Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка34/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Тема глобального громадянського суспільства найбільш повно представлена у працях зарубіжних авторів А.Мартінеллі, С.Стренджа, Х.Анхайера, Д.Ронні, Р.Росса, Дж.Холла, М.Шехтера, Д.Хелда, Ф.Закарія, П.Уотермана, Р.Ліпшутца, Дж.Мейера, Дж.Кіна, Р.Хіггота, Б.Холла, Е.Гідденса, Р.Крута. Про можливості посилення ролі громадянського суспільства у системі глобального управління пишуть Й.Зонінзайн, Е.Геллнер, Н.Вудза, Р.Кокс, М.Смутс, Л.Горденкер, Т.Вайс, С.Стрендж, Дж.Гова, Ст.Жіль. Незважачи на те, що проведена велика аналітична розробка і глибина представлених досліджень, їх теоретичної і практичної значущості, слід відмітити, що багато робіт ще не охоплюють тієї сучасної проблематики, яка виникла у зв’язку з процесами функціонування громадянського суспільства в умовах глобалізації, яке, на мою думку, згідно з Луманом, розглядається як нова парадигма теорії систем.

Обговорення проблеми

Згідно з Н.Луманом, теорія систем і теорія суспільства взаємно співвідносяться одна з одною і взаємопов’язані. Одним з центральних понять луманівської теорії систем являється поняття «самоспостереження». Система тільки тоді існує, коли вона сама себе спостерігає, тобто самоідентифікує себе, відокремлюючи себе від оточуючого середовища. Н.Луман назвав цей феномен спостереження другого порядку. Самореферентність системи глобального громадянського суспільства представляє собою її здатність постійно самовизначати відношення до самої себе і віддифереційовувати її від відносин з оточуючим світом, а також постійно селектувати свої внутрішні зв’язки і елементи.

Багаторазове повторення процедури диференціації систем, направлене всередину даної системи, приводить до виділення у неї ієрархії підсистем і одночасно до відтворення складності цієї системи. Автопоезис у даному контексті означає самоорганізацію, самоконструювання і саморепродукцію системи через побудову підсистем. Теорія систем Н.Лумана, таким чином, може розглядатися як нова парадигма теорії систем, що базується на синтезі ідей загальної теорії систем Берталанфі і синергетичного підходу і застосовується до аналізу розвитку самоорганізуючих соціальних систем.

Глобальне громадянське суспільство – організоване у глобальному масштабі об’єднання людей, які незалежно від національної належності чи громадянства, розділяють загальнолюдські цінності, проявляють активність у вирішенні проблем світового розвитку, особливо у тих сферах, де уряди нездатні чи не бажають приймати певні дії. Політичною основою глобального громадянського суспільства являється рух неурядових організацій, екологічних, антивоєнних, культурних, релігійних і т.п., які слугують альтернативними чи неофіційними каналами спілкування у світовому товаристві, сприяють установленню взаємної довіри між народами.

До альтернативних рухів відносяться традиційні демократичні рухи (екосоціалістичні, екоанархічні, екофеміністичні); "зелений" рух; екологічний рух; політичні ініціативи "нових лівих"; різноманітні культурні ініціативи та "нові релігії", в першу чергу релігійно-культурний напрямок, відомий як "філософія Нової Ери". Альтернативні рухи розповсюдилися в усіх країнах світу та мають важливе значення.

Традиційно громадянське суспільство визначається як сукупність організацій на суспільно-політичної арени. В економічному плані глобальне громадянське суспільство базується на глобальному діловому секторі, що представлений приватним підприємництвом, перш за все в особі транснаціональних корпорацій. Проте вчені-глобалісти, підкреслюючи зростаючу соціальну відповідальність приватного бізнесу, все ж таки попереджають про загрозливість неймовірної концентрації економічної влади і могутності в приватних руках. Р.Мюррей вказує на те, що глобальне громадянське суспільство – це виклик глобалізації, адже воно формує громадянську економіку. Громадянська економіка залежить від владної політики національної держави. Основою глобального громадянського суспільства являється розвиток найновіших технічних засобів комунікації, що забезпечують розповсюдження глобальних потоків інформації через державні кордони і на великі відстані. Це вже привело до виникнення нового явища у світовому розвитку, яке отримало назву «глобальна революція у спілкуванні». Активно формуються школи дослідження глобального громадянського суспільства, серед яких Лондонська школа економіки та політології, що була заснована у 1895 р. та має академічну історію. Фонди цієї школи прагнуть бути лабораторією суспільних наук, місцем, у якому розвинені та розповсюджені ідеї. Інтелектуальні фонди дозволяють дослідникам зрозуміти динаміку процесів глобалізації та її критичний аналіз, її ризики та шляхи їх подолання, лінгвістичний націоналізм, "третю хвилю демократизації", регіоналізацію тощо. Метою створення Берлінського центру громадянського суспільства є: 1) управління майстернями та конференціями для реалізації громадянських ініціатив; 2) поради та підтримка в стратегіях глобального управління; 3) координація міжнародних проектів. Принципами дії центру є прозорість, взаємодія уряду, бізнесу, громадянського суспільства, боротьба за лідерство. Центр глобальних досліджень безпеки у Канаді проводить різноманітні програми, серед яких розробка стратегій кібер-безпеки для глобального громадянського суспільства, адже актуальними цінностями залишаються повага до прав людини, демократичність, потужна ліберальна безпека тощо.

Поряд з проблематикою глобального громадянського суспільства, в політичній глобалістиці активно розробляється питання про формування нової моделі держави, вже не просто правової і соціальної, але й «соціоприродної», «екологічної», «стійкої». Така держава повинна стати не тільки формою ефективної організації життя людей і задоволення їх життєвих потреб, забезпечуючи права і свободи кожної людини, але й повинно піклуватися про такі ж можливості для майбутніх поколінь, їх безпеку, збереження оточуючого природного середовища і стійкого освоєння природних ресурсів. Традиційно глобальне громадянське суспільство визначають як сукупність організацій та інституцій, церков, політичних партій та союзів, різноманітних добровільних організацій, що являються посередниками між державами і громадянами. Інститути громадянського суспільства представляють інтереси людей і створюють політичні канали, які пов’язують їх з державою. Згідно М.Кастельса, соціальні зміни у мережевому суспільстві народжуються не всередині традиційних інститутів громадянського суспільства, а з переконань, що базуються на відторгненні домінуючих цінностей – патріархату, влади над природою, безмежного економічного росту, матеріального споживання. Неприйняття цих цінностей входить коренями у могутні суспільні рухи 60-хрр., що приблизили кінець індустріального світу і привели до появи нового погляду на життя, в основі якого повага до людського достоїнства, етика стійкого існування та екологічне відношення до світу. Саме цей погляд об’єднує всесвітню коаліцію неформальних рухів.

Як свідчить аналіз першоджерел, реформування глобалізації приводить до народження громадянського суспільства нового типу. Воно не протиставляє себе державі, але й по своїм масштабам та організації являється глобальним. Своє втілення воно находить у сильних всесвітніх недержавних організаціях – таких, як «Оксфам», «Грінпіс», «Мережа третього світу»» чи «Рейнфорест екшн нетворк», а також у коаліціях сотень менш сильних організацій. Сієтльська коаліція являє собою приклад політичного руху нового типу, характерного для нашого інформаційного століття. Глобальне громадянське суспільство є новим концептом, що пов’язане з процесами глобалізації, які відбуваються у сучасному світі і осмислюються у своїх парадигмальних засадах. Громадянське суспільство, а тим більше глобальне громадянське суспільство, не існує само по собі. Має місце історико-культурний, соціально-політичний та економічний контекст.

Можна назвати концепт «глобального громадянського суспільства» свого роду «ідеальним типом» згідно з М.Вебером, тобто інтелектуальною конструкцією, яка описує стан справ у цьому конструкті і передвизначає силові лінії і реперні точки у дійсності в процесі її становлення. Глобальне громадянську суспільство - це поки що абстракція, що представляє собою проект існування західного суспільства без національної держави, тобто змісту без форми. Це суспільство мислиться виключно як таким, яке створене на індивідуальній ідентичності, по ту сторону всіх форм ідентичності колективної - етнічної, народної, релігійної і навіть національної. Ще І.Кант створив теорію громадянського суспільства у дусі пацифізму і антропологічного оптимізму, вважаючи, що воювати між собою і захищати держави-нації нерозумно, а корисніше і прибутковіше співпрацювати. Тоді й реалізується громадянське суспільство, засноване на розумі і моралі. Громадянське суспільство, таким чином, мислиться як таким, що виходить за межі національних держав і протиставляється їм як формам організації, які слід анулювати. Форма національної ідентичності повинна уступити місце ідентичності виключно індивідуальній і тоді ми отримаємо суспільство індивідуумів, у якому ніяких форм колективної ідентичності не залишиться. Якщо розмістити концепт громадянського суспільства у конкретний історичний контекст, то ми побачимо, що суспільство не може бути глобальним, зверхнаціональним, постдержавним, але в кінці кінців воно все ж таки стане глобальним.. Тому ми розглядаємо глобальне громадянське суспільство як вищу форум суспільства громадянського, його оптимум.

Сучасні підходи до дослідження складних процесів взаємодії громадянського суспільства з різними рівнями соціуму і ролі громадянського суспільства в систему глобального суспільства передбачають модель, у рамках якої виділяються відмінності між державою, політичним суспільством, громадянським суспільством, економічним суспільством. Такі слабко структуровані складні об’єкти вивчаються сучасною наукою як системи, тобто у взаємодії елементів в їх системі. Головна мета системної методології – орієнтація конкретних досліджень на цілісне сприйняття складних об’єктів; виявлення багатоманітності зв’язків і відносин всередині такого об’єкта і у його взаємовідносинах з оточенням; вивчення механізму її зміни. У контексті системного опису об’єкта дослідження у його побудові виділяються елементи – упорядкована множина взаємопов'язаних узагальнюючих характеристик; доступних для безпосереднього емпіричного спостереження і оцінки. В інструментальному плані системний підхід органічно виливається у створення системної моделі, що представляє громадянське суспільство в операціоналізованому вигляді, тобто як об’єкт емпіричного спостереження і дослідження.

Модель накладає певний порядок на невпорядковану множину фактів і подій, у яких представлена соціокультурна реальність, що забезпечує певну логіку опису громадянського суспільства, допомагаючи вивільнитися від другорядних факторів, встановити найбільш істотні зв’язки і відносини, виявити тенденції розвитку. Сформований системний образ громадянського суспільства як модель стає засобом подолання лакун інформації, неодмінних у відношенні такої складної соціальної системи. Системність взаємозв’язків показників у моделі дозволяє «реконструювати» ланки, яких не вистачає у системі у ході імітації моделі. Певне, що результат нашого порівняння перш за все залежить від тієї концептуально-теоретичної інтерпретації ідеї громадянського суспільства, котра закладена в основу використовуваної нами моделі. Сьогодні існує велика кількість інтерпретацій цієї моделі, рівно як і уявлень про застосування самого поняття громадянського суспільства до соціокультурної реальності сучасної України. Діапазон розходжень розгортається від ототожнення громадянського суспільства з правовою державою, на одному полюсі (традиція, яка доходить аж до Гегеля) до його протиставлення державі як певної царини соціуму – сфери позадержавних відносин, на іншому (позиція, більш близька американській традиції). Крім того, щоб порівняння соціокультурної реальності з абстрактною аналітичною моделлю склалася, сама модель (Framework) повинна бути операціоналізована, тобто представлена у вигляді, що дозволяє описати громадянське суспільство у якості об’єкта дослідження, як мінімум упорядкованим набором базових характеристик і категорій, як і можуть бути емпірично спостережливі та виміряні. Одна з головних цілей моделювання – уявити громадянське суспільство у такому формалізованому вигляді, який би дозволяв співставляти явища, що спостерігаються, по інтенсивності ознак і динаміці їх змін, встановлювати подібність і відмінності між ними, використовувати логічні і математичні методи обробки інформації.

Завдяки формалізації і квантифікації моделі, отримувані з її допомогою оцінки тану і розвитку громадянського суспільства, стає більш визначеними і «вимірюваними». Через операціоналізацію концептуально-теоретичної моделі опосередковується зв'язок між теоретичним макро- та емпіричними мікрорівнями дослідження. Надійність результатів і висновків дослідження громадянського суспільства залежать від концептуально-теоретичної і операціональної адекватності моделі. Концептуально-теоретична модель, яка інтерпретує ідею громадянського суспільства в вітчизняному контексті, повинна включати загальні положення, які описують громадянське суспільство в цілому, його структуру і механізми розвитку. Модель в загальному вигляді слугує інструментом виміру, перетворення і може бути створена у результаті вивчення історичного, іманентно включаючи: 1) аналіз – опис; 2) діагноз – пояснення закономірностей його змін; 3) прогноз – передбачення його подальшої трансформації, що направлене на удосконалення існуючого суспільства у напрямі бажаного майбутнього. Від пріоритетів прийнятої моделі громадянського суспільства залежить, наприклад, альтернативний напрямок суспільних ресурсів і зусиль або на підтримку політичних парті1, або на підтримку суспільних ініціатив і правозахисних організацій, створення благоприємного клімату та інноваційної інфраструктури для розвитку некомерційних організацій і малого бізнесу.

Управління процесом трансформації суспільства в Україні як цілеспрямований, превентивний процес, на основі зворотного зв’язку вплив на зміни, які в ньому відбуваються, з метою укріплення позитивних і нейтралізації негативних тенденцій потребує моніторингу – регулярного збору та аналізу емпіричних даних про «громадянський стан суспільства» і безперервного прогнозування динаміки його змін. Так, в країнах Західної Європи досліджуються ключові аспекти глобального громадянського суспільства, серед яких глобальне управління, глобальна безпека тощо. Під глобальним управлінням розуміються мінімальні межі принципів, правил та законів, які необхідні для рішення глобальних проблем міжнародними організаціями та національними урядами. Програма глобальної безпеки прагне осягнути негативні наслідки економічних, політичних та культурних процесів глобалізації та виявити стратегії подолання глобальної небезпеки для світових країн. Перелічені аспекти глобального громадянського суспільства мають трьохступеневий методологічний підхід: 1) міждисциплінарність; 2) налагодження партнерства директивних органів і громадянського суспільства; 3) конструктивний діалог на рівні науки.



Література

Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / У. Бек; [Пер. с нем. В. Сидельника и Н. Федоровой; Послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.

Бек У. Что такое глобализация? Ошибка глобализма – ответы на глобализацию / У. Бек: [пер. с нем. А. Григорьева, В. Сидельника. общ. ред. и послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция. 2001. – 304 с.

Бек У. Влада та контвлада в добу глобалізації. / Переклад з німецької та наукова редакція к. філол. н. Олександра Юдіна. – Нова світова політична економія. – К., 2011. – 408с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниэл Белл; пер. с англ.; изд. 2-ое, испр. и доп. – М.: Academia, 2004. – 788с.

Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации) / В.В.Василькова [оформл. обложки С.Шапиро, А.Олексенко]. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 480 с. (Серия: «Мир культуры, истории и философии»).

Воронкова В.Г. Філософія глобалізації: соціоантропологічні, соціоекономічні та соціокультурні виміри. Монографія. / Воронкова Валентина Григорівна. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2010. – 272 с.

Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Пер. с англ. – М.: Издательство «Весь Мир», 2004. – 120 с.

Глобалистика: Международный междисцииплинарный энциклопедический словарь: / Гл. ред.: И.И.Мазур, А.Н.Чумаков.- М.-Спб.-Н.-Й.:ИЦ «ЕЛИМА», ИД «Питер», 2006.- 1160 с.

Дугин А.Г. Эволюция парадигмальных оснований науки / Александр Гельевич Дугин. – М.: Арктогея-Центр, 2002. – 418с.

Карташев В.А. Система систем / В.А. Карташев. – М.: Прогресс-Академия, 1995. – 325 с.

Князева Е.Н. Методы нелинейной динамики в когнитивной науке / Е.Н. Князева. – Синергетика: тр. семинара. – Т.4. Естественнонаучные, социальные и гуманитарные аспекты. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.155-173.

Keane J. Global civil society? - Publisher Cambridge University Press Year 2003 - P.234

Маритен Ж. Человек и государство: [пер. с англ.] / Ж. Маритен. – М. : Идея-Пресс. 2000. – 196 с.




ПОЛІТИЧНА ОСВІТА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Штука І.А.

Кандидат політичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне
Функціонування громадянського суспільства є дуже важливою проблемою у світі та в Україні, зокрема. Громадянське суспільство важливий аспект існування будь якого суспільства, оскільки воно є його підсистемою та структурно наближається до сфери загального суспільного буття. Зазвичай, існування в державі громадянського суспільства асоціюється із демократичним політичним режимом та відповідним рівнем політичної культури громадян.

Політична культура – це суспільний феномен, що виокремився в підсистему загальної культури суспільства і є важливим елементом функціонування та розвитку державних і політичних інститутів, політичного процесу загалом. Засновники цілісної концепції політичної культури американські політологи Г. Алмонд і С. Верба досліджували конкретно явище «громадянської культури», яке є запорукою функціонування політичної системи. І прийшли до висновку, що громадянська культура – це зразок індивідуальних позицій і орієнтацій стосовно політики, притаманний членам політичної системи. Вона представляє собою суб’єктивну сферу, що лежить в основі політичних дій і надає їм значення. Політична культура та громадянська культура рівнозначні.

Україна сьогодні прагне наблизитися до прогресивних європейських зразків розвитку суспільства. Необхідною умовою для цього є розвинене громадянське суспільство з новим типом відносин та досягненням балансу та конструктивної співпраці між гілками державної влади, наявність громадського контролю за діяльність політичних інститутів та організацій. На думку А. Колодій, у суспільстві з розвиненою мережею громадських організацій, громадським спілкуванням тощо міняється тип політичної культури. Вона теж стає цивільною, громадянською і своєю чергою міняє спосіб функціонування усіх суспільних інститутів. Політична освіченість громадян сприяє прояву їхній активній громадянській позиції, що є важливим для становленню громадянського суспільства, суспільства в якому кожен розуміє свою необхідність та значення.

Важливим аспектом становлення демократичної політичної культури є наявний рівень політичної освіти у громадян держави. Демократична політична освіта спрямовується спрямовується на виховання громадянина (громадянська освіта), який цінує власні права, готовий захищати ідеали свободи, демократичній цінності, володіє певними практичними навичками. Проблемами виховання та освіти цікавилися вченні з давніх часів і було доведено, що лише освічена людина здатна ефективно співіснувати у суспільстві і захищати дане суспільство. На нашу думку, політична освіта може мати патріотичну спрямованість, базуватися на національних ідеях та ідеалах, які втілюються у політиці. Така політична освіта потрібна для підготовки потенційних кандидатів для прийняття на державну та військову службу.

Сучасні освітні технології відкривають широкі можливості для здобуття самоосвіти, в тому числі і політичної. Інформаційний простір України насичений політичними програмами та ток - шоу аналітичного характеру, у яких громадяни можуть почерпнути потрібну інформацію про політичне життя країни, одночасно прийняти або зробити власні висновки з приводу того чи іншого питання. Зараз є можливість залучати громадян до обговорення найбільш важливих проблем життя країни. Тоді є як попередня влада, на нашу думку, свідомо не хотіла і не намагалася піднімати рівень політичної освіти громадян. Їм це було в певній мірі вигідно – не допускати широкі маси до активної, впливової участі у політичному житті. Щодо навчання у ВНЗ, то потрібно орієнтуватися на створення медіа-освіти та використання інформаційно-комунікаційних технологій, які дозволяють поширювати ідеї національної єдності, поваги до державних та правових засад. Оскільки правовий нігілізм стає на перешкоді розбудови громадянського суспільства та формуванню політичної культури європейського типу.

Співжиття ж у громадянському суспільстві – це розуміння індивідом політичної відповідальності, усвідомлення та практична діяльність на користь інших членів суспільства. Закласти основи і навички цього – основне завдання політичної освіти, що і формує політичну культуру суспільства. Тому що політична освіта стосується усіх верств населення, а не лише прямих її споживачів (політиків, партійних активістів, державних службовців тощо).



Сучасна політична освіта в Україні повинна базуватися на засадах, які давно вже визнані у Європі:

  • заборона нав’язування думки, що заважає формуванню власних суджень ;

  • принцип контраверсійності – якщо не існує єдності поглядів у науці, то при викладі політичного матеріалу у процесі навчання повинні бути представлені різні точки зору;

  • врахування інтересів – навчитися аналізувати політичну ситуацію, співвідносити її з власними інтерпретаціями та віднаходити правові механізми узгодження власних інтересів з політичною ситуацією.

Отже, приходимо до висновку, що політична освіта є важливою запорукою високого рівня політичної культури і, відповідно, можливістю становленню громадянського суспільства у державі. Лише коли люди добре розуміють головні ідеї й принципи демократії, то зможуть самостійно діяти для захисту власних прав та інтересів, інтересів своїх громад. Політична освіта – це своєрідний тренінг із громадянськості, школа, де людей навчають жити спільно, єдиною громадою. Вона дасть розуміння толерантного ставлення до різних політичних поглядів та переконань.

У сучасних умовах, в Україні національно-патріотичне виховання молоді має стати пріоритетним напрямом у педагогіці, у підсумку буде створена цілісна концепція виховання молодого покоління у цьому напрямку. Однак варто зауважити, що не один раз в Україні і Президентом, і міністерством науки та освіти затверджувалася концепція національно-патріотичного виховання молоді, але до кінця жодна з них не була реалізована. І можливо зараз, з огляду на загрозливу ситуація для територіальної цілісності нашої держави, вона знову буде переглянута, вдосконалена і, нарешті, профінансована.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка