Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка20/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   34

Література

Коваленко Є.І., Пінчук І.М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової /За ред. Є.І.Коваленко – Ніжин, НДПІ ,1998, 214с.

Киричок В.А. Сучасні форми і методи патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності//Збірник наукових праць,випуск 14, книга 1.-К.

Морозова Т. І. Проблема формування громадянськості та патріотизму в сучасної молоді / Морозова Т. І. // Научні відомості БелГУ. Серія: Філософія. Соціологія. Право. 2010. №14. С.95-99.

Національна доктрина розвитку освіти. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002 // Урядовий кур’єр. – 2002. – 18 квітня.

Оришко С.П. Патріотичне виховання молоді: історико-педагогічний контекст

Політичні аспекти формування патріотизму в українському суспільстві / В. Лісовський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2009. — Вип. 16. — С. 232-237.

Проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення 14.02.2012

Рак О. Ю. Патріотизм і націоналізм ― дві невід’ємні складові політики (інтроформаційний підхід).-Львів

Чупрій Л.В. Державна підтримка патріотичного виховання молоді / Л.В. Чупрій // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 19. — С. 287-297.


ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ ЯК ЧИННИКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ
Шмелькова Г.М.

доцент кафедри ділової комунікації Запорізького національного університету
У сучасній Україні тема патріотизму стала однією з найдискусійніших. Вона широко і неоднозначно осмислюється: від дискредитації патріотизму як джерела деструктивності й конфліктогенності з фашистським і расистським ухилом до закликів єднання українського народу навколо ідей національної диктатури. Сучасний період української державності позначений випробуванням реформою політичної системи, яка виявилася основою затяжної політичної кризи. Загострення політичного протистояння вимагає ґрунтовних наукових досліджень, громадської дискусії і визначення та кристалізації справжніх пріоритетів і цінностей української політичної спільноти. Цим визначається актуальність дослідження патріотизму громадян України, особливостей їх світогляду в теперішніх складних і суперечливих умовах.

Особливої уваги потребують моральні засади державного мислення особи, розуміння кожним не лише обов’язку, а й внутрішньої відповідальності за свій певний внесок у суспільно-державне життя, за власну долю. Оскільки, саме патріотизм є установкою на соборність, то духовне об’єднання багатьох різних індивідів для спільної і важливої справи виступає запорукою розбудови демократичної, заможної української держави. Сучасна Україна повинна стати загальним надбанням усіх народів, що проживають на її території, які усвідомлюють важливість суспільної консолідації й громадської злагоди, недопущення руйнівних наслідків політичних конфліктів. Головне завдання сучасної держави – створювати безпечні й належні умови для самореалізації її громадян. Тільки так вона завойовує довіру й повагу людей. Отже, актуальність дослідження диктується потребою нових моделей соціальної і політичної взаємодії особи та влади в умовах демократичної трансформації українського суспільства.

Патріотизм – одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття є одним із найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини. Саме тому формування патріотизму як чинника соціалізації молоді України на сучасному етапі політичного процесу є фундаментом і опорою суспільного й державного устрою та запорукою ефективності функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Підвищена увага до поняття патріотизму вимагає предметного філософсько-політичного й політологічного аналізу, а також критичної оцінки з позицій інституціонального і конфліктологічного підходів, оскільки саме такий аналіз ще не знайшов свого відображення в сучасних дослідженнях.

Велике значення проблема патріотизму має для вивчення політичної культури сучасної молоді. Обумовлено це тим, що ставлення молодих людей до патріотизму формувалося в умовах радикальних реформ, які викликані зміною парадигми державного напряму формування ціннісних орієнтацій громадян. Історичний досвід свідчить, що розпад традиційного соціуму починається з розриву соціальних зв’язків. Динамічні зміни в політичній, економічній, культурно-ціннісній сфері українського суспільства одночасно болісно відобразилися на соціумі. Поляризація суспільства за рівнем доходів поглибила прихований соціальний протест, недовіру до влади, невдоволення від нереалізованих багатьох соціальних і духовних потреб індивідуума.

Сучасні виклики зумовлюють необхідність наукового розуміння ролі патріотизму в політичному процесі України й, особливо, формування патріотизму в процесі політичної соціалізації сучасної молоді. Це обумовлено необхідністю осмислення проблем підростаючого покоління, пов’язаних зі зміною політичних і соціально-економічних основ суспільства, що виникли в ході демократичних реформ в Україні. Умова подальшого розвитку суспільства і його перспектива залежать від позиції й діяльності саме молоді, оскільки вона визначає майбутнє країни. Аналіз цих проблем дозволить оптимізувати засоби та форми політичної соціалізації молоді в умовах демократичного відновлення суспільства для її становлення як повноправного й повноцінного суб’єкта суспільства.

Засвоєння патріотичних цінностей і норм молоддю є тривалим процесом. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, і тому не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, із використанням певних принципів та методів діяльності суб’єктів політичного процесу в їх роботі з підростаючим поколінням.


ІІІ секція
Державне управління та місцеве самоврядування у визначенні мтратегії безпеки трансграничних відносин країн


Вплив інформаційної війни на формування патріотізму в Україні
Битко А.С.

Аспірантка кафедри соціології Запорізького національного університету
Для людства використання мовних і візуальних способів впливу на свідомість людей не є чимось абсолютно новим. Мовні протистояння не затихали ще з часів античності, коли активно розвивалося і практикувалося ораторське мистецтво, проводилися агітаційні компанії для посилення власних сил і ослаблення позицій супротивника. Стрімкий розвиток на рубежі ХХ століття технічних засобів передачі інформації дозволив значним чином посилити ступінь впливу інформації, завдяки збільшенню швидкості донесення послання і масштабів його поширення.

Інформаційний вплив може проходити на декількох рівнях (на індивідуальному і колективному) і в різні історичні періоди (мирний і військовий час). На індивідуальному рівні йдеться про захист своїх власних інтересів, прав і свобод. На державному рівні інформаційний вплив використовується для формування національної ідеї, захисту національної безпеки. Термін «інформаційний вплив» найчастіше використовується у мирний час, в той час коли термін «інформаційна війна» є актуальним саме за часів явного військового конфлікту [4].

Під інформаційною війною ми розуміємо "комплекс заходів з інформаційного впливу на масову свідомість в умовах інформаційної відкритості для зміни поведінки людей та нав'язування їм цілей, які не входять в число їхніх інтересів" [3].

У період геополітичних протистоянь засоби масової інформації завдяки технічній підтримці інформаційного компонента стають одним з головних важелів впливу, використовуються в якості зброї в інформаційній війні. Особлива небезпека і сила інформаційної зброї полягає в тому, що «наступ» починається без офіційного оголошення війни. В рамках формування глобального інформаційного простору обмежити отримання небажаної інформації стає все складніше. Інформація подається в якості приватних поглядів, відкритих критичних висловлювань, візуальних рядів, що найчастіше відповідає існуючим законам і не відносяться до злочинних дій.

Інформаційний вплив при цьому розповсюджується не тільки на протиборчу сторону, але і на свою. У період інформаційної війни особливо гостро ставиться питання про розвиток патріотизму та формування стійкої національної ідеї. Для того, щоб досягати успіху в інформаційній війні мало лише тільки створити зовнішній сприятливий фон, необхідно, щоб громадянське суспільство своєї країни розділяло загальнонаціональні цілі і шляхи, методи їх досягнення.

У широкому сенсі патріотизм розуміється як "моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до батьківщини і готовність підпорядкувати його інтересам свої приватні інтереси" [5, 389]. Патріотизм зумовлює усвідомлення значущості своєї Батьківщини, але при цьому зберігається шанобливе ставлення до іншої національної самобутності. Але в період активного військового протистояння, для формування патріотичного духу помітно використання архетипових бінарних опозицій, зокрема опозиції «свій-чужий» [1].

Дану опозицію можна виділити, практично, в будь-яку епоху в будь-якій країні. В її основі лежить притаманна людині егоцентрична позиція. Переломлення даного архетипу в менталітеті зумовлено історичного розвитку конкретного державного утворення. Формування стійкої опозиції «свій-чужий» забезпечує самозаспокоєння, самовизначення і позицію по відношенню до зовнішнього світу. У часи геополітичного конфлікту, в якому знаходиться і Україна, даний архетип сприяє консолідації нації, держави в боротьбі зі спільним ворогом. Межі між «своїм» і «чужим» не стійкі, їм властиво змінюватися в історичному процесі. Новий час принесло для України принципові зміни в розумінні даних співвідношень.

За часів інформаційної війни актуалізується питання патріотизму, глибокої поваги і шанування символів держави. Патріотизм передбачає формування активної громадянської позиції особистості, громадянське самовизначення, усвідомлення внутрішньої свободи та відповідальності за свій політичний і моральний вибір.

Патріотизм намагаються прирівняти до природного апріорного почуття завдяки використанню спеціальних лінгвотехнологій і візуалізації. За допомогою «шокових» технологій, які використовують мотиви, визнані ризикованими і тематично пов'язаними зі страхом і подивом, формується чітке уявлення про те, хто і на чий стороні воює [2]. Популярними на українських телеканалах стають сюжети, що відображають підтримку українців один одного в складні для країни часи, активну волонтерську діяльність, сміливість добровольців, які борються і захищають свою землю.

Успіх в інформаційній війні може забезпечити значну перевагу на полі реального фізичного протистояння. Відриваючись від реальності інформаційні повідомлення, що базуються на сукупності колективних уявлень, поступово стають самою реальністю, яку доцільно формують у свідомості людей.



Література

Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М. : Прогресс, 1989. – 615 с.

Дідиченко А. Л. Шокова терапія та соціальна реклама [Електроний ресурс] / А. Л. Дідиченко. – Наукові записки інституту журналістики : науковий збірник КНУ ім. Т. Шевченка. – Режим доступу: http://library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/nz_ij/nz_ij_2010_41.pdf.

Почепцов  Г. Г. Информационная политика и безопастность совеменных государств [Электронный ресурс] / Г. Г. Почепцов. – Режим доступа: http://psyfactor.org/psyops/infowar6.htm.

Панарин  И.  Н. Информационная война и геополитика/ И. Н. Панарин. М.: Издательство «Поколение», 2006. – 560 с.

Социологический словарь / [отв. ред. Г.  В.  Осипов и др.]. – М. : Норма, 2008. – 608 с.




Патріотичне виховання як фактор сталого соціального розвитку
Бобровський М.І.

викладач кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету
Події, що відбуваються в Україні протягом останнього часу свідчать про значне порушення сталого соціального розвитку. Існує безліч дестабілізуючих ситуацію, в тій чи іншій мірі, факторів та шляхів їх подолання. Поряд з геополітичними, економічними, соціальними, культурними, та ін. чинниками постає питання патріотизму. Зараз ми стаємо свідками небувалого патріотичного піднесення громадян, що свідчить про значні здобутки патріотичного виховання у минулому, та актуалізує подільшу працю. Здійснити спробу висвітлення питання патріотичного виховання в якості об’єднуючої, стабілізуючої, амортизуючої традиції що забезпечує сталий соціальний розвиток є метою даної праці.

Сталий розвиток видається оптимальною формою позитивних якісних соціальних змін, руху соціальної матерії. Як зазначає В. К. Левашов, поняття «стійкість» в контексті розвитку держави і суспільства існує в діалектичному зв'язку з поняттям «нестійкість», екстремумом якої є криза суспільства, дестабілізація, аж до розпаду [3].

Системна стійкість, на відміну від відносно тимчасової стабільності і рівноваги, які можуть бути порушені у будь-який момент певними громадськими силами, одним або більше суб'єктами соціального і політичного розвитку, що перестали врівнважувати одна одну, пов'язана з впливом певної інтегруючої субстанції, матрицею, основою, на якій будується суспільство і держава.

Однією з основ, на якій вибудовується стала державно-суспільна система вважаємо патріотизм. Любов до батьківщини у даному контексті виступає у ролі скріплюючого елементу, що поєднує зусилля громадян що мають різні приватні інтереси, представників різних поколінь, класів, соціальних груп.

Атрибутом стійкості є наявність механізму, який здатний повернути систему в стійкий стан після впливу певної сили, відхиляючої її в певну сторону, що виводить з рівноваги. Відповідно, чим більше сила, імпульс, вплив, поштовх які може «витримати» система без критичних наслідків, для її функціонування, структури, тим більше вона стійка.

Якщо система, в достатній мірі, структурно стійка до проникнення нових елементів, нових одиниць, то новий режим існування системи не приживається, а дія самих новацій нівелюється. Однак якщо нові елементи викликають значні коливання системи до того, як вона встигне адаптуватися до них і нівелювати їх вплив, то вони успішно приживаються, інтегруються, перебудувавши всю систему на новий режим діяльності.

Система ж, яка постійно знаходиться в стані нестійкості, є протилежною крайністю. Вона не здатна до спадкового розвитку, не має своєї «генетики», здатної детермінувати розвиток в необхідній мірі, не здатна позитивно сприймати новації, через неможливість адаптації та закріплення їх у формі традиції.

Тому певна нестійкість забезпечує можливість розвитку необоротної зміни, на відміну від циклічної дії, коли зміна має тимчасовий характер і є частиною циклу. Занадто стійка система нездатна до розвитку, так як поглинає будь-які коливання - відхилення від свого стійкого стану, і повертається виключно в своє початкове положення.

Як підкреслює ряд авторів «взаємодія з середовищем створює потенційні можливості для виникнення нестійких станів і появи слідом за нестійкістю нової, більш впорядкованої структури… В нерівноважних ситуаціях поява порядку можлива тільки при наявності зовнішніх потоків (речовинно-енергетичних або інформаційних), що утримують систему далеко від рівноваги. При відсутності цих потоків (ізоляції системи) в подібних ситуаціях розвиваються дисипативні руйнування структури, розсіювання (дисипація) енергії або інформації, в результаті чого системи деградують…» [1].

Патріотизм же може виступати як в ролі традиції, так і новаторства, забезпечувати механізм амортизації. Любов до батьківщини може виступати своєрідним бар'єром, оболонкою, фільтром, який пропускає із зовнішнього середовища необхідні елементи і відкидає деструктив, все те, що може нашкодити системі і вивести з нормального режиму функціонування, або призвести до негативного, деструктивного розвитку. З іншого боку, деструктивний вплив, який чинить постійний тиск ззовні, але не проникає всередену завдяки бар’єру змушує згуртоване суспільство працювати в заданому напрямку, не дозволяючи йому «розслабитися». Історія знає безліч прикладів, коли зовнішня конкуренція, або навіть зовнішній ворог ставали потужним джерелом розвитку суспільства.

Успішне проведення реформ і впровадження інновацій передбачає сталий поступальний розвиток, що грунтується на патріотичних відчуттях людей, який гарантував би спадкоємність і наступність, стійкість і стабільність на відміну від занепаду, викликаного розривом між старим і новим, своїм і чужим.

Література

Аруцев А.А., Ермолаев Б.В., Кутателадзе И.О., Слуцкий М.С. Концепции современного естествознания / Учебное пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2008. — 412 с

Зеркалов Д.В. Проблемы устойчивого социального развития [Электронный ресурс] : Монография / Д. В. Зеркалов. – Электрон. данные. – К. : Основа, 2012

Левашов В. К. Социально-политическая устойчивость общества: теория, измерения, стратегии / В. К. Левашов ; Рос. акад. наук, Ин-т соц.-полит. исслед. - М. : Научный мир, 2010. - 370 с.

Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. — М.: Прогресс-Традиция, 2004. — 480 с.


ПАТРИОТИЗМ ПРОТИВ ШОВИНИЗМА
Воловик В.И.

Доктор философских наук, доцент, доцент кафедры социологии Запорожского национального университета
Развал Советского Союза, обусловивший формирование юридических предпосылок для создания ряда независимых государств, вызвал рост национального сознания их народов, их патриотизма. Казалось бы, данное обстоятельство должно было служить мощным фактором становления и развития молодых общественных организмов, а, следовательно, оцениваться исключительно положительно. Однако на деле все обстоит гораздо сложнее. Дело в том, что изначально процесс становления указанных общественных организмов сопровождался решительной коренной ломкой сложившейся социалистической, общественной собственности на орудия и средства производства и заменой ее преимущественно частной, капиталистической собственностью, которая, при ее большой гибкости и динамизме, служит экономической основой роста не только социального неравенства внутри одной конкретной страны, но неравенства частнособственнических государств. Это же, в свою очередь, обусловливает стремление более сильных капиталистических государств подчинить себе, своему влиянию более слабые.

Духовной, идейной основой этому как раз и служит шовинизм, возрождающий худшие черты сильных наций и народов, которые, казалось бы, давно уже канули в Лету. Об этих, худших чертах в деятельности правительства царской России в свое время писал министр внутренних дел при Александре ІІ Петр Валуев, который, памятуя его известный манифест, наносивший удар по украинскому языку, сам был далеко не демократом. И тем не менее, в своем дневнике от 10 октября 1866 года он сокрушается: «Страшно то, что наше правительство не опирается ни на одном нравственном начале и не действует ни одною нравственною силою. Уважение к свободе совести, к личной свободе. К праву собственности, к чувству приличий нам совершенно чуждо. Мы только проповедуем нравственные темы, которые считаем для себя полезными, но нисколько не стесняемся отступить от них на деле, коль скоро признаем это сколько-нибудь выгодным. Мы забираем храмы, конфискуем имущество, систематически разоряем то, что не конфискуем, ссылаем десятки тысяч людей, позволяем бранить изменою проявление человеческого чувства, душим, вместо того, чтобы управлять, и рядом с этим создаем магистратуру, гласный суд и свободу или полусвободу печати.Мы – смесь Тохтамышей с герцогами Альба, Иеремией Бентамом.Мы должны внушать чувство отвращения к нам всей Европе. И мы толкуем о величии России и о православии1

Читаешь эти строки, которые писались о России, справедливо считавшейся тогда, почти сто пятьдесят лет тому назад, тюрьмой народов, и поражаешься, сколь многие из них вновь проявляются в наши дни. В самом деле. О какой нравственности правительства Российской Федерации можно было говорить в то время, когда оно решало задачи подавления рванувшейся к независимости Чечни под руководством Дудаева? О каком уважении к свободе совести, к личной свободе, к праву собственности, к чувству приличий? России было выгодно, было необходимо сохранить богатую запасами нефти Чечню и перед этой выгодой отступало все остальное. Российские войска, что называется, огнем и мечом несколько раз пропахали ее маленькую территорию и, не считаясь с жизнямидесятков тысяч как чеченцев, так и своих вояк, сломили ее сопротивление. А теперь десятками миллиардов долларов, которыенаправляются в распоряжение компрадорскойверхушки автономной республики,Москва пытается восстановить любовь ее якобы смирившегося народа.

Духом правоты сильного, на котором базируется шовинизм, разит и от военных действий России против небольшой Грузии, которая была просто разгромлена, утратив Абхазскую автономную республику и Юго-Осетинскую автономную область и получив десятки тысяч беженцев.

Несомненно, тем же духом великодержавного шовинизма веет и от подвигов наших северных соседей, аннексировавших Крым и старательно раздувающих военный пожар в Донбассе, на юго-востоке Украины, хотя это и стараются отрицать поднаторевшие в манипулировании общественным сознанием московские пропагандисты, пытаясь выдать действия Путина и его команды за те, которые следует отнести к кладовой национальной гордости великороссов. Тщетные потуги, поскольку нельзя оценить деяния, которые нанесли столь болезненные удары по многолетней дружбе двух братских народов, иначе как лишенную всяких норм человеческой морали подлость.

Конечно, делая этот непростой вывод, нельзя игнорировать и то обстоятельство, что правящие круги тех же Грузин и нашей Украины также при этом не были белыми и пушистыми, избежав опасности тлетворного влияния шовинизма. Разве грузинский шовинизм, стремление силой подавить недовольство, которое вызвала политика Тбилиси у абхазцев и южных осетин не способствовали той драме, которая разыгралась на территории бывшей Грузинской ССР? И разве не повинны практически все президенты, все составы правительства в том, что не хотели слушать голоса крымчан и трудящихся Донбасса,неоднократно сигнализировавших о своих проблемах? Еще как повинны! Как тут не вспомнить, в частности, грозное обещание едва успевшего вступить в должность спикера парламента и исполняющего обязанности президента Турчинова ликвидировать автономию Крыма, превратив его в такую же, как и другие, область. А достойное бульдозерного упрямства стремление силовыми методами, административно решать языковую проблему, вопросы расширения прав регионов, Это ли не есть проявление украинского шовинизма, об опасности которого говорил даже не столь сильно грамотный в политике Нестор Махно, называя в своих воспоминаниях украинскими шовинистами приснопамятных гетмана Скоропадского и Петлюру?

Думаю, не ошибемся, сделав вывод о том, что идейную основу событий в Крыму и в Донбассе как раз и составили, сцепившись в змеиной схватке, российский великодержавный шовинизм и успевший поднабраться силенок шовинизм украинский. Отношение между ними как двумя противоположностями, сформировавшись в противоречие, и явилось одном из источников, который начал питать ручейки, переросшие в реку братской крови русских и украинцев.

Активная поддержка отравленного шовинистическим угаромправительства Российской Федерации деструктивных действий сепаратистов Луганской и Донецкой областей вначале путем переброски материальных средств и засылки диверсионно-террористических групп на территорию Украины, а затем и открытого военного вмешательства, создала угрозу территориальной целостности Украины. Над нашей Родиной нависла смертельная опасность. Осознание ее подняло волну патриотизма среди наших сограждан не только украинской национальности, но и других национальностей, которые ощутили себя русскими, армянскими, грузинскими, татарскими, еврейскими сыновьями и дочерями неньки Украины, решительно встав на ее защиту на фронте и в тылу.

Именно эта решимость, этот поистине святой патриотизм, а не нерешительные, часто непоследовательные и не поддающиеся логике действияисполняющего обязанности президента Турчиноваи главы правительства Яценюка смогли остановить оккупацию нашей молодой страны, противостоять российскому великодержавному шовинизму. Нет сомнения и в том, что он только начал играть свою великую созидательную роль, которая раскроется полной мерой в дальнейшем.

Речь идет не только о том, что эта нарастающая волна патриотизма, в конце концов, обеспечит целостность Украины, неприкосновенность ее границ, но и о том, что она будет способствовать осмыслению нашими правительственными кругами того факта, что, став титульной нацией, украинцы обрели не только великое благо, но и огромную ответственность за нормальную жизнь и дальнейшее развитие не только представителей своей национальности, но и всех других, населяющих нашу страну. Это, по нашему мнению, как и раз и должно быть положено в основу национальной идеи на нынешнем этапе трансформации нашего общества и его успешного существования в современном мире.


1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка