Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка33/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Література

Карлова В. Сучасний український патріотизм: сутність та роль у консолідації суспільства [Текст] / В. Карлова // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2008. – № 4. – С. 21–30.

Регіони України: шляхи формування спільної національної ідентичності // Національна безпека і оборона. – 2007. – № 9. – С. 5–10.

Сергеев А.Ф., Соловьев В.К. Патриотизм как системное явление общественной жизни // Сб. науч. работ НОУ ВПО "Ин-т экономики и предпринимательства". – 2004. – Вып. 7. – Ч. 2. – С. 169–170.

Таменко М. Сучасний український патріотизм, або як об'єднати Україну // Урядовий кур'єр. – 2005. – 16 лип. – № 130. – С. 4.


ВОЛОНТЕРСТВО – ЯК ПРОЯВ ПАТРІОТИЗМУ (З ДОСВІДУ ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ)
Рикун А.В.

Заступник голови Студентської ради Запорізького державного медичного університету
Відомі філософи та політологи визначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнюючи слід називати любов'ю до своєї Батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.

Одним із проявів патріотизму і любові до країни в усі часи вважалася турбота про нужденних. Такий вид взаємовідносин отримав назву волонтерство, а окремі спільноти, задля більш ефективної діяльності, сформували волонтерські рухи. Найбільшу поширеність волонтерство набуло серед молоді, як найбільш прогресивного прошарку населення.

Найчастіше, волонтерські рухи виникають на базі великого зосередження молоді і найяскравішим прикладом цього є університети. На базі Запорізького державного медичного університету (ЗДМУ) також діє волонтерське об’єднання. Студенти університету приймають активну участь у чисельних міських заходах волонтерського характеру, а також самостійно виступають в якості організаторів акцій.

Найчастіше, волонтери ЗДМУ відвідують дитячі інтернати, збирають кошти на лікування, приймають участь у міських та університетських суботниках, проводять просвітницьку роботу медичного спрямування серед населення міста, виготовляють санітарні бюлетені, збирають речі і продукти для малозабезпечених категорій населення, а з огляду останніх подій – приймають активну участь в оснащенні українських військових, котрі сьогодні воюють на сході України.

Нижче наведені данні по кількості зібраної допомоги бійцям АТО волонтерами і студентами ЗДМУ у період з 17 вересня по 17 листопада.


Найменування

Кількісний показник

Грошова допомога

764 грн

Теплий речі, взуття

127 кг

Продукти

86 кг

В умовах зовнішньої загрози і необхідності прояву патріотизму, активність волонтерського руху значно зросла у порівнянні з минулими роками. Нижче наведена порівняльна таблиця кількісного складу волонтерського руху ЗДМУ у різні роки.

Рік

Кількість волонтерів

2012

84

2013

91

2014

147

Зокрема, зростання кількості волонтерів ЗДМУ обумовлене необхідністю підтримки національної гідності та збереження територіальної цілісності України, оскільки найбільша кількість звернень з проханням долучитись до волонтерської діяльності в університеті, відбувалась саме з початку вересня. Здебільшого, нові волонтери пояснюють свою участь саме з позиції патріотизму, а також з почуття боргу перед воїнами-захисниками, котрі ведуть війну з ворогом на Сході.

Крім того, у порівнянні з попередніми роками, за даними Студентської ради ЗДМУ, значно зросла кількість студентів, котрі не увійшли до волонтерського руху, а приймали одноразову учать у певних заходах у тому числі волонтерського характеру. Нижче наведена порівняльна таблиця за 2012-2014 роки.




Рік

Кількість волонтерів

2012

647

2013

561

2014

понад 1700 осіб

Таке значне зростання (+318%) активності студентства ЗДМУ пояснюється чисельними акціями патріотичного характеру, зокрема Маршів миру, урочистих заходів до Дня Незалежності України, Дня Державного прапора України, тощо.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що саме відчуття патріотизму та любові до рідної землі, стають рушійною силою у процесі активізації та разом з тим виживання суспільства у складних політичних та економічних умовах.




ІДЕЯ ПАТІОТИЗМУ В СУЧАСНІЙ КОМЕРЦІЙНІЙ РЕКЛАМІ
Синичич О. О.

Магістрфакультету соціології та управлінняЗапорізького національного університету
На сьогоднішній момент важко уявити сучасний світ без інфраструктури рекламного бізнесу. Реклама виступає незмінним супутником ринкового виробництва, що проникає в усі сфери суспільного життя й стає невід’ємною складовою соціальних номінацій суб’єкта будь-якого типу.Особливого значення, в сучасних реаліях розвитку цивілізації, набуває комерційна реклама, яка відображає пріоритет речей та послуг, орієнтуючи індивідів на західну модель поведінки. Реклама виступає віддзеркаленням соціального життя суспільства, в модифікованому вигляді транслює основні події та процеси, передає провідні ідеї й цінності, що превалюють в тому чи іншому суспільстві.

В сучасних реаліях розвитку українського соціуму особливо актуального значення набуває проблема патріотизму. За останні десятиліття відношення до патріотизму в різних соціальних колах коливалося від повного неприйняття до безумовної підтримки. В результаті, в час загостреної боротьби за українську незалежність виявилося, що патріотизм не став провідною соціальною цінністю українського народу.

Виходячи із вищесказаного, можна стверджувати, що реклама виступає могутнім механізмом виробництва й трансляції соціальних цінностей, однією з яких виступає ідея патріотизму. Саме тому вивчення цієї проблеми є досить актуальним в полі соціологічного дискурсу. Актуального значення це має для Запорізького регіону, який в сьогоднішніх умовах знаходиться на перетині двох шляхів майбутнього розвитку.

Комерційна реклама вже тривалий час є не просто економічно значущим аспектом здійснення успішної комерційної діяльності. В даний час цей феномен повсюдно зустрічається в політичному житті, встановлює певні порядки і норми в суспільних відносинах, диктує моральні та етичні цінності. Реклама стає потужною соціальною силою, яка постійно та масовано впливає на абсолютну більшість населення. Щоденний вплив реклами на мільярди потенційних споживачів не тільки сприяє формуванню купівельних переваг, але й, проникаючи в соціальне середовище, бере участь у становленні певних стандартів мислення і соціальної поведінки різних верств населення в кожній країні [1], і наша держава не є виключенням.

Комерційна реклама виступає невід’ємним елементом розвитку сучасного суспільства. Крім того, вона є наймогутнішим інструментом впливу та формування ідейних переконань серед мас населення. Місією може виступати зміна поведінки суспільства з економічної точки зору. Комерційна реклама характеризується безперервністю та щоденністю. Кожен день вона привертає увагу мільйонів людей по всьому світу і саме в цьому, проявляється її специфічний, унікальний характер без якого неможливо уявити сучасний світ.

Існує розповсюджена серед дослідників реклами думка, яка характеризує взаємовідносини реклами та цінностей. Сенс її заключається в тому, що апеляція до ціннісних орієнтацій аудиторії підвищує ефективність рекламного повідомлення. Припущення про вплив реклами на цінності випливає із інституціональної сутності реклами – як і будь-який соціальний інститут вона вступає у взаємодію з іншими інститутами, суспільними явищами та феноменами [2, c. 15].

Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання: заклади освіти, засоби масової інформації, реклама [3, c. 8].

Патріотизм є системоутворюючим поняттям національної свідомості і самосвідомості народу, яке визначається любов’ю до України, надії та віри у найкраще майбутнє, знаннями історії та кращими надбаннями народу, гордістю та відданістю своїй Батьківщині, готовністю до практичної діяльності на благо України [3, c. 8].

Патріотизм безсумнівно виступає важливою соціальною цінністю, акцент на яку необхідно робити в будь-якому суспільстві.

Останнім часом рекламодавці ведуть активне звернення до провідних соціальних цінностей, що характерні для того чи іншого типу суспільства. Відомо, що апелювання до соціальних цінностей підвищує ефективність та результативність рекламного повідомлення. Особливо цікавою із соціологічної точки зору виступає комерційна реклама, адже масовість даного феномену просто вражає. Саме тому, в квітні-травні 2014 року було проведено дослідження на предмет виявлення соціальної цінності патріотизму в контексті сучасної комерційної реклами.

Одним з блоків, який було проаналізовано в межах дослідження, виступає соціальний зміст комерційної реклами, який дозволив виявити місце патріотизму як соціальної цінності в сучасній рекламі.

Ідея патріотизму в комерційній рекламі займає далеко не останнє місце. В першу чергу це проявляється, в відчутті єдності в межах країни та регіону, що набуло актуальності саме в даний час. Результати аналізу виявили, що ступінь звернення до феномену «український» надзвичайно високий та проявляється в рекламі будь-якої тематики та сюжету. Цей факт доводить наявність таких висловлювань в рекламі: «світ починається з України», «тут моє коріння», «народжене в Україні», «таку красу зробити хтось інший, аніж українці», «улюблена країна», «розкажіть про Україну» та ін. Словесна форма вираження підкріплюється візуальною: зображення українського народу, робітників, національних символів, використання державних кольорів та ін. Така реклама викликає позитивні відчуття гордості, спрямована на емоційні (свобода, незалежність, соціальна значимість) та соціальні (співпричетність) мотиви, а також формування позитивного «Ми-образу», який, в свою чергу, полегшує процес ідентифікації українців.

Таким чином, провідною соціальною цінністю, яка на даний момент вкорінюється в свідомість українського народу виступає орієнтація на українське. Досить погано розвиненою є соціальна цінність єдності України, на яку сьогодні більше спрямована соціальна реклама, ніж комерційна.

Як було вже зазначено, одним із ключових аспектів впливу комерційної реклами на масову аудиторію є формування та закріплення ціннісного простору сучасного суспільства. Далеко не останнє місце займають соціальні цінності, які визначають стабільність, добробут та є складовою соціального комфорту та самопочуття населення країни й Запорізького регіону. Провідною соціальною цінністю патріотизму на яку робиться акцент в сучасній українській комерційній рекламі виступає орієнтація на «українське». Проте стереотипізація даної цінності не має ще високої результативності. Виходячи з цього було розроблено декілька напрямів оптимізації використання соціальних цінностей в комерційній рекламі, дотримання яких допоможуть прискорити та удосконалити процес формування соціальної цінності патріотизму.

По-перше, комерційна реклама повинна активно взаємодіяти з інститутами державної влади відносно питання патріотичного виховання українського суспільства. Особливо це набуває надзвичайної актуальності у зв’язку із сьогоднішнім становищем української держави. Ціннісна проблематика, як і вся Україна, зазнає трансформацій. Зміни відбуваються настільки швидко, що люди не знають як правильно діяти та що вибирати орієнтиром своєї діяльності. Саме тому, формування чіткої соціальної цінності патріотизму досягнення якої на сьогоднішній момент повинно стояти в прерогативі являється важливим питанням влади, особливо на місцевому рівні, у вирішенні якого, далеко не останнє місце займає комерційна реклама, адже характер та масовість даного явища є високим.

По-друге, необхідно провести аналіз оцінки стану соціальної цінності патріотизму різних вікових груп. Ціннісні орієнтири сучасної молоді відрізняються від цінностей старшого покоління. Гострою проблемою постає питання конфлікту поколінь. У зв’язку із перенасиченням суспільства рекламою, в ході соціалізації у молоді відбувається формування цінності споживання. Виникає необхідність акцентувати увагу на соціальній функції комерційної реклами, а саме у формуванні ідеї патріотизму сучасної молоді. Адже саме за цим поколінням майбутнє нашої держави.

Останнім та найважливішим напрямом виступає використання соціальних цінностей в комерційній рекламі, що спрямовані на формування єдності української держави. Як показали результати соціологічного дослідження провідною соціальною цінністю, яка стереотипізується на даний момент в українському суспільстві за допомогою комерційної реклами виступає орієнтація на «українське». Дану тенденцію необхідно підтримувати, адже вона допомагає вселити відчуття гордості та соціальної значимості в серце кожного українця. Проте, у зв’язку із подіями, які відбуваються в Україні останнім часом, розкол та порушення державної єдності наносить нищівний удар по суспільній свідомості. На даний момент, феномену єдності приділяється увага в соціальній та політичній рекламі. Крім того, важливо формувати позитивне відношення до України загалом та кожного її регіону, любов до українців та інших націй, що проживають на її території, бережливе ставлення до українських традицій та символіки, шанобливе відношення до української історії. Пріоритетне значення це має для Запорізької області, оскільки саме цей регіон України є, з одного боку, джерелом об’єднання патріотів (Запорізька Січ), та з іншого, об’єктом зазіхань з боку сучасного агресора та порушника цілісності України.

Отже, комерційна реклама в сучасному суспільстві дійсно є ретранслятором загальноприйнятих стандартів соціальної поведінки. Вільно чи мимоволі вона сприяє трансформації соціальних відносин у суспільстві через формування та підтримку патріотичних настроїв населення. Апелювання до ідеї патріотизму та її використання в комерційній рекламі значно спрощує процес сприйняття сучасних подій аудиторією, формує в них особливе бачення на певний товар чи послугу та акцентує увагу на емотивному рівні сприйняття людиною соціальної реальності.

Підводячи підсумок можна стверджувати, що грамотне використання ідеї патріотизму як соціальної цінності в комерційній рекламі виступає досить ефективним механізмом комунікації з аудиторією. Незалежно від часу, подібні рекламні кампанії завжди залишаються актуальними та надають товару чи послузі особливу значимість – невловиму додаткову цінність. Подібні рекламні засоби є настільки ефективними, що знаходять своє продовження навіть в суспільному житті, стереотипізуючи все нові та нові цінності.



Література

Ахметшина А. А. Социальные факторы и социальные функции коммерческой рекламы в современном российском обществе : дис. канд. социолог. наук : 22.00.04 / Анна Алексеевна Ахметшина. – Казань, 2009. – 191 с.

Василенко И. А. Роль рекламы в процессе формирования и трансляции ценности семьи в современном обществе / И. А. Василенко // Вестник Оренбургского государственного университета / под ред. В. П. Ковалевского. – 2008. – Вып. 81. – С. 15–21.

Власова Н.Ф. Концептуальні ідеї патріотичного виховання в системі освіти / Н. A. Власова // Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції з питань патріотичного виховання молоді (02-03 грудня 2010 р.) / Упор. Д. В. Точиліна – Запоріжжя: Акцент Інвест-трейд, 2010. – С. 8-12.



ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ З ГРОМАДЯНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ, ГОТОВОЇ ДО КОНКУРЕНТНОГО ВИБОРУ СВОГО МІСЦЯ В ЖИТТІ
Туманян Т.С.

викладач біології Запрізького ліцею № 34
Актуальність громадянського виховання особистості в сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні стартові можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей як умови реалізації найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості – потреби в самовизначенні та самоствердженні.

Важливу роль у цьому плані відіграють усі ланки системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання зокрема, особливо в суспільстві перехідному, де вони не тільки підтримують, а й закладають основи демократичної ментальності, формують у громадян ідеї та поняття про права і обов’язки людини, виховують здатність до критичного мислення, уміння відстоювати свої права, інтереси, переконання, усвідомлювати свої обов’язки та виявляти толерантність до поглядів іншої людини, та керуватися у вияві соціальної активності демократичними принципами.

Ідеалом виховання виступає різнобічно і гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. У сучасній соціокультурній ситуації та в умовах трансграничних відносин країн головною домінантою виховання є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного погляду, яка поважає права і свободи, традиції народів і культур світу, національний релігійний, мовний вибір кожної людини. Відповідно до цієї концепції головна мета виховної роботи – це виховання духовно багатої, розвиненої особистості, громадянина України.

Ідеї громадянського виховання завжди були актуальними для педагогічної еліти України. Такі відомі українські діячі, як В. Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Грінченко, А. Макаренко, В. Сухомлинський звертали увагу у своїх роботах на особливе значення формування громадянської свідомості підростаючої особистості.

Вдруге в професійній діяльності мені пощастило стати класним керівником. Це щастя бачити кожного ранку усміхнені обличчя дітей, які зустрічають тебе з розкритими обіймами. Щастя радіти на перший погляд несуттєвим, але для них настільки вагомим перемогам. Щастя бути потрібним дітям.. Вірно говорять, що вчитель предметник вводить дітей у науку, а класний керівник – в життя.

Виховання – процес, який починається з дитинства, коли в душу дитини закладаються основні життєві принципи, що допомагають їй стати Людиною з великої літери, сміливо увійти до епохи нового розуму і зайняти в ній гідне місце, усвідомлюючи себе як особистість та індивідуальність.

Людина. Сім’я. Вітчизна. Праця. Знання. Культура. Мир. Здоров’я. Земля. Ці поняття для мене – основа виховної роботи.

Виховна проблема мого класу: «Формування і розвиток інтелектуальної, свідомої особистості з громадянською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті»

Саме тому головні мої задачі:



  • виховання учня як члена суспільства, патріота, громадянина своєї Батьківщини, формування вміння жити в колективі.

  • прилучати учнів до джерел духовної культури, виховати позитивні риси характеру: волю, чесність, самокритичність, орієнтація на аналіз власних дій.

Мій клас – це маленька держава, в якій є свої закони і пріоритети, а саме:

• Ціннісне ставлення до себе

• Ціннісне ставлення до родини, людей

• Ціннісне ставлення до праці

• Ціннісне ставлення до природи

• Ціннісне ставлення до культури і мистецтва

• Ціннісне ставлення до суспільства і держави

Напрямок «Ціннісне ставлення до себе»

Мета: формування основних засад «Я-концепції» особистості.

Завдання, що стали переді мною:


  • формувати в учнів вміння цінувати себе як унікальну і неповторну особистість;

  • пояснити наслідки негативного впливу шкідливих звичок на здоров’я людини;

  • вчити уникати конфліктних ситуацій, адаптуватися в різних життєвих ситуаціях; та конструктивно впливати на них, коректувати та регулювати власну поведінку;

  • формувати власну культуру самопізнання.

Форми роботи: спостереження,бесіди, анкетування, опитування, години спілкування, тренінг,проекти, екскурсія – похід.

Проведено заходи:

««Я» - частинка Всесвіту»

«Створення життєвого проекту саморозвитку»

Походи у Роллер-сіті, парк Перемоги



Напрямок «Ціннісне ставлення до родини, людей»

Мета: сприяти засвоєнню родинних та суспільних цінностей.

Завдання, що стали переді мною:

формувати



  • критичне ставлення до поведінки людей;

  • відчуття єдності слова і діла;

  • активної моральної життєвої позиції;

  • ідеалів сім’ї, відносин в колективі;

  • духовно-моральної культури особистості.

Форми роботи: круглий стіл, тренінг, акції милосердя, проекти.

«Мої батьки в історії школи»

«Від серця до серця»

«Гаряча кружка»

«Ветеран»

«Кожна родина – України частина»



Напрямок «Ціннісне ставлення до праці»

Мета: сформувати поняття професійного самовизначення

Завдання, що стали переді мною:

формувати:


  • позитивно-емоційне ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації особистості;

  • здатності до усвідомленого вибору майбутньої професії в ім’я національного державного інтересу;

  • соціальної значимості праці в житті людини, естетики та культури праці в традиціях українського народу;

  • проектування професійного становлення.

Форми роботи: бесіди, трудовий десант, майстер-клас.

Проведено заходи:

Трудовий десант «Алея»

Майстер-класи від батьків.

Напрямок «Ціннісне ставлення до природи»

Мета: сформувати почуття особистої причетності до збереження природних багатств.

Завдання, що постали переді мною:

формувати:



  • потреби у продовженні національних та етнокультурних традицій;

  • ефективного і ощадливого використання всіх видів ресурсів;

  • основ екологічного законодавства;

  • навичок правил техніки безпеки на природі;

  • потреби в оздоровленні довкілля та участь у природоохоронній діяльності;

  • навичок життєдіяльності в умовах екологічної кризи.

Форми роботи: бесіди, діалог, брейн-ринг,похід, екскурсія.

Проведено заходи:

Походи на о.Хортицю, в Дубовий гай.

«Екологічний брейн-ринг»

Конкурс фоторобіт «Осінь у Запоріжжі»



Напрямок «Ціннісне ставлення до культури та мистецтва»

Мета: прививати розуміння ролі мистецтва як основи морально-духовного розвитку особистості.

Завдання, що постали переді мною:

формувати:



  • здатність цілеспрямовано сприймати, відчувати, правильно розуміти мистецтво;

  • здатність висловлювати власне ставлення до мистецтва, творчої діяльності у мистецький сфері;

  • потреби у спілкуванні з мистецтвом.

Форми роботи: прослуховування музики, диспути, відвідування кінотеатру, музеїв, перегляд фільмів, круглий стіл, проекти.

Проведено заходи:

«Так звучить моя країна»

«Мистецтво і мода»

«Презентація талантів»

Відвідуємо кінотеатр, музей

Напрямок «Ціннісне ставлення до суспільства і держави»

Мета: сформувати потреби у збереженні та примноженні духовного й матеріального багатства українського народу.

Завдання, що постали переді мною:

формувати:



  • відповідальність за долю Батьківщини;

  • розуміння особистістю своїх прав, свобод, обов’язків;

  • громадянської життєвої позиції, участь в учнівському самоврядуванні, житті школи і громади;

  • власної віри у духовні сили народу, його майбутнє;

  • потреби у полікультурному спілкуванні на основі взаєморозуміння та поваги.

Форми роботи: бесіди, проекти, тренінги, екскурсії, участь у самоврядуванні, конференції, майстер-класи.

газета «Позитивчики»

блог класу http://pozitiv7kl.blogspot.com

герб класу

«В єдності наша сила»

майстер-клас «Школа лідерів».

Посвята в ліцеїсти

Напрямок «Батьківський всеобуч»

Мета: сприяти співпраці школи та батьків на шляху різнобічно вихованої особистості.

Форми роботи: бесіди, круглий стіл, тренінги, проекти, лекції, екскурсії, походи.

Проведено заходи:

Походи на о.Хортиця, Роллер – сіті

«Щасливі батьки – щасливі діти»

«Особливості підліткового віку»

«Бережи здоров’я з молоду»

Фрагменти батьківських зборів розміщую на сторінці «Для батьків» у класному блозі.

Як показав моніторинг формування громадянськості в учнів така система роботи є результативною, адже відсоток учнів з високим рівнем громадянської вихованості зріс з 25% до 35%, а із середнім з 20 до 40%.

Література

Вишневський О.Громадянське виховання: благо чи небезпека?//освіта. – 2000. – 4-11 жовтня(№44). – с.3;11-18 жовтня(№45). – с.4-5.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект//Шлях освіти. – 2000. - №3. – с.7-13.

Мороз Т. Формування національної свідомості, виховання громадянина України – носія національних цінностей та загальнолюдських надбань//Позакласний час. – 1999. - №15\16. – с.6-23.

Чорна К. Громадянське виховання – нагальна потреба Україні//Освіта України. – 2000. – 20 грудня(№51-52). – с.-5.

http://osvita.ua

http://www.zippo.net.ua


ФУНКЦІЇ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ РУХІВ В СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ
Усенко О.І.

Актуальність дослідження громадсько-політичних рухів зумовлена їх впливом та роллю у становленні демократичної, соціальної і правової держави. Активна діяльність в сучасній Україні громадсько-політичних рухів свідчить про успішне становлення громадянського суспільства та розвиток демократії в Україні. Громадсько-політичні рухи є одним з ефективних і доступних засобів впливу на органи державної влади з боку населення, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави.

Проблематика виникнення і розвитку громадсько-політичних рухів є досить ґрунтовно висвітленою у політичній науці України та зарубіжжя. Вагомий внесок у дослідження громадсько-політичних рухів зробили Р. Ліпшутц, А. Турен, П. Штомпка; серед українських вчених дане питання вивчають Л. Камінська, О. Кіндратець, А. Матвійчук та ін.

Разом з тим, дана тема залишається актуальною для державного управління та перспективною для наукових досліджень, оскільки активне залучення громадсько-політичних рухів до процесу прийняття державно-політичних рішень дасть змогу швидко та ефективно реагувати на проблеми суспільства.

Громадсько-політичні рухи мають масовий характер. Вони створюються з певною метою, внаслідок вільного бажання громадян на основі спільності інтересів і не мають фіксованого членства. Громадсько-політичні рухи - це структурно неоформлені масові об’єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи організації.

На основі законодавчо визначених прав і обмежень громадсько-політичні об’єднання виконують ряд основних функцій:

- опозиційна функція. Її роль полягає в запобіганні надмірній централізації влади, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства. Для досягнення цього, громадсько-політичні рухи вдаються до різних заходів: висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю та ін.;

- захисна функція спрямована на захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу;

- виховна функція направлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, професіоналізму.

Громадсько-політичні рухи, залежно від їх зв’язків з політичною системою, можуть бути інституціональними (формальними) та неінституціональними (неформальними). Перші визнаються політичною системою як її складова і функціонують за комплексом формальних правил. Другі діють поза системою, за правилами, що запропоновані нею.

Отже, громадсько-політичні рухи – це один із ефективних і доступних способів впливу на офіційні структури влади з боку населення. У демократичній державі інститути громадянського суспільства відіграють надзвичайно важливу роль і є основною альтернативою в забезпеченні суспільних благ. Громадсько-політичні рухи як елемент громадянського суспільства мають діяти заради захисту та реалізації прав і свобод громадян, що, у свою чергу, посилить результативність влади. У сучасних умовах демократичного розвитку громадяни мають самі вирішувати власну долю. Для цього і необхідне широке й активне залучення громадських структур як альтернативних традиційним політичним інститутам (державним і партійним) до політичного процесу. Важливим питанням при прийнятті державно-політичних рішень виступає громадська компетентність та її підвищення. Отже, громадські рухи – це рушійна сила, яка є основною складовою формування громадянського суспільства, які безпосередньо через активізацію своїх членів розвивають політичну свідомість і політичну культуру громадян та виконують опозиційну, захисну і виховну функції.


ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ: УДОСКОНАЛЕННЯМ НЕ ОБМЕЖИТИСЯ
Швець Т.Е.
Ситуація, у який стали можливі втрата Криму та гострий конфлікт у Донецькій та Луганській областях, краще за все свідчить, що існуюча теорія та практика національно-патріотичного виховання в Україні зазнала краху. За роки незалежності не створено консолідовану націю, з рівним відчуттям гідності та відповідальності за свою країну. Значна частина населення виявилася абсолютно нелояльною до України і надала переваги російській політичній ідентичності, або зайняла абсолютно пасивну громадянську позицію в момент, коли вирішується доля країни.

Майдан і подальші події показали: у той час, коли мешканців центру та заходу не було потреби переконувати бути патріотами своєї країни, то частина громадян України півдня та сходу виявилися по факту не лише не лояльними до України, але й противниками, готовими зі зброєю виступити проти власної країни. Багато з цих людей – це молодь, яка закінчила українську школу, де діяли усі нормативно-правові акти, концепції та програми національно-патріотичного виховання особистості. Отже, фактично система національно-патріотичного виховання не лише не спрацювала, а навіть дала негативний результат.

На словах визнаючи поліетнічність України, мало хто з політиків, а за ними і педагогів, реально усвідомлював, наскільки це важливий фактор у націїтворенні. Зазвичай посилалися на результати соціологічних опитувань, за якими питання мови та національної ідентичності ставилися громадянами на останні місця за важливістю, поступаючись питанням добробуту та соціального захисту. Наприклад за соціологічними даними 2012 року: 59,3% респондентів хвилює подолання безробіття; 51,5% - підвищення заробітної плати, пенсій, стипендій; 3,9% - проблеми російської мови [1]. А питання про статус російської мови стояло на 31 місці з 33 питань. Як засвідчили трагічні події останніх місяців, реальна ситуація в суспільстві була дещо інша.

Звернення до аналітичних даних політичної кризи під час президентських виборів 2004 року дає нам усім відому карту регіональних переваг виборців: центр та захід голосував за В.Ющенка, а південь та схід – за В. Януковича [2]. Очевидно, не відмінності в економічній та соціальній програмах кандидатів вплинули на цей розподіл, а саме культурно-ментальні відмінності мешканців. Політтехнологи цинічно використовували цей факт. Був би він незначущим – не був би таким ефективним. Логічний ланцюжок, який будували у мозку публіки технологи, до речі, значною частиною російські, був таким: В.Ющенко виступає за Україну, українське – це бандерівське, бандерівське – це фашистське. Відповідно, проукраїнський кандидат - фашист (у Донецьку тоді вперше були застосовані бігборди із зображенням В. Ющенка в нацистській формі). Отже, сьогоднішня картина світу, яку розповсюджує антиукраїнська пропаганда, була вигадана ще тоді, так само як і ставка на південно-східний регіон. І під час політичного протистояння взимку 2013-2014 року, коли розпочалася справжня медійно-технологічна війна, значна частина мешканців сходу та Криму легко відмовилась ідентифікувати себе з Україною, зробивши вибір на користь Росії.

Таким чином, події зими 2013-2014 року та війна на сході України вимагають від педагогів переосмислення ідеї національно-патріотичного виховання. З одного боку, ми спостерігаємо зліт патріотичних настроїв у країні, українцем стало бути навіть модно. З іншого, поблажливе відношення до національного радикалізму у попередній період запустило небезпечний процес розколу у суспільстві. Підігрітий ворожою пропагандою, він призвів до збройного протистояння громадян. Отже, варто говорити не про удосконалення, а про докорінну перебудову моделі національно-патріотичного виховання молоді як передумови успішної побудови політичної нації. Причому така модель повинна буди відкритою, що передбачає постійний пошук відповідей на питання, засобів та методів реалізації, співпрацю освітян, батьків, соціальних інститутів та, безумовно, відсутність менторських інструкцій «згори».

Парадокс сьогодення – щоб сформувати громадянина - патріота, слід оновити й оздоровити суспільство, і навпаки – щоб змінити суспільство, слід виховати громадянина. Перед працівниками освіти стоїть важливе завдання – врахування наявних у суспільстві кризових явищ при організації виховної роботи. У сучасних умовах важливим стає актуальне усвідомлення поняття громадянськості, вироблення критеріїв активної громадянської позиції кожного члена суспільства, зміна стосунків усередині сім’ї, школи, соціуму, укріплення демократичних цінностей на початках їх становлення. Маніпулювання історичними фактами та персоналіями, нав’язування нових або ж консервація старих ідеалів не тільки не сприяли об’єднанню молоді в єдину українську націю, а навпаки роз’єднувало. Варто говорити про зміну відношення і до історичного минулого. Ці помилки занадто дорого коштували нашій країні. Ми маємо зробити абсолютно новий крок у становленні патріотів, виховуючи не на ідеалах минулого, а, можливо, лише на прикладах сучасних патріотів, які як раз об’єднують молодь. Патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою, є не лише гранню суспільства, але й джерелом його існування та розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді й виживання суспільства. Таким чином, патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, а також сприяти консолідації, єднанню всіх соціальних його прошарків, незалежно від їх відмінностей та уподобань.

Проблема згуртування націй у складні періоди їх розвитку – одна з найважливіших і найскладніших. Процес зламу старих економічних, соціальних і політичних структур, усталених зв’язків і відносин між різними соціальними прошарками населення призвів до того, що старі принципи суспільної взаємодії вже не відповідають новим реаліям суспільного життя, що й дає поштовх до зрушень і дисбалансу в усіх його галузях. Для відновлення рівноваги слід звернутися до таких консолідуючих ідей, регулятивних принципів, норм і цінностей співжиття громадян, які є значимими для більшості населення, і унеможливити водночас деструктивну діяльність невдоволених [5]. Але консолідація суспільства досягається тоді, коли відбувається демократизація цінностей, тобто відданість принципам демократії демонструється як з боку еліти, так і з боку всього населення [3].

Вирішити проблеми становлення справжнього громадянина України можливо через використання виховного потенціалу школи. Однак, наголошуємо ще раз, це повинно стати справою всього суспільства та держави. Реалізувати це можливо, на нашу думку, при децентралізації управління школою, реальному, а не формальному розвитку учнівського самоврядування, підвищенні громадянської компетенції педагогів. Це передбачає формування такої демократичної організації школи, що забезпечує широку участь членів шкільного колективу (учнівського та педагогічного) в управлінні освітнім закладом та ґрунтується на спільній колективній меті. Передача функцій прийняття рішень учасникам виховного процесу створить реальну демократію усередині школи, з високим ступенем громадянської участі. Так, педагоги та учні в природних умовах будуть відстоювати власні інтереси, узгоджувати їх з інтересами інших груп, отримують практики координації та взаємодії, а завдяки об’єднанням за інтересами, навички взаємної діяльності.

Також школа повинна сформувати систему соціального партнерства, яка передбачає формування патріотизму не лише учнів, а й усіх учасників освітнього процесу: батьків, представників місцевої спільноти, управлінь органів місцевого самоврядування, комерційних організацій, громадських організацій, засобів масової інформації, які впливають на всіх учасників процесу і створюють не лише всередині, але й навколо школи єдиний простір громадянської ініціативи та громадянської діяльності. Так, через співпрацю між школою та провідними соціальними інститутами учні відчують на собі увагу не тільки виховного інституту – школи, але й оточуючого соціуму, що сприятиме усвідомленню себе громадянсько зрілою особистістю.

Отже, метою сучасного українського суспільства є формування якісно нового – як у національному, так і в соціальному плані – громадянина незалежної Української держави. Однак ми не можемо повторювати помилки минулого: «закривати очі» на проблеми самоідентифікації, спиратися лише на ентузіазм окремих педагогів та обмежуватися створенням нових «папірців». Необхідним є ініціювання постійних дискусій у педагогічному середовищі. До тих пір, поки ми – педагоги не усвідомимо причини нелояльності молоді східно-південних регіонів до своєї держави, не зробимо висновки - ми продовжимо писати «концепції», створювати окремі практики патріотичного виховання за ініціативою ентузіастів, але не вирішувати по-справжньому проблему. Створення нової моделі національно-патріотичного виховання повинно стати загальнонаціональним пріоритетом усього суспільства. Нам, педагогам, необхідно стати модераторами постійного пошуку відповідей на питання: як виховувати справжніх громадян, які педагогічні технології спрацьовують, а які ні. Переосмислити ті успіхи національно-патріотичного виховання, які дали позитивний результат: високе патріотичне піднесення великої частини молоді та проаналізувати невдачі, знайти інші виховні моделі, розуміючи, що вони не можуть бути раз і назавжди визначеними.



Література

Сайт «Зеркало недели» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zn.ua/SOCIETY/status_russkogo_yazyka_okazalsya_na_31-m_meste_sredi_prioritetov_ukraintsev,_nato__na_33-m.html

Сайт «Центр политической информации» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://da-ta.com.ua/election_agitation/2218.htm

Филонов Г. Н. Феномен гражданственности в структуре личностного развития / Г.Н.Филонов // Педагогика. – 2007. – № 8. – С.38–44.

Эрмэ Г. Культура и демократия. / Г. Эрмэ ; [пер. с франц.]. – М., 1994. – С. 150–157.

Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности / В. А. Ядов. – 3-е изд., испр. – Москва : Омега-Л. – 2007. – 567 с.

Alexander J. C. Democracy and Civil Society.– Mimeo, Los Angeles: UCLA, 1992. – Р. 2.

John J. Cogan and Ray Derricott. Citizenship for the 21 st Centure: An International Perspeсtive on Education // Kogan Page LTD: London, 2000. – 197 с.


VІ секція
Патріотичне виховання та інвестиції


ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Сидоренко С.В.

Кандидат філософських наук, старший викладач Запорізького державного медичного університету
У науковому світі мова йде про чотири перспективних моделі світовлаштування. Одна з них – глобальна побудова громадянського суспільства. Власне термін «глобальне громадянське суспільство» ввійшов у науковий обіг приблизно два десятиліття назад, як результат «нового відкриття» громадянського суспільства у кінці ХХ ст. Європейська школа філософії і політології відмітила це явище у зв’язку з синхронними політичними процесами в Латинській Америці і Східній Європі, які довели, що громадянське суспільство здатне здійснювати вплив як на політичний процес в окремих країнах (з поставторитарними режимами), так і на міжнародні відносини в цілому. Н.Моісєєв перспективи розвитку людства пов’язував з процесом формування інформаційного суспільства, що управляється, і спирається на авторитет ООН і громадянські ініціативи. Існують і інші версії появи цього масового явища. Державне управління часто критикувалося за притиснення громадянської ініціативи, бюрократизацію, неефективне управління, споживання великої частки прибутку; а вільний ринок за ігнорування потреб населення, зростання бідності, депривації і нерівності. Все більше збільшувалася незадоволеність населення і державою, і глобальним капіталізмом як ключовими механізмами вирішення взаємопов'язаних глобальних проблем: соціальних, економічних, екологічних; нерозвинутості високих технологій периферії, «цифрової» нерівності країн і континентів. Цим факторам сприяли і думки вчених, зокрема І.Валлерстайна, який відмічав, що держава у перспективі не просто «відімре», але й буде замінена самостійними організаціями, підтримувати які люди будуть через загрозу екологічного стану Землі. Досліджуючи дану проблему У.Бек вказує на те, що національна держава перестала формувати загальні засади взаємовідносин, які уможливлюють усі інші принципи взаємодії та відповіді на політичні виклики якого устрою потребує світ? Автор вказує на поширення у минулих століттях методологічного націоналізму, який полягає у сприйнятті національної держави, або нації-держави, як головної самостійної одиниці суспільно-наукового аналізу, що тягло за собою кілька логічно необов'язкових, але поширених наслідків: 1) припущення про каузальну самодостатність національної держави як одиниці аналізу (тобто що її розвиток детермінується ендогенними причинами і може бути проаналізований без звернення до зовнішнього контексту);

2) ототожнення національної держави із поняттям «суспільство», котре до націоналізації соціології використовувалося в універсальному значенні (як приклад можна згадати Оґюста Конта й Карла Маркса);

3) екстраполяції поняття нації на неєвропейський географічний простір;

4)зведення транссуспільних практик до інтеракції між окремими, самостійними і самодостатніми, суверенними й автономними національними державами, тобто до «міжнародних відносин».

Розуміючи впливи методологічного націоналізму європейська спільнота, незалежні експерти, профспілки, преса співпрацюють у проблематиці глобального громадянського суспільства без посередництва держави, так як національні держави, на їх думку, не володіють всією повнотою влади, чиновники бездіяльні чи пасують перед глобальними, регіональними чи іншими загрозами, тому громадяни беруть ініціативу у свої руки, консолідуючись в неурядових організаціях чи навіть соціальних мережах за межами своєї країни. У цьому сенсі адвокатські рухи глобального громадянського суспільства є представниками, творцями та суддями глобальних цінностей і норм. Вони створюють і загострюють повсякденне, локальне і водночас глобальне усвідомлення цінностей, роздмухуючи суспільні побоювання, підігріваючи обурення світової громадськості з приводу скандальних порушень норм, причому на конкретних прикладах: екологічні скандали з пійманими на гарячому концернами або трагічні, приголомшливі для світової совісті біографії людей, що зазнали катувань. Вони викривають злочинців засобами правдивої інформації (в ідеальному випадку), влаштовуючи перед очима світової громадськості судовий розгляд, на якому вони виступають одночасно як звинувачувачі, і як судді. І як судді вони можуть і повинні з безмежною легкістю відмови купувати безпосередньо виконувати свій вирок. Важливим джерелом влади адвокатських стратегій громадськості є насамперед те, що вони організуються в формі транснаціональних мереж акторів, тобто стають учасниками і навіть своєрідними віртуозами нової транснаціональної владної гри. З одного боку, вони здатні зіштовхувати своїх супротивників у світовій метавладній грі, тобто держави і концерни, створюючи тематичні коаліції і викликаючи провокативні конфронтації; з другого боку, вони мають ресурс влади, який з точки зору класичної міжнародної політики не є таким: вони не мають ані державної, ані ринкової влади, а мають тільки владу легітимізації [3,с.303]. Практика адвокатських рухів спирається на принцип несуверенітету держав (або концернів) у ключових проблемах людства, таких як охорона довкілля, небезпеки, створені важкою технікою та світовою економікою, права людини, громадянські права, глобальна бідність.C/310. Актори глобального громадянського суспільства опиняються перед подвійною дилемою: з одного боку, вони залежать від держав у здійсненні своїх цілей; з другого - є головними опонентами держав і концернів.

В світі з'явилися нові глобальні актори як терористичні групи, які конкурують з державою, економікою та громадянським суспільством.

Терористичні конструкції образу ворога «вбивають» плюралізм суспільства і раціоналізм експертів, незалежність судів і безумовну значущість прав людини. Вони вповноважують держави і таємні служби на політику згортання демократії. Сила сприйняття ризику проявляється не в останню чергу в тому, що навіть усерединірозвинених демократичних держав основні громадянські та політичні права раптом призупиняються, причому за згоди переважної більшості вихованого у демократичних традиціях населення. Уряди, парламенти, партії та населення, що зазвичай конкурують і по черзі блокують одне одного, поставлені перед альтернативою «безпека чи свобода», одностайно і швидко зважуються на відмову від фундаментальних свобод. Водночас у жертву необхідності транснаціональній кооперації для боротьби з войовничим тероризмом приноситься право на національний суверенітет стосовно поліції та армії [3, с.49]. Досліджуючи дану проблему Д.Кін вказує на недостатність дослідження впливів глобальних акторів на глобальне громадянське суспільство. Він визнає, що глобальне громадянське суспільство – це суспільство суспільств з правилами та нормами поведінки, яке постійно розвивається та має відкриту громадянську сферу, важливість якої залежить від демократії, інтеграції в області управління, громадянських ініціатив. Як відмічають аналітики, громадянська ініціатива не обов'язково йде в розріз з національними інтересами. Напроти, у нових реаліях неурядові політичні та інші організації і уряди держав стають партнерами.

Незважаючи на зростання електронних ресурсів у міжнародній політиці існує загроза, що в умовах формування нової картини світу, може виникнути дефіцит глобального управління. У цьому випадку державні і недержавні актори здатні сформувати нові мережі, метою яких може стати: захист загальних і особистих інтересів, вирішення чітко окреслених проблем. Успішне існування аналогічних мереж ми вже можемо спостерігати сьогодні: Форум фінансової стабільності, Міжнародне партнерств з водородної енергетики. Можливо, завдяки новим стандартам, що будуть формуватися профільними групами, зможуть бути підписані і міждержавні угоди. Отже, така практика може бути прототипом механізму урегулювання питань управління постіндустріальною економікою, одним з способів вирішення проблем легітимності прийняття доленосних для людства рішень. Проте прогрес комунікаційних технологій може сприяти розвитку громадянського суспільства, так і його дефрагментації.



Мета статті:

  • проаналізувати сучасні підходи до глобального громадянського суспільства;

  • дослідити виникнення нового явища у світовому розвитку, яке отримало назву «глобальна революція у спілкуванні»;

  • визначити сучасні підходи до дослідження складних процесів взаємодії громадянського суспільства з різними рівнями соціуму і роллю громадянського суспільства;

  • розкрити сутність поняття «глобальне громадянське суспільство»;

  • обґрунтувати глобальне громадянське суспільство як вищу форму суспільства, його оптимум.




Аналіз останніх досліджень і публікацій, з яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор

Серед зарубіжних авторів, що розробляють сучасні підходи до громадяського суспільства, слід виділити роботи Е.Гоулднера, Д.Шмідта, Л.Зандштрома, С.Хендесона, М.Уоррена; особливе місце займають сучасні фундаментальні праці Дж.Коена і Е.Арато. Аналіз основних базових характеристик громадянського суспільства, а також зміни його традиційних засад найбільш глибоко проведений у працях Т.Нардіна, Т.Стронга, М.Уолцера, Е.Геллнера. Перспективи класичного громадянського суспільства, його можливі вектори трансформації і розвитку під впливом глобалізації проаналізовані у роботах С.Гінера, К.Гелбрейта, Р.Далтона, М.Кохлера. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства, а також питання послаблення ролі держави під впливом глобалізації і наслідки цього процесу для громадянського суспільства розглянуті у роботах Ж.Хантера, Дж.Йейтса, А.Калтера, Р.Кокса, П.Хірста, Г.Томпсона, Р.Купера, С.Сасссена, Г.Лентнера, Ф.Керні, К.Омає, Е.Хермана, П.Домбровські, Р.Мансбаха, У.Бека, М.Кока, Дж.Тобіна, Ф.Фукуями, Дж.Шольте, Дж.Хірша, А.Ліпітца, І.Валлерстайна. Основи взаємодії громадянського суспільства та економіки, а також упровадження принципу економічної демократії розглядають такі автори, як С.Перегудов, А.Ріх, Л.Даймонд, М.Уолцер, А.Улін, Р.Даль, Г.Траутвайн, Р.Роуз, Ф.Крайзінг, В.Кудров, Д.Юнгблюд. Особливості процесу політичної модернізації, які привели до формування того чи іншого типу громадянського суспільства, проаналізовано у роботах Е.Гідденса, К.Оффе, Н.Моузеліса, П.Штомпки, Дж.Меллоу. Функції громадянського суспільства у процесі демократизації найбільш повно розкрито у роботах Г.О’Доннелла, Ф.Шміттера, А.Тоффлера, Дж.Холла, Дж.Кіна, А.Уліна, Р.Кокса, П.Норда. Д.Бітема, Л.Даймонда, Дж.Дризека, Б.Бекмана, М.Платтнера, Дж.Лінца, Е.Степана, Р.Даля, Р.Далто. Процес формування та еволюції громадянсього суспільства у країнах Східної Європи отримав своє відображення у прцях М.Хауарда, М.Бернада, В.Хевела, К.Оффе, Г.Шінстока, Ф.Тракслера, С.Холмса.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка