Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка32/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

1. Ващенко, Григорій. Виховний ідеал [Текст]. – Полтава: Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. – 191 с.

2. Г.Ващенко про національне виховання дітей http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=16776&chapter=1



ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА ТА ПАТРІОТА У ЗАГАЛЬНОСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Пашков В.В.

Ректор КЗ «Запорізький обласний інсититу післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради, доктор філософських наук, професор

Богомолова Н.М.

Магістр державного управління, співробітник МДЦ «Політика та освіта»Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується глибинними змінами у всіх сферах життя, які спричинили суттєві зміни в педагогічній теорії і практиці. Сучасне життя висуває до людини нові вимоги. Головними серед них є: вміння робити усвідомлений вибір в ситуації невизначеності і нести відповідальність за свої дії, незалежність переконань, активна життєва позиція, володіння цінностями громадянського суспільства, вміння адаптуватися в умовах соціальних змін і т.д. В умовах корінних змін в житті нашої країни та складних соціально –економічних проблем стає важливим забезпечення формування у молодих людей громадянських якостей. Проблема громадянського виховання, як чинника соціалізації молоді зростає в силу її особливої значущості для розвитку особистості як феномена, інтегруючого в собі інтелектуальну, емоційно - чуттєву і діяльнісну сфери. Сьогодні, в суспільстві ризику, проблема формування особистості та її виховання повинна зайняти важливе місце. Під формуванням особистості мається на увазі досягнення людиною певного рівня зрілості, стійкості, тобто це процес становлення людини як соціальної істоти.

Проблема виховання громадянина та патріота в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні зумовлена численними політичними та економічними трансформаціями, характерними для сучасного суспільства. Сучасні тенденції в освіті пов’язані з необхідністю вирішення завдань щодо формування у громадян України цінностей, притаманних громадянському суспільству, тому відбуваються зміни вимог до учасників навчально-виховного процесу щодо методів навчання та виховання, заснованих на демократичних засадах.

Актуальність вирішення зазначеної проблеми на сучасному етапі функціонування і розвитку освіти, і загальноосвітньої зокрема, зумовлюється наявністю таких протиріч:

- між потребою суспільства у відповідальних громадянах, які вільно орієнтуються у складній сучасній суспільно-економічній та політичній ситуації із сталою особистісно-вагомою, громадянською позицією, з одного боку, та відсутністю у більшості молоді чітких життєвих орієнтирів, громадянських цінностей та ідеалів, з іншого боку;

- між високим потенціалом інститутів громадянського суспільства у можливості впливу на процес формування свідомого громадянина у загальноосвітніх навчальних закладах та відсутністю дієвих механізмів їх взаємозв’язку;

- між об’єктивною потребою суспільства в активних, здатних до творчої та відповідальної діяльності педагогічних працівниках та рівнем їх професійної підготовки з дисциплін громадянознавчого змісту;

- між прискореними процесами глобалізації в сучасному світі, які обумовлюють необхідність збагачення рівня громадянської свідомості учнів та недосконалістю в системі вітчизняної загальної середньої освіти засобів реалізації досягнень світової практики у впровадженні громадянської освіти.

В сучасних умовах розвитку українського суспільства процес формування особистості громадянина у загальноосвітніх навчальних закладах є невід’ємною потребою освітньої системи та має певні особливості:

- відбувається зміна освітньої парадигми під впливом громадянського суспільства;

- створюється відкритий виховний простір, спрямований на плекання дитини як суб’єкта власного життя й успіху, оволодіння нею життєвою компетентністю;

- вдосконалюється комунікативна культура педагогічних працівників для демократизації освітнього процесу;

- змінюються технології роботи на демократичні з розумінням та сприйняттям різноманіття думок і точок зору, компромісу, уміння чути та підтримувати власну думку дитини;

- модулюються виховні системи навчальних закладів, які охоплюють навчальну і позаурочну діяльність педагогів, школярів, батьків, громадських організацій, науки, засобів масової інформації та інших державних інституцій;

- формується особистість, якій притаманна культура демократії, яка усвідомлює демократичні цінності, відчуває та цінує свою свободу і власну гідність, здатна обирати пріоритети свого життя, створювати простір для такого вибору, спроможня демократичними способами захищати та відстоювати власні права і свободи, прогресивний демократичний розвиток своєї держави.

Поняття «громадянин»тлумачиться якособа, яка на правовій основі належить до постійного населення даної держави, користується її захистом, володіє правоздатністю і наділена сукупністю прав і обов’язків; як людина, яка служить батьківщині, народу, турбується про суспільне благо; член общини чи народу, що перебуває під єдиним управлінням; кожна особа чи людина, яка складає народ, землю, державу [9; с.123].

Формування громадянськості учнівської молоді сьогодні визнано найважливішим напрямом державної політики в галузі освіти. Однак, ствердження громадянських цінностей у суспільстві, формування вільної особистості, яка має стійку громадянську позицію, усвідомленні життєві орієнтири та громадянську активність у демократичній системі освіти має реалізовуватися через принципово новітні підходи внаслідок особистої прихильності людини до них, що підкреслює значимість соціалізації нової генерації молоді, зокрема, старшокласників як завтрашніх повноправних громадян. Крім того, в сучасній школі для становлення громадянина використовується переважно когнітивний підхід, тому певна сума знань громадянознавчого змісту не перетворюється на духовні орієнтації особистості, а залишається лише на рівні інформації у пам’яті молодої людини, що актуалізує необхідність використання потенціалу позакласної діяльності як найбільш дієвого процесу формування громадянськості. Проте, і позакласна робота щодо громадянської соціалізації старшокласників має вдосконалюватися, зважаючи на процеси демократизації та становлення інформаційного суспільства.

В. Івашковський доводить, що набуття базових громадянських здатностей на основі соціально прийнятих норм і правил стає важливим чинником успішної інтеграції старшокласників у соціум та формування їхньої громадянської позиції [4; с.104].

В умовахпереоцінкицінностейі зміниідеалівпроблемагромадянського виховання,як фактор соціалізаціїшколярів,є однією з пріоритетних. Суспільна потреба у громадянському вихованні особистості зафіксована у нормативно-правових документах держави: Конституції України, Законах України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Національній Доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні.

Виходячи з ЗаконуУкраїни«Про освіту», її метоює формування непростоособистості,агромадянина,здатногодо свідомогосуспільного вибору [3]. Згідно з Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1392, громадянська компетентність, як«здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов'язки з метою розвитку демократичного суспільства», належить до ключових компетентностей [6].

Законом України «Про загальну середню освіту» визначено, що виховання громадянина України, виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина є пріоритетними завданнями для загальної середньої освіти [2] .

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року зазначається, що розбудова національної системи освіти в сучасних умовах вимагає критичного осмислення досягнутого і зосередження зусиль та ресурсів на розв'язанні найбільш гострих проблем, які не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну нинішній історичній епосі. Серед зазначених проблем актуальними визначаються недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці та недостатній розвиток громадського самоврядування навчальних закладів, недосконалість механізмів залучення до управління освітою та її оновлення інституцій громадянського суспільства, громадськості [8].

Серед завдань, визначенихНаціональною стратегією - побудова ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу. Саме у загальній середній освіті завданням є оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах особистісної орієнтації, компетентнісного підходу;

Для виконання зазначених завдань необхідна переорієнтація пріоритетів освіти з держави на особистість, на послідовну демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології в цілому та забезпечення відповідності змісту і якості виховання актуальним проблемам та перспективам розвитку особистості, суспільства, держави.Також наголошується на необхідностівзаємодії сім'ї, навчальних закладів та установ освіти, органів управління освітою, дитячих і молодіжних громадських організацій, представників бізнесу, широких верств суспільства у вихованні і соціалізації дітей та молоді [8].

З метою реалізації державної політики, спрямованої на формування сприятливого середовища для становлення в Україні громадянського суспільства, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина розроблено проект Концепції громадянської освіти та виховання в Україні. У Концепції зазначається, що провідну роль в реалізації громадянської освіти відіграють навчальні заклади. Також наголошується, що важлива роль у формуванні громадянськості має належати сімейному вихованню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави. Вважається, що на становлення громадянської свідомості впливають також політичні партії, громадські організації та асоціації, а також засоби масової інформації. Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює необхідність співпраці різних інститутів громадянського виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі [5].

Таким чином, має реалізуватися навчально-виховна модель, в якій взаємодіють усі складові процесу виховання громадянина: сім’я, навчальні заклади всіх рівнів і типів, соціальні партнери, об’єднання громадян, засоби масової інформації. Але для того, щоб у учнів, адміністрації та педагогічних працівників з’явилась така можливість, необхідно включити всіх соціальних партнерів до кола учасників навчально-виховного процесу у загальній середній освіті.

Задля успішної реалізації Концепції необхідно забезпечити підготовку спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів; розробити курси, навчально-методичне забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів загальноосвітніх навчальних закладів та викладачів вищої школи; включити в програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів тематику громадянської освіти; створити на базі інститутів післядипломної освіти центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичним методам взаємодії з вихованцями.

Не менш важливим є створення демократичного клімату в самому навчальному закладі.

Поставлені в нормативних документахзавданняактивізувалипедагогічні дослідженняз питань виховання, а проблемагромадянського виховання займає однез важливих місцьв загальнійтематиціпедагогічнихдосліджень. Однак вкрай рідко розглядаються питання щодо вдосконалення механізмів управління процесом громадянського виховання, сприяючим соціалізації школярів, розробці теоретико - методологічних підходів громадянського виховання в нових соціальних умовах, шляхів і засобів інтеграції педагогічного середовища, використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, формування громадянської позиції вчителів.

Висновки.Восновісучаснихконцепційвихованнялежитьінтерпретаціясуспільства, ціпарадигмивідображаютьреальнісоціальніпрактики, їхній змістскладаєтьсявобгрунтуваннівихованняяк способусоціальногоконтролю.

Сучасна концепція виховання громадянина формується та займає важливе місце, тому виникла потреба у дослідженні особливостей процесу формування особистостігромадянинав загальноосвітніх навчальних закладах тарозробці шляхів вдосконалення механізмів взаємодії закладів освіти, державних інституцій та інститутів громадянського суспільства.



Література

Губский Е. Ф. Философский энциклопедический словарь. / Губский Е. Ф., Кораблева Г. В., Лутченко В. А. – М.: Инфра - М, 1997. - 576 с.

Закон України «Про загальну середню освіту» /- [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua/

Закон України «Про освіту» /- [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon1.rada.gov.ua/

Івашковський В. В. Теоретико-методичні засади виховання старшокласників як суб’єктів громадянського суспільства: монографія / В.В.Івашковський. – К.: ПАЛИВОДА А.В. 2010. – 514 с.

Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (проект) /-[Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://www.mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/2012__rik/

Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1392«Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» /- [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua

Указ Президента України «Про національну доктрину розвитку освіти» від 17.04.2002 р. №347/2002. /-[Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua/

Указ Президента України «Про національнустратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» /- [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/

Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського,, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, - 2010. – 820 с. – ISBN 978-966-619-279-3.




ЗНАЧЕННЯ ДУХОВНИХ ТРАДИЦІЙ РОДУ ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ
Петренко О.Л.

Студентка факультету педагогічної освіти КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

Туєва Я.М.

Студентка факультету педагогічної освіти КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, традиції, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї, традиції – це не відокремлені явища в житті народу, це – втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес становлення народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу, традиціями, адже звичаї народу – це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й в його історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Традиції виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу і безпосередньо мають втілюватися у родині [4, с. 1].

Родина є основою держави. Родина, рід, родовид, народ – поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання – перша природна й постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

М. Г. Стельмахович висвітлює вироблені впродовж багатьох віків знання, досвід, традиції і звичаї українського народу, зокрема ті, що пов’язані з родинним вихованням. Вчений впроваджує термін «українська фамілістика», зазначаючи, що «українська фамілістика (від лат «сім’я», «рід», «родина» називаємо набуті в процесі багатовікової історії розвитку родинного життя, знання і практичний досвід українського народу в галузі організації шлюбу та створення міцної, здорової та щасливої сім’ї » [3, с. 43-44].

Педагогом досліджено національну систему родинного виховання. Він вказує на провідні завдання цього виховання: «…завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення» [3, с. 92].

Дослідник відзначає, що ідеал родинного виховання — здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. М. Г. Стельмахович досліджує процес виховання та його принципи. Він пише, що «Родинне виховання – процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків. Процес родинного виховання – це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей». Вченим досліджені компоненти родинного виховання, до яких він відносить: мету, завдання, зміст, принципи, методи, прийми і організаційні форми виховання [3].

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім’я, родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом [2, с. 29]. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв’язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім’я, то й сильна держава. Тобто, сім’я – це святий вузол в суспільстві. Тому й виховний вплив родини на формування і етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Українська родинна педагогіка – заповіт і заповідник українського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і націй. Досить згадати, що за свою багатовікову історію український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Народ осуджує тих, хто не виконує батьківських обов’язків і застерігає від помилок, що виникають через їх нехтування. Народна педагогіка наголошує, що чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її поведінки, почуттів, різноманітної діяльності. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ – як дитячих, так і родинних та громадських.

Концепція сімейної педагогіки, тобто наукової теорії і основні напрямки, навіть при різних суспільних ладах і в різні історичні епохи, зовнішньо залишалися незмінними. Вони включали формування загальнолюдських цінностей і таких якостей, як чесність і честь, гідність і благородство, любов до людей і працелюбство тощо. Про стосунки між батьками і дітьми і про напрями сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я. А. Коменький, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці тощо.

Важливого значення даній проблемі надавали Януш Корчак, О. Барвінський, М. Барановський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський. Серед сучасних дослідників варто відзначити В. І. Костіва, Б. Н. Нікітіна та Л. О. Нікітіну, Л. Е. Лембрік, М. Г. Стельмаховича тощо.

Сьогодні родинне виховання перебуває на новій стадії розвитку. Так у державній національній програмі «Освіта» одним з пунктів основних шляхів реформування виховання є організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків [1, с. 8-19].

Серед багатьох функцій, які повинна виконувати сім’я, слід зазначити виховну. Виховна функція – це здійснення в сучасних умовах первинної соціалізації дітей, привчання їх до соціальної зрілості. Сім’я забезпечує духовний розвиток особистості дітей, привчання і вироблення ставлення до праці як основного джерела розвитку і благополуччя людини, формує світогляд і характер громадянина України, здатного до захисту її інтересів в усіх формах, видах і виявах, аж до самопожертви.

Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім’ї забезпечується і взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, взаєморозумінням та емоційною прив’язаністю. В сім’ї людина відновлює свої духовні і фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті.

В основі української родинної педагогіки й психології завжди чітко вирізнялися її ідеали, суттю своєю вкорінені в глибини життя народу, його свідомості, праці й творчої діяльності. Споконвіку для нашого народу найвищими і святими були ідеали сім’ї як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист найкращих якостей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини, духовності, громадянства як відчуття особистої належності до рідної землі, держави, сім’ї, роду, способів життя, традицій і звичаїв, відповідальності за їх збереження, розвиток й примноження.



Література

Державна національна програма «Освіта» Україна (Україна ХХІ століття). – Київ, 1994. – 61 с.

Луцик Д.В. Українська сім’я, її виховні функції. – Дрогобич, 1998.- 132 с.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К.: ІСДО, 1996. – 288с.

Скринник Іванна. Роль сімейних традицій та обрядів у формуванні української ментальності // Наука. Освіта. Молодь С. 174-177 Режим доступу: http: //library.udpu.org.ua/library_files/stud_konferenzia/2014/69.pdf

Сухомлинський  О. Ідеї громадянськості й школи в Україні // Шлях освіти. – К., 1999. – № 4. – С. 20-25




СУТНІСТЬ І РОЛЬ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ У КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Ременюк Д.Д.

Магістр Запорізького національного технічного університету
Постановка проблеми. Процеси які відбуваються в сучасній Україні, тим або іншим чином впливають на становлення державності і призводять до державотворчого процесу. Однією з найголовніших умов ефективного функціонування системи соціальних і державних інститутів виступає патріотизм – навколо якого формуються високі почуття й переконання людей, що виявляються в любові до своєї Батьківщини, в причетності до долі свого народу. Саме патріотичні почуття зумовлюють активну участь громадян у вирішенні проблем суспільного розвитку, високу самовіддану працю на благо Батьківщини і мають можливість консолідувати суспільство.

У першу чергу під патріотизмом розуміють любовта відданістьБатьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Слово прийшло згрецької, що означаєземля батька, предка.

У свою чергу консолідація українського суспільства є на сьогодні першочерговою та актуальною. Мовою політики консолідація – це пошук злагоди, здорових інтеграційних тенденцій у масовій поведінці та громадській думці. Мовою життя – це побудова суспільства як такого замість певного географічного простору, населеного людьми. Мовою теорії консолідації – центральний чинник ефективності будь-якої соціальної дії, яка потребує колективного розуму чи колективної наснаги, не кажучи про ту або іншу політичну мету, досягнення якої просто неможливе без включення цього феномену.

В історії українського народу патріотизм виявляв різні грані свого змісту багато разів, він об’єднував людей і з його допомогою народ розвивався і прогресував.

Сучасний період розбудови незалежної Української держави, коли потрібний справжній патріотизм, який би сконсолідував український народ в єдину політичну націю і виступив би вагомим чинником піднесення української національної свідомості.

Натомість у суспільстві з погіршенням соціально-економічного, духовного розвитку, утворення низького рівня життя, виникає правова незахищеність і тим самим поглиблюється криза саме в патріотичному сенсі.

Можна сказати з впевненістю, що патріотизм – свідомість своєї території, а не сама територія, він лежить в основі буття і могутності держав. [4, с.4].

Викликає занепокоєння і той факт, що сьогодні в Україні патріотизм по-своєму розуміють політики й державні діячі, використовуючи це поняття здебільшого у власних інтересах. Не припиняються суперечки, кого можна вважати та хто є більшим патріотом, досі точаться дискусії, яким повинен бути український патріотизм – етнічним, державним, громадянським чи якимось іншим, посилюється діапазон суджень стосовно сутності цього суспільного феномену від його тлумачення як джерела деструктивності й конфліктогенності з радикально націоналістичним нахилом до оцінки як важливої умови розвитку суспільства Все це не сприяє об'єднанню суспільства, сіє непорозуміння і розбрат, що є загрозою державотворчим процесам в Україні. Виходячи із зазначеного проблема патріотизму, його ролі й необхідності в розвитку Української держави в сучасних умовах є однією з найбільш важливих, актуальних і потребує спеціального дослідження.

Аналіз публікацій і досліджень присвячених патріотизму дозволяють яскраво і чітко охарактеризувати стан цього питання. Вчені і діячі які займалися вивченням патріотизму з різних точок зору: Б. Антоненко-Давидович, М. Воронний, М. Грушевський, І. Дзюба, М. Зерова, С. Єфремова, Ю. Липа та багато інших.

Метою дослідження є визначення сутнісних рис сучасного українського патріотизму, основних напрямів діяльності органів державної влади щодо його формування у громадян України як основи національної свідомості та самосвідомості, необхідної умови просування державотворчих процесів в Україні з урахуванням традицій соціального і політичного життя українського суспільства, розвитку держави в нових умовах.

У контексті окресленої проблеми насамперед необхідно уточнити поняття "патріотизм", однозначного визначення щодо характеристики даного поняття не існує, тому що існує дуже багато поглядів. На думку В. Соловйова, патріотизм – це триєдність таких складників, як віра у свій народ, любов до свого народу і реальна практична допомога своєму народові. На його думку, справжній патріотизм виступає у єдності глибокого духовного засвоєння його суб'єктами історії й культури свого народу та їхньої активно-діяльнісної участі у вирішенні важливих проблем суспільства [2, с.5-10].

Слід розуміти те що патріотизм як явище соціальної дійсності не існує поза своїм суб'єктом і об'єктом. Суб'єктами патріотизму є насамперед соціальні утворення – особистість, соціальна група, клас, інші спільності. Об'єктом патріотизму виступають держава, нація, народ, рідний край, місто, вулиця та інші що підтверджує його завжди конкретну спрямованість.

Держава як вища форма організації і вища цінність виступає головним об'єктом вищих почуттів і помислів особистості і суспільства, в тому числі й патріотичних. Слід зазначити, що принципи державного патріотизму досить активно розроблялися і в межах концепції розвиненого соціалізму, у якій розвиток патріотизму у радянських людей розглядався як найголовніша умова вдосконалення соціалістичної держави, зміцнення її ідеологічних, воєнно-політичних, національних та інших основ.

Протиставленням концепції державного патріотизму є ідея особистісного патріотизму, який розкривається у нерозривному зв'язку з особистістю, яка є вищою цінністю стосовно суспільства й держави і якій властиві високі моральні й духовні якості.

Цілком слушною є думка С. Іванової, яка, звертаючи увагу на структуру патріотизму, вважає, що її наповнюють духовно-ідеологічні цінності, на яких він власне і базується. Це певні політичні й ідеологічні принципи (як, наприклад, свобода, демократія, рівноправність, солідарність, толерантність чи пролетарський інтернаціоналізм, комунізм, колективізм, націонал-шовінізм тощо), загальнолюдські й національні цінності, історія народу, національна культура, співвідношення і взаємозв'язок держави і громадянського суспільства тощо. Від ціннісного аспекту залежить характер патріотизму, а сама система цих цінностей виступає тим інтегруючим чинником, на якому ґрунтуються національна ідея, національна свідомість і самосвідомість.

У контексті окресленої проблеми важливою є думка А. Козлова, який стверджує, що патріотизм за своїм характером виконує низку важливих функцій у суспільстві, зокрема:

– консолідуючу, спрямовану на об'єднання більшості нації на основі пріоритетів суспільства і держави;

– оборонну і захисну, що сприяє захисту національної безпеки держави;

– стабілізуючу, яка надає міцності й стійкості соціальній, етнонаціональній і державній системам у всіх їх основних ланках (мові, культурі, стереотипах поведінки, моральних і правових нормах);

– виховну, що впливає на цілеспрямовану діяльність органів державної влади й інститутів громадянського суспільства з метою надання їм визначеного змісту й спрямованості [3, с.169-170].

Виходячи із зазначених підходів, у яких сфокусовані методологічні й теоретичні основи патріотизму, узагальнивши їх найбільш істотні характеристики в цілому можна погодитися з тим, що патріотизм є однією з найбільш значущих, неперевершених цінностей, важливою духовною ознакою особистості, соціальної спільноти (нації, народу, етносу) і суспільства в цілому. Це почуття любові до Батьківщини, свого народу з його історією, традиціями, культурою, вірність своїй Вітчизні, прагнення служити її інтересам і готовність, аж до самопожертви, до її захисту. Патріотизм є духовно-моральною основою життєздатності держави і виступає важливим внутрішнім мобілізуючим ресурсом розвитку суспільства, активної громадянської позиції особистості.

Водночас при визначенні сутності патріотизму велике значення має уточнення співвідношення патріотизму з такими явищами суспільної свідомості, як націоналізм, шовінізм, інтернаціоналізм, оскільки підміна цих понять спотворює сутність справжнього здорового патріотизму. Наприклад, згадаємо, офіційна ідеологія колишнього Радянського Союзу ототожнювала патріотизм із націоналізмом, тлумачила останній лише в негативному значенні, розуміючи під націоналізмом його політизовані, крайні і викривлені форми і прояви.

У вивченні існуючої проблеми необхідним є визначення рис сучасного українського патріотизму, який би об'єднав суспільство. До таких рис слід віднести наступні:

– трансформаційні процеси у суспільстві, що впливають на зміну орієнтирів і самосвідомості народу;

– віднайдення спільної мови і вирішення питання щодо мовної проблеми, тим самим створення системи цінностей, яку поділяла б більшість членів суспільства;

– об'єднання представників різних суспільних груп у українську націю, що зміг би зробити патріотизм.

В основі патріотизму мають бути в першу чергу цінності громадянського змісту. У системі цінностей громадянського патріотизм чільне місце мають зайняти: гордість за свою Батьківщину, лояльність до Української держави, повага до її символів та атрибутів (включаючи державну мову), шана до нації, що утворила державність, національна гідність у поєднанні з повагою до всіх етносів, які є патріотами України. У підтвердження цієї позиції можна навести результати досліджень Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, які свідчать про те, що нині у свідомості жителів усіх регіонів превалює розуміння патріотизму, яке має громадянський зміст і включає такі риси, як праця на благо України, готовність боротися за дотримання прав і свобод усіх українських громадян, прагнення до рівності прав усіх національностей, знання історії і культури України та бажання виховувати в дітях любов до неї, повага до законів та інститутів влади.

Формулою нового українського патріотизму має стати принцип: Україна – держава для всіх громадян. Український громадянин, отримавши цей статус, повинен усвідомлювати, що він бере на себе певні обов'язки. Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любов'ю до малої батьківщини", – зазначає М. Томенко [1, с.21-30].

Отже, сучасний український патріотизм – це патріотизм громадян усіх національностей, що мешкають на території України, який виявляється в любові до Української держави як спільної Батьківщини, гордість за належність до цієї держави, відповідальність за її сучасне і майбутнє. Громадянський патріотизм виявляється в участі громадян у суспільно значущих заходах з метою забезпечення загальнонаціональних, державних інтересів і є надійним заслоном шовінізму та іншим крайнім проявам націоналізму, адже громадянські права і обов'язки у всій своїй повноті є правовою основою розвитку як особистості, так і суспільства Усвідомлення громадянами, владними, громадськими інститутами спільних і взаємних дій на благо своєї країни, своєї нації є однією з найважливіших характеристик патріотизму.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка