Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференціїз питань патріотичного виховання молоді



Сторінка14/34
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.99 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34

Література

Стех Є. О. Аналіз дефініції «патріотизм» у соціально-педагогічній науці / Соціальна педагогіка: теорія та практика№3, 2012 -126с.

Філософський енциклопедичний словник : довідкове видання / ред.кол.: В. І. Шинкарук.– К. : «Абрис», 2002 р.– 742 с.

О.В. Ільченко, І.П. Репко, В.І. Одарченко До питання патріотичного виховання молоді у ВНЗ / Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах – вип..32, 2013 568с.




АКТУАЛИЗАЦИЯ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА САКРАЛЬНОЙ ГЕОГРАФИИ КАК ФАКТОР КУЛЬТИВИРОВАНИЯ ПАТРИОТИЗМА
Метилка Д. В.

Доктор философии, Хортицкий научний редиалитационный многопрофильный лицей
Сегодня, когда суверенитет украинского государства оказался нарушенным, и страна наша фактически находится в состоянии необъявленной войны, именуемой эвфемистически «антитеррористической операцией» (АТО), вопрос патриотизма (всегда имеющий государственную важность) приобрел беспрецедентную остроту и актуальность. На то, что патриотизм оказался в значительной мере простимулирован самим ходом драматических (а то и вовсе трагических) событий, указывает множество примет: это и резко возросшая заметность украинской символики на улицах наших городов, и гражданская позиция множества неравнодушных людей, ставших добровольными помощниками армии или просто активно демонстрирующих свои патриотические настроения, это и пение гимна в публичных местах… Однако очевидно, что в сложившейся ситуации едва ли достаточно было бы уповать на внешние стимулы или ограничиваться тем, что делалось ранее в отношении формирования патриотической позицииграждан Украины. Сегодня, как никогда, важны инновационные подходы в деле патриотического воспитания (в первую очередь – молодежи). И одним из таких подходов является, на наш взгляд, актуализация педагогического потенциала, заложенного в концепте и соответствующих практиках сакральной географии. Почему мы так думаем? На этот вопрос мы и попытаемся здесь ответить. Но прежде необходимо пояснить, что мы подразумеваем под понятием сакральной географии.

На теоретическом уровне сакральная география понимается нами как система представлений о качественной неоднородности пространства, выражающаяся вего эзотерической символизации: сакральные локусы выделены на фоне обыденного, профанного пространства как особые места, где присутствие трансцендентной реальности проявляется особенно явно и интенсивно. На эмпирическом уровне этой системе представлений соответствует иерархически организованная система святых мест в пределах той или иной религиозно-философской традиции (а иногда – даже нескольких – как в случае Иерусалима и Святой Земли) [1, с. 6-7].

Понятие сакральной географии объединяет тесно связанные с ним более узкие и специализированные концепты иерофании, иеротопии и теменологии, относительно недавно введенные в социогуманитарнуюпроблематику соответственноМ. Элиаде[2], А. Лидовым[3] и А. Корбеном [4]. Под иерофанией М. Элиаде подразумевает «некое вторжение священного, в результате чего из окружающего космического пространства выделяется какая-либо территория, которой придаются качественно отличные свойства»[2, с. 25]. По определению А. Лидова, «иеротопия – это создание сакральных пространств, рассмотренное как особый видтворчества, а также как специальная область исторических исследований, в которой выявляются и анализируются конкретные примеры данного творчества» [3, с. 9]. Как видим, иерофания и иеротопияапеллируют соответственно к трансцендентным (божественным) и имманентным(человеческим) истокам установления сакральных локусов: чтобы маркировать некую область пространства как священную, требуется, чтобы там случилось (или даже регулярно происходило) «вторжение священного» (иерофания), на что человек реагирует созданием сакральных пространств (иеротопия). Наконец, что касаетсятеменологии, то этот концепт отсылает нас к метафизической феноменологииуниверсального образа Храма (ImagoTempli), понимаемого в духе М. Хайдеггера (чьим учеником и первым французским переводчиком был А. Корбен)каквместилище первосмыслов и исток творения [5, с. 8-9]. Рассмотренные совместно, вышеупомянутые концепты образуют смысловое единство как основные элементы понятийного каркаса сакральной географии.

Рассмотрев вкратце содержание концепта сакральной географии и связанных с ним понятий, попробуем теперь объяснить, почему же мы полагаем, что сакральная география обладает большим (и при этом практически незадействованным) патриотическим потенциалом. Прежде всего, следует обратить внимание на тот факт, что сакральная география фокусирует внимание на сакральных локусах как на своеобразных символических аттракторах, задающих сеть особо ценных для индивидов объектов, естественным (природным) образом укорененных в определенных и неизменных зонах: святое место, будучи однажды установленным, «привязывает» к себе человека, признающего и почитающего его особый статус, его святость, т. е. его выделенность на фоне окружающего пространства. А что есть патриотизм как не признание особенной ценности для человека его страны? То есть, здесь мы имеем дело с выделением не отдельного места, а целого государства, с признанием особой ценности для человека страны, гражданином которой он является. Таким образом, для патриота сама его страна сакрализуется. Вопросы о том, в каких пределах это происходит, и насколько далеко целесообразно было бы этот процесс сакрализации государства стимулировать, остаются за пределами нашего рассмотрения, ибо требуют серьезного и вдумчивого анализа. Здесь же нас интересует вопрос о том, как соотносит индивид конкретику своей жизни и среды своего повседневного обитания с идеей страны в целом. Иными словами, для каждого из нас родина – это не просто та страна, где мы родились и живем, но в первую очередь – те места, которые составляют среду нашего обитания, с которыми связаны наши первые детские впечатления, где прошла жизнь наших предков, где каждая тропа исхожена вдоль и поперек, где каждая кочка и каждый куст до боли знакомы… Конечно, не у всех жизнь проходит настолько статично, чтобы удерживаться в пределах одного и того же места проживания на протяжении всейиндивидуальной биографии (или хотя бы значительной ее части – не говоря уже о времени жизни нескольких поколений). Тем не менее, даже и в наше бурное и динамичное время, когда социальная мобильность беспрецедентно возросла, по-прежнему сохраняется значимость различия между родиной как именем, о котором у нас могут быть некие абстрактные идеи и представления, и родиной как местом, с которым у нас связаны сокровенные ассоциации, воспоминания и чувства. И если слово «родина» что-то значит для человека и воспринимается им как нечто особенно ценное, то, думается, в первую очередь, именно потому, что это словоассоциируется с особымдля жизни человека местом, а последнее, в свою очередь, воспринимается не просто как некое «место проживания», но как то, что, прибегая к феноменологической терминологии, можно назвать «жизненным миром» (Lebenswelt).

И поскольку сакральная географиякак раз и занимается исследованием техкультурных механизмов, при помощи которых человек превращает свои «места проживания»в «жизненные миры», именно в этой малоисследованной области гуманитарного знания, которая в Украине только начинает завоевывать признание академических кругов и широкой общественности, заложен, на наш взгляд, мощный педагогический потенциал в деле патриотического воспитания. И потенциал этот не то что не раскрыт, но даже и не осознан в полной мере. Очевидно, что ясное осознание важности и плодотворности даваемых сакральной географией возможностей в деле культивирования патриотизма есть необходимое (но недостаточное!) условие для успешной практической реализации этих новых возможностей. Последнее соображение предопределяет последовательность шагов: от теории – к практике, от осознания идеи – к ее применению в педагогической работе. Прежде, чем актуализировать педагогический потенциал сакральной географии в своей работе, педагог должен получить хотя бы самое общее представление об этом потенциале (ибо осознать его в полной мере будет едва ли посильной задачей – как ввиду ее сложности и новизны, так и вследствие ее творческого характера). Сформулировав задачу и наметив порядок ее решения, напоследок бегло очертим ее актуальный социокультурный контекст (разумеется, как он видится нам).

Если мы говорим о сакральной географии как об исследовании того, каким образом человек одухотворяет свои «места проживания», превращая их в «жизненные миры», то, по мнению современного немецкого философа П. Слотердайка, логика глобализации работает впротивоположном направлении: «Чем обыденнее и быстрее становятся кругосветные путешествия, тем дальше заходит превращение жизненных миров в местонахождения(курсив наш. – Д. М.)… Развиваясь, глобализация слой за слоем снимает иллюзорные покровы с жизни, привязанной к определенной почве (к дому), ориентированной на самое себя и черпающей из самой себя спасительные силы»[6, с. 831]. Цивилизационный процесс, будучи ориентирован на усиление центробежных тенденций (и, соответственно, ослабление центростремительных), неуклонно приближает человека к состоянию «нового номадизма», все в большей степени превращает его в кочевника, лишенного корней. В то же самое время, если обратить свой взор в прошлое, мы увидим там иное отношение к пространству: не как к чему-то выхолощенному, однородному, количественно исчислимому и подвластному технике, но как к тому, что по природе своей качественно неоднородно и потому предполагает совсем иное к себе отношение – не потребления, исчисления и освоения, но вчувствования, соучастия, памяти и почитания.О том же свидетельствуют и многочисленныеэтнографические исследования, а именно: степень подобной чувствительности к качественной неоднородности пространства особенно велика у представителей так называемых «примитивных» обществ (последние остатки которых, увы, исчезают с современной карты мира). Так, видный исследователь традиционалистской ментальности замечает: «Для первобытных людей представление о пространстве, как и представление о времени, если только оно у них на самом деле существует в ясном виде, имеет прежде всего качественный характер (курсив наш. – Д. М.)… Первобытный менталитет придает большое значение таким отношениям, которые мы совершенно не принимаем в расчет и которые в силу определенного рода сопричастия (курсив наш. – Д. М.) связывают существа и предметы с теми областями пространства, где они находятся либо по обыкновению, либо в данный момент… Точно так же, как ему [человеку] принадлежит район, территория, и он сам принадлежит этой же территории» [7, с. 167-170].

Таким образом, современное общество отличается от традиционалистского по типу связи индивида со средой обитания: в то время, как в первом случае связь эта в лучшем случае односторонняя (от индивида к среде – но не наоборот!), в традиционном обществе индивид связан со своей средой взаимной, двусторонней связью. И мы полагаем, что это различие является базовым и определяющим множество последствий для обоих типов обществ. Логика перехода от до-модерных обществ к обществу модерному (и далее – к постмодерному), или, если угодно, «превращения жизненных миров в местонахождения», может быть представлена в этом отношении как двухступенчатый процесс прогрессирующего отчуждения человека от среды его обитания: сначала утрачивается взаимность связи индивида со средой (но сама связь еще сохраняется – как односторонняя принадлежность среды тому, кто в ней обитает), затем за первой редукцией следует вторая, окончательно разрывающая связь человека со средой, которую он уже не может (да и не хочет) называть «своей». Нетрудно догадаться, к чему приводит это двухшаговое отчуждение: экологический кризис, нигилизм, безразличие к собственной истории, разрыв связи времен и поколений… В этом случае такие понятия как «родина» и «патриотизм» вырождаются в пустые имена, превращаются в абстрактные знаки, не отсылающие уже ни к каким действительным референтам. Поэтому очевидно, что задача последовательного восстановления двойной связи человека со средой его обитания является необходимым условием для наполнения патриотизма жизненными соками подлинного смысла и содержания.

И в этой связи сложно переоценить роль, которую в сложившейся ситуации могло бы сыграть культивирование сакральной географии – как через теоретическое осмысление ее метафизических оснований, так и через разного рода практическое применение результатов подобного осмысления: преподавание сакральной географии как дисциплины базового социогуманитарногокурса, организация семинаров, круглых столов и конференций по проблемам сакральной географии, паломничество к сакральным местам, поиск и восстановление полузабытых или утраченных святынь. Учитывая, что местом работы автора является учебно-реабилитационное заведение, расположенное на острове Хортица, который является сакральным топосом величайшего значения (и не только в масштабах Украины, но и в общемировом контексте) [1, с. 6-9, 64-103], подобные предложения видятся чем-то большим, нежели просто формальными констатациями желаемого, но вполне конкретными шагами, часть из которых уже сделана. Да, эти первые шажки (как и всякие первые) даются непросто и, возможно, выглядят несколько нелепо и неуклюже. Но мы убеждены, что они делаются в верном направлении, и – что немаловажно – место для них также выбрано подходящее.И мы верим в свои силы, ведь, согласно древней китайской мудрости, «путь длиной в тысячу ли начинается под пяткой» [8, с. 57], и дорогу осилит идущий. Думается, именно культурный институт сакральной географии может стать мощным генератором нашей исторической памяти и патриотизма, столь востребованного сегодняшним суровым временем.

Святыня есть основной предмет изучения сакральной географии. Почему святыню следует беречь как зеницу ока? Потому что она, будучи воплощенным символом качественной неоднородности пространства, бережет нас самих от рассеяния и растворения в безликом хаосе мира, лишенного символов. Сбережем же Украину для себя и своих потомков, чтобы самим сберечься! А идеи и практики сакральной географии – мы убеждены – станут нам в этом незаменимым подспорьем.

Литература

Хортицький семінар: Сакральна географія і феномен паломництва: вітчизняний і світовий контекст. Збірник наукових праць// Науковий редактор і упорядник Ю.Ю. Завгородній. – Запоріжжя: Дике Поле, 2012. – 292 с.

Элиаде М. Священное и мирское / Пер. Н.К. Гарбовского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 144 с.

Лидов А.М. Иеротопия. Пространственные иконы и образы-парадигмы в византийской культуре. – М.: Дизайн. Информация. Картография, 2009. – 352 с.

Corbin H. Temple and Contemplation. – Kegan Paul International, 1986. – 413 pp.

Шукуров Ш. М. Образ Храма. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – 496 с.

Слотердайк П. Сферы: Макросферология. Т. II. Глобусы. – СПб.: Наука, 2007. –1023 с.

Леви-Брюль Л. Первобытный менталитет. – СПб.: Европейский Дом, 2002. – 400 с.

ЛаоЦзы. Дао Дэ Цзин // Антология даосской философии. – М.: Клышников-Комаров и Ко, 1994. – С. 23-65.


Підсумки позачергових парламентських виборів 26.10.2014 у Запорізький області: перемога чи поразка патріотичних сил?!!
Мяло П.І.

Мальований М.М.
Позачергові парламентські вибори до Верховної Ради України можна вважати такими, що успішно завершено. Згідно з оцінками як міжнародних так і вітчизняних спостерігачів, вони відбулися без системних порушень, які могли суттєво спотворити результати волевиявлення громадян. (Див., наприклад, звіт ГМ ОПОРА від 27 жовтня 2014 р. http://oporaua.org/news/7249-promizhni-pidsumky-rezultativ-sposterezhennja-gromadjanskoji-merezhi-opora-shchodo-perebigu-dnja-golosuvannja).

10 листопада ЦВК оприлюднило остаточні результати виборів, на підставі яких можна зробити ряд висновків. (http://www.cvk.gov.ua/info/protokol_bmvo_ndu_26102014.pdf)

Перш за все, позачергові парламентські вибори відбувалися в умовах військової агресії з боку Російської Федерації та тимчасової втрати Автономної Республіки Крим та частини Донецької та Луганської області. Це наклало певний відбиток як на перебіг виборчої кампанії (однією з ключових тез кожної політичної сили було ставлення до військових дій), так і на її результати. Всі суб’єкти виборчого процесу чітко розділилися на «яструбів» (Радикальна партія Олега Ляшка, ВО «Свобода», ВО «Батьківщина») та «голубів» («Сильна Україна, «Опозиційний блок»), а «люди у військовому камуфляжі» з’явилися у перших п’ятірках всіх провідних партій.

По - друге, позачергові парламентські вибори пройшли через декілька місяців після позачергових виборів Президента, на яких Петро Порошенко переміг ще у першому турі (явище, досі небувале в українському політикумі). Це додало певний відсоток голосів партії Президента.

По-третє, ряд політичних сил – старожилів опинилися за бортом великої політики. Так, вперше за час існування незалежної України, до Верховної Ради не пройшла Комуністична партія України, а Партія регіонів взагалі відмовилася від участі у виборчих перегонах.

По-четверте, електорат відвернувся від вчорашніх кумирів, на кшталт ВО «Батьківщини» та ВО «Свободи» та віддав перевагу новим політичним проектам, насамперед «Самопомочі» Андрія Садового.

Як наголосив Президент України Петро Порошенко, за результатами парламентських виборів «Блок Петра Порошенка» отримала найвищий кредит довіри на виборах. «Від Блоку за списком та в округах обрано 132 народних депутати. Це значно більше, ніж від будь-якої іншої політичної сили». Проте Президент дещо лукавив, адже якщо рахувати лише голоси, що набрали політичні партії, то блок його імені зайняв лише друге місце.

В цілому до ВРУ зайшло 6 політичних партій з 29 учасників виборчих перегонів: Народний Фронт, Блок Петра Порошенка, Самопоміч, Радикальна партія Олега Ляшка, Опозиційний блок та ВО «Батьківщина». Також ряду партій, що не подолали 5% бар’єр, вдалося провести до парламенту окремих депутатів по мажоритарним округам: «Сильна Україна», ВО «Свобода», Воля, ЗАСТУП та Правий сектор.



До речі, результати волевиявлення мешканців Запорізької області кардинально відрізняються від всеукраїнських. Переможець виборчих перегонів Народний Фронт набрав тут вдвічі менше голосів ніж по Україні, а КПУ та «Сильна Україна» впевнено подолали 5% бар’єр.


№ п/п

Назва партії

Україна

Запорізька область



Політична партія «НАРОДНИЙ ФРОНТ»


22,14

10,91



ПАРТІЯ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА"


21,81

16,93



Політична партія "Об’єднання "САМОПОМІЧ"


10,98

8,59



Політична партія "Опозиційний блок"


9,42

22,18



Радикальна Партія Олега Ляшка


7,44

5,92



політична партія Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина"


5,68

4,62



політична партія Всеукраїнське об’єднання "Свобода"


4,71

2,20



Комуністична партія України


3,88

9,75



Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна»


3,11

7,14



Політична партія «Громадянська позиція» (Анатолій Гриценко)

3,10

2,92

У 7 з 9 виборчих округів у Запорізької області впевнено переміг Опозиційний блок. В цю політичну силу увійшов ряд колишніх членів Партії регіонів, «України –Вперед», ВО «Центр» та інші одіозні фігури. На Запоріжжі Опозиційний блок формально висунув лише двох кандидатів (у 74 та 80 окрузі) та фактично підтримував ряд колишніх регіоналів, які позиціонували себе у якості самовисуванців.


ОВО №74

ПАРТІЯ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА"

18.79

12 126

ОВО №75

Політична партія "Опозиційний блок"

20.06

16 000

ОВО №76

Політична партія "Опозиційний блок"

20.04

16 708

ОВО №77

Політична партія "Опозиційний блок"

21.72

15 029

ОВО №78

Політична партія "Опозиційний блок"

21.81

16 226

ОВО №79

Політична партія "Опозиційний блок"

23.59

18 899

ОВО №80

Політична партія "Опозиційний блок"

31.52

20 681

ОВО №81

Політична партія "Опозиційний блок"

25.61

18 620

ОВО №82

ПАРТІЯ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА"

20.07

14 424

Характерною ознакою цих парламентських виборів була низька явка. На протязі останніх років ця тенденція спостерігається як на парламентських так і на президентських виборів, хоча на виборах президента явка завжди вище.

Зокрема, у першому турі президентських виборів 2004 року явка виборців у Запорізькій області склала 70%, на парламентських виборах 2006 і 2007 рр. – 67 та 64% відповідно, у першому турі президентських виборів 2010 р. – 68%, на парламентських виборах 2012 р. – 55%. А на парламентських виборах 26 жовтня 2014 взагалі становила лише 47,19%.

Це свідчить про наростаючий абсентеїзм виборців, коли вони вже не вірять у можливість впливати на владу.Пам’ятаємо скандал, який вибухнув, коли новообраний народний депутат Мустафа Найєм на початку листопада ц.р. обурився «низькою», в районі 6 тис. грн., зарплатою депутатів. У відповідь ГО «Всеукраїнський майдан» чітко висловив позицію більшості українців - зарплату депутатам можливо підняти, але за умови зняття депутатської недоторканності та затвердження правового механізму відкликання народного депутата https://www.facebook.com/EuromaidanHelp/photos/a.521762691272177.1073741828.521741094607670/673995282715583/?type=1&fref=nf

Адже потрапляючи до Верховної Ради, народні обранці на наступні п’ять років отримують карт-бланш на будь-які дії. Партії не можуть контролювати своїх партійців, оскільки спроба ввести імперативний мандат провалилась. (Норма щодо т.зв. імперативного мандата була внесена після змін до Конституції від 08.12.2004 р. Положення ч. 6 ст. 81 Конституції України встановлювало, що "у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення".

Проаналізуємо детальніше явку виборців, порівнявши її з іншими областями. Як було сказано вище, у Запорізькій області активність виборців становила 47,19%. (по Україні – 52,42%). Найвищою вона була у 76 окрузі (Орджонікідзевський, Хортицький райони міста Запоріжжя) – понад 51%, найнижчою – у 80 окрузі (Мелітополь і Мелітопольський район) - 40,6%.



Такий значнийрозрив у понад 10% можна пояснити різними політичними уподобаннями мешканців обласного центру та півдня області та наявністю великої частини етнічних росіян саме на півдні Запорізького регіону. Адже Орджонікідзевський район є адміністративним центром міста Запоріжжя, де розміщено будівлі обласної державної адміністрації, обласної ради, Запорізької міської ради тощо. Тут постійно проходив ряд акцій у підтримку Майдана, відбувалося пікетування органів влади з різних питань. Тому електорат тут є активним та національно свідомим.

У м. Мелітополі та Мелітопольському районі великий відсоток населення складає російське населення (Див. результати всеукраїнського перепису населення 2001 року http://uk.wikipedia.org/wiki/%CC%E5%EB%B3%F2%EE%EF%EE%EB%FC). Саме Мелітополь був ініціатором і осередком проведення навесні 2014 року ряду акцій у підтримку дій РФ та організовував проросійські марші. (Дивись Наприклад http://azovnews.com.ua/ukraine/regioni/108-antimaydan-melitopol-sozdaet-edinstvo-i-antifa.html).Тому населення у 80 окрузі просто проігнорувало ці вибори.

Якщо розглянути результати виборів по мажоритарним округам, то той же «Опозиційний блок», який впевнено переміг у Запорізькій області, не зміг провести по мажоритарні жодного з депутатів.

Загалом, у Запорізькій області для участі у виборчих перегонах зареєструвалися 136 кандидатів. Найбільша кількість з них була зареєстрована у 79 окрузі – 23 особи, серед яких діючий народний депутат Володимир Бандуров, депутат обласної ради Олег Мних, керівник обласного осередку ВО «Свобода» Віталій Подлобніков, колишній голова Запорізької облдержадміністрації Євген Червоненко. Найменше, - 6 осіб, у 77 окрузі, де беззаперечним фаворитом з самого початку був народний депутат, власник ВАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв. В цілому виборча кампанія проходила без масового використання адмінресурсу та тиску правоохоронців. Проте в черговий раз на результати волевиявлення довели пріоритет матеріально-фінансових ресурсів над ідеологічними питаннями. Практично всі кандидати використовували непрямий підкуп виборців, особливо у 81 окрузі (від роздачі окулярів до безкоштовного проїзду у приміських маршрутках).

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що підсумки позачергових парламентських виборів 26 жовтня 2014 року мають неоднозначний характер.

З одного боку вони довели, що у суспільстві є запит на нові обличчя та нові політичні сили, здатні ефективно протистояти тим викликам, що стоять перед Україною. Також вони показали що громадянське суспільство поступово стає вагомою силою, з якою політики змушені рахуватися. Суспільство потроху радикалізується, і якщо влада не буде дослухатися до його вимог, наслідками може бути не лише «люстрація у смітниках». Вибори також показали, що представники лівих сил поступово втрачають свої позиції. Якщо протягом 90-х років Запорізька область стабільно входила до «червоного поясу» України, де з року в рік значну електоральну підтримку здобували представники КПУ, то нині ситуація кардинально змінилася.

З іншого боку вибори показали, що процес пробудження громадянської свідомості та врешті-решт справжнього, а не декларованого патріотизму, буде тривалим та розтягнутим на роки. Адже маніпулювання виборцями за рахунок продуманої політичної агітації та підкупу продовжує відігравати значну роль, а виборці знову попадаються на гачок «політичних аферистів».

Для того щоб виправити ситуацію, яка склалася в назвемо її умовно, ідеологічно-суспільній сфері, державі спільно з інститутами громадянського суспільства необхідно здійснити ряд кроків:



  • проводити широку роз’яснювальну роботу, більше уваги приділяючи як висвітленню позиції держави з тих чи інших актуальних питань державотворення, так і заходів державного апарату з урегулювання кризових явищ.

  • переглянути всю систему патріотичного виховання, зробивши головні наголоси на практичних речах з захисту своїх громадянських прав та вивченні громадських обов’язків.

А головне, що вимагається громадянським суспільством від нашої політичної еліти – зробити діючою систему «соціальних ліфтів» для обдарованої молоді, проводити реальну боротьбу з корупцією та реформування влади. На власному прикладі довести серйозність своїх намірів, які було задекларовано у передвиборчих обіцянках переможців позачергових парламентських виборів.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка