щоб забезпечити позитивне ставлення і зацікавленість у результатах у обстежуваних: невимушена обстановка, гарний контакт між експериментатором і випробуваним. Стандартність означає, що обстановка, зовнішні умови і методи проведення обстеження повинні бути абсолютно однаковими у всіх опитуваннях. Досвід показує, що навіть невеликі зміни процедури обстеження можуть вплинути на одержувані результати. Після проведення обстеження результати обробляються, щоб отримати підсумкову оцінку психологічної придатності. Потім, в залежності від показників придатності спортсменів, їх результати звичайно розподіляють на три групи:

1) абсолютно придатні;

2) умовно придатні;

3) непридатні.

Наявність проміжної групи пов'язане з тим, що не завжди можна зробити однозначний висновок про придатність спортсмена. Граничні пороги визначаються виходячи з вимог відбору: відсів малоперспективних або вибір високообдарованих спортсменів і т.д. Зазначений підхід до психологічного відбору не є єдиним, але він вважається досить ефективним і дозволяє звести до мінімуму середню помилку. Відомо, що повністю спортивна обдарованість може бути оцінена тільки за результатами змагань, такий спосіб психологічного відбору носить імовірний характер.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка