Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка28/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   34

Список літератури

  1. Балабанова Л. В. Управління персоналом / Л. В. Балабанова [Електронний ресурс] //Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12980108/menedzhment/korporativna_kultura_sistemi_upravlinnya_personalom_pidpriyemstva.

  2. Балашова Ю. В. Роль корпоративної культури сучасного фахівця: компетентнісний підхід / Ю. В. Балашова [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/znphktei/2011_1/statti/balashova.htm.

  3. Гастєв О. К. Как надо рабо тать / О. К. Гастєв [Электронний ресурс]. – М. : Экономика // Режим доступу: http://ruslit.traumlibrary.net/book/gastev-kak-nado-rabotat/gastev-kak-nado-rabotat.html#work006001

  4. Добреньков В. И. Фундаментальная социология / В. И. Добреньков, А. И. Кравченко. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 1096 с.

  5. Дяків О. П. Особливості формуванням корпоративної культури та її вплив на розвиток трудового потенціалу підприємства / О. П. Дяків, В. М. Островерхов, М. В. Іванюк. – 456 с.

  6. Ильин В. Теория социальной стратификации в западной социологии / В. Ильин. – М. : Институт социологии РАН, 2000. – 249 с.

  7. Кислинська В. О. Корпоративна культура підприємства – один із факторів його конкурентоздатності [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/CCN/Economics/10_kislins_ka%20v.o.doc.html.

  8. Корпоративна культура в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.br.com.ua/referats/Managment/11594.htm.

  9. Монастирський Г.Л. Теорія організації [Електронний ресурс] / Г. Л. Монастирський. – Режим доступу: pidruchniki.ws/18340719/menedzhment/organizatsiyna_kultura.

  10. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціальна психологія [Електронний ресурс] / Л. Б. Орбан-Лембрик. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1506091339112/psihologiya/statusnorolovi_harakteristiki_osobistosti.

  11. Панькова О. В. Корпоративна(організаційна) культура як фактор підвищення конкурентоспроможності персоналу вугільних підприємств у посткризовий період / О. В. Пенькова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – №16. – 2010. – С. 339–343.

  12. Скібіцька Л. І Організація праці менеджера [Електронний ресурс] / Л. І. Скібіцька. – Режим доступу:  http://pidruchniki.ws/10631015/menedzhment/zagalni_polozhennya_osnovni_ponyattya_korporativnoyi_kulturi.

  13. Соціологія : навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів – 2-ге вид., доопр., доп / за заг. ред. В .І. Докаша. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2012.-448 с.

  14. Чернишова А. ОДеякі аспекти корпоративної культури організації [Електронний ресурс] / А. О. Чернишова, Т. А. Немченко // «Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – № 17. – 2010. – С. 154–156.

  15. Шпильова В. О. Корпоративна культура: сутність та актуальні проблеми сучасності [Електронний ресурс] / В. О. Шпильова. – Режим доступа: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z

  16. Юкіш В. Вплив корпоративної культури підприємства на формування лідерських якостей керівника [Електронний ресурс] / В. Юкіш // Аграрна економіка. – № 1–2. – 2010. Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/portal/.../10yuvolf.pdf/


ПОДОЛАННЯ ВІДЖУЖЕННЯ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Гулякова К.І.

Студентка факультету соціології та управління Запорізького національного університету
На сьогоднішній день тема патріотичного виховання в Україні є досить актуальною, бо вона стосується кожного громадянина і постає визначальним фактором збереження незалежності і територіальної цілісності України.

В умовах сучасного розвитку процесів відчуження людини від влади, власності та інших соціально значущих ресурсів відбуваються характерні зміни в суспільній свідомості, що зумовлюють виникнення духовної спустошеності молодого покоління. Найчастіше вона знаходить свої прояви у відчуженні молоді від суспільно-історичного досвіду народу, вітчизняної культури і традицій, суспільства в цілому, як духовних ціннісних орієнтирів українського народу. Це, у свою чергу, породжує ряд інших проблем, серед яких важливого значення набуває зниження ролі патріотизму, як специфічної умови для консолідації потенціалу української молоді. Саме цей пошук консолідуючих чинників дозволить не тільки подолати серйозне розшарування українського суспільства, але й виступить фактором згуртованості, підпорядкованості національним ідеям, що й слугуватиме засобом подолання соціальної відчуженості молодого покоління[1; с.39].

Проблема відчуження є однією з провідних філософських проблем і досить вивчена та популярна в наш час. Слід зазначити, що проблема буття людини в її невід’ємній взаємозалежності від природи, культури, традицій та суспільства обговорювалася філософами ще з античних часів. Перші уявлення про відчуження були обґрунтовані давньогрецьким філософом Платоном, який пов’язував виникнення відчуженості у суспільстві з переходом до демократичного устрою, який унеможливлює здійснення повноцінного пізнавального процесу та осягнення цінності життя [6;с. 89]. Значний внесок у пояснення причин відчуження зробили Л.Фейєрбах, Г.В. Гегель, а також представник історичного матеріалізму К. Маркс, який взяв за основу діяльнісну сферу людського життя, зокрема працю, як визначальну сутнісну ознаку особистості[5;с.54].К. Маркс проаналізував процес відчуження найманого працівника в капіталістичному суспільстві. Внаслідок розвитку машинного виробництва та відповідного рівня поділу праці, робітник перетворюється на «деталь, «придаток» величезного машинного механізму. За цих умов робоча сила перетворюється на товар, який продається за заробітну плату. Робітникові для існування необхідно працювати на капіталіста, що має у власності засоби виробництва. Вироблений працівником продукт «йде» до капіталіста (власника засобів виробництва), і внаслідок цього виявляється чужим, відділеним від працівника предметом. Тому можна сказати про те, що, починаючи з К. Маркса поняття відчуження набуло негативного відтінку. З його допомогою К. Маркс намагається висвітлити усі пороки західного суспільства, описати парадоксальні взаємовідносини людини з навколишнім середовищем і соціальною дійсністю[4;с.170].

Слід зауважити, що патріотизм - це почуття цінності і необхідності для життя кожної людини його включення у велику цілісну індивідуальність народу і, з іншого боку, інстинкт самозбереження народної індивідуальності та самобутності. А сенс і функція патріотизму - в об'єднанні держави та збереженні нації як цілісної єдності.

Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції. Але в умовах процесу переходу українського традиційного устрою до системи цінностей Західної цивілізації (так званої «вестернізації»), які базуються на верховенстві закону, домінуванні індивідуального над колективним, перевазі приватної власності над общинною та прав людини над її обов'язками і постає проблема відчуженості людини[3;с.92]. Тому, слід зазначити, що саме традиційна система патріотичного виховання, яка заснована на культурних орієнтирах братерства, відданості та любові до рідної країни слов’янської цивілізації зможе виступи поєднуючим чинником нового покоління.

Крім цього, значної трансформації набуває саме суспільство, а з ним і основні ціннісні домінанти молодої особистості. Розвиток капіталістичних відносин в Україні породив ще одну проблему, яка значно впливає на патріотизм і формує відчужену поведінку, а саме суспільство споживання. В науковий обіг термін «суспільство споживання» ввів відомий соціолог-фрейдомарксист Е.Фромм [2;с.126]. Суспільство споживання робить людину залежною, несамостійною і основною метою індивідуума стає споживання, а завзята робота, навчання, підвищення кваліфікації являють собою лише побічний ефект. З відповідальної за свої слова і дії людини-праці перетворюється на безініціативну та егоїстичну особистість, яка бере за основу лише споживання. Звичайно такий стан речей лише поглиблює проблему відірваності, відчуженості та ізольованості людини від суспільно-корисної діяльності, а отже, і патріотичної відданості, як специфічного способу виявлення патріотизму.

Таким чином,можна зазначити, що наразі відірваність молодої людини від високодуховних цінностей національної культури робить її безликою на фоні розвитку явища відчуження, яке породжене глобалізаційними, інформаційними та модернізаційними трансформаціями сучасного суспільного життя. А людина знеособлена, позбавлена власної індивідуальності, не здатна створювати духовні цінності, бо для духовних зусиль замало тільки бажання чи навіть таланту, а конче потрібне ще відмінне від інших світовідчуття, світобачення, світосприймання навколишнього світу. Тому надзвичайно важливим є створення таких умов для розвитку молодої особистості, які б ґрунтувалися на ідей єдності української нації, любові та поваги до своєї країни, що значно сприяло б подоланню відчуженості молодої особистості від влади, власності і, найголовніше – від свого минулого та майбутнього. Отже, подолання всіх видів відчуження постах як умова формування патріотизму молоді в сучасній Україні.

Література

Гула Р. В. Патріотизм в Україні: уроки минулого, сучасний стан, погляд у майбутнє / Р. В. Гула // Архіви України . - 2013. - № 6. - С. 38-45.

Ильин В.И., Общество потребления как форма капиталистического развития // Материалы III Всероссийского социологического конгресса. // В.И. Ильин. - Москва: Институт социологии РАН, Российское общество социологов, 2008. – 297 с.

Лубська, В. В. До питання взаємозв'язку понять "глобалізація" та "вестернізація" / В. В. Лубська. - С .193-207//   Проблеми міжнародних відносин: зб. наук. пр. / Київ. міжнар. ун-т, Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України ; [редкол.: Канцелярук Б. І. (голова) та ін.]. – К.: КиМУ, 2010. - .Вип. 5. - 2012. - 450 с. 



Маркс К., Энгельс Ф. Экономическо-философские рукописи 1844 года/ К. Маркс и Ф. Энгельс об атеизме, религии и церкви / АОН при ЦК КПСС. Изд. 2-е. М.: Мысль, 1986. - 671 с.

Нарский И. С. Отчуждение и труд: по страницам произведений К.Маркса. М.: Наука, 1983. – 144 с.

Поппер К. Открытое общество и его враги. Т. 1: Чары Платона. Пер. с англ. под ред. В. Н. Садовского. — М.: Феникс, Международный фонд «Культурная инициатива», 1992. - 448 с.


Патріотичне виховання молоді як напрямок соціальної роботи
Звягінцева Г.А.

Студентка факультету соціології та управління Запорізького національного університету
Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці.

Історично склалося, що за роки незалежності України, влада не приділяла належної уваги процесу виховання патріотів та не створила дієвих загальнодержавних програм патріотичного виховання. Це призвело до того, що велика кількість молодих людей готова за першоїнагодипокинутикраїну, не знає історичного минулого та байдуже ставиться до майбутнього нашої країни.

На рівень патріотизму, без сумніву, впливає перш за все: загальнополітична атмосфера в суспільстві, можливість вибору навчального закладу, наявність, відсутність роботи, житлові умови, а також відсутність соціальної справедливості (корупція, непрозора приватизація держмайна, економічний стан в країні, захист прав громадян, відсутність достойної заробітної плати).

Але, зважаючи на протести, які почалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, ці обставини покликали за собою антитерористичну операцію (АТО) – справжню війну. На жаль вже протягом року Україна втрачає справжніх героїв, які віддають своє життя за Батьківщину і саме це відкрило очі нашому суспільству, яке зрозуміло, що воно надзвичайно сильне, мужнє та єдине.

Ми вважаємо, що наша нація почала розквітати по новому. Люди почали поважати себе та захищати. Народ допомагає військовим, як ніколи поширився волонтерський рух, вшановується традиції та історія, але найголовніше не тільки молодь, а й все суспільство зрозуміли, якщо відступити, то ми вже не будемо окремою нацією, родиною. Люди поважають та цінують тих, хто помер та постраждав за ради миру та свободи.

Отже, враховуючи вище сказане, ми бачимо, що проблема патріотизму актуальна як в минулому, так і в сьогоденні.

Слово «патріотизм» (від «patris») – грецького походження, в перекладі означає «батьківщина,вітчизна». Уперше воно з’явилося в період Великої Французької революції (1789-1793р.). Патріотами називали себе борці за народ, захисники республіки.

У філософському словнику патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини.

У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу, його майбутнє.

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці, значення якої висвітлюється в роботах О. Любара, В. Мацюка, В. Пугача, М. Стельмаховича, Д. Федоренка. Вони висвітлювали ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання.

Теоретико-методологічні, правові засади національно-патріотичного виховання молоді закладені в таких основоположних документах, як Конституція України, Закон України «Про громадянство України», «Про освіту України», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», Указ президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. Спільним наказом Міністерства в справах сім’ї, молоді і спорту Міністерства оборони, Міністерства культури, Міністерства освіти і науки УкраїнибулазатвердженаКонцепціянаціонально-патріотичноговихованнямолоді в рамках державної цільової програми «Молодь України» на 2005-2015рр.

Отже, дані документи передбачають відродження і національну розбудову національної системи освіти і виховання як важливих ланок формування національно свідомих громадян української держави.

Виховання патріотизму є необхідною частиною всієї діяльності з підготовки громадянина до виконання соціальних функцій та обов’язків. Застосуваннясучаснихпедагогічнихтехнологійдопоможеоптимізуватипроцесгромадянського та патріотичного виховання молоді в системі освіти.

Тому, соціальна робота відіграє велику роль у розвитку патріотизму молоді.

Застосування технології патріотичного виховання в практиці навчального закладу, за врахуванням пріоритетності патріотичного виховання молоді в молодіжній політиці, є перспективним напрямком розвитку педагогічних технологій в Україні. Акцентована увага до виховання мотивації громадської активності молодого покоління саме серед учнів училищ, які залишаються нужденними у вдосконаленні методів формування їх правосвідомості, є запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян, що належать до найбільшої соціальної групи українців. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття, а саме суспільна праця громадян – основа державо творчості. Оскільки запропонована технологія характеризується варіативністю її компонентів у залежності від контингенту навчального закладу, рівня початкових знань учнів, рівня їх соціалізації, вона має перспективи для застосування в практиці будь-якого навчального загальноосвітнього закладу.

Відповідно, основними формами патріотичного виховання є:

• «інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, “філософський стіл”, “відкрита кафедра”, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, “жива газета”, створення книг, альманахів);

• діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

• інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

• діалогічні (бесіда, між рольове спілкування);

• індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

• наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо)» .

Соціальний працівник може використовувати такі методи патріотичного виховання :

• соціально-проектна діяльність,

• ситуаційно-рольові ігри,

• метод круглого столу,

• соціально-психологічні тренінги,

• екскурсійний метод,

• ігри-драматизації,

• метод інтерв’ювання,

• аналіз соціальних ситуацій,

метод залучення до участі в етнічно – художніх виставках.

Все це може бути реалізовано через активну діяльність волонтерського сектору, члени якого будуть проводити різноманітні тренінги.

Але краще, ми вважаємо буде, якщо створити центр, який буде підпорядковуватися навчальному закладові і соціальні працівники будуть залучати активну частину населення для розповсюдження головної мети – виховання та розквіт патріотизму серед молоді, за допомогою методів , які розкриті вище.

Тому, технологія національно-патріотичного виховання дає можливість формувати у майбутніх громадян патріотичне мислення, патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадську позицію, реалізовувати її в практичній діяльності.

Отже , з розвитком соціальної педагогіки та технологій соціально-педагогічної діяльності з’явилися нові можливості використання провідного досвіду з метою формування національного характеру молодіу загальноосвітніх навчальних закладах за допомогою системи позакласних навчально-виховних заходів, семінарів, тренінгів, вікторин,змагань.



Література

Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – Т.19. – С. 282–320

Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. Підручник для студентів/Під ред. Вишневського О. – Дрогобич: Відродження, 2001. – 268 с.

Чорна К. І. Патріотизм – духовна цінність молодих громадян України//Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник /За заг. ред. О. В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 209–212.

Чорна К. І. Зміст патріотичного виховання школярів в умовах державотворчого процесу в Україні //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. Звітної науково-практичної конференції. – К., 1999. – С. 12–14.

Ігнатенко П. Р., Поплужний В. Л., Косарєва Н. І., Крицька Л. В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – 252 с.

Мала енциклопедія державознавства / НАН України. Ін-т держави і праваім. В. М. Корецького. – К.: Довіра: Генеза, 1996.– 942 с. 8. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: Грамна, 1999. – 350 с.

Алексєєва М.І. Потребово-мотиваційний аспект виховання громадянськості //Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукр. наук. конф., 13–14листоп. 1997 р. – К., 1997. – С.107–109.

Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В. П. Беспалько. – М.:Педагогика, 1989.— 191 с.

НАУКОВИЙ РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР ЗІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У СОЦІАЛЬНІЙ МОБІЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ ЗНУ
Дударева І.В.,

к.філос.н., доцент кафедри соціології ЗНУ
У січні 2014 року наказом ректора Запорізького національного університету було створено Науковий ресурсний центр зі сталого розвитку при факультеті соціології та управління. Науковий ресурсний центр зі сталого розвитку Запорізького національного університету є структурним підрозділом факультету соціології та управління Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України. Центр в своїй роботі керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про засади державної мовної політики», Меморандумом про порозуміння між програмою розвитку ООН та Запорізьким національним університетом, актами Міністерства освіти і науки України, Статутом ЗНУ, наказами та розпорядженнями ректора і Положенням про науковий ресурсний центр при факультеті соціології та управління Запорізького національного університету. Діяльність Центру спрямована на наукове дослідження організаційної, культурної, економічної, соціальної та інших сфер, національного освітнього закладу вищої освіти у сфері сталого людського розвитку України в цілому, процесу сталого людського розвитку, а також ресурсного забезпечення курсу зі сталого розвитку суспільства, місцевого розвитку, орієнтованого на громаду, розвитку громадянського суспільства, а також на надання консультацій зовнішнім Замовникам (фізичним та юридичним особам) по вищезазначеним напрямкам на території України.

Розглянемо основні цілі діяльності Наукового ресурсного центру зі сталого розвитку. Серед них – сприяння розвитку концепції сталого розвитку, ідей подолання бідності, розвитку можливостей для жінок, ефективному державному управлінню та верховенству права, місцевого розвитку, орієнтованого на громаду, публічного управління, розвитку громадянського суспільства та його взаємодії з державою та бізнесом, соцієтального капіталу суспільства, людського розвитку тощо.

Важливим завданням є посилення заходів для становлення принципів сталого розвитку, децентралізації та спільного врядування шляхом навчання майбутніх поколінь підходу щодо сталого місцевого розвитку України за участі громад, розвитку громадянського суспільства, взаємодії з державою, бізнесом та ін. Не менш важливою метою є зміцнення національної і регіональної спроможності та бази знань для підтримки спільного врядування.

Діяльність Центру спрямована на підвищення потенціалу студентів, представників органів місцевого самоврядування та місцевих громад для реалізації спільного планування за принципом «знизу-вгору» та участі в заходах з місцевого сталого розвитку.

В рамках активної співпраці Запорізького національного університету із Проектом ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», важливою метою є сприяння поширенню концепції сталого розвитку та досвіду участі громад у місцевому сталому розвитку через різні наукові заходи та кампанії з поінформованості на регіональному рівні, а також проведення теоретичних та практичних (соціологічних, соціально-технологічних) досліджень у сфері сталого людського розвитку, місцевого розвитку, орієнтованого на громаду, суспільних процесів тощо. Одним із ключових завдань є об’єднання зусиль та підвищення наукової культури суб’єктів сталого людського розвитку у Запорізькій області та Придніпровському регіоні.

Створення Наукового ресурсного центру зі сталого розвитку передбачає сприяння просвітницькій та освітній діяльності із місцевого сталого розвитку в Україні, особливо серед молоді, активістів громадських організацій, організацій громад, представників органів місцевого самоврядування та у вищих навчальних закладах; сприяння залученню науково-педагогічних працівників та студентів Запорізького національного університету до ознайомлення, аналізу та узагальнення набутого досвіду участі громад у розв’язанні місцевих економічних, соціальних та екологічних проблем, що сприяє сталому розвитку Україні, при цьому висвітлюється досвід та практичні результати діяльності Проектів Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні та місцевий розвиток, орієнтований на громаду, зокрема. В діяльності ресурсного центру передбачена організація та участь у підготовці та проведенні науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів, інших заходів з метою обговорення освітніх програм, навчальних планів, змісту та методик викладання у вищих навчальних закладах питань місцевого розвитку за участі громад.

Не менш важливим напрямком є проведення теоретичних та практичних дослідженнь проблемного поля сталого людського розвитку та місцевого розвитку, громадянського суспільства, публічного управління тощо. Результатом роботи даного напрямку є написання студентами дослідницьких кваліфікаційних робіт бакалаврів, спеціалістів та магістрів з проблематики сталого розвитку, публічного управління, громадянського суспільства, використовуючи досвід місцевих громад та органів місцевого самоврядування.

В рамках роботи Наукового ресурсного центру надається підтримка у підготовці навчальних посібників, збірок, монографій, періодичних видань з питань врядування за участі громад та сталого розвитку в Україні; відбувається сприяння доступу представників університету до сучасних світових та національних знань та інформації щодо досвіду застосування підходу розвитку за участі громад.

За підтримки регіональних координаторів Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», ресурсний центр надає можливість для стажування студентів університету та допомагає їм встановлювати зв’язки з органами місцевого самоврядування, що практикують норми демократичного врядування, спільного планування та місцевого розвитку з залученням громад.

Важливим напрямком роботи є сприяння доступу представників університету до сучасних світових та національних знань та інформації щодо досвіду застосування підходу розвитку за участі громад, а також сприяння підвищенню поінформованості населення, проведенню заходів з висвітлення питань законодавства та політики, тренінгів, круглих столів, підготовці публікацій та виконанню інших заходів у рамках Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

В планах роботи ресурсного центру – надавання консультаційних послуг силами університетських, міських, національних та міжнародних експертів, а також навчальна та організаційна підтримка університету, яка необхідна для розбудови його потенціалу, а також підготовка проектів фундаментальних, прикладних, грантових, держбюджетних та господарських досліджень.

Силами членів Центру відбувається висвітлення проблеми сталого людського розвитку та їх вирішення; здійснюється позиціонування ЗНУ у інформаційному просторі, а також позиціонуванню регіону, України у міжнародних відносинах.

Отже, Науковий ресурсний центр зі сталого розвитку здійснює такі функції:

1. Дослідницьку, що реалізується через проведення теоретичних та практичних досліджень на замовлення структурних підрозділів університету. Консультаційна, що полягає у наданні консультацій з питань економіки, соціальних технологій, політики, культури, молодіжної політики, розвитку громадянського суспільства, функціонування підприємств, організації трудових колективів тощо зовнішнім Замовникам на договірній основі;

2. Аналітичну, що полягає у підготовці звітів за результатами досліджень, проведених за дорученням адміністрації університету та за результатами консультацій для зовнішніх Замовників;

3. Функцію координації діяльності структурних підрозділів університету в межах проведення внутрішніх теоретичних та емпіричних досліджень з питань сталого людського розвитку, місцевого розвитку, орієнтованого на громаду;

4. Інформаційну, що реалізується через надання Центром об’єктивних даних з розвитку громадського сектору, актуальних питань діяльності студентського середовища, науково-педагогічних працівників, Запорізького регіону та України в цілому.


Земельна реформа як чинник забезпечення сталого розвитку населених пунктів
Лепська А.

Студентка юридичного факультету Запорізького національного університету
Земельна реформа належить до одного з провідних напрямків забезпечення сталого розвитку населених пунктів. Сталий розвиток населених пунктів є неможливим без ефективного використання землі на основі приватної власності, становлення земельного ринку у сільському господарстві та перерозподілу землі у напрямі раціонального та екологобезпечного використання земельних ресурсів.

Проблематиці впровадження земельної реформи в Україні свої праці присвятили такі науковці: Алімов О.М., Балацький О.Ф., Булигін С.Ю., Галушко В.П., Даниленко А.С., Добряк Д.С., Кваша С.М., Лавейкін М.І., Третяк А.М., Туниця Ю.Ю та інші.

За минулі роки в системі землекористування нашої країни визначилися такі тенденції: 1) перебудова системи землекористування, що призвела до зниження ефективності сільськогосподарського виробництва, погіршення використання землі як основного засобу виробництва; 2) продовжує погіршуватися екологічна ситуація при землекористуванні; 3) знижується і до того низький за часів радянської влади рівень життя сільських жителів, різко погіршилась демографічна ситуація на селі [1; 2; 3]. На сьогодні в системі землекористування невирішеними залишаються такі проблеми: раціонального використання земель, охорони земельних ресурсів, власності на землю, відтворення продуктивного потенціалу сільськогосподарських земель, організації державного управління земельними ресурсами та контролю за використанням та охороною земель, фінансового забезпечення аграрного сектору та інші.

Для забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів 12 грудня 1999 року була створена Концепція сталого розвитку населених пунктів. Ця Концепція передбачає, що до одного з основних напрямків державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів належить раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення [4]. Нераціональне використання земель полягає передусім в тому, що значні площі зайняті під складування відходів виробництва (відвальними породами, шламонакопичувачами), під сміттєзвалища тощо. Здебільшого неефективно використовуються землі, відведені під об’єкти промисловості, транспорту, енергетики, а також землі рекреаційного призначення. Через недостатність коштів державного та місцевих бюджетів майже припинено розроблення і коригування генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, яка є основою для вирішення питань щодо забезпечення раціонального використання територій. Через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів, порушення основних соціально-економічних функцій цих ландшафтів, активізацію несприятливих природно-техногенних процесів та вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів в цілому під загрозою опиняється екологічна безпека функціонування багатьох населених пунктів. Недосконалість систем землекористування, невідповідність потребам виробництва екологічної інфраструктури, систем вилучення, переробки і знешкодження відходів, відсутність зворотнього водоспоживання на промислових підприємствах призводить до значного забруднення земельних ресурсів [4].

Відповідно до положень Концепції сталого розвитку населених пунктів від 24.12.1999 для забезпечення раціонального використання земель населених пунктів і прилеглих до них територій відповідно до законодавства: 1) впроваджуються та удосконалюються системи землекористування, комплексних землемеліорацій, спрямованих на підвищення якості земель та збереження родючості; 2) вживаються заходи для прискорення земельної реформи (з урахуванням обмежень стосовно земель, які не підлягають приватизації); 3) приватизація земель здійснюється на основі затвердженої містобудівної документації, планів земельно-господарського устрою та з урахуванням державних, суспільних і приватних інтересів; 4) вибір, вилучення (викуп), надання у власність або користування (в оренду) призначених для забудови, та іншого використання земельних ділянок проводиться з визначенням планувальних та інших обмежень стосовно їх використання відповідно до генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, планів земельно-господарського устрою, місцевих правил забудови з урахуванням наявної кадастрової інформації; 5) визначаються перспективні зони обов’язкового резервування земель в приміських зонах для житлового будівництва; 6) створюється система захисту майнових прав громадян і юридичних осіб на нерухоме майно та на відповідні земельні ділянки; 7) забезпечується державний контроль за забудовою та іншим використанням територій згідно з затвердженою містобудівельною документацією, дотриманням містобудівного, земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; 8) проводяться заходи економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель з метою підвищення заінтересованості власників і землекористувачів у збереженні і відтворенні родючості ґрунтів, на захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності [4].

Указом Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки», який був прийнятий 30 травня 2001 року, було виокремлено основні напрямами державної політики у сфері регулювання земельних відносин: 1) забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю; 2) удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві; 3) дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах; 4) розвиток ринку земель; 5) розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; 6) удосконалення порядку справляння плати за землю; 7) удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель; 8)  землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи; 9) підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами; 10) поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель; 11) удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин [5].

Програма економічних реформ на 2010-2014 роки Президента України вказала, що для удосконалення земельних відносин необхідно: 1) створення передумов для функціонування ринку землі, зокрема шляхом проведення інвентаризації земельних ресурсів, завершення видачі державних актів на право власності на землю, виділення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 2) удосконалення методичних підходів до грошової оцінки земель різних категорій з метою визначення їх реальної ринкової вартості; 3)  створення електронного загальнодержавного кадастру землі й відповідної земельно-інформаційної бази даних; 4) створення дієвої інфраструктури ринку землі; 5) розробка механізмів регулювання ринку землі та ефективного обороту земель сільськогосподарського призначення; 6) спрощення механізму виділення земельних ділянок під будівництво [6].

Проте, як ми бачимо, на сьогодні завдання Концепції сталого розвитку населених пунктів, Указу Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки», Програми економічних реформ на 2010-2014 роки Президента України залишаються досі невирішеними. Стан охорони земельного фонду за останні роки реформи, навпаки, погіршився. Через невирішеність питань розмежування земель державної і комунальної власності реформування в населених пунктах призупинилося, термін завершення реформи є не прогнозованим. Не виконуються належні заходи з розвитку землекористування кооперативних і фермерських господарств. Водночас, створення організаційних структур у сільському господарстві типу латифундій зумовлює руйнацію соціальної структури села, виснаження продуктивних орних земель, відчуження селян-власників від своєї власності [7].

Тому слід посилити увагу до державної політики у сфері землекористування в контексті забезпечення сталого розвитку населених пунктів. Україна потребує вдосконалення земельних відносин, яке б забезпечувало раціональне використання та охорону земель, покращення стану земель на основі створення дієвих механізмів забезпечення землекористування, щоб земля і в майбутньому залишалася джерелом багатства людей.

Наразі для забезпечення ефективного землекористування створена Концепція збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року, яка була прийнята 20 серпня 2003 року і призначена для збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем та призупинення негативних процесів, що відбуваються в них [8]. Але, на нашу думку, цього замало, оскільки Концепція збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року не вирішує всіх проблем в сфері землекористування.



Розвиток земельної реформи як чинник забезпечення сталого розвитку населених пунктів можливий за умови визначення чітких засад та принципів ефективного землекористування. До концептуальних засад, відповідно до яких пропонується здійснювати регулювання земельних відносин належать такі: 1) забезпечення суспільно-політичної та соціальної функцій землі як території держави і власності Українського народу – врахування в побудові земельних відносин функцій землі як виробничого ресурсу території, складової навколишнього природного середовища; 2) державне забезпечення громадянам і юридичним особам захисту прав власності на землю та землекористування, включаючи оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення; 3) переважаюче залучення до ринкового обігу прав на землю, а не самої землі; 4) надання пріоритету під час перерозподілу земель сільськогосподарського призначення дотриманню соціальної справедливості; 5) врахування пріоритетності екологічних вимог до охорони земель як складової екосистеми, відтворення та раціонального використання продуктивних земель; 6) безумовне дотримання всіма землевласниками та землекористувачами норм чинного законодавства, положень інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини; 7) органічне поєднання правового, еколого-економічного та адміністративного аспектів регулювання земельних відносин для досягнення головної мети: створення умов високо-ефективного, раціонального використання земельного фонду країни, особливо цінних земель. В основу формування земельної політики початку ХХІ ст. мають бути покладені такі три принципи. Перший: забезпечення надійного захисту прав власності на землю, що сприятиме підвищенню добробуту населення, в т.ч. завдяки розширенню ресурсної бази сільського населення, чиї права на землю в багатьох випадках обмежуються або не визнаються. Водночас такий захист створює соціально-економічні умови та стимули для інвестицій, які мають першорядне значення для забезпечення стійкого економічного зростання. Другий: сприяння та підтримка вищими керівниками держави соціально спрямованого розподілу та використання земель. Керівники країни повинні дбати про стимули зниження рівня бідності шляхом забезпечення ефективного використання земель, запобігання негативним впливам на довкілля та попередження незворотних втрат невідновлюваних природних ресурсів і культурної спадщини. Головними механізмами вирішення цих проблем є культура землекористування, оподатковування та селянсько-спрямоване регулювання і планування використання земель. Третій: спрощення процесу обміну земельними ділянками та їх розподілу (в т.ч. як об’єкта нерухомого майна) за регульованими державою каналами. Це відіграє важливу роль у забезпеченні рівного доступу до землі для ефективних землекористувачів (особливо сільськогосподарських), які мають у ній потребу. У випадку створення відповідних економічних умов, земля і права на неї мають істотне значення для розвитку фінансових ринків, створення сприятливого інвестиційного клімату та різнобічного розвитку економіки, особливо в несільськогосподарському секторі в сільських районах [7].

Таким чином, ми вважаємо, що забезпечення збалансованого сталого розвитку населених пунктів, шляхом впровадження загальної до виконання земельної реформи, потребує розроблення науково обґрунтованої стратегії її сталого розвитку з чітким визначенням проблем, принципів та механізмів покращення функціонування земельних відносин та законодавчого закріплення антикризового плану дій з визначеними обов’язками органів, на яких покладено завдання щодо вирішення проблем земельної реформи.


1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка