Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка21/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34

Литература

Дневник П.Р.Валуева, министра внутренних дел. В 2-х т. Т.II. – 1865-1876 гг. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – С.155.




ЕТНОРЕГІОНАЛІЗМ ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ У ДЕРЖАВІ
Горло Н.В.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Запорізького національного університету
Важливою складовою стабільного існування будь-якої держави є громадянський патріотизм, який базується на ідеології солідарності, консенсусу між різними суспільними групами і визнання «єдності у багатоманітті». Громадянський патріотизм є результатом формування нації як політичного утворення. Політична нація є такою спільнотою, у якій кожна людина, незалежно від її етнічної приналежності, також ідентифікує себе як представникадержави, розділяючизагальнодержавні національніцінності, норми, установки. Відповідно до цього, у індивіда формується національна ідентичність, яка поряд з іншими ідентичностями – локальною, етнічною, регіональною – складає ієрархічну систему. Причому ці ідентичності можуть перебувати у різних взаємовідносинах, а одна або декілька з них можуть мати більш пріоритетне значення в ієрархії і за певних обставинвиступати активним мотиватором дій індивіда. Посилення вольової (інструментальної) складової ідентичності будь-якого типу об’єктивно відбувається в умовах політичних криз або штучно активується в рамках політики ідентичності, тобто під впливом цілеспрямованих дій політичних еліт по формуванню у індивіда бажаного уявлення про свою групу, сусідні спільноти або суспільно-політичну ситуацію в цілому.У політичній регіоналістиціполітика ідентичності розглядається як важливий інструмент для мобілізації індивідів на підтримку політичного курсу, декларованого регіональними елітами.

Регіональний політичний поділ сучасних суспільств об’єктивно відповідає відмінностям, які існують між регіонами як природними, історичними і соціально-культурними утвореннями.На рівень регіонів проеціюються загальнодержавні процеси,але на перебігу регіонального політичного життя неминуче позначаютьсяособливірегіональна ідентичність і регіональнаполітичнакультура. Регіональний чинник, у свою чергу, значно впливає й на загальнонаціональні процеси. Слушно зауважує С. Римаренко, що «звичайно, прихильність окремих груп до певних ідеологій, що репрезентують певні політичні сили, є нормою будь-якогодемократичного суспільства. Однак, коли цепоєднується зфактором регіону, виникає(чиможевиникнути)небезпекасегментаціїсуспільства– і більшетого, з протистояннямрегіональнихеліт, щоведе до конфлікту, адже фактор регіонувже давнонаклався на політичний фактор»[1, с. 242]. Додамо до цього, що залучення ще й етнічного чинника набагато більше сприяє сегментації суспільства, а за певних умов обумовлює зародженнядеструктивних явищ і процесів, що загрожують цілісності держави.

Держави у регіональному поділі враховують принципи територіальності і етнічності, застосовуючи їх окремо або комбінуючи. У федераціях національно-територіальний принцип дозволяє врахувати етнічні особливості, надавши державно-політичному утворенню того чи іншого етносу статусу суб’єкта федерації. В унітарних державах також можливе утворення адміністративно-територіальних одиниць за цим же принципом.В обох випадках можна вести мову про наявність етнорегіонів.Етнічний регіон – це місцевість, частина території країни, яка населена переважно або досить відчутно представниками тієї чи тієї етнічної спільноти, можливо, кількох таких спільнот; етнічний чинник у такій місцевості відчутно впливає на специфіку її розвитку [2, с. 275]. До етнічних регіонів в унітарних державах можна віднести Крим в Україні, Каталонію в Іспанії, Шотландію у Великобританії. Доцільність оформлення адміністративно-територіальних одиниць за етнічною ознакою в окремих випадках пояснюється унікальністю регіону, тобто наявністю особливого історичного досвіду, неповторних природних умов, специфічної місцевої культури.

В регіональних політичних системахформуєтьсярегіоналізм – стратегія регіональних еліт, спрямована на розширення повноважень регіону і створення у ньому нових політичних структур, які відповідають новій ролі регіону. Регіоналізм в етнічному варіанті (етнорегіоналізм) може декларувати прагнення доіснування регіону як самостійної політичної одиниці.

Відповідно до природи етнорегіонів, в них розвивається етнічний патріотизм, змістом якого є відданість своїй етнічній спільноті і здійснення дій, спрямованих на її підтримку і розвиток. Для етнорегіоніву більшості випадків характерний аутентичний етнорегіоналізм, оскільки населення досить активно підтримує вимоги регіональних еліт. В ієрархії ідентичностей жителів етнічних регіонів загальнонаціональна ідентичність найчастіше виступає другорядною, отже, громадянський патріотизм може й не бути сформованим, а в умовах політичних криз і зовнішніх загроз виникаютьсепаратистські чи іредентистські настрої. В Україні прикладом цього може бути Крим, де домінує російськомовна спільнота, для якої характерне ментальне тяжіння до Росії. Політики Криму і Росії, проголошуючи гасла об’єднання «розділеного народу», використали названий чинник для включення Криму до складу Російської Федерації.В аналітичній записці НІСД при Президентові України «Потенціальні загрози регіонального сепаратизму в Україні»(2014 р.) зазначено, що «слабкість національної ідентичності призводить до зростання привабливості для представників етнічних груп, що компактно проживають у прикордонних регіонах України, ідентифікувати себе з народами сусідніх держав, а для багатьох суміжних держав – до спокуси розробки сценаріїв «захисту» «своїх співвітчизників» на території України» [3].Етнорегіоналізм демонструє деструктивний характер і у зв’язку з сепаратистськими настроями в донбаському регіоні, а також у багатьох інших регіонах світу: Каталонія хоче вийти зі складу Іспанії, Шотландія і Північна Ірландія прагнуть від’єднатися від Великобританії. Це дає підстави стверджувати про наявність деструктивного потенціалу етнорегіоналізму, якийзагрожуєполітичній стабільності у державі.

Отже, саме несформованість національної ідентичності обумовлює практичнувідсутністьгромадянського патріотизму у населення етнорегіонів. Слабкість національної ідентичності обумовлена різними причинами. У випадку етнорегіонів це можуть бути стійкі уявлення про особливе історичне минуле етносу, тимчасовий характер політичного союзу з державою (як це характерно для Шотландії, яка вважає союз з Англією тимчасовим), реальне (або ж вигадане політиками) ігнорування проблем регіонів, відсутність інтеграційної політики у багатонаціональній державі, незавершеність формування громадянської нації тощо. Шляхами подолання деструктивного впливу етнорегіоналізмуна політичну стабільність багатонаціональної держави повинні стати загальнонаціональний відкритий політичний і культурний діалог між представниками різних груп, забезпечення прав і інтересів регіонів у процесі прийняття і реалізації важливих політичних рішень, оптимальний поділ повноважень між рівнями влади, проведення виваженої регіональної політики та інші заходи.



Література

Етнополітична культура в Україні: реалії та виклики часу. –К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2010. – 431 с.

Євтух В. Б. Етнічність : енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центретноглобалістики. – К. : Фенікс, 2012. – 396 с.

Потенціальні загрози регіонального сепаратизму в Україні. Аналітична записка[Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу :http://www.niss.gov.ua/articles/1478/




Проблема патріотизму молодих вчених в Україні
Діхтяренко Р.

Студентка 3 курсу факультету соціології та управління Запорізького національного університету
Мета: Вивчити проблему патріотизму молодих вчених в Україні та означити шляхи її подолання.

Завдання:

1.Визначити причини що впливають на патріотизм молодих вчених.

2.Визначити основні проблеми з якими стикаються молоді вчені у своїй діяльності.

3.Дослідити державну політику у сфері науки та забезпечення молодих вчених.

4.Сформувати заходи подолання проблеми патріотизму молодих вчених України.

Актуалність даної теми зумовлена не визначеним рівне патріотичних почуттів серед молодих вчених .Сьогодні молоді люди не достатньо розуміють свою причетність до наукових процесів в Україні.[1,4] Вони не вважають себе причетними до основних наукових спільнот та заходів нашої країни.

Молоді науковці їдуть в пошуках «кращого життя» за кордон,що є хвилюючим показником для держави адже часто отримавши кваліфікацію у інщій країні вони там залишаються працювати. Сприяючі тим самим її науковому розвитку. І тим самим створюючи не досить сприятливі умови для наукового розвитку своєї держави.

В словниках поняття патріотизм розглядається як любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу. Але сьогодні молодь інтерпретує поняття патріотизму по своєму і в це «своє» інтерпритуваня не завжди вкладається вірний смисл.



Проблему патріотизму молодих вчених вивчали: Пазухіна С. В., С. Гвоздева, А. Г. Тиртишний,І.Левкивский,Коновалова Х., Рафал А., Абрамчук О.В.,Белова Л.О., Коркішко О.Г. У своїх працях вони визначили основні проблеми молодих вчених ,специфіку їх діяльності та прийшли до висновку , що молоді вчені опинилися перед дилемою: виїхати за кордон чи залишитися в Україні?

Сьогодні багато вчених не виявляють патріотичних почуттів, бо не бачать перспектив своєї наукової діяльності на Батьківщині. Проблема втрати високого статусу вченого в незалежній Україні пов’язана зі зміною моделі державного управління наукою. В українському суспільстві сформувалося уявлення, що займатися наукою в Україні не вигідно і не кому не потрібно. Сучасний стан вітчизняної науки характеризується як невпинними здобутками так і наявністю гострих проблем .Більшість молодих вчених не відчувають приналежності до єдиної наукової спільноти України, до кластеру науковців. Вони не відчувають своєї значущості на Батьківщині. Не бачать суспільної затребуваності та можливості реалізації своїх винаходів для народу України. В Україні розроблено деякі заходи що до підтримання молодих вчених; встановлено гарантований стабільний розмір стипендії аспірантам, встановлені щорічні стипендії Президента України та Національної академії наук.[1,10] В Україні розширюється діяльність окремих міжнародних організацій та фондів (ІНТСА,Інко-Копернікус,УНТЦ, Інститут відкритого суспільства, і т.д.)[3,60]. Міністерство освіти і науки веде роботу по погашенню боргів за виконання державних науково- технічних програм протягом попередніх років і планує на майбутнє відновити підтримку пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень.[2.34]

Але цих заходів не завжди достатньо,окрім них, потрібно підіймати статус вченого в державі та пропагувати престиж кар’єри вченого, проводити пропаганду до залучення молоді до наукової діяльності та підіймати патріотичну свідомість вчених, що вже працюють в Україні.

  • краще використання засобів виробництва і ресурсів для сприяння інвестуванню в дослідження і винахідництво;

  • впроваджувати більшу мобільність дослідників.

  • впровадження спільних соціальних і етичних цінностей в наукових і технологічних питаннях.

  • Необхідно показувати молоді, що вітчизняна наука це цікаво та престижно, це креативно та натхненно. І що є найголовнішим потрібно показати що інтелектуальна праця на користь своєї країни це є найкращім патріотичним показником у науковому розумінні.

Таким чином можна зробити висновок, що патріотичне виховання наукової спільноти в Україні потребує доопрацювання незважаючи на те, що в Україні вже проводяться заходи для вирішення проблем у цьому напрямку.

Література

Абрамчук О. В. Патріотичне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / О. В. Абрамчук. - Тернопіль, 2006. - 20 с.

Белова Л. О. Система сучасного ВНЗ: соціологічні аспекти аналізу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра педагог. наук: спец. 22.00.04 "Спеціальні та галузеві соціології" / Л. О. Белова. - Харків, 2005. - 35 с.

Коркішко О.Г. Становлення патріотичного виховання в XIX – XX ст. //Рідна школа. – 2004. – № 2. – С. 60–62.


РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ФОРМУВАННІ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ
Еделєва М.А.
Державна інформаційна політика визначається як сукупність цілей, що представляють національні інтереси держави в інформаційній сфері, стратегічні напрямки її досягнення і систему засобів, що їх реалізують. Стратегічними напрямами державної інформаційної політики є: отримання інформації для вирішення політичних питань, забезпечення економічної і соціальної стабільності, та забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави [3]. Державна інформаційна політика проводиться через владні структури та засоби масової інформації різних форм власності і передусім – через державні. Шляхи і форми її реалізації різноманітні: засоби масової інформації, електроні ЗМІ, інформаційні агенції, зв’язки з громадськістю (PR), соціологічні опитування. Засоби масової інформації відіграють велику роль в формуванні громадської думки. Держава повинна визначати стратегічні напрями патріотичного виховання молоді та розробляти програми такого виховання, які реалізуються і за допомогою засобів масової інформації.

В сучасній Українській державі Інтернет та ЗМІ являються важливими агентами впливу на молодь, від яких в значній мірі залежить формування патріотизму молоді. Однак, на ставлення молоді до своєї країни впливають не тільки ЗМІ, а і умови життя, дотримання принципів соціальної справедливості, гарантії прав і свобод людини тощо.

В умовах економічної кризи, спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини молоді, тому притупляються природні потреби у пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України [1].

Надзвичайна подія в новітній історії України – війна, привела до усвідомлення багатьма людьми того, що вони є патріотами своєї Батьківщини. Війна сприяла ідентифікації людей. Якщо до цих подій поняття «незалежна України» було для багатьох абстрактним, то сьогодні більшість українців усвідомлює його значення, та виступає за збереження суверенітету та територіальній цілісності держави.

Головними завданнями влади в реалізації інформаційної політики в напрямку патріотичного виховання є:

- всебічно сприяти висвітленню в засобах масової інформації заходів патріотичного виховання молоді, що здійснюються державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян [4].

- впроваджувати державні програми з патріотичного виховання молоді на регіональному і місцевому рівні, які б мали довгострокову дію. Ці програми є важливим чинником державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства;

- проводити молодіжну політику, вести конструктивний діалог з молодіжними громадськими організаціями, молодіжними проектами, молодіжними рухами та волонтерськими організаціями [2].

Державна інформаційна політика має сприяти створенню позитивного іміджу країни, сформувати у громадян почуття гордості за свою державу та почуття впевненості в майбутньому.

Література:

Загородня А.Сучасне розуміння патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс] /А. Загородня. - Режим доступу: http://tme.umo.edu.ua/docs/10/6.pdf

Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект) [Електронний ресурс] /М.П. Перепелиця. - Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=4&c=139

Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: підручник / Г.Г.Почепцов, С.А.Чукут – Знання, 2006. – 664с. (Вища освіта ХХІ століття)

Розпорядження Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/173/2001-%D1%80%D0%BF


ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В АРГЕНТИНІ
Заболотна М.Ф.

аспірантка кафедри політології Запорізького національного університету
Здобуття Україною незалежності стало основним фактором активізації співпраці з іншими країнами та зростанням інтересу з боку науковців. Особливе зацікавлення викликає питання української діаспори. Але якщо українські діаспори Канади та США є досить відомими, то життя українців Аргентині висвітлено не достатньо.

Історично виділяють чотири етапи української еміграції в Аргентину. Перший етап - кінець XIX ст. - початок I Світової війни. З України в цей час виїхало близько 500 тис. осіб, переважно це були селяни з території Західної України. Даний етап визначається як трудовий, тому що на першому місці стояли економічні передумови. Вже тоді аргентинський уряд заклав передумови для подальшого збільшення кількості іммігрантів в Аргентині, а саме законом від 19 жовтня 1876 р. Дана хвиля міграції стала основую для формування етнічної спільноти українців в Аргентині [2, c. 95].

Другий етап української еміграції припадає на період між І та ІІ світовими війнами. Його особливість полягає у тому, що до Аргентини почали переїжджати не лише селяни, а й науковці. Причини носили не лише економічний характер, а й політичний. Загалом, у даний період до Аргентини переїхали близько 95 тис. осіб. У міжвоєнний період значно активізується громадсько-політична та культурна діяльність українських емігрантів. Це пов’язано з тим, що більшість переселенців були освіченими людьми: науковцями, діячами культури та мистецтва [6].

Хронологічні рамки третього етапу припадають на повоєнні роки (1945 – 1953 р.). Основними передумовами переїзду стали політичні. В основному переїздило населення з Західної України, яке було змушене переховуватись від радянського гніту. Третій етап міграції за своєю чисельністю був відносно невеликим – близько 6 тис. чоловік, але саме він приніс Аргентині найбільш активних громадських діячів та патріотів. Яскравим доказом цього є інтенсивне громадське, культурне та політичне життя, що сприяло зародженню молодіжних, професійних, освітніх організацій та товариств: Організація жінок “Просвіти”, Спілка Української Молоді тощо [5, c. 115].

Четвертий етап розпочався розпадом Радянського Союзу та отриманням Україною незалежності. 90-ті роки ХХ ст. стали надзвичайно складним випробуванням для українського населення. В першу чергу удар прийшовся по економіці країни. В основному емігрувала українська інтелігенція та науковці. Активній імміграції в Аргентину посприяли Декрет 1023/94, прийнятий у червні 1994 р. та Угода між Україною та Аргентинською Республікою, підписана 29 квітня 1999 р. [4].

Українці Аргентини є чисельною та організованою громадою. Як повідомляє посольство України в Аргентині, зараз в країні проживає близько 300 тис. етнічних українців. Налічується велика кількість громадських організацій та асоціацій [7]. Особливе місце займає Українська Центральна Репрезентація – провідна організація українців в Аргентині, що визнана аргентинським урядом. До Української Центральної Репрезентації входить кілька об’єднань: “Просвіта” (має 14 філій, видає газету “Українське слово”, забезпечує діяльність “Рідних шкіл”, художню самодіяльність); “Bідродження” – видає щомісячну газету “Наш клич”; “Аргентинсько-українська асоціація високошкільників”; “Фундація ім. Т.Шевченка” (1972 р.), яка опікує три пам’ятники Кобзареві; скаутська організація “Пласт”; низка релігійних об’єднань [1].

На сьогоднішній день, українська діаспора в Аргентині активно підтримує євроінтеграційну політику України та боротьбу українського народу за свободу. Доказом цього стали багато чисельні мітинги на підтримку України, що пройшли влітку 2014 в Буенос-Айресі [3].

Українська діаспора – це важливий демографічний, інтелектуальний та соціально-культурний ресурс нашої держави. За умов тісної співпраці діаспора може стати для України серйозним засобом здійснення зовнішньої політики та забезпечення позитивного міжнародного іміджу.



Література

Атаманюк Ю. Українська діаспора в Аргентині [Електронний ресурс] / Ю. Атаманюк //Час і Події» - 06/01/2011. - Режим доступу: http://www.chasipodii.net/article/8461/?vsid=fc5ad465

Данилишин М. Українці в Аргентині / М. Данилишин. – Буенос-Айрес, 1979. – 392 с.

Диаспора в Аргентине вышла за Украину и против Путина [Электронный ресурс] / Режим доступа : http://ru.tvi.ua/new/2014/07/14/diaspora_v_argentine_vyshla_za_ukrainu_i_protiv_putina_foto_video

Дробко Е. В. Трудова міграція та українська діаспора за кордоном [Електронний ресурс] /
Е. В. Дробко // Університетські наукові записки. – 2006. – № 2. – Режим доступу : http://www.univ.km. ua/visnyk/1094.pdf.

Зарубіжні українці. Довідник. – К. : Україна, 1991. – 253 с.

Качараба С. Еміграція населення Західної України в Аргентину (1919–1939) / С. Качараба // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету. – Вип. 4. – Львів, 2001.

Я Sanchez P., Wieimeyer J. La inserción laboral de los migrantes limitrofes y de Europa del Este en el mercado de trabajo del Area Metropolitana de Buenos Aires: incluidos en la exclusión. – Buenos Aires, 2014.




Патріотичне виховання молоді як напрямок соціальної роботи
Звягінцева Г.А.

Студентка Запорізького національного університету
Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці.

Історично склалося, що за роки незалежності України, влада не приділяла належної уваги процесу виховання патріотів та не створила дієвих загальнодержавних програм патріотичного виховання. Це призвело до того, що велика кількість молодих людей готова за першої нагоди покинути країну, не знає історичного минулого та байдуже ставиться до майбутнього нашої країни.

На рівень патріотизму, без сумніву, впливає перш за все: загальнополітична атмосфера в суспільстві, можливість вибору навчального закладу, наявність, відсутністьроботи, житловіумови, а такожвідсутністьсоціальноїсправедливості (корупція, непрозораприватизаціядержмайна, економічний стан в країні, захист прав громадян, відсутністьдостойноїзаробітної плати).

Але, зважаючи напротести, які почалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішенняКабінетуМіністрівУкраїни про призупиненняпроцесупідготування до підписання Угоди про асоціаціюміжУкраїною та Євросоюзом, ці обставини покликали за собою антитерористичну операцію (АТО) – справжню війну. На жаль вже протягом року Україна втрачає справжніх героїв, які віддають своє життя за Батьківщину і саме це відкрило очі нашому суспільству, яке зрозуміло, що воно надзвичайно сильне, мужнє та єдине.

Ми вважаємо, що наша нація почала розквітати по новому. Люди почали поважати себе та захищати. Народ допомагає військовим, як ніколи поширився волонтерський рух, вшановується традиції та історія, але найголовніше не тільки молодь, а й все суспільство зрозуміли, якщо відступити, то ми вже не будемо окремою нацією, родиною. Люди поважають та цінують тих, хто помер та постраждав за ради миру та свободи.

Отже, враховуючи вище сказане, ми бачимо, що проблема патріотизму актуальна як в минулому, так і в сьогоденні.

Слово «патріотизм» (від «patris») – грецького походження, в перекладі означає «батьківщина,вітчизна». Упершевоноз’явилосявперіодВеликоїФранцузькоїреволюції (1789-1793р.). Патріотаминазивали себе борці за народ, захисникиреспубліки.

У філософському словнику патріотичневихованнярозглядається як виховання, змістомякого є любов доВітчизни, відданість, гордість за їїминуле й сучаснепрагненнязахищатиінтересиБатьківщини.

У сучаснійлітературіпатріотичневихованнятрактується як виховання, щоформуєусвідомленнясвоєїпричетності до історії, традицій, культурисвого народу, любов до своєїБатьківщини, вболівання за долю свого народу, йогомайбутнє.

Першоосновипатріотичноговихованнябулизакладені в народнійпедагогіці, значенняякоївисвітлюється в роботах О. Любара, В. Мацюка, В. Пугача, М. Стельмаховича, Д. Федоренка. Вонивисвітлювалиідеалдавньоруськоїепохи, складовоючастиноюякоговиступаєпатріотичневиховання.

Теоретико-методологічні, правові засади національно-патріотичноговихованнямолодізакладені в таких основоположних документах, як КонституціяУкраїни, Закон України «Про громадянство України», «Про освітуУкраїни», «Про сприяннясоціальномустановленню та розвиткумолоді в Україні», Указ президента України «Про заходи щодорозвиткудуховності, захистуморалі та формування здорового способу життягромадян», Національна доктрина розвиткуосвітиУкраїни у ХХІ ст. Спільним наказом Міністерства в справах сім’ї, молоді і спорту Міністерства оборони, Міністерствакультури, Міністерстваосвіти і науки УкраїнибулазатвердженаКонцепціянаціонально-патріотичноговихованнямолоді в рамках державноїцільовоїпрограми «Молодь України» на 2005-2015рр.

Отже, данідокументипередбачаютьвідродження і національнурозбудовунаціональноїсистемиосвіти і виховання як важливих ланок формуваннянаціональносвідомихгромадян українськоїдержави.

Вихованняпатріотизму є необхідноючастиноювсієїдіяльності з підготовкигромадянина до виконаннясоціальнихфункцій та обов’язків. Застосуваннясучаснихпедагогічнихтехнологійдопоможеоптимізуватипроцесгромадянського та патріотичного вихованнямолоді в системіосвіти.

Тому, соціальна робота відіграє велику роль у розвитку патріотизму молоді.

Застосуваннятехнологіїпатріотичноговиховання в практицінавчального закладу, за врахуванням пріоритетності патріотичного вихованнямолоді в молодіжнійполітиці, є перспективнимнапрямкомрозвиткупедагогічнихтехнологій в Україні. Акцентованаувага до вихованнямотиваціїгромадськоїактивності молодого покоління саме середучнів училищ, якізалишаютьсянужденними у вдосконаленніметодівформуванняїхправосвідомості, є запорукоюнебайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніхпоколіньгромадян, що належать до найбільшоїсоціальноїгрупиукраїнців. Найкращоюмотивацією до суспільноїпраці є почуттягордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття, а самесуспільнапрацягромадян – основа державо творчості. Оскількизапропонована технологія характеризуєтьсяваріативністюїїкомпонентів у залежностівід контингенту навчального закладу, рівняпочатковихзнаньучнів, рівняїхсоціалізації, вона маєперспективи для застосування в практиці будь-якогонавчальногозагальноосвітнього закладу.

Відповідно, основнимиформами патріотичноговиховання є:

• «інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальніаукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерелрідноїкультури, історії держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);

• діяльнісно-практичні (творчігрупи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

• інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

• діалогічні (бесіда, між рольове спілкування);

• індивідуальні (доручення, творчізавдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

• наочні (шкільнімузеї, кімнати, зали, галереї, виставкидитячоїтворчості, книжковівиставки, тематичністендитощо)» .

Соціальний працівник може використовувати такіметодипатріотичноговиховання :

• соціально-проектнадіяльність,

• ситуаційно-рольовіігри,

метод круглого столу,

• соціально-психологічнітренінги,

• екскурсійний метод,

• ігри-драматизації,

• метод інтерв’ювання,

• аналізсоціальнихситуацій,

• метод залучення до участі в етнічно – художніхвиставках.

Все це може бути реалізовано через активну діяльність волонтерського сектору, члени якого будуть проводити різноманітні тренінги.

Але краще, ми вважаємо буде, якщо створити центр, який буде підпорядковуватися навчальному закладові і соціальні працівники будуть залучати активну частину населення для розповсюдження головної мети – виховання та розквіт патріотизму серед молоді, за допомогою методів , які розкриті вище.

Тому, технологія національно-патріотичного виховання дає можливість формувати у майбутніх громадян патріотичне мислення, патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадську позицію, реалізовувати її в практичній діяльності.

Отже , з розвитком соціальної педагогіки та технологій соціально-педагогічної діяльності з’явилися нові можливості використання провідного досвіду з метою формування національного характеру молодіу загальноосвітніх навчальних закладах за допомогою системи позакласних навчально-виховних заходів, семінарів, тренінгів, вікторин,змагань.



1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка