Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка25/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   34

Література

Краткий философский словарь // Ред.- составители В.И. Воловик, Г.В. Воловик. – Запорожье: Просвита,2004. – 140с.

Патріотичні настрої серед українців зростають[Електронний ресурс] // Львівські новини. – 2014. – Режим доступа: http:// lvivexpres.com/news/2014/08/17/64403-patriotychni-nastroyi-sered-ukrayinciv-zrostayut.


Іредентизм в Україні як результат відсутності ефективної політики патріотичного виховання
Юргіна Ю.В.

Студентка 3 курсу спеціальності «Політологія»

Запорізького національного університету
Роки незалежності стали випробуванням для національної єдності українського народу. Протягом цього періоду держава пережила два складних іспити на міцність державності. Перший – 2004 рік – Помаранчева революція, другий – Єврореволюція, але якщо перший був переважно результатом політичних кампаній двох політичних сил, то другий представляє собою зародження громадянського суспільства в Україні, яке готове боротися з режимом, якщо він обмежує права і свободи людини. Не дивлячись на це, на початку 2014 року Україна зіткнулась із таким явищем, як іредентизм. Якщо раніше цей феномен мав форму ідей, то на цей період він почав матеріалізовуватися.

На Сході України утворились так звані Донецька та Луганська народні республіки, які бажають приєднатися до Російської Федерації через проголошення власної незалежності та подальше отримання статусу суб’єкта федерації. Засоби масової інформації називають дані утворення сепаратистськими, і влада погоджується із таким трактуванням. Але, на нашу думку, ми бачимо яскравий приклад іредентизму як напряму зовнішньої політики, в даному випадку, що виходить від держави-агресора, Росії, та підтримується великою кількістю жителів цих регіонів. Можливо, їх прагнення є результатом маніпуляцій. Але для таких маніпуляцій необхідні певні причини, які б спонукали дану частину суспільства інтегрувати в російський простір.

Метою даної роботи є дослідження впливу політикипатріотичного виховання на утворення іредентистських настроїв в Україні.

Описані події на Сході називають сепаратизмом, але є підстави охарактеризувати цей феномен як іредентизм, оскільки дані поняття часто плутають.

Якщо сепаратизм розглядає державу «як інституцію (форму) національної самоорганізації, у якій етнічна гомогенність й культурний консенсус складають ідеологічну основу для політичного й територіального відділення частини держави та утворення нового етнополітичного організму (держави)» [1, с. 284], то іредентизм базується на принципі об’єднання конкретної етнічної групи, що проживає на території певної держави, до території іншої держави, що є споріднена з даною етнічною групою за певною ознакою, чи етнічною, чи мовною, наприклад. Як уже було зазначено, це може бути не лише етнополітичний напрям, а й одна із форм зовнішньої політики держави, наприклад, Росії: «сьогодні цей термін вживається для визначення політики тієї чи іншої держави, політичного руху,спрямованих на об’єднання народу, етносу, нації у рамках одного етнополітичного організму (держави)» [1, с. 165].

Таким чином, основна різниця між сепаратизмом й іредентизмом полягає в тому, що кінцевою метою сепаратизму є створення власної держави, а іредентизму – приєднання до іншої держави. До основних ознак іредентизму можна віднести близькість, або сусідство з тією державою, з якою іредента хоче об’єднатися, самі ж іредентистські наміри живляться згадкою про історичні зв’язки з «великою вітчизною» [3, с. 85]. В даному випадку ми зазначили основні характеристики внутрішнього іредентизму. Якщо ж говорити про іредентизм як напрям зовнішньої політики, то він є ознакою експансіонізму держави, оскільки слугує прикриттям для справжніх намірів країни. Тобто, іредентизм починає слугувати гаслом для повернення територій, які свого часу були під володінням імперії, а на даний момент є частиною іншої держави.

Про що говорить утворення іредентистських настроїв в Україні? Безперечно, це результати низькоякісного непрофесійного державного управління, яке не реагувало на потреби суспільства, яке в результаті зневірилось у владі своєї країни і вирішило шукати підтримки у історичного родича – Росії. Але це лише один із аспектів проблеми. Державне управління передбачає розвиток гуманітарної складової. Одним з її елементів є політика патріотичного виховання.

Патріотичне виховання – планомірна  виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу.

Політика патріотичного виховання в Україні в останні роки була на слабкому рівні і практично не реалізовувалась так, як прописано в Концепції національно-патріотичного виховання 2009 року. «Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення»[2], – так звучить одне із положень вище згаданої Концепції. Очевидно, що події на Донбасі показують прямо протилежну реалізацію даного принципу. Жителі цього регіону не є національно-свідомими, життєво компетентні права вони не використовують, інакше вдались би не до силового вирішення проблеми. Зрозуміло, що дана концепція не прямо вплинула на появу іредентизму в Україні. А точніше, відсутність практичної реалізації цієї концепції ще з початку незалежності держави стали причиною того, що дві області країни ідентифікують себе не із жителями України, а з громадянами Радянського Союзу та прагнуть інтегрувати у російський простір.

Фактично, за ці роки відбувалась руйнація національної свідомості українців, які сподівалися жити у забезпеченій державі, натомість вони отримали олігархічну еліту з корумпованим державним апаратом. Громадянське суспільство, яке б мало сформуватися під впливом політики патріотизму, виявило свої паростки під час повалення режиму В. Януковича.

У сучасній педагогічній літературі виділяють щонайменше трирізновиди патріотизму.

1. Етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної мови, культури, до власноїісторії тощо. Цей термін уперше використав відомий сучасний вчений-психолог І. Кон, який писав, що «…етнопатріотизм пов’язаний з утвердженням конкретизованих, спрощених образів свого народу, як правило, наділених позитивними рисами».

Цей патріотизм зумовлений природою як відчуття видової ознаки народу, є природженим і розвивається повноцінно, якщо дитина зростає у національно зорієнтованій сім’ї, навчається в українському дитячому садку, апотім в українській школі. При цьому великого значення надається вивченнюісторії українського народу, рідної мови та літератури, українського мистецтва, народних звичаїв, традицій.

2. Територіальний патріотизм базується на любові до того місця на землі (до місцевості, ландшафту, клімату тощо), де людина народилася.

3. Державний патріотизм ґрунтується на остаточній меті нації – побудові власної держави, державному самовизначенні, державницькому світогляді та державницькому почутті; це вищий патріотизм, який засновуєтьсяна державній ідеології та пов’язаний з почуттям громадянськості[2, с. 189].

Як ми бачимо, Концепція національно-патріотичного виховання так і не спромоглася більшою мірою вплинути на розвиток того чи іншого виду патріотизму. Якщо територіальний патріотизм не є прямо залежним від дій влади, він скоріше є зоною відповідальності місцевих еліт, то державний покладається на дії держави. За результатами Євромайдану можна зробити висновок, що в Україні цей патріотизм сформувався як реакція на руйнування основ державності політичним режимом.

Політичні спекуляції на мовному питанні, бінарність «Схід-Захід», що часто використовувалась під час виборчих кампаній, призвела до того, що східні області (Донецьк та Луганськ) сприйняли ці міфологічні концепції, але й дозволили вплинути маніпуляціям Російської Федерації, що й призвело до іредентистських настроїв в країні.

Таким чином, іредентизм в Україні є причиною слабкої національної ідентичності громадян України. Стик двох поколінь – радянського і років незалежності є причиною нестабільності в державі. А нехтування владою національного чинника призводить до трагічних наслідків – це використання кризи в Україні зовнішнім агресором, який маніпулює жителями проблемних регіонів.

Тому на сьогодні, враховуючи всі згадані проблеми, варто посилити місце патріотизму у виховному процесі, перш за все,приділяти більше уваги.Адже молоде покоління має чисту свідомість і є перспективою для українського майбутнього. Таким чином, відсутність ефективного патріотичного виховання вплинула на те, що на Сході України утворились іредентистські настрої.



Література

Євтух В. Б. Етнічність: енциклопедичний довідник/В.Б. Євтух; Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. – К.: Фенікс, 2012. – 396 с.

Кон И. С. Психология предрассудка / И. С. Кон//Новый мир. – 1969. – № 9. – С. 186–193.

Концепція національно-патріотичного виховання молоді. Наказ№ 3754/981/538/49 від 27 жовтня 2009 року[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/diyalnist/v%D1%96jskovo-patr%D1%96otichna-robota/normativno-pravova-baza-vijskovo-patriotichnogo-vihovannya/konczepcziya-naczionalno-patriotichnogo-vihovannya-molodi.html




ІV секція
соціальна мобілізація молоді у сталому розвитку суспільства


Профорієнтаційна робота з професійного самовизначення дітей-сиріт як складова патріотичного виховання
Аранжій А.М.

Студентка факультету соціології та управління Запорізького національного університету
Постановка проблеми. В сучасних умовах не стабільного економічного, політичного та соціального стану важливим є розгляд різноманітних шляхів забезпечення розвитку держави. В українському суспільстві існує чимало соціальних проблем, але проблема зайнятості населення є досить болючою, бо саме працююче населення забезпечує стабільний економічний та соціальний розвиток України. Відтак однією з найгостріших проблемних сфер соціальної політики є ситуація зайнятості в Україні. Сучасна ситуація все більше ускладнює як економічний стан, так і призводить до поглиблення соціальних проблем, вирішення яких залежить від того чи іншого курсу соціальної політики. Саме через це ми вважаємо, що дана проблема є досить актуальною та потребує всебічного дослідження.

Життя, здоров’я людини, її подальший добробут залежать від своєчасних і правильно сформованих передумов життєдіяльності, які закладаються ще в дитинстві. Однією з найбільш незахищених і недостатньо підготовлених до умов самостійного життя категорій населення є діти-сироти, зокрема і у сфері вибору професії.Тому на сьогоднішній день в українському суспільстві гостро стоїть питання про необхідність розробки загальної концепції та пошуку можливостей для планомірної, систематичної, цілеспрямованої роботи з дітьми-сиротами щодо їх професійної самовизначеності. Це можливо реалізувати завдяки профорієнтаційній роботі.



Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі патріотичного виховання у профорієнтаційній роботі з професійного самовизначення дітей-сиріт.

Аналіз останніх досліджень. Пошуком шляхів вирішення даної проблеми займаються зарубіжні та вітчизняні науковці. Російська дослідниця М.А. Галагузова, вивчаючи феномен сирітства, визначила, що дітям-сиротам, які виховуються в закладах інтернатного типу, досить важко наслідувати зразки поведінки інших людей.Українські дослідники І.Д. Звєрєва та О.В. Безпалько, аналізуючи проблеми життєдіяльності вихованців інтернатних закладів, зазначають, що у процесі формування уявлень про професійне життя, необхідно звертати увагу на такі фактори: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. Подібної думки дотримується А.Й. Капська. Вона вважає, що першочергово потрібно розібратися із внутрішнім світом дитини-сироти, її страхами та переживаннями, наявними знаннями та уміннями, уявленнями про певні види процесій. У подальшому необхідно допомогти дитині опанувати базові навички професійної діяльності, яка є для неї прийнятною. С.С. Пальчевський зазначає, що на уповільнене формування уявлень про професійну діяльність у дітей-сиріт нерідко мають вплив невпевненість, неусвідомлення власної самоцінності, сформований комплекс безнадійності та безпорадності.З питанням використання тренінгу у профорієнтаційній роботі зіштовхується дослідниця О.В. Краснова. Вона зазначає, що тренінгові методики є свого роду навчальним, виховним, тренуючим інструментом, направленим на оволодіння певними знаннями, навичками та уміннями. Дослідниці Н.В. Вербова і В.Є. Осипенко описують тренінг, направлений на вчинення соціальних дій з боку дітей та молоді. Вони розробили програму, згідно якої учасники зможуть легше впоратись зі змінами стилю життя, навчаться вирішувати актуальні для них проблеми, усвідомлять важливість професійної діяльності як такої. І.М. Богданова, вивчаючи процес соціалізації вихованців інтернатних закладів, акцентує увагу на трьох ключових моментах: самообслуговуванні, навчанні, професійній діяльності.

Виклад основного матеріалу. В умовах підвищення вимог до якості трудового потенціалу зростає потреба у формуванні у молодого покоління системи цінностей, що пов’язані зсвідомим, обдуманим і раціональним вибором майбутньої професії. Питання професійної орієнтації набувають особливого значення, адже правильний вибір професії значною мірою гарантує молоді ефективне використання її сил і знань в інтересах особи і суспільства, і навпаки людині заважають власні неадекватні очікування щодо свого професійного визначення.

Проблема професійного самовизначення дітей-сиріт у шкільному віці полягає, насамперед, в тому, що випадковий вибір професії призводить до небажаних наслідків:



  • низької продуктивності праці;

  • помилок і браку в роботі;

  • незадоволення і пригніченого стану людини (психічні розлади);

  • збільшення кількості молоді, що не працює;

  • збільшення кількості економічних втрат на переучування та перекваліфікацію.

Для вирішення соціальних проблем, а отже і питання професійної самовизначеності необхідним є патріотичне виховання сучасної молоді, становлення моральних і культурних цінностей. На сьогодні важливим є формування саме цих цінностей для попередження соціальних проблем суспільства, що залежить на сам перед від людини. На сучасному етапі розвитку суспільства тема патріотизму є досить актуальною, бо вона стосується кожного громадянина і багато в чому пов'язана з соціальною і політичною ситуацією в нашій країні.

Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) - любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості [3, с.123].

Задля формування патріотизму використовується планомірна виховна діяльність, тобто патріотичне виховання. Патріотичне виховання вчені розуміють як «формування гармонійної, розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю» [2, с.6].

Основними напрямками патріотичного виховання стають:



  • ставлення до держави (державно-патріотичне виховання, орієнтоване на національні інтереси, - патріотизм, почуття, відданості);

  • ставлення до суспільства (громадське виховання, орієнтоване на виховання;

  • соціальних якостей особистості - громадянськості, поваги до закону, соціальній активності й відповідальності);

  • ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень, виховання духовності, національної самобутності);

  • ставлення до професії (розуміння суспільної значимості своєї професії, відповідальність за якість своєї праці);

  • ставлення до своєї власної особистості як унікальної цінності [4, с.6].

Розглядаючи поняття патріотизму та патріотичного виховання слід виокремити аспекти, які стосуються саме вибору життєвого шляху та майбутньої професії молоддю: розвиток працьовитості, ініціативності та творчості у молодого покоління, в подальшому житті відношення до своєї професії та виконання професійних обов’язків. Одним із напрямків патріотичного виховання є ставлення людини до своєї майбутньої професії, тобто усвідомлення її суспільної значущості та відповідальність за якість своєї праці. У виборі майбутньої професії, а саме професійній самовизначеності важливим є свідомий та обґрунтований вибір сфери професійної діяльності та не лише оцінка власних можливостей і потреб, а й врахування попиту на спеціалістів саме обраної кваліфікації. Таку інформацію надають спеціалісти з професійної орієнтації.

Для ефективнішого професійного самовизначення молоді застосовуються різні методи профорієнтаційної роботи серед яких важливими є тренінгові заняття. Розробка тренінгу формування професійної самовизначення в професійній орієнтації, що включає п’ять етапів роботи: підготовча зустріч та психодіагностика, самопізнання, інструментальна підготовка до працевлаштування, знайомство з працівниками та підприємством, організацією чи установою [1, с. 18-27].

Важливим є і застосування елементу патріотичного виховання, що позитивно впливатиме на вибір майбутньої професії. Отриманні знання про майбутню професію дозволять сформувати більш реалістичні уявлення про майбутню професійну діяльність та визначити найбільш прийнятну для конкретної людини. Частіше старшокласники мають досить хибні уявлення про ту чи іншу професію та її статус. Лише цілеспрямована профорієнтаційна робота фахівця, що буде враховувати різноманітні аспекти процесу професійної самовизначеності дозволить поліпшити проблему зайнятості на макрорівні соціальної роботи.

Отже, патріотичне виховання – це суспільна категорія, яка формує ставлення не лише до держави та суспільства в цілому, а й до власної особистості та вибору свого професійного шляху. В ході теоретичного дослідження ми прийшли до висновку, що патріотичне виховання є важливою складовою у професійній самовизначеності молодого покоління. У профорієнтаційній роботі з використанням тренінгу формування професійної самовизначеності важливим є включення до його структури елементу патріотичного виховання.



Література

Войтович М.В. Особливості використання профорієнтаційного тренінгу «Я і моя майбутня професія» у програмі корпоративного волонтерства / М.В. Войтович, Н.М. Панасенко // Актуальні проблеми психології. - Том V: Психофізіологія. Експериментальна психологія. Психологія праці. – 2011. - Випуск 11. – С. 18 – 27.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави //Педагогічна газета. – 2000. – № 6 (72), червень. - 6 с.

Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: Грамна, 1999. – 350 с.

Система патріотичного виховання в Україні // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. Коваль Г.В. – Київ; Миколаїв, 2006. –90 с.


Самоідентифікація української молоді в умовах сьогодення
Бабак О.О.

Студентка факультету соціології та управління Запорізького національного університету
На сьогоднішній день тема самоідентифікації українського студентства є доволі актуальною, адже сучасні умови та події створюють суперечливі умови для розвитку цього явища.

Проблемою постає явище самоідентифікації української молоді, яке протікає у складних та суперечливих умовах.

Поняття ідентифікації і самоідентифікації розкривається в працяхР.Л. Кричевського, О.Н. Дубовської, М. Драганова, М.М. Обозова, В.А. Ядова, С.Г. Климової, Т.З. Козлової, Т.Є. Рєзник, Ю.М. Рєзника, Л.Г. Іоніна, Н.А. Шматко, Ю.Л. Качанова, С.А. Макеєва, С.Н. Оксамитної, О.В. Швачко, В. Матусевича, І.І. Старовойтової, Л.І. Ільчука та ін. Вони підкреслюють широке застосування цих понять у різних науках і як пізнавальний прийом, і як статусно-рольове визначення і самовизначення особистості в стратифікованому соціумі. Значний внесок у розвиток теорії і методології дослідження соціальної ідентифікації вносять російські (А.Г. Здравомислов, Н.М. Лебедєва, Т.Г. Стефаненко, В.В. Рязанцев і ін.) і українські (М.О. Шульга, Б. Попов, І. Прибиткова, К.В. Коростеліна, І.Ф. Кононов) учені, що вивчають формування етнічної самосвідомості особистості [5, 122].

Сучасні тенденції глобалізації суттєво стирають рамки приналежності до певного народу, певної культури та традицій. З’являється нова культура яка має всезагальний характер, яка уніфікує населення планети та інтегрує економічні, політичні та інші явища. Таким чином, процес глобалізації не дивлячись на його позитивні складові, виступає загрозою для автентичності нації, зокрема української, веде до забуття символів та традицій країни.

До того ж, слід зауважити, що національна самоідентифікація за сучасних умов не втрачає провідної ролі в суспільній свідомості, але дуже суттєво змінює свою форму і засоби поширення. Якщо в попередні історичні періоди її питомим контекстом була наука, філософія, поезія, теоретична свідомість загалом, то нині кожна жива суспільна ідея реалізовується у сфері масової комунікації, на рівні масової свідомості і є переважно предметом (або й інструментом) соціальної інженерії [3, 95].

Варто зазначити, що історичний шлях розвитку України як держави, суттєво впливає на таке явище як самоідентифікація українців.

Можна виділити кілька факторів, що вплинули на культурно-історичну самоідентифікацію українців.

Перший – це параметри і критерії традиційної української етнокультурної ідентичності. Існує стереотипний образ українця, сформований протягом XIX – XX ст. у межах романтично-народовського дискурсу, оновлений, до певної міри, консервативно-революційною волюнтаристською ідеологією націоналізму середини ХХ ст. Ця модель ідентичності відтворюється в ідеології, психології та інформаційній активності так званого національно-демократичного табору.

Другий фактор – імперська російська культурна традиція, що бере початок у дореволюційній дійсності і спирається на авторитет російської культури ХІХ – ХХ ст., що значною мірою визначала формування культурних вподобань і світоглядних настановлень більшості громадян України..

Сьогодні ця традиція справляє переважно прихований інерційний вплив, який від того не стає менш значущим. Зокрема, він лежить в основі переконання значної кількості громадян України різного етнічного походження в тому, що російська мова більше надається для «високого» стилю спілкування як на побутовому рівні, так і в сфері культури, науки, і загалом володіння нею є ознакою вищого культурного розвитку, освіченості, певного соціального статусу індивіда.

Третій фактор – ідеологічна й психологічна спадщина комунізму, що лежить в основі ідентичності «радянської людини». На відміну від попередньої, вона досить чітко означена і досить агресивно репрезентована в усіх шарах соціуму її прихильниками і носіями. Така категоричність адептів комунізму пов’язана з тим, що його позитивні атрибути – уявне соціальне благополуччя і особистісний успіх – для значної кількості громадян України закорінені в їхньому власному досвіді.

Четвертий фактор – наслідки ліберальної вестернізації, початки якої слід шукати в добі «розвинутого соціалізму» (1970 – 1980-ті роки), а наймасштабніше, можливо, й гіпертрофоване втілення – в явищі «перебудови» й трансформаційних процесах рубежу 1980 – 1990 років. Маніпулятивнімес-медійні техніки успішно долали бастіони старої пропаганди, але засоби своєрідним чином вплинули на мету. Замість засвоєння ідеалу самоврядної і відповідальної особистості, сумлінного громадянина і щирого патріота, на якому тримається суспільний уклад західних демократій, на пострадянському просторі утвердився інший соціальний стандарт – цинічний індивідуалізм, культ споживання, повна автономність соціальних груп, недовіра до держави і заперечення ідейних мотивацій як таких. [2].

Проте серед цих факторів не відображений вплив останніх важливих подій, які докорінно змінили життя українців. Зокрема недавня значуща подія, як «Євромайдан» нагадала українцям, і, насамперед, молоді про важливість приналежності до своєї нації, ототожнення себе із своєю країною та важливість національної символіки. Сьогоднішня війна на українській території, змушує кожного задуматися над своєю приналежністю до нації, ідентифікувати себе як громадянина України. Варто зазначити, що саме молодь, яка народилася і зростала в незалежній країні є носієм відродження українських традицій та свят.

Спостерігаючи за молоддю майже в будь-якому місті України можна побачити, що національні символи в одежі та аксесуарах є провідними тенденціями сучасної української моди, в більшості саме молодь збирається на благодійні акції для підтримки бійців АТО, стараються привернути увагу громадськості до війни, фарбують мости в національні кольори, також здебільшого молоді люди вивішують українські прапори, не боячись осуду інших. В такий демонстративний спосіб українська молодь показує, що ідентифікує себе як громадянина України.

Отже, можна зазначити, що самоідентифікація молодого українця складний та суперечливий процес, адже на нього з одного боку впливають глобалізаційні процеси та історичний розвиток української держави, а з іншого події які для кожного українця є визначальними (війна, анексія Криму, Євромайдан). На сьогодні можна побачити, що більшість української молоді розуміє свою приналежність до країни та нації, а отже ми засвоїли тяжкі уроки останніх подій.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка