Мета: дати поняття про те, що таке погані звички і як не набувати їх. Розвивати правильні погляди на життя і вміння дотримуватися принципової позиції щодо власного здоров’я. Виховувати хороші звички, які сприяють зміцненню здоров’я



Сторінка4/6
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5   6

Мета: формувати в учнів уявлення про працю як першооснову життя людини; допомогти усвідомити, що праця робить людину відповідальною, дисциплінованою; виховувати повагу до людей різних професій і бережливість до результатів праці дорослих .
Обладнання: фотовиставка «Так працюють наші батьки»; аркуші паперу, олівці, виставка книг з теми, конверти із завданнями .

Хід уроку
І. Організаційна частина.

Пролунав і стих дзвінок,

Починається урок.

Він і перший, і цікавий ,

Бо гостей зібрав чимало –

Тож і ми часу не гаймо –

Вже роботу починаймо!
ІІ. Повідомлення теми уроку.

Гра «Де я була?»

- Я бачила комбайн. Де я була?

- Я бачила багато книг. Де я була?

- Я бачила верстат. Де я була?

- Я бачила шприци. Де я була?

- Я бачила виставку. Де я була?

- Я бачила ведмедя. Де я була?
Вчитель: Що об’єднує ці слова? Прочитайте запис на дошці: «Землю прикрашає сонце, а людину – праця».

- Поясніть його значення.

- Отже, про кого і про що ми будемо говорити на уроці? (Відповіді учнів).
Вчитель: Ви правильно зрозуміли, що сьогоднішній наш урок присвячений праці і людям праці.
ІІІ. Вивчення матеріалу уроку.

1. Бесіда.

а) Життя – це праця і бережливість. Усі найцінніші винаходи людей – це результат їхньої наполегливої праці протягом тривалого часу. І зараз ми побачимо, як праця людини змінювала, удосконалювала речі, які нас оточують. Зверніть увагу на схему:


Руки – дошка – пральна машина – машина-автомат (вчитель пояснює).
б) Робота в групах. Наведіть свій приклад, як праця людей змінила їхнє життя на краще.
2. Робота з фотовиставкою.

Вчитель. Щоденно працюють і дбають про добробут сім’ї і ваші батьки. Розкажіть, будь ласка, про їхні професії. (Розповіді дітей).


3. Виступи батьків (перукар, електрик, механізатор, кухар).
4. Вчитель: А які ще професії людей вам, діти, знайомі?

- Кожен з вас, напевно, вже зараз мріє кимось стати.

- Виконаємо вправу «Політ у мрію». На чистому аркуші паперу «зобразіть», будь ласка, свою мрію: малюнком або словами (за бажанням діти озвучують написане чи намальоване).
ІV.Фізкультхвилинка.
5. Продовження бесіди:

- А що потрібно робити вже сьогодні, щоб ваші мрії здійснилися?

- Які риси характеру допомагають людині у досягненні мрії?

- Що відчуває людина, досягнувши бажаного результату від роботи?

- Чи доводилось вам переживати такі почуття?

Розкажіть про це.


6. Робота над оповіданням В.Сухомлинського «Проганий день».

(Сухомлинський В.О. Чиста криниця: Казки, оповідання, етюди: Для сімейного читання. – К.: Веселка, 1993. – С.166).


- Чому оповідання має таку назву?

- Людей яких професій згадує автор у творі?

- Що ж потрібно робити, щоб не було прогаяних днів? Дайте поради Петрикові.

- Чого вчить це оповідання?


7. Робота над прислів’ями: «Збери намисто».

а) Кожна група «збирає» прислів’я із окремих слів, пояснює їхнє значення.

- Маленька праця краща за велике безділля.

- Менше говори – більше роби.

- Бджола мала, а й та працює.

- По роботі майстра пізнаєш.

- Сумний день до вечора, коли робити нічого.
б) «Пантоміма». Для цих самих груп на аркуші (в окремих конвертах) написано по одному слову, яке означає професію людини. Завдання групі: за допомогою міміки, жестів один учасник повинен зобразити цю професію так, щоб всі учні класу здогадалися). Можливі варіанти: пожежник, актор, учитель, кондитер, продавець.
8. Гра з м’ячем: «Назви предмети». Вчитель кидає м’яч і називає професію. Той учень, який впіймав м’яч, повинен назвати три предмети, які стосуються цієї професії.
Зразок: Муляр – цегла, цемент, будинок…

Лікар – ліки, шприц, халат…


V. Підсумок уроку.

а) Бесіда:

- Чи сподобався вам урок?

«Дискусійна шкала»:

Про що і про кого ми говорили?

Які професії ви запам’ятали?

Чи є серед усіх професій якась одна – найголовніша? Доведіть це. (Вислови дітей).
б) Заключне слово вчителя про те, що всі професії важливі, потрібні і головне в кожній – добре знати своє діло, відповідально ставитися до своїх обов’язків.
Вірші про здоровий спосіб життя

Здоров’я

Здоров’я — розкіш для людини,

Найбільша цінність у житті.

Як є здоров’я день при днині,

Можливість є йти до мети.

Тоді є радість, щастя, диво,

Краса у крапельці роси.

Тоді людина йде щасливо

Серед безмежної краси

Й чарівність світу відчуває.

Для неї в хмурість — дні ясні.

Вона всі труднощі долає

Й співає радісні пісні.

Вона — здорова! Це чудово,

Бо їй нічого не болить.

Вона добро творить готова.

І це прекрасно! Можна жить!


Головне — здоровим бути —

Це потрібно всім збагнути!

Бо як є здоров’я й сила,

То весь світ людині милий.

Й думка в неї веселенька,

І тоді вона жвавенька.

Все їй хочеться робити,

І сміятись, і радіти.

А як тільки захворіє —

Зразу й сонечко тускніє.

Тому це запам’ятай

Й про своє здоров’я — дбай!


А як здоров’я зберегти?

Будь розумниця, дитинко,

І здоров’я бережи.

У кишені май хустинку

Й слів поганих не кажи.

Руки з милом мий щоденно

Після гри і до їди.

Та життя сприймай натхненно,

Будь здоровою завжди!


Як думав Василько...

Думав Вася, Танін брат,

Щоб здоровим стати,

Треба їсти — все підряд

І побільше спати.

Так Василько і робив,

Враз, як прокидався,

Щось жував він, їв і їв,

Просто — запихався.

Став гладкий — не підбіжить!

Та і йти не може...

Як такому в світі жить,

Хто тут допоможе?


Яку пораду треба дати Василькові, щоб стати здоровим і гарним?

Чому необхідно дотримуватись режиму харчування?

А що треба дітям їсти, щоб бути здоровими?
Як думала Оленка...

Думала Оленка так: щоб здоров’я мати,

Треба їсти їй буряк, пити чай із м’яти,

Їсти супчики й борщі, вареники з сиром,

І котлетки, й вергунці, але знати міру.

Прокидатись на зорі, зарядку робити,

Помагати у дворі, з дітьми в мирі жити.

Ще трудитися щодень, волю гартувати,

І завжди співать пісень, словом, не тужити!

Чемні говорить слова та людей вітати,

Добрії робить діла, менших захищати.
Чи правильно міркувала Оленка?

Чому треба привчатися до роботи?

Чому Оленка думала, щоб бути здоровою, то треба говорити хороші слова, вітатися...

Яке прислів’я говорить про те, що для здоров’я важлива добра думка?

Порівняй думки дітей і зроби висновок.
Бесіда «Народні звичаї»
Мета. розкрити значення слова «традиція»; розширити знання учнів про українські народні традиції; формувати шанобливе ставлення до родинних, шкільних, народних традицій; виховувати любов до рідного краю.
Учитель. Сьогодні ми поговоримо про народні традиції.
Тлумачний словник пояснює слово «традиція» як досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Це неписаний закон, якого дотримуються з давніх часів і який став загальною нормою у житті суспільства.
Поміркуйте, які ви знаєте традиції нашого народу, своєї сім’ї, родини, своєї школи... (Відповіді учнів.) У нашій школі, наприклад, традиційно проводиться Свято першого дзвоника, на якому зустрічають маленьких першокласників і вітають їх у школі. Також традиційно відбувається Свято останнього дзвоника, на якому розказують про успіхи учнів і прощаються з випускниками школи, кажуть їм напутні слова, зичать доброї дороги в житті. І ще багато може бути традицій у кожній школі — це і спартакіади, і предметні олімпіади, і вечори зустрічі з випускниками, і різні фестивалі тощо. Словом, у кожній школі є свої традиції, які склалися в процесі роботи від самого її заснування і до яких завчасно готуються всі учні. Це дуже добре, адже кожна така традиція організовує учнівський колектив, згуртовує його, зміцнює, здружує і передається як естафета наступним поколінням учнів. Це і є шкільна традиція.
А бувають ще свої традиції і в класі, адже діти проводять у школі багато часу і все їхнє дитинство та юність проходять у класному колективі школи. Тому за цей час і складаються певні традиції. І бажано, щоб це були хороші традиції, де панує доброта і взаємоповага, співчуття і щирість, де всіх єднає дружба і взаємодопомога, де діє правило: «Один за всіх і всі за одного».



Учень.

Живе традиція у класі —

Йде боротьба із лінню в нас!

Питання, що стоїть на часі,

Важке, та в нас хороший клас.

Усі долаєм перепони,

Бо з лінню боремося ми.

То ж діють в нас такі закони,

Щоб стать хорошими людьми.
Учениця.

І що ж ви робите, питаю,

Щоб лінь у класі не жила?

Б’єте її, ну я не знаю...

Якщо вона усе ж прийшла?
Учень.

Чудна! Тож ліні так не видно,

Вона невидимо пливе.

Та нам завжди буває стидно,

Якщо вона між нас живе.

Тому вчимося ми у школі,

Часу не тратимо дарма.

Гартуємо всі силу волі —

Тому і ліні в нас нема!

Учениця.


Вам, часом, нудно не буває,

Коли стоять погожі дні?

Як все цвіте, усе співає?
Учень.

Сказати чесно? Зовсім ні!

Важливо організувати

Навчання й відпочинку час.

І будеш все тоді встигати,

І в тебе буде все гаразд!



Учитель. Діти, подумайте, чи є традиції в нашому класі і які вони? Яку б традицію ви ввели у свій класний колектив? І що для цього потрібно? (Відповіді учнів.) Традиції класу не такі довговічні, як традиції школи, бо в класі учні живуть і навчаються 11 років, а школа може працювати і сотні років. А от народні традиції, які живуть у суспільстві, можуть налічувати і тисячі років. Вони склалися історично і випробувані часом, перевірені всім життям людей.


В основі народної традиції лежить досвід багатьох поколінь, все те найкраще, що люди несуть через життя з минулого в майбутнє.
Наші традиції прийшли з глибокої давнини, бо український народ дуже древній, багато тисяч років живе на цій землі, тому й традиції наші такі глибокі і давні. Але кожне покоління додавало до них щось своє, сучасне, передове, неповторне. Адже час не стоїть на місці, розвиваються суспільство і наука, люди отримують більше знань, більше різної інформації. Тому до тих традицій, які вже склалися, додаються нові промінці знань, пояснення. Сьогодні те, що люди колись відчували інтуїтивно, здобували методом випробувань і помилок, те, що до них приходило з досвідом, наука пояснює та підтверджує.
Чому ж сьогодні так важливо знати народні традиції? (Відповіді учнів.) Правильно. Ми — українці і живемо на землі наших предків, які любили, берегли і захищали свою землю, ми — їхні нащадки. І щоб не розірвався зв’язок з минулим, щоб продовжувалася наша історія, щоб впевнено йти в майбутнє, ми не маємо права втратити зв’язок поколінь, а мусимо пам’ятати, хто ми, якого роду-племені діти, знати добре своє коріння, мати під ногами міцну основу. Бо без минулого нема майбутнього. То які народні традиції ви знаєте, діти? (Відповіді учнів.) Почнемо з найвідоміших. Це поважне і трепетне ставлення українського народу до вогню, води і хліба. Народне прислів’я говорить: «Хліб — батько, а вода — мати». Тому й навчали малих дітей, що хліб святий і його не можна кидати на підлогу, гратися хлібом не можна, бо хліб — це життя.

Їж, сину, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину мій, до столу,

То пам’ятай, що хліб — це значить жить. Олександр Будаш
І до води вчили ставитися з великою повагою та шаною: «Не плюй у криницю, бо схочеш водиці напиться». А ще казали, що кожне джерело, що вибивається з-під землі, — це дар божий і його треба берегти й охороняти, щоб продовжувалося життя на землі. Від дорослих передавалося трепетне ставлення і до вогню, бо вогонь — добрий друг, який може стати злим ворогом, якщо його не поважати, а тому не раз навчали дитину: «Не плюй на вогонь, бо вавки на губах будуть» або «Не грайся з вогнем, бо вночі мокрим в постелі будеш».
Бережне ставлення нашого народу до хліба виявляється і в тому, що дорогих гостей народ зустрічає хлібом-сіллю на вишитому рушникові, цим найдорожчим даром матері-землі, який дає життя. Бо доброму гостеві нічого не шкода, а народ наш завжди був гостинний і добрий, щедрий і щирий у своїх почуттях.

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.

Хай буде в світі більше в нас братів.

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив! Олександр Будаш
Свою Вітчизну українці називають ненькою-Україною, бо Батьківщина для кожного рідна, дорога, як мати. Традицій в українців велика кількість. Це і вишивання рушників, сорочок, жіночих і чоловічих, та дарування цього скарбу найдорожчим людям: синам і донькам, своїм коханим нареченим. Це весілля і хрестини, це відзначення різних свят: Різдва, Водохреща, пробудження природи, Івана Купала, Маковія і багато інших, в яких тісно переплелися між собою християнська і язичницька віра народу, його погляди на цей казковий світ та гармонію природи рідного краю і велика любов до життя, до цього чарівного і незбагненного світу. І традиційно кожне свято супроводжувалось красивими піснями, таночками та народними іграми, без яких життя здавалося б зовсім безбарвним, пісним і холодним. Тому-то в українців так багато пісень, на всі випадки життя, бо пісня — це також наша традиція.
Учень.

Традиції народу — це велике диво,

Яке струмить з глибин у майбуття.

Їх знаючи, народ іде щасливо

І впевнено у непросте життя.

В традиціях живе душа народу,

Великий зміст закладений у них.

Народ наш любить й береже природу

Та рідну пісню і веселий сміх.

Учениця.


І щире слово, й жарти іскрометні,

Легенду й казку, що в душі пливе.

І пам’ятає подвиги безсмертні,

А добра слава у віках живе.

Традицій у народу є багато,

Бо довго ми живемо на землі.

І нам їх треба добре пам’ятати,

Запам’ятати, поки ми малі.

Учень.

Й нести з глибин віків у день прийдешній,



Бо без минулого немає майбуття.

Щоб в правді й вірі, в доброті сердечній

Творити нам історію життя.

Щоб й далі рідну землю нам любити,

Поля і гори та вишневий цвіт.

У волі й славі на землі цій жити

І українцями іти у світ.

Учитель. Традицій є так багато, що й не перелічити. Вони не тільки є у державі, а й у кожній родині. Згадайте, які традиції живуть у вашій сім’ї. (Відповіді учнів.) Так, і зустріч Нового року, і святкування Різдва та Великодня, на ці свята і їжа традиційна готується. Традиційне і прикрашання оселі на свята, наприклад на Новий рік — ялинка, на Зелені свята — лепеха та різне пахуче зіллячко. Традиції існують у спілкуванні людей, наприклад при зустрічі — вітатися за руку, як заходиш у приміщення — чоловікам скидати капелюха... І багато інших традицій можна пригадати. Це і буде вашим завданням: розпитати своїх бабусю, дідуся, маму чи тата про цікаву традицію і записати розповідь про неї. Потім кожен прочитає свою розповідь. Таким чином ми поповнимо свої знання, розширимо світогляд, бо знатимемо більше цікавого про наш український побут, про традиції нашого народу. Знання традицій збагачує людину, наближає її до пізнання історії рідного краю, до свого народу, робить її мудрішою, а душу — світлою.



Година спілкування «Вчимося етикету»
Мета: вчити дітей правильно спілкуватися з однолітками і дорослими, ввічливо поводитися, шанобливо звертатися до людей, виховувати учнів гідними громадянами.
Обладнання: малюнки, на яких зображені діти (тварини), що б’ються, кричать; діти, котрі поводяться чемно, граються, виконують колективно певну роботу: працюють у читальній залі або за комп’ютером, малюють, співають... (Учитель добирає малюнки на свій розсуд.) Книжки або аркуші з короткими творами інформативного характеру для читання і переказу учнями.
Учитель. Діти, ми зараз розглянемо малюнки, на яких зображена різна поведінка дітей і тварин. Ви розгляньте їх і зробіть висновки: що вам подобається, а що ні, чому одні малюнки приємно розглядати, а другі викликають у вас сміх, розчарування, неприємні спогади. (Діти розглядають малюнки.)
Учитель. А тепер ми з вами обговоримо те, що побачили на малюнках. (Учитель ставить запитання до кожного малюнка, а діти висловлюють свої думки, зазначають, що їм подобається, а що ні і чому.)
Є така казка про двох горобців, що знайшли одне зернятко і почади його відбирати один в одного, бо кожному кортіло з’їсти. Дійшло до бійки. І поки вони чубилися, кричали, сварилися, прийшла курка і з’їла те зернятко. А потім ще й посміялася над ними, кажучи: «Поки дурні билися, то розумні поживилися». Ось така казка. Вона дуже схожа на правду про деяких дітей, котрі не вміють належно спілкуватися, а всі проблеми намагаються вирішити криком, бійкою і лайкою, хоч і знають, що роблять собі гірше. Та й не раз ви самі спостерігали, як чубляться горобці, як не миряться часом собаки, як скубуть одна одну ворони, і при цьому всі вони голосно кричать. Та це тварини, вони не знають про те, що всі питання можна вирішити спокійно, без крику і бійки. Тварини вирішують свої проблеми на рівні інстинкту і здіймають крик і бійку переважно за їжу, за самку чи самця або за своє гніздо.
Людина — зовсім інше. У людей, крім інстинктів, є ще великий дар — розум, мова, культура, правила поведінки. Людина вміє володіти своєю поведінкою на високому культурному рівні, бо вона має слово, знає правила, що їх виробило людство за тривалий історичний період, уміє спілкуватися із собі подібними. Ось про це ми сьогодні і поговоримо, щоб Навчитися спілкуватися з однолітками та дорослими і виробити в собі звичку бути культурними.
Що таке спілкування? Спілкуватися — означає підтримувати взаємні стосунки, діловий, дружній зв’язок із ким-небудь; контактувати. Розуміти один одного; порозумітися. Об’єднуватися для спільних дій. То як нам контактувати одне з одним, щоб не бути схожими на тих двох горобців? (Відповіді учнів.)
З дітьми вам спілкуватися простіше, бо можна просто сказати «Привіт!» при зустрічі й усміхнутися, а дорослій людині треба сказати «Доброго дня!», «Доброго вечора!» чи «Доброго ранку!», посміхаючись і дивлячись у вічі. Дорослій людині привітання «Привіт!» не сподобалося б. До кожної людини треба звертатися з повагою — це перше правило спілкування. До дорослих на Ви. І не: «Тітко!», «Дядьку!», бо це не ваші родичі, а чужі люди, і ви не їхні племінники, тому звертайтеся шанобливо: «Пане», «Пані». А до дітей треба звертатися гарно по імені, наприклад, Таню, Танечко, Сашко, а не Танька, Сашка. І коли ти правильно, з повагою звертаєшся до людини або розмовляєш з нею, то і сам заслуговуєш на повагу від людей. Люди тебе починають поважати за те, що ти вихований. Отже, коли ти правильно і шанобливо звертаєшся до людей, то й сам до себе ставишся з повагою, бо тобі важливо, щоб про тебе гарно говорили і думали люди — ти себе поважаєш. А це також важливо для людини. І той, хто себе поважає, нічого поганого не зробить, бо йому буде соромно, адже він цінує думку інших людей. Ніколи не забувайте вживати у мові «чарівні» слова, що свідчать про вашу культуру. Давайте пригадаємо їх! (Діти називають «чарівні» слова: дякую, на добраніч, до побачення, прошу, будь ласка, перепрошую, вибачте, пробачте...)
Коли ви йдете з дорослими, то слід вітатися з усіма, з ким вітаються дорослі, навіть коли ви їх і не знаєте — таке правило етикету. А коли дорослі розмовляють між собою, то чи можна вступати в розмову або переривати її своїми запитаннями? Звичайно, ні! Вихована дитина, котра себе поважає, цього не зробить. Говорити з людьми треба думаючи, щоб не образити словом. Бо словом іноді можна людину не лише образити до глибини душі, а й навіть убити. Недаремно в народі кажуть, що меч глибоко ранить, а слово — смертельно. Від меча залишається рубець на тілі, а від слова — в душі. Тому перш ніж щось сказати — сім раз відмір, а раз відріж.
Нині в певних колах людей поширене вживання брутальних слів — це не прикрашає людину, не збагачує її духовно, не робить мудрішою і кращою, а навпаки, збіднює мову та інтелект. Людина стає гіршою і навіть частіше хворіє. Бо давно вже доведено, що слово і думка матеріальні, вони несуть в собі як позитивну, так і негативну інформацію, яка має великий вплив на людей. Брутальні слова, лайка, погані думки несуть у світ негативну енергію, що збирається над тими людьми, які це говорять і так думають. І коли негативної енергії вже забагато, то вона і вселяється у людину у вигляді хвороб, нещасних випадків, а то й смерті. То хіба людина, котра себе поважає, буде користуватися такими словами? Чи стане виношувати в собі погані думки? Звичайно, ні! Навчіться себе поважати — це дуже важливо в житті.
Учень.

Так чудово навесні, як квітне сад —

Чути спів пташок, дитячий сміх.

Як приємно, коли скрізь і мир, і лад,

Щире розуміння поміж всіх.

Між людьми панує світла доброта,

І любов серця нам зігріва.

Мова гарна, щира, мудра і проста

І звучать в ній чарівні слова.
Учениця.

І звертання чудові лунають у нас:

Таню, Галю, Іванку, Петрусю.

Так спілкуються діти усі повсякчас.

Я сказати про це не боюся.
Учениця.

Ще «Спасибі», «Дякую» звучить,

І «Будь ласка!» чути кожен день.

З цим чудово і приємно в світі жить,

І дружити, і співать пісень!
Учень.

Ви придумали усе! Так не бува!

Я не так звертаюся, не так!

І які там чарівні слова?

Інші говорити я мастак!

Петька, Танька, Сєрий і Малий —

Так на вулиці ми кличемо дітей!

Ще Невдаха, Дурень і Кривий —

Поза очі називаємо людей!

І чого б це величати став я всіх?

І без цього у житті я обійдусь.

Не культура то ніяка, просто сміх!

Я і з лайкою прожити не боюсь.

Учениця.


І не соромно тобі такому буть,

Без царя в дірявій голові?

Ти ж в людськім суспільстві! Не забудь!

А навколо люди всі живі.

Й так, як ти поставишся до них,

То й до тебе віднесуться так.

І не раз піднімуть ще на сміх,

Тож побачимо, який то ти мастак!


Учень.

Як відвернуться від тебе і підуть,

Не розрадять у твоїй журбі.

І коли руки не подадуть,

Я побачу, буде як тобі!

Тож сьогодні краще не скачи,

Не геройствуй, а берись за ум.

Й спілкування правила учи,

Щоб не взяв тебе колись великий сум.
Учениця.

Ти малий, а потім підростеш

Й стане соромно за себе і не раз.

І з яким ти багажем у світ підеш?

Тож учися, поки є ще час!

Бо життя прожить — не поле перейти,

Не геройствуй, а запам'ятай,

Що по-людськи мусиш жити ти,

А тому всі правила вивчай!
Учитель. Уміння спілкуватися вимагає майстерності й сили волі, знань і творчості, терпіння і сили духу. Людина, котра вміє це робити, може переконати кожного у своїй правоті, вміє змусити іншу людину думати і творити добро, вміє обеззброїти озброєного, може надати сили тому, хто її втратив. А це нелегка справа і вчитися цього треба з самого дитинства. Щоб правильно спілкуватися з людьми, замало лише одних знань, а ще треба змусити інших слухати себе. Для цього потрібно знати певні секрети, як-от: щоб на тебе звернули увагу, не треба кричати на все горло і казати при цьому: «Слухайте!» А навпаки, потрібно тихо, але твердо сказати своє слово та зі знанням справи гарно почати розповідати про те, що хотів. І говорити намагайся гарною мовою, не збиваючись, без слів-паразитів, щоб іншим було зрозуміло та цікаво слухати і твою мову, і ту інформацію, що її хочеш донести.
У вас на партах є книжки (аркуші) з цікавою інформацією. Прочитайте своє завдання і донесіть його до учнів. А потім ми визначимо, у кого краще це вийшло. (Діти читають короткі статті, які потім 4—5 дітей розкажуть перед класом. Після того роблять висновки, у кого що було добре, а що не дуже і як треба зробити.)
Учитель. А тепер ми поговоримо про шкільний день. Запрошуємо до слова чотирьох учнів, один з них розповість шкільну історію, а решта, що вийшли, будуть її обговорювати. Ми будемо стежити, як вони спілкуються між собою, і скажемо, що нам сподобалось, а що ні. (Історія може бути із життя класу, що сталася напередодні, щоб усі її знали. Вчитель пригадує її.)
Спробуйте зробити висновок, як треба спілкуватися з однолітками і дорослими людьми. (Діти говорять те, що запам’ятали.)
Ось ми і дійшли висновку, як треба спілкуватися між собою і з дорослими. (Учитель вивішує плакат з правилами.) Прочитайте і запам’ятайте, що ви живете серед людей і ви — люди. А кожній людині притаманна культура того народу і того суспільства, в якому вона живе. Ми — українці, люди з високою і давньою культурою. Отож несіть у світ усе найкраще, найсвітліше, добре і мудре, що є в нашого народу, бо ми того варті.
Правила спілкування

Ставтеся один до одного і до всіх людей з повагою.

Поважай себе, бо ти — Людина.

Дотримуйся правил гарного тону при спілкуванні.

Дивись людині в очі, коли вітаєшся і розмовляєш з нею.

Говори чітко і спокійно, стеж за силою звуку, ніколи не підвищуй голос, не кричи — це негарно.

Вживай «чарівні слова» в мові, у звертанні до дорослих людей та однолітків.

До дорослих людей звертайся на ВИ!

Ніколи не вживай у своїй мові нецензурних, брутальних слів, адже це не прикрашає людину, а навпаки, принижує її, збіднює її мову та інтелект.

Ніколи не перебивай розмову людей, а дочекайся, коли розмову закінчать.

Коли розмовляють дорослі, не слід втручатися у їхню розмову і щось додавати своє, заперечувати чи стверджувати, коли тебе не питають.

Говорити треба завжди правду, бо брехня не робить тобі честі, і вона завжди вилізе на поверхню. Недаремно народна мудрість каже: «Шила в мішку не сховаєш».

Найбільша сила — це розум. Тому треба послуговуватися цим правилом у житті.

Бесіда «Подарунки»


Учитель. Діти, ви любите одержувати подарунки? Звичайно, про що це я питаю? Хто ж не любить їх одержувати! Особливо під Новий рік, на день народження, у день Святого Миколая і щодня протягом року.
Що ж таке подарунок, який він має бути, для чого його дарують людям, як на вашу думку?
Подарунок може бути різним, залежно від того, кому і коли ви його даруєте. Та до всіх подарунків є одна вимога: всі вони мають даруватися з великою любов’ю і від щирого серця.
Подарунок може бути великим і маленьким, дорогим і дешевим, дуже привабливим, красивим і зовсім скромним. Його можна купити в магазині, а можна зробити власноручно, але цінність подарунка не зменшиться, якщо в нього вкладена душа, ваша любов і ласка, повага до того, кому він призначений. Сам подарунок, деколи, не має великої цінності, а цінна для людей ваша увага, турбота, тепло вашого серця, любов, з якою ви ставитесь до людини. Отже, запам’ятайте це, будь ласка.
Учень.

День народження — це свято!

Щастя й радості — без меж!

Поздоровлень так багато

Й подарунків гарних теж!
З бантами усі пакунки,

На листівках є вірші.

Головне, що подарунки

Йдуть від самої душі.


Так багато в них любові...

Може, я й не заслужив?

А тепло у кожнім слові

Йде від друзів і батьків.


Учитель. Я вам хочу сказати сьогодні про те, що найбільшою радістю для людини, для мене, принаймні, — дарувати подарунки, а не тільки приймати їх! Ви вірите? Дехто вірить, бо вже зрозумів, відчув цю радість — дарувати подарунок, а разом з ним і щастя, любов, ніжність, ласку. Дехто ще сумнівається і не вірить мені, правда? Та я вам хочу розповісти просту історію про себе, як я зрозуміла, що дарувати подарунки — це найбільше щастя. Ось послухайте.
Я, будучи маленькою, як і всі діти, дуже любила подарунки. Особливо чекала Нового року, бо в цю ніч мені Дід Мороз клав під ялинку щось дуже заповітне і найкраще! Як я чекала цієї миті! Так, як і кожен з вас, я знаю. І свій день народження я теж чекала, мені так хотілося, щоб усі люди про це знали, а я одержувала подарунки. І кожного дня я чекала свого тата з роботи, вибігала до хвіртки по десять разів, бо ж знала — тато принесе мені обов’язково гостинця «від зайчика». І тато щодня, повертаючись із залізниці, а саме там він працював, приносив мені окраєць хлібця, що залишався у нього від обіду, грудочку цукру чи цукерочку і казав: «Це від зайчика!» Як же я раділа! Мені було дуже цікаво, як це зайчик розмовляв з татом, що казав, де зустрічався? А тато весело дивився на мене, пригортав і казав, що зайчик завжди чекає його біля кущика по дорозі додому і дає гостинця такій добрій і слухняній дівчинці. То хіба можна було бути поганою чи неслухняною? Я старалась, бо ж нікому зайчик не давав гостинці, лише мені! Це було так приємно і радісно. Минали роки, я підростала і більше розуміла. Настав час, коли гостинці «від зайчика» стали для мене веселою казочкою. Та коли тато часом і виймав зі своєї робочої сумки з прапорцями залізничника якийсь подарунок, то обов’язково усміхався найщирішою у світі усмішкою і казав: «Це від зайчика». І моє
серце наповнювалось такою радістю, таким невимовним світлом і теплом, що цього забути неможливо. Його очі промінились веселістю, щастям і радістю.
В школі я вперше зрозуміла, що робити подарунки іншим — це теж приємно і радісно. Згадую, як ми з сестрою збирали вперше гроші (копійки, які економили на сніданках), щоб мамі на 8 Березня купити подарунок. Сестричка мене вчила, бо ж була старша, вона вміла змусити себе обійтися без булочки чи пиріжка на перерві, а я все ніяк не могла зекономити. Та згодом і я навчилась. Нарешті, перед святом, ми назбирали потрібну суму на подарунок мамі. Як же радісно мені стало на серці, коли ми купили той подарунок! Це було щось таке, що словами не передати. Я не могла дочекатись свята, мені так хотілось вручити мамі подарунок! І коли ми з сестричкою його подарували, а мамині очі зволожились від щастя і радості, коли мама обняла нас обох і розцілувала, тоді я вперше в житті зрозуміла, що більшого щастя на світі немає, як приносити і дарувати радість дорогим людям. Це справді — щастя. З того часу було багато такого у моєму житті, коли я переконувалась, що дарувати людям подарунок набагато приємніше, ніж отримувати.
А з вами таке траплялось уже, діти? (Розповіді дітей).
Я пам’ятаю, як у нашій школі перед Новим роком у коридорі виставляли величезний ящик з прорізом у кришці для вітальних листівок. Майже місяць стояв він, а всі школярі щодня кидали туди новорічні листівки з привітаннями. Вітали кожного вчителя і кожного учня. А підписували їх з великою любов’ю, щоб дорогим тобі людям приємно було прочитати, щоб їхнє серце зраділо і на душі потепліло. А вже на святковому вечорі поштар учень-старшокласник розносив їх і вручав учителям і дітям. Всі були приємно здивовані, бо одержували тих вітань стільки, що не поміщались у руках! І в кожній листівці була любов, повага — а це так приємно всім. Настрій піднімався, а ми намагались зрозуміти, чиє вітання найбільше принесло радості. Та розуміли лише одне, що було приємно нам усім: і тим, хто посилав, і тим, хто одержував вітання.
Чи вмієте ви підписувати листівки, діти? (Діти розказують, як підписують листівки, які побажання пишуть).
Запам’ятався мені на все життя один випадок із шкільного життя. Якось я ненароком почула розмову нашого директора з учителями. Він зустрівся з ними в коридорі школи під дверима класу, з якого я збиралася виходити, і радісно повідомив, що перед святом вручить подарунки не тільки дітям-сиротам і напівсиротам, а й тим, кому дуже важко матеріально живеться. Це він повідомив з такою радістю! Директор сказав, щоб нічого не казали дітям, бо це мало бути сюрпризом для всіх. Я теж нічого нікому не сказала, хоч мене аж розпирало від радості, дарма, що ті подарунки призначались зовсім не мені, але радості я одержала не менше, бо вже добре розуміла, що означали ті подарунки для дітей. І як же ми всі раділи за тих дітей, які одержали напередодні свята новенькі платтячка та сорочечки, туфельки та черевики. Справді, дарувати радість іншим — це велике щастя! На все життя я запам’ятала щасливі очі директора і вчителів нашої школи. Це були важкі роки, але як же люди вміли і хотіли радіти, як прагнули допомогти один одному, подарувати хвилинку щастя. З того часу якось і не стояло переді мною питання: дарувати подарунок чи ні. Я точно знаю, що маю подарувати всім, кого люблю і поважаю. І, можливо, мій подарунок зовсім дрібний і сам по собі небагато вартий, але я думаю про тих людей, кому його дарую, я їх люблю всім серцем і мій дарунок від щирої душі, зігрітий любов’ю, теплом мого серця. Тому людям принесе радість сам факт, що хтось у цьому світі думає про них, що є хтось, хто їх любить і поважає, а це — дуже приємно.
1 учень.

А для мами на свято я квіти куплю,

Хай вони їй зігріють серденько!

Ще матусі картинку гарненьку зроблю,

І у свято порадую неньку.
І для тата свого подарунок зроблю,

Я йому краєвид намалюю.

Бо матусю і татка я дуже люблю —

Обніму, пригорну, розцілую!


2 учень.

Тим, кого в світі найдужче люблю,

Я б зірки дарував з небосхилу.

Стану вченим, розумну ракету зроблю,

Загартую і розум, і силу,
І відправлюсь у космос — в далекий політ,

Щоб у нім зірочки позбирати.

Подарую я рідним і любим — весь світ,

Особливо для мами і тата!


Учитель. Отож, дарувати подарунок тим, кого ти любиш найбільше — це щастя і задоволення. Я вас, діти, ще не переконала? Спробуйте подарувати найріднішим людям щось зроблене своїми руками, ви ж уже щось вмієте, правда? А розповідаю я про це, щоб ваше серце відчуло щастя і радість від того, що ви комусь подаруєте тепло, любов і увагу. Спробуйте! І ви переконаєтесь, що дарувати подарунки приємніше, ніж отримувати!
Щасти вам, мої любі діти! Будьте щедрими на любов і увагу, на тепло і шану до інших людей!

Правила поведінки з газовими печами, плитами. Не можна робити декілька робіт одночасно, коли включена газова плита. Що робити, коли відчуєш запах газу в приміщенні. Газова служба — 104

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка