Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка3/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Литература

  1. Романенко Ю. Цели медленной украинской революции. –Режим доступа к статье: http://obozrevatel.com/blogs/87240-kak-ukraine-vyijti-iz-smertelno-opasnoj-situatsii.htm:)


СТРАТЕГІЯ ТА КОНЦЕПЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯМОЛОДІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Івашковський В.В.

Кандидат педагогічних наук, доктор філософських наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання НАПН України
Глобалізація, або ті процеси в світовій економіці, які підходять під цей термін, надала сучасному світу небачену динаміку, різко загострила конкуренцію між країнами, стаючи для національних держав суворою та немилосердною перевіркою їх здатності адаптуватися до лавиноподібних змін. Процес зростання економіки основних провідників глобалізації поєднується з прискореним падінням на саме дно світового рівня тих, хто перш за все підніс свою національну ідентичність. Тут криються небезпечні загрози та виклики світовій стабільності. Адже саме країни, які випали з процесу глобалізації, можуть стати і стають ареною міжетнічних колізій, притулком наркобізнесу та організованій злочинності, і що особливо актуально на сьогодні, – міжнародного тероризму. Ці процеси характерні і для України. Звідси виходить, що глобалізація – не ікона і не лозунг, а жорстка реальність, яку так чи інакше доводиться визнавати всім.

Як відомо, в 90-і роки минулого сторіччя внаслідок загострення кризових явищ у всіх царинах суспільного життя сталося різке падіння діяльності щодо формування духовно-моральних цінностей та патріотичного виховання громадян України. З початком перебудовних процесів в нашому суспільстві місце і значення духовно-морального і патріотичного виховання (як, зрештою, і виховання взагалі) втратили колишню актуальність, а діяльність, яка продовжувала здійснюватися в цьому напрямку, зазнавала безмірної та деструктивної критики. Це значною мірою сприяло дискредитації не лише існуючої тоді системи духовно-морального і патріотичного виховання, значного досвіду в його організації та проведенні, але й самої ідеї формування та розвитку духовно-моральної особистості громадянина і патріота, суб’єкта громадянського суспільства. Внаслідок цього проблема патріотичного і військово-патріотичного виховання в українському суспільстві значно загострилася.

Процеси трансформації та реформування суспільних відносин торкнулися усіх сфер соціального буття й не залишили осторонь систему військово-патріотичного виховання української молоді, пошуку й дослідження сучасних підходів до організації і проведення військово-патріотичного виховання у загальному процесі навчання та виховання. Це пов’язано з тим, що система військово-патріотичного виховання безпосередньо пов’язана з освітою, обороноздатністю держави, культурним та духовним розвитком суспільства. Віддзеркалюючи соціальний, економічний, оборонний, культурний і духовний потенціал української держави, військово-патріотичне виховання особистості виступає як особлива, історично обумовлена форма соціальної практики, яка містить ідеологічні, навчально-методичні, програмно-нормативні, теологічні та організаційно-педагогічні складові, покликані задовольнити потребу суспільства у військово-патріотичному вихованні підростаючого покоління на національних традиціях як складової духовності української нації.

За даними соціологічних досліджень після розпаду СРСР, за роки так званих «реформ» ставлення до неминучих за своїм значенням загальнонаціональних та патріотичних цінностей в українському суспільстві різко змінилося в гірший бік – до прагматизму, індивідуумоцентризму та кон’юнктурі з яскраво виявленими проявами егоїстичного, антисоціального та антигуманного характеру. Формування протягом пострадянського періоду в досить збитковому, деформованому вигляді прозахідних, антитрадиційних цінностей змінилося їхньою глибокою кризою, яка вкрай негативно віддзеркалилася на змінах поглядів та орієнтирів багатьох українських громадян. Серед них сьогодні домінують цінності матеріально-споживчі, індивідуально-прагматичні і навіть асоціально-маргинальні, які, власне, являють собою вже антицінності. Безліч верхів’я загальнонаціональної, особливо патріотичної свідомості були зруйновані. Відповідно, не доводиться дивуватися відсутністю патріотизму у значної кількості українських громадян за весь період незалежності. Початок 2014 року та вторгнення російських військ на територію нашої держави викликало певний прилив патріотичних сил до морального стану населення України.

На думку цілої низки теоретиків, стратегія розвитку суспільства та держави, яка відповідає національним інтересам України, може бути вироблена лише на підґрунті національної ідеї, яка є першоосновою усіх перетворень. Національно орієнтована українська ідеологія містить в собі традиційні та історичні елементи вітчизняної культури, способу життя, національних звичаїв, державні засади, прихильність до соціальної справедливості, соборність, згуртованість і колективізм, патріотизм, жертовність, лідерство, як каталізатор національної самосвідомості та консолідації суспільства. Для нової ідеології суттєво, щоб нація відчула оптимізм та перспективу свого розвитку. Саме ця риса, властива, до речі, американському суспільству, відсутня в сучасній Україні, де в покращення становища в країні вірять лише декотрі громадяни.

Таким чином, відродження національної самосвідомості населення України, реалізація створеного багатьма поколіннями духовно-морального та патріотичного потенціалу нашого суспільства є домінуючою тенденцією її сучасного розвитку і за всіма параметрами прагне до можливо більш повного відродження історичної послідовності, перерваної в 20-му сторіччі низкою руйнівних військових зіткнень та міцних соціальних катаклізмів.

За сучасних умов – поглиблення та розповсюдження глобалізаційного процесу – зростає значення вірного розуміння політичних цілей держав та військово-політичних союзів у військовій галузі. Подолання між ними військового протистояння, зміцнення заходів довіри у військовій галузі та розширення заходів міжнародного співробітництва сприяють значному зниженню загрози розв’язання збройних конфліктів та воєн різного масштабу.

На тлі активного руху переоблаштування світу з’явилося безліч нових проблем, з якими реально зіштовхується наша країна. Ці загрози менш передбачувані, ніж попередні, і рівень їхньої загрози до кінця не усвідомлений. В цілому очевидна тенденція до розширення в світі конфліктного простору і, що край загрозливо, його розповсюдження на зону життєво важливих інтересів України.

У зв’язку з цим слід зазначити, що становлення нової світобудови супроводжується прагненням певних «божків» Російської Федерації до становлення себе світовим лідером. При цьому зневажаються цінності, інтереси, права і свободи різних народів і держав, перш за все – України та й, власне, Росії. В такій ситуації перед українським суспільством та державою актуалізується проблема забезпечення національної безпеки і, відповідно, подальшого економічного, соціально-політичного і духовного розвитку, як історично самобутньої та унікальної цивілізації.

Україна є однією з найрозвинутіших, найчарівніших країн світу з багатовіковою історією і багатими культурними традиціями. Соціально-політичні і економічні зміни, які відбуваються в сучасній Україні, закладають підґрунтя для майбутнього розвитку країни. При цьому важливо активніше використовувати нові можливості і перспективи розвитку, ґрунтовані на змінених ціннісних установках та орієнтирах, сприйнятих не лише вищими органами центральної влади, але й суб’єктами регіонів, громадськими, науковими та іншими організаціями та об’єднаннями.



Стратегія військово-патріотичного виховання молоді України

Створення нової системи військово-патріотичного виховання молоді України передбачає визначення тривалих стратегічних завдань та пріоритетів у здійсненні політики національної безпеки, розробку концептуальних та програмно-цільових документів, які б містили систему національних інтересів, можливостей їх досягнення, обґрунтування ключових напрямків діяльності в цій галузі.

В сучасному українському суспільстві поступово зріє розуміння того, що безпека – це не лише захищеність країни від воєнної загрози, не лише охорона державних кордонів та підтримка необхідного рівня обороноздатності, не лише боротьба з тероризмом. Безпека України в її широкому розумінні містить і стан суспільної свідомості, духовної атмосфери, громадської психології, ідеології, моралі. Будучи підґрунтям соціального добробуту суспільства в цілому і окремих його громад, ці духовні основи, у свою чергу, самі залежать від рівня захищеності і гарантування соціальних інтересів та прав громадян, від реальних умов життя і розвитку людського потенціалу.

Стратегія національної безпеки України на сьогоднішній день є нагальною потребою на шляху виокремлення цієї галузі в одну із головних проблем українського суспільства. В ній мають бути сформульовані інтереси особистості, суспільства і держави, визначені головні загрози цим інтересам в різноманітних галузях життєдіяльності, наведені найважливіші напрямки запобігання і нейтралізації загроз.

В Стратегії має бути зазначено, що національні інтереси України мають довгостроковий характер і визначають основні цілі на її історичному шляху, формують стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики держави.

В умовах існуючого становища, першочергові завдання України в галузі забезпечення безпеки перебувають в природньому збереженні своїх історичних кордонів та захисту національних інтересів, забезпеченні надійного захисту свого духовного, інформаційного, освітнього, культурного і військово-стратегічного простору. Національна безпека України в 21-му сторіччі має найтісніше сполучатися з безпекою глобальною та регіональною. При цьому з точки зору національних інтересів, воєнна безпека все рідше розглядається в чистому вигляді: вона непорушно пов’язана і невіддільна від усіх інших аспектів національної безпеки – духовного, економічного, фінансового, соціального, політичного, інформаційного, екологічного та інших.

Національні інтереси України віддзеркалюють найвищі пріоритети держави і всього суспільства, усвідомлені і виражені у вигляді цільових установок. До них можемо віднести: державний суверенітет, територіальну цілісність, соціально-політичну стабільність суспільства, конституційний лад, стратегічну стабільність в системі світового співтовариства, вільний доступ до життєво важливих економічних та стратегічних зон і комунікацій та ін.

Україна має виходити з того, що її політика, в тому числі військова, визначається її власними національними інтересами та цінностями, які мають рішуче відстоюватися, особливо перед чинником воєнних загроз.

З вірного розуміння всього спектру національних інтересів України як незалежної держави – глобальних, регіональних та субрегіональних виходить, що їх захист є і умовою, і засобом забезпечення національної безпеки нашої держави, збереження її цілісності, незалежності, стабільності та здатності до ефективного функціонування та стійкого розвитку. Це і є головним сенсом, суттю національної безпеки будь-якої держави, будь-якого суспільства.

Це виключно важливо сьогодні, коли у зв’язку з продовженням соціально-економічних, культурно-освітніх, духовних та етнічних розшарувань суспільства та молоді, вторгнення російських бандитських формувань та безпосередньо підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на територію України виникла безліч уявлень про конституційний та військовий обов’язок, про військову політику нашої держави, Збройні Сили України, військову службу та ін., зіткнулися найрізноманітніші групові, корпоративні, особисті та інші інтереси.

Зміни у військовій справі висувають нові, більш значні вимоги до інтелектуальних, професійних та психологічних якостей воїнів. Найважливішу роль в їх формуванні має відіграти цілеспрямована система виховання, яка містить в собі виховання готовності молоді до захисту Вітчизни у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах України та, перш за все, освітніх закладах Товариства Сприяння Обороні України.

     Створення такої системи передбачає обов’язкову консолідацію діяльності всіх органів виконавчої влади, наукових і освітніх закладів, громадських організацій та об’єднань як в центрі, так і в регіонах.

Зусилля щодо оптимізації та активації діяльності щодо формування та розвитку у підростаючого покоління готовності до захисту Вітчизни мають значно більше, ніж раніше, орієнтуватися на певні і досить специфічні інтереси різноманітних категорій учнівської молоді, виходячи з особливостей кожної з них. Сама ця діяльність набуває за своїм змістом все більшу певність, визначене спрямування, значно враховує місцеві, регіональні умови, події, що відбуваються, використані сили та засоби. Форми цієї роботи мають організованим втіленням нових підходів та принципів сучасної соціально-гуманітарної, особливо педагогічної науки, сприяти розвитку, збагаченню кожної особистості, її самореалізації в якості суб’єкта громадянського суспільства – громадянина – патріота – захисника Вітчизни.

На сьогодні слід терміново розвинути новітню дієву нормативно-правову базу створення державної системи підготовки громадян до військової служби. Необхідно розвивати цю базу надалі, вносячи зміни у всі законодавчі акти про військовий обов’язок та військову службу.

Розробка та реалізація стратегії відродження та розвитку військово-патріотичного виховання, створення ефективно функціонуючої системи цієї діяльності в Україні через, перш за все, програмно-цільових методів та впровадження нових технологій – завдання високого рівня складності. За радянських часів в період максимального розвитку військово-патріотичного виховання лише в системі ДТСААФ активно функціонувало більше 160 державних та громадських організацій під керівництвом КПРС. Останнім часом всі заклади ТСОУ перетворилися, у кращому випадку, в автошколи.

У наявних умовах саме загальноосвітні та позашкільні навчальні заклади системи освіти та, перш за все, поновлені заклади ТСОУ можуть і мають взяти на себе головну роль та тягар відповідальності у вирішенні основних проблем і виконанні давно визрівши завдань в межах новітньо створюваної системи військово-патріотичного виховання української молоді.

Пріоритетна та визначальна роль Товариства Сприяння Обороні України в військово-патріотичному вихованні української молоді, підготовки її до захисту Вітчизни та військовій службі на сьогоднішній день підтверджується наступними основними позиціями (аргументами):

- головне призначення ТСОУ, яке міститься в патріотичному, військово-патріотичному виховані громадян та їх підготовці до захисту Вітчизни і військової служби і яке зберігає свою історичну послідовність незважаючи на складності та перипетії пострадянського періоду;

- наявність необхідних та достатньо значних ресурсів для успішного виконання різноманітних, у тому числі складних і комплексних завдань в галузі військово-патріотичного виховання значної частини української молоді з охопленням від кількох сотень тисяч до кількох мільйонів осіб в найближчій та середньо терміновій перспективі (розгалужена навчально-матеріальна, військово-технічна, спортивно-технічна, військово-спеціальна, професійно орієнтована база, професійно підготовлений кадровий склад, постійно поновлюване організаційно-методичне та інше забезпечення тощо);

- представницька різнорівнева структура та масовість ТСОУ, об’єднуючого республіканську, обласні, міські і районні, а також первинні організації, що характеризує його як достатньо могутню самостійну і самодостатню систему, особливо в функціональному відношенні;

- особливий (унікальний) статус ТСОУ як громадської державної організації, який забезпечує її відповідними можливостями і повноваженнями у вирішенні завдань військово-патріотичного виховання не лише на громадському, а й на державному рівні з урахуванням складностей співіснування і слабкої взаємодії соціальних і державних інститутів в сучасному українському соціумі.

Таким чином, ТСОУ має володіти всіма можливостями, щоб уже в найближчій перспективі, концентруючи свою діяльність на низку найбільш важливих напрямків у військово-патріотичному вихованні та підготовці молоді до військової служби, значно збільшити внесок у вирішення висунутих перед ним завдань і вийти на принципово новий рубіж в якості лідера в цій галузі у всеукраїнському масштабі. Наступний крок – це розвиток і перетворення ТСОУ у центр військово-патріотичного виховання в країні, тобто консолідація, координація і забезпечення взаємодії основних суб’єктів цієї діяльності на нових принципах і механізмах функціонування єдиної державно-громадської системи.

Тим самим, розширення завдань і поява нових можливостей ТСОУ, пов’язаних зі зміцненням військової організації, і перш за все Збройних Сил, підвищує його роль і значення в якості одного із важливих елементів системи національної безпеки країни. Це не лише велика шана, висока відповідальність, а й продовження славних історичних традицій.

За оцінюванням не лише військових експертів, а й представників генерального штабу МЗС України існуюча на сьогодні система військово-патріотичного виховання і підготовки молоді до військової служби не відповідає сучасним вимогам, необхідним для забезпечення безпеки і обороноздатності держави і вимагає термінової модернізації.

Наслідком скорочення терміну служби за призовом стало значне зниження рівня підготовленості перебуваючих в строю солдатів. І це негативно вплинуло на стан бойової готовності армії і флоту.

До цих пір в українському суспільстві не сформувалося концептуальне бачення вирішення проблеми військово-патріотичного виховання і підготовки молоді до захисту Вітчизни і військовій службі і стратегія здійснення цієї діяльності в межах функціонування принципово нової системи, адаптованої відповідно до змінених умов.

Разом з тим, за умови подальшого скорочення чисельності призовного контингенту, без прийняття кардинальних заходів з підвищення якості військово-патріотичного виховання і допризовної підготовки (покращення стану здоров’я призовної молоді, розвитку масових видів спорту і створення сучасної системи військово-патріотичного виховання) на сьогоднішній день виникла ситуація, коли потреби Збройних Сил України задовольняються на мізерному рівні.

Тому край важливо створити таку систему, яка б не лише містила в собі весь комплекс заходів з військово-патріотичного виховання, а й об’єднувала зусилля різних міністерств, відомств, громадських об’єднань на різних етапах цього процесу, починаючи з ігрових форм в дошкільних навчальних закладах, навчальних занять в початкових класах загальноосвітніх навчальних закладах і завершуючи військовою підготовкою за військово-навчальною спеціальністю в ТСОУ. Ці етапи мають бути взаємопов’язаними, а сама військово-патріотична робота має проводитися не лише цілеспрямовано, а й послідовно, ґрунтуючись на принципі послідовності.

Вирішення завдання ґрунтовного та всеосяжного розгляду комплексу проблем в галузі військово-патріотичного виховання і підготовки молоді до військової служби вимагає глибокого вивчення і всебічного аналізу всіх змін, які відбуваються в українському суспільстві, тенденцій розвитку з урахуванням існуючих проблем. Непересічного значення набуває пошук та розробка принципово нових підходів до створення якісно інших основ військово-патріотичної діяльності з підростаючим поколінням, враховуючих систему його цінностей, потреб та інтересів.

Корінні зміни стану справ в галузі військово-патріотичного виховання на краще передбачає значно ефективнішого використання потенціалу цієї діяльності, який як завжди досить значний. Мається на увазі, перш за все, створення необхідних умов для організації і здійснення військово-патріотичного виховання, що, в свою чергу, передбачає цілеспрямоване і комплексне вирішення наявних проблем за взаємопов’язаними напрямками: інформаційному, науково-методичному, правовому, координаційно-управлінському та іншими. Створення необхідних умов у межах створення системи військово-патріотичного виховання не потребує залучення значних додаткових засобів, у тому числі фінансових. Головне поле діяльності – це створення механізмів активізації та значного підвищення ефективності діяльності суб’єктів військово-патріотичного виховання, перш за все відповідних міністерств, відомств, органів (як вищої влади, так і більшості суб’єктів держави), організацій. Паралельно необхідно створити механізм постійної підтримки (забезпечення елементарних умов функціонування) діяльності існуючих військово-патріотичних об’єднань (клубів).

Цілком реальною є зміна спрямування низки некомерційних (громадських) організацій (профспілкових, культурних, творчих, наукових, спортивних тощо) в бік військово-патріотичного виховання. Перш за все це стосується молодіжних рухів, об’єднань (клубів) найрізноманітніших спрямувань, які більшою мірою здатні до новацій. До пошуку нових, нетрадиційних форм, засобів, технологій у справі залучення допризовної молоді до участі в заходах військово-патріотичного спрямування, пов’язаних з підготовкою до захисту Вітчизни і військової служби. Нарешті, майже невикористаним резервом залишаються комерційні організації та структури, заможні приватні особи, здатні на певних умовах, з урахуванням їх інтересів стати значним джерелом позабюджетних коштів, надавати суттєву допомогу та підтримку військово-патріотичного виховання підростаючого покоління країни.

Створення системи військово-патріотичного виховання на основі існуючих її елементів і шляхом формування нових, у тому числі якісно інших, більш відповідних духу часу, особливостям, потребам та інтересам сучасної молоді – це складний і тривалий процес. Його здійснення можливе лише на основі науково обґрунтованої, ретельно відпрацьованої і реально досяжної стратегії. Пропонуємо до розгляду Стратегію та Концепцію системи військово-патріотичного виховання молоді через Товариство Сприяння Обороні України. ЇЇ реалізація на найближчу перспективу (до 2020 року) містить кілька основних етапів.

1. Початковий етап (2014-2015 рр.). Вирішення першочергових завдань в межах розробленої стратегії, аналізу вітчизняного та закордонного досвіду, створення наукової та інформаційної бази, вирішення низки питань з правового забезпечення військово-патріотичного виховання, створення і початок реалізації механізмів підвищення ефективності діяльності суб’єктів військово-патріотичного виховання, умов для розвитку інновацій, збільшення кількості військово-патріотичних об’єднань (клубів) і залучення до військово-патріотичного виховання нових молодіжних рухів, об’єднань, організацій і т.і. Розробка тривалої всеукраїнської програми військово-патріотичного виховання.

2. Основний етап (2016-2018 рр.). Створення основ системи військово-патріотичного виховання України на базі ТСОУ за найважливішими напрямками цієї діяльності в процесі реалізації тривалої програми. Розробка чергової довготривалої програми.

3. Продовження основного етапу (2019-2020 рр.). Удосконалення основ системи військово-патріотичного виховання, особливо механізмів реалізації та розвитку нових напрямків, форм і технологій, сприятливих для підвищення якісного рівня і ефективності цієї діяльності, виведення її в число пріоритетних у вихованні і самореалізації молоді в процесі виконання початкового етапу наступної довготривалої програми. Аналіз досягнення очікуваних результатів діяльності.

Реалізація цієї стратегії в Товаристві Сприяння Обороні України потребує від усіх її суб’єктів активного пошуку та використання нових форм і методів роботи за основними напрямками діяльності оборонного товариства, поряд з уже перевіреними і традиційними, такими як місячники оборонно-масової і військово-патріотичної роботи, Дні військової Слави, Дні ТСОУ, уроки Мужності, військово-польові збори та табори, військово-спортивні ігри, авто-мотопробіги, огляди-конкурси, виставки, фестивалі тощо.

Концептуальною основою діяльності ТСОУ, його ідеологією має стати робота з відродження таких базових понять як ставлення до військової служби та військового обов’язку як до Священного Обов’язку Громадянина своєї Батьківщини. З цією метою розроблена новітня Концепція військово-патріотичного виховання молоді.

В межах цієї Концепції закладено понятійне і методологічне підґрунтя військово-патріотичного виховання в Україні. Основний зміст Концепції і система її заходів зумовлені цілою низкою факторів, пов’язаних із забезпеченням військової безпеки України, найважливішими тенденціями її розвитку, характером військового будівництва, особливо в галузі комплектування Збройних Сил України, інших військ, військових формувань і органів призовним контингентом, рівнем його готовності до виконання завдань в умовах військової та державної служби; об’єктивними вимогами, висунутими до рівня активності та ефективності виховання, метою якого є формування та розвиток у кожної молодої особистості якостей і властивостей, що дають їй змогу успішно виконувати функції захисту Вітчизни.

Вирішення основних завдань в галузі військово-патріотичного виховання, значна активізація, зростання масштабів і підвищення ефективності цієї діяльності дозволить вирішити більшість назрілих проблем стосовно українських громадян, особливо підростаючого покоління, до того ж, не лише державного, військово-політичного, а й соціально-педагогічного, духовно-морального характеру.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка