Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка5/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Основний зміст та послідовність визначення результатів Концепції містить в собі наступні моменти:

- складання короткого плану аналізу стану військово-патріотичного виховання молоді та його результатів, розробку методичних матеріалів і документів для його проведення, визначення переліку його найважливіших напрямків, найзначніших заходів і проблем, які необхідно ретельно дослідити;

- збирання інформації про стан військово-патріотичного виховання молоді і його результати, про ефективність вживаних заходів, про участь в них як організаторів, так і різних категорій дітей та молоді;

- аналіз ефективності роботи безпосередніх організаторів військово-патріотичного виховання, виконання ними окремих завдань, певних функціональних обов’язків тощо;

- аналіз і оцінка дієвості військово-патріотичного виховання з різними категоріями, групами молоді. При цьому визначаються як кількісні (кількість заходів, рівень охоплення учасників, класифікація заходів за видами та ін.), так і якісні показники (ефективність заходів, зміна ситуації після їх проведення, заходи, здатні надавати найбільш формуючий, інформаційний, мобілізуючий вплив);

- визначення висновків про стан військово-патріотичного виховання молоді і його оцінка, формулювання певних завдань та заходів з його подальшого покращення.

В них віддзеркалюються:

- загальна оцінка стану військово-патріотичного виховання молоді і досягнутих результатів, їх порівняння з попереднім періодом (краще, гірше);

- рівень відповідності веденої роботи висунутим вимогам, вирішуваним завданням, наявним можливостям; передові і відстаючі в підготовці і проведенні основних заходів; невикористані можливості, засоби, упущення, недоліки і т.і.; першочергові завдання, на виконання яких необхідно зосередити основні зусилля.

VIII. Керівництво військово-патріотичним вихованням в ТСОУ.

Керівництво процесами військово-патріотичного виховання в ТСОУ з боку держави здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування – через регіональні і місцеві ради відповідних відділень ТСОУ.

Загальне керівництво та загальний контроль за всією діяльністю ТСОУ з військово-патріотичного виховання здійснює Голова ТСОУ.

Голова ТСОУ надає одному зі своїх заступників повноваження для організації роботи з військово-патріотичного виховання і визначає відповідний структурний підрозділ в апараті Центральної ради ТСОУ.

Заступник Голови ТСОУ, уповноважений на організаційну роботу з військово-патріотичного виховання, відповідає також за роботу щодо створення та функціонування центрів військово-патріотичного виховання і підготовки до військової служби.

На регіональному та місцевому рівнях керівництво і контроль за діяльністю регіонального (місцевого) відділення ТСОУ з військово-патріотичного виховання здійснює керівник регіонального (місцевого) відділення, який надає одному із заступників повноваження щодо організації роботи з військово-патріотичного виховання і визначає відповідний структурний підрозділ в регіональному (місцевому) відділенні ТСОУ.



IX. Джерела фінансування заходів Концепції.

Для вирішення завдань, висунутих Концепцією, передбачається забезпечення послідовного та стабільного збільшення витрат на підтримку заходів ТСОУ з військово-патріотичного виховання, у тому числі створюваних центрів військово-патріотичного виховання і підготовки до військової служби.

Фінансування витрат має здійснюватися за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших позабюджетних коштів.


Вплив транскордонних взаємовідносин країн на патріотизм громадян України
Лепський М.А.

доктор філософських наук, професор, декан факультету соціології та управління Запорізького національного університету
Сучасні проблеми патріотичного виховання громадян України – це є відповідь на питання про цілісність, суверенність, єдність та розвиток нашої країни. Виклики патріотизму як розрив між соціально-структурною верхівкою та усім іншим народом, штучно створений горизонтальний конфлікт з Донецькою та Луганською областями, анексія Криму, дія корупційних схем, що як «паразити соціального організму» виснажують країну, неефективність та незрозумілість реформ, які розпорошують сили народу – все це загрози існуванню держави, яка ще не стала для народу своєю, але це і фактор об’єднання народу у державотворенні задля гідного життя нашого народу.

На минулій конференції на пленарному виступі автором цих рядків були зазначені формати інтеграції, найкращі та найгірші формати, останні могли привести до зовнішніх насильницьких дій та внутрішнього протистояння в Україні. Тоді представник Міністерства обіцяв мені, що буде жалуватись на мене керівництву ЗНУ, нібито не можна ставити під сумнів дії Уряду Януковича (і куди ж вони поділися). В ніч на сумнозвісні події «непідписання угоди про асоціацію у Литві», у студії Савіка Шустера 8 професорів з різних спеціальностей та ВНЗ (я був в тому числі), усі разом висловили недовіру діям влади та збору «тітушок» – ефір відключили, та професорів запросили покинути студію та на експертні місця сіли депутати Партії Регіонів. Потім, правда, нас повернули, але вже недовіряли голосувати.

Таке ставлення до науки залишилось і зараз. Тому хочу запропонувати роздуми про вплив трансграничних взаємовідносин країн на патріотизм с позиції майбутнього. Є надія, що науковий прогностичний аналіз потрібний розвитку нашої країни.

У системному аналізі однією з найважливіших атрибутивних характеристик системи, як моделі дослідження цілісності, є характеристика відмеженості від зовнішнього середовища. Це характеристика, яка позначає, що щільність зв’язків всередині системи є більшміцною та стабільною, аніж з зовнішнім світом.

В Україні зараз визначаються такі тенденції відносно кордонів:

По-перше, формується кордон, як внутрішній фронтір, який активно підтримується військовими найманцями, ополченцями та регулярними військами з Росії, що «знаходяться у відпустці» у бойових діях в Україні. Інформаційна війна та відсутність активних миротворчих дій на захоплених територіях Донбасу та Луганську, інформаційна екзальтація з обох сторін, що є на руку лише ворогам цілісності України лише посилюють соціальну травму та розкол країни.

По-друге, вихід України зі складу СРСР залишив «прозорим» кордоном України та іноді зв’язки «ззовні» опинилися більш міцними, аніж всередині з «центром» України, а реформа місцевого самоврядування, знищення диктату центра та ручне керування лише поглиблювали «центробіжні тенденції», що мали прояви у процесах сепаратизму (відокремлення для створення власної окремої держави) та іредентизму (як від’єднання та подальшого приєднання до іншої держави). Без створення програми зміцнення зв’язків з громадянами України на території «українського безвладдя», їх підтримка та демонстрування їх «затребуваності» в Україні – формуються умовидля їх влади. Не випадково «абсолютизація» цих територій попереднім політичним режимом сформувала ґрунт як для «сепаратизму, так і іредентизму».

По-третє, необхідно подолати віру у маніпуляційне гасло славнозвісного О. Бендера «Захід нам допоможе» або «НАТО нас буде захищати». Ніхто своїх дітей на захист іншої території не дасть. Нам потрібна допомога, але не для розкрадання та маніпуляцій, а для виграшу часу у відбудові ефективної державної системи в Україні. Честь та низький уклін захисникам Батьківщини та громадянському суспільству, яких не змогли прорахувати жодні «геополітичні сценарії». Український народ неможливо «прорахувати», оскільки наша національна ідея – «свобода вільних та гідних людей». Але втрата часу розумних та доведених реформ – це втрата незалежності та суверенітету. Нагадаю, розвиток може бути лише внутрішнім та мати зовнішні прояви, ніхто за нас нічого в Україні не зробить. У трансграничних відносинах потрібно формувати дружбу та взаємопоміч у народній дипломатії, але критикуючи політичні режими агресії та насилля. Потрібно зміцнювати зв’язки з Польщею, Прибалтикою, ЄС в цілому, та усіма іншими країнами, що нам допомагають, переконувати їх у нашій гідності, у кожній дії українців. Але потрібно підтримувати суб’єктів миру та дружби і в Росії, при цьому давати грамотну та гідну відсіч будь-якій агресії, будь-якій маніпуляції нашим народом. В Україні потрібно формувати суб’єктів миру, що готові захищати свою Батьківщину і зі зброєю у руках. Дуже багато зараз суб’єктів війни, які мають великий прибуток(економічний або політичний) на війні.

По-четверте, реформа та державотворення в Україні – це не тільки люстрація, зміна людської субстанції у державній владі та місцевому самоврядуванні. Я знаю гідних людей, які боролися у державній владі за розвиток України, вони всередині тримали опір деформації державної влади. Але і ці люди можуть опинитись під емоцією люстрації. Люстрація повинна включати зміну відносин у владі, державна влада повинна бути владою з волінням до найкращого цілісності України та захищати інтереси народу. Є поширений міф про те, що прийдуть інші молоді люди, та все зміниться на краще. Або якщо прийдуть люди з освітою з закордону – вони все наладять, цим вже руйнують повагу до «української освіти». Не наладять – молоді люди прийдуть у стару систему зв’язків з загрозами та спокусами «швидкого збагачення» та адаптуються під старі формати.

Потрібно змінювати систему зв’язків у державному управлінні та режим функціонування держави, впроваджувати дієву систему громадянського контролю.

По-п’яте, в Україні змінився фазовий стан життя, Запорізька область стала «прифронтовою», але система управління залишилась від попереднього інерційно-стабільного стану поступової деградації з політичним інформаційним шоу та інформаційною війною. Потрібно перевести економіку на військовий стан з концентрацією ресурсів на розвиток країни та протистояння можливій подальшій агресії. Замість цього відбувається під прикриттям війни перерозподіл власностіолігархів. У прифронтових територіях повинні бути сформовані «ешелоновані» лінії захисту, а усе населення пройти хоча б мінімальну військову та медичну підготовку – народ перемогти не можливо. На кордоні до зон військового протистояння потрібна повна зміна режиму взаємодії влади та громадянського суспільства, зусилля повинні бути сконцентровані задля прогресивного розвитку навіть у цих умовах. І ще потрібно зміцнювати основні функції кордону як органу соціального організму. Наприклад, викликає здивування прозорість українськогокордону відносно найманців з Росії та закритість українськогокордону з української сторони, де проникнення законних проукраїнських «гуманітарних колон» під егідою «ЧервогоХреста» та спостерігачів з ОБСЄ, не ведеться й інформаційна та пропагандистська робота з громадянами України на окупованих територіях. Відповіді України повинні бути не від страху та закріплення розколу, а з позиції цілісності народу.

По-шосте, кордон пролягає і в душах людей – за що вони, які цінності сповідують. Транскордонні відносини вибудовуються і в зв’язках сердець. Одні бажають бути причетними лише до руйнування, інші до будування України, одні захоплені жагою влади та олігархічної наживи, інші думають як створити в нашій країні умови гідного життя для дітей. Одні хочуть зруйнувати всі закони та залишити свавілля, інші відтворити в інститутах права «справедливість». Це все різні напрямки розвитку держави в Україні. Особисто я вважаю необхідність мобілізації задля розвитку та будування країни, державотворення, гідності та правової справедливості, єдності та цілісності України. Я самеза таку «Славу України».




Традиції козацької педагогіки, як засіб національно-патріотичного виховання
Притула О.Л.

президент ВГО Всеукраїнська федерація «Спас»,старший викладачЗапорізькогонаціональногоуніверситету
Події 2013-2014 років, які відбулися в Україні поставили нові вимоги перед системою патріотичного виховання молоді в Україні. Події Майдану 2013-14 років відкрили багато нових аспектів українського суспільно-політичного життя. Багато дослідників – політологів стверджують про початок формування і пробудження української нації. Згідно цього постали і нові вимоги до системи национально-патріотичного виховання в Україні.

В Концепції національно-патріотичного виховання молоді, затвердженоїМіністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерством освіти і науки України, Міністерством оборони України, Міністерством культури і туризму України в 2009 році говориться, що Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології[1].

Концепція визначає, що здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.

Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Як видно, з цього українське козацтво, його традиції є одним з чинників національно-патріотичного виховання в Україні.

Українське козацтво почало своє відродження в сучасній Україні разом з отриманням Україною незалежності. З середини 80-х - початку 90-х років український козацький рух почав формуватись шляхом об’єнання нащадків українських козаків в козацькі організації та товариства. Серед перших таких організацій були: Донецьке козацьке земляцтво (1984), Кальміуська паланка (1990), Запорізьке козацьке товариство "Запорозька Січ" (1990). У різних регіонах України у 1990-х роках виникають "Карпатська Січ" (Львів), "Прикарпатська Січ" (Івано-Франківськ), "Буковинська Січ" (Чернівці), "Волинська Січ" (Луцьк), "Поліська Січ" (Житомир), Київське козацьке товариство (Київ), "Закарпатська Січ" (Ужгород) та ін.

У 1991 р. відбулося об'єднання всіх цих організацій у загальноукраїнську самодіяльну організацію Українське козацтво. Першим гетьманом став В'ячеслав Чорновіл. Організація зареєстрована Міністерством юстиції України 17.03.1992. З цього часу процес створення місцевих козацьких організацій активізувався — вони створювалися в районних центрах, містах і містечках України[2].

Одним з основних напрямків діяльності українського козацтва стало національно-патріотичне виховання української молоді на засадах козацької педагогіки, яка має глибокі історичні корені в Україні.

Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, передаючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності народу, досвід виховання, формування і навчання особистості, не зафіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей до­шкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та побудови взаємин між дорослими. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали:

— любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини-України;

— готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей;

— шляхетне ставлення до дівчини, Жінки, бабусі;

— непохитна відданість ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьо­витість тощо);

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

— прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

— уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти [3].

Козацька педагогіка бере своє коріння, ще з часів козацтва, часів існування Запорізької Січі. Саме тоді почала формуватися система виховання молодого козака, справжнього патріота своєї Вітчизни, вірного захисника народу і Землі – Матері, України. Козацька педагогіка – частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю. Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі[4].

В часи Запорозької Січі була сформована чітка система підготовки, яка включала в себе і гармонійно поєднувала, як індивдуальне виховання і навчання молоді, так і групове. Була сформована система Січових шкіл, які заслуговують окремого висвітлення. Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім’ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів – у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім цього існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти ( їх було біля 50 ), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу[5].

Поступово на теренах Війська Запорозького низового створилась ціла низка козацьких шкіл, що стало запорукою навчання і виховання молодого козака грамотним, вихованим в козацькому дусі, на козацькому Звичаї. Це дало можливість мати в козацтві цілий пласт високоосвіченої не лише старшини, але і простих козаків. Козак доби розквіту Запорозької Січі знав, як правило знав декілька мов, володів письмом, знав основи богослов’я, володів навичками якого-небудь ремесла. Окрім цього козак володів козацьким бойовим мистецтвом, тактикою і стратегією ведення військових дій. Такий підхід козацької педагогіки гармонійно поєднував у собі військово-фізичну підготовку молоді, духовну, поряд з навчанням козацької молоді наукам, які дозволяли козаку бути на вістрі всіх суспільних подій того часу.

Треба сказати, що тема козацької педагогіки ще недостатньо вивчена істориками, педагогами на сучасному етапі і потребує державницького підходу. Сучасними дослідниками козацької педагогіки в Україні є: професори Стефанюк С.К., Руденко Ю.Д., які в основному теоретично розпрацювали основні принципи української козацької педагогіки на основі історичних джерел та фактів. Проте в Україні є проблема практичної реалізації козацької педагогіки. Козацька педагогіка не одне століття була запорукою національно-патріотичного виховання молоді і не використовувати цей величезний потенціал української педагогічної традиції не припустимо, особливо в сучасні часи, коли Україна бореться за своюцілісність і незалежність з російською агресією.

Починаючи з 1991 року в Україні були спроби сформувати сучасну систему козацької педагогіки. Були спроби створення козацьких шкіл, шкіл кобзарського мистецтва, інститутів козацтва. Козацька педагогіка умовно сформувалась за декільками напрямками: військово-патріотичне виховання, козацький спорт, духовно-моральне тощо. Проте всі ці напрямки в козацькій педагогіці тісно і гармонійно пов’язані між собою.

Так з початку 90-х років в м. Запоріжжя створюється на громадських засадах кола джур, яка в 1998 році отримала державний статус. В 1992 році під опікою національного університету “Києво-Могилянська академія” створена Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ – ІІІ ступенів “Січовий колегіум”, в якому навчання ведеться за принципами козацької педагогіки, створене самоврядування в школі на засадах козацького. В 1998 році в м. Запоріжжя створюється Запорізька міська козацька дитячо-юнацька спортивна школа “Спас”. Це був перший в Україні спеціалізований козацький спортивний заклад, де вивчається старовинне козацьке бойове мистецтво “Спас”. В 1989 році в с. Стрітівка, Кагарлицького району, Київської області було створено вищий навчальний заклад I рівня акредитації -Стрітівська вища педагогічна школа кобзарного мистецтва. В цій школі молодь опановує секрети кобзарського мистецтва, переймаючи його у досвічених кобзарів – носіїв цієї української козацької традиції.Ініціаторами заснування школи були заслужений артист УкраїниВасиль Литвин, письменникиБорис Олійник і Олесь Бердник.

Були спроби і створення козацьких вищих навчальних закладів. Так в 2003 році при Міжрегіональній Академії управління персоналом в м. Києві було створено Український військово-козацький інститут імені Великого князя Святослава. Але проіснувавши п’ять років цей інститут був закритий керівництвом МАУП в 2008 році.

Не дивлячись на спроби створення козацьких спеціалізованих педагогічних закладів, ця справа потребує в Україні системного державницького підходу. Україна має на це всі підстави, оскільки має багатостолітню традицію козацтва, яке завжди в годину лихоліття ставало на захист рідної держави.

Як зазначають дослідники В. Кузь та Ю. Руденко основними завданнями козацької педагогіки є:

– готувати фізично загартованих воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, ворожої агресії;

– виховувати в підростаючих поколіннях український козацький характер, світогляд, ідеали та інші національні й загальнолюдські духовні цінності;

– формувати високі лицарські якості, глибокий український патріотизм, інші моральні чесноти, гуманізм, почуття милосердя;

– виробляти непримиренність і ненависть до всього лихого, ворожого гуманній сутності людини, уміння боротися з такими явищами і перемагати їх;

– виховувати готовність до альтруїзму, надання пріоритетності громадським обов’язкам, інтересам української нації Батьківщини;

– виховання громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу на світовому рівні [6].

Отже згідно цих завдань і виникають основні напрямки козацької педагогіки в Україні на сучасному етапі:



  • військово-патріотичне виховання;

  • духовно-моральне виховання;

  • українське лицарське виховання;

  • виховання принциповості в національно-патріотичних питаннях;

  • суспільно-громадянське виховання;

  • національно-культурне виховання;

  • науково-освітній напрямок.

Дані напрямки козацької педагогіки можуть стати фундаментом національно-патріотичного виховання української молоді, що стане запорукою національної безпеки України на довгі роки.

Якими ми виховаємо сьогодні наших дітей, такою буде наша Україна в майбутньому.



Література

Концепціянаціонально-патріотичноговихованнямолоді. [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України. Офіційний веб сайт. – 2009. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/diyalnist/vіjskovo-patrіotichna-robota/normativno-pravova-baza-vijskovo-patriotichnogo-vihovannya/konczepcziya-naczionalno-patriotichnogo-vihovannya-molodi.html. Назва з екрану.

Сучасне українське козацтво. [Електронний ресурс] // Вікіпедія. Вільнаенциклопедія. – 2014. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Сучасне_українське_козацтво. - Назва з екрану.

Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки. [Електронний ресурс] // Українськіреферати. Реферати. Педагогіка. – Режим доступу: http://www.refine.org.ua/pageid-3531-1.html. - Назва з екрану.

Братські школи та школи Запорозької Січі. [Електронний ресурс] // Техреферат. – Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-13092-4.html. - Назва з екрану.

Бабишин С. Школи в Запорізькій Січі // Радянська школа. – 1991. - №6. – C. 83-85.

Кузь, В. Г. Українська козацька педагогiка i духовність / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, О. Т. Губко. – Умань, 1995. – 220 с.


Результати соціологічного дослідження студентської молоді «Патріотичне виховання молоді в умовах співробітництва та конфронтації в сфері трансграничних взаємовідносин країни»
Швачкіна Ю., Потапова Н.

Студенти факультету соціології та управління Запорізького національного університету
Доброго дня, шановний головуючий, президія та учасники конференції. Пропонуємо до Вашої уваги результати дослідження, яке було проведено факультетом соціології та управління Запорізького національного університету, щодо питань «Патріотичного позиціонування студентської молоді». Дане дослідження проводиться вже протягом п’яти років, що дозволяє відстежувати динаміку змін в уявленнях молоді.

Опитування проводилось серед студентів Запорізького національного університету, які становили генеральну сукупність – 6246 осіб. Вибіркова сукупність склала – 534 особи, з можливістю похибки результатів у 4 %.

Події останнього року змінили відношення людей до країни. Населення стало більш суспільно активним як в соціальному так і політичному просторах країни. У зв’язку з цим, питання патріотичності набуває нових специфічних рис та потребує ретельного наукового дослідження та обґрунтування Результати, що були отримані в ході дослідження демонструють, що рівень патріотичності за останній рік збільшився на 15%, і наразі складає 68%. Відповідно, рівень «непатріотів» зменшився вдвічі та майже чверть студентів не змогли визначитись у питанні патріотизму

Важливою є тенденція того, що протягом п’яти років третина опитаних займає серединну позицію, тобто ті, що не визначились, в питанні суб’єктивного патріотичного позиціонування. Це є свідченням того, що на сучасному етапі розвитку української державності є певні чинники, що підтримують такий прояв індиферентності. З метою дослідження суб’єктивних причин такої позиції було досліджено питання «Я не вважаю себе патріотом, тому що». Таким чином, ми отримали такі результати:



  • Близько 67 % вважають, що держава не може забезпечити гідних умов для проживання та 32 % зазначають, що їм немає чим пишатися. Також більше 20 % опитаних студентів відзначили, що патріотизм сприяє розвитку націоналізму, а також те, що необхідно любити всі країни та нації.

У зв’язку з різким підвищенням рівня патріотичності серед студентів, вважливим є аналіз того, що молодь вкладає в поняття «патріотизм». За результатами дослідження бути патріотом, перш за все, це любити Батьківщину (68%), шанувати власну історію та українську культуру (близько половини опитаних). У зв’язку із збройним конфліктом на Сході країни, актуальним проявом патріотизму серед студентської молоді стає захист власної країни (31%).



Зважаючи на вище сказане, можна казати про те, що патріотичне виховання в Україні має певні проблеми. На думку студентів головною проблемою патріотичного виховання молоді залишається відсутність чіткої національної ідеї (43 %), навколо якої могла би відбуватися консолідація населення. Серед інших проблем можна виокремити політичні маніпуляції на патріотизмі відсоток значимості, якої виріс за останній рік на 7% і наразі становить 41%.



Політичні події в країні, не могли не вплинути на особисте життя кожного українця, але суб’єктивна оцінка кожного відрізняється. Так майже 60 % патріотів в цілому задоволені власним життям, в той час коли серед непатріотівцей показник становить лише 30 %, тобто є вдвічі меншим. Важливим також є те, що рівень незадоволених серед непартіотів за останній рік виріс з 8 % до 30%, що є свідченням погіршення соціального самопочуття населення і може призвести до підвищення соціальної напруги.



У зв’язку із цим, постало питання, якби молодь мала можливість переїзду до іншої країни або міста, чи скористалися б вони цим? І виявилось, що 25 % опитаних мають бажання переїхати до іншої країни. Найбільш привабливими державами для виїзду вони вважають: США (18 %), Канаду (13,4%), Польщу (8 %) та Англію (8%). Переїзд до Росії втратив свої позиції і наразі становить лише 6 %, що є більш аніж у 2 рази менше ніж минулого року.



Цікавими є також результати регіонального рівня. Бажання залишити м. Запоріжжя виявило 17% студентів. Серед міст до яких би прагнули переїхати молодь Запоріжжя лідирують Київ та Львів (по 36 %).



В цьому ключі варто було вивчити, з ким у першу чергу ідентифікує себе молодь, і виявилось, що майже 65 % студентів вважають себе громадянами України, що на 15 % більше аніж минулого року.



В руслі суспільних подій, ми не могли обійти питання вимушених переселенців зі Сходу країни, та дізнатися у молоді, як вона ставиться до таких змін. Виявилось, що 45 % згодні прийняти вимушених переселенців на постійне місце проживання в місті, 33 % бажають бачити їх лише як тимчасових гостей, а 10 % - взагалі не згодні приймати переселенців у Запоріжжі.



Актуалізувалось також питання допомоги для вимушених переселенців Сходу, а також військовим в зоні АТО, згідно до результатів соціологічного дослідження були отримані такі результати: 56 % опитаних взагалі не надають жодної допомоги. 33 % опитаних надають допомогу військовим, а 18 % - переселенцям. Серед видів допомоги для вимушених переселенців це перш за все речі першої необхідності (одяг, побутові речі, харчі), а для військових домінуючим є грошові перекази.



Узагальнюючи наведені результати моніторингу патріотичних настроїв серед студентської молоді, необхідно звернути увагу на стійкі позитивні та негативні тенденції, врахування яких є важливим при створенні нових та покращенні існуючих державних і регіональних програм з патріотичного виховання молоді. У 2014 р намітилася тенденція до підвищення патріотичних настроїв, і цю тенденцію необхідно підтримувати розробкою нових напрямів соціальної політики, розробкою чіткої національної ідеї та припиненням маніпуляцій на патріотизмі. Це забезпечить сприятливий рівень соціального самопочуття та підвищення рівня патріотизму у громадян.

І пригадуючи слова В. Сосюра:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливуі в радостімить,

любіть у годину негоди.

Хочеться вірити, що любов до країни, допоможе нам побороти нам усі перешкоди.




І секція
Військово-патріотичне виховання як передумова національної безпеки. традиції козацької педагогіки


Ігрові методи роботи та елементи козацької педагогіки в системі патріотичного виховання учнів ЗНЗ
Кваша О.В.

Директор КЗ «Степногірська ЗОШ І-ІІІ ст.» ВРР ЗО, Голова Правління ВРГО «ПО «Відродження»
Історія України являє собою чергування історичних періодів розвитку української державності, велика частина яких пов’язана з перебуванням всієї України, або її частин у складі інших держав. Значна частина нашої історії – це період не тільки відсутності власної державності, але і цілісної державної самоіндефікації. З отриманням незалежності в 1991 році Україна зіткнулась з труднощами формування своєї національної ідеї, ідеологічним конфліктом «Схід – Захід» і відсутністю єдиного розуміння патріотизму. На фоні труднощів, пов’язаних з соціально-економічними перетвореннями і політичними кризами, виникла ситуація, при якій виховання патріотизму відійшло на другий - третій план актуальності і так і не посіло відповідного місця в державній політиці.

Свідомість молоді – майбутнього України, сьогодні багато в чому позбавлена необхідних якостей, про що свідчать результати соціологічних досліджень в Запорізькій області ( дані відділу в справах молоді та спорту Василівської РДА ). Наприклад 74% випускників учбових закладів вважають себе патріотами України, почуття гордості за неї при цьому переживають лише 32%. Дати визначення своєму патріотизму можуть не більше 50%. 27% хочуть після отримання освіти працевлаштуватись за кордоном, а ще 34% молоді будуть не проти виїхати туди на постійне проживання.

В даний час, коли Україна знаходиться в складних соціальних, економічних, політичних і військових умовах, козацтво потрібно розглядати як ідею, що адекватно сприймається на всій території України і всіма її верствами населення, а також здатна затвердити єдність і непорушність українського народу, віру народу в силу і потужність своєї Батьківщини.

Концептуальними засадами для роботи по впровадженню елементів козацької педагогіки в систему патріотичного виховання учнів ЗНЗ є ідея національного державного суверенітету України, зміцнення її могутності, прагнення забезпечити демократичний розвиток і громадянську згоду в суспільстві, правову захищеність і безпеку громадян.

Про актуальність цього процесу наочно свідчать приклади інших країн: Росії, США, Франції, Німеччини і ін., де пропаганда патріотизму сьогодні є пріоритетним напрямком державної політики, що відображається в інформаційно-пропагандистських і освітніх сферах, підтримці патріотичних клубів і організацій, популяризації патріотичних цінностей у сфері культури і мистецтва.

Незважаючи на певні зусилля ряду державних і громадських структур, загальна діяльність із впровадження козацьких форм виховання на сьогодні носить нескоординований та малоефективний характер. Надається недостатня допомога в діяльності дитячих, молодіжних, громадських, військово-патріотичних, козацьких організацій. В цьому напрямку відсутня реальна державна політика, а на місцях взагалі здебільшого лише жевріють окремі осередки, які не сприймаються відповідним чином владними структурами. А також ця робота позбавлена методичної координації і контролю. Заходи, що спрямовані на виховання «патріотизму взагалі», мають епізодичний характер і ними охоплено катастрофічно низький відсоток молоді. Після ліквідації радянської системи об’єднання молоді в громадських організаціях, що виховують світоглядні цінності ( ВЛКСМ, піонерська організація) виникла ніша, яка могла бути заповнена козацькими, скаутськими, військово-патріотичними організаціями, але, на превеликий жаль, так і залишається порожньою, що призводить до зростання молодіжної наркоманії, злочинності, асоціалізації і правового нігілізму. Зберігається напружена ситуація в питанні кадрового забезпечення галузі патріотичного виховання.

Отже, в умовах розбудови України як суверенної держави перед школою стоїть складне і відповідальне завдання – виховати високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління, справжніх патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій.

Основою духовного життя людини, її прагнення до волі та процвітання України є патріотизм, усвідомлення себе складовою частиною нашого народу. Це впливає на національний світогляд, суспільну поведінку людини і її ставлення до рідного народу та інших націй. Адже патріот - це не той, хто ненавидить чуже, а той, хто знає і любитьсвоє.

Спираючись на таке масивно-надійне підґрунтя як історико – культурні традиції народу, знання героїчного минулого дружинників Київської Русі, Українського козацтва, Січових стрільців, борців з німецьким фашизмом, а також сучасних героїв-борців з російсько-терористичною окупацією, доцільно використовувати його складові при вивченні будь – якого з предметів філологічного, історичного, природничого, естетичного та інших напрямків. Але необхідно задіяти і нові методи та принципи роботи, тому що для встановлення стійкої мотивації учня, стосовно патріотичного виховання, вважаємо недостатнім висвітлення лише героїчного минулого, адже психологічно і підсвідомо підліткам притаманно рівнятись на своїх сучасників і копіювати ті їх риси, які вони вважають найбільш цінними для себе. Тому при проведенні уроків, виховних заходів та спортивнихсекцій значну частину часу доречно приділити висвітленню тих сторін сучасної України, які дають нашій державі значний позитивний імідж в світі. Для свідомого патріотичного виховання дитини необхідно, щоб вона пишалася своєю країною, відчувала гордість за те, що є її громадянином. Специфіка багатьох навчальних предметів дозволяє привести цілу низку потрібних прикладів: це Володимир та Віталій Клички – всесвітньовідомі боксери, Андрій Шевченко – уславлений футболіст, капітан команди українських богатирів Василь Вірастюк в індивідуальному заліку було оголошено найсильнішою людиною планети. В естетичному напрямку: співачка Руслана – переможниця Євробачення, а фільми режисерів Оксани Байрак «Аврора» та Олеся Саніна «Поводир» планувалось номінувати на премію «Оскар» в розподілі кращих закордонних фільмів. В технічно - науковому : Україна одна з п’яти країн світу, що мають космічні технології та можуть самостійно запускати в космос літальні апарати; і таких прикладів дуже багато, їх лише потрібно своєчасно доводити до відома учнів. Це дозволить провести чітку паралель між минулим і сьогоденням, довести, що нащадки можуть бути не гірше від пращурів. Така робота має не лише патріотичну спрямованість, а і дозволяє прищеплювати відчуття необхідності займатись спортом, вести здоровий спосіб життя, віднайти свою справу за інтересом і з користю використовувати вільний час.

Як уже вище зазначалось ми наочно бачимо, що сучасний стан українського суспільства не може не викликати занепокоєння, відчутна криза в усіх сферах нашого життя негативно впливає на громадськість, особливо на молодь, що ні морально, ні ідеологічно ( в доброму розумінні цього слова ) не підготовлена. Відсутність об’єднуючої загальнонаціональної ідеї, реальної концепції виховання молоді та дієвих молодіжних організацій вже має значні негативні наслідки для всього суспільства.

Звісно «збудувати комунізм в одній окремо взятій державі» неможливо і ми це розуміємо, але в даному випадку бездіяльність є злочином. Тому, враховуючи конкретні умови сьогодення та місцеві реалії, педагогічним колективом КЗ «Степногірська ЗОШ І-ІІІ ст.» ВРР ЗО намічено та впроваджуються спортивно – патріотичний та козацько-громадянський напрямки роботи в навчально - виховний процес.

Система і традиції української школи передбачають, що у навчальному закладі людина не тільки здобуває освіту, а й стає особистістю, набуває абсолютних цінностей життя. Отже, одним з аспектів сучасної переорієнтації процесу виховання на розвиток особистості, формування її ключових компетенцій та життєвих навичок – є гра, як могутній засіб успадкування суспільного досвіду та виховання людини. Гра зрозуміла і близька кожній дитині. В грі діти розкривають свою оригінальну сутність без будь-якого зовнішнього втручання. Гра розвиває творчий потенціал кожної дитини, виявляє рівень організаторських здібностей дітей, фізичні здібності, інтелектуальні знання а також дає змогу взнати симпатії та антипатії дітей, розкриває їх темперамент, характер. Гра – це самостійний і рівноправний вид діяльності, який є дуже важливим для дітей. Гра, що багаторазово повторюється в житті людини , стає її виховним тренінгом.

Враховуючи реалії сьогодення, що виховна робота з патріотичного виховання повинна набувати нових форм, а лекцій та бесід уже недостатньо для виховного впливу на молодь, формування у неї стійких переконань і життєвих принципів, на базі навчального закладу створено певний ігровий простір. Протягом всього навчально-виховного процесу діти поступово залучаються до різних видів ігрової діяльності, а це ігри-свята, ігри-подорожі, ігри-праці, ігри-спортивно-навчально-пізнавальні, рольові ігри, тактичні ігри на природі і таке інше. А враховуючи те, що в школі створено і результативно багато років поспіль працює дитяча шкільна козацька держава «Відродження», значна частина ігрового простору задіяна іграми патріотично-громадянського напрямку виховання. У цьому контексті практика проведення рольових ігор з різних тем здається нам досить ефективним і своєчасним заходом. Починається загальношкільна рольова гра в перші дні вересня з формування шкільної структури самоврядування:


  1. виборів по класах-куренях отаманів (юнаків), берегинь (дівчаток) і класних учнівських рад;

  2. відкритих виборів учнями 8 – 11 класів шкільного гетьмана та шкільної берегині;

  3. виборів до органів учнівського шкільного самоврядування: ради міністрів, членів шкільної дисциплінарної комісії і т.і.

Дана рольова гра становить більш ніж суто навчальний експеримент, перетворюючись на практичний тренінг під час засідань різних рад і комісій, вона має підготувати учасників до ситуацій, що можуть виникнути в майбутньому. В роботі ж всього учнівського самоврядування особливу увагу акцентовано на формуванні активної життєвої позиції підлітків, юнаків та дівчат, формування навичок правильного життєвого вибору, адже йдеться про необхідність прийняти певні рішення в умовах конфлікту інтересів. На час гри учасники беруть на себе виконання ролей реальних осіб в умовах реального або імітованого сценарію. Сила цього методу полягає в його практичній спрямованості. Ці ролі вмотивовують учасників займатись темами, які видаються сухими і нудними, посилюють їх соціальну і комунікативну компетенцію й роблять їх здатними вирішувати конфлікти з поглядом на перспективу. Учасники мають швидко навчитися налаштовуватись на різні ролі, бути готовими до конфлікту інтересів. Вони дізнаються, що розв’язання проблемних ситуацій будується на компромісах, розроблених в умовах великого тиску, і досягти цього дуже нелегко.

Для формування в учнів стійкої мотивації з фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, підтримки почуття патріотизму і розуміння найвищої цінності – волі й незалежності, традиційно проводяться ігри-свята з патріотичним нахилом:



  • «Свято посвяти в козачата» - учні 5-их класів, на День Українського козацтва - 14 жовтня, стають повноправними членами шкільної дитячої козацької держави «Відродження». Проходять показові виступи, інтелектуальні та спортивні змагання. Особливістю є те, що команди суперників різновікові і складаються з учнів 5-го та 11-го класів. Під час підготовки до свята учні 5-их класів знайомляться з одинадцятикласниками і процес адаптації в середній ланці після початкової проходить більш ефективніше. Це свято має селищний статус і на ньому присутні громадськість селища, представники селищної, районної та обласної влади, громадських патріотичних та козацьких організацій.

  • «Козацькі розваги» - свято учнівської призовної молоді до Дня ЗСУ з обов’язковим запрошенням та присутністю батьків, офіцерів райвійськкомату, ветеранів і учасників бойових дій,.

  • «Козацька ватра» - художньо-естетичний та мистецький фестиваль 25 травня з підведення підсумків роботи учнівського самоврядування та шкільної дитячої козацької держави «Відродження» за навчальний рік.

Перед проведенням кожного виховного заходу дуже важливо передбачити підготовчі етапи. На них учні не тільки знайомляться із сценаріями, необхідним обладнанням для його реалізації, але й обирають певні ролі. Найважливіше завдання вчителя – забезпечення активності школярів у процесі підготовки і проведення конкретного виховного заходу. Зокрема проводячи конкурси, спортивні змагання, «Козацькі розваги», треба звертати увагу на створення умов для емоційного переживання учнями як цінностей українського народу, так і ступеня своєї відповідальності вимогам конкретного заходу. Необхідно пам’ятати, що формування особистості національно-свідомого громадянина України – процес довготривалий, складний та важкий, особливо коли він ускладнюється реаліями сьогодення. А тому слід забезпечувати цілісність системи виховання, яка вимагає залучення до участі у позаурочних заходах батьків учнів, представників органів влади та громадських, патріотичних і козацьких організацій.

Паралельно з іграми-святами, які є і ефективними і традиційними, але в той же час разовими заходами, протягом навчального року доцільно впроваджувати ігри спортивно-навчально-пізнавальні. І добре, коли дану роботу візьмуть на себе певні гуртки, наприклад:


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка