Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка2/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


Пленарна робота

Патріотичне виховання в україні


Стратегія та специфіка патріотичного виховання в умовах трансформації області в прикордонний регіон
Власова Н.Ф.

Начальник Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької облдержадміністрації
Патріотичне виховання сьогодні - це формування національної системи цінностей, норм, інтересів, це виховання патріотів, здатних подолати всі організаційні тертя заради розвитку нашої Батьківщини, згармонізувати діяльність держави та громадянського суспільства.

Стратегічною ознакою, яка генералізує патріотичне виховання, є цілісність суспільства. Але сьогодні ми можемо стверджувати що наше українське суспільство не є цілісним, воно має характер «розшматованості», фрагментарності та незв’язаності як ідеологічною так і соціальною солідарністю. Відбувся горизонтальний розрив між тією частиною суспільства, яка має доступ до розподілу державного потенціалу країни, має власність на засоби виробництва, та іншою частиною суспільства, яка таких можливостей не має, але має можливість об’єднатися у громадянське суспільство. Підтвердженням тому стали події в Києві на майдані Незалежності 21 листопада 13 року.

Одним із важливіших стратегічних напрямків зцілення українського суспільства є патріотизм та патріотичне виховання. Історія наочно свідчить про те, що завжди у складні, переломні моменти для країни, в суспільстві домінуючою духовною основою виступає патріотизм. Саме патріотизм здатний об'єднувати представників різних соціальних груп, створювати необхідні передумови для вдосконалення державного управління. Саме це відчуття сприяє національній консолідації та розвитку громадянського суспільства.

Сьогоднішні реалії вимагають невідкладної активізації діяльності з патріотичного виховання, пошуку оптимальної стратегії розвитку. Основою цього процесу повинні стати:


  • глибоке усвідомлення патріотизму як запоруки національної безпеки;

  • внесення його у довгостроковий пріоритет, що сприятиме забезпеченню цілісності, єдності і соборності України;

  • розвиток громадянського суспільства та органів місцевого самоврядування.

Специфіка функціонування держави визначає відношення до патріотизму та його ролі у розвитку громадян. Державне управління патріотичним вихованням повинне характеризуватись такими ознаками як довготривалість, цілісність діяльності відносно зовнішнього оточення, спрямованість на отримання конкурентних переваг.

На політичній мапі Запорізька область сьогодні перетворилась на прикордонний регіон. Це вимагає докорінних змін у гуманітарній політиці.

В таких умовах дуже важливо використовувати науковий підхід до розгляду феномена «Патріотизм», щоб уникнути переходу зазначеного поняття в крайні, неприйнятні форми. Також науковий підхід забезпечить проведення необхідної аналітичної та прогностичної діяльності.

Відкритим залишається питання щодо ведення сьогодні Інформаційної війни, яка суттєво впливає на свідомість громадян України, руйнуючи патріотизм, нівелюючи позитивний життєстверджуючий характер відносин людина - суспільство, громадянин – держава, особистість – соціум, ставить питання про нібито безглуздість служіння заради України.

Тому зараз стратегічним напрямом патріотичного виховання громадян має статиформування оптимістичного проекту розвитку України в інформаційному просторі, визначення об’єктів соціального оптимізму, як точок системного зростання країни. Такими об’єктами можуть стати народна дипломатія, утвердження поняття «Герой» як базового визначення для учасників бойових дій, волонтерство, активна громадська діяльність.

Актуальною є проблема пошуку нового змісту патріотичного виховання, спрямованого на формування високої патріотичної свідомості, служіння та відданість Вітчизні, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язків стосовно захисту інтересів України.

Враховуючи виклики і загрози сьогодення постає потреба в підвищенні військово-фізичної підготовки молоді для проходження військової служби у лавах Збройних сил України, яка на сьогоднішній день включає:

духовно-моральну готовність (патріотичні почуття, переконання, високий моральний дух, тощо),

військово-фізичну готовність (набір знань, умінь, навичок і правил поведінки в екстрених випадках та ситуаціях) до захисту себе, рідного краю, народу та Вітчизни є запорукою обороноздатності держави.

Для цього необхідно створити систему заходів, спрямовану на формування позитивного іміджу українського військовослужбовця; спонукати молодь до фізичного вдосконалення, вивчення бойових традицій українського народу, шляхом здійснення військово-патріотичної роботи у навчальних закладах та військових формуваннях, сприяти в організації та проведенні військово-історичних фестивалів, військово-патріотичних зборів, реконструкцій воєнно-історичних подій, військово-патріотичних ігор та військово-спортивних таборів молоді, що збільшать кількість громадян, підготовлених до захисту Вітчизни та підвищить рівень популярності служіння в лавах Збройних сил України.

На сьогодні в Запорізькій заходи з активізації військово – патріотичного виховання на всіх рівнях здійснюються комплексно та системно. В області прийнята та функціонує Обласна програма патріотичного виховання молоді на 2012 – 2016 роки; затверджена та реалізується Запорізька обласна концепція патріотичного виховання громадян. З 2008 року в області створено Координаційну раду з питань патріотичного виховання при голові Запорізької обласної ради, яка є координуючим та консультативно-дорадчим органом, покликаним сприяти постійному вдосконаленню роботи по патріотичному вихованню в регіоні.

В області при КЗ «Обласний центріпатріотичного виховання молоді» ЗОР створена ініціативна робоча група фахівців із числа науковців Запорізького краю, яка займається розробками науково теоретичних та методичних основ патріотичного виховання, а саме проведення досліджень у сфері патріотичного виховання, розробкою комплексу навчальних та спеціальних програм і методик в даній сфері.

В системі військово – патріотичного виховання в області приділяється достатня увага науково – методичному забезпеченню сфери.З цією метою регулярно проводяться науково-методичні семінари, тренінги, круглі столи, здійснюється розробка та випуск методичних посібників, а також щорічнопроводяться науково-практичні конференції міжнародного рівня

Також в області щорічно проводиться цикл заходів з ефективної спортивної і психологічної допризовної підготовки запорізької молоді, а саме.

Обласний військово-спортивний конкурс «Призовник» для трудової та студентської молоді, Всеукраїнська військово – патріотична гра «Джура». З 1999 року в області, на острові Хортиця проводиться Козацький оздоровчий військово-патріотичний наметовий табір «Хортицька Січ». Для вихованців дитячих оздоровчих таборів, розташованих на території Запорізької області з 2008 року проводиться військово-спортивна гра «Патріот» що пропагує здоровий спосіб життя, формує почуття патріотизму у підростаючого покоління, сприяє набуттю школярами знань, умінь та навичок, необхідних захиснику Батьківщини.

В рамках молодіжного форуму «Зростання молодіжного потенціалу в інтересах розвитку Запорізького краю» проводиться секція «Патріотизм, як передумова розвитку Запорізького краю», учасники якої проходять майстер класи з військово – прикладної підготовки «Захисник Вітчизни». Майстер класи включають проходження етапів: «Переправа»(паралельні перила),евакуація арсеналу з місць хімічного ураження, змагання зі стрільби (кульова стрільба, стрільба з луку, арбалету, пейнтбольного маркеру, надання першої долікарської допомоги, військово-прикладна естафета.

В 2014 році за підтримки Міністерства молоді та спорту України проведена Всеукраїнська патріотична молодіжна акція «Запорозька слава», в якій прийняли участь представники 14 регіонів України.

«Запорозька слава» – це вишкіл молоді за напрямками: військово – прикладна підготовка, козацьке семиборство, історико - та героїко - патріотичний напрямок. Родзинка заходу – гармонійне поєднання історії та сучасності, духовності та інтелекту, теорії та практики. Вважаємо за необхідне продовжити започатковану традицію духовного єднання української молоді в самому серці України – на о.Хортиця.

Протягом року проводяться заходи щодо вивчення військової історії, реконструкції українського війська різних історичних періодів, а саме «Ми пам’ятаємо героїв Крут», уроки мужності з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав «Обпалені війною», урок мужності «Є така професія – захищати Батьківщину!», цикл уроків мужності «Немеркнуче світло Великого подвигу!» до Дня визволення м. Запоріжжя та України від німецько-фашистських загарбників, до Дня Перемоги, до Дня українського козацтва, тощо.

Актуальним сьогодні стає посилення ролі героїко-патріотичного виховання молоді. Активізація цього напрямку обумовлена оновленням та збільшенням кількості героїв України з числа військовослужбовців, які здійснили визначні вчинки виконуючи бойові завдання у гарячих точках на Сході України. З цією метою проводиться цикл уроків мужності «2014 - час змін», що включає спілкування з героями – учасниками АТО.

Системно проводиться шефська робота над військовими частинами, армією, в ході якої фахівці Обласного центру патріотичного виховання молоді проводять лекції для солдат та офіцерського складу частин, розташованих на території Запорізької області, надають методичну допомогу офіцерам, відповідальним за виховну роботу, залучають солдат до уроків мужності, проводять концертні програми до пам’ятних та урочистих дат.

Слід констатувати, що система патріотичного виховання молоді, яка сьогодні створена в Запорізький області насамперед зобов’язана твердій позиції Запорізької обласної державної адміністрації та Запорізької обласної ради. Адже цей напрямок роботи в нашому регіоні визначено одним із пріоритетних.

Що до патріотичного виховання в масштабі країни то наша Держава також потребує чіткої системи патріотичного виховання, та концентрації навколо цього питання зусиль всіх гілок влади. Існує необхідність в Комплексній Державній програмі патріотичного виховання Громадян, яка сприятиме створенню ефективної системи по підготовці захисників Вітчизни та суб’єктів миру. Сприятиме консолідації громадянського суспільства, проявів народної дипломатії, профілактиці проявів антигуманності, створенню системи функціонування «кадрових ліфтів» для підтримки громадських лідерів.

Стає очевидним, що виховання патріотизму не повинно залишатись в незмінному вигляді. Патріотизм має набути нові, гуманістичні риси в руслі загальних тенденцій еволюції сучасного суспільства, в контексті викликів та загроз сьогодення. Тому я бажаю учасникам конференції плідної роботи, пошуку інноваційних започаткувань на основі аналізу тенденцій розвитку суспільства та країни, що сприятиме вихованню особистостей – патріотів яких завжди потребує будь-яка держава і перш за все наша країна, яка сьогодні переживає соціальне потрясіння.




Роль гражданского общества в преодолении современного социально-политического кризиса: угрозы и возможности
Глазунов В.В.

Доктор философських наук, профессор кафедры социальной философии и управления Запорожского национального университета
Результатом современного затянувшегося политического кризиса в Украине стало разбалансирование социально-политической системы, что представляет смертельную опасность для молодого независимого государства. Поэтому «задача медленной украинской революции заключается в том, чтобы мы на выходе получили сбалансированное общество, которое будет базой для сбалансированного государства опирающегося на сбалансированную экономику. Баланс должен стать главной целью Украины»[1]. В связи с этимчрезвычайно актуальным представляется вопрос:способно ли современное гражданское общество способствовать, и в какой мере, выходу из перманентного системного кризиса?

Для ответа на этот вопрос необходимо определить состояние, уровень развития гражданского общества и проследить тенденции его развития. При этомнельзярассматриватьгражданскоеобщество в отрыве от государства, ведь государство и гражданское общество – две неразрывные составные части цельной социально-политической системы. Более того, в конкретной стране абстрактная политическая система имеет конкретное проявление – тот или иной политический режим. Его характеристика «жесткость» – это как раз качественно-количественное соотношение роли государства и роли гражданского общества, которое отражается в рамках уровня развития так называемого«демократического комплекса» - демократическое, социальное, правовое государство, плюс высокоразвитое гражданское общество. Именно такой «демократический комплекс» закреплен в Конституции Украины в качестве политического идеала. Все элементы комплекса находятся во взаимной зависимости – усиление одного из элементов приводит к росту других, и, наоборот, - отсутствие одного оказывает депрессивное воздействие на другие.

Следует учесть, чтоуровень развития гражданского общества не в последнюю очередь определяется уровнем его сознания, или самосознанием. В таком случае,рассматриваемый вопрос уточняется:осознается ли гражданским обществом, и в какой мере, ряд существенных моментов-характеристик современного состояния всей системы, современной кризисной ситуации? При этом в оценке состояния и рекомендациях к практическим действиям возможен, как материалистический, так и идеалистический подход. В частности, можно бороться с причинами негативных явлений, а можно с последствиями. Так, примером идеалистического подхода, может служить нынешний, очередной виток борьбы с коррупцией, где прослеживается надежда на добрую волю «богатых», а не устраняется ее причина – несовершенство нынешней системы. С другой стороны, материалистический подход лежащий, в частности, в основе классовой теории, предполагает, что характер внешней политики (состояние войны) определяется характером внутренней политики; внутренняя политика является выражением и отражением экономики, а своеобразие системы экономических отношений определяется своеобразием системы закрепления орудий труда и средств производства в различных формах собственности. Можно констатировать, что в настоящее времяпреобладает именно идеалистический подход, а это – угроза формализации и «забалтывания» задекларированных реформ!

Для минимизации обозначенных угроз необходимо особое внимание обратить на следующие проблемные моменты:

1. Мы построили не демократическую систему, а олигархо-центрическую: систему,ядром которой является олигархическое государство, сформированное олигархами и служащее реализации интересов (прежде всего экономических) узкой социальной группы олигархов. Характерной особенностью этой системы является то, что все институты государственной власти и все сегменты и институты гражданского общества явно, либо латентно, находятся в жесткой финансово-экономической зависимостиот социальной группы олигархов, а потому «управляемы» олигархами.

2. Своеобразие современного момента состоит в том, что осуществляется очередная попытка перехода от олигархической гегемонии к олигархической диктатуре.

3. Олигархическая гегемония, как внутренняя государственная политика, осуществляется несколькими конкурирующими олигархическими кланами, с примерно равным ресурсным потенциалам. Основной метод управления системой – манипуляция общественным сознанием (посредством олигархических СМИ).

4. Олигархическая диктатура – осуществляется монопольным, в экономической и политической сфере, олигархическим кланом – победителем. Основной метод управления –открытое насилие, с опорой на государственные силовые структуры, и латентное насилие, с опорой на организованные преступные группировки. Первая «неудачная» попытка осуществления такого перехода – создание нового монопольного олигархического клана В.Ф. Януковичем, закончилась Евромайданом. В настоящее время происходит борьба за лидерство в этом процессе между «Президентом-олигархом» П.А.Порошенкои «олигархом-патриотом» И.В.Коломойским, на фоне ситуативного «лузера» в лице оппозиции «Ахметовв-Фирташ-Левочкин-Янукович», т.е. так называемой «Семьи».

5. Кроме того, следует заметить, что развитие системы происходит в направлении «не к политическому идеалу», а от него. Система становится все более антидемократичной, неправовой, антисоциальной.

6. При этомосновными показателями уровня развития гражданского общества являются его социальная активность, численностьобщественных организаций и те функции, которые они «перебрали на себя», отвоевав у государства. В этом отношении «рост- налицо», одни волонтерские организации чего стоят!На фоне социального катаклизма заметен явный рост гражданской активности!

8. Но, следует обратить внимание на то, что основой развитого гражданского общества является широчайший средний класс.А он у нас в Украине практически отсутствует, вследствие того, что мы имеем отличную от европейской модель и структуру закрепления орудий труда и средств производства в различных формах собственности. У нас преобладает частная собственность нескольких олигархических семей на огромный производственный комплекс, поэтому у нас практически отсутствует средний класс в его европейском понимании, а большинство населения – наемные работники. Ярким подтверждением тому стали, как киевский, так и местные, региональныеЕвромайданы, на которые вышли одни и теже люди - предприниматели, которых и можно определить, как средний класс (а также, социальные группы, тяготеющие к нему –профессура и студенчество, творческая интеллигенция). Стоит обратить внимание на то, что рабочие в промышленных центрах (т.е. основная масса наемных работников) остались в стороне от революционных событий. Это еще раз демонстрирует актуальность определения уровня развития гражданского общества.

Следует отметить, что на многие вопросы относительно уровня развития гражданского общества во многом, дает сравнительныйанализ событий Майдана 2004 и Евромайдана, их причин, и их результативности. Эти два явления являются показателями того, что сформированная в Украине социально-политическая модель вступает в противоречие с задекларированным в Конституции «демократическим комплексом». Протестующие своим выходом на майданы ставили под сомнение то, что в Украине формируется демократическое, социальное, правовое государство!В данном случае, «выход на Майдан»– явный рост гражданской активности! Но результативность Майданов – вызывает вопросы: достиг ли Майдан своих целей, выполнил ли свои задачи?

Так, спустя год после обозначенных событийподавляющее большинство его участников считают, «что не за это мы стояли на Майдане!» В то же время, новая власть (напр. А.Яценюк) считает, что «они сделали все, что могли и даже больше!»

Такое разночтение в оценках происходит потому, что цели и задачи Майдана никто четко не сформулировал. При этом формулировка целей и постановка задач –функция соответствующей политической силы, партии, которая предлагает обществу соответствующую программу комплексного социально-экономического развития. В настоящее время сила, дающая адекватные ответы на круг обозначенных вопросов, отсутствует. Поэтому попытаемся, хотя бы, обозначить наиболее важные моменты (по результатам анализа Майданов):

1. Для адекватной оценки происходящего необходимо иметь четкое представление относительно самого явления Майданов. С материалистической позиции можно утверждать, что Майдан-2004 считать революцией нельзя. Объективно существовавшая революционная ситуация закончилась верхушечным переворотом: Одна группа олигархов сменила другую в центре ядра политической системы, сформировав подконтрольные ветви государственной власти. Цель революции не достигнута - а, именно, смены политико-экономической системы, не произошло. Революционной энергией масс воспользовались олигархические контрэлиты – одни олигархические кланы у власти сменили другие.

2. Есть все основания утверждать, что пока наметился аналогичный тренд и в ходе Евромайдана-2014: цель революции (т.е. смена системы)не достигнута!

3. Особое внимание следует обратить на то, что основной причиной, по которой революционные ситуации, и 2004, и 2014, годов закончились банальным верхушечным переворотом, стало отсутствие «субъективного фактора», т.е. отсутствие политической силы, которая смогла бы предложить обществу программу смены системы и смогла бы мобилизовать его на ее реализацию.

4. При этом, несмотря на отсутствие обозначенной политической силы, следует отметить определенную динамику в осознании обществом ситуации.Так, если Майдан-2004 стал результатом осознания, что так жить нельзя, то Евромайдан-2014 уже предложил две альтернативные модели, как «жить нужно»: «жить, как в России» и «жить, как в Европе». Другими словами,«евромайдановцы» хотели сменить систему на «европейскую», а «антимайдановцы» хотели сменить систему на «российскую».

Поэтому имеет смысл проанализировать и сравнить различные модели систем, которые можно рассматривать в качестве идеальных, и обратить внимание на их характерные особенности. При этом такое сравнение необходимо проводить под «углом их социальности», т.е. отвечающим запросам гражданского общества, его большинства. При этомследует обратить внимание на то, что единой идеальной «европейской» модели не существует. Как минимум можно выделить «европейскую либеральную модель» и «европейскую социал-демократическую модель». При этом, либеральная модель сформировалась на основе империй-метрополий, имевших обширные колонии, в то время, как социал-демократическая модель присуща странам, «которые не воспользовались возможностью грабить свои колонии». В этом контексте Украине в своем развитии предпочтителен именно опыт стран с социал-демократической моделью.

В то же время «российскую модель» можно охарактеризовать как олигархическую диктатуру, в которой, на уровне внутренней политики, присутствует относительно весомый остаток (советское наследие) социальной составляющей. На фоне открытой политической и скрытой экономической монополии, на фоне жесткого авторитарно-тоталитарного политического режима, апеллирующего к насилию, существует достаточно широкая сеть социальных программ.

Характерно, что в Украине продолжительное время властью, несмотря на все декларации, упорно предпринимаются попытки выстраивания олигархической диктатуры по российскому образцу. В частности, именно так можно трактовать усилия В.Ф.Януковича по формированию своего монопольного клана. Наметились подобные тенденции и в действиях П.А. Порошенко, и в действиях И.В. Коломойского.

При этом необходимо отметить, что в отличие от России, в Украине менее развита социальная составляющая, к тому же наблюдается общая тенденция к ее сокращению. В этом отношении Украина как система «менее социальна» в сравнении и с «европейской» и с «российской» моделью.

Следует обратить внимание на то, что жесткая диктатура вполне «уживается» с социальностью. В этом отношении показательным является «белорусская модель»: на фоне явного дефицита собственных природных ресурсов, выстраивается система, характеризующаяся относительным социально-экономическим равенством, но, при этом, с жестким ограничением «демократических свобод». В этом отношении «белорусский вариант» по своим характеристикам очень близок к «советской модели». Советский вариант, в этом отношении, также обладал определенными специфическими характеристиками: его стержнем являлось социально-патерналистское государство, тяготеющее к воспроизводству «социальной справедливости на основе уравниловки». При этом базисную основу модели составляла мобилизационно-плановая экономика, а непременным атрибутом идеологии являлся образ «перманентного внешнего врага».

Отдельного рассмотрения требует модель «национал-социалистическая германская модель». Следует лишь обратить внимание на то, что в ней весьма привлекательной для масс явилась именно социальная составляющая, как основа солидаризма.

Даже беглый анализ рассмотренных моделей позволяет сделать вывод о том, что «украинская модель» характеризуется наиболее низким уровнем социальности. Вполне логично предположить, что любая другая модель, представленная массам для реализации будет поддержана значительной частью украинского общества. При этом актуализируется проблема соответствующего идеологического сопровождения. На это указывает и опыт Крыма, и опыт Донбасса. При этом сама Украина не имеет внятной концепции развития, в которой бы присутствовала доминирующая социальная составляющая. Более того, существующая модель закрепления орудий труда и средств производства объективно не позволит реализоваться ни одной широкой социальной программе. Это подтверждает традиционно пустующая в спектре политических сил ниша социально-демократической направленности. Все потуги занять ее заканчивались неудачей и искусственной дискредитацией самой социал-демократической идеи, как и левой идеи в целом. Положение усугубляется отсутствием мощного движения независимых профсоюзов.

Все выше перечисленное свидетельствует о реальной угрозе того, что значительный рост соцально-политической активности на фоне низкого уровня самосознания может привести к формированию искаженных форм самоорганизации гражданского общества: от олигархии мы имеет все шансы прийти не к демократии, а к охлократии. Следует заметить, что к этому массы подталкивает своими действиями или своим бездействием сама власть: устроить «мусорную люстрацию» легче, чем добиться справедливого решения в суде; решить бытовую проблему легче перекрыв трассу, нежели годами получать чиновничьи отписки.А это - опасная тенденция! Несложно спрогнозировать следующий охлократический шаг: толпа, жаждущая справедливого наказания для преступников, но не получающая его от государства, будет устраивать суды Линча. Опасность многократно возрастает на фоне распространениянеподконтрольного оружия!

Однако кризис – это не только угрозы, но и возможности! Не сказала свое слово наука: отсутствует адекватный комплексный анализ происходящего, не предложена целостная стратегия выхода из кризиса и переход к стабилизации ситуации. Тем более, что в условиях информационной эпохи появляются новые уникальные возможности для консолидации гражданского общества на основе ИТ-технологий, информационных сетей т.п. Огромный ресурс открывается и в планеразвития местных общин-громад в рамках децентрализации системы.

Таким образом, можно отметить, что рост уровня гражданской активности имеет, как плюсы, так и минусы. Гражданская активность должна быть осознанной и созидательной, а не разрушительной. Именно с последним явлением связан рост антисоциального радикализма. На фоне резкого возрастания гражданской активности присутствует значительная угроза его переведения в антисоциальное, деструктивное русло, что представляет существенную опасность для самого существования украинского государства.Снятие этой угрозы возможно за счет широкого, перманентного, открытого социального диалога между гражданским обществом, бизнесом ивластью на основе теоретически обоснованных моделей социального конструирования.

В любом случае, совершенно очевидно, что быть патриотом антисоциальной системы весьма проблематично.Основная масса современных искренних патриотов продолжает «любить свою»потенциально возможную умозрительную модель, в которой присутствует высокий уровень социальной справедливости.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка