Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка29/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Література

Хвесик М.А., Голян В.А. Інституціональне забезпечення землекористування: теорія і практика: Монографія. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2006. – 260 с.

Голян В.А., Крисак А.І. Еколого-економічні проблеми землекористування в Україні / В.А. Голян, А.І. Крисак// Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 1. – С.117–124.

Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку та трансформації/ Під заг. ред. Б.М. Данилишина. – К: ЗАТ «Нічлава». – 2006.– 704 с.

Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів Верховна Рада України; Постанова від 24.12.1999 № 1359-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1359-14

Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки:Указ Президента України від 30.05.2001 № 372/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/372/2001

Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава: Програма економічних реформ на 2010 - 2014 роки. – 87 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/2/5102337/?attempt=1

Третяк А. Основні напрями змін та удосконалення державної земельної політики в Україні [Електронний ресурс] / Антон Третяк // Центр Разумкова «Національна безпека і оборона». – 2009. –№3. – C. 58–63. – Режим доступу : http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/downloads/2010-2014.programa_reform.pdf

Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року: Наказ Мінагрополітики Українивід 20.08.2003 № 280 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/fpart88/idx88535.htm
ПАТРІОТИЗМ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЩАСТЯ
Скворцова К.М.

Здобувач кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету
У переломному для нашої країни моменті історії, коли об’єктивні тенденції розвитку нашого суспільства супроводжуються підвищенням напруги, поширенням відчуття тривоги, зневіри, особливо гостро стоїть питання патріотизму. Особливо значущою є ідея вірності – щастя там, де людина зробила свій перший крок, будувати, досягати, прагнути його треба на рідній землі, як би важко це не було. Постають такі непересічні цінності як любов, вірність сім’ї, а від неї вірність народу, вірність рідній землі. В кризових умовах особистості почувати себе щасливою вкрай важко, проте саме любов до батьківщини і вітчизни, відданість їй, знання її історії слугують підґрунтям досягнення щастя нації.

«…Батьківщина і вітчизна. Нібито два близьких поняття, а все ж позначають не одне й те саме. Батьківщина – місце, де людина народилася, виросла і жила, є у кожної, ким би вона не була. А вітчизна – не завжди. Вона є в народу, коли очолюють її гідні «отці», – влада, яка піклується про благополуччя своїх громадян, про гідне продовження роду, його історії. Так було завжди…». [1, с. 276]. Так В. Воловик в романі «Во имя отца и сына» розуміє дані поняття.

Відтак, патріотизм як соціальне відчуття, моральний та політичний принцип виступає нагальною потребою особистості та суспільства. Спробуємо розібратися, наскільки патріотизм слугує об’єктивною передумовою щастя, осмисливши сутність феномена щастя.

Насамперед, сьогодніпроблему щастя називають «вічною» проблемою, як наслідок, не враховуються передумови виникнення, становлення і розвитку вказаного феномена. В сукупності, дана позиція унеможливлює існування єдності людини, суспільства і природи. Постають неоднозначними відповіді на запитання, хто є суб’єкт узгоджених дій, а хто є об’єкт, стираються межі між ними, тоді суб’єкт перетворюється на об’єкта, і навпаки. В даній ситуації виникає потреба ґрунтовного теоретичного соціально-філософського аналізу феномена щастя, що надалі дозволить сконструювати проекти коригування світоглядних орієнтирів громадянина сучасної України.

Значними перешкодами для об’єктивного розуміння феномена щастя є певна фрагментарність, а іноді й утопічне наповнення змісту поняття. Особливо дана обставина є відчутною у психологічній, соціологічній і філософській літературі доби постмодернізму, коли народжуються та поширюються різноманітні суперечливі інтерпретації поняття «щастя», вкрай важливого для смислового самовизначення людини.

Так, в психології поняття «щастя» вивчається в контексті понять «задоволеність», «якість життя», «позитивний максимум» (М. Аргайл, І. Гуляс, Е. Деси, І. Джидарьян, М. Маслоу, Е. Фромм). Зазначена традиція відображає такі структуроутворюючі елементи поняття, як позитивні емоції, відчуття гармонії, захоплення життям. Чуттєві індивідуальних переживання особистості, які засновані на емоції радості, слугують формуванню ієрархічної сукупності цінностей і благ, що розділяється соціумом. В даному випадку аксіологічними передумовами досягнення щастя виступають позитивні емоції, відчуття гармонії, захоплення життям, які засновані на емоції радості. Даний підхід охоплює один сутнісний рівень системи щастя, повинна існувати об’єктивна закономірність, адже суб’єктивні позитивні емоції людини можуть перетворитися на фантазування уявного щастя, і як наслідок, перетворюватися в бездумну діяльність.

Соціологи в сучасних дослідженнях вдаються до різноманітних методів вимірювання рівня щастя: «шкала задоволеності життям Дінера», «шкала щастя Фордіса», «афективний баланс Брендбера» та ін. Досить ґрунтовні соціологічні дослідження проведені Р. Інглхартом, К. Вельцелем, де рівень щастя тісно пов’язаний з економічним розвитком певної країни, задоволеністю життям, якістю життя.

У філософії, виходячи з онтологічного підходу, «щастя» розглядають як стан буття, наділяють сутнісними характеристиками як «повнота», «осмисленість», «радість» життя. У філософському словнику А. Грицанова зустрічаємо таке визначення поняття: «щастя» – «стан єдності сутності й існування особистості, що суб’єктивно переживається, сприймається в індивідуальній системі відліку як аксіологічно-емоційний позитивний максимум [2, с. 1012].

Ю. Осічнюк пише, «щастя» є «прояв природної спрямованості життєдіяльності кожної людини і всіх людей на збереження свого існування. Всі прагнення людини випливають з її природи, вони є природні, тому завданням розуму є сприяння досягнення того, що закладено самою природою» [3, с. 33]. В той же час, погодимось з автором, який зазначає, що за такою позицією залишається нерозкритою специфіка людини як суб’єкта, який свідомо і цілеспрямовано впливає на навколишній світ і є творцем світу свого життя [3, с. 34].

Тобто, існує соціальний зв’язок – суб’єкт-об’єкт-суб’єктний, коли людина є суб’єкт, який взаємодіє з іншими суб’єктами, формує суспільство зі своєю суспільною свідомістю, соціальним досвідом практичної діяльності, що в сукупності приводить до формування майбутнього покоління.



Для досягнення щастя важлива воля та рішучість особистості відстоювати свої, специфічні духовні чи матеріальні інтереси. На нашу думку, потреби та інтереси є об’єктивними факторами досягнення щастя, відбиваючись у свідомості, втілюються в певних цілях, які спрямовані на предмет задоволення потреб і на соціальні умови буття, які визначають можливість, ступінь, спосіб їх задоволення. Цілі в даному випадку стають ідеальним спонукальним імпульсом людини до активної діяльності, висловлюють загальну спрямованість пізнавальної і практичної діяльності людей.

Сутнісною основою феномена щастя є діяльність людини. Діяльна основа закладена у вихованні почуття щастя. Праця людини над своїм духовним світом – єдиний спосіб досягнення щастя. Реалізація людиною своїх творчих потенцій за допомогою здатності творчого цілепокладання, досягнення результатів відповідності з морально-етичними вимогами і очікуваннями соціуму дарує людині почуття гармонії, затребуваності, включеності до круговороту життя, формує стан щастя. Досягнення справжнього щастя й осмисленого життя свідчить про непреривне особистісне зростання в процесі соціального буття, у якому вбачаємо активну свідомо-творчу діяльність створення власного буття.

Доречним є система пізнання «щастя» Г. Сковороди, де принцип «сродної» праці повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. «Прибуток не є утіха, але виконання потреби тілесної, а якщо утіха, то не внутрішнє; рідна же утіха сердечна мешкає в діянні сродному. Тим воно солодше, коли сроднє» [4, с. 433]. «Сродня» праця існує тоді, коли суб’єкт, освоюючи об’єкт, збільшує свою суб’єктність.

Позиція, за якою «щастя» відносять до духовної буттєвої категорії, включає до себе поняття «смислу», процес його здійснення та досягнення успіху. «Щастя» тут є результатом реалізації суб’єктом загальнолюдських цінностей, а відтак передбачає цільову програму їх втілення в персональному житті. Система цінностей особистості – це складне, інтегроване утворення, що поєднує в собі різноманітні матеріальні та духовні аспекти. Залежно від того, які з них переважають у структурі особистості, залежить, що собою являє ця людина, які її інтереси, потреби, ідеали, прагнення, на що націлена її діяльність.

Патріотизм нерозривно пов’язаний з конкретною соціальною діяльністю особистості, яка здійснюється на благо усього суспільства. І. Івін зазначає: «щастя – поняття, що конкретизує вище благо як завершений, самоцінний, самодостатній стан життя; загальновизнана кінцева суб’єктивна мета діяльності людини» [5, с. 843]. В даному випадку, що патріотизм слугує підґрунтям блага. Останнє є структуроутворюючим елементом щастя.

Висока патріотична свідомість і духовне вдосконалення слугує моральній зрілості особистості. Даний процес супроводжується почуттям довіри до існуючої влади, неефективна діяльність якої веде до занепаду країни в цілому. Можна стверджувати, що відсутність чітко окресленої ідеї напрямку руху українського суспільства і привабливого соціально-політичного ідеалу веде до нещастя. Чітко ж встановлена система державного устрою і державної влади забезпечить формування вітчизни для народу України.

Література

Воловик В. Во имя отца и сына: Роман/ Виталий воловик. – Запорожье: «Просвіта», 2014. – 376 с.

Новейший философский словарь / Сост. и гл. н. ред. Грицанов А. А.: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный Дом. – 2003. – 1280 с. – (Мир энциклопедий).

Осічнюк Ю. В. Культура: сутність і структура: Монографія. – К.: НАУ, 2011. – 136 с.

Сковорода Г. С. Разговор, называемый алфавит, или букварь мира // Г.С.Сковорода. Сочинения в 2-х томах. – Т. 1. – М.: Мысль, 1973. – С. 412 – 461.



Философия: энциклопедический словарь / Под ред. А. А. Ивина. – М.: Гардарики, 2004. – 1072 с.


Особенности воспитания патриота впостмодерном обществе
Ломова Г.С.

соискатель кафедры социологии, ЗНУ
Современное постмодерное общество характеризуется излишним экстремизмом, вседозволенностью, отсутствием запретов, потребительским образом жизни. Бывший президент Чешской Республики В. Гавелоднажды сказал: «Мы живем в постмодернистском мире, где все возможно и почти ни в чем нет определенности» [2].Люди хотят быть непохожими друг на друга, поэтому часто устраивают протесты по поводу того или иного поведения. Это приводит к тому,что гражданская позиция и чувство патриотизма изживают себя. Поэтому в обществе данного типа одной из приоритетных задач должно быть воспитание гражданина и патриота среди молодежи.

Носителями новых социальных ценностей в современном постмодерном обществе является молодое поколение. Как уже было сказано, данный тип общества характеризуется отказом от стандартных шаблонов и норм, и система образование здесь не исключение. В институте образования происходит резкое и многообразное внедрение инновационных форм обучение, которые предполагают уменьшение возможности живого общения преподавателя и учащегося. Соответственно снижается влияние преподавателя на учащегося, что сказывается на процессе воспитания.

Молодежь постмодерного общества чувствует себя совершенно «свободной» и более творческой. Наблюдается более потребительское отношение жизни в различных сферах, в том числе и в сфере образования. Особо эта форма отношений проявляется у студентов, обучающихся на контрактной форме, которые считают, что не они должны учиться, а преподаватели обязаны предоставлять знания. В связи с этим, современная постмодерная молодежь воспринимает обучение как развлечение и, даже, склонная торговаться с преподавателями по поводу оценок.

Помимо вышесказанного, для молодежи эпохи постмодерна характерны такие черты, как несдержанность желаний, прагматизм, приспособляемость, цинизм, скептицизм, интеллектуальное равнодушие, резиньяция и др.

Помимо главных агентов социализации, семьи и преподавателей, воспитанием молодого поколения должно заниматься и государство по нескольким причинам: во-первых, формируя чувство патриотизма, человек становится социально активным; во-вторых, патриот выполняет гражданские обязанности (армия, налоги, и т.д.), непатриот – уклоняется от них; в-третьих, уменьшение числа национальных конфликтов и улучшение социально-психологического климата в обществе.

В связи с этим, в политике образования государства имеет место быть философская и мировозренческая основа по воспитанию человека-патриота-гражданина. С ее помощью у представителя молодого поколения формируются культурные и духовные ценности. Во-вторых, необходимым является привлечение молодежи к истории своего государства. Зная историю, которая отображает все богатство и многообразие страны, у подрастающего поколения формируется чувство гордости за свой народ. В-третьих, развитие правовой сознательности, которая обеспечит уважение к юридическим законам страны, а также чувство ответственности за негативно-девиантное поведение в обществе. И четвертым, немаловажным шагом является пропаганда здорового образа жизни.

Учитывая вышесказанное можно предположить, что деятельность семьи, общества и государства в целом по развитию и формированию патриотизма у молодого поколения впостмодерном обществе может состоять в следующем:

- проведение различных культурных мероприятий: фестивали, конкурсы, семинары, которые бы способствовали просвещению детей и молодежи;

- разработка методических пособий, рекомендаций для школ, вузов, кружков и прочих общественных организаций по вопросам патриотизма;

- обеспечение коммуникации между поколениями;

- пропаганда изучения истории своей страны и др.

В выводе обозначим, что, овладевая культурными, материальными ценностями общества, приобретая определенные навыки деятельности, которая является общественно значимой, молодежь эпохи постмодерна постепенно будет возрождать или формировать заново чувство патриотизма. И для этого необходимо приложить усилия всем агентам социализации : семье, обществу, государству.



Литература

Гриценко В.П. Социосемиотика / В. П. Гриценко. –– Екатеринбург : Институт международных связей, 2006. – С. 225.

Havel V. “Theendofthemodernera / V. Havel //NewYorkTimes, March 1. –– 4 (1). –– 1992.

Mark L. Taylor. MeetingGenerationNeXt. Today’sPostmodernCollegeStudent [Электронный ресурс]. –– Режим доступа: http://postmodernismlasalle. wikispaces.com/file/view/meeting+generation+neXt+Today's+postmodern+college+student.pdf


Вплив флешмобу на патріотичні почуття
Марченко С.В.

студентка факультету соціології та управління Запорізького національного університету
За останній рік у нашій країні відбулося чимало подій,що так чи інакше мали значний вплив на патріотичні почуття усіх громадян України у всіх куточках держави. По всіх містах люди почали об’єднуватися та проводити організовані збори патріотичного характеру,у яких брали участь від 50 до 1000 осіб,була використана державна символіка : гімн та прапор. Що ж спонукало людей на такі дії?І чи можна назвати таке явище флешмобом? На ці питання ми спробуємо дати відповіді.

Флешмоб — це заздалегідь спланована і організована акція, в якій беруть участь велика кількість людей. Вони раптово з’являються в будь-якому громадському місці. Їх завдання — провести невеликий за часом мітинг. Їхні дії обумовлені заздалегідь, тобто існує певний сценарій мітингу. Після того, як все що замислювалося зроблено, мобери розходяться.

Яку мету переслідують флешмобери?

Важливий момент флешмобу полягає в тому, що учасники не платять і не отримують грошей за участь в акціях. Тому мета отримання грошових коштів відсутня.

Часто, учасники акції можуть переслідувати різні цілі.

- Нерідко, можна спостерігати такі цілі як розвага і дозвілля, боротьба з суспільними стереотипами поведінки, «здивувати оточуючих» і т. д.

- В основному цілі мобера – це чисто його психологічні потреби. Наприклад, самоствердження типу «а слабо мені це зробити на людях», брак гострих відчуттів і адреналіну в крові, прагнення до причетності до загальної справи і т. д.

- А також чисто соціальні цілі – емоційна підтримка з боку групи мобберов і придбання нових друзів в стані флешмоб акції [1].

Соціальний та політичний відтінок можуть перетворювати флешмоб на соціомоб та політмоб.Це акції з соціальним чи політичним відтінком. Вони є більш простим, оперативним і безпечним способом вираження громадської думки або привернення уваги до тих чи інших проблем, ніж мітинги і демонстрації.

Отже, відповідь на питання що таке флешмоб криється в ідеології цих акцій. Флешмоб — це новий вид мітингу і вираження громадської думки, заснованого на творчому потенціалі його учасників.

В нашому місті Запоріжжі також виявилося чимало небайдужих громадян,які виявили свої патріотичні почуття у флешмобах. Потрібно відзначити,що серед учасників налічувалася значна кількість як школярів та студентів,так і більш старшого покоління жителів нашого міста.

Так,наприклад, 20 травня учні запорізької гімназії № 31 взяли участь у патріотичному флешмобі. Школярі в національних костюмах на площі перед гімназією утворили літери UA і величезне серце. Композицію доповнили кількома прапорами України, один з яких створили з паперових жовто-синіх долоньок. Таким чином діти продемонстрували свою любов до України і виступили за її єдність.

Наприкінці акції учні гімназії виконали гімн України, скандували «Слава Україні!», «Україна ти єдина!». Всього у флешмобі взяли участь близько 900 школярів як старших, так і молодших класів [2].

23 серпня о 17.00 в Запоріжжі пройшов Марш на підтримку Українського Прапору, маршрут якого пройшов до Запорізької ОДА. «Вперше за часи «Незалежної України» відбувся марш жовто-блакитних прапорів. І це відбулось саме в Запоріжжі. Моя ідея реалізована, та була підтримана близько 1000 людьми. Дуже велика подяка моєму місту і кожній людині хто приймав участь. Дякую усім тим, хто приїхав з області, були представники з Дніпропетровська та Дніпропетровської області, також були помічені переселенці з Криму (це лише підтверджує, що Крим – це Україна). Українці знають свою історію. Не знаючи минулого не побудуєш майбутнє. Слава Україні». – Так описує подію організатор маршу Анатолій Демченко [3].

12 вересня проїжджою частиною центрального проспекту Запоріжжя відбувся 10-тисячний Марш миру, який закінчилася великим мітингом. Учасники маршу несли українські прапори, транспаранти з антивоєнними гаслами, а також з гаслами про єдину Україну. В межах цього заходу мітингувальники також написали тисячу листів, які надішлють до російських провінцій, звідки мобілізують солдат на війну з Україною. «Подібної кількості людей, як і подібного настрою та енергетики, площа перед ОДА не бачила з того самого 26 січня. Ситуація зовсім інша і більшість присутніх – інші. Стільки людей були щасливі лише через цю кількість і цю енергетику… Для когось це ностальгія, а для когось просто надія і натхнення. Як би там не було – виглядало грандіозно", - поділився враженнями на своїй сторінці у Facebook речник Запорізької ОДА Андрій Рибальченко [4].

Звісно і студенти ЗНУ не змогли залишитися байдужими до національної тематики і традиційно до Дня Миру організували патріотичний флешмоб.

Близько 200 запорізьких студентів влаштували патріотичний флешмоб, вишикувавшись в карту України. Його присвятили Міжнародному дню миру, який відзначається 21 вересня.

Молодь впевнена, в нинішній час свято актуальне як ніколи, адже закликає до припинення вогню в усьому світі і відмови від насильства.

Дрес-код – вишиванки. В руках – національні прапори. Запорізькі студенти заповнили центральну площу перед університетом, вишикувавшись у величезну карту України. Новачки і старшокурсники об'єдналися, щоб сказати своє «ні» війні і виступити за єдність України. Першокурсники були в захваті від масовості заходу і позитивних емоцій.

На репетицію флешмобу в організаторів пішло чотири дні. Зізнаються, було непросто – довелося навчити злагоджено рухатися ні багато, ні мало 200 студентів. Крім карти, підготували танцювальні постановки - в них коротко розповіли історію незалежності України. В університетському центрі культури кажуть, флешмоби проводять досить часто, але в цей раз охочих взяти участь було особливо багато.

Як розповіла директор центру культури ЗНУ Юлія Янько, щорічно вуз проводить флешмоб, але раніше заходи були патріотичні – за основу бралася культура різних країн і їх національні танці. Але в нинішньому році відбою не було від пропозицій провести саме український патріотичний флешмоб.

До студентської акції приєдналися і чиновники. Голова обладміністрації Валерій Баранов шкодує, що в його студентські роки таких флешмобів не було. А в ректораті раді, що нинішня молодь активно висловлює свою громадянську позицію. Ректор Запорізького національного університету Микола Фролов переконаний: дуже вагомо, що ЗНУ свою громадську позицію підкріплює активністю. Адже флешмоб – це активність, енергія і молодість. Саме на їх основі потрібно об'єднуватися, щоб зміцнювати мир, і захистити Запорізький край від біди.

Традиційно на флешмобі не обійшлося без великого національного прапора. Прапор розміром 22 на 18 метрів пронесли над усіма учасниками акції, накривши живу карту України [5].

Тож, згідно до даного на початку визначення, всі ці події патріотичної спрямованості із залученням державної символіки можна дійсно вважати флешмобами, адже це заздалегідь сплановані і організовані акції, в якій взяла участь велика кількість людей. Вони раптово з’являлись в будь-якому громадському місці,їх завдання – провести невеликий за часом мітинг. Їхні дії були обумовлені заздалегідь, тобто існував певний сценарій мітингу. Після завершення учасники розходилися.

Підбиваючи підсумки,можна зауважити,що флешмоб ,у якій би формі він не проходив (політмоб чи соціомоб) має значний потенціал у формуванні патріотичної свідомості,оскільки він передбачає використання форм самоорганізації громадянського суспільства.

Патріотичний флешмоб покликаний об’єднувати людей, які прагнуть висловити свої патріотичні почуття, громадську думку або привернути увагу, проявити активну позицію щодо подій в Україні.

Беручи до уваги такі вислови учасників флешмобів:

«Стільки людей були щасливі лише через цю кількість і цю енергетику… Для когось це ностальгія, а для когось просто надія і натхнення».

«Першокурсники були в захваті від масовості заходу і позитивних емоцій».

Можна однозначно стверджувати, що флешмоби мають беззаперечний вплив на патріотичні почуття як учасників ,так і спостерігачів такого дійства.

Флешмоб є технологією формування патріотичної свідомості, що дозволяє певній соціальній групі зібратися та висловити активну громадянську позицію, спонукати суспільство на вирішення важливих соціальних проблем, та формувати патріотичні цінності .

Література

Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України – Лісовець О.В. Флешмобери. – Київ, 2011.

В Запорожье школьники провели масштабный патриотический флешмоб [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photofact.in.ua

23 серпня – день українського прапора в Запоріжжі [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ar25.org/article/23-serpnya-den-ukrayinskogo-prapora-v-zaporizhzhi.html

У Запоріжжі 10 тисяч людей вийшли на мітинг за єдину Україну [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://tsn.ua/foto/u-zaporizhzhi-368402.html

В ЗНУ прошел патриотический флэшмоб [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mtm.zp.ua/2014/09/20/v-znu-proshel-patrioticheskiy-fleshmob/



1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка