Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка31/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Ірина Копистинська. Становище українського книговидання років незалежності: мовний аспект //Український інформаційний простір. – С. 86.


Поддержка Путина в России начала резко падать, и он уже готовит «запасной аэродром» // http://uainfo.org/blognews/365452-podderzhka-putina-v-rossii-nachala-rezko-padat-i-on-uzhe-gotovit-zapasnoy-aerodrom.html

Россияне все меньше хотят участвовать в войне на Донбасса // http://vlasti.net/news/202789

Почти 60% россиян поддерживают смерть своих сограждан в войне на Донбассе //http://censoru.net/politika/403-pochti-60-rossiyan-podderzhivayut-smert-svoih-sograzhdan-v-voyne-na-donbasse.html

Почти 60% россиян поддерживают смерть своих сограждан в войне на Донбассе //http://censoru.net/politika/403-pochti-60-rossiyan-podderzhivayut-smert-svoih-sograzhdan-v-voyne-na-donbasse.html

Книга пам’яті загиблих в АТО // http://memorybook.org.ua/indexfile/statistic.htm

43% готові захищати Україну зі зброєю в руках. //http://www.forum.vosvoboda.info/viewtopic_11149.php



Более 40% украинцев не готовы защищать Родину с оружием в руках // http:// podrobnosti.ua/society/2013/08/20/924707.html

Томас Джефферсон (Англ. Thomas Jefferson) Цитаты, высказывания, афоризмы // http://www.epwr.ru/quotauthor/259/txt2.php




ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ
Лук'янчук Е.А.

методист обласного науково-методичного центру моніторингових досліджень якості освіти КЗ «ЗОІППО»ЗОР
У наших руках - найбільша з цінностей світу - Людина.

В. О.Сухомлинський


Основою сучасного навчально-виховного процесу є людина як найвища цінність. Провідною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе.

Термін «особистість» використовують різні науки, але найчастіше ми зустрічаємося з ним у медицині, філософії, правознавстві, історії та педагогіці. Кожна з цих наук розглядає особистість зі своєї точки зору, використовуючи для її вивчення свої методи і категоріальний апарат. Найбільш детально й у всіх проявах особистість визначається педагогікою. Вважають, що становлення особистості починається на певному етапі розвитку. Лише серед людей, за умови нормального розвитку людського організму індивід стає особистістю. Таким чином, особистість – це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб.

Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій.

Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, продовжуючись протягом всього життя людини. Особистість формується у процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання. Особистість не народжується, вона формується в процесі індивідуального розвитку і може бути як «зрілою», так і «незрілою». Рівень зрілості визначається під час конкретних випробувань, тобто на основі поведінки у певних ситуаціях. Залежно від умов життя, методів виховання в людини, як правило, виникають і формуються ті або інші соціально значущі якості, що характеризують її як представника того або іншого суспільства або спільноти.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і, передусім, соціально-психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси. Реалізується особистість перш за все в процесі діяльності. Практична діяльність є також основою формування особистості.

Отже, розвиток особистості – це процес кількісних та якісних змін в організмі людини. Результат розвитку – становлення людини як біологічного виду та соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком, що включає морфологічні, біохімічні, фізіологічні зміни. А соціальний розвиток знаходить вираження у психічному, духовному, інтелектуальному зростанні.

Якщо людина досягає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати його носієм свідомості і самосвідомості, здатного на самостійну перетворюючу діяльність, то таку людину називають особистістю. Поняття «особистість» на відміну від поняття «людина» – соціальна характеристика людини, що вказує на ті якості, які формуються під впливом суспільних відносин, спілкування з іншими людьми. Як особистість людина формується в соціальній системі шляхом цілеспрямованого і продуманого виховання. Особистість визначається мірою накопичення суспільного досвіду, з одного боку, і мірою віддачі суспільству, посильного внеску в скарбницю матеріальних і духовних цінностей – з іншого. Щоб стати особистістю, людина повинна в діяльності, на практиці проявляти, розкривати свої внутрішні властивості, закладені природою і сформовані в ній життям і вихованням.

Виховання – головна сила, здатна дати суспільству повноцінну особистість. Ефективність виховного впливу полягає у цілеспрямованості, систематичності, кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно ґрунтується на свідомості людини і вимагає її участі, в той час як спадковість та оточення діють несвідомо і підсвідомо. Цим визначається роль, місце, можливості виховання у формуванні особи. Роль виховання оцінюється по-різному, причому діапазон цих оцінок надто широкий – від ствердження його повного безсилля і недоречності (при несприятливій спадковості та поганому впливові середовища) до визнання його єдиним засобом зміни людської природи. Істина, зазвичай, знаходиться між крайнощами. Лозунг “виховання може все”, з яким неодноразово виступала педагогіка, себе не виправдав. Вихованням можна досягти багато, але повністю змінити людину не можна. У долі людей виховання вносить різний вклад – від незначного до максимальних можливостей.

Впливаючи на розвиток людини, виховання само залежить від розвитку, воно постійно ґрунтується на досягнутий рівень розвитку. У цьому і є складна діалектика взаємовідносин розвитку і виховання як мети і засобів. Ефективність виховання визначається рівнем готовності людини до сприйняття виховного впливу, обумовленого впливом спадковості і середовища. Люди піддаються вихованню не однаково, цей діапазон широкий – від повного неприйняття до абсолютного підкорення волі вихователя.

Проблема виховання ціннісного ставлення людини до самої себе, свого “Я” привертала й привертає увагу багатьох науковців, філософів, психологів, педагогів. Низка законодавчих документів свідчить про постановку й реалізацію на сучасному етапі розвитку суспільства таких освітніх завдань, як то гуманізація освітнього процесу, переорієнтація самого суспільного розвитку на розвиток людини, її особистісних та культурних якостей, що спрямовують фахівців на пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дитини як суб’єкта життєдіяльності, здатного шанобливо й ціннісно ставитися до себе, інших людей, навколишнього світу.

Формування ціннісного ставлення до себе є найбільш пізнім у порівнянні з іншими утвореннями особистості. У всіх видах діяльності й поведінки названі ставлення ідуть за ставленнями до ситуації, предмета й засобів діяльності, до інших людей. Лише через багато об’єктів ставлення, свідомість сама стає об’єктом самосвідомості. Потрібно накопичення досвіду багатьох подібних усвідомлень себе суб’єктом поведінки для того, щоб ставлення до себе перетворилися у властивість, яка називається рефлексивністю. Однак саме ці властивості завершують структуру особистості й забезпечують її цілісність. Вони найбільш тісно пов’язані з цілями життя і діяльності, ціннісними орієнтаціями, установками, виконуючи функцію самопізнання, самоконтролю, саморегуляції та самоорганізації особистості.

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до себе включає в собі три складові:


  • ціннісне ставлення до фізичного "Я";

  • ціннісне ставлення до психічного "Я";

  • ціннісне ставлення до соціального "Я".

Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" - це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров’я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок.

Ціннісне ставлення до свого психічного "Я" передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу-думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню з неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

Ціннісне ставлення до свого соціального "Я" виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей.

Характер ціннісного ставлення до себе змінюється з віком. У молодшому шкільному віці розвивається рефлексія, формується вміння оцінювати себе як предмет змін. У підлітковому віці формується прагнення до самоствердження, з'являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль самооцінки в регуляції поведінки. У юнацькому віці актуалізується проблема у самовизначенні, оцінці своїх здібностей і можливостей; виникає процес визначення сенсу життя та свого місця в ньому.

Важливим чинником у вихованні ціннісного ставлення особистості до себе виступає соціальне середовище, яке дає змогу покращувати та коригувати виховання школярів.

Емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе може характеризуватися різними ступенями усвідомлення, найвищим рівнем якого є чітко та повною мірою усвідомлене ставлення до себе, пов'язане з переконаннями особистості, що не суперечать її оцінці з боку інших людей; до найнижчого рівня належать: нечіткі емоційні реакції з "розмитою" оцінкою і мотивацією власної поведінки.

Узагальнена самооцінка, сформована у результаті процесу складного взаємозв'язку самооцінок окремих сторін психічного світу особистості, що виявляється у постійних пошуках людиною самої себе, власного місця в системі різноманітних людських стосунків, в актуалізації особистості на своєму внутрішньому світі, виражає міру самоповаги, впевненості у власній цінності.

Отже, у навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора).



Література

Бех І.Д. Виховання особистості: [підручник]. І.Д. Бех – К.: Либідь, 2008. – 848 с. С.125.

Бех І. Д. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання: Наук. метод. зб. / За ред. О.В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 10 -12.

Леонтьев Д.А. Методика изучения ценностных ориентаций. – М.: Смысл, 1992. – 17 с.

Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України.


СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Наливайко П.І.

Заступник начальника Головного управління юстиції у Запорізькій області
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є конституційним обов'язком громадян України.

На сьогодні в Україні склалася база нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють питання соціального захисту військовослужбовців, їх конституційних прав і свобод, гарантій, пільг і компенсацій та обов’язок держави щодо їх реалізації.

Конституційне регулювання соціального захисту військовослужбовців здійснюється на основі Конституції України від 28 червня 1996 р. Конституція України створює правові основи для регулювання соціального захисту військовослужбовців. Так, ст.17 Конституції України визначає гарантії соціального захисту військовослужбовців: «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей». Саме ці конституційні положення є правовою основою для інших законодавчих актів щодо соціального захисту військовослужбовців.

Міжнародно-правове регулювання соціального захисту військовослужбовців здійснюється на основі правових норм, що містяться у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які, відповідно, є частиною національного законодавства України.

У сучасних умовах великого значення набувають міжнародно-правові акти, що закріплюють соціальний захист військовослужбовців у період ведення бойових дій. Найважливішими з них є: Женевська конвенція про поліпшення участі поранених і хворих у діючій армії; Женевська конвенція про поліпшення участі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі; Женевська конвенція про поводження з військовополоненим; Римський статут міжнародного кримінального суду (прийнятий 17 липня 1998 р.) та інші. Ці міжнародно-правові акти містять правові норми, які визначають особливості соціального захисту військовослужбовців під час ведення бойових дій, надають їм право на застосування зброї, захищають їх життя і права під час перебування у полоні, а також визначають відповідальність за вчинення військових злочинів.

До законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців, належать закони України: «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р., «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р., «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р, «Про військовий обов'язок і військову службу» від 09.04.1992 та інші законодавчі акти, які забезпечуютьпитання соціального захисту військовослужбовців в Україні.

Основним законом, який визначає і регулює основи соціального і правового захисту військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Розділом II зазначеного Закону встановлені права військовослужбовців щодо:



  • забезпечення громадянських прав і свобод;

  • реалізації права на свободу світогляду і віросповідання;

  • недоторканності військовослужбовців;

  • вибору місця проживання і виїзду за кордон;

  • грошового забезпечення;

  • продовольчого, речового та іншого забезпечення;

  • службового часу і часу відпочинку;

  • права на відпустки;

  • охорони здоров'я та медичної допомоги;

  • забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями;

  • права військовослужбовців та членів їх сімей на освіту;

  • пенсійного забезпечення і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

За роки незалежності в Україні були прийняті основні закони про соціальний захист військовослужбовців, соціальний статус ветеранів, інвалідів війни та військової служби. Таким чином, у державі за зазначений період була створена основа нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців.

Процеси реформування оборонної сфери, необхідність реального забезпечення соціального захисту військовослужбовців, їх конституційних прав вимагають удосконалення та прийняття законодавчих та нормативно-правових актів, які відповідають реальному стану суспільних відносин та економічним можливостям держави, створюють реальні і дієві правові механізми реалізації соціального захисту військовослужбовців.




ІДЕАЛ ЛЮДИНИ-ПАТРІОТА В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПІСНІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ Г. ВАЩЕНКА
Онипченко О.І.

Доцент кафедри соціальної педагогіки КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Успішне вирішення проблем родинного, патріотичного виховання дітей та молоді можливе лише за умови глибокого й всебічного знання досвіду шкільної освіти й шкільного виховання минулого як на терені нашої Вітчизни, так і за рубежем. З огляду на це особливий інтерес становить спадщина видатного українського педагога, Григорія Григоровича Ващенка (1878-1967) (зокрема, твори «Виховання волі і характеру», «Виховний ідеал», «Український національний виховний ідеал», «Роль сімейних традицій та обрядів у формуванні української ментальності» тощо), в якій міститься чимало ідей про освіту й виховання, родинне виховання, національні традиції, звичаї, обряди, фольклор українського народу, які в критичному осмисленні можуть бути успішно використані в сучасних умовах виховання дітей та молоді в Україні.

Мета дослідження – показати необхідність патріотичного виховання підростаючого покоління в дусі національних традицій українського народу, фольклору, пісень через погляди відомого педагога Г. Ващенка.

Ідеал людини, властивий кожному народові, відбивається в його побуті, творах письменства, в народній творчості, зазначає відомий педагог . Найбільш виразною з них є безперечно народна творчість, оскільки вона виявляє саму душу народних мас, тоді коли письменство безпореседньо віддзеркалює погляди окремих авторів. Щодо українського традиційного ідеалу людини, зазначає відомий педагог, то він найяскравіше відбивається в українській народній пісні. Слово і музика передають переважно думки, поняття, уявлення, емоції, а в народній пісні відбиваються почуття народних мас.

Висвітлюючи зміст народних пісень, Г. Ващенко підкреслює, що українська пісня змістом, багатством, глибиною і різноманітністю переживань, відбитих ній, підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до батьківщини й пошану до себе [1, с. 119-128]. Багато відомих українських діячів стали такими завдяки народній пісні. Тому Шевченко й каже:



Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине.

Ось де люди наша слава,

Слава Україні.

Тією ж палкою любов’ю до України, рішучістю битись за неї до останньої краплі крові пройняті й стрілецькі пісні, які складалися в обставинах запеклих боїв. Автори їх здебільше невідомі, зазначає відомий педагог, як невідомі автори дум та історичних пісень. Подібно до старих козацьких дум та історичних пісень, стрілецькі пісні кінця ХІХ століття закликають народ боронити рідний край.



Хто живий, вставай, боронити край,

Вкритий огнем і мерцями,

Не буде тоді сумно в боротьбі

Між січовими стрільцями.

Лютий кат прийшов проливати кров,

Взяти народ наш в неволю,

І море сліз у край приніс,

Розбій, і смерть, і недолю.

Далі Г. Ващенко зазначає, що у боротьбі з «лютим катом» беруть участь не лише козаки, а й героїні-дівчата.



Хто там іде і вперед веде?

Диво: це наші дівчата.

Личко, як мак, кругом козак,

Душа стрілецька завзята.

Аналізуючи зміст пісень, які написано у ХVІІІ-ХІХ початку ХХ століттях, вражає їх співзвучність сьогоденню. В боротьбі за рідний край виявляється, чого варта людина.



Приходить час, приходить час,

Нехай кожний скаже з вас,

Чи він народу вірний син,

Чи тільки раб поганий він.

І де він стане? Чи до тих,

Що в путах вік сидять гидких,

Що край, нарід свій продають

Врагам, що кров із нього п’ють?

І чи до сміливих борців,

Що серед бур похмурих днів

За рідний край, за нарід свій.

За волю й долю йдуть у бій.

Боротьба за рідний край – кривава й тяжка: вона вимагає багато жертв і страждань. В стрілецьких піснях співається про одинокі й спільні могили січових стрільців, що склали свої голови за Україну. Великим смутком пройнята пісня про Закарпатську Україну «Де стільки крові пролилось».



А над Хустом ворон кряче,

На чужині мати плаче,

Мати плати на чужині.

А дівчина – в домовині.

Сестра плаче у неволі,

Лежать стрільці в чистім полі,

Ніхто трупів не ховає,

Похоронів не справляє,

Тільки круки серед ночі

Видзьобують стрільцям очі,

Стрілецькі чорні брові

Не діждалися любові…

Вовк завиє, крук закряче,

На чужині мати плаче.

На Тисі кров червоніє,

В чорнобривки серце мліє,

Побачила та й зомліла:

Несе Тиса мертві тіла.

Несе сестру, несе брата,

Мамі сіна, дітям тата…

Але ні смерть, ні великі невдачі не зупиняють героїчної боротьби кращих синів України за волю, що точиться вже століттями, підкреслює Г. Ващенко. Такими настроями пройнята, між іншим, пісня про відхід нашого війська за Збруч під час боротьби з поляками.



Ой, та зажурились стрільці січовії,

Як Збруч річку проходили.

Ой, та зажурилися стрільці січовії

Стали дрібні сльози лити;

Буде лях проклятий батьками орати,

Матерями волочити…

Борці за країну знають, що ідея волі Батьківщини не умре і що ворог «лицаря уб’є – думка ожиє між січовими стрільцями». Знають вони й те, що український народ не забути своїх героїв.



Довкруги могили

Трава запаніє,

А в могилі спочивають

Стрільці січовії.

Спіть, рідні вірлята,

Хоч темная хата.

Вам вісною хрест вквітчають

Вкраїнські дівчата.

Вкраїнські дівчата, українські діти,

Буде пісня вам на славу

В поле гомоніти.

Буде гомоніти

Та буде казати,

Що вас Бог благословляє

І Вкраїна-мати…

Боротьба за віру й Батьківщину не мусить бути лише виявом хвилевого ефекту, що скоро згасає, наголошує відомий педагог, справжній український лицар твердий, як криця, у своїй відданості Богові й Батьківщині. Зразком такої твердості є Байда – мужній і непідкупний патріот, якого ніщо його не може спокусити на зраду Україні. Коли султан турецький каже йому:



Годі тобі, Байдо,

Байдо, байду вати,

Сватай мою дочку

Та йди царювати.

Байда, знаючи, що його чекає за цю відповідь, але іншої не дозволяє йому дати лицарська честь, каже:



Твоя дочка поганая,

Віра твоя, царю,

Віра проклятая.

Таким же твердим і мужнім українським патріотом, зазначає Г. Ващенко, є Морозенко, що героїчно загинув у нерівній борні з татарами. Вороги знали, що найдорожче для Морозенка – Україна, і тому, замучивши його, вирвавши у нього живцем серце, вони вже мертвого поставили його на Савур-могилу.



Дивись тепер, Морозенку,

На свою Вкраїну.

Коли найбільша чеснота українця – безмежна вірність Богові і Батьківщині, то найбільша ганьба для нього – зрада вірі й Україні, вважає відомий педагог. Нема нічого огиднішого для українця, як «потурнак», що зрадив вірі батьків із-за «лакомства нещасного» [1, с. 128].

З великою огидою й ненавистю замальовується в наших думах і невільницьких плачах тип потурнака як бусурменського пса, як лютого ката своїх батьків по крові. Маруся Богуславка, що попала в турецьку неволю і стала жінкою турка, сама усвідомлює свою провину й спокутує її тим, що визволяє з в’язниць українських невольників.

З огидою й ненавистю ставився наш народ до тих, хто переходів на бік поляків. Таким типовим зрадником був, між іншим, Сава Чалий, кого покарали смертю його бувші товариши, українські козаки.

Але любов до батьківщини, пов’язана з глибокою релігійністю, залишається найважливішою рисою ідеальної людини в поглядах сучасних українців, наголошує Г. Ващенко. «Дуже характеристична з цього погляду колядка «Цілий світ возвеселився», складена в наші часи» [1, с.124]. В ній між іншим співається:

Зглянься, Спасе, на руїну,

Що зіслав Ти на Вкраїну.

З наших сил лиш румовище,

З надій попелище,

А наш нарід гірко стогне у неволі.

Наш пролляв море крові,

Все віддав із любові

До Вкраїни і народу,

Чашу горя аж до споду

Стрільці наші вихилили аж до дна.

Змилосердись, Божий Сину,

Зіяли згоду на Вкраїну,

Щоб вона в нас панувала,

Волі місце зготувала

Для вкраїнського народу.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка