Механізми відповідального врядування



Скачати 53.92 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір53.92 Kb.

Опубліковано в Матеріалах другої жіночої конференції “ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ І МИ” / Організатори: Жіноча організація “Взаємодія”, „Ліга жінок-виборців 50Х50”, Львівська філія МАУП в рамках проекту „НАМ НЕ БАЙДУЖЕ НАШЕ МАЙБУТНЄ” за сприяння Альянсу Партнерства „Каунтерпарт” та Агентства Міжнародного Розвитку США. Львів, 16 березня 2002 р. – Львів, 2002.


МЕХАНІЗМИ ВІДПОВІДАЛЬНОГО ВРЯДУВАННЯ.


Антоніна Колодій

доктор філософських наук,

професор

Задекларована в заголовку тема є дуже об'ємною, адже механізми врядування мають пронизувати усю політичну систему, а їх формування залежить від функціонування громадянського суспільства. Важливими аспектами цієї проблеми є:



  1. Формування органів влади. Чесність, конкурентність виборів та раціональність поведінки виборців.

  2. Організація діючих структур влади. Опозиція, її утворення і статус. Демократичні самообмеження влади.

  3. Інформаційне забезпечення: а) чесної змагальності на виборах і в системі правління; б) поінформованості й компетентності громадян.

  4. Судове забезпечення процесів формування та здійснення демократичної влади.

Головним чином, я зупинюсь на формуванні й типах опозиції та перспективах її утворення після виборів –2002.

Отже, сучасна демократія — представницька, ліберальна, правова. Джерелом влади є народ, який делегує повноваження своїм обранцям і контролює їх за допомогою чесних регулярних виборів, а також спостереження за відкритим, публічним політичним процесом, коли зловживань владою неможливо приховати. Таким намірам, якби вони з'явилися (а від цього не застрахована жодна країна) має протидіяти конкурентність, аналогічно як вона це робить на економічному ринку (обманщики, махінатори в умовах розвиненого ринку програють, бо з ними ніхто не хоче мати справи).

В системі влади конкурентність забезпечує опозиція.

Її цивілізоване функціонування вима­гає до­сяг­­нення в суспільстві згоди щодо того, що той, хто здобув перемогу на виборах або має більший вплив на владні структури, не вико­ристає тимчасову перемогу, щоб усунути з політичної арени тих, хто програв вибори. В цьому сенсі демократична влада схильна до і здатна на самообмеження.

Опо­зиція, своєю чергою, зобов’язується поважати право переможців приймати рішення, якщо вони й не узгоджуються з її поглядами. Тобто, мова йде про лояльну (системну) опозицію.

Досягнення угоди між правлячими партіями та опозицією про взаємодію на засадах ло­яль­ності залежить від багатьох чинників — соціальної структури, розмежування політичних сил, ступеня політичної стабільності, рівня політичної культури, взаємної довіри, бажання й готовності правлячої еліти та опозиції йти на компроміси. Отже, що таке справжня опозиція?

Справжня опозиція — це та політична сила, яка здатна прийти до влади шляхом виборів, оволодіти системою державного правління, і зберігши напрацювання попередніх урядів, виправити їх помилки, скоригувати курс так, щоб підвищилась ефективність державної політики, щоб були розв'язані проблеми, яких попередня правляча сила не могла розв'язати.

Антисистемна опозиція — деструктивна, адже вона хоче змінити не лише людей при владі й політичний курс, а й усю систему стосунків (приватну власність на державну, демократичні інститути, нехай поки що формальні, на «владу рад» чи «диктатуру пролетаріату», державну незалежність на «новий союз»).

Важливим є ще одне питання: опозиція проти кого?


  1. Проти правлячої політичної сили і курсу, який вона проводить — системна;

  2. проти політичного (й ширше — суспільного) ладу — не(анти)системна;

  3. проти окремої особи (осіб) в уряді —несерйозна і навряд чи взагалі «опозиція»; хоч завдання поміняти людей при владі — цілком достойна мета для будь-якої опозиції; особливо, якщо правлячі сили не дотримуються демократичних принципів; але тільки як засіб, як перший крок;

  4. проти «влади», від якої народ та інтелігенція відчужені і ставляться або як до своєрідного втілення зла, демонічної сили, якій можна тільки протистояти, або як до джерела усіх благ, до якого треба усіляко підлещуватись. Спотворений вислів «влада», замість широкого «уряд», або точнішого вказання на конкретні органи чи гілки влади, відображає наші спотворені реалії. «Влада» — це фетиш, це щось абстрактне, чуже та незмінне.

В демократичному суспільстві такого об’єкта (чи суб’єкта) немає. Є владні відносини, є органи (структури, інститути) влади: УРЯД (у широкому сенсі, колись притаманному українській мові), Президент, Верховна Рада, суди, місцеві та регіональні органи врядування і т. д. Навіщо одну особу, посаду, інститут перетворювати на щось всесильне й всеосяжне, підтверджуючи в той спосіб його необґрунтовані претензії на таке володарювання?

До речі, за демократії опозиція — у владі, а не поза нею. Опозиція виконує роботу з управління країною: вишукуючи слабкі місця в стратегії чинного уряду й розробляючи альтернативу на майбутнє.

Як має формуватись уряд і звідки має взятись урядова більшість і опозиція?

Опозиція формується так само, як і уряд: на основі виборів, шляхом поділу депутатів парламенту на правлячу більшість та опозиційну меншість (їх може бути не одна, а дві або й більше, однак має бути основна, "справжня" опозиція, що має шанси і готується до здобуття влади на наступних виборах).

Уже в період виборчої кампанії президентська команда робить масовану атаку на суспільну свідомість через ЗМІ щодо потреби у формуванні більшості. Причому, як щось само собою зрозуміле підкреслюють, що ця опозиція мусить бути пропрезидентська, інакше, мовляв, не може бути ефективної політики. Тут виникає 3 питання:


  1. Які свої плани (програмні вимоги реформаторського плану) хотів, але не зміг провести Президент через попередній парламент? Відповідь: тільки ті, що стосуються розширення його повноважень. Але Конституція України уже й без того наділила Президента надмірними, неврівноваженими повноваженнями.

  2. Як може претендувати на те, щоб бути ядром цієї більшості, сила, котра під час виборчої кампанії має усього 5-8% симпатиків?

  3. Для чого проводяться парламентські вибори, якщо більшість має все одно формуватися «під чинного Президента»?

Отже, потрібно усунути головну ваду механізму розподілу влади в чинній Конституції: невизначеність питання про те, з кого, з яких політичних сил має призначатись Прем'єр-міністр та Кабінет міністрів. Нормально, щоб уряд був похідним від більшості, але більшість має бути похідною не від Президента, а від результатів виборів. Саме після виборів має сформуватись урядова коаліція партій у парламенті. Її участь у формуванні уряду є найкращим стимулом для формування і стійкого існування такої коаліції. Незалежно від того, хто виконує функції Президента, коаліція більшості має бути самодостатньою.

Чи важливо, які особистості перебувають при владі? Так, важливо, а у перехідний період, доки не врегульовані механізми відбору цих особистостей, — дуже важливо!



Проте опозиція не може здобути перемогу, не організувавшись на одній платформі, а виступаючи тільки проти особи. Слід пам’ятати тезу Аристотеля про те, що держав­ні дiячі й законода­вці, прагнучи покращити iснуючий полiтичний порядок, повинні знати не лише те, що є най­краще, але й те, що є можливим за iснуючих обставин.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка